Ухвала КАС ВС № 320/9850/23

УХВАЛА 22 червня 2026 року м. Київ справа №320/9850/23 адміністративне провадження №К/990/28139/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Загороднюка А.Г., суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів про визнання протиправним та скасування рішення,- УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Офісу Генерального прокурора, Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів, в якому просив: -визнати протиправним та скасувати рішення Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів від 18 березня 2021 року №58дп-21 "Про закриття дисциплінарного провадження" в частині підстав для закриття дисциплінарного провадження, а саме звільнення ОСОБА_1 з посади та органів прокуратури. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження без проведення судового засідання. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року постановлено подальший розгляд адміністративної справи №320/9850/23 здійснювати в порядку загального позовного провадження. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. 18 травня 2026 року через підсистему «Електронний суд» до Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у справі №320/9850/23. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 травня 2026 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) - Желєзний І.В., судді: Соколов В.М., Мельник-Томенко Ж.М. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 червня 2026 року, який здійснено на підставі розпорядження в.о. заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 01 червня 2026 року №591, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) - Загороднюк А.Г., судді: Єресько Л.О., Соколов В.М. Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів про визнання протиправним та скасування рішення повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. 18 червня 2026 року до Верховного Суду вдруге надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у справі №320/9850/23. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, скаржник просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». За частиною першою статті 328 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Із системного аналізу наведених положень процесуального закону слідує, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами. В обґрунтування підстав допуску скарги до касаційного перегляду позивач покликається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень Закону України «Про прокуратуру» та Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора № 266, у правовідносинах, коли дисциплінарне провадження було закрито виключно з підстави звільнення прокурора, однак у подальшому рішення про його звільнення було скасовано судом, а прокурора поновлено на посаді. Суд касаційної інстанції зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права. Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову, але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно. Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору. Верховний Суд зазначає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (пункту, частини, статті) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо), а також значення, у чому, на думку скаржника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду. Зокрема, застосування пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України передбачає обов`язок касатора: -визначити конкретну норму права (пункт/частину/статтю), щодо якої, на його думку, відсутній висновок Верховного Суду; -обґрунтувати необхідність формування такого висновку у подібних правовідносинах (зокрема, визначення норми, що врегульовує спірні правовідносини); -зазначити, у чому саме полягає неправильне застосування відповідної норми судами попередніх інстанцій; -викласти власне бачення правильного застосування цієї норми. Отже, сама по собі констатація факту відсутності висновку Верховного Суду з питань урегулювання певної категорії правовідносин не є достатньою підставою для відкриття касаційного провадження у справі. Необхідним є належне й аргументоване обґрунтування як помилки судів щодо застосування певної норми права, так і потреби у формуванні відповідного правового підходу. Суд зазначає, що формальне посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах та незгода із встановленими обставинами справи та прийнятими судовими рішеннями, не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Доводи касаційної скарги в контексті наявності/відсутності передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України підстави переважно зводяться до оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Разом з тим, скаржник указує на необхідність формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновку щодо пріоритетного застосування Порядку №266 у подібних правовідносинах. На обґрунтування необхідності перегляду справи Верховним Судом у контексті наведених доводів скаржник мав би довести існування неоднакового застосування судами норм права у подібних правовідносинах, що зумовлювало б потребу у формуванні єдиного підходу до правозастосування у цій категорії справ. Так, скаржником у касаційній скарзі не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло. Водночас, за змістом касаційної скарги, доводи про неправильне застосування указаних правових норм ґрунтуються на самій лише незгоді з позицією суду апеляційної інстанції, який ухвалив судове рішення не на користь позивача, та переслідують мету надання інакшої оцінки доказам у справі, яка б узгоджувалася з позицією позивача та містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, у тому числі й стосовно наданих доказів, мають загальний характер та висновків судів не спростовують. За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Таким чином, об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права. У межах касаційного перегляду повнота установлених судами фактичних обставин не є спірною, позаяк питання про перегляд судових рішень з підстав, передбачених пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник перед Верховним Судом не порушував. У світлі змісту передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України підстави касаційного оскарження судових рішень, Суд зауважує, що в касаційній скарзі немає доводів про те, у чому виявляються складнощі застосування згаданих норм права, які б вказували на дійсну потребу висловлення Верховним Судом позиції із цього питання, зокрема, нечіткість норми, її неоднозначність, необхідність тлумачення чи усунення колізії, натомість посилання на відсутність такого висновку Верховного Суду наведено виключно як формальну підставу для касаційного перегляду справи. З огляду на викладене Суд уважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Поряд із цим, підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржник вказує пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, однак, жодним чином не обґрунтовує таке покликання. Водночас, разом з касаційною скаргою скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, в обґрунтування якого зазначено, що пропуск строку касаційного оскарження зумовлений виключно необхідністю належного виконання вимог ухвали Верховного Суду, аналізу наведених у ній мотивів та підготовки касаційної скарги відповідно до вимог статей 328 та 330 КАС України. Крім того, зазначає, що підготовка нової редакції касаційної скарги здійснювалася в умовах надзвичайно складної безпекової ситуації у Сумській області, яка є прикордонною територією та систематично зазнає інтенсивних обстрілів з боку Російської Федерації. У період після повернення касаційної скарги на території Сумської області майже щоденно оголошувалися тривалі повітряні тривоги, здійснювалися масовані атаки ударними безпілотними літальними апаратами, керованими авіаційними бомбами, артилерією та іншими засобами ураження. Унаслідок таких атак неодноразово зазнавала пошкоджень цивільна інфраструктура, порушувалася робота підприємств, установ, транспортного сполучення та засобів зв`язку. За таких обставин підготовка нової редакції касаційної скарги, яка повинна відповідати вимогам процесуального закону та враховувати зауваження Верховного Суду, об`єктивно потребувала додаткового часу. З огляду на викладене, автор касаційної скарги вважає, що строки пропущені з поважних причин та підлягають поновленню. Вирішуючи клопотання скаржника в частині поновлення строків на касаційне оскарження, колегія суддів виходить з наступного. Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Тобто особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, цілком використовувати наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Отже, учасники процесу мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не мають допускати затримки та невиправданого зволікання під час виконання своїх процесуальних обов`язків. Також згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Наведеними положеннями КАС України чітко окреслений характер процесуальної поведінки учасників справи, відповідно до якого особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить діяти сумлінно, тобто виявляти добросовісне ставлення до наявних у неї прав і здійснювати їхню реалізацію в такий спосіб, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без невиправданих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, передусім щодо дотримання строку на касаційне оскарження. Для цього учасник справи повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати цілком наявні засоби та можливості, передбачені законодавством Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин. Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду. Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення. Норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводити ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов`язаний з об`єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник просить суд поновити строк касаційного оскарження з тих підстав, що первісне звернення до суду касаційної інстанції було своєчасним, а при повторному зверненні на можливість дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження вплинули систематичні обстріли Сумської області, тривалі повітряні тривоги, масовані атаки ударними безпілотними літальними апаратами, керованими авіаційними бомбами, артилерією та іншими засобами ураження. Стверджкє, що у наслідок таких атак неодноразово зазнавала пошкоджень цивільна інфраструктура, порушувалася робота підприємств, установ, транспортного сполучення та засобів зв`язку. Окрім того, Суд, надаючи оцінку доводам скаржника щодо впливу систематичних обстрілів Сумської області на дотримання процесуальних строків останнім, зазначає наступне. Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася згідно з відповідними Указами Президента України та триває й досі. У свою чергу, введення воєнного стану, як і систематичні обстріли українських міст державою-агресором, можуть бути визнані судом поважними причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною. Сам по собі факт систематичних обстрілів українських міст державою-агресором не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок указаних подій та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку. Скаржник не надав доказів та не зазначив конкретних обставин, що унеможливили подання касаційної скарги в інші дні та години, коли указані скаржником обставини цьому не перешкоджали. У постанові від 28 листопада 2022 року у справі № 140/11951/21 Верховний Суд вказав, що при оцінці поважності причин пропуску процесуального строку з причини введення воєнного стану в Україні додатково слід брати до уваги, зокрема: територіальне місцезнаходження суду, порядок його функціонування; місце проживання (місцезнаходження) заявника; ведення на відповідній території бойових дій або розташування у безпосередній близькості до такої території, посилення ракетних обстрілів у відповідний проміжок часу, що об`єктивно створювало реальну небезпеку для життя учасників процесу; тривалість самого процесуального строку та часу, який минув із дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об`єктивно перешкоджали конкретній особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску), та інші доречні обставини. Разом з тим, Указ Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 та всі подальші, стосується лише введення воєнного стану в Україні, будь-яких змін щодо строків розгляду справ, інших процесуальних строків вказаний Указ не містить, зміни в частині процесуальних строків до КАС України не вносились. Зокрема, органи державної влади продовжують здійснювати свої повноваження після введення воєнного стану. При цьому, суд касаційної інстанції ураховує тривалість пропущеного скаржником строку на оскарження рішення суду апеляційної інстанції, що складає майже два місяці та обставини пропуску строку звернення до суду, які залежали виключно від волевиявлення скаржника. Непереборних обставин скаржником не наведено, а судом не встановлено. Інших поважних та об`єктивних причин для поновлення строку на касаційне оскарження заявником не зазначено, тому Верховний Суд дійшов висновку про неповажність наведених позивачем підстав для поновлення строку касаційного оскарження, а тому у задоволенні клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження необхідно відмовити. Враховуючи викладене, Верховний Суд приходить до висновків, що наведені скаржником підстави для поновлення строку не можуть слугувати підставою для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження. Отже, заявнику необхідно подати заяву із зазначенням інших поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження, до якої надати належні та допустимі докази, що підтверджують ці обставини. За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції клопотання із зазначенням інших поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження, надати належні та допустимі докази, що підтверджують ці обставини; уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України. На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 329, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Визнати неповажними, зазначені ОСОБА_1 , підстави для поновлення пропущеного процесуального строку та відмовити у задоволенні клопотання про поновлення процесуального строку на касаційне оскарження. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів про визнання протиправним та скасування рішення - залишити без руху. Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: - уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України; -заяви про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням поважних підстав для його поновлення, а також надання відповідних доказів на підтвердження викладених у заяві обставин. Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині виконання вимог частини третьої статті 332 КАС України у відкритті касаційної скарги буде відмовлено. Роз`яснити, що у разі невиконання вимог ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху в частині виконання вимог статті 330 КАС України, касаційну скаргу буде повернуто скаржнику. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько В.М. Соколов, Судді Верховного Суду