Ухвала КАС ВС № 640/6413/21

УХВАЛА 12 травня 2026 року м. Київ справа №640/6413/21 адміністративне провадження №К/990/20383/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Загороднюка А.Г., суддів: Соколова В.М., Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,- УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Київської міської прокуратури, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу заробітної плати за період з 26 березня 2020 року по 24 червня 2020 року включно відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру»; - зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачу заробітну плату (включаючи оплату часу відпусток) за період з 26 березня 2020 року по 24 червня 2020 року з урахуванням розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020, з урахуванням усіх встановлених у цей період надбавок і премій, виплатити різницю між нарахованою таким чином сумою (без урахування податків і зборів) та фактично отриманою сумою виплат за вказаний період. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року прийнято до провадження справу № 640/6413/21 за позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. 16 березня 2026 року через підсистему «Електронний суд» до Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року у справі №640/6413/21. Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. 04 травня 2026 року через підсистему «Електронний суд» до Суду вдруге надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року у справі №640/6413/21. За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів". Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Так, імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем). Із системного аналізу наведених положень процесуального закону слідує, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами. Перевіркою змісту уточненої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про неправильне застосування судами попередніх частини 3 статті 152 Конституції України, статей 81, 87, 90, 91 Закону України «Про прокуратуру», статей 2, 4, 19, 77 - 79, 242, 246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України без урахування висновків Верховного Суду викладених у постановах від 05 грудня 2024 року у справі №380/28500/23 та від 21 березня 2025 року у справі №380/3566/24. Крім того, скаржник звертає увагу Суду на правові висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 08 травня 2025 року у справі № 280/2810/24 та на правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 24 лютого 2026 року у справі № 160/6949/20. Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які покликається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Верховний Суд зазначає, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі. При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Відтак, Верховний Суд звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. Посилаючись на неврахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, скаржник не наводить належного обґрунтування, яке б свідчило про подібність правовідносин у цій справі та у справах №380/28500/23 , №380/3566/24, 280/2810/24, у яких Верховним Судом були зроблені відповідні висновки. Посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом апеляційної інстанції у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування. Разом з тим, Суд відхиляє покликання скаржника на правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 24 лютого 2026 року у справі № 160/6949/20, оскільки, в межах перевірки підстав для відкриття касаційного провадження у справі, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, колегія суддів оцінює правильність/неправильність застосування тієї чи іншої норми права судами попередніх інстанцій без урахування постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. З огляду на те, що постанова Верховного Суду у справі № 160/6949/20 від 24 лютого 2026 року була ухвалена пізніше, ніж судові рішення у цій справі, суди попередніх інстанцій об`єктивно не могли врахувати викладений у ній висновок щодо застосування судами норми права у подібних правовідносинах. За таких обставин посилання скаржника на незастосування зазначеної постанови не є належним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження. Крім того, пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Суд зауважує, що визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено. У цій справі, суд першої інстанції, врахувавши вимоги процесуального закону, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Обґрунтовуючи наявність підстав для допуску скарги до касаційного перегляду, скаржник посилається на підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та вказує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та зазначає, що справа має фундаментальне значення для єдиної практики, оскільки, стосується тисяч прокурорів, поновлених/звільнених у 2020 році, заробітна плата яких обмежено пунктом 26 Бюджетного кодексу України. Стверджує, що наразі відсутня єдність практики «деякі суди стягують (як №160/6949/20), інші - відмовляють». Зазначає, що «Верховний Суд у справі №160/6949/20 наголосив на прямій дії статті 152 Конституції та обов`язку держави; рішення нижчих судів тут порушує це, створюючи дискримінацію. Потребує уніфікації чи застосовувати Рішення Конституційного Суду України ретроактивно для стягнення заробітної плати за минулі періоди. Вплине на масові спори, бюджетні видатки прокуратури». Однак, скаржником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Зокрема, твердження скаржника щодо того, що перегляд указаної справи у касаційному порядку «стосується тисяч прокурорів, поновлених/звільнених у 2020 році, заробітна плата яких обмежено пунктом 26 Бюджетного кодексу України», судом відхиляється, позаяк, не підтверджене належними та допустимими доказами. У даному випадку слід зазначити, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин. Вживання законодавцем слова "фундаментальне" несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржником не наведено. Суб`єктивні труднощі у тлумаченні правової норми, які виникають у суб`єкта правозастосування, не обов`язково свідчать, що питання права має фундаментальне значення для правозастосовчої практики. За змістом підпункту "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не ставиться у залежність від наявності висновку Верховного Суду з цього питання. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає, передусім, у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання. Суд вважає, що наведені заявником у касаційні скарзі доводи не дають підстав для висновку про те, що вона стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Отже, касаційна скарга не містить належних доводів, які могли б обґрунтувати дію підпунктів "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Разом з касаційною скаргою позивачем заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження обґрунтоване тим, що скаржником вперше продано касаційну скаргу в межах строку, передбаченого частиною другою статті 329 КАС України, проте, ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2026 року касаційну скаргу було повернуто заявникові. Зокрема, позивач вважає, що оскільки постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року отримано останнім 13 лютого 2026 року, останнім днем подання касаційної скарги є 16 березня 2026 року. Вважає, що, повторне звернення з відповідною касаційною скаргою відбулося у останній день на касаційне оскарження, а саме - 04 травня 2026 року. З огляду на викладене, позивач просить поновити строк на касаційне оскарження. Так, аналізуючи зазначені заявником підстави, які він вважає поважними причинами поновлення пропущеного процесуального строку, Судом установлено, що повний текст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції складено 11 лютого 2026 року, а касаційну скаргу вперше подано 16 березня 2026 року. Зокрема, згідно з відомостями Автоматизованої системи документообігу суду ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року, повернуто особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. 04 травня 2026 року скаржником вдруге подано до Верховного Суду касаційну скаргу. Статтею 44 КАС України регламентовано обов`язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Тому виконання обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми, змісту і строку подання касаційної скарги покладається на особу, яка має намір її подати, а тому остання повинна вчиняти усі необхідні для цього дії. Верховний Суд зазначає, що повернення касаційної скарги не є безумовною підставою для поновлення строку на касаційне оскарження і обставини, за яких Верховний Суд вже повертав попередню касаційну скаргу, безпосередньо пов`язані саме з діями заявника щодо належного оформлення касаційної скарги. Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин. Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду. Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення. Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводити ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов`язаний з об`єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами. Слід зазначити, що право на касаційний перегляд судових рішень кореспондується з обов`язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов`язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Водночас навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», заява № 8371/02, пункт 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб. Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» визначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання («Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» № 11681/85). Суд уважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтованою пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»). У рішенні від 18 жовтня 2005 року у справі «МШ «Голуб» проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності. У контексті наведеного, зважаючи на приписи вказаних правових норм законодавства, невиконання відповідачем вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчать про наявність поважних підстав для поновлення цього строку. Ураховуючи зазначене, зважаючи на те, що з моменту прийняття оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції до моменту подання повторної касаційної скарги пройшло майже три місяці, доводи клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження є необґрунтованими та не можуть бути визнані судом поважною причиною пропуску строку, встановленого КАС України. Інших поважних та об`єктивних причин для поновлення строку на касаційне оскарження заявником не зазначено, тому Верховний Суд дійшов висновку про неповажність наведених позивачем підстав для поновлення строку касаційного оскарження, а тому у задоволенні клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження необхідно відмовити. Враховуючи викладене, Верховний Суд приходить до висновків, що наведені скаржником підстави для поновлення строку не можуть слугувати підставою для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження. Отже, заявнику необхідно подати заяву із зазначенням інших поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження, до якої надати належні та допустимі докази, що підтверджують ці обставини. За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції заяви про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням поважних підстав для його поновлення, уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав оскарження судового рішення в цій справі (з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 та пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України). Керуючись статтями 169, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Визнати неповажними, вказані ОСОБА_1 , підстави для поновлення строку на касаційне оскарження. Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення процесуального строку на касаційне оскарження. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - залишити без руху. Надати заявнику касаційної скарги строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції: - уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на підпункти пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України; - заяви про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням поважних підстав для його поновлення, а також надання відповідних доказів на підтвердження викладених у заяві обставин. Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині виконання вимог частини третьої статті 332 КАС України у відкритті касаційної скарги буде відмовлено. Роз`яснити, що у разі невиконання вимог ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху в частині виконання вимог статті 330 КАС України, касаційну скаргу буде повернуто скаржнику. Ухвала набирає законної сили ........................... ........................... ........................... А.Г. Загороднюк В.М. Соколов Л.О. Єресько , Судді Верховного Суду