Ухвала КАС ВС № 320/31103/24

УХВАЛА 19 березня 2026 року м. Київ справа №320/31103/24 адміністративне провадження №К/990/10106/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Загороднюка А.Г., суддів: Соколова В.М., Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу Верховного Суду України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду, Верховного Суду України про визнання дій та бездіяльності протиправними, скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Верховного Суду в якій просила: -визнати протиправною відмову ОСОБА_1 у переведенні на посаду державної служби в апараті Верховного Суду, оформлену листом Верховного Суду від 01 лютого 2024 року № 567/0/2-24; -зобов`язати Верховний Суд перевести ОСОБА_1 з посади Начальника управління забезпечення діяльності Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України (посада державної служби категорії «Б») на рівнозначну посаду державної служби в апараті Верховного Суду. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року вирішено здійснювати розгляд провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2026 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Верховного Суду України № 109-к від 11 липня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 , начальника управління забезпечення діяльності Судової палати в адміністративних справах, 12 липня 2018 року із займаної посади у зв`язку з ліквідацією Верховного Суду України та поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління забезпечення діяльності Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України з 12 липня 2018 року. Визнано протиправною відмову Верховного Суду у формі листа № 567/0/2-24 від 01 лютого 2024 року щодо переведення ОСОБА_1 на посаду державної служби до апарату Верховного Суду. Зобов`язано Верховний Суд повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23 січня 2024 року про переведення її на рівнозначну посаду в Апарат Верховного Суду з урахуванням висновків суду в даній справі. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. 05 березня 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Верховного Суду України. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційного адміністративного суду, відповідач просив скасувати рішення попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Верховного Суду, Верховного Суду України про визнання протиправним та скасування наказу Верховного Суду України від 11.07.2018 року № 109-к про звільнення ОСОБА_1 , начальника управління забезпечення діяльності Судової палати в адміністративним справах, 12 липня 2018 року із займаної посади у зв`язку з ліквідацією Верховного Суду України та поновлення її на вказаній посаді -залишити без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 КАС України, в задоволенні решти позовних вимог відмовити. За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». За частиною першою статті 328 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Із системного аналізу наведених положень процесуального закону слідує, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами. Перевіркою змісту поданої касаційної скарги установлено, що скаржник як на підставу касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій покликається на пункти 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 та пункт 4 частини другої статті 353 КАС України, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу (суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів). В частині обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник указує на неправильне застосування судами частини другої статті 122 КАС України без урахування правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2025 року в справі №360/481/24. Так, у справі №360/481/24 справі спірні правовідносини виникли у зв`язку із звільненням позивачки із посади публічної служби за вчинення дисциплінарного проступку. Зокрема, предметом позову є оскарження наказів відповідача, що передували ухваленню наказу про звільнення, поновлення позивачки на посаді, визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не оплати простою та стягнення на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу під час призупинення дії трудового договору та звільнення. Судами в указаній справі встановлено, що до відома позивачки було доведено оскаржувані накази, зокрема про звільнення, шляхом направлення засобами телекомунікаційного зв`язку останніх на адресу її електронної пошти та за допомогою месенджера WhatsApp, зокрема, факт отримання оскаржуваних наказів позивачкою зафіксовано «Протоколом доведення інформації (документів) до відома державного службовця». Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що датою з якою пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду є момент отримання оскаржуваних наказів позивачем засобами телекомунікаційного зв`язку. В той час, як в указаній справі судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами адміністративної справи, що примірник оскаржуваного наказу Верховного Суду України від 11 липня 2018 року № 109-к про звільнення позивачка вперше отримала разом із поданими Верховним Судом України письмовими поясненнями від 31 жовтня 2024 року в межах цієї справи та отриманих ОСОБА_1 12 листопада 2024 року. В той час, як доводи скаржника, про те, що позивачка повинна була дізнатись про своє звільнення з моменту припинення виплати заробітної плати спростовуються наявністю ініційованого позивачкою позову про стягнення заборгованості по заробітній платі у межах адміністративної справи № 640/19938/20. Таким чином, посилання скаржника на застосування указаних норм без врахування висновків Верховного Суду у викладених у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2025 року в справі №360/481/24, є безпідставним. Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновків судів попередніх інстанції у цій справі та наведеним скаржником судовими рішеннями суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки, яких дійшли суди. При цьому, варто зауважити, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. При встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. За таких умов правовий висновок підлягає аналізу не ізольовано від змісту судового рішення, а у взаємозв`язку з конкретними спірними правовідносинами та з урахуванням редакцій нормативно-правових актів, які підлягали застосуванню у відповідний період. Водночас, у тексті касаційної скарги заявник наводить перелік постанов Верховного Суду, правові висновки у яких, на думку скаржника, сформульовані у справах з подібними правовідносинами. Однак, скаржником не обґрунтовано необхідності їх застосування у справі, зокрема, не зазначено у межах обґрунтування якої саме із передбачених вичерпним переліком підстав касаційного оскарження, такі висновки мають бути враховані судом. Поряд із цим, автор касаційної скарги указує на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статей 122, 123 та 240 КАС України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2024 року у справі № 480/7180/23. Верховний Суд наголошує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування. Посилаючись на неврахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, заявник не наводить обґрунтування, які б свідчили про подібність правовідносин у цій справі та у справах, на які посилається скаржник. На підставі викладеного Суд робить висновок, що касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що у ній відсутнє обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження відповідач покликається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктами 2,3 частини другої статті 353 КАС України. Підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу. Верховний Суд наголошує, що доводи про порушення судом норми процесуального права, передбачених пунктами 2,3 частини другої статті 353 КАС України, мають бути наведені з одночасним викладенням обґрунтування неправильного застосування судом норм матеріального права відповідно до підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Такі доводи мають бути наведені у взаємозв`язку із встановленими обставинами і висновками судів щодо кожного з питань, які скаржник вважає неправильно вирішеним. Проте, перевіркою Верховним Судом змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не обґрунтовані передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Отже, Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктами 2,3 частини другої статті 353 КАС України як на підставу касаційного оскарження рішення судів попередніх інстанцій. Інші наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судом обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судового рішення пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Водночас, разом з касаційною скаргою скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження обґрунтоване тим, що особою, на яку було покладено обов`язок юридичного супроводу та ведення претензійно-позовної роботи у комісії з припинення ВСУ був керівник апарату Вищого адміністративного суду України. Наказом від 14 січня 2026 року останнього було відраховано зі штату суду. Іншого працівника відповідального за ведення претензійно-позовної роботи у комісії з припинення на сьогодні немає. Відтак, у зв`язку з відсутністю у складі комісії з припинення ВСУ відповідальної особи за ведення претензійно-позовної роботи, зокрема, юридичного супроводу в справі № 320/31103/24, то Голові комісії з припинення Верховного Суду України Романківу І.П. не було відомо про постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2026 року, а про її наявність стало відомо лише 09 лютого 2026 року з інформації, отриманої у застосунку «Дія». Отримавши відповідну інформацію Голова комісії з припинення Верховного Суду України Романків І.П. одразу вжив заходів щодо ознайомлення з повним текстом судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Скаржник стверджує, що зазначені обставини унеможливили своєчасне подання касаційної скарги, оскільки для її підготовки Голова комісії з припинення вимушений був вживати невідкладних заходів для залучення інших спеціалістів. 3 огляду на викладене, просить вважати, що строк на касаційне оскарження пропущено з поважних причин та поновити його. Вирішуючи клопотання скаржника в частині поновлення строків на касаційне оскарження, колегія суддів виходить з наступного. Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Тобто особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, цілком використовувати наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Отже, учасники процесу мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не мають допускати затримки та невиправданого зволікання під час виконання своїх процесуальних обов`язків. Також згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Наведеними положеннями КАС України чітко окреслений характер процесуальної поведінки учасників справи, відповідно до якого особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить діяти сумлінно, тобто виявляти добросовісне ставлення до наявних у неї прав і здійснювати їхню реалізацію в такий спосіб, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без невиправданих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, передусім щодо дотримання строку на касаційне оскарження. Для цього учасник справи повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати цілком наявні засоби та можливості, передбачені законодавством Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин. Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду. Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення. Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводити ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов`язаний з об`єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник просить суд поновити строк касаційного оскарження з тих підстав, що у штаті Верховного Суду України відсутній відповідальний працівник за ведення претензійно-позовної роботи, відтак, указана підстава унеможливила своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення. Так, Верховний Суд відхиляє указані доводи скаржника, позаяк організаційні труднощі, які виникають у суб`єкта владних повноважень, не можуть бути підставою для поновлення строку на касаційне оскарження, оскільки процесуальний закон чітко визначає порядок і строки подачі касаційної скарги, і ці вимоги є обов`язковими для всіх учасників процесу. Статтею 44 КАС України регламентовано обов`язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Тому виконання обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми, змісту і строку подання касаційної скарги покладається на особу, яка має намір її подати, а тому остання повинна вчиняти усі необхідні для цього дії. При цьому, суд касаційної інстанції ураховує тривалість пропущеного скаржником строку на оскарження рішення суду апеляційної інстанції та обставини пропуску строку звернення до суду, які залежали виключно від волевиявлення скаржника. Непереборних обставин скаржником не наведено, а судом не встановлено. Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що вказані підстави пропуску строку на касаційне оскарження не можуть бути визнані поважними. За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України та заяви про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням поважних підстав для його поновлення, а також надання відповідних доказів на підтвердження викладених у заяві обставин. Керуючись статтями 169, 248, 329-332 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Визнати неповажними, зазначені Верховним Судом України, підстави для поновлення строку на касаційне оскарження. Касаційну скаргу Верховного Суду України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду, Верховного Суду України про визнання дій та бездіяльності протиправними, скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без руху. Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: - уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України; - заяви про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням поважних підстав для його поновлення, а також надання відповідних доказів на підтвердження викладених у заяві обставин. Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині виконання вимог частини третьої статті 332 КАС України у відкритті касаційної скарги буде відмовлено. Роз`яснити, що у разі невиконання вимог ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху в частині виконання вимог статті 330 КАС України, касаційну скаргу буде повернуто скаржнику. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... А.Г. Загороднюк В.М. Соколов Л.О. Єресько , Судді Верховного Суду