Окрема думка КАС ВС № 280/1150/25

23 червня 2026 року м. Київ справа № 280/1150/25 провадження № К/990/13391/26 ОКРЕМА ДУМКА судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Коваленко Н.В. на ухвалу Верховного Суду від 23 червня 2026 року у справі № 280/1150/25 за наслідками розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

1. Спір у справі № 280/1150/25 виник у зв`язку з відмовою Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області у переведенні позивачки з пенсії за віком згідно з Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ в розмірі 60 % від заробітку. Відмова обґрунтована відсутністю у позивачки стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статті 25 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, оскільки відповідачем не зараховано до стажу державної служби періодів роботи в органах місцевого самоврядування з 04 липня 2001 року.

2. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року, позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 13 грудня 2024 року № 083950000236 (у редакції рішення № 083950000236 від 31 грудня 2024 року про заміну рішення про відмову у перерахунку пенсії № 083950000236 від 13 грудня 2024 року) про відмову ОСОБА_1 в переведенні з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком згідно із Законом України «Про державну службу». Зобов`язано Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області перевести ОСОБА_1 з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком згідно із Законом України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, з 06 грудня 2024 року.

3. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визначення процентного розміру пенсії, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що зазначені вимоги є передчасними, оскільки не стосуються порушеного права позивачки та не були предметом розгляду.

4. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернулася із касаційною скаргою, у якій просила скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

5. Верховний Суд ухвалою від 23 червня 2026 року закрив касаційне провадження у справі № 280/1150/25 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року на підставі пункту 5 частини першої статті 39 Кодексу адміністративного судочинства України.

6. Відповідно до статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України усі питання, що виникають під час колегіального розгляду адміністративної справи, вирішуються більшістю голосів суддів. При прийнятті рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання судового рішення. Головуючий у судовому засіданні голосує останнім. Суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються особи, які беруть участь у справі, без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.

7. Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість викладення окремої думки виключно за наслідками розгляду справи.

8. З ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2026 року у справі № 280/1150/25 та її мотивами я не погоджуюсь, та вважаю за необхідне викласти свою окрему думку.

9. Закриваючи касаційне провадження, Суд керувався пунктом 5 частини першої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

10. Суд на підставі аналізу зазначених позивачкою постанов Верховного Суду від 27 січня 2023 року у справі № 340/4184/21, від 12 лютого 2025 року у справі № 580/6600/24 та від 28 січня 2025 року у справі № 560/2123/24, на які зроблено посилання у касаційній скарзі як на приклад іншого правозастосування, та оскаржуваних судових рішень, дійшов висновку про те, що правовідносини цих справах не є подібними правовідносинам у справі, яка розглядається, що виключає можливість касаційного перегляду оскаржуваних рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, з підстави та у випадку, передбаченого пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України за цією касаційною скаргою.

11. Дійсно, у справі № 580/6600/24 спір стосувався правомірності рішення органу Пенсійного фонду України про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ з підстав недосягнення позивачкою в зазначеній справі пенсійного віку станом на дату звернення із відповідною заявою.

12. У справах № 560/2123/24 та № 340/4184/21 спірними були рішення територіальних органів Пенсійного фонду України, якими було відмовлено позивачам у переведенні з пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ у зв`язку з тим, що вказаним особам вже призначалась пенсія відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ (до призначення пенсії по інвалідності згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

13. Натомість, у справі, яка розглядається предметом спору є рішення ГУ ПФУ про відмову в переведенні позивачки з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, яка мотивоване тим, що позивачка станом на 01 травня 2016 року (дати набрання чинності Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII) не мала двадцяти років стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби як необхідної умови для збереження права на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, яка визначена пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII.

14. Проте як у справах № 580/6600/24, № 560/2123/24, № 340/4184/21, так і у справі № 280/1150/25 позивачами заявлялися вимоги про визнання протиправним рішення пенсійного органу щодо відмови у переведенні з пенсії, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ; зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату пенсії у розмірі 60 % суми заробітної плати, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, зазначеної у довідках.

15. Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі № 280/1150/25.

16. Касаційне провадження відкрито на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків Верховного Суду, сформульованих у постановах від 27 січня 2023 року у справі № 340/4184/21, від 12 лютого 2025 року у справі № 580/6600/24 та від 28 січня 2025 року у справі № 560/2123/24 щодо застосування положень статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ - щодо визначення належного способу захисту при встановленні права на пенсію державного службовця та обов`язковості призначення пенсії у розмірі 60 % від заробітної плати.

17. Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

18. Враховуючи, що касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд відповідно до частини першої статті 341 цього Кодексу був зобов`язаний здійснювати перегляд судових рішень виключно в межах доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

19. Підставою відкриття касаційного провадження було неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27 січня 2023 року у справі № 340/4184/21, від 28 січня 2025 року у справі № 560/2123/24 та від 12 лютого 2025 року у справі № 580/6600/24, щодо застосування статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, зокрема в частині визначення належного способу судового захисту та обов`язковості призначення пенсії державного службовця у розмірі 60 % заробітної плати.

20. Отже, під час касаційного перегляду Верховний Суд мав перевірити, чи правильно суди першої та апеляційної інстанцій застосували статтю 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, чи врахували наведені правові висновки Верховного Суду щодо належного способу захисту, а також чи правомірно визначили спосіб відновлення порушеного права, зокрема шляхом покладення або непокладення на відповідача обов`язку призначити позивачці пенсію державного службовця у певному розмірі.

21. При цьому доводи касаційної скарги не стосувалися висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності у позивачки права на переведення з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на пенсію державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ. Висновки судів щодо існування такого права не оспорювалися, а тому не входили до предмета касаційного перегляду. Єдиним доводом касаційної скарги було неправильне визначення судами належного способу судового захисту після встановлення права позивачки на відповідний вид пенсії.

22. Незважаючи на це, закриваючи касаційне провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд фактично оцінив неподібність правовідносин з огляду на підстави виникнення у позивачки права на пенсію державного службовця. Однак саме це питання не було предметом касаційного перегляду і не становило підстави відкриття касаційного провадження.

23. За таких обставин при вирішенні питання про наявність чи відсутність підстав для закриття касаційного провадження Верховний Суд мав оцінити, чи є подібними правовідносини саме у частині правового питання, щодо якого скаржник посилався на відповідні висновки Верховного Суду, а саме визначення належного способу судового захисту після встановлення права особи на пенсію державного службовця та обсягу повноважень суду щодо покладення на суб`єкта владних повноважень обов`язку призначити таку пенсію. Натомість оцінка неподібності правовідносин за критерієм матеріально-правових підстав виникнення права на пенсію фактично підмінила перевірку релевантності наведених у касаційній скарзі правових висновків оцінкою питань, які не були предметом касаційного оскарження, що не узгоджується з межами касаційного перегляду, визначеними статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

24. Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

25. Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.

26. Основним завданням Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою України є забезпечення єдності та сталості судової практики, а також однакового застосування норм права судами різних інстанцій. Саме з метою реалізації цього конституційно та процесуально визначеного завдання у цій справі було відкрито касаційне провадження, що зумовлювалося необхідністю перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права та усунення можливих розбіжностей у судовій практиці.

27. У цьому контексті закриття касаційного провадження фактично призвело до невиконання Верховним Судом свого основного функціонального обов`язку щодо забезпечення єдності судової практики. Більше того, ухвалюючи рішення про закриття касаційного провадження, суд вийшов за межі тих підстав і доводів, які були визначені у касаційній скарзі та в ухвалі про відкриття касаційного провадження, чим фактично змістив предмет касаційного перегляду та звузив обсяг процесуального контролю, визначеного самим же судом на стадії відкриття провадження.

28. Такий підхід нівелює призначення касаційної інстанції як інструменту забезпечення єдності правозастосування, оскільки замість перевірки доводів касаційної скарги у межах відкритого провадження суд фактично відмовився від вирішення правового питання, для якого це провадження і було ініційовано. Унаслідок цього порушується баланс між процесуальною дискрецією суду касаційної інстанції та його імперативним обов`язком забезпечувати однакове застосування норм права, що у сукупності свідчить про помилковість закриття касаційного провадження у цій справі.

29. На моє переконання, Верховний Суд, діючи в межах повноважень, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, мав здійснити касаційний перегляд судових рішень у межах доводів касаційної скарги та сформульованих позивачем вимог, зосередившись на перевірці правильності застосування норм матеріального і процесуального права при вирішенні спору по суті. Суддя Н.В. Коваленко