Постанова 4814 № 529/1197/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 529/1197/20 Номер провадження 22-ц/814/2115/20Головуючий у 1-й інстанції Самсонова О.А. Доповідач ап. інст. Дорош А. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 вересня 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді - доповідача Дорош А.І. Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М. при секретарі: Ачкасовій О.Н. учасники справи: позивач ОСОБА_1 представник позивача адвокат Литовченко Р.В. представник відповідача Харенко В.М. переглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 06 серпня 2020 року, ухвалене суддею Самсоновою О.А., повний текст рішення складено 07 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Полтавської області, Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Полтавській області про відшкодування моральної шкоди, - В С Т А Н О В И В: 11 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Миргородської місцевої прокуратури, Державної казначейської служби України, Диканського відділення Миргородського ВП Головного управління Національної поліції в Полтавській області про відшкодування моральної шкоди. 24.03.2020 року ОСОБА_1 на виконання ухвали Київського районного суду м. Полтави від 11.03.2020 року подав позов до Полтавської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Полтавській області про відшкодування моральної шкоди (т.1 а.с. 81-83). Позовна заява мотивована тим, що постановою слідчого СВ Диканського ВП ГУНП в Полтавській області від 23 липня 2015 року без проведення належного досудового розслідування було закрито кримінальне провадження №12015170360000169, внесене до ЄРДР 17 квітня 2015 року. Вказана постанова слідчого скасована ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 29 вересня 2015 року. У подальшому кримінальне провадження №12015170360000169 від 17 квітня 2015 року неодноразово закривалося постановами слідчого СВ Диканського ВП ГУНП в Полтавській області від 29 березня 2016 року, від 15 грудня 2017 року, від 31 січня 2019 року також без проведення належного досудового розслідування. Вказані постанови слідчого скасовані ухвалами суду: від 01 червня 2016 року ухвалою Полтавського районного суду, від 20 лютого 2018 року ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави, від 05 вересня 2019 року ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області відповідно. Позивач зазначав, що вказані обставини свідчать про те, що протягом більше чотирьох років досудове розслідування вказаного кримінального провадження належним чином не здійснюється, слідчими взагалі не провадяться слідчі дії, до цього часу жодній особі не повідомлено про підозру, тобто органом досудового розслідування та процесуальним керівником грубо порушуються розумні строки розгляду кримінального провадження. Замість проведення належного досудового розслідування орган досудового розслідування та процесуальне керівництво фактично протиправно бездіє. Кримінальне провадження №12015170360000169 від 17 квітня 2015 року та його результати для позивача є дуже важливими, оскільки рішення у даному кримінальному провадженні надало б йому можливість звернутися до суду з заявою про перегляд обвинувального вироку відносно нього за нововиявленими обставинами, але через бездіяльність слідства та процесуального керівництва він скористатися такою можливістю не може. Відсутність на даний час іншого ефективного засобу юридичного захисту від порушення його прав, інформації щодо ходу розслідування спричиняє йому значну моральну шкоду, що полягає у душевних стражданнях та негативних переживаннях внаслідок порушення його прав протягом 59 місяців, у насторозі, тривозі, зниженому настрої, нервозності та дратівливості. Розмір завданої моральної шкоди позивач оцінює у розмірі 278 657 грн. Позивач просив суд стягнути солідарно з Полтавської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Державної казначейської служби України на його користь 278 657 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої довготривалим досудовим розслідуванням та бездіяльністю слідчого й процесуального керівника у кримінальному проваджені №12015170360000169 від 17 квітня 2015 року, розпочатого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 384 КК України. Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 06 серпня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до прокуратури Полтавської області, Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Полтавській області про відшкодування моральної шкоди - відмовлено. Судові витрати віднесено за рахунок держави. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відсутні підстави для задоволення позову, оскільки, порушені права ОСОБА_1 , які, на його думку, полягали у неодноразовому закритті кримінального провадження у справі за його заявою, були відновлені ухвалами слідчих суддів відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Отже, позивач скористався механізмом відновлення порушеного права, який передбачений нормами КПК України та полягає в оскарженні дій чи бездіяльності слідчого. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди є безпідставними, оскільки останнім не було доведено спричинення йому моральної шкоди, як і не було доведено причинного зв`язку між шкодою, протиправним діянням заподіювача шкоди та виною останнього в її заподіянні. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач, стверджуючи про порушення його права та завдання моральної шкоди, він фактично заявив вимоги про стягнення коштів на відшкодування шкоди з трьох юридичних осіб у солідарному порядку, що суперечить вимогам ст. 1174 ЦК України, згідно якої обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на юридичну особу чи посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що внаслідок бездіяльності працівників Диканського відділення поліції Миргородського відділу поліції ГУ НП в Полтавській області він був змушений звертатися до суду за захистом порушених прав та інтересів, втрачаючи свій час, отримуючи стреси, душевні хвилювання та психо-емоційні навантаження, відстоюючи свої права. Посилається на те, що вироком Диканського районного суду Полтавської області від 21 листопада 2012 року у справі № 1631/1094/12, який набрав законної сили 29 січня 2013 року, його визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених п. 4 ч.2 ст. 115, ч.2 ст. 263 КК України та засуджено за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим покаранням остаточно до довічного позбавлення волі. Одним із доказів, на підставі якого постановлено вказаний вирок, є показання свідка ОСОБА_3 16 квітня 2015 року він звернувся до прокуратури Шишацького району Полтавської області з письмовою заявою про те, що свідок ОСОБА_3 дав неправдиві показання під час судового засідання в Диканському районному суді. За вказаною заявою 17 квітня 2015 року розпочато кримінальне провадження за попередньою правовою кваліфікацією за ч.1 ст. 384 КК України. Проте, на даний час досудове розслідування кримінального провадження триває. Зазначає, що суд першої інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 22.05.2019 року у справі № 686/20012/18. Вважає, що тривале розслідування кримінального провадження, неодноразові необґрунтовані рішення слідчих про закриття кримінального провадження, відмови слідчих визнати позивача потерпілим і допитати його, поза розумним сумнівом, негативно впливають на моральний стан позивача, завдаючи йому моральної шкоди. ОСОБА_1 вказує, що слід визнати обґрунтованими його доводи про завдання йому моральної шкоди незаконними діями та бездіяльністю слідчими Диканського ВП Миргородського ВП ГУНП в Полтавської області. Право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже, має бути відчутним не тільки для позивача, але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства. У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Національної поліції в Полтавській області просить її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Наказом Генерального прокурора від 08.09.2020 року №414 змінена назва «Прокуратура Полтавської області « на «Полтавська обласна прокуратура» (ідентифікаційний код юридичної особи 02910060), днем початку роботи обласних прокуратур визначено 11.09.2020 року. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що вироком Диканського районного суду Полтавської області від 21 листопада 2012 року у справі №1631/1094/12, який набрав законної сили 29 січня 2013 року, ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні злочинів, передбачених п. 4 ч.2 ст. 115, ч. 2 ст. 263 КК України, та засуджений за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим покаранням остаточно до довічного позбавлення волі (т.1 а.с. 16-24). Одним із доказів, на підставі якого постановлено вказаний вирок суду, є показання свідка ОСОБА_3 16 квітня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до прокуратури Шишацького району Полтавської області з письмовою заявою про те, що свідок ОСОБА_3 дав неправдиві показання під час судового засідання в Диканському районному суді. За вказаною заявою 17 квітня 2015 року розпочато кримінальне провадження №12015170360000169 за попередньою правовою кваліфікацією ч.1 ст.384 КК України. Вказані обставини підтверджуються витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань №12015170360000169 (т.1 а.с. 169). Органом досудового розслідування у даному кримінальному провадженні визначено Диканське відділення поліції Миргородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області. Постановою слідчого Диканського відділення поліції Миргородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 23 липня 2015 року було закрито кримінальне провадження №12015170360000169 від 17 квітня 2015 року. Ухвалою слідчого судді Полтавського районного суду Полтавської області від 29 вересня 2015 року у справі №529/790/15-к, провадження №1-кс/545/119/15, вказана постанова слідчого скасована, а матеріали кримінального провадження направлені на перевірку (т.1 а.с. 8). Постановою старшого слідчого Диканського ВП ГУНП в Полтавській області Гальцевої С.Г. від 29 березня 2016 року кримінальне провадження №12015170360000169 від 17 квітня 2015 року відносно ОСОБА_3 закрите у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Ухвалою слідчого судді Полтавського районного суду Полтавської області від 01 червня 2016 року у справі №529/451/16-к, провадження №1-кс/545/75/16, вказана постанова слідчого від 29 березня 2016 року про закриття кримінального провадження №12015170360000169 скасована, а матеріали кримінального провадження повернуті на додаткове розслідування (т.1 а.с. 6-7). Постановою слідчого Диканського ВП ГУНП в Полтавській області Воронянської О.Р. від 15 грудня 2017 року кримінальне провадження №12015170360000169 від 17 квітня 2015 року закрите. Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Полтави від 20 лютого 2018 року у справі №529/25/18, провадження №1-кс/553/19/2018, вказана постанова слідчого від 15 грудня 2017 року про закриття кримінального провадження №12015170360000169 скасована, а матеріали кримінального провадження направлені до СВ Диканського ВП ГУНП у Полтавській області для проведення подальшого розслідування (т.1 а.с. 5). Постановою слідчого СВ Диканського ВП Миргородського ВП ГУНП в Полтавській області Воронянської О.Р. від 31 січня 2019 року кримінальне провадження №12015170360000169 від 17 квітня 2015 року закрите у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Ухвалою слідчого судді Зіньківського районного суду Полтавської області від 05 вересня 2019 року у справі №529/790/15-к, провадження №1-кс/530/288/19, постанова слідчого від 31 січня 2019 року про закриття кримінального провадження №12015170360000169 скасована, а матеріали кримінального провадження направлені на додаткову перевірку Диканському відділенню Миргородської місцевої прокуратури (т.1 а.с. 3-4). Судом першої інстанції встановлено, що постановою слідчого Диканського ВП ГУНП в Полтавській області Воронянської О.Р. від 19 березня 2020 року кримінальне провадження №12015170360000169 від 17 квітня 2015 року закрите у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення (т.1 а.с. 170-172). Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Полтави від 10 липня 2020 року у справі №529/272/20, провадження №1-кс/553/77/20, постанова слідчого від 19 березня 2020 року про закриття кримінального провадження №12015170360000169 скасована, матеріали кримінального провадження направлені СВ Диканського ВП Миргородського ВП ГУНП в Полтавській області для продовження досудового розслідування (т.2 а.с. 6-7). Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у даній справі, виходив з того, що суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності. Втім, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. Бездіяльність органу досудового розслідування є предметом оскарження відповідно до статті 303 КПК України рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора, є правом сторони кримінального провадження і за своєю сутністю є механізмом здійснення судового контролю під час досудового розслідування в межах кримінального провадження, не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності органу досудового розслідування. Судом першої інстанції враховано відповідну правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 641/2328/17-ц (провадження № 61-7053зпв18), у постанові від 13 червня 2019 року у справі № 554/1870/18-ц (провадження № 61-8385св19) та у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 522/239/18 (провадження № 61-44860св18), у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 199/1478/17 (провадження № 61-4779св18) та у постанові від 21 лютого 2019 року у справі № 520/1665/18 (провадження № 61-46894). Аналогічні висновки Верховного Суду України містяться у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16. При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що з наведених вище постанов слідчих суддів, жодною з них не встановлено порушення розумного строку розслідування даного кримінального провадження, або незаконність рішення, дії чи бездіяльності слідчого чи прокурора, яка є обов`язковою умовою відповідальності згідно ст.1174 ЦПК України за завдану шкоду. Суд першої інстанції критично оцінив показання свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , оскільки їх показання не містять точного викладу обставин: коли, за яких обставин позивач пропустив прогулянку, скільки разів, коли відмовився від побачення з рідними, чи коли мав проблеми зі здоров`ям, після одержання яких саме документів, від якої особи. Фактично показання свідків містили загальні фрази про те, що у позивача погіршувався сон, знижувався настрій після одержання рішень, які він вимушений оскаржувати, що він відволікався від звичайних занять, був вимушений витрачати багато часу на написання скарг, листів та звернень, інколи відмовлявся від прогулянки, яка їм надається протягом однієї години на день, відмовлявся від побачень, тощо. Також суд взяв до уваги, що вказані свідки також відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі у ДУ «Полтавська установа виконання покарань (№23)». Як свідки повідомили, покарання вони відбувають разом, розмір камери, у якій вони перебували з ОСОБА_1 , є досить малим (приблизно три на чотири метри), тому внаслідок такого тривалого та тісного спілкування, свідки можуть не об`єктивно сприймати обставини, що пов`язані з позивачем. Таким чином суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем не доведено незаконності дій, бездіяльності або рішень слідчого або прокурора, завдання йому моральної шкоди. Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Згідно з статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України). Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відмовляючи позивачу у відшкодуванні моральної шкоди, суд першої інстанції, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, обґрунтовано виходив із недоведеності позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної йому шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача, що в силу вимог статті 81 ЦПК України року є процесуальним обов`язком позивача. Так, суд першої інстанції правильно встановив, що дійсно мали факти порушення процесуальних прав ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, який, скориставшись своїм правом в установленому порядку, передбаченому КПК України, вживав відповідних дій на відновлення цього порушеного права. Судовими рішеннями, постановленими в порядку кримінального процесуального законодавства, права ОСОБА_1 були поновлені. На даний час кримінальне провадження за заявою ОСОБА_2 не закінчене. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про порушення прав, передбачених ст. 6 та ст. 13 Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод, не заслуговують на увагу, оскільки чинним КПК України передбачено механізми захисту прав учасника кримінального провадження, серед яких, є право на оскарження дій слідчого до суду. Цей правовий механізм є ефективним правовим заходом на захист порушених прав ОСОБА_1 у кримінальному провадженні. Оскільки на даний час кримінальне провадження не завершене, підстав для висновку про заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди посадовими особами Миргородської місцевої прокуратури, Диканського ВП Миргородського ВП Головного управління Національної поліції в Полтавській області під час кримінального провадження № 12015170360000169, розпочатого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 384 КК України, та наявності підстав для відшкодування цієї шкоди за рахунок Державного бюджету України відсутні. Суд першої інстанції, виходячи з предмету та підстав позову, оцінив надані докази у справі та прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди. Є правильним висновок суду першої інстанції про те, що однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Відповідно до змісту частини першої статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення. За правилом частини другої статті 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги. Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду. При цьому, сам факт реалізації позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій, бездіяльності слідчого під час досудового розслідування, не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 18.12.2019 року у справі №554/7971/18-ц, провадження№61-12704св19. Згідно ч. 4. ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не є підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права. Наведені у апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavinandothersv. Ukraine, № 4909/04, § 58). Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, встановив правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову. Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 06 серпня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 30 вересня 2020 року. СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов