Постанова 4873 № 914/69/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ "22" червня 2026 р. Справа№ 914/69/25 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Владимиренко С.В. суддів: Іванова В.П. Ходаківської І.П. за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В. представники учасників справи у судове засідання 22.06.2026 не з`явились розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича на ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.04.2026 у справі №914/69/25 (суддя Усатенко І.В.) за результатом розгляду заяви Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у справі №914/69/25 за позовом Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича до Львівського апеляційного суду Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення шкоди у сумі 2 000 029,00 грн, ВСТАНОВИВ: Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича (далі за текстом - позивач) звернулося до Господарського суду Львівської області із позовом до Львівського апеляційного суду (далі за текстом - відповідач 1), Держави України в особі Державної казначейської служби України (далі за текстом - відповідач 2) про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 29,00 грн та моральної шкоди у розмірі 2 000 000,00 грн. Господарський суд Львівської області ухвалою від 13.01.2025 справу №914/69/25 надіслав за підсудністю до Господарського суду міста Києва. Господарський суд міста Києва рішенням від 03.04.2025 у справі №914/69/25 у задоволені позову відмовив. Північний апеляційний господарський суд постановою від 27.05.2025 у справі №914/69/25 апеляційну скаргу Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2025 у справі №914/69/25 залишив без задоволення; рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2025 у справі №914/69/25 залишив без змін. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду постановою від 02.09.2025 у справі №914/69/25 касаційне провадження за касаційною скаргою Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2025 у справі № 914/69/25 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрив. В іншій частині касаційну скаргу Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича залишив без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. 22.03.2026 позивач подав до Господарського суду міста Києва через підсистему «Електронний суд» заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, за якою просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2025 у справі №914/69/25 та на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) закрити провадження у справі, оскільки спір не підлягає вирішенню у порядку господарського судочинства. Підставою для перегляду судового рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2025 у справі №914/69/25 за нововиявленими обставинами позивач вважає висновок Господарського суду міста Києва, викладений в ухвалі від 09.03.2026 у справі №910/2262/26 за позовом Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича до

1. Міністерства юстиції України,

2. Держави України в особі Державної Казначейської служби України про стягнення 3 000 116,50 грн про відмову у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини 1 статті 175 ГПК України. Господарський суд міста Києва ухвалою від 27.04.2026 у справі №914/69/25 у задоволенні заяви Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2025 у справі №914/69/25 відмовив; рішенням Господарського суду міста Києва від 03.04.2025 у справі №914/69/25 залишив в силі. Відмовляючи у задоволенні заяви позивача про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, суд першої інстанції виходив з того, що ухвала Господарського суду міста Києва від 09.03.2026 у справі №910/2262/26 не може вважатись нововиявленою обставиною, так як вона постановлена судом після прийняття судом рішення у даній справі, і висновки суду та мотиви на предмет застосування норм процесуального права, які зазначені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 09.03.2026 у справі №910/2262/26, не є нововиявленою обставиною. Не погодившись із вказаною ухвалою, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.04.2026 у справі №916/69/25 та рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2024 у справі №916/69/25; закрити провадження у справі №916/69/25 у зв`язку із тим, що спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, оскільки судом першої інстанції не повно встановлено обставини що мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті фактів; не доведено обставин, що мають значення, які суддя визнав встановленими шляхом неправильного дослідження та оцінки фактів; не правильно встановлено обставини, які мають значення для справи. Апелянт в апеляційній скарзі зазначає наступні доводи/питання: - чи Держава Україна в особі Львівського апеляційного суду, Державної казначейської служби України є суб`єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо здійснює організаційно-господарські повноваження щодо фермерського господарства; - чи держава, органи державної влади (в тому числі Львівського апеляційного суду, Державна казначейська служба України ) та органи місцевого самоврядування є суб`єктами господарювання; - чи дана позовна заява стосується обставин, які виникли при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності між Львівським апеляційним судом, Державою країна в особі Державної казначейської служби України та фермерським господарством «Бурка В.В.»; - чи дана справа підлягає розгляду в порядку Господарського процесуального кодексу України; - чи обставини та факти що стосуються встановлення підсудності даної справи господарському суду являються доказами , які мають значення для вирішення справи; - чи на час розгляду Господарським судом міста Києва 03.04.2025 про існування ухвали Господарського суду міста Києва від 09.03.2026 у справі №910/2262/26 було відомо позивачу та суду; - чи обставини встановлені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 09.03.2026 у справі №910/2262/26 мали б наслідком прийняття іншого судового рішення Господарським судом міста Києва 03.04.2025 ніж те, яке було прийняте; - чи обставини встановлені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 09.03.2026 у справі №910/2262/26 спростовують факти, які були покладені в основу рішення Господарського суду міста Києва 03.04.2025, та породжують процесуальні наслідки, впливають на законність і обґрунтованість ухваленого без їх врахування судового рішення; - чи в даний час фермерське господарство позбавлено прав гарантованих статтями 40, 55, 56 Конституції України. За твердженням апелянта, Держава Україна, органи державної влади, у тому числі Львівській апеляційний суд, Державна казначейська служба України, та органи місцевого самоврядування не є суб`єктами господарювання, а тому на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України суд першої інстанції повинен був закрити провадження у даній справі, чим допустив порушення норм процесуального права. На переконання позивача, на час розгляду даної справи Господарським судом міста Києва - 03.04.2025, про існування ухвали Господарського суду міста Києва від 09.03.2026 у справі №910/2262/26 не було відомо позивачу та суду. Обставини встановлені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 09.03.2026 у справі №910/2262/26 мали наслідком прийняття іншого судового рішення Господарським судом міста Києва 03.04.2025 у справі №916/69/25 ніж те, яке було прийняте. Обставини встановлені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 09.03.2026 у справі №910/2262/26 спростовують факти, які були покладені в основу рішення Господарського суду міста Києва 03.04.2025 у справі №916/69/25, та породжують процесуальні наслідки, впливають на законність і обґрунтованість ухваленого без їх врахування судового рішення. У даний час позивач позбавлений прав гарантованих статтями 40,55,56 Конституції України. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.05.2026 апеляційну скаргу Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича на ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.04.2026 у справі №914/69/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: Владимиренко С.В. - головуючий, Демидова А.М., Ходаківська І.П. Північний апеляційний господарський суд ухвалою 11.05.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича на ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.04.2026 у справі №914/69/25; розгляд апеляційної скарги призначив на 02.06.2025 о 12 год. 30 хв.; витребував матеріали справи №914/69/25 з Господарського суду міста Києва. Матеріали справи №914/69/25 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 14.05.2026. Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 02.06.2026 заяву про самовідвід судді Демидової А.М. від розгляду справи №914/69/25 задовольнив; матеріали справи №914/69/25 передав для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень статті 32 ГПК України. Північний апеляційний господарський суд розпорядженням від 08.06.2026 призначив повторний автоматизований розподіл судової справи. Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.06.2026 справу №914/69/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: Владимиренко С.В. - головуючий суддя, судді Ходаківська І.П., Іванов В.П. Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 09.06.2026 прийняв до свого провадження апеляційну скаргу Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича на ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.04.2026 у справі №914/69/25 колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: Владимиренко С.В. - головуючий суддя, Ходаківська І.П., Іванов В.П.; призначив розгляд апеляційної скарги Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича на ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.04.2026 у справі №914/69/25 у судовому засіданні на 22.06.2026 о 13 год. 00 хв. Відповідачі 1 та 2 своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу позивача не скористались, відзиви на апеляційну скаргу позивача не надали, що не є перешкодою для апеляційного перегляду відповідно до частини 3 статті 263 ГПК України. Представники учасників справи у судове засідання, призначене на 22.06.2026, не направили, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином шляхом направлення ухвали Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2026 у справі №916/69/25 до їх електронних кабінетів. Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. За таких обставин, справа №916/69/25 розглядається судом апеляційної інстанції за відсутності представників учасників справи, повідомлених належним чином судом апеляційної інстанції. Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила наступне. За приписами частин 1, 2 статті 320 ГПК України рішення, постанови та ухвали господарського суду, Вищого суду з питань інтелектуальної власності, якими закінчено розгляд справи, а також ухвали у справах про банкрутство (неплатоспроможність), які підлягають оскарженню у випадках, передбачених Кодексом України з процедур банкрутства, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами. Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду. Відповідно до частин 4, 5 статті 320 ГПК України не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом. При перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову. Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами є важливою гарантією захисту прав і свобод людини, зокрема, у сфері господарського судочинства. Перегляд судових рішень, які набрали законної сили, є додатковим засобом забезпечення законності судового рішення і є резервним механізмом захисту прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб і забезпечення справедливого та ефективного здійснення правосуддя. Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами є особливим видом провадження. На відміну від перегляду судового рішення в порядку апеляційного та касаційного оскарження, підставою такого перегляду не є недоліки розгляду справи судом (незаконність та/або необґрунтованість судового рішення, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки учасники судового розгляду не знали про неї та, відповідно, не могли надати суду дані про неї. Метою перегляду справи за нововиявленими обставинами є не ревізія судових рішень або усунення судових помилок, а лише перегляд уже розглянутої справи з урахуванням обставин, про існування яких стало відомо після ухвалення судового рішення. Перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами є окремою стадією судового процесу (факультативна стадія), під час якої суд, що ухвалив судове рішення, після набрання ним законної сили переглядає його з ініціативи осіб, які брали участь у справі, або осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки у зв`язку з виявленням істотних обставин, що існували, але не були їм відомі на час вирішення справи. Інститут перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами вже по своїй природі передбачає конфлікт між принципом «правової визначеності» та «правом на справедливий суд», але останній (з урахуванням того ж принципу «правової визначеності», в аспекті чіткості судового процесу та винятковості переліку і вимог до обставин, що можуть виступати як нововиявлені) має пріоритет. Законодавство, в тому числі і ГПК України, не містить визначення поняття «нововиявлені обставини», проте за своєю юридичною суттю нововиявлені обставини - це юридичні факти (фактичні обставини) справи, які передбачені нормами права і тягнуть виникнення, зміну або припинення правовідносин; які мають істотне значення для вирішення справи по суті; існували в період первинного провадження і ухвалення судового акта, але не були і не могли бути відомі ні сторонам, ні третім особам, їхнім представникам, іншим учасникам господарського процесу, ні суду, за умови виконання ними всіх вимог закону для об`єктивного, повного і всебічного розгляду справи та ухвалення законного й обґрунтованого судового рішення. Якби нововиявлена обставина була відома суду під час винесення судового акта, то вона обов`язково вплинула б на остаточні висновки суду. До нововиявлених обставин відносяться матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення, та породжують процесуальні наслідки, впливають на законність і обґрунтованість ухваленого без їх врахування судового рішення. Тобто, за своєю юридичною природою нововиявлені обставини є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які покладено в основу судового рішення. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.05.2020 у справі №802/2196/17-а зазначила, що нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення, та породжують процесуальні наслідки, впливають на законність і обґрунтованість ухваленого без їх урахування судового рішення. До нововиявлених обставин належать факти об`єктивної дійсності, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного розв`язання спору. З огляду на викладене вище, можна зробити висновок, що сутність перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами - це встановлення наявності або відсутності нововиявлених обставин і повторний розгляд справи у разі їх встановлення з метою досягнення істини у справі. Отже, необхідними ознаками існування нововиявлених обставин є одночасна наявність таких трьох умов: по-перше, їх існування на час розгляду справи, по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи, по-третє, істотність даних обставин для розгляду справи (тобто коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення ніж те, яке було прийняте). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2021 у справі №9901/424/18, від 27.05.2020 у справі №802/2196/17-а. Необхідно чітко розрізняти поняття нововиявленої обставини (як факту) і нового доказу (як підтвердження факту). Так, не можуть вважатися такими обставинами подані учасником судового процесу листи, накладні, розрахунки, акти тощо, які за своєю правовою природою є саме новими доказами. Також не можуть вважатися нововиявленими обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами. Не можуть визнаватися нововиявленими обставини, на які посилався учасник судового процесу в своїх поясненнях в суді будь-якої з інстанцій, або які могли бути встановлені судом у разі виконання вимог процесуального закону. Такі правові висновки містяться у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.05.2019 у справі № 905/1502/15, від 10.03.2020 у справі № 910/10784/18. Згідно з положеннями частини 4 статті 320 ГПК України не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом. Тобто не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися господарським судом у процесі розгляду справи. Не можуть бути визнані нововиявленими викладені в іншій справі висновки суду щодо обставин справи (оцінка доказів), юридична оцінка обставин справи в іншій справі та правові підстави рішення суду або його мотиви на предмет застосування норм права в іншій справі. Не вважаються нововиявленими обставинами нові докази, виявлені після постановлення рішення суду, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах. Процедура перегляду остаточного судового рішення за нововиявленими обставинами, визначена ГПК України, є окремою формою судового процесу, що має свої особливості. Вона не є тотожною новому розгляду справи та не передбачає повторної оцінки всіх доводів сторін. Суд має переглянути раніше ухвалене рішення лише в межах нововиявлених обставин. При цьому вирішення питання, чи вірно судом надано оцінку певним доказам, належить до компетенції судів вищих інстанцій, та не може бути вирішено в рамках розгляду заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами. Перегляд справи у зв`язку з нововиявленими обставинами має на меті не усунення судових помилок, а лише перегляд уже розглянутої справи з урахуванням обставин, про існування яких стало відомо після ухвалення судового рішення, для досягнення істини у справі (пункти 7.4-7.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13). Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) процедура поновлення розгляду справи за нововиявленими обставинами на вимогу сторони провадження для виправлення помилок правосуддя не суперечить положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) за умови відсутності зловживання (рішення ЄСПЛ від 06.12.2005 у справі «Попов проти Молдови»). Однак, при цьому ЄСПЛ наголошує, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, потрібно тлумачити в світлі Преамбули до Конвенції, яка проголошує принцип верховенства права як частину спільної спадщини держав-учасниць. Одним з аспектів принципу верховенства права є принцип правової певності, який, окрім іншого, передбачає, що якщо суд ухвалив остаточне рішення по суті спору, таке рішення не може бути піддане перегляду (рішення ЄСПЛ від 28.10.1999 у справі «Брумареску проти Румунії»). Цей принцип встановлює, що жодна сторона не вправі ставити питання про перегляд остаточного судового рішення, яке набрало чинності, лише задля нового судового розгляду й нового рішення по суті. Перегляд судового рішення не повинен бути замаскованою апеляційною процедурою, а саме лише існування двох позицій щодо способу вирішення спору не є підставою для повторного судового розгляду. Відхилення від цього принципу допустимі лише за наявності виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 24.06.2003 у справі «Рябих проти Росії», від 09.06.2011 у справі «Желтяков проти України»). Процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні, а також те, що цей доказ є вирішальним (рішення ЄСПЛ від 18.11.2004 у справі «Правєдная проти Росії»). Позивач вважає підставою для перегляду судового рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2025 у справі №914/69/25 за нововиявленими обставинами висновок Господарського суду міста Києва, викладений в ухвалі від 09.03.2026 у справі №910/2262/26 за позовом Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича до

1. Міністерства юстиції України,

2. Держави України в особі Державної Казначейської служби України про стягнення 3 000 116,50 грн про відмову у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини 1 статті 175 ГПК України. А тому, позивач наполягає на тому, що провадження у справі №916/69/25 підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України, оскільки спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що висновок Господарського суду міста Києва, викладений в ухвалі від 09.03.2026 у справі №910/2262/26 за позовом Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича до

1. Міністерства юстиції України,

2. Держави України в особі Державної Казначейської служби України про стягнення 3 000 116,50 грн про відмову у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини 1 статті 175 ГПК України, не підпадає під ознаки, наведені у пункті 1 частини 2 статті 320 ГПК України. Як вже зазначалось вище, не можуть бути визнані нововиявленими викладені в іншій справі висновки суду щодо обставин справи (оцінка доказів), юридична оцінка обставин справи в іншій справі та правові підстави рішення суду або його мотиви на предмет застосування норм права в іншій справі. Не вважаються нововиявленими обставинами нові докази, виявлені після постановлення рішення суду, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах. Наведені апелянтом в апеляційній скарзі доводи/питання фактично зводяться до переоцінки доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи, а наведені заявником обставини не є тими фактичними обставинами, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення та не є нововиявленими обставинами, оскільки позивачу було відомо на момент звернення до Господарського суду Львівської області в межах заявлених позовних вимог про те, що між ним та відповідачами не існувало будь-яких договірних відносин. Водночас під час розгляду даної справи судами трьох інстанції не встановлено порушення правил юрисдикції заявлених позивачем позовних вимог, оскільки сторони у даній справі є юридичні особи, вимога позивача спрямована на захист цивільного права на відшкодування шкоди та не пов`язана з вимогою вирішити публічно-правовий спір, а тому такий спір відповідно до статті 20 ГПК України підлягає вирішенню у господарській юрисдикції. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2025 у справі №914/69/25 та залишення в силі рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2025 у справі №914/69/25. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»). У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими. Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом апеляційної інстанції у даній постанові надано вичерпні відповіді на доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, із застосування норм процесуального права, які регулюють спірні відносини. Згідно із частиною 1 статті 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що Господарським судом міста Києва постановлено ухвалу від 27.04.2026 у справі №914/69/25 з дотриманням норм процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає. За правилами статті 129 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на апелянта (позивача). Керуючись статтями 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича на ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.04.2026 у справі №914/69/25 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.04.2026 у справі №914/69/25 залишити без змін.

3. Матеріали справи №916/69/25 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути скаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України. Повна постанова складена 22.06.2026. Головуючий суддя С.В. Владимиренко Судді В.П. Іванов І.П. Ходаківська