Постанова 4822 № 727/7914/25

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 липня 2026 року м. Чернівці Справа № 727/7914/25 Провадження №22-ц/822/962/26 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Литвинюк І. М., суддів: Лисака І. Н., Перепелюк І. Б., учасники справи: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шеченківського районного суду м. Чернівці від 23 березня 2026 року, головуючий у І-й інстанції Гавалешко П. С., ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (далі ТОВ ФК «ЕЙС») у червні 2025 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що між «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладено договір кредитної лінії № 840643640 від 16.02.2021 у формі електронного документа із застосуванням відповідачем електронного підпису одноразовим ідентифікатором MNV66F4Y. Згідно з умовами вищевказаного Договору відповідачу було надано кредит у формі кредитної лінії на суму 11 750 грн із зобов`язанням повернення коштів. Позичальник підтвердив ознайомлення з умовами договору та правилами надання кредиту шляхом підписання заявки та введення унікального ідентифікатора, що є аналогом власноручного підпису. На виконання умов зазначеного Кредитного договору кошти у сумі 11 750 грн були перераховані позивачем на банківську картку відповідача, що підтверджується відповідними платіжними документами. Відповідно до умов вищезазначеного Договору кредитної лінії № 840643640 за користування позикою встановлювались процентні ставки, які передбачені вищевказаним Договором. 28.11.2018 між Первісним кредитором та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТАЛІОН ПЛЮС» (далі ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС») укладено Договір факторингу № 28/1118-01. У подальшому до даного Договору факторингу укладалися Додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії Договору факторингу. 05.08.2020 між ТОВ "ТАЛІОН ПЛЮС" та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» (далі ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС») укладено Договір факторингу № 05/0820-01. 29.05.2025 між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та Позивачем укладено Договір факторингу № 29/05/25-Е відповідно до умов якого Позивачу відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором. Відповідно до Реєстру Боржників № б/н від 29.05.2025 за Договором факторингу № 29/05/25-Е від ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» до Позивача перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 42986,89 грн. Вказувало на те, що відповідач свої зобов`язання за Договором кредитної лінії № 840643640 від 16.02.2021 належним чином не виконав, у відповідача виникла заборгованість за вищевказаним Договором, що становить 42 986,89 грн, яка складається з: 11 748,10 грн - заборгованість по тілу кредиту; 31 238,79 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом. Просило стягнути з відповідача заборгованість за Кредитним договором № 840643640 від 16.02.2021 у розмірі 42 986,89 грн, а також судові витрати. Рішенням Шевченківського районного суду м Чернівці від 23 березня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» заборгованість за Кредитним договором № 840643640 від 16.02.2021 року у розмірі 42 986,89 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено факт укладення 16.02.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем договору №840643640 в електронній формі, який підписаний за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Підписавши вказаний договір, відповідач добровільно погодився на визначені у ньому умови кредитування, взяв на себе відповідні зобов`язання. Відповідно до Закону договори вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цих договорів у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача. На виконання умов зазначеного Кредитного договору кошти у сумі 11 750 грн були перераховані позивачем на банківську картку відповідача № НОМЕР_1 , що підтверджується відповідними платіжними документами та витребуваною судом інформацією. Доведеним факт укладення кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів. Доказів протилежного матеріали справи не містять, як з приводу укладення договорів, так і належності відповідачу зазначеного номеру телефону чи ненадходження на нього смс-кодів, а також отримання зазначених коштів, тобто не спростовано відповідачем. Відповідач свої зобов`язання за Договором кредитної лінії № 840643640 від 16.02.2021 належним чином не виконав, у відповідача виникла заборгованість за вищевказаним Договором згідно з розрахунком заборгованості, що становить 42 986,89 грн, яка складається з: 11 748,10 грн - заборгованість по тілу кредиту; 31 238,79 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом. На зазначене рішення суду відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Посилається на те, що рішення суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, оскільки судом неповно встановлено обставини, які мають значення для справи, та надано неправильну оцінку доказам. Вказує на те, що суд першої інстанції безпідставно погодився з розрахунком позивача, не перевіривши його обґрунтованість та співмірність, чим порушив засади розумності та справедливості, закріплені у ст. 3 та ст. 509 ЦК України. Зокрема, при тілі кредиту 11 750 грн нараховані проценти перевищують 31 000 грн, що є явно неспівмірним та фактично має штрафний характер, що прямо суперечить положенням ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо несправедливих умов договору. Крім того, судом не враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, згідно з якою право кредитора нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. Оскільки строк дії кредиту закінчився, подальше нарахування договірних процентів є незаконним, а можливим є лише застосування норм ст. 625 ЦК України. Залишено поза увагою факт здійснення відповідачем платежів, загальна сума яких перевищує розмір отриманого кредиту, що підтверджується наявними у справі доказами, яким не було надано належної оцінки. Визначаючи до стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 5000 грн є необґрунтованою та неспівмірною зі складністю справи, що розглядалася у спрощеному провадженні, що суперечить ч. 4 ст. 137 ЦПК України. У відзиві ТОВ « ФК «ЕЙС» вказує на те, що із аналізу умов Кредитного договору вбачається, що сторони погодили два різні механізми нарахування процентів залежно від строку користування кредитом: нарахування за дисконтною та базовою ставками. Укладення Кредитного договору було здійснено саме за ініціативою Відповідача, яким, після ознайомлення з умовами Кредитного договору та «Правилами надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «смарт»», не було висловлено жодних заперечень або зауважень щодо умов Кредитного договору, в тому числі і порядку чи розміру нарахування відсотків, що свідчить про факт повного погодження Відповідача із всіма умовами Кредитного договору, враховуючи і нарахування процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування. Отже, підписавши Кредитний договір, Відповідач посвідчив свою обізнаність та згоду з його умовами. При укладенні Кредитного договору волевиявлення сторін було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено у формі, встановленій законом, та такий правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів Відповідачем. Виходячи з наведених матеріалів справи та правової позиції Верховного Суду, заборгованість Відповідача перед Позивачем складається з суми основного боргу (тіла кредиту) та процентів за користування кредитом, які, відповідно до договору та цивільного законодавства, поділяються на два окремі види. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. За змістом частин 4, 6 статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ (справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб); справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (ч. 4 ст. 274 ЦПК), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищезазначене, розгляд даної справи з ознаками малозначності згідно із частинами 4, 6 статті 19, частини 1 статті 369 ЦПК України, здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного. За вимогами частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону, виходячи з наступного. Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. З матеріалів справи вбачається, що 16 лютого 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір № 840643640 у формі електронного документу, який підписаний відповідачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором «MNV66F4Y», за умовами якого кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії, в розмірі кредитного ліміту на суму 11 750 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту «Манівео швидка фінансова допомога» (п.1.1 кредитного договору). Пунктом 1.2 договору визначено, що кредит надається строком на 14 (чотирнадцять) днів від дати отримання Кредиту Позичальником (далі «Дисконтний період»). У випадку надання Кредиту не в день укладення Договору, загальний строк надання Кредиту автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення Договору по відношенню до дати надання Кредиту. Сторони погодили, що встановлений в п. 1.2. Договору строк Дисконтного періоду може бути продовжено Позичальником, шляхом оплати ним протягом Дисконтного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування Кредитом, за умови якщо такі оплати супроводжуються відповідним коментарем Позичальника або шляхом активації Позичальником в Особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів Кредитодавця функції продовження строку Дисконтного періоду. Застосування Позичальником зазначеного права продовження загального строку Дисконтного періоду можливе до закінчення Дисконтного періоду, а також під час Пільгового періоду. Кількість продовжень Дисконтного періоду, на умовах описаних в цьому пункті, не обмежена (п.1.3 договору). За користування Кредитом протягом Дисконтного періоду Позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцю проценти за користування Кредитом, які нараховуються в наступному порядку: 1.4.1. виключно на період строку визначеного в п. 1.2 Договору нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється щоденно за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 620,50 шістсот двадцять цілих п`ять десятих процентів річних, що становить 1,70 процентів від суми Кредиту за кожний день користування ним; 1.4.2. за умови продовження строку Дисконтного періоду, на умовах п. 1.3. Договору, з наступного дня після закінчення вказаного в п. 1.2. Договору строку, нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється за Індивідуальною процентною ставкою в розмірі 620,50 (шістсот двадцять цілих п`ять десятих) процентів річних, що становить 1,70 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним. У разі сукупного продовження Дисконтного періоду на строк, що дорівнює чи більше ніж 31 та 46 днів від дати закінчення вказаного в п. 1.2. Договору строку, Позичальнику може бути надано додаткову знижку від Індивідуальної процентної ставки, що розраховується в порядку передбаченому Правилами постійно діючої програми «Рівні лояльності» Кредитодавця (далі «Програма»), які розміщені на Сайті Кредитодавця за посиланням https://moneyveo.ua/uk/promoactionnews/programma-lojalnosti/. Станом на дату укладення цього Договору Позичальнику присвоєний -1 Рівень лояльності, що не може бути змінено (переглянуто) до моменту повного виконання цього Договору (п.1.4). Пунктами 1.7.1. 1.7.2 договору визначено, що зобов`язання щодо повернення основної суми Кредиту переносяться на наступний день після закінчення Дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов`язання Позичальника по оплаті основної суми Кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 (дев`яносто) календарних днів від дати закінчення Дисконтного періоду; з наступного дня після закінчення Дисконтного періоду Позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати Кредитодавцю проценти з розрахунку 839,50 (вісімсот тридцять дев`ять цілих п`ять десятих) процентів річних, що становить 2,30 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним. Проценти у визначеному пунктами 1.4 та 1.7.2. Договору розмірі нараховуються за кожен день користування Кредитом починаючи з першого дня надання Кредиту та до дня фактичного повернення суми Кредиту Позичальником. Попередній розрахунок сукупної вартості Кредиту за Дисконтною процентною ставкою та Термін платежу згідно зі строком, передбаченим п. 1.2. цього Договору, наведено в Паспорті споживчого кредиту, що є невід`ємним додатком до цього Договору, та у Графіку розрахунків наведеному в Додатку № 1 до цього Договору. Сторони погодили, що Кредитодавець, по аналогії з порядком, визначеним в абз. 2 п.1 ст.16 Закону України «Про споживче кредитування», у разі продовження строку надання Кредиту, надає Позичальнику та регулярно оновлює Графік розрахунків на період продовження строку надання Кредиту, з відповідним коригуванням Терміну платежу, шляхом відображення такої інформації в Особистому кабінеті Позичальника (п.1.8-1.9). Продовження строку Дисконтного періоду та настання відкладальних обставин, що мають наслідком продовження строку надання Кредиту, застосування Базової процентної ставки та нарахування процентів за ставкою, що застосовується після закінчення Дисконтного періоду, не є зміною істотних умов цього Договору та не потребує змін цього Договору та укладення додаткових угод до нього. Усі істотні умови Договору, в тому числі порядок продовження строку дії Договору, розмір процентних ставок та порядок їх застосування, погоджені Сторонами під час укладення цього Договору (п.1.10). Пунктом 3.4 договору передбачено, що у випадку надходження від Позичальника платежу у розмірі суми Кредиту, суми нарахованих процентів, неустойки чи інших нарахувань передбачених Договором, протягом Пільгового періоду, а саме протягом трьох календарних днів після спливу Дисконтного періоду, Кредитодавець приймає виконання такого Сторінка 6 із 8 зобов`язання як належне виконання. Відповідно до чого, протягом Пільгового періоду нарахування процентів та неустойки в обліку Кредитодавця призупиняється. У випадку, коли протягом Пільгового періоду Позичальник не повернене суму Кредиту, а також повністю не оплатить суму нарахованих процентів, неустойки чи інших нарахувань передбачених Договором, на четвертий день після Терміну платежу Кредитодавець здійснює донарахування зобов`язань Позичальника за Пільговий період та здійснює перерахування зобов`язань Позичальника, пов`язаних з настанням відкладальних обставини передбачених Договором. Відповідачем також підписано паспорт споживчого кредиту до договору № 840643640 від 16 лютого 2021 року. З платіжного доручення № 225c9265-2fac-4c96-9e3d-79996876d378 від 16 лютого 2021 року вбачається, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало на картковий рахунок 5375-41XX-XXXX-7589 грошові кошти в розмірі 11 750 грн. У графі «призначення» вказано про перерахування коштів за договором № 840643640 від 16.02.2021, ОСОБА_1 , код НОМЕР_2 , для зарахування на платіжну картку № НОМЕР_3 , без ПДВ. Безготівкове зарахування Moneyveo SFD Visa Transfer. На виконання ухвали суду першої інстанції про витребування доказів КБ «Універсал Банк» вказав, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_1 . За період з 16 лютого 2021 року по 21 лютого 2021 року на вказану карту зараховано платіж у сумі 11750 грн. Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за договором 840643640 від 16.02.2021, заборгованість становить 42 986,89 грн, яка складається з: 11 748,10 грн - заборгованість по тілу кредиту; 31 238,79 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом. 28.11.2018 між Первісним кредитором та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено Договір факторингу № 28/1118-01. У подальшому до даного Договору факторингу укладалися Додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії Договору факторингу. 05.08.2020 між ТОВ "ТАЛІОН ПЛЮС" та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено Договір факторингу № 05/0820-01. 29.05.2025 між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та Позивачем укладено Договір факторингу № 29/05/25-Е відповідно до умов якого Позивачу відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором. Відповідно до Реєстру Боржників № б/н від 29.05.2025 за Договором факторингу № 29/05/25-Е від ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» до Позивача перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 42986,89 грн. Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України). За змістом статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Верховний Суд у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 2-6315/11 (провадження № 61-23326св18) звернув увагу на те, що невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення. Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні. Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним. Він вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами щодо всіх істотних умов договору. Істотними умовами кредитного договору, які визначені законом, є предмет, сума, строк повернення, розмір процентів за користування кредитними коштами. Частиною другою, третьою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII (далі - Закон № 675-VIII) Згідно з пунктами 6, 12 частини першої статті 3 Закону № 675-VIII електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір. Відповідно до частини третьої статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону № 675-VIII). Згідно із частиною шостою статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом частини восьмої статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону № 675-VIII визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 23 березня 2020 року по справі № 404/502/18, відповідно до якого: будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України). Отже, кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Згідно зі статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки. Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Як правильно встановлено судом першої інстанції, між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено кредитний договір № 840643640 від 16.02.2021 в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором MNV66F4Y, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 11 750 грн. Зазначений договір укладено в електронній формі, а тому є чинним. З огляду на викладене, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі №234/7160/20(провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі №234/8084/20(провадження № 61-2303св21). З матеріалів справи вбачається, що наведений вище договір укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису, відповідають вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов`язки, які витікають із кредитного договору. Підписавши вказаний кредитний договір, відповідач погодився з умовами договору та правилами надання споживчого кредиту від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20). Оскільки зазначений договір є чинним, він підлягає виконанню сторонами. Також встановлено, що прийняті на себе зобов`язання за вказаним кредитним договором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» виконало своєчасно і повністю, надавши кредитні ресурси у повному обсязі, що підтверджується письмовими доказами та не спростовано й не заперечено стороною відповідача. Щодо розміру заборгованості. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно з приписами абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до частини 2 статті 1051 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Відповідно до висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі №310/11534/13, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. У кредитному договорі №624282649 від 15 червня 2023 року сторони, діючи відповідно до положень ст. ст. 6, 627 ЦК України, погодили строк дії договору, врегулювали відносини щодо сплати процентів за користування кредитом. Водночас, при невиконанні своїх зобов`язань перед кредитором протягом цього строку (дисконтного періоду), сторони погодили продовження строк дії кредитного договору (загального строку дії Договору). Як вбачається з наданих позивачем розрахунків заборгованості, відсотки за користування кредитом нараховувалися в межах дії кредитного договору. Також вказаний розрахунок на предмет його відповідності умовам кредитного договору перевірений судом апеляційної інстанції. Колегія суддів враховує, що при укладенні кредитного договору відповідач був повідомлений про розмір відсотків, порядок їх сплати та інші суттєві обставини договору, і добровільно уклав цей договір та користувався отриманими коштами, при цьому відповідач доказів на спростування вказаних обставин не надав. Договір №840643640 від 16.02.2021 та його умови в судовому порядку не оскаржувалися, не визнавалися недійсними, а тому є таким, що відповідає волевиявленню сторін та відповідно до статей 628, 629 ЦК України є обов`язковим для виконання. Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про виконання відповідачем своїх зобов`язань з повернення коштів за тілом кредиту у строк, визначений договором, тобто, до 02 березня 2021 року. Із розрахунку заборгованості вбачається, що ОСОБА_1 здійснював платежі за договором № 840643640 від 16.02.2021 року, зокрема 02 березня 2021 року в сумі 2797 грн, 01 квітня 2021 року в сумі 5993 грн, а також 01 травня 2021 року в сумі 4794 грн, що свідчить про те, що відповідач був обізнаний про існування зобов`язання за договором та фактично продовжував виконувати його умови, користуючись кредитними коштами після закінчення первісного строку кредитування, тобто, активно користувався механізмом пролонгації договору. Розрахунок заборгованості за кредитним договором відповідачем не спростовано, свого контррозрахунку заборгованості або доказів належного виконання зобов`язань суду не надано. Відтак доводи відповідача не відповідають обставинам справи і не підлягають до задоволення. Обставин, які б вказували на помилковість розрахунку, судом не встановлено. Даних про те, що відповідач у добровільному порядку нараховану заборгованість за кредитним договором погасив, матеріали справи не містять. Отже, відповідачем у справі не спростовано доводів позивача щодо отримання, використання, в тому числі і погашення, кредитних коштів. Відтак, ОСОБА_2 не виконав зобов`язань, визначених кредитним договором №840643640 від 16.02.2021 року, порушив умови щодо погашення кредиту та нарахованих відсотків за його користування. Доводи апеляційної скарги про те, що розмір процентів за користування кредитом є неспівмірним та фактично має штрафний характер, що прямо суперечить положенням ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо несправедливих умов договору, колегія суддів вважає помилковими з огляду на таке. Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. За змістом частин 1, 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 18 цього ж закону несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Надаючи оцінку щодо стягнутої суми заборгованості по відсоткам, колегія суддів враховує позицію викладену у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23, та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18. Так, у пункті 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження N 12-79гс19) зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. У пункті 5 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів» вказано, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Отже, наведене передбачає право суду зменшити розмір заборгованості за тими процентами, які нараховуються як міра відповідальності за неналежне виконання позичальником обов`язку щодо своєчасного повернення отриманих у кредит грошових коштів. Однак, у спірному випадку позивач вимогу про стягнення процентів, що нараховуються за прострочення виконання грошових зобов`язань не заявляв, а лише просив, окрім тіла кредиту, стягнути проценти за правомірне користування кредитними коштами, у зв`язку з чим суд не вправі зменшувати їх розмір. Розмір процентів за користування кредитними коштами був визначений сторонами договору за їх взаємною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України, при цьому волевиявлення сторін на укладення та підписання договору було усвідомленим і добровільним. Відповідач, укладаючи кредитний договір, мав можливість самостійно обрати фінансову установу для отримання кредиту, оцінити запропоновані умови кредитування та зважити на можливість їх виконання з огляду на своє фінансове становище. У постанові Верховного Суду від 04.11.2025 у справі №916/2740/21 зроблено висновок про те, що на відміну від розміру процентів за «користування кредитом», розмір процентів як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання може бути зменшений судом. Колегія суддів звертає увагу, що в даному випадку відсотки були нараховані не на підставі статті 625 ЦК України як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання, а на підставі кредитного договору, тобто вони є платою боржника за користування кредитом, а тому їх розмір зменшенню судом не підлягає. За таких обставин відсутні підстави вважати, що у справі, яка переглядається, нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності. Верховний Суд у постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 623/2936/19 вказав, що виходячи з оплатного характеру кредитного договору, відсутні підстави вважати, що умови договору про сплату процентів за користування кредитом, є несправедливими та призводять до дисбалансу прав та обов`язків сторін договору, оскільки вказаний розмір процентної ставки погоджено за домовленістю сторін у заяві-анкеті. Такий висновок теж підлягає застосуванню і до спірних правовідносин. Отже, вказані умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір процентів за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України. При цьому проценти за кредитним договором, згідно зі статтею 1056-1 ЦК України, не мають компенсаційного характеру та є платою за користування чужими грошима, їх розмір визначається сторонами договору, тому положення пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до умов договору про встановлення розміру процентів не може застосовуватись. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором №840643640 від 16.02.2021 у розмірі 42 986,89 грн, яка складається з: 11 748,10 грн - заборгованість по тілу кредиту; 31 238,79 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом, який відповідачем не спростовано в апеляційній інстанції. Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції, дослідивши подані на підтвердження відповідних витрат докази, перевіривши доводи сторін, у тому числі заперечення сторони відповідача щодо розміру заявленої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу, надав правильну оцінку співмірності суми витрат зі складністю справи та необхідністю процесуальних дій в суді, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності розміру витрат, переліку робіт та послуг, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду в ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив це рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шеченківського районного суду м. Чернівці від 23 березня 2026 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Суддя-доповідач І. М. Литвинюк Судді: І. Н. Лисак І. Б. Перепелюк