Постанова 4873 № 910/10609/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "04" березня 2024 р. Справа№ 910/10609/23 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Корсака В.А. суддів: Алданової С.О. Євсікова О.О. за участю секретаря судового засідання: Заборовської А.О., за участю представників учасників справи: від позивача: Михалевич М.М від відповідача: ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2023, повний текст якого складено та підписано 01.12.2023 у справі № 910/10609/23 (суддя Сівакова В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» про стягнення 135 665,43 грн В С Т А Н О В И В : Короткий зміст позовних вимог 04.07.2023 ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» про стягнення 135 665,43 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є акціонером відповідача та власником іменних цінних паперів цього товариства у кількості 1350 шт., що підтверджуються виписками про стан рахунку в цінних паперах станом на 18.05.2021 та 01.07.2021, в депозитарній установі ТОВ «Універ Капітал». 18.05.2021 загальними зборами акціонерів відповідача прийнято рішення розподілити прибуток підприємства відповідно до абз. 2 ст. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік». Згідно з рішеннями у справі № 640/18646/21 встановлено зобов`язання відповідача перед державою в сумі 1.921.167.072,00 грн. Враховуючи кількість акцій компанії та відповідно до абз. 2 ст. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» позивач, як акціонер відповідача, має право на частину чистого прибутку відповідно до кількості належних йому акцій, а саме в розмірі 95.647,50 грн, які відповідач мав сплатити позивачу у строк до 01.07.2021. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем покладених на нього обов`язків, позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача частку чистого прибутку за 2020 рік у розмірі 95.647,50 грн, а також 5.707,41 грн 3% річних та 34.310,52 грн інфляційних втрат. Доводи та заперечення відповідача Відповідач у відзиві з позовом не погодився, посилаючись на те, що право акціонерів на розподіл прибутку не є тотожнім праву на отримання дивідендів та тим більше не свідчить та не може свідчити про право акціонерів на отримання частини чистого прибутку безпосередньо. Реалізація акціонерами права на отримання дивідендів за простими акціями можлива лише в разі прийняття рішення загальними зборами акціонерів про їх виплату. Загальними зборами ПАТ «Укрнафта» від 18.05.2021 рішення про виплату дивідендів та їх розмір не приймалось, тому підстав для стягнення відповідних коштів на підставі рішення суду не виникає. Посилання позивача на приписи ст. 21 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік», як на підставу для виплати йому частини чистого припуску є неправомірними, оскільки, приписи зазначеної статті не відповідають Конституції України, Закону України «Про акціонерні товариства» та іншим спеціальним нормативним актам. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 у справі №910/10609/23 позов задоволено повністю. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» 95 647, 50 грн частку прибутку за 2020 рік, 5 707,41 грн інфляційних втрат, 34 310 52,00 грн 3% річних, 2 684,00 грн витрат по сплаті судового збору. Рішення мотивоване тим, що загальні збори Товариства в межах наданих їм повноважень прийняли рішення від 18.05.2021, визначивши спосіб розпорядження прибутком цієї юридичної особи в порядку, встановленому статтею 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік». Відповідач в порушення своїх зобов`язань не сплатив позивачу належну йому частину прибутку товариства, а тому позовні вимоги підлягають замовленню у повному обсязі з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погоджуючись з цим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. А саме апелянт посилається на те, що: - Закон України «Про акціонерні товариства» не містить положень про можливість та порядок виплати на користь акціонерів частини чистого прибутку поза дивідендами, які хоча і є складовою чистого прибутку, проте не є тотожними чистому прибутку; - правове регулювання діяльності товариства як ПАТ «Укрнафта» не регулюється положеннями законів про державний бюджет, оскільки відповідно до змісту статті 1 Закону Законом України "Про акціонерні товариства" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) цей Закон визначає порядок створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, їх правовий статус, права та обов`язки акціонерів. Діяльність державних акціонерних товариств та державних холдингових компаній, єдиним засновником та акціонером яких є держава в особі уповноважених державних органів, регулюється цим Законом, з урахуванням особливостей, передбачених спеціальними законами (ПАТ «Укрнафта» не є таким товариством). Апелянт вважає безпідставним висновок суду першої інстанції суду першої про застосування статті 21 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» як підстави для виплати акціонеру частини чистого прибутку від діяльності Товариства, оскільки цей висновок не ґрунтуються на нормах Конституції України (стаття 8 Конституції України). Норми статті 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» не тільки не відповідають положенням Закону України «Про акціонерні товариства», як спеціального нормативного акту, а й суперечать та не узгоджуються із положеннями Цивільного кодексу, який є основою побудови даних правовідносин; - приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що відповідно до ст. 168.1.1 Податкового кодексу України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподаткований дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 цього кодексу. Згідно ст. 168.1.2 Податкового кодексу України податок сплачується (перераховується) до відповідного бюджету під час виплати оподаткованого доходу єдиним платіжним документом. Таким чином обов`язок сплачувати податки з виплат чистого прибутку доходу покладається саме на емітента-відповідача. Водночас, на суд не може бути покладено функцій податкового агента (в частині нарахування податків), суд лише зазначає суму без утримання відповідного податку й інших обов`язкових платежів, про що вказує в резолютивній частині рішення. Натомість суду достатньо зазначити, що присуджені до стягнення суми нараховані без віднімання сум податків. Короткий зміст заперечень позивача Позивач у своєму відзиві з апеляційною скаргою не погодився, зазначив що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, встановивши порушення прав позивача як акціонера. Також позивач зазначив, що поведінка відповідача щодо виплати частини прибутку акціонерам є суперечливою, оскільки ПАТ "Укрнафта" самостійно розрахувало та сплатило частину чистого прибутку за 2020 рік згідно рішення Загальних зборів ПАТ "Укрнафта" та ст. 21 Закону України "Про державний бюджет України на 2021 рік" головному акціонеру - НАК «Нафтогаз України». Інші акціонери змушені звертатися до суду щодо отримання належної їм частини чистого прибутку за 2020 рік. Таким чином, позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржене рішення без змін. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.12.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Євсіков О.О., Алданова С.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.12.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/10609/23. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду першої інстанції. 18.01.2024 матеріали справи надійшли до апеляційного суду. Північний апеляційний господарський суд визнав подані матеріали достатніми для відкриття апеляційного провадження. Заперечень проти відкриття апеляційного провадження на час постановлення ухвали до суду не надійшло. Частиною 1 статті 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Також, ч. 10 статті 270 ГПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до п.п. 3 п. 4 статті 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті зокрема справи у спорах, які виникають з корпоративних відносин, та спорах з правочинів щодо корпоративних прав (акцій); інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 3-8 цієї частини. Приймаючи до уваги норми ст. 247, 270 ГПК України, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 постановлено: Відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 у справі №910/10609/23. Закінчити проведення підготовчих дій. Повідомити учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 21.02.2024 о 14:40 год. Засідання відбудеться у приміщенні Північного апеляційного господарського суду за адресою: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1-А, зал судових засідань №9 (другий поверх). Роз`яснити учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 14.02.2024. Звернути увагу, що згідно вимог ст. 263 ГПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. До відзиву додаються докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи. Встановити учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 14.02.2024. Явка учасників справи не визнана обов`язковою. 21.02.2024 судове засідання не відбулось у зв`язку із перебуванням головуючого судді Корсака В.А. у відпустці, через що розгляд справи перенесено на 04.03.2024. Явка представників учасників справи Представник відповідача в судовому засіданні 04.03.2024 підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, оскаржуване рішення в частині задоволення позову скасувати та прийняти нове про відмову в позові. Представник відповідача в судовому засіданні 04.03.2024 заперечив проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзиві та просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги відповідача. Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Згідно з п. 1.1 статуту Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» в чинній редакції, затвердженій рішенням загальних зборів акціонерів від 19.09.2019 (протокол № 29 від 19.09.2019) (далі - Статут) Відкрите акціонерне товариство «Укрнафта» засноване відповідно до наказу Державного Комітету України по нафті і газу від 23.02.1994 № 57 шляхом перетворення державного підприємства «Виробниче об`єднання «Укрнафта» у відкрите акціонерне товариство відповідно до Указу Президента України «Про корпоратизацію підприємств» від 15.06.1993 № 210/93. Відповідно до рішення Загальних зборів акціонерів від 22.03.2011 змінено тип і назву Товариства з Відкритого акціонерного товариства «Укрнафта» на Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» (далі - «Товариство»). Організаційно-правовою формою Товариства є акціонерне товариство. Товариство за типом є публічним акціонерним товариством (п. 1.3 Статуту). Товариство є публічним акціонерним товариством та вважається таким, що здійснило публічну пропозицію цінних паперів відповідно до п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення ведення бізнесу та залучення інвестицій емітентами цінних паперів» від 16.11.2017 № 2210-VIII (п. 1.4. Статуту). Відповідно до п. 3.1. Статуту акціонерами Товариства є юридичні та фізичні особи, що набули право власності на акції відповідно до положень цього Статуту та вимог чинного законодавства України. Кожною простою акцією Товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи право на: 1) участь в управлінні Товариством; 2) отримання дивідендів; 3) отримання у разі ліквідації Товариства частини його майна або вартості частини майна Товариства; 4) отримання інформації про господарську діяльність Товариства. Акціонери можуть мати інші права, передбачені законодавством України та Статутом Товариства (п. 3.2. Статуту). Згідно з п. 5.1. та п. 5.2. Статуту статутний капітал Товариства становить 13.557.127,50 грн (далі - «Статутний капітал»). Статутний капітал поділено на 54.228.510 простих іменних акцій номінальною вартістю 25 копійок. У пунктах 6.1., 6.16. - 6.21. Статуту визначено, що акція Товариства посвідчує корпоративні права акціонера щодо цього Товариства. Акції Товариства можуть купуватися та продаватися на фондовій біржі. Відповідно до п. 6.18 Статуту дивіденди виплачуються за підсумками календарного року виключно грошовими коштами. Дивіденди виплачуються на акції, звіт про результати розміщення яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку. Рішення про виплату дивідендів приймається Загальними зборами, якщо інше не встановлено законом. Виплата дивідендів власникам акцій одного типу та класу має відбуватися пропорційно до кількості належних їм цінних паперів, а умови виплати дивідендів (зокрема щодо строків, способу та суми дивідендів) мають бути однакові для всіх власників акцій одного типу та класу. Дивіденди сплачуються акціонерам за рахунок чистого прибутку Товариства звітного року та/або нерозподіленого прибутку в розмірі, встановленому рішенням Загальних зборів. Виплата дивідендів акціонерам здійснюється у порядку, визначеному законом (п. 6.19. Статуту). Для кожної виплати дивідендів Наглядова рада Товариства встановлює дату складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, порядок і строк їх виплати. Дата складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів за простими акціями, визначається рішенням Наглядової ради Товариства, передбаченим першим реченням цього пункту, але не раніше ніж через 10 робочих днів після дня прийняття такого рішення Наглядовою радою Товариства (п. 6.20. Статуту). Згідно з п. 6.21. Статуту Товариство в порядку, встановленому Наглядовою радою Товариства, повідомляє осіб, які мають право на отримання дивідендів, про дату, розмір, порядок і строк їх виплати. Протягом 10 днів з дня прийняття рішення про виплату дивідендів за простими акціями Товариство повідомляє про дату, розмір, порядок і строк виплати дивідендів за простими акціями фондову біржу (біржі), на якій (яких) акції допущені до торгів та розміщує повідомлення на власному веб-сайті. Відповідно до п. 8.2. Статуту чистий прибуток, одержаний після здійснення зазначених розрахунків залишається в повному розпорядженні Товариства, яке відповідно до статуту на власний розсуд і у своїх інтересах та інтересах акціонерів визначає напрями його використання, як-то: розширення виробництва, виплата дивідендів (частки прибутку) та інше. Розподіл прибутку здійснюється за рішенням Загальних зборів у розмірах, порядку і на цілі у відповідності до норм чинного законодавства та Статуту (п. 8.3. Статуту). Суд першої інстанції зазначив, що відповідно до загальнодоступних джерел, що не заперечується відповідачем, Акціонерному товариству «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (частка держави у статутному капіталі якого становить 100%) належить 27114256 акцій відповідача ПАТ «Укрнафта», тобто 50% плюс 1 акція. Також судом першої інстанції, на підставі належних та допустимих доказів встановлено, що позивач є акціонером Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» у кількості 1350 штук, що підтверджується виписками про стан рахунку в цінних паперах Товариства з обмеженою відповідальністю «Універ Капітал» на 18.05.2021. 18.05.2021 відбулися загальні збори акціонерів ПАТ «Укрнафта», за результатами яких вирішено, зокрема, питання № 13 порядку денного: «Розподіл прибутку і збитків товариства за підсумками 2020 року. Прийняття рішення про виплату дивідендів та затвердження розміру річних дивідендів товариства». По питанню № 13 порядку денного загальними зборами простою більшістю голосів акціонерів, що склала 99,963% від кворуму, прийнято рішення: «Оскільки товариством не прийнято рішення про виплату дивідендів до 01.05.2021, дивіденди не нараховувати, прибуток розподілити відповідно до вимог статті 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік». Отже загальні збори акціонерів, до виключної компетенції яких належить розподіл прибутку товариства, вирішили розподілити прибуток товариства у спосіб, запропонований Наглядовою радою - відповідно до вимог статті 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік». Спір виник в зв`язку з тим, що відповідач в порушення абз. 2 п. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» не виконав належним чином зобов`язання по виплаті позивачу частини чистого прибутку за 2020 рік, у зв`язку з чим виникла заборгованість перед позивачем. Також позивачем, за невиконання відповідачем грошового зобов`язання нараховано інфляційні втрати та 3% річних. Мотиви і джерела права, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні судового рішення За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів апеляційного суду встановила, що суд першої інстанції, розглянувши справу, правильно застосував норми матеріального права. Так відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про акціонерні товариства» (тут і далі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) загальні збори є вищим органом акціонерного товариства. Згідно з п. 12 ч. 2 ст. 33 Закону України «Про акціонерні товариства» до виключної компетенції загальних зборів належить розподіл прибутку і збитків товариства з урахуванням вимог, передбачених законом. Відповідно до абз. 2 статті 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, та господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків (крім тих, що визначені частиною першою цієї статті), які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, сплачують до державного бюджету та іншим учасникам господарського товариства пропорційно розміру їх акцій (часток) у статутному капіталі господарського товариства частину чистого прибутку в розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, установленими на відповідний рік, але не менше 90 відсотків, до 1 липня року, що настає за звітним. Як вже зазначено, 18.05.2021 відбулися загальні збори акціонерів ПАТ «Укрнафта», скликані відповідно до рішення його наглядової ради від 25.03.2021 оформлені протоколом №

31. За результатами цих загальних зборів вирішено, зокрема, питання № 13 порядку денного: «Розподіл прибутку і збитків товариства за підсумками 2020 року. Прийняття рішення про виплату дивідендів та затвердження розміру річних дивідендів товариства», відповідно до якого зборами вирішено: «Оскільки товариством не прийнято рішення про виплату дивідендів до 1 травня 2021 року, дивіденди не нараховувати, прибуток розподілити відповідно до вимог статті 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік». Отже загальні збори ПАТ «Укрнафта» в межах наданих їм повноважень прийняли рішення від 18.05.2021 про розподіл прибутку за підсумками 2020 року, визначивши спосіб розпорядження прибутком товариства в порядку, встановленому статтею 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік». Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що акціонери ПАТ «Укрнафта», у тому числі позивач, мають право на частину чистого прибутку відповідно до кількості належних їм акцій. В контексті зазначеного судом першої інстанції також встановлено, що 26.05.2021 на підставі та на виконання рішення загальних зборів акціонерів від 18.05.2021 (протокол № 31 від 18.05.2021) та рішення правління ПАТ «Укрнафта» від 20.05.2021 (протокол № 6/1 від 20.05.2021) ПАТ «Укрнафта» подало Центральному міжрегіональному управлінню ДПС по роботі з великими платниками податків розрахунок частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку за 2020 рік, на підставі якого було задекларовано до сплати 1 921 167 072, 00 грн частини чистого прибутку, розрахованого на пакет акцій НАК «Нафтогаз України» в статутному фонді ПАТ «Укрнафта». Відповідач визначив частину чистого прибутку за 2020 рік, що підлягає сплаті на частку НАК «Нафтогаз України» до державного бюджету з розрахунку 90% чистого прибутку за 2020 рік (мінімальний розмір, визначений абз. 2 статті 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік»). Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.09.2021, залишене без змін постановою Верховного Суду від 19.10.2022 у справі № 640/18646/21, встановлено, що зобов`язання по виплаті частини чистого прибутку за 2020 рік акціонеру НАК «Нафтогаз України» було виконано шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог з податку на прибуток. Частка чистого прибутку за 2020 рік, належна до виплати на одну акцію, складає 70,8545 грн (1.921.167.072,00 грн./27114256 акцій, що належить НАК «Нафтогаз України» в статутному капіталі ПАТ «Укрнафта»). Відповідно до абз. 2 ст. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» частина чистого прибутку має бути сплачена до 1 липня року, що настає за звітним. Доказів виплати позивачу частини чистого прибутку до 01.07.2021 матеріали справи не містять. Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу відповідач посилається на те, що Закон України «Про акціонерні товариства» не містить положень про можливість та порядок виплати на користь акціонерів частини чистого прибутку поза дивідендами, які хоча і є складовою чистого прибутку, проте не є тотожними чистому прибутку. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події. У цьому випадку, порядок виплати акціонерам частини чистого прибутку встановлений рішенням загальних зборів № 31 від 18.05.2021 та статтею 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік». Отже, саме загальні збори апелянта в межах наданих їм повноважень прийняли рішення про розподіл прибутку за підсумками 2020 року, визначивши спосіб розпорядження прибутком товариства в порядку, встановленому статтею 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік". Доводи апеляційної скарги щодо помилковості застосування місцевим господарським судом до спірних правовідносин положень статті 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» визнаються колегією неприйнятними, оскільки для таких товариств як ПАТ «Укрнафта» (господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків) спеціальним законодавством визначено особливий порядок розподілу прибутку. Зокрема, до таких нормативних актів віднесено Закон України «Про управління об`єктами державної власності» та Закони України про державний бюджет на відповідний рік. Також не заслуговують уваги і аргументи апеляційної скарги в частині посилань на те, що виплати господарського товариства на користь його учасників відмінних від держави не є забезпеченням виконання бюджетів як підстава обґрунтування помилковості висновків про застосування до спірних правовідносин статті 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік». Адже чинною нормою передбачено сплату частини чистого прибутку не лише до державного бюджету, а й іншим учасникам господарського товариства пропорційно розміру їх акцій (часток) у статутному капіталі. Більше того, рішенням Конституційного Суду України від 22.07.2020 у справі № 3-313/2019 при визнанні таким, що не відповідає Конституції України абзацу восьмого частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" щодо отримання державою частини чистого прибутку господарської організації державного сектора економіки у разі неприйняття рішення про нарахування дивідендів, неконституційною є саме та ситуація, коли відповідна частина прибутку акціонерного товариства сплачується тільки державі, але не сплачується іншим учасникам товариства. Тому абзац другий статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" постфактум викладено в редакції, що є відмінною від абзацу восьмого частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" та, відповідно, з врахуванням інтересів інших учасників господарського товариства. Позаяк встановлення різних умов для власників акцій одного типу та класу, обмежень окремих акціонерів у праві на отримання дивідендів є порушенням основоположних конституційних принципів непорушності права власності на майно. На доводи апелянта про те, що названа стаття Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» суперечить Основному Закону України апеляційна інстанція зазначає, що стороною жодними достатньо обґрунтованими доводами цієї позиції не доведено. В свою чергу, колегія зауважує, що Конституція України прямо встановлює заборону протиправного позбавлення власника права власності (ч.4 ст.41); непорушність цього права означає передусім невтручання будь-кого у здійснення власником своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження майном, заборону будь-яких порушень прав власника щодо його майна всупереч інтересам власника та його волі (абз.2 п.5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.11.2004 №16-рп/2004). Відповідно до положень ч.1 ст.41, ч.1 ст.42 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, займатися підприємницькою діяльністю, не забороненою законом; такі конституційні права особи можуть реалізовувати, зокрема, через товариства, які поділяються на підприємницькі та непідприємницькі; корпоративні права учасників товариства є об`єктом захисту, передбаченого ч.4 ст. 13 Конституції України (абз.1 пп.3.1, абз.1 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 12.01.2010 №1-рп/2010). Положення ст.41 Конституції України кореспондуються з відповідними положеннями ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 (далі - Перший протокол), за якими кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а також бере до уваги прецедентну практику тлумачення Європейським судом з прав людини названих положень Першого протоколу. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) поняття «майно» (possessions) у частині першій статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права й інтереси, що становлять активи, теж можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно» (рішення ЄСПЛ від 05 січня 2000 року у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202, § 100). ЄСПЛ у своїх судових рішеннях вказував на те, що «акція товариства річ складна. Вона свідчить про те, що власник має частину акціонерного капіталу та відповідні права. Тут мова йде не лише про непрямий контроль за акціонерними активами, оскільки й інші права, особливо право голосу та право впливати на товариство, можуть випливати з акції» (№ 11189/84, «Товариство S. і T. проти Швеції» (Sosiйtй S. et T. c. Suиde), рішення від 11.12.1986 р., Dйcisions et rapports (D.R.) 50, с. 158). За певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов`язаному з майновим інтересом (рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49, 50). Невиправдана затримка у виплаті компенсації є порушенням ст.1 Першого протоколу (з урахуванням різниці у обставинах справи див. рішення ЄСПЛ у справах "Алмейда Гарретт, Машкареньяш Фалькао та інші проти Португалії" (ALMEIDA GARRETT, MASCARENHAS FALCAO AND OTHERS v. PORTUGAL від 11.01.2000, п.54, заяви №29813/96 та №30229/96), "Чайковська і інші проти Польщі" (CZAJKOWSKA AND OTHERS v. POLAND від 13.07.2010, п.60, заява №16651/05). Отже з урахуванням вищевикладеного, апеляційна інстанція вважає за необхідне наголосити на тому, що сплата акціонеру частини чистого прибутку, щодо виплати якого було прийнято рішення загальними зборами товариства в порядку нормативного акта, надає акціонеру, на користь якого таке рішення прийняте, "законне очікування", що йому будуть такі кошти виплачені. Тоді як їх невиплата прирівнюється до порушення права останнього на мирне володіння майном (рішення ЄСПЛ у справах "Брумареску проти Румунії" (п. 74), "Пономарьов проти України" (п. 43), "Агрокомплекс проти України" (п. 166). Враховуючи наведене колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника щодо порушення судом попередньої інстанції вимог ч. 6 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України. Разом з чим, в контексті зазначеного, колегія суддів враховує положення ч. 11 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України стосовно заборони відмови у правосудді з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. Надаючи правову оцінку доводам апеляційної скарги відповідача колегія суддів апеляційного господарського суду враховує висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду щодо застосування норм матеріального права у справах № 910/9143/22, та № 910/9326/22, в яких, щодо тотожних правових відносин зроблено висновок, що порядок виплати акціонерам частини чистого прибутку встановлюється статтею 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" (у сукупності з рішенням загальних зборів). Отже, Верховний Суд вже неодноразово надав висновки щодо застосування частини другої статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" у аналогічних правовідносинах. Більш того, висновок зроблено на підставі фактичних обставин, що є тотожними обставинам у цій справі що розглядається: відповідачем також був апелянт; спір стосувався невиплати частини чистого прибутку за 2020 рік; спірні правовідносини ґрунтувалися на рішенні загальних зборів, оформленому протоколом від 18.05.2021 №

31. Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, у визначений строк виплату частини чистого прибутку не здійснив, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання. Частиною першою статі 8 Закону України «Про депозитарну систему України» передбачено, що підтвердженням прав на цінні папери та прав за цінними паперами, що існують в бездокументарній формі, а також обмежень прав на цінні папери у певний момент часу є обліковий запис на рахунку в цінних паперах депонента в депозитарній установі. Документальним підтвердженням наявності на певний момент часу прав на цінні папери та прав за цінними паперами депонента (у разі зарахування цінних паперів на депозит нотаріуса - відповідного кредитора) є виписка з рахунка в цінних паперах депонента, яка видається депозитарною установою на вимогу депонента або в інших випадках, установлених законодавством та договором про обслуговування рахунка в цінних паперах. Як вже зазначено у постанові, позивач є акціонером Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» у кількості 1350 штук, що підтверджується випискою про стан рахунку в цінних паперах Товариства з обмеженою відповідальністю «Універ Капітал» на 01.07.2021. Розрахунок частини чистого прибутку за 2020 рік здійснено наступним чином: 1350 шт. х 70,85 грн = 95 647,50 грн. Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, у визначений строк виплату частини чистого прибутку не здійснив, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання. З огляду на викладене, враховуючи обґрунтованість розрахунку позивача, його вимоги про стягнення з відповідача частини чистого прибутку у розмірі 95 647,50 грн підлягають задоволенню. Щодо стягнення інфляційних втрат та 3-х відсотків річних Згідно ст.ст. 524, 533 Цивільного кодексу України грошовим зобов`язанням є зобов`язання що виражається у грошовій одиниці України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання щодо сплати коштів. Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. В зв`язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті частини чистого прибутку, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, інфляційних втрат в сумі 34 310,52 грн та 3% річних в сумі 5 707,41 грн, нарахованих за період з 02.07.2021 по 27.06.2023. Щодо доводів апелянта про те, що суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що відповідно до ст. 168.1.1 Податкового кодексу України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподаткований дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, а тому суд повинен був зазначити у рішенні присуджену суми з урахуванням необхідності утримання відповідних податків, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст. 168.1.1. Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. Статтею 168.1.2. цього Кодексу передбачено, що податок сплачується (перераховується) до відповідного бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки, небанківські надавачі платіжних послуг приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання платіжної інструкції на перерахування цього податку до відповідного бюджету або платіжної інструкції на зарахування коштів у сумі цього податку на єдиний рахунок, визначений статтею 35-1 цього Кодексу. Підпункт 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 із змінами, внесеними згідно із Законом № 190-IX від 04.10.2019; в редакції Законів № 1914-IX від 30.11.2021, № 2888-IX від 12.01.2023 Отже зазначені норми Податкового кодексу України (ст.ст. 168.1.1 168.1.2) передбачають, що відповідний податок сплачується (перераховується) до відповідного бюджету під час виплати оподаткованого доходу. Водночас сторонами у справі не заперечується, що відповідач не сплатив, а позивач, відповідно, не отримав оподаткованого доходу. Отже момент сплати відповідного податку ще не настав. Враховуючи викладене судова колегія наголошує, що відповідач не позбавлений права та зобов`язаний на стадії виконання судового рішення виконати вимоги ст. 168.1.2 Податкового кодексу України, щодо сплати (перерахування) сум податків до відповідного бюджету під час виплати позивачу оподаткованого доходу єдиним платіжним документом. Враховуючи вищевикладене, підстав для зміни резолютивної частини судового рішення судова колегія не вбачає. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів встановила, що оскаржене рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, при повному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, підстави для його зміни чи скасування в розумінні приписів статті 277 ГПК України відсутні. Натомість викладені в апеляційні скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, а тому в її задоволенні слід відмовити. Судові витрати Згідно вимог статті 129 ГПК України, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати покладаються на апелянта. Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 у справі № 910/10609/23 залишити без змін. Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та строк, передбачений ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено та підписано, - 15.03.2024. Головуючий суддя В.А. Корсак Судді С.О. Алданова О.О. Євсіков