Постанова 4807 № 336/1774/26

Дата документу 08.05.2026 Справа № 336/1774/26 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 336/1774/26 Головуючий у 1-й інстанції: Вайнраух Л.А. Провадження № 22-ц/807/1097/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 травня 2026 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої: Трофимової Д.А. суддів: Гончар М.С., Кухаря С.В. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Комарової Анастасії Олександрівни, на ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 березня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини, В С Т А Н О В И В: У лютому 2026 року ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Комарової А.О., звернувся до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання малолітньої дитини, просив суд стягнути з боржниці на його користь аліменти на утримання малолітньої дитини доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи з 20.02.2026 і до досягнення дитиною повноліття. Заява обґрунтовувала тим, що 10 червня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 був укладений шлюб, зареєстрований Запорізьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, про що складено відповідний актовий запис № 489. 20.02.2026 року ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Комарової А.О., скеровано до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя позовну заяву про розірвання шлюбу з ОСОБА_2 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначав, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з батьком, та перебуває на його утриманні, боржниця грошові кошти на утримання дитини не перераховує, батьківського обов`язку у належному обсязі не виконує. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 березня 2026 року відмовлено у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини. Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Комарової А.О., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що донька ОСОБА_3 проживає разом з батьком, перебуває на повному утриманні заявника. Так, до справи надано паспорт заявника й довідку про взяття його на облік ВПО та довідку про взяття на облік ВПО ОСОБА_3 , де в обох довідках, виданих уповноваженим органом станом на 29.01.2026 року, засвідчено фактичне проживання батька й дитини за однією адресою в м. Ужгород, які мають офіційний характер, що зафіксовано Державою Україна. Як вбачається з вказаних документів, мати дитини проживає окремо від дитини, не утримує її та не сплачує аліменти щонайменше 2 місяці, а отже, порушуються права дитини. Вважає, що наявність чи можливість виникнення спору між батьками щодо місця проживання дитини не може бути підставою для ігнорування вже існуючого порушення прав малолітньої особи, а тривалість судових чи адміністративних процедур не повинна створювати період, протягом якого такі права залишаються незахищеними. Між заявником та боржником відсутня домовленість щодо виконання обов`язку утримувати дитину. Вказує, що суд першої інстанції порушив процедуру наказного провадження, прийнявши до розгляду та поклавши в основу судового рішення заперечення боржниці, що подані до видачі судового наказу Крім того, п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України фактично містить виключний перелік обставин, які унеможливлюють видачу судового наказу, ключова з них - наявність спору щодо батьківства (материнства), що в цій справі не має місця. Учасники справи своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. Від ОСОБА_2 на адресу апеляційного суду надійшла письмова заява, в якій вона повідомляє про подачу нею позову до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, коштів (аліментів) на утримання дружини та визначення місця проживання дітей, за яким судом першої інстанції відкрито провадження (з наданням копії ухвали суду про відкриття провадження), ОСОБА_2 просить суд: - визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю - ОСОБА_2 , відібрати її у батька ОСОБА_1 та повернути матері; - визначити місце проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю - ОСОБА_2 ; - стягнути з ОСОБА_1 аліменти на її користь на утримання дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошової сумі 10 000 грн., починаючи з 25 березня 2026 року; - стягнути з ОСОБА_1 аліменти на її утримання в твердій грошової сумі 5 000 грн., починаючи з 25 березня 2026 року. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду щодо відмови у видачі судового наказу. Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. За приписами ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів частини 13 статті 7 ЦПК України та частини 2 статті 369 ЦПК України. Суд апеляційної інстанції, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвала суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону. Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 на його користь аліментів на утримання дитини, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами (батьками дитини) вочевидь є неузгодженим питання щодо місця проживання дитини, що потребуватиме або позасудового звернення батьків до органу опіки та піклування за місцем проживання дитини або звернення з позовною заявою до суду та, відповідно, залучення органу опіки та піклування до участі у справі. Як наслідок, оспорюється право заявника на стягнення аліментів, що прямо суперечить суті наказного провадження, яке призначене для вирішення безспірних вимог. Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими ЦПК України, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного), окремого провадження (частина друга статті 19 ЦПК України). Наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення. При цьому у наказному провадженні можуть існувати лише безспірні вимоги заявника - це такі вимоги заявника, із яких не вбачається спір про право, тобто це вимоги, що випливають із повністю визначених і неоспорюваних цивільно-правових відносин. Наявність спору можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб`єктивного права у заявника; документів, що підтверджують порушення суб`єктивного права або документів, що підтверджують виникнення права вимоги. Також мають ураховуватися обставини, якщо із доданих документів вбачається, що боржник заперечує, не визнає або оспорює свій обов`язок перед заявником. Згідно з частиною другою статті 42 ЦПК України при розгляді вимог у наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник. Порядок вирішення справ в наказаному провадженні законодавцем визначено в Розділі ІІ «Наказне провадження» ЦПК України (статті 160-173). Відповідно до статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб. Частиною 2 вказаної вище статті зазначено, що особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або в спрощеному позовному провадженні на свій вибір. Статтею 163 ЦПК України встановлені вимоги щодо форми і змісту заяви про видачу судового наказу. Пунктом 8 частини 1 ст. 165 ЦПК України визначено, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу. Звертаючись до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини, ОСОБА_1 посилався на те, що донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з ним, а мати проживає за іншою адресою, та на приписи ст. 180 СК України, якою визначено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, заявник просив стягнути аліменти. Разом з тим, встановлено, що після надходження заяви на розгляд суду першої інстанції стороною боржника було скеровано письмові заперечення проти видачі судового наказу, а також докази, що свідчать про наявність спору між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема, звернення до органу опіки та піклування, правоохоронних органів. Отже, батьки не дійшли згоди з ким буде проживати малолітня дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За змістом розділу II ЦПК України вимоги, за якими може бути видано судовий наказ, повинні бути документально підтвердженими та безспірними, тобто, не можуть викликати сумнівів ні момент настання права вимоги, ні сума грошових коштів. Саме безспірність вимог є підставою для видачі судового наказу, в іншому випадку вирішення питання стягнення заборгованості вирішується судом в порядку позовного провадження (загального або спрощеного) з дотриманням принципів змагальності сторін, доведення учасниками справи обставин, що мають значення для справи і на які кожна сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Такий спрощений вид провадження застосовується у справах за вимогами, які мають очевидно достовірний характер. Цей вид провадження не є свідченням відсутності спірних відносин між сторонами, однак, в силу очевидності права вимоги заявника відсутній спір про наявність самого права. Згідно статті 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Частиною п`ятою статті 183 СК України визначено, що той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину. У постанові Верховного Суду від 13 березня 2023 року у справі №359/10050/19 викладено висновок про те, що «обов`язковою умовою для стягнення аліментів на користь одного з батьків є проживання з нею чи з ним самої дитини, на утримання якої власне і стягуються аліменти». Аналогічні за змістом положення містяться й у пункті 4 частини першої статті 161 ЦПК України. Отже, чинне законодавство наділяє правом на стягнення аліментів того з батьків, з ким проживає дитина. Таким чином, місце проживання дитини є істотною умовою для розгляду заяви про видачу судового наказу, тобто може вплинути на висновок суду про права та обов`язки заявника і боржника. З урахуванням встановлених обставин справи, ОСОБА_1 не доведено безспірність його вимог щодо стягнення аліментів з ОСОБА_2 на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що є підставою для відмови у видачі судового наказу. Колегія суддів підкреслює, що під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті. З матеріалів справи не вбачається безспірність вимог, отже, підстави, за наявності яких суд може видати судовий наказ про стягнення аліментів, відсутні. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 аліментів. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно врахував подані боржницею заперечення, які не передбачені процесуальним порядком розгляду заяв про видачу судового наказу, та мав керуватися виключно поданою заявою про видачу судового наказу і доданими до неї документами, є необґрунтованими, не відповідають принципу об`єктивності і повноти судового розгляду, а тому відхиляються колегією суддів. Відмова у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_1 з визначених судом першої інстанції підстав не порушує право останнього на доступ до правосуддя, оскільки він вправі звернутися до суду з відповідними вимогами в загальному порядку. Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, норми процесуального права судом першої інстанції застосовані правильно, а тому підстав для скасування чи зміни оскаржуваної ухвали не має. Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Комарової А.О., підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 березня 2026 року - без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Комарової Анастасії Олександрівни, залишити без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 березня 2026 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 08 травня 2026 року. Головуючий Д.А. Трофимова Судді: М.С. Гончар С.В. Кухар