Постанова 4822 № 725/3077/25

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 червня 2026 року м. Чернівці Справа № 725/3077/25 Провадження №22-ц/822/809/26 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Литвинюк І. М., суддів: Лисака І. Н., Перепелюк І. Б., за участю секретаря судового засідання: Паучек І. І., учасники справи: позивач Чернівецька міська рада, відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Андрюк Артем Миколайович, на рішення Чернівецького районного суду м. Чернівці від 02 березня 2026 року, головуючий у І-й інстанції Федіна А. В., ВСТАНОВИВ: У квітні 2025 року Чернівецька міська рада звернулася до суду з позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з інформації, розміщеної в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 26.02.2022 року є власниками нерухомого майна (нежитлового приміщення) за адресою: АДРЕСА_1 та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань припинили підприємницьку діяльність. Належне відповідачам нерухоме майно розмішене на земельній ділянці з кадастровим номером 7310136600:04:003:0036 та у листопаді 2024 року та січні 2025 року Департаментом урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради було роз`яснено відповідачам про неможливість зміни цільового призначення вказаної земельної ділянки та вказано на необхідність оформлення прав на зазначену ділянку. Відповідачі в повному об`ємі сплатили кошти за фактичне користування зазначеною земельною ділянкою за період 21.10.2018 по 25.07.2022. Натомість продовжують користуватись землею на території міста Чернівці без правовстановлюючих документів та працівниками Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради проведено розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю за користування без належних на те правових підстав у період з 26.07.2022 по 31.12.2024 в сумі 43 892,44 грн, однак добровільно вказану суму коштів не сплатити. Просила стягнути з відповідачів на користь Чернівецької міської ради безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати по 21 946,42 грн з кожного, а також судові витрати. Рішенням Чернівецького районного суду м. Чернівці від 02 березня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Чернівецької міської ради безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою в сумі 21 946,42 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Чернівецької міської ради безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою в сумі 21 946,42 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на належній Чернівецькій міській раді земельній ділянці з кадастровим номером 7310136600:04:003:0036 продовжують існувати належні відповідачам об`єкти нерухомості, а саме нежитлові приміщенні, та той факт, що відповідачі могли використовувати нежитлові приміщення як житло не спростовує юридичного факту їх існування як нежитлових та їх розміщення на вказаній земельній ділянці. З моменту виникнення у відповідачів права власності на нерухоме майно, у них, як у власників цього майна, розташованого на земельній ділянці, виник обов`язок укласти та зареєструвати договір оренди земельної ділянки, яка перебуває в їх користуванні. Водночас останні обов`язку із укладення договору оренди земельної ділянки не виконали, що також підтверджується наявним у матеріалах справи листуванням між ОСОБА_1 та Департаментом урбаністики та архітектури, а відтак без законних підстав зберегли у себе майно - кошти, які мали сплатити за оренду землі. Згідно з розрахунком розміру орендної плати сума безпідставно збережених коштів за період з 26.07.2022 до 31.12.2024 у зв`язку з користуванням земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , становить 43 892,84 грн. Будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували вказаний розрахунок, матеріали справи не містять. На зазначене рішення суду представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог. Посилається на те, що рішення суду першої інстанції винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права у зв`язку з неповним з`ясуванням фактичних обставин справи, а тому рішення суду є незаконним та необґрунтованим, та таким, що підлягає скасуванню. Зазначає, що суд першої інстанції поклав в основу розрахунку показники для земель з кодом КВЦПЗ 03.08. (комерційне використання). Водночас об`єкт нерухомості, який розташований на спірній земельній ділянці, є житловим, що підтверджується рішенням суду та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02.08.2022 № 306329576 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02.08.2022 № 306329329; земельна ділянка належить до категорії земель житлової та громадської забудови. Отже, нарахування позивачем орендної плати відповідачам за розрахунками, які притаманні для орендної плати за використання земельних ділянок в комерційних цілях, є необґрунтованим та безпідставним, оскільки в даному випадку відповідачі використовують земельну ділянку з кадастровим номером 7310136600:04:003:0036 виключно для обслуговування квартири, об`єкта житлової нерухомості, а не в підприємницьких цілях. Здійснений неправомірно розрахунок є однією з підстав для визнання протиправним рішення суду або ж підставою для здійснення перерахунку з урахуванням фактичного статусу використання земельної ділянки. Судом не враховано, що на земельній ділянці з кадастровим номером 7310136600:04:003:0036 існує об`єкт нерухомості, а саме житлова прибудова, що є складовою частиною квартири АДРЕСА_2 загальною площею 109,60 кв. м, яка фактично використовується для обслуговування об`єкта житлової нерухомості, а не для здійснення підприємницької діяльності суб`єктами господарювання, зареєстрованими у встановленому законом порядку. Звертає увагу на те, що окрім нежитлових приміщень відповідачів площею 30,1 кв. м по АДРЕСА_3 та площею 57,0 кв. м по АДРЕСА_4 знаходяться приватні квартири інших мешканців будинку по АДРЕСА_1 . Апелянтом вживалися заходи щодо приведення правового режиму земельної ділянки у відповідність до фактичного використання, проте суд не надав оцінки таким аргументам та доказам. Застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України є помилковим, оскільки відповідачі не є суб`єктами підприємницької діяльності, не використовують житлові та нежитлові приміщення в комерційних цілях та з метою отримання прибутку, відповідними заявами та листами вони робили спроби щодо зміни цільового призначення земельної ділянки та передання їм у користування, позивач декілька разів змінював свою позицію щодо спірної земельної ділянки. У відзиві Чернівецька міська рада просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначає, що за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення літ. А, загальною площею 57 кв.м за адресою: АДРЕСА_4 , та за ОСОБА_2 - право власності на нерухоме майно літ. А загальною площею 30,1 кв.м за адресою: АДРЕСА_3 . Зазначене нерухоме майно розміщене на земельній ділянці площею 0,0058 га (кадастровий номер 7310136600:04:003:0036) за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується ситуаційно план-схемою розташування нерухомого майна. Відповідачем не додано до матеріалів справи належних доказів того, що на спірній земельній ділянці розташоване саме нерухоме майно (житлова квартира), яка належить відповідачам на праві власності та не використовується ними в комерційних цілях. Зважаючи на перебування об`єктів нерухомості (нежитлових приміщень) у приватній власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , останні не сплачували кошти за фактичне користування земельною ділянкою під кадастровим номером 7310136600:04:003:0036 загальною площею 0,0058 га, що розташована в АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим бюджет Чернівецької міської ради недоотримував кошти у вигляді орендної плати за використання даної земельної ділянки, чим заподіяно шкоду інтересам територіальної громади. Окрім того, оскільки на земельній ділянці розміщене майно, що перебуває у власності відповідачів, міська рада позбавлена можливості вільно розпоряджатись вказаною земельною ділянкою з метою отримання доходу у вигляді орендної плати та наповнення бюджету. Відповідно до Розрахунку безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю від 02.01.2025 за період з 26.07.2022 до 31.12.2024 сума безпідставно збережених відповідачем коштів становить 43 892,82 грн. Інших доказів (у т.ч. іншого витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок) в спростування зазначених витягів відповідач не надав, з клопотанням про призначення судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки до суду не звертався. Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 08.12.2023 у справі № 926/379/22 задоволено позов Чернівецької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки в період з 21.10.2018 по 20.10.2021 без правовстановлюючих документів на землю в сумі 36 322.64 грн. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного. Колегія суддів, визначаючись із межами апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, виходить із наступного. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як зазначалося вище, в апеляційній скарзі представник відповідача Андрюк А. М. просить рішення суду першої інстанції скасувати повністю та відмовити у задоволенні позову. Зі змісту рішення суду першої інстанції вбачається, що позов про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, який повністю задоволений, пред`явлено до двох відповідачів - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Із апеляційною скаргою на вказане рішення суду звернувся лише ОСОБА_1 , який за наслідками розгляду його скарги просив скасувати рішення повністю та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. У постанові Верховного Суд від 21 грудня 2021 року у справі № 359/2087/19 (провадження № 61-19150св20) вказано, що «у справі, що переглядається, відповідач ОСОБА_2 судові рішення про його виселення не оскаржував, своїм правом приєднання до касаційної скарги не скористався. Така процесуальна поведінка цього відповідача свідчить про згоду з оскарженими судовими рішеннями. Аналіз аргументів касаційної скарги свідчить, що ОСОБА_3 не навела переконливих доводів, яким чином оскаржені судові рішення в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_2 порушує її права та інтереси за умови, що цей відповідач судові рішення не оскаржив, тобто погодився з ними». Верховний Суд у постанові від 2 грудня 2020 року у справі № 754/16146/17 провадження № 61-6012св20 на підставі системного аналізу положень частини першої статті 13, частини першої статті 352, частини першої статті 367 ЦПК України дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції може бути переглянуте в апеляційному порядку лише у межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не переглядає рішення суду першої інстанції у частині, що стосується прав та обов`язків осіб, якщо такі особи не оскаржують судове рішення шляхом подання апеляційної скарги. При відсутності солідарного обов`язку між відповідачами у справі, кожний із відповідачів має право оскаржити рішення суду в частині, що стосується його прав та обов`язків. Відповідно, суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями перегляду судового рішення у частині вимог, які заявлені до особи, яка не оскаржує таке рішення. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_2 правом на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції не скористалася, тобто погодились з таким рішенням. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_1 у спірних правовідносинах відповідно до вищенаведених висновків Верховного Суду правом на звернення із апеляційною скаргою від імені ОСОБА_2 не наділений, а тому рішення суду першої інстанції у цій частині апеляційним судом не переглядається. За вимогами частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає зазначеним вимогам закону, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 7310136600:04:003:0036, площа 0,0058 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, за адресою: АДРЕСА_1 належить Чернівецькій міській раді. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 17.03.2025 ОСОБА_1 належить нежитлове приміщення літ. А загальною площею 57 кв.м за адресою: АДРЕСА_4 , а ОСОБА_2 є власником нежитлового приміщення літ. А загальною площею 30,1 кв.м за адресою: АДРЕСА_3 . Відповідачам на праві спільної часткової власності, по 1/2 кожному, належить квартира АДРЕСА_5 загальною площею 109,5 кв.м, в тому числі житловою площею 40,1 кв.м. Вказані об`єкти нерухомості знаходяться на земельній ділянці з кадастровим номером 7310136600:04:003:0036, площа 0,0058 га за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується ситуаційно план-схемою розташування нерухомого майна. Станом на 02.04.2025 відповідачі не є фізичними особами-підприємцями, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 26.10.2021 визнано приміщення цокольного поверху в житловому будинку літ. «А», загальною площею 196,60 кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 - спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 площею 109,5 кв. м та за ОСОБА_1 - право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 площею 109,5 кв.м. Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3 пл. 30,1 кв.м, та присвоєно окрему адресу; визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_4 пл. 57,0 кв.м та присвоєно окрему адресу; вирішено питання про розподіл судових витрат (а/с 55-56). Зі змісту вказаного рішення вбачається, що ОСОБА_2 перебувала з ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі, який між ними розірвано 19.12.2019 рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців. Під час шлюбу у 2005 році нею спільно із ОСОБА_1 придбано нежилі приміщення цокольного поверху в житловому будинку літ. «А» загальною площею 196,60 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , земельна ділянка, на якій розташований нерухомий об`єкт, не є за ними закріпленою. За час шлюбних стосунків вони використовували спільно набутий об`єкт нерухомості як житло через те, що у них не було ніякого іншого житла, та як місце підприємницької діяльності. В результаті здійсненого експертного дослідження квартири встановлено, що всі вищевказані приміщення відповідають вимогам надійності і можливості його безпечної експлуатації та придатні для подальшого використання за призначенням; також встановлено, що оскільки всі вищевказані приміщення обладнано окремими входами і не мають місць спільного користування, а також є під`їзди до кожного з приміщень, то такі приміщення можна поділити на окремі будинковолодіння з присвоєнням їм окремих адрес. Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Відповідно до статті 80 ЗК України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування. За змістом статей 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб. Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 ЗК України). У частині першій статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату. У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. При цьому орендна плата справляється у грошовій формі. Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, а також застосування передбачених законом способів захисту прав. У частині першій статті 79 ЗК України передбачено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною першою статті 21 Закону України "Про оренду землі". Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності. Тобто власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Отже, у випадку використання земельної ділянки комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору оренди, власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право на компенсацію розміру неотриманої орендної плати за користування земельною ділянкою в порядку, визначеному статтею 1212 ЦК України. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Для кондикційних зобов`язань важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України). Отже, положення глави 15, статей 120, 125 ЗК України, статті 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Подібні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі №902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі №916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі №924/552/18, від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19. Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 ЦК України. Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16 та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17. Верховний Суд у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 вказав, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими. У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що з моменту виникнення у ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно, у нього, як у власника цього майна, розташованого на земельній ділянці, яка належить Чернівецькій міській раді, виник обов`язок укласти та зареєструвати договір оренди земельної ділянки, яка перебуває в його користуванні. Водночас останній обов`язку із укладення договору оренди земельної ділянки не виконав, що також підтверджується наявним у матеріалах справи листуванням між ОСОБА_1 та Департаментом урбаністики та архітектури, а відтак без законних підстав зберіг у себе майно - кошти, які мав сплатити за оренду землі. Отже, з дня набуття права власності на об`єкти нерухомого майна ОСОБА_1 , як власник такого майна, став фактичним користувачем спірної земельної ділянки, на якій розташований об`єкт нежитлового приміщення, тому у відповідача виник обов`язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов`язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій розташовано майно. Установлені обставини свідчать, що ОСОБА_1 як власник об`єкту нерухомого майна, а саме нежитлового приміщення літ. А загальною площею 57 кв.м за адресою : АДРЕСА_4 , у спірний період з 26.07.2022 користується земельною ділянкою, на якій розташований об`єкт нерухомості, за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування земельною ділянкою, не сплачуючи коштів за її користування, у зв`язку з чим місцевий бюджет недоотримував кошти у вигляді орендної плати за використання землі. Тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 є фактичним користувачем спірної земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок позивача - власника земельної ділянки - зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, а відтак зобов`язаний повернути ці кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 ЦК України, зокрема за період з 22 липня 2022 року по 31 грудня 2024 року. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що на належній Чернівецькій міській раді земельній ділянці з кадастровим номером 7310136600:04:003:0036 продовжують існувати належний відповідачу об`єкт нерухомості, а саме нежитлове приміщення, та той факт, що відповідач міг використовувати нежитлове приміщення в якості житла, не спростовує юридичного факту його існування як нежитлового приміщення та його розміщення на вказаній земельній ділянці. Про необхідність застосування статті 79-1 ЗК України та положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" при розгляді позову про стягнення безпідставно збережених коштів у виді недоотриманої орендної плати неодноразово зазначалося Верховним Судом, зокрема у постановах від 29.01.2019 у справах № 922/3780/17 та № 922/536/18, від 11.02.2019 у справі № 922/391/18, від 12.04.2019 у справі № 922/981/18, від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20, від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19. У пункті 289.1 статті 289 ПК України передбачено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, і не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки (пункт 288.5 статті 288 ПК України). Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України (пункт 7.12. постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 905/1680/20). Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, незалежно від їх цільового призначення проводиться не рідше ніж один раз на 5-7 років (стаття 18 Закону України «Про оцінку землі»). Відповідно до статті 20 Закону України «Про оцінку земель» за результатами нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються, як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Згідно з частиною третьою статті 23 цього Закону витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру. Практикою Верховного Суду неодноразово підтверджено, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (постанови Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, від 08.08.2019 у справі № 922/1276/18, від 01.10.2019 у справі № 922/2082/18, від 06.11.2019 у справі № 922/3607/18). За таких обставин, суд першої інстанції правильно врахував, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нарахування мають здійснюватися позивачем виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Відповідно до витягу із технічної документації № НВ-7300118922024 від 15.02.2024 (кадастровий номер 7310136600:04:003:0036) нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 421 904,34 грн. Відповідно до розрахунку по визначенню плати ОСОБА_1 внаслідок фактичного користування земельними ділянками без правовстановлюючих документів від 02 січня 2025 року загальний розмір плати в період з 22 липня 2022 по 31 грудня 2024 року за користування земельною ділянкою (кадастровий номер 7310136600:04:003:0036) становить 21 946,42 грн. При цьому, при здійсненні розрахунку недоотриманих коштів міським бюджетом з плати за землю внаслідок використання земельної ділянки без документів, позивачем враховано розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки за період 22 липня 2022 по 31 грудня 2024 року. Всі розрахунки, коефіцієнти та їхні значення були здійснені міською радою на підставі витягів з технічної документації за відповідний період про нормативно - грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 7310136600:04:003:0036. Апелянтом не надано належних та допустимих доказів на спростування наданого позивачем розрахунку недоотриманого доходу. Суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 89, 263-264 ЦПК України повно та всебічно з`ясував обставини справи, надав належну правову оцінку доводам сторін і наданим ними доказам. Висновки суду відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). При цьому колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині залишити без змін. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Андрюк Артем Миколайович, залишити без задоволення. Рішення Чернівецького районного суду м. Чернівці від 02 березня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повна постанова складена 22 червня 2026 року. Суддя-доповідач І. М. Литвинюк Судді І. Н. Лисак І. Б. Перепелюк