Ухвала КАС ВС № 990/146/26

УХВАЛА 17 червня 2026 року м. Київ справа №990/146/26 адміністративне провадження № П/990/146/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Блажівська Н.Є. суддів: Білоуса О.В., Васильєвої І.А., Шишова О.О., Желтобрюх І.Л., розглянувши у письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду та клопотання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про залишення позовної заяви без розгляду у справ за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними та скасування рішень, УСТАНОВИВ: 29 квітня 2026 року до Верховного Суду як суду першої інстанції надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , Позивач) до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС України, Комісія, Відповідач), в якій вона просить: визнати протиправним та скасувати пункт 2 рішення ВККС України від 15 січня 2026 року № 10/ас-26 «Про встановлення результатів спеціальної перевірки, дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14.09.2023 №94/зп-23». зобов`язати ВККС України повторно оцінити відповідність кандидата на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 критеріям особистої компетентності, соціальної компетентності, а також доброчесності і професійної етики з урахуванням висновків, викладених судом. визнати протиправним та скасувати рішення ВККС України №105/ас-26 від ЗО березня 2026 року «Про підтвердження здатності кандидата на посаду судді ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14.09.2023 № 94/зп-23 (зі змінами)». зобов`язати ВККС України у пленарному складі повторно розглянути питання щодо підтвердження здатності ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді з урахуванням правової оцінки, наданої у рішенні Верховного Суду. Верховний Суд ухвалою від 30 квітня 2026 року визнав неповажними наведені Позивачем причини пропуску строку звернення до суду з позовними вимогами про визнання протиправним та скасування пункту 2 рішення ВККС України від 15 січня 2026 року № 10/ас-26 «Про встановлення результатів спеціальної перевірки, дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного загального суду Позивача в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23», а також про зобов`язання ВККС України повторно оцінити відповідність Позивача як кандидата на посаду судді апеляційного загального суду критеріям особистої компетентності, соціальної компетентності, доброчесності та професійної етики з урахуванням висновків суду. Цією ж ухвалою Верховний Суд залишив позовну заяву без руху, надавши Позивачу десятиденний строк з дня вручення копії ухвали для усунення виявлених недоліків, та роз`яснив, що у разі їх неусунення у встановлений строк, а також якщо причини пропуску строку звернення до суду будуть визнані неповажними, позовну заяву буде повернуто. На виконання вимог ухвали Позивач подала заяву, в якій просить: - визнати поважними причини пропуску строку на подання позовної заяви ОСОБА_1 до ВККС України про визнання протиправним та скасування пункту 2 рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України № 10/ас-26 від 15 січня 2026 року, зобов`язання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України повторно оцінити відповідність кандидата на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 критеріям особистої компетентності, соціальної компетентності, а також доброчесності і професійної етики з урахуванням висновків, викладених судом. - поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з адміністративним позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування пункту 2 рішення ВККС України № 10/ас-26 від 15 січня 2026 року, зобов`язання ВККС України повторно оцінити відповідність кандидата на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 критеріям особистої компетентності, соціальної компетентності, а також доброчесності і професійної етики з урахуванням висновків, викладених судом. Обґрунтовуючи свою заяву Позивач у заяві указувала, що лише після ознайомлення 4 лютого 2026 року з повним текстом рішення ВККС України № 10/ас-26 від 15 січня 2026 року їй стало відомо, за якими саме показниками було знижено виставлені бали. Водночас, на думку Позивача, вона була позбавлена можливості зрозуміти підхід Комісії до оцінювання критеріїв особистої компетентності, соціальної компетентності, а також доброчесності та професійної етики стосовно інших кандидатів. На обґрунтування цієї позиції Позивача вказує, що станом на дату проведення її співбесіди лише чотири із двадцяти чотирьох кандидатів, які посіли перші позиції у рейтингу, пройшли відповідний етап оцінювання у складі колегії, тоді як співбесіди з більшістю кандидатів відбулися значно пізніше. Зокрема, співбесіда з останнім кандидатом була проведена 21 квітня 2026 року, тобто за вісім днів до звернення Позивача до суду. Крім того, як зазначає Позивач, навіть на момент подання позову рішення щодо окремих кандидатів, зокрема ОСОБА_2 , не були оприлюднені на офіційному вебсайті ВККС України. Також Позивач посилається на сукупність обставин, які, на її переконання, свідчили про можливе нерівне та дискримінаційне ставлення до неї з боку окремих членів Комісії. Водночас Позивач зазначає, що на момент прийняття оскаржуваного рішення не мала належної доказової бази для підтвердження таких припущень та покладення їх в основу оскарження рішення Комісії. Позивач зазначає, що лише після завершення співбесід з усіма кандидатами, перегляду відповідних відеозаписів, оприлюднених на офіційному YouTube-каналі ВККС України, та аналізу змісту прийнятих щодо них рішень вона отримала можливість здійснити порівняльний аналіз підходів, застосованих Комісією під час оцінювання кандидатів. За твердженням Позивача, саме за результатами такого аналізу вона дійшла висновку про відсутність єдиної практики оцінювання кандидатів та застосування до них різних і непослідовних підходів, що, на її думку, свідчить про порушення принципу рівності під час виставлення балів. Позивач також зазначає, що звернення до суду на стадії незавершеної процедури кваліфікаційного оцінювання, на її думку, створювало реальний ризик порушення принципів неупередженості та об`єктивності, оскільки ті самі члени Комісії продовжували брати участь у прийнятті остаточного рішення щодо неї. За твердженням Позивача, за таких обставин вона була б змушена порушувати питання про відвід членів Комісії Гацелюка В.О., Мельника Р.І. та Коліуша О.Л. з підстав можливої відсутності неупередженості. Крім того, Позивач вважає, що оскарження нею рішення Комісії, ухваленого колегією, могло вплинути на формування позиції інших членів Комісії під час прийняття остаточного рішення у пленарному складі. З урахуванням означених доводів 12 травня 2026 року Верховний Суд постановив ухвалу про відкриття провадження у цій справі. При цьому суд зазначив, що доводи Позивача щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду та надані на їх підтвердження докази підлягають перевірці під час судового розгляду у взаємозв`язку з іншими обставинами справи. Оскільки така оцінка не видавалася можливою до початку розгляду справи по суті, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відкриття провадження до вирішення питання щодо дотримання Позивачем строку звернення до суду. 27 травня 2026 року Представник Відповідача подав клопотання, в якому просив залишити без розгляду адміністративний позов ОСОБА_1 до ВККС України в частині визнання протиправним та скасування пункту 2 рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 15 січня 2026 року № 10/ас-26, зобов`язання вчинити певні дії. Відповідач зазначив, що рішення Комісії у пленарному складі від 30 березня 2026 року № 105/ас-26 є самостійним індивідуальним актом, ухваленим у межах передбаченої законом процедури виключно з метою вирішення питання про підтвердження або непідтвердження здатності кандидата здійснювати правосуддя у відповідному суді за наявності висновку ГРД. На думку Відповідача, зазначене рішення не змінює та не скасовує встановлені рішенням Комісії у складі колегії від 15 січня 2026 року № 10/ас-26 результати кваліфікаційного оцінювання, зокрема загальну кількість набраних Позивачем балів. Відповідач наголошує, що взаємозв`язок між рішеннями Комісії у складі колегії та у пленарному складі не свідчить про те, що порушення прав, на які посилається Позивач, набули завершеного характеру лише після ухвалення рішення від 30 березня 2026 року. Натомість, за твердженням Відповідача, усі обставини, пов`язані з оцінюванням за критеріями особистої та соціальної компетентності, доброчесності та професійної етики, а також із виставленням відповідних балів, були відомі Позивачу ще 15 січня 2026 року під час її участі в засіданні Комісії. У зв`язку з цим Відповідач вважає штучними доводи Позивача про необхідність обчислення строку звернення до суду з дати ухвалення рішення Комісії у пленарному складі від 30 березня 2026 року № 105/ас-26, оскільки такі доводи фактично спрямовані на необґрунтоване продовження встановленого законом строку оскарження рішення від 15 січня 2026 року № 10/ас-26. Також Відповідач зазначає, що зміна суб`єктивного ставлення Позивача до рішення Комісії після ухвалення рішення у пленарному складі не впливає на початок перебігу строку звернення до суду. На переконання Відповідача, рішення від 15 січня 2026 року № 10/ас-26 є самостійним індивідуальним актом, який породжує для Позивача відповідні правові наслідки, а реалізація права на судовий захист не ставиться законом у залежність від завершення інших етапів кваліфікаційного оцінювання. Відповідач вважає, що Позивач дізналася про можливе порушення своїх прав у день ухвалення рішення Комісії від 15 січня 2026 року № 10/ас-26, однак звернулася до суду лише 29 квітня 2026 року, тобто після спливу встановленого законом строку. З огляду на викладене Відповідач стверджує, що Позивачем пропущено місячний строк звернення до адміністративного суду, передбачений частиною восьмою статті 122 КАС України, а наведені нею обставини не можуть вважатися поважними причинами такого пропуску. У судовому засіданні, яке відбулось 17 червня 2026 року сторони висловили свою думку щодо викладених обставин, а після судового засідання подали заяви щодо розгляду справи у порядку письмового провадження. З урахуванням вимог частини третьої статі 194 КАС України розгляд справи продовжено в письмовому провадженні. Суд, надавши оцінку доводам зазначених учасників судового процесу у взаємозв`язку з питанням дотримання Позивачем строку звернення до суду та наявності поважних причин його пропуску, звертає увагу на таке. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті. За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо, зокрема, оскарження актів, дій чи бездіяльності ВККС України. Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини першої статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною восьмою статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя, ВККС України під час процедури проведення добору кандидатів на посаду судді, конкурсу на посаду судді чи призначення на посаду судді відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлюється місячний строк. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Водночас поважними причинами пропуску строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами. Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки. Велика Палата Верховного Суду неодноразово у своїх постановах зазначала, що розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів). Крім того, згідно з усталеною позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 16 лютого 2023 року у справі № 803/1149/18 та від 26 жовтня 2023 року у справі № 990/139/23, день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, унаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо його прийнято за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії. Якщо цей день точно встановити неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому формулювання «повинна була дізнатися» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод, щоб дізнатися, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. У постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 990/558/25 Велика Палата Верховного Суду указала, що реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою у межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізувати своє право на звернення до суду в межах строків такого звернення, адже нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. За змістом статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен при вирішенні питання щодо прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом. Відповідно до частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. У пункті 41 рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ зазначив: «Правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків». Частинами другою та третьою статті 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Як установлено судом та підтверджується матеріалами справи, рішенням ВККС України від 15 січня 2026 року № 10/ас-26 «Про встановлення результатів спеціальної перевірки, дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами)» встановлено, що під час проведення спеціальної перевірки не отримано інформації, яка могла б свідчити про невідповідність ОСОБА_1 вимогам до кандидата на посаду судді. Також за результатами проходження процедури кваліфікаційного оцінювання визначено, що Позивач набрала 689,30 бала. Крім того, Комісія вирішила внести питання про підтвердження здатності ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді на розгляд ВККС України у пленарному складі. Позивач брала участь при ухваленні цього рішення та була ознайомлена з його резолютивною частиною. Суд наголошує на тому, що відповідно до пункту 107 Регламенту ВККС України від 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16 (в редакції рішення ВККС України від 19 жовтня 2023 року № 119/зп-23) копія рішення Комісії надається особі, стосовно якої його ухвалено, за відповідним зверненням такої особи. Відтак, ВККС України надсилає рішення лише у випадку, якщо особа звернулася з проханням про його надання. Як убачається з матеріалів справи, 29 січня 2026 року Позивач звернулася до Відповідача із заявою про надання копії рішення ВККС України від 15 січня 2026 року № 10/ас-26. У відповідь на зазначене звернення Комісія листом від 4 лютого 2026 року № 36-664/26 надіслала Позивачці копію вказаного рішення. Відтак, Позивач стверджує, а Відповідач не заперечує, що безпосередньо про мотиви ухваленого рішення ВККС України від 15 січня 2026 року № 10/ас-26 вона дізналася 4 лютого 2026 року під час ознайомлення з його повним текстом, надісланим Комісією у відповідь на її письмовий запит. При цьому рішення ВККС України від 15 січня 2026 року № 10/ас-26 опубліковано на офіційному вебсайті Комісії і доступ до такої інформації є вільним. Разом з тим, Позивач звернулася до суду з позовними вимогами щодо оскарження зазначеного рішення лише 29 квітня 2026 року, тобто після спливу строку звернення до адміністративного суду, встановленого статтею 122 КАС України. А тому у цьому контексті знайшли своє підтвердження доводи Відповідача щодо пропуску Позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами про: визнання протиправним та скасування пункт 2 рішення ВККС України від 15 січня 2026 року № 10/ас-26 «Про встановлення результатів спеціальної перевірки, дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14.09.2023 №94/зп-23». зобов`язання ВККС України повторно оцінити відповідність кандидата на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 критеріям особистої компетентності, соціальної компетентності, а також доброчесності і професійної етики з урахуванням висновків, викладених судом. Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи. Поняття «поважні причини пропуску процесуальних строків» є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду. При цьому під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Узагальнюючи доводи Позивача щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду з позовними вимогами про оскарження рішення ВККС України від 15 січня 2026 року № 10/ас-26, суд зазначає, що вони зводяться до того, що: на момент ухвалення зазначеного рішення та протягом установленого законом строку звернення до суду процедура кваліфікаційного оцінювання кандидатів ще не була завершена, а тому Позивач не мала можливості отримати повну та об`єктивну інформацію для порівняння підходів, застосованих Комісією під час оцінювання різних кандидатів; звернення до суду до завершення процедури кваліфікаційного оцінювання могло поставити під сумнів неупередженість подальшого розгляду її кандидатури Комісією, оскільки члени колегії, рішення яких вона мала намір оскаржувати, продовжували брати участь у прийнятті остаточного рішення щодо підтвердження її здатності здійснювати правосуддя. Саме ці обставини, на переконання Позивача, зумовили неможливість своєчасного звернення до суду та свідчать про поважність причин пропуску встановленого законом строку. Суд уже частково висловив свою правову позицію щодо наведених Позивачем доводів в ухвалі від 30 квітня 2026 року. Разом з тим, зважаючи на необхідність надання їм остаточної оцінки на підставі як доводів Позивача, так і доводів Відповідача, Суд вважає за необхідне додатково зазначити таке. Відповідно до статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів (далі також - Закон №1402-VIII; Закон про судоустрій) з метою сприяння Комісії у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання утворюється Громадська рада доброчесності яка, зокрема, надає Комісії інформацію стосовно судді (кандидата на посаду судді), а за наявності відповідних підстав - висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності. Частиною першою статті 88 Закону про судоустрій встановлено, що Комісія ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, Комісія може ухвалити вмотивоване рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане двома третинами голосів призначених членів Комісії, але не менше ніж дев`ятьма голосами. Пунктом 6.54 розділу 6 Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 22 січня 2025 року № 20/зп-25 (далі також - Положення про кваліфікаційне оцінювання), встановлено, що розгляд Комісією інформації щодо судді (кандидата на посаду судді), висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, що надані Громадською радою доброчесності, здійснюється в порядку, визначеному Регламентом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Відповідно до пункту 120 параграфу 9 розділу ІІ Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженого рішенням Комісії від 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16 (в редакції рішення Комісії від 19 жовтня 2023 року № 119/зп-23 зі змінами) (далі також - Регламент), висновок або інформація ГРД розглядаються Комісією під час проведення співбесіди та дослідження досьє судді (кандидата на посаду судді) на відповідному засіданні з метою встановлення наявності або спростування обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики. Згідно з абзацом першим пункту 124 параграфу 9 розділу ІІ Регламенту рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (відповідність судді займаній посаді), за наявності висновку ГРД, приймається Комісією у пленарному складі згідно з абзацом другим частини першої статті 88 Закону. Відповідно до пункту 126 параграфу 9 розділу ІІ Регламенту у засіданні Комісії у пленарному складі з підстави, визначеної абзацом другим частини першої статті 88 Закону, розгляду підлягають рішення Комісії, ухвалені у складі Колегії, про оцінювання судді (кандидата на посаду судді) на відповідність критеріям, визначеним законом; висновок Громадської ради доброчесності, пояснення судді (кандидата на посаду судді), інші обставини, документи та матеріали. Пунктом 128 параграфу 9 розділу ІІ Регламенту передбачено, що за результатами засідання у пленарному складі з підстави, визначеної абзацом другим частини першої статті 88 Закону, Комісія ухвалює одне з таких рішень: - про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (відповідності судді займаній посаді). - про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (невідповідність судді займаній посаді та внесення подання до Вищої ради правосуддя про звільнення судді з посади). Відповідно до частини тринадцятої статті 98 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» засідання Комісії або її палати є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу Комісії або відповідної палати. Згідно з частинами третьою та четвертою статті 92 Закону про судоустрій ВККС складається з шістнадцяти членів, вісім з яких призначаються з числа суддів або суддів у відставці. Вища кваліфікаційна комісія суддів України вважається повноважною за умови призначення до її складу не менше одинадцяти членів, щонайменше вісім із яких призначені з числа суддів або суддів у відставці. Як визначено частиною першою статті 101 Закону про судоустрій рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у пленарному складі ухвалюється більшістю від установленого цим Законом складу Комісії. Голосування проводиться за відсутності особи, щодо якої вирішується питання, та інших осіб, які не є членами Комісії. Таким чином, розгляд питання Комісією у пленарному складі є окремим та самостійним етапом процедури, прямо передбаченим законом для реалізації повноваження ВККС України щодо вирішення питання про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за наявності висновку Громадської ради доброчесності про його невідповідність критеріям професійної етики та доброчесності. Рішення, ухвалене Комісією у складі колегії за результатами кваліфікаційного оцінювання, та рішення, прийняте ВККС України у пленарному складі, є самостійними та юридично незалежними актами, кожен з яких має власний предмет правового регулювання, окремий порядок ухвалення та самостійні правові наслідки. З огляду на це рішення Комісії у пленарному складі не змінює, не скасовує та не поглинає рішення, ухвалене колегією за результатами кваліфікаційного оцінювання, а тому за обставин цієї справи не впливає на момент виникнення у особи права на його судове оскарження та початок перебігу строку звернення до адміністративного суду. Як підтверджується матеріалами справи, за результатами розгляду питання про підтвердження здатності Позивача здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді ВККС України у пленарному складі ухвалила рішення від 30 березня 2026 року № 105/ас-26, яким визнала ОСОБА_1 такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді. Посилання Позивача на можливу упередженість членів ВККС України, які у складі колегії брали участь у прийнятті рішення від 15 січня 2026 року, та надалі при ухваленні рішення від 30 березня 2020 року входили до пленарного складу Комісії під час вирішення питання про підтвердження її здатності здійснювати правосуддя, не можуть бути визнані поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Фактично такий підхід означав би неможливість оскарження рішень ВККС України в судовому порядку до завершення розгляду відповідного питання Комісією у пленарному складі, що не узгоджується з положеннями КАС України щодо строків звернення до адміністративного суду. Саме по собі припущення про можливий вплив судового оскарження на подальший розгляд питання Комісією або на позицію окремих її членів за обставин цієї справи та наведених Позивачем доводів не є об`єктивною перешкодою для реалізації права на судовий захист та не позбавляло її права звернутися до суду в межах установленого законом строку, оскільки така процедура участі членів ВККС у пленарному складі та колегіальному чітко визначена означеними вище нормами законодавства. Крім того, наведені Позивачем обставини ґрунтуються виключно на її суб`єктивних припущеннях щодо можливої упередженості членів Комісії і не підтверджені жодними об`єктивними даними, які б свідчили про існування реальних, непереборних перешкод для своєчасного подання позову в межах установленого законом строку. Щодо доводів Позивача про те, що на момент ухвалення рішення ВККС України від 15 січня 2026 року № 10/ас-26 та протягом установленого законом строку звернення до суду процедура кваліфікаційного оцінювання кандидатів ще не була завершена, а тому вона не мала можливості отримати повну інформацію для порівняння підходів, застосованих Комісією до різних кандидатів, Суд зазначає таке. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Наведені, установлені процесуальним законом, критерії судового контролю не ставлять можливість звернення особи до суду в залежність від завершення оцінювання інших кандидатів, або проведення особою порівняльного аналізу результатів такого оцінювання. Предметом судового контролю є насамперед законність конкретного індивідуального акта та дотримання суб`єктом владних повноважень установлених законом вимог під час його прийняття. Отже, для звернення до суду з вимогами про оскарження рішення ВККС України від 15 січня 2026 року № 10/ас-26 Позивач повинна була виходити з обставин, які стосувалися безпосередньо її правового становища та були відомі їй на момент ухвалення або отримання цього рішення. Натомість збирання додаткової інформації щодо результатів оцінювання інших кандидатів, аналіз практики Комісії чи формування додаткових аргументів на підтвердження власної правової позиції не є обставинами, з якими процесуальний закон пов`язує початок перебігу строку звернення до суду. Більше того, запропонований Позивачем підхід щодо реалізації права на оскарження у судовому порядку рішення про визначення їй конкретних балів фактично означав би, що початок перебігу процесуального строку залежав би не від моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про можливе порушення своїх прав, а від завершення процедур оцінювання щодо інших кандидатів, оприлюднення рішень стосовно них та отримання інформації про результати їх оцінювання. За такого підходу початок перебігу строку звернення до суду ставився б у залежність від обставин, які не стосуються безпосередньо правового становища особи та перебувають поза межами її правовідносин із суб`єктом владних повноважень, що унеможливлювало б належне застосування встановлених законом строків звернення до суду. Отже, наведені Позивачем обставини свідчать лише про бажання отримати додаткові відомості для посилення власної правової позиції проте не підтверджують існування об`єктивних та непереборних перешкод для своєчасного звернення до суду з позовом про оскарження рішення ВККС України від 15 січня 2026 року № 10/ас-26. Частина друга статті 44 КАС України закріплює, що учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Фактично намір оскаржити рішення від 15 січня 2026 року, якими встановлено результати її оцінювання як кандидата на посаду судді, як зазначає Позивач, вона реалізувала лише після завершення відповідних процедур щодо більшості інших учасників добору . На обґрунтування цього вона зазначала, що «…Станом на дату проведення моєї співбесіди лише 4 із 24 кандидатів, які посіли перші позиції у рейтингу, пройшли відповідний етап оцінювання у складі колегії. Натомість співбесіди з переважною більшістю кандидатів відбулися значно пізніше (співбесіда з останнім кандидатом відбулася 21 квітня 2026 року, тобто за вісім днів до мого звернення із позовом). При цьому, навіть станом на момент звернення мене до Верховного Суду рішення щодо окремих кандидатів, зокрема ОСОБА_2 , не було оприлюднено на офіційному вебсайті Комісії». Однак наведене дає підстави вважати, що звернення ОСОБА_1 до суду із вимогами щодо оскарження рішення від 15 січня 2026 року було зумовлене не об`єктивною неможливістю своєчасно захистити свої права, а незадоволеністю результатами оцінювання та усвідомленням власної позиції у відповідному рейтингу. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 січня 2023 року у справі № 140/1770/19 підкреслила, що «..інститут строків в адміністративному процесі …обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними». Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 травня 2026 року у справі №990/50/26 указала, що: - право на звернення до суду з позовом про скасування рішення ВККС у процедурі Добору набув будь-який його учасник, а датою виникнення такого права є прийняття Комісією рішення, яке відповідна особа вважає таким, що порушує її права, свободи та/або інтереси. Реалізація ж такого права має бути здійснена у строк, встановлений частиною восьмою статті 122 КАС України. Виключно наявність поважних причин пропуску такого строку може бути підставою для його поновлення відповідно до статті 121 КАС України; - вказаною нормою статті 122 КАС України встановлено скорочені строки звернення до суду у справах, які стосуються конкурсних процедур в судовій системі, які не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету якнайскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду. Зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду мають важливе значення для цієї категорії спорів, адже законодавець установив для оскарження рішень ВККС, пов`язаних із процедурами добору оцінювання кандидатів на посаду судді, скорочені строки звернення до суду порівняно з іншими категоріями адміністративних справ. Таке правове регулювання зумовлене необхідністю забезпечення оперативності та безперервності відповідних процедур, які характеризуються динамічністю. Відтак особа, яка вважає, що її права порушені відповідним рішенням чи дією суб`єкта владних повноважень, повинна реалізувати право на судовий захист у межах установленого законом строку, якщо відсутні об`єктивні перешкоди для своєчасного звернення до суду. Водночас очікування завершення етапів добору стосовно інших кандидатів, ознайомлення з їхніми результатами, формуванням остаточного рейтингу чи оцінка власних перспектив у конкурсі не є обставинами, які об`єктивно перешкоджали зверненню до суду, а тому не можуть визнаватися поважними причинами пропуску строку звернення до суду. Такий висновок узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, який у постанові справі № 990/558/25 зазначив, що обґрунтування пропуску строку звернення до суду причинами, не пов`язаними з наявністю об`єктивних перешкод для своєчасного вчинення процесуальної дії, не можуть бути визнані обґрунтованими підставами для його поновлення. Отже, вирішуючи питання поновлення строку на звернення до Суду із позовними вимогами у цій справі в частині, що стосуються оскарження рішення ВККС України від 15 січня 2026 року № 10/ас-26, колегія суддів не встановила обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення Позивача, та пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами. Суд також зазначає, що чинне законодавство не ставить реалізацію права на судовий захист у залежність від завершення усіх внутрішніх процедур суб`єкта владних повноважень, якщо відповідне рішення вже ухвалене, оформлене та породжує для особи правові наслідки. Відтак сама лише незгода Позивача з процесуальною побудовою кваліфікаційного оцінювання або її побоювання щодо потенційного ставлення членів Комісії у сукупності наведеного вище не можуть змінювати встановлені законом строки звернення до суду. Отже, зазначені Позивачем обставини зводяться до власної тактики процесуальної поведінки та особистої оцінки можливих наслідків звернення до суду, що не може ототожнюватися з поважними причинами пропуску строку звернення до суду, оскільки такі причини мають бути об`єктивними, незалежними від волі особи та підтвердженими належними доказами. Ураховуючи наведене у сукупності суд дійшов висновку, що Позивач у заяві про поновлення строку звернення до суду не навела змістовних і вагомих доводів щодо вчинення нею всіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не довела, що в цій справі можливість вчасного подання нею позовної заяви щодо визнання протиправним та скасування пункту 2 рішення ВККС України від 15 січня 2026 року № 10/ас-26 «Про встановлення результатів спеціальної перевірки, дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14.09.2023 №94/зп-23» та зобов`язання ВККС України повторно оцінити відповідність кандидата на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 критеріям особистої компетентності, соціальної компетентності, а також доброчесності і професійної етики з урахуванням висновків, викладених судом, не мала суб`єктивного характеру, тобто не залежала від волевиявлення Позивача. У цьому випадку пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку Позивача щодо реалізації своїх процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі не є поважною причиною пропуску строку на звернення до суду із відповідними позовними вимогами. Аналогічні висновки щодо порядку обчислення строків звернення до суду у справах з подібними правовідносинами, а також оцінки поважності причин їх пропуску викладені, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 9901/518/19, від 05 лютого 2020 року у справі № 9901/520/19, від 30 вересня 2020 року у справі № 9901/68/20, від 08 грудня 2022 року у справі № 990/102/22, від 25 квітня 2024 року у справі № 990/12/24 та від 14 листопада 2024 року у справі № 990/241/24. Крім того, Суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 травня 2024 року у справі № 990/53/24 наголосила на необхідності наведення змістовних і вагомих доводів щодо вчинення усіх необхідних і можливих дій, які б указували на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку, зазначивши при цьому, що пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації своїх процесуальних прав не є поважною причиною для його поновлення. Отже, вирішуючи питання поновлення строку на звернення до Суду із позовом у цій справі в частині, що стосуються оскарження рішення ВККС України від 15 січня 2026 року № 10/ас-26, колегія суддів не встановила обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення Позивача, та пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами. Обставини, на які посилається Позивачка в обґрунтування недотримання нею строків звернення до суду, не дають достатніх і переконливих підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду та його поновлення. Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. За правилами частини четвертої статті 123 КАС України, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Враховуючи те, що позовна заява в частині позовних вимог, що стосуються рішення ВККС України від 15 січня 2026 року № 10/ас-26, подана поза межами строку звернення до суду, а наведені позивачкою причини пропуску строку звернення до суду є неповажними та належним чином необґрунтованими, позовна заява в відповідній частині позовних вимог підлягає залишенню без розгляду. Керуючись статтями 160, 161, 169, 171 КАС України, УХВАЛИВ: Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду з позовними вимогами щодо визнання протиправним та скасування пункту 2 рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 15 січня 2026 року № 10/ас-26 «Про встановлення результатів спеціальної перевірки, дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14.09.2023 №94/зп-23» та зобов`язання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України повторно оцінити відповідність кандидата на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 критеріям особистої компетентності, соціальної компетентності, а також доброчесності і професійної етики з урахуванням висновків, викладених судом. Визнати неповажними наведені ОСОБА_1 підстави пропуску строку звернення до суду з позовними вимогами про: визнання протиправним та скасування пункт 2 рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 15 січня 2026 року № 10/ас-26 «Про встановлення результатів спеціальної перевірки, дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14.09.2023 №94/зп-23»; зобов`язання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України повторно оцінити відповідність кандидата на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 критеріям особистої компетентності, соціальної компетентності, а також доброчесності і професійної етики з урахуванням висновків, викладених судом. Клопотання Вищої кваліфікаційної комісії України задовольнити. Позов ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії України залишити без розгляду в частині позовних вимог про: визнання протиправним та скасувати пункт 2 рішення Вищої кваліфікаційної комісії України від 15 січня 2026 року № 10/ас-26 «Про встановлення результатів спеціальної перевірки, дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14.09.2023 №94/зп-23». зобов`язання Вищої кваліфікаційної комісії України повторно оцінити відповідність кандидата на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 критеріям особистої компетентності, соціальної компетентності, а також доброчесності і професійної етики з урахуванням висновків, викладених судом. Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її прийняття та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження. Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська Судді: О.В. Білоус І.А. Васильєва І.Л. Желтобрюх О.О. Шишов