Постанова 4807 № 332/3276/25

Дата документу 10.06.2026 Справа № 332/3276/25 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 332/3276/25 Головуючий у 1-й інстанції: Завіновська А.П. Провадження № 22-ц/807/1201/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2026 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Трофимової Д.А. суддів: Гончар М.С., Онищенка Е.А. при секретарі: Бєловій А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Шумського Ігоря Васильовича, на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 09 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Районна адміністрація Запорізької міської ради по Заводському району, як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав, У С Т А Н О В И В: У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що він з 26.08.2016 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою. Сторони мають спільну доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 . Через відсутність взаєморозуміння, розходження поглядів на сімейні відносини, сімейні обов`язки та сімейні цінності з квітня 2021 року позивач з відповідачкою мешкають окремо. Того ж року позивач ОСОБА_1 звернувся до Заводського районного суду м. Запоріжжя із позовом про розірвання шлюбу. Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 15.11.2021 року (справа № 332/3422/21, провадження № 2/332/1715/21) позов було задоволено та шлюб розірвано. Зазначає, що з квітня 2021 року, коли сторони почали мешкати окремо, донька залишилась мешкати разом із батьком. З того часу відповідачка взагалі не виявляла зацікавленості у житті доньки. Вона не цікавилась ані навчанням, ані розвитком доньки, не турбувалась про її фізичний стан та здоров`я, навіть елементарні речі з приводу того, чи є у дитині що їсти та що вдягнути, її взагалі не цікавили. Донька повністю перебувала на утриманні батька, її забезпеченням та вихованням займався лише позивач. 31.01.2022 року ОСОБА_1 звернувся до Заводського районного суду м. Запоріжжя із заявою про видачу судового наказу. Заява була розглянута та суд ухвалив судовий наказ від 04.02.2022 року в межах розгляду цивільної справи № 332/435/22 (провадження № 2-н/332/70/22), яким вирішив: «Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів її заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 31.01.2022 р.». 17.02.2022 року на підставі судового наказу від 04.02.2022 року в Заводському відділі державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) було відкрите виконавче провадження № НОМЕР_5. Зауважує, що відповідачка добровільно не бажає утримувати спільну доньку, аліменти з неї примусово стягувались лише тоді, коли вона була офіційно працевлаштованою. Так, з липня 2024 року відповідачка аліменти на утримання дитини не надає. Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 13.05.2025 року за вих. № 52452/12 в межах виконавчого провадження № НОМЕР_5, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на квітень 2025 року має заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 36 275 гривень. Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 20.06.2025 року за вих. № 67077/12 в межах виконавчого провадження № НОМЕР_5, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на травень 2025 року має заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 39 902,5 гривень. Невиконання відповідачкою батьківського обов`язку по сплаті аліментів на утримання доньки та наявність заборгованості зі сплати аліментів спонукало позивача також звернутися до Заводського районного суду м. Запоріжжя з позовом про стягнення з ОСОБА_2 неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів в розмірі 39 902,50 грн. Цивільна справа № 332/3207/25 (провадження № 2/332/2164/25) перебуває в провадженні Заводського районного суду м. Запоріжжя. Відповідачка не цікавиться ні навчанням, ні розвитком спільної дитини. Довідкою № 241 від 27.05.2025 року, виданою адміністрацією Запорізького академічного ліцею № 46 підтверджується, що ОСОБА_2 , мати учениці 2-Б класу ОСОБА_3 , жодного разу не відвідувала батьківські збори, не цікавилась навчанням дитини та її поведінкою у ліцеї, з класним керівником не спілкувалася у 2024-2025 навчальному році. Позивач займається разом із донькою, допомагаю їй краще засвоювати шкільну програму, допомагає у підготовці домашнього завдання тощо. Через те, що батько приділяє дитині належну увагу, дитина добре вчиться та легше сприймає шкільну програму. На підтвердження чого надає до суду копію свідоцтва досягнень дитини ОСОБА_3 . Крім того, на теперішній час дитина відвідує репетитора педагога початкової школи - ОСОБА_4 , яка готує доньку до початкової школи. Так, дитина відвідує репетитора 2-3 рази на тиждень, вартість одного заняття складає 200 гривень. Посилається на те, що сторони проговорювали ці витрати, однак відповідач в категоричній формі не хоче допомагати у цьому питанні. Щоб самотужки забезпечити доньку всім необхідним, позивач вимушений працювати на двох підприємствах. Відповідачка не цікавиться і не піклується про здоров`ям доньки. Довідкою № 01-004 від 29.05.2025 року, виданою ТОВ «КЛІНІКА СІМЕЙНОГО ТИПУ «ФЕМЕЛІ МЕД» підтверджується, що дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , перебуває на обліку у лікаря-педіатра ОСОБА_5 , потребує спостереження у дитячого уролога, реабілітаційних заходів. На прийом до лікаря з дитиною звертався виключно батько, в останнє дитина була в клініці 30.04.2025 з приводу захворювання в супроводі батька. Батько виконує всі рекомендації лікаря в повному обсязі. Наприкінці травня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Відділу по Заводському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради, щоб відповідні фахівці вийшли за місцем мешкання дитини та підготували відповідний акт обстеження умов проживання. Так, згідно акту обстеження умов проживання від 03.06.2025 року у дитини є все необхідне: окреме спальне місце, окремо у дитини є гардеробна, одяг та взуття, канцелярія, продукти харчування. Фахівцями служби було встановлено, що за адресою: АДРЕСА_3 , мешкає лише позивач та донька. Стосунки і традиції у сім`ї доброзичливі та родинні. Відповідачка взагалі нічого не знає про дитину, про її потреби, її звички і захоплення, її прагнення, відповідачка є матір`ю формально, лише в свідоцтві про народження та в актовому записі про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідачка не турбується про оздоровлення доньки, не турбується про її дозвілля та загальний розвиток, жодного разу не пропонувала якимось чином оздоровити доньку чи якимось чином сприяти цьому. Також, якщо брати звичайні речі, такі як святкування дня народження дитини чи спільне святкування якихось свят, яких з нетерпінням чекають всі діти, то відповідачка і тут «повного мірою» проявляє свою турботу. На жодні свята вона не те, що не купує дитині подарунки, вона може навіть взагалі не привітати дитину. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 09 березня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Районна адміністрація Запорізької міської ради по Заводському району, як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Шумського І.В., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, стягнути судові витрати. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що стороною позивача до позову були долучені беззаперечні докази, які свідчать, що всіма сферами життя дитини опікується лише батько, а мати, в свою чергу, ухиляється від виконання батьківських обов`язків та не приймає участі в житті доньки. Вважає, що суд першої інстанції виходив не із найкращих інтересів дитини, а із відвертого намагання будь-яким способом зробити все, щоб не позбавляти відповідачку батьківських прав. Звертає увагу, що відповідач не сплачувала аліменти до моменту звернення позивача з позовом про позбавлення батьківських прав до суду. Коли цивільна справа вже перебувала на розгляді в суді, відповідачка звернулася до районної адміністрації ЗМР по Заводському району щодо встановлення графіку побачень з малолітньою донькою, однак в подальшому витягом із протоколу № 40 комісії з питань захисту прав дитини районної адміністрації ЗМР по Заводському району від 18.12.2025 року про розгляд заяви матері ОСОБА_1 щодо встановлення графіку побачень з малолітньою донькою ОСОБА_3 , 2016 р.н., припинено розгляд заяви ОСОБА_1 , оскільки остання написала заяву про залишення її заяви про встановлення графіку побачень з донькою без розгляду. Зауважує, що з моменту ухвалення оскаржуваного рішення суду відповідач продовжує ігнорувати потреби своєї доньки та взагалі не цікавиться її життям. Крім того, Районна адміністрації ЗМР по Заводському району, як орган опіки та піклування, подавала до суду першої інстанції свій висновок про доцільність позбавлення батьківських прав відповідачки. Також, в суді першої інстанції було заслухано дитину, яка пояснила, що проживає з батьком, мати залишила родину. Відповідач не скористалася своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Разом із тим, відповідачка ОСОБА_1 надіслала на адресу апеляційного суду заяву з проханням розглянути справу без її участі, оскільки вона не має можливості з`явитися у судове засідання, так як перебуває на військовій службі, просить ухвалити рішення на розсуд суду. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення скаржника ОСОБА_1 , його представника - адвоката Шумського І.В., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав. За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд виходив із того, що між сторонами існують неприязні стосунки, що певною мірою може свідчити про наявність у відповідачки труднощів у спілкуванні з донькою. Разом із тим, поведінка відповідачки свідчить про те, що вона не втратила інтересу до участі у вихованні своєї дитини, з часу коли сторони почали проживати окремо (квітень 2024 року), що не заперечувалось позивачем, до моменту звернення останнього до суду з вказаним позовом пройшло не так багато часу (червень 2025 року), тобто зв`язок матері та дитини зберігається, а тому суд не вбачав підстав для застосування до відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав. Також суд виходив із того, що думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї. Суд першої інстанції виснував, що висновок органу опіки та піклування не містить відомостей щодо наявності виключних обставин для застосування такого крайнього заходу, як позбавлення матері батьківських прав та його відповідності найкращим інтересам дитини. Водночас суд вважав необхідним попередити відповідачку про належне ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання доньки - ОСОБА_3 , 2016 року народження. Суд першої інстанції послався на відповідні правові висновки Верховного Суду та прецедентну практику Європейського суду з прав людини. Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають обставинам справи і вимогам закону. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 26.08.2016, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 , виданим 26 серпня 2016 року Заводським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області. Від шлюбу сторони мають спільну доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 . Рішенням Заводського районного суд м. Запоріжжя від 15.11.2021 року шлюб між сторонами розірвано. 04.02.2022 року Заводським районним судом м. Запоріжжя видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 31.01.2022 року. В матеріалах справи міститься копія заяви про примусове виконання судового наказу. 17.02.2022 року з приводу примусового виконання судового наказу відкрито виконавче провадження, що підтверджується постановою про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_5. В матеріалах справи міститься Інформація про виконавче провадження № НОМЕР_5. З розрахунків заборгованості зі сплати аліментів вбачається, що станом на травень 2025 року ОСОБА_2 має заборгованість у сумі 39 902, 50 гривень, а з даних з сайту Судової влади вбачається, що в провадженні Заводського районного суду м. Запоріжжя перебуває на розгляді цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів. З довідки, що надана адміністрацією Запорізького академічного ліцею № 46, від 27.05.2025 року за № 241, вбачається, що ОСОБА_2 , мати учениці 2-А класу ОСОБА_3 , жодного разу не відвідувала батьківські збори, не цікавилась навчанням дитини та її поведінкою у ліцеї, з класним керівником не спілкувалася у 2024-2025 навчальному році. Згідно до свідоцтва досягнень ОСОБА_3 , учениці 2-Б класу, останню за рішенням педагогічної ради переведено до наступного класу. Виходячи з довідки Дитячої-юнацької спортивної школи «Салют» за вих. № 31 від 26.06.2025 року, ОСОБА_3 , відвідувала заняття з плавання у період з листопада 2024 року по березень 2025 року. З декларації № 0001-296Т-3210 про вибір лікаря вбачається, що законним представником дитини зазначено ОСОБА_1 , з яким і укладено дану декларацію щодо дитини ОСОБА_3 . Згідно до інформації, наданої ТОВ «Клініка сімейного типу «Фемелі мед» від 29.05.2025 за № 01-004, в клініці спостерігається дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_2 . Дитина перебуває на обліку у лікаря-педіатра ОСОБА_5 , потребує спостереження у дитячого уролога, реабілітаційних заходів. На прийом до лікаря з дитиною звертався виключно батько, в останнє дитина була в клініці 30.04.2025 з приводу захворювання в супроводі батька. Батько виконує всі рекомендації лікаря в повному обсязі. З виписки з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого № 2111 Відділення хірургії та оперативної ендоскопії Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча лікарня № 5» Запорізької міської ради вбачається, що ОСОБА_3 перебувала на стаціонарному лікуванні з 09.04.2025 по 17.04.2025 року з діагнозом - гострий пієлоніфрит, активна фаза, ФНЗ, гостра інфекція верхніх дихальних шляхів, гострий фарингіт, лихоманка (гіпертермічний синдром). Виходячи з акту обстеження умов проживання, складеному спеціалістами Відділу по Заводському району служби (управління) у справах дітей від 03.06.2025 року, проведено обстеження умов проживання родини ОСОБА_6 , а саме житла за адресою: АДРЕСА_2 , в якому зазначено наступне. Житло розміщене на другому поверсі двоповерхового будинку, складається з однієї кімнати, кухні, коридору, санвузла, де є ванна та туалет; є вода, газ, електропостачання. В кімнаті є велике двоспальне ліжко, письмовий стіл, ноутбук, комп`ютер, полиці, телевізор, акваріум, іграшки, окремо у дитини є гардеробна. Для виховання та розвитку дитини створено такі умови: у дитини є окреме спальне місце, одяг, взуття, канцелярія, продукти харчування, холодильник, санітарний стан помешкання задовільний. За цією адресою проживають і мають постійне місце реєстрації ОСОБА_1 (батько) та ОСОБА_3 (донька). В ході бесіди з батьком стало відомо, що матір вихованням дитини не займається, мешкає окремо. Згідно довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» за № 009 від 17.06.2025 року, ОСОБА_1 з 11.04.2007 року і по теперішній час працює на підприємстві апаратником нейтралізації у цеху №

20. Відповідно до довідки Публічного акціонерного товариства Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» від 19.06.2025 року за № 272/2014023, ОСОБА_1 дійсно працює в ПАТ «Запоріжсталь» з 22 травня 2025 року і по теперішній час - апаратником регенерації цеху холодної прокатки. З витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на території України станом на 15.05.2024 року до кримінальної відповідальності не притягувався, не знятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває. З військово-облікового документу ОСОБА_1 вбачається, що останній має відстрочку на підставі п.1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». В матеріалах справи містяться копії повідомлень, які свідчать про наявність до відповідачки ОСОБА_2 зі сторони фінансових установ претензій щодо заборгованості за кредитними договорами. Також до матеріалів справи долучені фотокартки, на яких зображено позивача ОСОБА_1 разом з донькою ОСОБА_3 та іншими особами, та відеозаписи проведення дозвілля вказаних осіб. Відповідно до висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 . Органу опіки та піклування від 12.08.2025 року за № 1854/01-22/18.01-1288 зазначено наступне. ОСОБА_2 на засіданні комісії з питань захисту прав дитини повідомила, що вона не згодна з позбавленням її батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_3 , 2016 року народження. Зі слів ОСОБА_1 вона з 2022 по 09.04.2025 рік мешкала з дитиною та батьком за адресою: АДРЕСА_2 , та займалась вихованням та навчанням доньки. За час проживання однією родиною, батько дитини ОСОБА_1 вчиняв домашнє насильство по відношенню до неї. В ніч на 09.04.2025 року ОСОБА_1 вигнав її з будинку, та почав забороняти їй спілкуватися з донькою. Малолітня ОСОБА_7 , 2016 року народження, повідомила про те, що її матір ОСОБА_1 не любить її, не приходить до неї, оскільки у мами постійно якісь справи. Матір не допомагає їй, не робить з нею домашні завдання, все робить тільки батько. Враховуючи викладене, беручи до уваги, що ОСОБА_1 самоусунулась від виконання своїх батьківських обов`язків, вихованням та утриманням доньки не займається, не піклується про її фізичний і духовний розвиток, навчання та підготовку до самостійного життя, не проявляє відносно дитини батьківського піклування, має заборгованість зі сплати аліментів, а також думку малолітньої ОСОБА_8 , 2016 року народження, орган опіки та піклування, вирішив, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , доцільно позбавити батьківських прав відносно малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З талону-повідомлення єдиного обліку № 11637 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) при кримінальне правопорушення та іншу подію вбачається, що 16.07.2025 о 18.05 надійшла заява від ОСОБА_2 про те, що її колишній чоловік ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за адресою: АДРЕСА_4 , змінив замки на вхідних дверях та не віддає їй паспорт. З відповіді Відділення поліції № 1 Запорізького районного управління поліції ГУНП в Запорізькій області від 14.08.2025 за № 6008/43/03/4-2025 вбачається, що заяву від 16.07.2025 року ОСОБА_1 внесено до ІПНП «Єдиний облік» за ЄО № 11637. За вказаними в заяві фактами проведено перевірку. За результатами перевірки прийнято рішення згідно до вимог Закону України «Про звернення громадян», у зв`язку з відсутністю події та складу кримінального чи/або адміністративного правопорушення. У письмових поясненнях начальнику відділу по Заводському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради Зуб А.В. зазначала, що вона мешкала разом із донькою ОСОБА_9 , 2016 року народження та чоловіком ОСОБА_1 з 2022 року по ІНФОРМАЦІЯ_6 , при цьому сплачувала аліменти на дитину. Вона займалась вихованням та навчанням доньки. За час проживання з чоловіком ОСОБА_1 він вчиняв по відношенню до неї фізичне насильство. Дитина була свідком цього. 09.04.2025 року ОСОБА_1 вигнав її з будинку і після цього почав забороняти бачитися їй з дитиною. Вона не згодна з позбавлення її батьківських прав, оскільки батько дитини чинить перешкоди у спілкуванні з дитиною. Зазначала, що не вживає алкогольні напої та наркотичні засоби. Вона спілкувалася з донькою, але батько тиснув на дитину та вона казала його слова. Згідно характеристики з місця роботи відділу кадрів «Компанії Стінгрей» ОСОБА_2 , остання характеризується позитивно. Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів вбачається, що станом на липень 2025 року заборгованість по сплаті аліментів ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_3 складає 18 724,89 грн. Виходячи з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 437133773 від 28.07.2025 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є власниками по 1/2 частці квартири за адресою: АДРЕСА_5 . Згідно до акту обстеження умов проживання, складеному спеціалістами Відділу по Хортицькому району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради від 05.12.2025 року за № 10-05/2720, щодо ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_6 , зазначено, що житло складається з 4 кімнат: коридору, ванної та туалету, співвласником квартири є ОСОБА_10 та ОСОБА_11 . Умови проживання задовільні, в наявності меблі, побутова техніка: пральна машинка, мікрохвильова, ноутбук, холодильник. Вода, газ та електропостачання підключено та подається. Санітарні норми витримано, ОСОБА_1 та ОСОБА_11 займають дві кімнати. Для виховання та розвитку дитини створено такі умови: для перебування дитини ОСОБА_3 , 2016 року народження, виділено окрему кімнату, в кімнаті є розкладний диван, шафа для одягу, письмовий стіл, стільці, дитячі речі відсутні. За цією адресою проживають: ОСОБА_2 , 1987 року народження, ОСОБА_11 , 1982 року народження, ОСОБА_10 , 1954 року народження. Стосунки в сім`ї, зі слів ОСОБА_1 та ОСОБА_11 , добрі. За результатами бесіди встановлено, що мати дитини, ОСОБА_1 бажає приймати участь у вихованні дитини, сплачує аліменти на утримання доньки (зі слів ОСОБА_1 ), бажає бачитися з дитиною та спілкуватися з нею. Витягом із протоколу № 40 комісії з питань захисту прав дитини районної адміністрації Запорізької міської ради по Заводському району від 18.12.2025 року про розгляд заяви матері ОСОБА_1 щодо встановлення графіку побачень з малолітньою донькою ОСОБА_3 , 2016 року народження, припинено розгляд заяви ОСОБА_1 , оскільки остання написала заяву про залишення її заяви про встановлення графіку побачень з донькою без розгляду. З виписки із медичної картки стаціонарного хворого № 13587 КНП «ТМО «ЗР» ЗОР вбачається, що ОСОБА_3 перебувала на стаціонарному лікуванні з 30.12.2025 по 02.01.2026 року. В судовому засіданні позивач зазначав, що відповідачка неодноразово полишала родину, останній раз у квітні 2025 року, дитина кожного разу залишалася з ним. Відповідачка долею доньки не цікавиться, з нею не спілкується, навіть шляхом мобільного зв`язку, про що йому відомо, оскільки він з донькою користуються однією сім - картою оператора мобільного зв`язку. Станом здоров`я доньки не переймається, і коли дитина перебувала на лікуванні в медичному закладі, доньку не відвідувала. Відповідачка почала спілкування з дитиною лише після того, як він звернувся до суду з позовом про позбавлення батьківських прав. Відповідачка в судовому засіданні суду першої інстанції, заперечуючи з приводу позовних вимог вказувала, що майже 20 років вона проживала з позивачем, з яких 10 років - у шлюбі. Від шлюбу вони мають доньку ОСОБА_9 . Під час спільного проживання позивач неодноразово застосував до неї насильство психологічного та фізичного характеру. У квітні 2021 року вона пішла з родини, але у лютому 2022 року повернулася і вони продовжили проживати однією сім`єю. При цьому, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з неї аліментів, хоча в цей час вони проживали разом, і усі кошти, які вона заробляла, були витрачені на потреби сім`ї. У квітні 2024 року після застосування зі сторони позивача до неї насилля, вона залишила родину. Наразі вона проживає у цивільному шлюбі з іншим чоловіком. Водночас зазначала, що вона з дитиною періодично зустрічається, коли дитина хворіла вона відвідувала її у лікарні, хоча її до палати не пустили, вітає доньку зі світами, дарує подарунки. На цей час вона проживає у 4-х кімнатній квартирі разом зі своїм цивільним чоловіком та його матір`ю, для дитини облаштована окрема кімната. Не заперечувала проти того, щоб донька проживала з батьком, але має бажання, щоб донька деякі дні (наприклад вихідні) проводила з нею. Також зазначала, що має у власності разом з донькою окрему квартиру, де могла б зустрічатися з нею. Окрім цього, відповідачка вказувала, що із відповідними заявами до правоохоронних органів щодо застосування домашнього насилля вона не зверталася, надати суду докази з цього приводу не може. Зазначала, що бажає підтримувати зв`язок з донькою, спілкуватися з нею, проводити дозвілля. Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні суду першої інстанції пояснила, що ОСОБА_13 є однокласником її чоловіка. Цю родину свідок знає приблизно 15 років. Вона є хрещеною ОСОБА_8 , а ОСОБА_14 є хрещеною її сина. Крім того, свідок разом з ОСОБА_15 працюють на одному підприємстві. Після того, як ОСОБА_1 другий раз пішла від чоловіка, то свідок припинила з відповідачкою спілкування. Водночас свідок продовжує спілкуватися з позивачем та ОСОБА_9 , вони часто бачаться, проводять дозвілля. Свідок вважає, що будь-яких перешкод у спілкуванні з донькою позивач відповідачці не чинить, а остання добровільно не бажає спілкуватися з дитиною. Одного разу відповідачка передавала через свідка подарунок дитині, спілкування між ними у присутності свідка, після того як сторони розійшлися, не відбувалось. Свідок ОСОБА_16 в судовому засіданні суду першої інстанції пояснила, що ОСОБА_13 хрестив її старшу дитину, а тому вона давно знає цю родину. Після того, як відповідачка пішла від позивача, дитина залишилась проживати разом з батьком. Вони часто спілкуються, ОСОБА_13 з донькою приїжджають до свідка в гості. Один раз відповідачка у присутності свідка телефонувала дитині, та один раз передавала доньці подарунок. Свідок вважає, що позивач не чинить перешкод у спілкуванні матері з дитиною. Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні суду першої інстанції пояснив, що знає відповідачку приблизно п`ять років, вони працюють на одному підприємстві. У квітні 2025 року відповідачка попросила у свідка прихисток, бо чоловік застосовував фізичне насилля по відношенню до останньої, при цьому свідок неодноразово раніше бачив синці на тілі відповідачки. В подальшому вони стали проживати однією сім`єю. Свідок з дитиною ніколи не спілкувався, але відвозив ОСОБА_17 на зустрічі з донькою, також вони разом відвідували дитину у лікарні. Свідку відомо, що позивач змінив замки та не віддавав ключі від квартири, що належить відповідачці разом з донькою. На думку свідка, позивач під вигаданими приводами перешкоджає відповідачці бачитися з донькою, остання навіть зверталася до органу опіки та піклування у травні 2025 року із заявою щодо встановлення графіку побачень, але заяву не прийняли. Вказував, що ОСОБА_14 має бажання бачитися з донькою, в 4-х кімнатній квартирі, де вони проживають разом з матір`ю свідка, є кімната для дитини, він не має заперечень, щоб дитина залишалася з ночівлею. Судом першої інстанції було заслухану в судовому засіданні малолітню дитину - ОСОБА_18 , 2016 року народження, яка пояснила, що проживає з батьком, мати залишила родину. З матір`ю спілкуватися не хоче, з поведінки дитини вбачається, що вона ображена на матір. Мотиви, якими керується апеляційний суд, та застосовані норми права. Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58). ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13). У справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява (№ 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19 та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17. Звертаючись до суду з позовом, позивач як підставу для позбавлення батьківських прав зазначив пункт 2 частини першої статті 164 СК України, тобто ухилення відповідачем від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер. Верховний Суд підкреслює, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення її/його батьківських прав, покладено на позивача (постанова Верховного Суду від 29.05.2020 у справі № 739/2159/18). Перевіряючи доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції помилково не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав, колегія суддів виходить з такого. Відповідно до частин четвертої - шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Тлумачення частини шостої статі 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини (постанова Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22). Надаючи оцінку висновку органу опіки та піклування - Районної адміністрації Запорізької міської ради по Заводському району про доцільність позбавлення батьківських прав відповідачки, суд правильно вважав зазначений висновок необґрунтованим, оскільки у ньому не встановлено фактів, які б свідчили про те, що позбавлення відповідачки батьківських прав є заходом впливу, який найкраще відповідає інтересам дитини. Суд дослідив висновок органу опіки та піклування, надав йому відповідну оцінку згідно зі статтею 89 ЦПК України та не погодився з вказаним висновком. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати інтересам дитини (стаття 12 Конвенції про права дитини, стаття 171 СК України, стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»). Суд першої інстанції правильно виснував, що з наданих в судовому засіданні малолітньою ОСОБА_19 , 2016 року народження, пояснень вбачається, що вона має певні образи на матір, в силу свого малолітнього віку та проживаючи з батьком фактично формує свою думку, виходячи з його поведінки та ставлення до відповідачки, що не може свідчити про наявність вагомих підстав для позбавлення матері батьківських прав з огляду на вказані обставини. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому, тому такий захід впливу не є необхідним. Суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що позбавлення відповідачки батьківських прав, тобто природних прав, наданих матері щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків судом не встановлено і позивачем не доведено. Водночас судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідачка ОСОБА_1 не бажає спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків із виховання дитини. Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 не втратила інтересу до участі у вихованні дитини, має намір на відновлення відносин з дочкою, а стороною позивача не доведено необхідності застосування до відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, доцільність вжиття якого сторона позивача належно не аргументувала. Встановивши відсутність свідомого нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення її батьківських прав відносно дитини. Окрім цього, апеляційний суд зазначає, що не можуть бути беззаперечними доказами для позбавлення батьківських прав довідки з навчального закладу та медичних установ, які містять загальні фрази щодо неучасті відповідачки у вихованні дитини і не розкривають усіх аспектів та змісту такої складної категорії, як участь у вихованні дитини, вони в сукупності з іншими доказами не є достатніми для позбавлення відповідачки батьківських прав. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки докази, подані стороною позивача, не свідчать про свідоме ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, а також про необхідність застосування такого виключного заходу саме в інтересах дитини. Натомість необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання матері до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини. За своїм змістом доводи апеляційної скарги на рішення суду зводяться до повторень підстав позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими. Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив. Таким чином, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»). Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Шумського Ігоря Васильовича, залишити без задоволення. Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 09 березня 2026 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повне судове рішення складено 22 червня 2026 року. Головуючий Д.А. Трофимова Судді: М.С. Гончар Е.А. Онищенко