Постанова Київський апеляційний суд № 375/2921/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 квітня 2026 року місто Київ. Справа № 375/2921/25 Апеляційне провадження № 22-ц/824/7457/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Головуючого судді: Желепи О.В., суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Гурського Германа Юрійовича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» на рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 22 грудня 2025 року (у складі судді Антипенко В.П.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором ВСТАНОВИВ ТОВ «КОШЕЛЬОК» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 20869,80 грн. та судових витрат, у тому числі витрати на правову допомогу у сумі 10000 грн. В обґрунтування позову зазначає, що 13.02.2022 між ТОВ «КОШЕЛЬОК» та відповідачем було укладено кредитний договір № 2847021464-614658. Кредитний договір підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Внаслідок неналежного виконання своїх зобов`язань відповідачем утворилася заборгованість за кредитом, яка на 27.11.2025 становить 20869,80 грн, з яких: 7000 заборгованості з основного боргу, 13869,80 грн заборгованості за відсотками. Заборгованість за цим кредитним договором відповідач не погасив, внаслідок чого позивач, посилаючись на приписи ст. 512,514, 1082 ЦК України, звернувся до суду. Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 22 грудня 2025 року задоволено частково позовні вимоги. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» 9156,00 грн. заборгованості, за кредитним договором № 2847021464-614658 від 13.02.2022, у тому числі 7000 заборгованості з основного боргу, 2156,00 грн заборгованості за відсотками. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» 1065,85 грн. витрат по сплаті судового збору. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» 3000,00 грн. витрат на правову допомогу. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції в частині незадоволених вимог, представник позивача через систему «Електронний суд» 22 січня 2025 року подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення в оскаржуваній частині та ухвалити нове, яким задовольнити позов. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення прийнято із порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує, що Договір на час вирішення спору є обов`язковим для сторін і правомірним в розумінні статті 204 ЦК України. Зазначає, що у п. 3.6 договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування кредитом. При цьому зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення лояльного періоду (п. 3.7 договору). З наступного дня після закінчення лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 803 % річних, що становить 2,2 % в день від суми кредиту за кожен день користування ним (п. 3.8 договору). Таким чином, сторони договору погодили продовження строку користування кредитом до 104 днів з моменту укладення договору (14 днів плюс 90 днів), а саме до 27 травня 2022 року, по закінченню якого у відповідача виникає обов`язок повернути суму кредиту та нараховані відповідно до умов договору проценти за користування кредитом, а у позивача виникає право отримати виконання обов`язку боржником, тобто право вимоги щодо повернення кредиту та нарахованих процентів. Умовою такого продовження є користування кредитом після закінчення лояльного періоду. Тобто строк кредитування з 13 лютого 2022 року до 27травня 2022 року є погодженим сторонами договору. Як вбачається з матеріалів справи, до спливу лояльного періоду у 14 днів відповідач не повернув кредит, що підтверджується доданим до позовної заяви розрахунком заборгованості. Тобто він продовжив користуватися кредитом після закінчення лояльного періоду, що за договором є відкладальною обставиною, внаслідок настання якої строк користування кредитом продовжився до 104 днів з моменту укладення договору до 27.05.2022 року. Відповідно нарахування процентів за користування кредитом у цей період, розмір яких обумовлений п. 3.8 договору, є законним. Зазначає, що у Паспорті споживчого кредиту, і в Графіку платежів зазначено 14 днів користування кредитом, оскільки цей строк був подовжений внаслідок настання відкладальної дії. Отже вважає, що відповідач взяв на себе зобов`язання та не виконав їх належним чином. Проценти визначені у договорі жодним чином не суперечать вимогам законодавства. Відповідач був ознайомлений з усіма умовами договору та погодився із ними. Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 січня 2026 року відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою. ОСОБА_1 , належно повідомлена про розгляд справи шляхом отримання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження поштою (відповідно до розписки на рекомендованому повідомленні), правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Суд першої інстанції встановив, що 13.02.2022 між ТОВ «КОШЕЛЬОК» та відповідачем було укладено кредитний договір № 2847021464-614658, за умовами якого товариство надає позичальнику позику у розмірі 7000 грн (п.1.1 договору). Пунктом 1.3 договору передбачено, що кредит надається строком на 14 днів. Стандартна процентна ставка становить 2,2 % за кожен день користування позикою. Кредитний договір підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором. Своїм листом від 16.07.2025 АТ «ТАСКОМБАНК» підтвердило перерахування кредитних коштів відповідачеві на його платіжну картку. Загальна заборгованість на дату подання позову становить 20869,80 грн, з яких: 7000 заборгованості з основного боргу, 13869,80 грн заборгованості за відсотками. Доказів погашення кредитної заборгованості матеріали справи не містять. Зважаючи на те, що відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення вказаної заборгованості та відшкодування судових витрат. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції врахував те, що вказаний договір про надання кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами договору надання грошових коштів у позику, відтак задовольнив позов у частині стягнення з відповідача на користь позивача основної суми заборгованості у розмірі 7000,00 грн. Разом з тим суд провів власний розрахунок заборгованості по відсоткам, оскільки представником позивача не надано суду доказів, що строк дії договору продовжено. Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно з частинами першою, третьою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У частині першій статті 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно зі статтею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно зі статтями 628, 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною другою статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Положення частини першої статті 205 ЦК України визначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. Аналізуючи викладене, можна дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Згідно із частиною третьою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідно до частини четвертої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина п`ята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Положення частини шостої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Відповідно до частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ТОВ «Кошельок» має право грошової вимоги до відповідача щодо стягнення заборгованості за кредитом, у зв`язку з невиконанням ним зобов`язань за договором. Однак, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимоги про стягнення заборгованості за процентами, нарахованими протягом продовженого строку користування кредитом. Так, п. 2.1. договору сторони передбачили початковий строк кредитування тривалістю 14 днів. Водночас, п. 3.6. сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення початкового користування кредитом є відкладальною обставиною, що має наслідком продовження строку користування кредитом. До спливу лояльного періоду (14 дні) відповідач не виконала свого обов`язку за договором, не повернула кредит та навіть не сплатила проценти за користування кредитом, що підтверджується доданим до позовної заяви детальним розрахунком заборгованості. Отже, на підставі вказаного пункту відбулася пролонгація договору та, як наслідок, строк користування кредитними коштами було продовжено на 90 днів, тобто з 27 лютого 2022 року до 27 травня 2022 року. За таких обставин, нарахування відсотків за продовжений строк користування кредитними коштами, на думку апеляційного суду, є правомірним. Колегія суддів зазначає, що умови договору є чіткими і зрозумілими та не допускають подвійного трактування. Відповідач під час підписання кредитного договору, ознайомившись зі змістом договору, будь-яких зауважень щодо його умов не висловлювала, тобто в повній мірі погодилась з умовами договору, викладеними в ньому. Розмір процентів за продовжений строк користування кредитними коштами у сумі 13869,80 грн нараховано згідно із умовами договору та підтверджено належними доказами. Обґрунтованих доводів щодо спростування суми заборгованості сторона відповідача не навела, а також не надала будь-якого власного розрахунку. За таких обставин, колегія суддів уважає, що позивачем доведено суму заборгованості, заявлену у позовній заяві та така підлягає стягненню з відповідача на користь ТОВ «Кошельок». Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зважаючи на наведене, оскільки суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, зокрема, не врахував умови кредитного договору щодо продовження строку користування кредитними коштами, у зв`язку з чим безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами, нарахованими протягом продовженого строку користування кредитом, оскаржуване рішення суду в частині відмови у задоволенні позову необхідно змінити, збільшивши стягнуту заборгованість по відсоткам за кредитом до 13869,80. Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України). Встановлено, що за подання позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, а за подання апеляційної скарги - 3 633,60 грн. Враховуючи, що судом апеляційної інстанції задоволено вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, вказані витрати на загальну суму 6 056 грн необхідно стягнути з відповідача на користь позивача. Крім того, представник ТОВ «Кошельок» у апеляційній скарзі просив суд стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у сумі 4 000 грн за апеляційний розгляд. Згідно з частиною першою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України). Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі № 727/463/19, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, від 02 червня 2022 року у справі № 15/8/203/20. Частиною четвертою статті 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. На обґрунтування заявленого розміру витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції представником позивача надано копію договору про надання правничої (правової) допомоги від 12 лютого 2025 року, укладеного між АБ «Герман Гурський та партнери» та ТОВ «Кошельок», із відповідним додатком від 11 серпня 2025 року. З додатку до договору, вбачається, що ТОВ «Кошельок» доручає АБ «Герман Гурський та партнери» надати правову допомогу, зокрема підготувати апеляційну скаргу (4 000 грн). У п. 1.2. передбачено, що розмір гонорару (винагороди) Виконавця підлягає сплаті Замовником не пізніше 10 банківських днів від дати винесення судом рішення, але не раніше повідомлення адвокатом про даний факт. Отже, представником позивача надано належні та допустимі докази на підтвердження обсягу наданих правничих послуг, виконаних робіт та їх вартість, понесених у суді апеляційної інстанції. З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 обізнана про апеляційний розгляд даної скарги, в додатках до апеляційної скарги наявна поштова накладна про направлення на адресу відповідача копії апеляційної скарги, проте будь яких заперчень з приводу розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції не заявляла. За відсутності клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, у суду відсутні правові підстави для зменшення належно підтвердженого розміру таких витрат з власної ініціативи (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 676/5537/19). Враховуючи викладене, оскільки суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, витрати на правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції необхідно стягнути з відповідача на користь ТОВ «Кошельок». Керуючись статтями 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу Гурського Германа Юрійовича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» - задовольнити. Рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 22 грудня 2025 року- змінити, збільшивши стягнуту заборгованість за відсотками з 2156,00 грн до 13869,80 грн. Збільшити стягнутий судовий збір за подачу позову з 1065,85 грндо 2 422,40 грн. В іншій частині рішення залишити без змін. Стягнути зОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 3 633,60 грн. тавитрати на правничу допомогу за апеляційний розгляд у розмірі 4 000 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий О.В. Желепа Судді Н.В. Поліщук В.В. Соколова