Постанова Полтавський апеляційний суд № 539/4985/25

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 539/4985/25 Номер провадження 22-ц/814/2826/26Головуючий у 1-й інстанції Просіна Я. В. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2026 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Головуючого судді Бутенко С. Б. Суддів Карпушина Г. Л., Обідіної О. І. за участю секретаря: Ракович Д. Г. розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Полтавській області на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 18 березня 2026 року, ухвалене в м. Лубни під головуванням судді Просіної Я. В. у цивільний справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Полтавської обласної прокуратури, Лубенської окружної прокуратури Полтавської області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури, в с т а н о в и в: У вересні 2025 року адвокат Замула І. І., діючи від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом, у якому просив суд стягнути з Державного бюджету України на користь позивача 345 548,36 грн моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 18.12.2017 слідчим відділу СУ ГУНП України у Полтавській області старшим лейтенантом поліції Жебель А. В. ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 125 КК України, відомості про яке 02.05.2016 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016170240000818. Повідомлення про підозру погоджено старшим групи прокурорів у кримінальному провадженні прокурором відділу прокуратури Полтавської області Живило В. Я. У зв`язку з інкримінованою підозрою ст. ІКОЗуСДС Лубенського ВП ГУ НП в Полтавській області капітаном поліції Брекало М. М. складено висновок про необхідність анулювання ОСОБА_1 дозволу № 192, виданого 28.02.2006 на право носіння та зберігання мисливської гладкоствольної зброї ВЕПР 12, кал.12, № НОМЕР_1 . Факт вилучення у ОСОБА_1 мисливської гладкоствольної зброї ВЕПР 12, кал.12, № НОМЕР_1 підтверджується протоколом вилучення зброї від 17.01.2018. 14.03.2018 старшим прокурором групи прокурорів Полтавської області Живило В. Я. складено обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12016170240000818, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань 02.05.2016 за підозрою ОСОБА_1 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 125 КК України. У подальшому матеріали кримінального провадження № 12016170240000818 направлено до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області. Вироком Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 28.08.2019 у справі № 539/717/1, залишеним без змін ухвалою Полтавського апеляційного суду від 27.07.2020, ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано за пред`явленим обвинуваченням у скоєнні кримінального правопорушення за частиною другою статті 125 КК України. Таким чином кримінальне переслідування щодо ОСОБА_1 тривало з 18.12.2017 (дня повідомлення про підозру) до 27.07.2020 (дня вступу вироку в законну силу). Загальний термін перебування позивача під слідством та судом - 3 роки 7 місяців 6 днів. Вказував, що незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури ОСОБА_1 завдано моральної шкоди, яка проявилася в неправомірному притягненні до кримінальної відповідальності, погіршенні психологічного стану, втраті позитивної репутації серед друзів та знайомих, що завдавало позивачу суттєвих психологічних страждань, стресу, невизначеності у майбутньому, зневірі у справедливість правоохоронної системи. В результаті несправедливих обвинувачень також принижено його ділову репутацію перед колегами. Позивач перебував під емоційним тиском, відчував пригнічення, брав участь у слідчих діях, судових засіданнях, що порушило звичний уклад його життя. Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 18 березня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури, 270 567 грн. В іншій частині позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що позивач перебував під слідством та судом 31 місяць 9 днів, у зв`язку з чим йому заподіяна моральна шкода, яка підлягає стягненню на його користь з Державного бюджету України. Не погодившись з вказаним рішенням в частині задоволених позовних вимог, представник ГУНП в Полтавській області подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в частині задоволених вимог ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що сам по собі факт виправдувального вироку не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди у заявленому розмірі, а підлягає оцінці судом з урахуванням конкретних обставин справи. Вказує, що судом не встановлено фактів протиправних дій працівників поліції та прокуратури, які здійснювали всі необхідні слідчі дії в межах своїх повноважень, передбачених КК України та КПК України та які були зумовлені реальною процесуальною необхідністю і відповідали принципу невідкладності. Сама по собі процедура досудового розслідування та передача обвинувального акту до суду є законним механізмом реалізації функцій держави, а не джерелом моральних страждань у правовому розумінні. Факт ухвалення виправдувального вироку або закриття справи не тотожний автоматичному визнанню дій слідчих органів неправомірними. Зазначає, що позивачем не надано доказів того, що працівники поліції виходили за межі своїх повноважень або допускали процесуальні порушення, які були б окремо встановлені судом. Отже, відсутній склад цивільного правопорушення (протиправна поведінка, вина та причинно-наслідковий зв`язок), що є необхідною умовою для відшкодування шкоди. Звертає увагу на те, що стосовно позивача не застосовувався жоден запобіжний захід, пов`язаний з обмеженням волі або пересування, такий як тримання під вартою, домашній арешт або підписка про невиїзд. Тобто позивач протягом усього періоду досудового розслідування та судового розгляду не був ізольований від суспільства, мав можливість вільно пересуватися, продовжувати трудову діяльність та підтримувати соціальні зв`язки у звичному режимі. Додатково зауважує, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів реального впливу неправомірного притягнення до кримінальної відповідальності на його психоемоційний стан чи здоров`я, висновків психолога або результатів судово-психологічної експертизи, які б підтверджували факт погіршення стану його здоров`я або наявність тривалих психологічних розладів, спричинених саме діями правоохоронних органів, реального приниження ділової репутації позивача: звернень колег чи партнерів, фактів розірвання контрактів або відмов у працевлаштуванні, що були б прямим наслідком порушеної справи, а участь у слідчих діях без застосування примусових заходів процесуального характеру є мінімально необхідним втручанням у приватне життя особи, яке передбачене законом для встановлення істини у справі. Таким чином, вимоги про відшкодування моральної шкоди ґрунтуються виключно на припущеннях, що суперечить принципам обґрунтованості та доказовості цивільного процесу. Наголошує, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи й не повинен призводити до її збагачення. Відтак визначена судом першої інстанції сума моральних страждань ОСОБА_1 в розмірі 270 567 грн є надмірно завищеною та необґрунтованою. Вважає, що навіть у разі доведення моральних страждань ОСОБА_1 , відповідно до вимог Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» сума відшкодування не повинна перевищувати 50 064 грн, що є вичерпною та максимально можливою для забезпечення справедливої сатисфакції у даному випадку. Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи до апеляційного суду не надходив. Колегія суддів апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374, статті 375 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. По справі судом встановлено та не заперечується сторонами, що з 18.12.2017 по 26.07.2020, тобто 31 місяць 9 днів, позивач ОСОБА_1 перебував під слідством і судом, будучи обвинуваченим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 125 КК України. Вироком Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 28 серпня 2019 року у справі № 539/717/18, залишеним без змін ухвалою Полтавського апеляційного суду від 27 липня 2020 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано за пред`явленим обвинуваченням за частиною другою статті 125 КК України. Згідно пункту 2 частини другої статті 1167, частини першої статті 1176 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом (частини друга, сьома статті 1176 ЦК України). Відповідно до положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 1 грудня 1994 року № 266/94-ВР (далі - Закон № 266/94-ВР), у разі постановлення виправдувального вироку у особи виникає право на відшкодування моральної шкоди внаслідок, зокрема, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом. Відшкодування моральної шкоди провадиться за рахунок коштів державного бюджету у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини перша, п`ята, шоста статті 4 Закону). Відповідно до частини третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблений висновок про те, що у випадках коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Присуджуючи позивачеві 270 567 грн у відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції вірно виходив з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про Державний бюджет на 2026 рік» - 8 647 грн, та періоду перебування позивача під слідством і судом, починаючи з дня повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення - 18.12.2017 до набрання виправдувальним вироком законної сили - 26.07.2020, що становить 31 місяць 9 днів. Вказаний розмір відшкодування моральної шкоди гарантовано державою у разі незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, що підтверджується виправдувальним вироком суду, а наявність моральних втрат у позивача, який незаконно перебував під слідством і судом, презюмується. Порушення прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine). Доводи апеляційної скарги щодо застосування розміру мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для обчислення виплат за рішеннями суду, визначеної у статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» в розмірі 1 600 грн, є помилковими та відхиляються апеляційним судом. У постанові від 15 січня 2026 року у справі № 607/24623/24 (провадження № 61-13114св25) Верховний Суд зазначив, що Закон № 266/94-ВР є спеціальним законом і саме його норми регулюють порядок і умови визначення розміру моральної шкоди у спірних правовідносинах. Отже, стаття 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у частині визначення розміру мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для обчислення виплат за рішеннями суду у сумі 1 600 грн не підлягає застосуванню під час вирішення спору. Такий правовий висновок щодо неможливості застосування спеціальної розрахункової величини, визначеної Законом про Державний бюджет України, для обчислення моральної шкоди, завданої незаконними діями органів прокуратури та органів досудового розслідування, узгоджується також із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 22 січня 2025 року у справі № 524/6017/22, від 12 лютого 2025 року у справі № 753/75/23, від 27 лютого 2025 року у справі № 161/20724/23, від 09 квітня 2025 року у справі № 757/1549/21. Аналіз релевантної правозастосовної практики щодо розгляду справ про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом дає підстави для висновку, що Верховний Суд неодноразово роз`яснював необхідність застосування мінімальної заробітної плати, чинної на час розгляду справи, тобто виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент ухвалення судом відповідного рішення. Безпідставними є і посилання в апеляційній скарзі на необхідність доведення обсягу моральних страждань позивача висновком психолога або судової психологічної експертизи, оскільки право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача в силу прямої вказівки спеціального Закону № 266/94-ВР, яким встановлено порядок визначення мінімального розміру відшкодування моральної шкоди, що окремому доказуванню не підлягає. Наявність виправдувального вироку є безумовною підставою для відшкодування державою моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності (стаття 2 Закону № 266/94-ВР), тому колегія суддів відхиляє й інші доводи апеляційної скарги представника ГУНП в Полтавській області. Факт незастосування відносно позивача запобіжного заходу, пов`язаного з обмеженням волі або пересуванням, не спростовує презумпцію завдання позивачу моральної шкоди внаслідок тривалого, безпідставного перебування під слідством та судом за наявності виправдувального вироку суду та не позбавляє його права на компенсацію державою моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, у тому числі анулювання дозволу на право носіння та зберігання мисливської гладкоствольної зброї та її вилучення, що підтверджується матеріалами справи. Доводи викладені в апеляційні скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають. За наведених обставин колегія суддів залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Полтавській області залишити без задоволення. Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 18 березня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. Б. Бутенко Судді Г. Л. Карпушин О. І. Обідіна