Постанова 4873 № 910/1637/26

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "22" червня 2026 р. Справа№ 910/1637/26 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Ходаківської І.П. суддів: Демидової А.М. Владимиренко С.В. розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "УКРНАФТА" на рішення господарського суду міста Києва від 02.04.2026 (повне рішення складено 10.04.2026) у справі № 910/1637/26 (суддя Турчин С.О.) за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "УКРНАФТА" про стягнення 38 511, 88 грн В С Т А Н О В И В : Короткий зміст позовних вимог В лютому 2026 року ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 , позивач) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Укрнафта" (АТ "Укрнафта", відповідач), з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, про стягнення 29 331, 46 грн інфляційних втрат та 9 180, 42 грн 3 % річних. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем рішень господарського суду міста Києва у справах № 910/9738/22 та № 910/10609/23 щодо виплатити дивідендів позивачу. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням господарського суду міста Києва від 02.04.2026 у справі № 910/1637/26 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 29 271, 30 грн інфляційних втрат та 9 162, 95 грн 3 % річних, в іншій частині позову відмовлено. Рішення суду в оскаржуваній частині мотивовано обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог. Короткий зміст апеляційних скарг і заперечень на неї В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 02.04.2026 у справі № 910/1637/26 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити у цій частині нове, яким відмовити у задоволенні позову. Апеляційна скарга відповідача зводиться до того, що матеріали справи не містять доказів вини відповідача у несвоєчасній виплаті дивідендів за 2018 рік, тому відсутні підстави для стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за несвоєчасну виплату дивідендів. При цьому відповідач вказує, що наглядовою радою відповідача не приймалося рішень щодо порядку та термінів виплати частини чистого прибутку за 2020 рік, тому у відповідача відсутня вина щодо несвоєчасної виплати частини чистого прибутку. Також заявник апеляційної скарги зазначає, що резолютивна частина оскаржуваного рішення не містить застережень, що стягнута судом на користь позивача сума має бути перерахована з відніманням встановлених законом податків і зборів. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що інфляційні втрати та 3 % річних не є санкціями і ці суми нараховуються незалежно від вини боржника. Відповідач є податковим агентом і обов`язок щодо утримання податків виникає у нього на стадії виконання рішення суду, тому питання оподаткування не впливає на правильність визначеного до стягнення судом розміру грошового зобов`язання. Розгляд справи Північним апеляційним господарським судом Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.05.2026 (колегія суддів: головуюча Ходаківська І. П., судді Демидова А. М., Владимиренко С. В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "УКРНАФТА" на рішення господарського суду міста Києва від 02.04.2026 у справі № 910/1637/26 та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження. Витребувано з суду першої інстанції матеріали цієї справи. Матеріали справи № 910/1637/26 надійшли до суду на запит 25.05.2026. Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин Суд встановив, що рішенням господарського суду міста Києва від 28.11.2022 у справі № 910/9738/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2023, стягнуто з АТ "Укpнaфта" на користь ОСОБА_1 44 961,34 грн дивідендів за 2018 рік; 1116,02 грн 3% річних; 9 441,88 грн втрат від інфляції. 01.09.2023 головним державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 12.09.2024 головним державним виконавцем винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій. Оскільки присуджена до стягнення рішенням суду у справі № 910/9738/22 сума дивідендів не сплачена, позивач нарахував інфляційні втрати у зв`язку із несвоєчасною виплатою дивідендів за 2018 рік по за період з 14.06.2023 по 31.12.2025 у сумі 10092,50 грн та 3% річних за період з 14.06.2023 по 11.02.2026 в сумі 3 595,68 грн. При цьому встановлено, що рішенням господарського суду міста Києва від 07.11.2023 у справі № 910/10609/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2024, стягнуто з АТ "Укрнафта" на користь ОСОБА_1 95 647,50 грн частку прибутку за 2020 рік, 5 707,41 грн інфляційних втрат, 34 310,52 грн 3% річних. 17.05.2024 головним державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 12.09.2024 головним державним виконавцем винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій. Оскільки присуджена рішенням суду у справі № 910/10609/23 сума частини чистого прибутку за 2020 рік відповідачем не сплачена, позивач нарахував за період з 05.03.2024 по 31.12.2025 інфляційні втрати у сумі 19238,96 грн та за період з 05.03.2024 по 11.02.2026 3% річних у сумі 5584,74 грн. Доказів оплати відповідачем нарахованої до стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних матеріали справи не містять. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи. Предметом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, в іншій частині, рішення суду не оскаржується жодною із сторін. Частиною 5 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. За змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18. Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13, від 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17. Таким чином, зобов`язання зі сплати 3 % річних та інфляційних втрат є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю та входить до складу грошового зобов`язання і право кредитора на нарахування та стягнення з боржника 3 % річних та інфляційних втрат закріплено у частині другій статті 625 ЦК України. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Отже, наявність судового рішення про стягнення основної заборгованості не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору. Оскільки чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №902/330/17). Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц, а також у постанові Верховного Суду від 22.04.2020 у справі №922/795/19. Отже, наявність судового рішення не свідчить про припинення зобов`язання, а тому наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права отримати передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України суми. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання. Встановивши, що відповідач не надав суду доказів сплати присуджених до стягнення у справах № 910/9738/22, № 910/10609/23 сум дивідендів за 2018 рік та частини чистого прибутку за 2020 рік, суд першої інстанції, здійснивши власний перерахунок, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 29271,30 грн інфляційних втрат та 9162,95 грн 3% річних. При цьому, колегія суддів перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок трьох відсотків річних та інфляційних втрат, вважає його правильним та арифметично вірним, підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає. Враховуючи доведеність позивачем тих обставин з якими він пов`язував свої вимоги, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову. Зважаючи на викладене, доводи скаржника, які викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують. Наведені скаржником у скарзі постанови Верховного Суду є нерелевантними до спірних правовідносин, оскільки у цих справах мали місце інші фактичні обставини і не вирішувалось питання щодо нарахування 3 % річних та інфляційних на суму дивідендів та частини чистого прибутку. Безпідставними є доводи відповідача про відсутність вини, оскільки нарахування інфляційних втрат та 3 % річних здійснено на підставі статті 625 Цивільного кодексу України та судових рішеннях, які набрали законної сили і наявність або відсутність вини у даному випадку не має правового значення для вирішення спору по суті і ці суми нараховуються незалежно від вини боржника. Неспроможними є доводи заявника апеляційної скарги про те, що резолютивна частина оскаржуваного рішення не містить застережень, що стягнута судом на користь позивача сума має бути перерахована з відніманням встановлених законом податків і зборів, оскільки обов`язок щодо утримання податків виникає на стадії виконання рішення суду, тому питання оподаткування не впливає на правильність визначеного до стягнення судом розміру грошового зобов`язання. Колегія суддів, проаналізувавши матеріали справи, дослідивши докази у їх сукупності, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не виявила неправильного застосування або порушення норм процесуального права судом першої інстанції. Доводи апеляційної скарги у своїй сукупності правильності висновків суду першої інстанції не спростовують. Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, доводи заявника апеляційної скарги не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29). Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розподіл судових витрат Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта. Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "УКРНАФТА" залишити без задоволення. Рішення господарського суду міста Києва від 02.04.2026 у справі № 910/1637/26 залишити без змін. Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України. Головуючий суддя І.П. Ходаківська Судді А.М. Демидова С.В. Владимиренко