Постанова Житомирський апеляційний суд № 272/751/25

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №272/751/25 Головуючий у 1-й інст. Карповець В. В. Категорія 39 Доповідач Павицька Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 січня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого Павицької Т.М., суддів Шевчук А.М., Шалоти К.В. розглянув у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м. Житомирі цивільну справу №272/751/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» на заочне рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 28 листопада 2025 року, ухвалене під головуванням судді Карповця В.В. в м. Андрушівка Житомирської області, в с т а н о в и в : У липні 2025 року ТОВ «Кошельок» звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №2933205064-601438 від 31.01.2022 у розмірі 17 888,40 грн., з яких: заборгованості за сумою кредиту 6000 грн та заборгованості за відсотками за користування позикою 11 888,40 грн. Також просило стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. В обґрунтування позову зазначало, що 31.01.2022 між ОСОБА_1 та ТОВ Кошельок» було укладено договір №2933205064-601438 про надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, на умовах строковості, зворотності, платності, за яким відповідач зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі. Вказує, що відповідно до умов договору сума кредиту становить 6 000 грн.; початковий строк кредитування становить 14 днів; дисконтна відсоткова ставка становить 0,01% на добу за початковий строк кредитування; базова процентна ставка становить 2.2% на добу за продовжений строк користування. Зазначає, що ТОВ Кошельок» свої зобов`язання за кредитним договором виконало та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 6 000 грн шляхом перерахування на банківську картку позичальника 4149 хххх хххх 4800. Вказує, що ОСОБА_1 належним чином не виконує свої зобов`язання за кредитним договором та станом на день звернення до суду з позовом має заборгованість за договором №2933205064-601438 про надання коштів у позику в розмірі 17 888,40 грн., що складається із: заборгованості за сумою кредиту 6000 грн та заборгованості за відсотками за користування позикою 11 888,40 грн. Враховуючи вищевикладене просило задовольнити позов в повному обсязі. Заочним рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 28 листопада 2025 року позовні вимоги ТОВ «Кошельок» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» заборгованість за кредитним договором №2933205064-601438 від 31.01.2022 в сумі 6008,40 грн., яка складається з: 6000 грн заборгованості за тілом кредиту та 8,40 грн заборгованості за відсотками за користування позикою. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» витрати по сплаті судового збору у розмірі 813,44 та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3358 грн. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ТОВ «Кошельок» в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення заборгованості за відсотками в розмірі 11 880 грн та в частині судових витрат подало апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати в оскаржуваній частині та ухвалити нове судове рішення про задоволення вказаної вимоги. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що договір на час вирішення спору є обов`язковим для сторін і правомірним в розумінні статті 204 ЦК України. Зазначає, що сторони договору погодили продовження строку користування кредитом до 104 днів з моменту укладення договору (14 днів плюс 90 днів), по закінченню якого у відповідача виникає обов`язок повернути суму кредиту та нарахованих відповідно до умов договору процентів за користування кредитом, а у позивача виникає право отримати виконання обов`язку боржником, тобто право вимоги щодо повернення кредиту та нарахованих процентів. Умовою такого продовження є користування кредитом після закінчення лояльного періоду. Тобто строк кредитування з 14.02.2022 до 14.05.2022 є погодженим сторонами договору. Вказує, що до спливу лояльного періоду у 14 днів відповідач не виконала свій обов`язок за договором та не повернула кредит та навіть не сплатила проценти за користування кредитом, що підтверджується доданим до позовної заяви розрахунком заборгованості. Тобто відповідач продовжила користуватися кредитом після закінчення лояльного періоду, що за договором є відкладальною обставиною, внаслідок настання якої строк користування кредитом продовжився до 104 днів з моменту укладення договору. Відповідно нарахування процентів за користування кредитом у цей період, розмір яких обумовлений пунктом 3.8. договору, є законним. Вважає, що після спливу лояльного періоду строк користування кредитом за договором був подовжений до 14 травня 2022 року, а тому позивач правомірно нарахував проценти за користування кредитом за період з 14.02.2022 до 14.05.2022. Враховуючи вищевикладене просить заочне рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 28 листопада 2025 року в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення заборгованості за відсотками в розмірі 11 880 грн скасувати та ухвалити у вказаній частині нове судове рішення про задоволення даної вимоги. Також просить здійснити новий розподіл судових витрат понесених в суді першої інстанції та стягнути витрати на професійну правову допомогу надану в суді апеляційної інстанції в розмірі 4000 грн. Рішення суду першої інстанції переглядається лише в частині відмови у стягненні процентів за користування кредитом в сумі 11 880 грн та в частині судових витрат, а тому в іншій частині не переглядається судом апеляційної інстанції на предмет законності та обґрунтованості. Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 31 січня 2022 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Кошельок» було укладено договір №2933205064-601438 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту. Пунктом 1.1. договору передбачено, що кредитодавець зобов`язується надати позичальнику кредит у сумі 6000 грн на засадах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених договором. Проценти за користування кредитом складають 8,40 грн., які нараховуються за ставкою 0,01% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п.1.3.2. договору). Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 2,20% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п. 1.3.3. договору). Дисконтна процентна ставка за користування кредитом становить 0,01% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом на строк лояльного періоду (п.1.3.3.1.). Відповідно до п.2.1. договору кредит надається строком на 14 днів (лояльний період), початком якого є дата підписання договору, а закінченням дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця. Сторони погодили, що встановлений в п.2.2. договору строк лояльного періоду може бути продовжено позичальником шляхом оплати ним протягом лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом. Позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом до закінчення строку, визначеного п.2.1. договору (п.2.3. договору). Сторони домовилися, що погашення кредиту та процентів за користування кредитом здійснюватиметься згідно графіка платежів, що є додатком до цього договору (п.3.3. договору). У п.3.5. договору сторони погодили, що у випадку користування кредитом з боку позичальника більше за визначений лояльним періодом, встановлений п.2.1. договору або додатковими угодами між сторонами, зобов`язання позичальника за цим договором продовжуються на весь період користування кредитом, при цьому у випадку, якщо встановлена у п.3.4. договору процентна ставка менша ніж 2% від суми кредиту за кожен день користування кредитом, то правила нарахування процентів визначені у п.3.4. договору скасовуються з моменту початку їх застосування і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за понадстрокове користування кредитом, а саме 2,2% за кожен день користування кредитом, починаючи з дня укладення договору, і до повного повернення кредиту. Таким чином, зобов`язання позичальника по сплаті процентів за користування кредитом в розмірі 0,01% розповсюджується на весь період користування кредитом з моменту укладення договору при умові врахування в таких зобов`язаннях суми процентів, які були фактично сплачені позичальником до моменту завершення строку, встановленого у п.2.1. договору. Проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначені в п.1.3.3. цього договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування (п.3.5.1. договору). У пункті 3.6. договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною у розумінні статті 212 ЦК України, що має наслідком продовження строку користування кредитом на наступних умовах: зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більш ніж на 90 днів лояльного періоду (п.3.7. договору). З наступного дня після закінчення лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 803% річних, що становить 2,2% в день від суми кредиту за кожен день користування ним (п.3.8. договору). Згідно з п.4.1.1. договору, позичальник зобов`язаний вчасно здійснювати платежі щодо погашення кредиту і процентів, нарахованих за користування кредитом, відповідно до графіку платежів. На підставі п.4.1.3. договору, позичальник зобов`язався у випадку прострочення сплати частини або всієї суми кредиту сплатити нараховані проценти за користування кредитом виходячи з фактичного строку користування кредитом, включаючи день погашення. Відповідно до п.9.1. договору цей договір є електронним документом, створеним і збереженим в Інформаційно-телекомунікаційній системі кридитодавця та перетвореним електронними засобами у візуальну форму. Пунктом 9.2. договору передбачено, що цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами та діє до повного виконання сторонами власних обов`язків за цим договором. Позивачем також долучено паспорт споживчого кредиту до договору №2933205064-601438 від 31.01.2022, у якому викладено інформацію про тип кредиту, валюту кредиту, суму, строк кредитування, орієнтовну реальну річну процентну ставку та орієнтовну загальну вартість кредиту, порядок повернення кредиту. Відповідно до інформації Центрального відділення ПАТ «МТБ Банк» у м. Києві №06/642-06/64 від 25.06.2025 підтверджено ТОВ «Кошельок» успішність проведення операції через систему хPAY та зарахування на картку картодержателя 4149499388204800 від 31.01.2022 суми платежу 6000 грн. Відповідно до повідомлення XPAY Group LLC 31.01.2022 через платіжну систему XPAY Group LLC проведено успішне зарахування на карту клієнта за такими даними про транзакцію: дата проведення операції - 31.01.2022; сума операції 6000 грн.; номер карти НОМЕР_1 ; опис замовлення видача кредитних коштів, договір займу №2933205064-601438. Відповідно до листа АТ КБ «Приват Банк» №20.1.0.0.0./7-251030/44654-БТ від 05.11.2025 на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту НОМЕР_2 . Згідно з випискою АТ КБ «ПриватБанк» про рух коштів по картковому рахунку ОСОБА_1 за період з 30.01.2022 по 14.05.2022 зафіксовано зарахування на картку 6000 грн. Відповідно до детального розрахунку заборгованості за договором №2933205064-601438 від 31.01.2022 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, заборгованість за кредитом становить 17 888,40 грн., яка складається із заборгованість за сумою кредиту 6000 грн та заборгованість за відсотками за користування позикою 11 888,40 грн. Частково задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідачкою заявлений строк користування кредитом складає 14 календарних днів з дня надання кредиту. При цьому, відсотки за користування кредитом ТОВ «Кошельок» нараховано позичальнику, виходячи зі строку кредитування з 13.01.2022 по 14.05.2022. Матеріали справи не містять доказів, які свідчать по вчинення відповідачем дій, передбачених пунктом 2.2 договору (оплати протягом «лояльного періоду» (14-денного) всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом), тобто відповідачем не вчинялися дії, які свідчили б про продовження строку кредитних правовідносин із позичальником. Таким чином продовження строку кредитування на 90 днів фактично визначено кредитодавцем в одностороньому порядку, що суперечить законодавству. Перевіряючи законність рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, колегія суддів враховує наступне. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України). Частиною 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Особливості застосування змінюваної процентної ставки за договором про надання споживчого кредиту встановлюються законом. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За положеннями ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Матеріалами справи встановлено, що 31 січня 2022 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Кошельок» було укладено договір №2933205064-601438 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту. Пунктом 1.1. договору передбачено, що кредитодавець зобов`язується надати позичальнику кредит у сумі 6000 грн на засадах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених договором. Проценти за користування кредитом складають 8,40 грн., які нараховуються за ставкою 0,01% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п.1.3.2. договору). Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 2,20% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п.1.3.3. договору). Дисконтна процентна ставка за користування кредитом становить 0,01% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом на строк лояльного періоду (п.1.3.3.1.). Відповідно до п.2.1. договору кредит надається строком на 14 днів, початком якого є дата підписання договору, а закінченням дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця. У п.3.5. договору сторони погодили, що у випадку користування кредитом з боку позичальника більше за визначений лояльним періодом, встановлений п.2.1. договору або додатковими угодами між сторонами, зобов`язання позичальника за цим договором продовжуються на весь період користування кредитом, при цьому у випадку, якщо встановлена у п.3.4. договору процентна ставка менша ніж 2% від суми кредиту за кожен день користування кредитом, то правила нарахування процентів визначені у п.3.4. договору скасовуються з моменту початку їх застосування і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за понадстрокове користування кредитом, а саме 2,2% за кожен день користування кредитом, починаючи з дня укладення договору, і до повного повернення кредиту. Таким чином, зобов`язання позичальника по сплаті процентів за користування кредитом в розмірі 0,01% розповсюджується на весь період користування кредитом з моменту укладення договору при умові врахування в таких зобов`язаннях суми процентів, які були фактично сплачені позичальником до моменту завершення строку, встановленого у п.2.1. договору. Проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначені в п.1.3.3. цього договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування ( п.3.5.1. договору). У пункті 3.6 договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною у розумінні статті 212 ЦК України, що має наслідком продовження строку користування кредитом на наступних умовах: зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більш ніж на 90 днів лояльного періоду (п.3.7. договору). З наступного дня після закінчення лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 803% річних, що становить 2,2% в день від суми кредиту за кожен день користування ним (п.3.8. договору). Таким чином, сторони договору погодили продовження строку користування кредитом до 104 днів з моменту укладення договору (14 днів плюс 90 днів), по закінченню якого у відповідача виникає обов`язок повернути суму кредиту та нарахованих відповідно до умов договору відсотків за користування кредитом, а у ТОВ «Кошельок» виникає право отримати виконання обов`язку боржником, тобто право вимоги щодо повернення кредиту та нарахованих процентів. Умовою такого продовження є користування кредитом після закінчення лояльного періоду. У свою чергу, до спливу лояльного періоду у 14 днів ОСОБА_1 не виконала свій обов`язок за договором та не сплатила кредитні кошти й відсотки за користування кредитом, що підтверджується доданим до позовної заяви розрахунком заборгованості. Відтак, ОСОБА_1 продовжила користуватися кредитом після закінчення лояльного періоду, що за вищевказаним договором є відкладальною обставиною, внаслідок настання якої строк користування кредитом продовжився до 104 днів з моменту укладення договору. Таким чином, розмір відсотків за користування кредитом складає: за період з 31.01.2022 по 13.02.2022 - 8,40 грн (із розрахунку 6000 грн х 0,01% х 14 днів) та за період з 14.02.2022 по 14.05.2022 11 880 грн (із розрахунку 6000 грн х 2,2% х 14 днів), а всього 11 888,40 грн. У зв`язку з цим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за нарахованими відсотками за користування кредитом в розмірі 11 880 грн не відповідає вимогам закону. За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності договору №2933205064-601438 про надання коштів у позику від 31.01.2022 в частині нарахування відсотків. Зазначений договір недійсним не визнано. При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову у вказаній частині, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині підлягає скасуванню, як ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, які зроблені з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог статті 376 ЦПК України є підставами для його скасування з прийняттям нового рішення про задоволення вимоги в частині стягнення залишку заборгованості по відсотках у розмірі 11 880 грн. Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанцій. Відповідно до ч. 1. п. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаний з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно із статтею 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: - у разі задоволення позову - на відповідача; - у разі відмови в позові - на позивача; - у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч. 1 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Відповідно до п. 1, 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. На підтвердження надання правової допомоги в суді першої та апеляційної інстанцій, позивачем надано договір про надання правничої (правової) допомоги від 12.02.2025, додаток до договору про надання правової допомоги від 20.06.2025, згідно якого правова допомога надана в суді першої інстанції на загальну суму 10 000 грн та в суді апеляційної інстанції 4000 грн та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ДН №5506 від 29.05.2019. Колегія суддів, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, приходить до висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі, адже вказаний розмір має бути доведеним, документально обґрунтованим та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі №753/15687/15. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 17 888,40 грн. Справа є малозначною в силу вимог закону та не є складною. Верховний Суд у справах №905/1795/18 та №922/2685/19 неодноразово зауважував, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 (провадження №61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Аналогічні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №742/2585/19. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Наведене узгоджується з висновками викладеними в додатковій постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі №910/5724/23. Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі №911/2737/17. Таким чином, з урахуванням наявних у справі доказів фактично понесених витрат позивачем ТОВ «Кошельок» на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; значенням справи для сторін, колегія суддів дійшла висновку про відшкодування судових витрат, понесених в суді першої та апеляційної інстанцій на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн., шляхом їх стягнення з ОСОБА_1 . Витрати позивача на професійну правничу допомогу у межах вказаної суми є співмірною зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру. Частиною 13 ст. 141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За подання позову ТОВ «Кошельок» сплачено 2422,40 грн та за подання апеляційної скарги 3633,60 грн., оскільки позов і апеляційну скаргу ТОВ «Кошельок» задоволено, то з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» необхідно стягнути понесені останнім судові витрати зі сплати судового збору в сумі 6056 грн. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд у х в а л и в : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» задовольнити. Заочне рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 28 листопада 2025 року скасувати в частині незадоволеної вимоги, в частині судового збору та в частині витрат на професійну правничу допомогу і ухвалити у вказаних частинах нове судове рішення про задоволення позову. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» залишок заборгованості за нарахованими відсотками за договором №2933205064-601438 про надання коштів у позику від 31.01.2022 в розмірі 11 880 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 2422,40 грн та в суді апеляційної інстанції у розмірі 3633,60 грн., а всього 6056,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу надану в суді першої та апеляційної інстанцій у розмірі 4000 грн. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Судді