Постанова 4822 № 727/3014/23

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2026 року м. Чернівці справа № 727/3014/23 провадження № 22-з/822/31/26 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Одинака О. О. суддів: Височанської Н. К, Кулянди М. І., учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 заява ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , про ухвалення додаткової постанови щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу ВСТАНОВИВ: Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівців від 08 грудня 2025 року у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відмовлено. Додатковим рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівців від 09 лютого 2026 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 17 000 гривень в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції. Постановою Чернівецького апеляційного суду від 06 травня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівців від 08 грудня 2025 року та додаткове рішення від 09 лютого 2026 року залишено без змін. 11 травня 2026 року представник ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , через підсистему «Електронний суд» подала до Чернівецького апеляційного суду заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просила стягнути з позивача на користь відповідачки судові витрати у розмірі 10 000 гривень, понесені на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції. ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , подав заперечення на вказану заяву. Просив відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення. Посилається на те, що до відзиву на апеляційну скаргу, поданого до суду 27 березня 2026 року представником відповідачки не додано попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат. У заяві про ухвалення додаткового рішення жодним чином не обґрунтовано причин, з яких у першій заяві по суті відповідачкою не наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, як і не зазначено підстав неможливості подати докази понесення стороною витрат на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції до закінчення судових дебатів. Акцентує увагу на тому, що на підтвердження вимог про стягнення витрат на правничу допомогу, понесених ОСОБА_2 у зв`язку із розглядом цієї справі в суді апеляційної інстанції, до заяви було додано договір про надання правової допомоги та представництва (у цивільній справі) від 01 березня 2026 року, акт приймання-передачі наданої правової допомоги від 05 травня 2026 року та квитанцію до платіжної інструкції від 05 травня 2026 року № 2.649194227.1 на суму 10 000 гривень. Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи акт приймання-передачі наданої правової допомоги від 05 травня 2026 року складений на підставі договору від 01 березня 2025 року, що не узгоджується із датою договору доданого до заяви про ухвалення додаткового рішення 01 березня 2026 року. Також до відзиву на апеляційну скаргу, подану представником відповідачки 27 березня 2026 року, долучено ордер на надання правничої допомоги Пилип`як М. О. на підставі договору про надання правничої допомоги від 01 вересня 2025 року. Із матеріалів справи вбачається, що правнича допомога у справі №727/3014/23 надавалась ОСОБА_2 на підставі 4 (чотирьох) договорів про надання правничої допомоги. Проте, із доданої до заяви квитанції до платіжної інструкції від 05 травня 2026 року № 2.649194227.1 на суму 10 000 гривень неможливо встановити на виконання якого з чотирьох договорів про надання правничої допомоги здійснено оплату. З урахуванням вищевикладеного, позивач вважав, що заява відповідачки про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу не підлягає задоволенню, оскільки заявлені до відшкодування витрати не підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами, а їх фактичне понесення, обсяг наданих послуг та зв`язок із розглядом справи у суді апеляційної інстанції належним чином не доведені. Перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що заява ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Згідно з частинами першою та третьою статті 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Тлумачення наведеної норми права дає підстави для висновку, що можливість подання сторонами доказів в підтвердження понесених судових витрат, в тому числі і витрат на професійну правничу допомогу у відповідній інстанції, процесуальний закон ставить у залежність від процесуальної стадії розгляду справи у конкретній інстанції. Тобто докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції подаються до закінчення судових дебатів під час перегляду справи у суді апеляційної інстанції, або протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення за умови, що до закінчення судових дебатів у суді апеляційної інстанції сторона зробила про це відповідну заяву. За обставин цієї справи представник ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , у судовому засіданні 06 травня 2026 року до закінчення судових дебатів заявила про наявність у відповідачки витрат на правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, та необхідність їх розподілу за результатами розгляду справи. В подальшому представником ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , в межах п`ятиденного строку після ухвалення судового рішення, а саме 11 травня 2026 року через систему «Електронний суд» подано заяву про ухвалення додаткового рішення, а також докази понесення ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, а саме: 1) копію договору про надання правової допомоги та представництва (у цивільній справі) від 01 березня 2026 року (а. с. 62-63); 2) копію ордера на надання правничої допомоги від 01 березня 2026 року (а. с. 64); 3) копію акту приймання-передачі наданої правової допомоги від 05 травня 2026 року (а. с. 65); 1) копію квитанції до платіжної інструкції від 05 травня 2026 року № 8414-2533-3971-4117 (а. с. 61). Також вказані документи 11 травня 2026 року о 19 годині 13 хвилин направлено через систему «Електронний суд»: позивачу ОСОБА_1 , що підтверджується квитанцією № 7042833 про доставку документів до зареєстрованого електронного кабінету позивача (а. с. 66); представнику позивача ОСОБА_4 , що підтверджується квитанцією № 7042834 про доставку документів до зареєстрованого електронного кабінету представника позивача; відповідачці ОСОБА_2 , що підтверджується квитанцією № 7042835 про доставку документів до зареєстрованого електронного кабінету відповідачки. Колегія суддів вважає помилковими доводи ОСОБА_1 щодо наявності підстав для відмови у задоволенні заяви ОСОБА_2 у зв`язку з неподанням стороною попереднього розрахунку таких витрат, з огляду на наступне. Статтею 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Застосування відповідних положень статті 134 ЦПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи, а також інших чинників. Аналіз частини другої статті 134 ЦПК України свідчить про те, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Отже, у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Зазначене положення забезпечує дотримання принципу змагальності, відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених ЦПК України. Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат. З огляду на викладене відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов`язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат. Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 124 ГПК України, яка є тотожною за змістом частині другій статті 134 ЦПК України, містяться у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 922/676/21, від 18 січня 2022 року у справі № 910/2679/21, від 21 червня 2022 року у справі № 908/574/20, від 29 вересня 2022 року у справі № 910/3055/20. Колегія суддів також звертає увагу, що представником ОСОБА_2 адвокатом Софяк В. В. до завершення судових дебатів було усно заявлено про подання доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу та в подальшому у встановлений ЦПК України строк подано відповідну заяву разом з відповідними доказами, які направлено іншій стороні у справі. ОСОБА_1 реалізував своє право заперечувати проти задоволення заяви відповідачки Отже, у цій справі неподання відповідачкою попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат не позбавило позивача можливості підготуватися до спростування витрат, які він вважає необґрунтованими, та довести неспівмірність таких витрат. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що в цьому випадку неподання стороною позивача попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат не порушило принципи змагальності та рівності та не завадило іншому учаснику спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості (необґрунтованості) та співмірності заявлених до стягнення витрат. Колегія суддів, визначаючись із розміром витрат ОСОБА_2 на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, які підлягають розподілу за результатами розгляду справи, виходить із наступного. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 червня 2020 року у справі № 211/1674/19 вказала на те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137, частина 8 статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у додатковій постанові від 17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20 (провадження № 61-9789св21). У разі недотримання вимог частини 4 статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, процесуальним законодавством передбачено механізм зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката шляхом подання відповідного клопотання. У питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу варто враховувати висновки Об`єднаної палати Верховного Суду у справі №922/445/19, де серед іншого наголошено, що: зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт; суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду у справах № 922/3436/20, № 910/7586/19 та № 910/16803/19. Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) також акцентувала увагу на те, що суд не може за власною ініціативою зменшити витрати на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої, зацікавленої сторони. Отже, суд при вирішенні питання зменшення витрат на професійну правничу допомогу перевіряє чи подавалося від іншої сторони клопотання про зменшення витрат і наскільки таке клопотання є обґрунтованим відносно критерію неспівмірності заявленого розміру витрат. Такий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 03 серпня 2022 року у справі № 487/4983/20. Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) дійшла наступних висновків: «учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.» (пункти 168, 169 постанови). З долучених до матеріалів справи доказів понесення ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до договору про надання правової допомоги та представництва (у цивільній справі) від 01 березня 2026 року гонорар за надання правової допомоги складає 10 000 гривень (том 3, а. с. 62 зв., пункт 5.2 договору). До складу правової допомоги входить: вивчення та аналіз апеляційної скарги; підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу; підготовка процесуальних документів, пов`язаних із розглядом справи; участь у судових засіданнях у Чернівецькому апеляційному суді; надання консультацій та правового супроводу клієнта у справі № 727/3014/23. Згідно з поданим на підтвердження розміру витрат відповідачки актом приймання-передачі наданої правової допомоги від 05 травня 2026 року, адвокат Софяк В. В. надала послуги загальною вартістю 10 000 гривень у вигляді: вивчення та аналізу апеляційної скарги; підготовки та подання відзиву на апеляційну скаргу; надання консультацій та правового супроводу клієнта; участі у судовому засіданні ( том 3, а. с. 65). Згідно з копією квитанції до платіжної інструкції № 8414-2533-3971-4117 від 05 травня 2026 року відповідачкою ОСОБА_2 сплачено на користь Адвокатського об`єднання «Софяк та партнери» грошові кошти за надані послуги у сумі 10 000 гривень з призначенням платежу «гонорар за надання адвокатських послуг по справі 727/3014/23 від ОСОБА_2 » (том 3, а. с. 61). Колегія суддів відхиляє доводи ОСОБА_1 про необхідність відмови в задоволенні заяви відповідачки про розподіл витрат на професійну правничу допомогу через суперечності в зазначенні реквізитів договорів та неможливості встановлення факту реальності наданих послуг, як і доказів їх оплати, оскільки з наданих відповідачкою документів, зокрема договору про надання правової допомоги від 01 березня 2026 року та акта приймання-передачі послуг правової допомоги, вбачається, що загальний розмір гонорару в сумі 10 000 гривень розраховано відповідно до пункту 5.2 договору від 01 березня 2026 року. В даному випадку помилкове зазначення в акті приймання передачі наданої допомоги дати договору «01 березня 2025 року», замість правильного «01 березня 2026 року», не свідчить про те, що такі послуги не були надані, зокрема зважаючи на визначений у пункті 5.2 договору від 01 березня 2026 року зміст правничої допомоги у справі № 727/3014/23 у зв`язку з її розглядом у суді апеляційної інстанції та погоджений сторонами розмір гонорару адвоката у сумі 10 000 гривень. В аспекті наведеного колегія суддів виходить із того, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 137 ЦПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України. Близькі за змістом висновки, викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2026 року у справі № 911/969/24 (провадження № 12-38гс25). Окрім цього колегія суддів звертає увагу на те, що подання доказів оплати гонорару адвоката не є обов`язковою умовою для розподілу витрат на професійну правничу допомогу і сам факт нездійснення оплати на момент подання заяви про розподіл судових витрат не перешкоджає їх розподілу. Тобто в даному випадку визначальними є саме умови договору, які передбачають оплату наданих послуг, а не здійснення замовником їх оплати. З урахуванням наведеного вище колегія суддів доходить висновку про те, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачкою в суді апеляційної інстанції при розгляді цієї справи, є доведеним та підтвердженим належними доказами. Позивач, заперечуючи проти заявленого відповідачкою до відшкодування розміру витрат на правничу допомогу, вказував на те, що заявлена до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 гривень не відповідає критерію реальності таких витрат. Надаючи оцінку співмірності суми фіксованого гонорару зі складністю справи, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом, колегія суддів виходить з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, обсяг наданої правничої допомоги ОСОБА_2 у ході розгляду справи у суді апеляційної інстанції адвокатом Софяк В. В. полягав у наступному: 1) підготовка та подача відзиву на апеляційну скаргу, який складений на 5 аркушах; 2) підготовка та подача 04 травня 2026 року через систему «Електронний суд» клопотання про долучення доказів, яке складено на 2 аркушах; 3) участь у судовому засіданні 06 травня 2026 року, яке тривало 48 хвилин. Водночас, послуга з надання консультацій та правового супроводу клієнта не конкретизована ані представником ОСОБА_3 , ані відповідачем ОСОБА_2 . Колегія суддів вважає, що у зміст наданої правової допомоги шляхом надання консультацій та правового супроводу клієнта входить зокрема підготовка відзиву на апеляційну скаргу та участь у судових засіданнях. Окрім цього, апеляційний суд бере до увагу те, що протокольною ухвалою в задоволенні клопотання ОСОБА_2 про долучення доказів відмовлено, тобто заявлення такого клопотання не було необхідним, а вчинення відповідної процесуальної дії не вплинуло на вирішення спору у цій справі. Здійснивши оцінку розміру судових витрат, понесених ОСОБА_2 на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, на предмет їх відповідності критеріям, установленим частиною четвертою статті 137 та частиною третьою статті 141 ЦПК України, урахувавши положення наведених норм та зазначених фактичних обставин справи, керуючись такими критеріями, як обґрунтованість, пропорційність та розумність розміру витрат, виходячи з конкретних обставин справи, а також зважаючи на обсяг виконаних робіт, заперечення позивача на заяву про розподіл судових витрат, колегія суддів дійшла висновку про те, що заява ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню. Оскільки розмір заявлених відповідачкою витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критерію розумності їхнього розміру та реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), такі витрати у визначеному заявницею обсязі не мають характеру необхідних і не співмірні з виконаною роботою в суді апеляційної інстанції, отже, наявні підстави для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції, до 7 000 гривень, які позивач має відшкодувати відповідачці. Керуючись ст. ст. 137, 141, 270, 381, 382, 384 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд Ухвалив: Заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткової постанови щодо стягнення судових витрат задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 7 000 (сім тисяч) гривень в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції. Додаткова постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На додаткову постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна додаткова постанова складена 01 червня 2026 року. Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК Судді: Наталія ВИСОЧАНСЬКА Мирослава КУЛЯНДА