Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/33998/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/33998/25 Категорія 106000000Головуючий у суді І інстанції: Скупінська О.В. час і місце ухвалення: спрощене провадження, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Семенюка Г.В., суддів Федусика А.Г., Шляхтицького О.І., розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - встановиВ: Позивач, звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, мотивуючи його тим, що він проходив службу у Головному управлінні Держаної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області з 01.12.2015 року по 18.07.2024 року наказом Головного управління № 473 о/с від 18 червня 2024 року виключений зі списків апарату Головного управління. При цьому, за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року позивачу не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення у повному обсязі. 07.08.2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив надати відомості про нарахування індексації грошового забезпечення за період проходження служби та у разі не нарахування індексації за період проходження служби провести індексацію та нарахувати недоотриманні кошти відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 за період проходження служби у зазначених підрозділах. Від відповідача надійшли відомості, з яких вбачається, що індексація грошового забезпечення позивача проводилась не в повному обсязі. Листом від 22 травня 2025 року відповідач відмовився у добровільному нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 . Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з відповідним судом. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Держаної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, 3 визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року. Зобов`язано Головне управління Держаної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період 01.12.2015 по 28.02.2018 індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців січень 2008 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 з урахуванням раніше виплачених сум. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував, що Порядок №1078 в редакції, що діяла до 01.12.2015 містить таке визначення, як «базовий місяць», в редакції після 01.12.2015 вказаний термін не застосовується. Таким чином, починаючи з 01.12.2015 обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає працівник, в тому числі військовослужбовець. Водночас, слід зазначити, що відповідні зміни до Порядку № 1078 були внесені Постановою № 1013. Пунктом 1 Постанови № 1013 передбачено підвищення з 01.12.2015 посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати) працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери та деяких інших працівників. При цьому підвищення окладів не стосувалось військовослужбовців. На підставі ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав: Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , проходив службу в Головному управлінні Державної служби України в-з надзвичайних ситуацій в Одеській області з 01.12.2015 по 18.07.2024.апарату Головного управління. Витягом із наказу по особовому складу) Головного управління ДСНС в Одеській області від 18 червня 2024 року №473 о/с ОСОБА_1 виключено зі списків. За твердженням позивача, за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення у повному обсязі. 06.08.2025 позивач звернувся із заявою до відповідача в якій просив нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення. У відповідь ГУ ДСНС в Одеській області листом №6001.2-6349/6013 від 22.08.2025 повідомили, що для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення з урахуванням базового місяця січень 2008 року за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 немає підстав, так як індексація грошового забезпечення розраховувалась відповідно до постанови КМУ від 17 липня 2003 року №1078. Згідно довідки №6002.2-6349-6013 від 22 серпня 2025 року про нараховане грошове забезпечення та індексацію за період з грудня 2015 року по грудень 2019 року, встановлено (за період з грудня 2015 року по листопад 2016 року індексація не нараховувалась та не виплачувалась, у грудні 2016 року нараховано 59,45+59,46 грн, з листопада 2017 по лютий 2018 року не нараховувалась та не виплачувалась). Позивач, не погоджуючись з такими діями відповідачів, звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що не нарахування відповідачем індексації грошового забезпечення у встановленому розмірі порушує право позивача на отримання такої індексації, оскільки відповідне право гарантується законом, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін є безумовним обов`язком відповідача. Верховний Суд у постановах від 12.05.2022 у справі № 580/3335/21, від 19.05.2022 у справі № 200/3859/21, від 28.06.2022 у справі № 420/4841/21 дійшов висновку про те, що базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення є саме січень 2008 року, в якому Постановою № 1294 встановлені підвищені розміри посадових окладів військовослужбовців, оскільки в період з 01.01.2008 по 01.03.2018 посадові оклади військовослужбовців були незмінними. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду частково погоджується з означеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Згідно з ст.1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Відповідно до частин 2, 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до Закону. Згідно з положеннями ст.8 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо: індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін. Відповідно до ст.1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями ст.2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг. Частиною 1 статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Згідно з ч.1 ст. 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. З 01 грудня 2015 року положення Порядку № 1078 діють із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів». Внесені зміни, серед іншого, передбачали не лише заміну терміну «базовий місяць» на «місяць підвищення доходу», ці зміни надали іншого значення запровадженому новому терміну із зміною алгоритму визначення такого місяця підвищення. Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 26 січня 2022 року у справі № 400/1118/21, від 20 квітня 2022 року у справі № 420/3593/20, від 29 листопада 2021 року у справі № 120/313/20-а, від 17 січня 2022 року у справі № 420/15397/21, від 10 травня 2022 року у справі №420/15397/21, з 01 грудня 2015 року діють єдині правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації для всіх працівників, незалежно від дати їхнього прийняття, переведення чи виходу на роботу. Так, з 01 грудня 2015 року відправною точкою для визначення місяця підвищення й початку обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник. У наведених постановах Верховний Суд зазначив, що за умови останнього підвищення військовослужбовцям посадового окладу в січні 2008 року, місяцем для розрахунку індексації грошового забезпечення для цілей застосування Порядку № 1078 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2019 року № 1013) є січень 2008 року. При цьому, Верховний Суд акцентував увагу на тому, що повноваження державних органів щодо визначення «місяця підвищення тарифних ставок (окладів)» для цілей застосування Порядку № 1078 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013) не були дискреційними, оскільки нормами означеного Порядку установлено лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки відповідної установи галузі бюджетної сфери - проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 103 відсотки, починаючи з місяця останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник, яким для військовослужбовців у спірному періоді був січень 2008 року. Отже, базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення позивача з 01.12.2015 по 28.02.2018 є саме січень 2008 року, в якому Постановою №1294 встановлені підвищені розміри посадових окладів військовослужбовців. У такому порядку нарахування індексації здійснюється до наступного підвищення розміру посадового окладу військовослужбовців, яке відбулося у березні 2018 року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» яка набрала чинності 01.03.2018, та наказу Міністерства оборони України від 01.03.2018 №90 «Про встановлення тарифних розрядів осіб офіцерського складу Збройних Сил України». У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справі №9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 (справа № 240/4911/18), від 07.08.2019 (справа №825/694/17), від 23.10.2019 (справа №825/1832/17), яку суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. Суд звертає увагу на правову позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у п.23 рішення у справі Сук проти України від 10.03.2011, заява №10972/05, де зазначено, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним. Отже, не нарахування відповідачем індексації грошового забезпечення у встановленому розмірі порушує право позивача на отримання такої індексації, оскільки відповідне право гарантується законом, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін є безумовним обов`язком відповідача. Верховний Суд у постановах від 12.05.2022 у справі № 580/3335/21, від 19.05.2022 у справі № 200/3859/21, від 28.06.2022 у справі № 420/4841/21 дійшов висновку про те, що базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення є саме січень 2008 року, в якому Постановою № 1294 встановлені підвищені розміри посадових окладів військовослужбовців, оскільки в період з 01.01.2008 по 01.03.2018 посадові оклади військовослужбовців були незмінними. Крім того, при вирішенні даного спору суд враховує також висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18 та від 07.08.2019 у справі № 825/694/17, відповідно до яких: індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті; виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення; звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин. Суд зазначає, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Такий правовий висновок також міститься в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №825/874/17. Стосовно справ з подібними правовідносинами, то Верховний Суд у своїй практиці указував на те, що повноваження державних органів стосовно визначення базового місяця індексації грошового забезпечення не є дискреційними, оскільки законодавцем установлено один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень - проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 103 відсотки. Зазначені висновки Верховний Суд виклав у постановах від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а, від 26.01.2022 у справі № 400/1118/21, від 20.04.2022 у справі № 420/3593/20, від 09.06.2022 у справі № 600/524/21-а. Отже, в цій частині позовні вимоги ОСОБА_1 є правомірними та обґрунтованими. Щодо вимоги здійснити нарахування та виплату належних позивачу сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає таке. Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок № 44). Згідно з пунктом 1 Порядку №44 цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація). Відповідно до пунктів 2-5 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Аналіз наведених вище норм Порядку № 44 дає підстави дійти висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення. Верховний Суд вже викладав правові висновки щодо застосування норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ (далі - «Закон №2050-ІІІ»), зокрема у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, правовідносини у якій в частині цих позовних вимог є подібними до правовідносин у справі, що розглядається. Ухвалюючи постанову у справі №240/11882/19 Верховний Суд виходив із аналізу норм Закону №2050-ІІІ, відповідно до статті 2 якого компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - «компенсація») провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі №2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення). Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться). Згідно зі статтею 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Системний аналіз вищенаведених норм, за позицією Верховного Суду у вказаній справі дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства. На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013. У справі №240/11882/19 Верховний Суд зауважив, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. З покликанням на аналогічні висновки, сформульовані у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, Верховний Суд у справі №240/11882/19 висновував, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Застосовуючи цей висновок у справі №240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений період у зв`язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, Верховний Суд дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів. Подібна правова позиція уже була висловлена Верховним Судом також у постановах від 20 грудня 2019 року у справі №822/1731/16, від 13 березня 2020 у справі №803/1565/17, від 21 січня 2020 року у справі №826/15879/18, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20, від 21 березня 2023 року у справі №620/7687/21 та ін. Отже, з урахуванням наведеного правого регулювання та фактичних обставин справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення та компенсація втрати частини доходів позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Доводи апеляційної скарги дублюють відзив на адміністративний позов (а.с. 19) були предметом дослідження в суді першої інстанції та висновків останнього не спростовують. З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається. Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Одеській області, - залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року по справі № 420/33998/25, - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач Г.В. Семенюк Судді А.Г. Федусик О.І. Шляхтицький