Постанова 4807 № 334/10262/24

Дата документу 15.10.2025 Справа № 334/10262/24 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 334/10262/24 Головуючий у 1-й інстанції: Бредіхін Ю.Ю. Провадження № 22-ц/807/1580/25 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 жовтня 2025 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Трофимової Д.А. суддів: Гончар М.С., Онищенка Е.А. при секретарі: Книш С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 05 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи - орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, орган опіки та піклування виконавчого комітету Марганецької міської ради, про позбавлення батьківських прав, зміну розміру аліментів, В С Т А Н О В И В: У грудні 2024 року ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Мазур О.С. звернулася до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що між сторонами по справі було укладено шлюб 19.09.2015 року, який зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Якимівського районного управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис №

79. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася донька - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 . Після народження доньки сім`я мешкала у місті Марганець за місцем проживання відповідача, однак спільне життя у сторін не склалося, і коли дитині виповнився рік позивачка з донькою повернулася до свого місця мешкання у смт Кирилівка Запорізької області. Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 27 серпня 2018 року у справі № 330/1287/18 шлюб між сторонами було розірвано. Після розірвання шлюбу дитина залишилась проживати з матір`ю, з того часу і дотепер відповідач жодного разу не бачив власної дитини, не брав участі у її вихованні, не піклувався про неї. Наразі дитині сім повних років, і вона не знає як виглядає її батько, не пам`ятає його взагалі. Увесь час донька проживає з матір`ю, знаходиться на її утриманні та вихованні. Після розірвання шлюбу між сторонами відповідач перестав спілкуватися з донькою, добровільно утримувати її, брати участь у її вихованні, піклуватися про неї. Відповідач близько семи років не зустрічається з дитиною, не телефонує їй, не проявляє будь-якого інтересу до її життя та виховання, не приділяє доньці уваги в такому малолітньому віці, коли їй потрібна батьківська любов та турбота. Відповідач перестав виховувати доньку коли їй виповнився рік, не займався підготовкою дитини до школи, ніколи не відвідував батьківських зборів у дошкільному дитячому закладі та у школі, не піклується про стан здоров`я дитини, не бере участі у відвідуванні лікарів, не приймає ані матеріальної, ані фізичної участі у її оздоровленні. Всі обов`язки з забезпечення розвитку дитини та піклування про її здоров`я позивач здійснює самостійно. Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 10 жовтня 2018 року у справі № 330/1288/18 з ОСОБА_1 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_3 у розмірі 780 гривень щомісячно, але не менш ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 09 липня 2018 року та до повноліття дитини. На виконання вказаного рішення виданий виконавчий лист № 2/330/480/2018 від 10.10.2018 року та відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 у Марганецькому міському відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області. Згідно відповіді на адвокатський запит № 108843/28.15-34 від 05.11.2024 року за ОСОБА_1 числиться заборгованість по аліментним платежам по виконавчому листу, виданому 10.10.2018 року, в розмірі 14 290,57 гривень. Крім малолітньої ОСОБА_5 позивачка на утриманні має ще одну неповнолітню дитину від першого шлюбу - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після початку повномасштабного вторгнення позивач з дітьми виїхала з окупованої території у місто Запоріжжя, та відповідно до довідок від 28.09.2022 року № 2301-5002184203 та № 23-01-5002184290 вони взяті на облік як внутрішньо переміщені особи в місті Запоріжжі. Відповідно до довідки про отримання допомоги від 05.11.2024 року № 04.11-12/3430 ОСОБА_2 перебуває на обліку в Департаменті соціального захисту населення Запорізької міської ради та їй призначено допомогу відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям» в розмірі 4265,49 грн. з 01.09.2024 року по 28.02.2025 року. Позивач з дітьми мешкає в м. Запоріжжя, де винаймає житло за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки її власне житло залишилось на окупованій території. За таких обставин коштів, які нерегулярно сплачує відповідач на утримання дитини в розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, катастрофічно не вистачає для задоволення навіть деяких первинних потреб дитини, зокрема забезпечення житлом. Зазначає, що мати дитини майже повністю утримує доньку, допомагає з виконанням домашнього завдання, забезпечує фізичний та духовний розвиток дитини, піклується про її стан здоров`я. Відповідно до медичної декларації, укладеної з дільничним лікарем-педіатром в КНП «ЦПМСД №10» 30.05.2023 року, законним представником пацієнта ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є мати - ОСОБА_2 . Згідно відповіді на адвокатський запит № 2968/01-08 від 04.12.2024 року КНП «ЦПМСД № 10» щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дитина перебуває під спостереженням Центру з травня 2023 року. Декларація про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу укладена з лікарем-педіатром Михайлютенко І.А . За час спостереження ОСОБА_3 , 2017 р.н., під час профілактичних оглядів, щеплень, захворювань, дитину на прийоми до лікаря супроводжувала мати. Призначення та рекомендації лікаря мати виконувала в повному обсязі. Відповідно до довідки № 96 від 08.11.2024 року Азовської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Кирилівської селищної ради Запорізької області, ОСОБА_1 , батько учениці 2 класу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не цікавиться шкільним життям доньки, не підтримує зв`язок з класним керівником. З початком військової агресії позиція відповідача по відношенню до своєї дитини не змінилася, ОСОБА_1 жодного разу не поцікавився питанням безпеки дитини, не запропонував допомоги з евакуацією дитини з окупованої території на підконтрольну Україні територію, в місто Запоріжжя або в більш безпечні регіони України чи закордон. Відповідач сім років поспіль взагалі не виходить на зв`язок, тобто самоусунувся від виконання батьківського обов`язку виховувати дитину. Вважає, що протягом семи останніх років відповідач не забезпечує належних умов розвитку та виховання дитини, не займається її вихованням, не надає матеріальної допомоги на утримання дитини, окрім нерегулярних мінімальних аліментів, що примусово стягуються виконавчою службою, що свідчить про його ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню, розвитку та утриманню дитини, тому позивач звернулася до суду з позовом про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав. Крім того, на думку позивача, розмір раніше стягнутих судовим рішенням з ОСОБА_1 аліментів підлягає збільшенню шляхом зміни способу стягнення, оскільки змінився її матеріальний стан. Позивач має статус малозабезпеченої сім`ї, її середньомісячний дохід за 2024 рік становив 7 263,27 грн. Вона витрачає більше коштів на утримання дитини у зв`язку з підвищенням цін на послуги, продукти харчування та інші необхідні речі для життя та гармонійного розвитку дитини. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд: - позбавити батьківських прав ОСОБА_1 відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; - збільшити розмір аліментів на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та змінити спосіб стягнення, а саме: стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частини від усіх його доходів (заробітку), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з дня набрання законної сили рішенням суду та до повноліття дитини; стягнення за рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 10.10.2018 року по справі № 330/1288/18 про стягнення аліментів на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 780,00 гривень щомісячно, але не менш ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 09 липня 2018 року та до повноліття дитини, припинити з дня набрання даним рішенням законної сили та повернути виконавчий лист, виданий на підставі судового рішення від 10.10.2018 року по справі № 330/1288/18 після повного погашення по ньому заборгованості. Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 05 травня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи - орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, орган опіки та піклування виконавчого комітету Марганецької міської ради, про позбавлення батьківських прав, зміну розміру аліментів задоволено. Позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Збільшено розмір аліментів на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та змінено спосіб стягнення, а саме: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частини від усіх його доходів (заробітку), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з дня набрання законної сили рішенням суду та до повноліття дитини. Стягнення за рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 10.10.2018 року по справі № 330/1288/18 про стягнення аліментів на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 780,00 гривень щомісячно, але не менш ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 09 липня 2018 року та до повноліття дитини, припинено з дня набрання рішенням законної сили та ухвалено повернути виконавчий лист, виданий на підставі судового рішення від 10.10.2018 року по справі № 330/1288/18, після повного погашення по ньому заборгованості. Додатковим рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 15 травня 2025 року заяву адвоката Мазур О.С. про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати з надання правової допомоги у розмірі 12 000 грн. та судовий збір у розмірі 1 211,20 грн. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 20 червня 2025 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 05.05.2025 року у справі № 334/10262/24 залишено без задоволення. Не погоджуючись із заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 05 травня 2025 року в частині задоволення позовних вимог про позбавлення батьківських прав, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду в частині позбавлення його батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що станом на 26.05.2025 року заборгованість зі сплати аліментів відсутня, натомість є переплата у сумі 21 269 грн., що підтверджується розрахунком державного виконавця. Зазначає, що він спілкувався з донькою за допомогою дзвінків на телефон позивачки, поки вона не висунула вимоги, щоб він відмовився від доньки, але він категорично відмовився це зробити, після чого він не мав можливості спілкуватись з донькою, оскільки ОСОБА_2 заблокувала для нього свій телефон. Вважає, що він не уникає виконання своїх батьківських обов`язків, а матеріали справи підтверджують тільки те, що між батьками дитини існує конфлікт. Зауважує, що саме ОСОБА_2 робила перешкоди у спілкуванні батька з дитиною, не повідомила скаржника про зміну місця проживання. Наголошує, що він бажає спілкуватись з донькою, але йому невідоме місце проживання, номер телефону доньки, що є перешкодою у спілкуванні батька з дитиною, неможливість спілкування батька з дитиною не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Крім того, висновок органу опіки та піклування складений без участі відповідача, не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків; будь-які заходи щодо налагодження спілкування батька з дитиною органом опіки та піклування не вживались, також не враховано заперечення батька про позбавлення його батьківських прав. Вважає, що висновок органу опіки та піклування має лише рекомендований характер та є недостатньо обґрунтованим, оскільки не містить інформації щодо підстав та аргументів, які б вказували на доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, а також позитивного впливу такого рішення на інтереси малолітньої дитини. Також, матеріали справи не містять негативних характеристик відповідача, а факт проживання батька окремо від дитини, невідвідування батьком дитини - не є достатньою підставою для висновку про доцільність позбавлення особи батьківських прав. В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв`язку із неналежним поводженням щодо дитини, вчинявся насильство по відношенню до дитини. Від представника ОСОБА_2 - адвоката Мазур О.С. на адресу апеляційного суду надійшов відзив, у якому вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та, як наслідок, ухвалено обґрунтоване та законне рішення, а викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду. Отже, рішення суду оскаржується в частині вирішених вимог про позбавлення батьківських прав, в іншій частині, а саме, в частині вимог про зміну розміру аліментів, рішення суду не оскаржується, та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду у даній справі лише в частині вирішених вимог про позбавлення батьківських прав. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2 , її представника - адвоката Мазур О.С., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. За приписами частини 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Рішення суду мотивовано тим, що відповідач після розлучення із позивачем самоусунувся від виховання своєї дитини, та єдиною формою участі у житті дитини є сплата аліментів. Ураховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав відносно доньки. Проте, погодитися з такими висновками суду не можна з наступних підстав. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За положеннями частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Як вбачається з матеріалівсправи та встановлено судом, 19 вересня 2015 року сторони уклали шлюб, що був зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Якимівського районного управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис №

79. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася донька - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 . Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 27 серпня 2018 року по справі № 330/1287/18 шлюб між сторонами розірваний. Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 10 жовтня 2018 року у справі № 330/1288/18 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 було стягнуто аліменти на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_3 у розмірі 780 грн. щомісячно, але не менш ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 09 липня 2018 року та до повноліття дитини. На виконання вказаного рішення був виданий виконавчий лист № 2/330/480/2018 від 10.10.2018 року та відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 у Марганецькому міському відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області. Після початку повномасштабного вторгнення позивачка з дітьми виїхала з окупованої території у місто Запоріжжя, та відповідно до довідок від 28.09.2022 року № 2301-5002184203 та № 23-01-5002184290 вони взяті на облік як внутрішньо переміщені особи в місті Запоріжжі, фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 . Згідно довідки про отримання допомоги від 05.11.2024 року № 04.11-12/3430 ОСОБА_2 перебуває на обліку в Департаменті соціального захисту населення Запорізької міської ради та їй призначено допомогу відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям» в розмірі 4 265,49 грн. з 01.09.2024 року по 28.02.2025 року. Відповідно до медичної декларації, укладеної з дільничним лікарем-педіатром в КНП «ЦПМСД №10» 30.05.2023 року, законним представником пацієнта ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є мати - ОСОБА_2 . Згідно з висновком про позбавлення батьківських прав від 27.03.2025 № 17.01/01-27/250, який складений органом опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, орган опіки та піклування з урахуванням встановлених обставин та ставлення батька до доньки вважає за доцільне позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 . Як вбачається з листа органу опіки та піклування виконавчого комітету Марганецької міської ради Дніпропетровської області від 31.03.2025 року, спеціалісти служби відвідали ОСОБА_1 за місцем реєстрації, з`ясували, що за місцем реєстрації останній не мешкає. Під час спілкування в телефонному режимі ОСОБА_1 повідомив, що категорично не згоден з позбавленням його батьківських прав, зазначив, він надсилає кошти для дитини (скинув квитанції), хоче з нею спілкуватися. Скласти висновок про доцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав по відношенню до дитини ОСОБА_3 неможливо, оскільки ОСОБА_1 не проживає у м. Марганці та не має можливості приїхати для з`ясування повної картини щодо підстав для його позбавлення (а.с. 88-89, 90-98). Свідок ОСОБА_8 , яка є близькою подругою ОСОБА_2 , в суді першої інстанції пояснила, що відповідач не цікавиться життям доньки, всупереч своїй обіцянці не приїхав до неї, коли вона йшла у перший клас, не зустрічався з нею ані у селищі Кирилівка, ані у м. Запоріжжі. Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти. Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58). ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13). У справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява (№ 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19 та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17. Звертаючись до суду з цим позовом, позивач як підставу для позбавлення батьківських прав зазначала пункт 2 частини першої статті 164 СК України, тобто ухилення відповідачем від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер. Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення її/його батьківських прав, покладено на позивача. Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Колегія суддів дійшла висновку про те, що позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, тобто природних прав, наданих батьку щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідач не бажає спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків із виховання дитини. ОСОБА_1 не втратив інтерес до участі у вихованні дитини, має намір на відновлення відносин з дочкою, а позивачем не доведено необхідності застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, доцільність вжиття якого ані позивач, ані орган опіки та піклування належно не аргументували. Стосовно оцінки висновку про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 від 27.03.2025 №17.01/01-27/250, який складений районною адміністрацією Запорізької міської ради по Дніпровському району, колегія суддів вважає, що висновок органу опіки та піклування не містить переконливих доводів щодо доцільності позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, з огляду на те, що у ньому відсутні відомості щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, чи наявності з боку батька загрози для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Крім того, висновок не містить доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересам дитини та необхідності у такий спосіб захисту її прав. Тлумачення частини шостої статі 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок має рекомендаційний характер. Суду необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суд повинен зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Колегія суддів вважає, що висновок органу опіки та піклування, який носить рекомендаційний характер, не містить обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування щодо відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав. Також висновок не містить даних чи вживав орган опіки та піклування дії до налагодження взаємовідносин батька і дочки, чи були запропоновані такі примирні процедури як медіація, чи попереджав про необхідність зміни поведінки батька. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що докази, подані позивачем, не свідчать про свідоме ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, а також про необхідність застосування такого виключного заходу саме в інтересах дитини. Натомість необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини. Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено. Колегія суддів також враховує об`єктивні причини неможливості активної участі відповідача у житті дитини, зокрема, проживання в іншому місті, а також існування між сторонами неприязних відносин, що негативно впливає на якість спілкування батька та дитини. У цій справі не встановлено, що позбавлення батьківських прав відповідача відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідатиме інтересам дитини, оскільки обставини умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків або створення ним особливо непридатного чи неблагополучного середовища для дитини не знайшли свого підтвердження. Колегія суддів вважає, що наразі позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 не буде ґрунтуватися на суттєвих і достатніх причинах у контексті національного законодавства та практики ЄСПЛ. З огляду на зазначене, висновки суду першої інстанції про доцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав щодо дитини, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, слід визнати необґрунтованими. Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. З урахуванням наведених мотивів колегія суддів вважає за необхідне рішення суду першої інстанції в оскарженій частині скасувати та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позову в частині позбавлення батьківських прав. Разом із тим, апеляційний суд вважає за необхідне попередити ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виховання доньки. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 05 травня 2025 року у цій справі в частині задоволення позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,скасувати. Ухвалитив цій частині постанову наступного змісту. У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи - орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, орган опіки та піклування виконавчого комітету Марганецької міської ради, про позбавлення батьківських прав відмовити. Попередити ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виховання малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . В іншій частині судове рішення не оскаржувалось, тому апеляційним судом не переглядалось. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повне судове рішення складено 27 жовтня 2025 року. Головуючий Д.А. Трофимова Судді: М.С. Гончар Е.А. Онищенко