Постанова Київський апеляційний суд № 359/11505/25

справа № 359/11505/25 головуючий у суді І інстанції Журавський В.В. провадження № 22-ц/824/12527/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О. П О С Т А Н О В А Іменем України 19 червня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» на заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 березня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Журавського В.В., у м. Бориспіль Київської області, повний текст рішення складено 16 березня 2026 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - В С Т А Н О В И В: У вересні 2025 року ТОВ «Кошельок» звернулося до суду з позовом та просило стягнути із відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики № 3132520375-501446 від 25 жовтня 2021 року в розмірі 14 951,40 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25 жовтня 2021 року між позивачам та відповідачем укладено договір позики № 3132520375-501446, за яким ТОВ «Кошельок» зобов`язалося надати ОСОБА_1 позику у розмірі 8 050,00 грн., а відповідач зобов`язався протягом 23 днів повернути позику та сплатити відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 1,85% на добу. ТОВ «Кошельок» виконало своє зобов`язання за договором позики та надало ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 8 050,00 грн., проте відповідач неналежним чином виконував грошові зобов`язання, тому у нього виникла заборгованість за договором позики у розмірі 14 951,40 грн., яка складається з заборгованості за основною сумою боргу у розмірі 5 836,00 грн., заборгованості за відсотками у розмірі 9 115,40 грн. Заочним рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 березня 2026 року позов ТОВ «Кошельок» задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики у розмірі 9 261,27 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. В апеляційній скарзі ТОВ «Кошельок» просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги ТОВ «Кошельок»зазначає, що у п. 3.6 договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування кредитом. При цьому зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення лояльного періоду (п. 3.7 договору). З наступного дня після закінчення лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 803 % річних, що становить 2,2 % в день від суми кредиту за кожен день користування ним (п. 3.8 договору). Таким чином, сторони договору погодили продовження строку користування кредитом до 113 днів з моменту укладення договору (23 днів плюс 90 днів), а саме до 14 лютого 2022 року, по закінченню якого у відповідача виникає обов`язок повернути суму кредиту та нараховані відповідно до умов договору проценти за користування кредитом, а у позивача виникає право отримати виконання обов`язку боржником, тобто право вимоги щодо повернення кредиту та нарахованих процентів. Умовою такого продовження є користування кредитом після закінчення лояльного періоду. Тобто строк кредитування з 17 листопада 2021 року до 14 лютого 2022 року є погодженим сторонами договору. Як вбачається з матеріалів справи, до спливу лояльного періоду у 23 днів відповідач не повернув кредит, що підтверджується доданим до позовної заяви розрахунком заборгованості. Тобто він продовжив користуватися кредитом після закінчення лояльного періоду, що за договором є відкладальною обставиною, внаслідок настання якої строк користування кредитом продовжився до 113 днів з моменту укладення договору до 14 лютого 2022 року. Відповідно нарахування процентів за користування кредитом у цей період, розмір яких обумовлений п. 3.8 договору, є законним. Таким чином, після спливу лояльного періоду строк кредитування кредитом за договором був продовжений до 14 лютого 2022 року, а тому висновок суду першої інстанції про припинення строку кредитування відповідачем кредитом зі спливом лояльного періоду, і відповідно про неправомірне нарахування процентів за користування кредитом у період з 17 листопада 2021 року до 14 лютого 2022 року є безпідставним. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що 25 жовтня 2021 року ТОВ «Кошельок» уклало з відповідачем договір позики № 3132520375-501446. За яким ТОВ «Кошельок» зобов`язалося надати ОСОБА_1 позику у розмірі 8 050,00 грн., а відповідач зобов`язався протягом 23 днів повернути кредит та сплатити відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 1,85% на добу (а.с.18-27). ТОВ «Кошельок» виконало своє грошове зобов`язання та надало ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 8 050,00 грн., що підтверджується інформаційною довідкою керуючого ЦВ ПАТ «МТБ Банк» у м. Києві № 07/605-07/552 від 15 липня 2025 року (а.с.36, 37). Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що визначена позивачем до стягнення заборгованість по нарахованих і несплачених процентах за користування кредитом включає період, який виходить за межі строку кредитування, а тому є безпідставним і задоволенню не підлягає. А тому суд вважав, що ОСОБА_1 повинен був сплатити кредитору відсотки за вказаним кредитним договором у розмірі 3 425,27 грн., (8050х1,85%х 23 дні). Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У ст. 530 ЦК України зазначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Статтею 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відповідно до ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Згідно зі ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом. Судом встановлено, що на виконання умов укладеного договору від 25 жовтня 2021 року № 3132520375-501446 позивачем надано відповідачу кредитні кошти в розмірі 8 050,00 грн. Однак відповідач свої зобов`язання щодо повернення кредитних коштів належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість за тілом кредиту в розмірі 5 836,00 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, який було враховано судом першої інстанції, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. У зазначеній постанові Верховний Суд, розглядаючи питання стягнення штрафних санкцій за договором споживчого кредитування, сформував низку правових висновків. Зокрема, Велика Палата розмежувала поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання». Надаючи правову оцінку вказаним поняттям у частині нарахування штрафних санкцій за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього. Відрізняються терміни в тому випадку, коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання. Указаний висновок міститься у п. 35 Постанови. Окрім того, в п. 54 постанови Верховний Суд вказує, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ «Кошельок» про стягнення заборгованості, суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що за змістом ст. 1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Такі висновки викладені також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, в постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року по справі № 300/438/18. Як вбачається із умов кредитного договору, сума (загальний розмір) кредиту становить 8 050,00 грн. Кредит надається строком на 23 днів (п. 1.1, 2.1 договору). Згідно графіку платежів, який є додатком № 1 до договору, зазначено дату повернення кредиту (платежу) 16 листопада 2021 року, проценти за користування кредитом становить 676% річних від суми кредиту за кожен день користування кредитом, що становить 3 425,28 грн. (а. с. 28). Отже, строк кредитування за договором про споживчий кредит був погоджений сторонами та становив 23 дні. Після того сторони не укладали договір про продовження строку дії договору і не погоджували строк кредитування. Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту, матеріали справи не містять. За даних обставин суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що нарахування та стягнення процентів за користування позикою та кредитом поза визначеним кредитним договором строком суперечить вимогам ЦК України та висновкам Верховного Суду. Доводи апеляційної скарги про обґрунтованість нарахування відсотків за користування кредитом в розмірі, зазначеному в позовній заяві, оскільки сторони договору погодили продовження строку користування кредитом до 113 днів з моменту укладення договору (23 дні плюс 90 днів), а саме до 14 лютого 2022 року, по закінченню якого у відповідача виникає обов`язок повернути суму кредиту та нараховані відповідно до умов договору проценти за користування кредитом, а у позивача виникає право отримати виконання обов`язку боржником, тобто право вимоги щодо повернення кредиту та нарахованих процентів - апеляційний суд відхиляє виходячи з наступного. Так, згідно п. 3.6 договору, сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування кредитом на наступних умовах: зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення лояльного періоду; з наступного дня після закінчення лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 803 % річних, що становить 2,2 % в день від суми кредиту за кожен день користування ним. Як вбачається з матеріалів справи, станом на 16 листопада 2021 року відповідач свої зобов`язання перед кредитором щодо повернення кредиту не виконав. Отже, заявляючи вимоги про стягнення з відповідача відсотків, нарахованих за межами 23 днів кредитування, що визначено договором, позивач посилався на факт продовження строку користування кредитними коштами. При цьому позивач не звернув уваги, що не повернення кредиту у визначений договором строк, в даному випадку після спливу 23 днів кредитування, свідчить не про продовження строку договору, як це зазначено в п. 3.6 договору, а про неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань. Як наслідок, п. 3.8 договору визначено відповідну процентну ставку 2,2 % в день від фактичного залишку користування кредитом у межах нового строку кредиту. Крім того, згідно п. 3.9 договору з наступного дня після закінчення лояльного періоду у відповідності до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми. Зі змісту вказаних положень договору вбачається, що проценти за користування кредитом договір пов`язує з неповерненням у встановлений договором строк кредитних коштів, а відтак по суті це є санкцією для позичальника. Нарахування та стягнення процентів за користування позикою та кредитом поза визначеним кредитним договором строком суперечить вимогам ЦК України та висновкам Верховного Суду. У постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 зроблено висновок, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Враховуючи споживчий характер правовідносин, апеляційний суд виходить із того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з фінансовою установою фактично не є рівними. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав до стягнення на користь позивача відсотків, нарахованих за межами строку кредитування, що визначений в п. 2.1 договору, оскільки підставою до їх нарахування фактично є неналежне виконання позичальником умов договору, а саме неповернення кредитних коштів у встановлений п. 2.1 договору строк, що має наслідком відповідальність, визначену ст. 625 ЦК України, а не право нараховувати відсотки на підставі ст. 1048 ЦК України за більшою ставкою. Висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та правовим позиціям Верховного Суду, ґрунтуються на наявних у справі доказах та не спростовуються помилковими доводами апеляційної скарги про те, що нараховані відсотки за кредитним договором є процентами за користування кредитом, що нараховані в межах строку кредиту. Судом враховується усталена практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх». Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» залишити без задоволення. Заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 березня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України. Судді Фінагеєв В.О. Кашперська Т.Ц. Яворський М.А.