Постанова 4814 № 552/7798/25

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 552/7798/25 Номер провадження 22-ц/814/2096/26Головуючий у 1-й інстанції Яковенко Н. Л. Доповідач ап. інст. Лобов О. А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 травня 2026 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Лобов О.А. судді: Дорош А.І., Триголов В.М. розглянув в порядку письмового провадження без виклику учасників в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» на рішення Київського районного суду м. Полтави від 20 січня 2026 року (час ухвалення судового рішення не зазначений, дата складання повного текста судового рішення - 20 січня 2026 року) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд у с т а н о в и в : У вересні 2025 року ТОВ «Кошельок» звернулось до суду з вказаним позовом, просило стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства заборгованість за кредитним договором № 2350218893-513758 від 09.11.2021 в розмірі 14 907 грн, що складається з: заборгованості за сумою кредиту у розмірі 5 000 грн; заборгованості за відсотками за користування позикою у розмірі 9 907 грн. Також просило стягнути 2 422,40 судового збору та 10 000 грн витрат на правничу допомогу. В обгрунтування позову вказувало на невиконання відповідачем умов кредитного договору. Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 20 січня 2026 року позовні вимоги ТОВ «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» заборгованість за кредитним договором № 2350218893-513758 від 09.11.2021 у розмірі 5 007 грн, суму сплаченого судового збору у розмірі 813,68 грн, витрати на правову допомогу в розмірі 3 358,82 грн, всього стягнуто 9 179 грн 50 коп. В апеляційній скарзі ТОВ «Кошельок», посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги повторно вказує зазначене у позові. Додатково зазначає, що суд здійснив спробу визначити правову природу процентів, нарахованих за користування коштами після спливу лояльного періоду, з посиланням на умови договору, ст.625 ЦК України та відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду, але при цьому проігнорував та не надав оцінки доводам позивача щодо продовження періоду користування кредитом внаслідок настання відкладальної обставини, що є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Суд не звернув уваги на те, що за договором обумовлено можливість подовження строку після закінчення лояльного періоду, який є пільговим, оскільки розмір процентів в цей період менше базового. Тобто якщо б відповідач сплатив всі проценти протягом лояльного періоду, то цей період був би подовжений, і саме про це домовились сторони договору. Але відповідач не виконав умов договору - до спливу лояльного періоду не сплатив проценти і не повернув кредит, тобто продовжив користуватися кредитом, у зв`язку з цим строк користування кредитом був продовжений як наслідок позивач застосував не пільгову процентну ставку, яка діяла у лояльний період, а базову - 2,2 відсотка в день від суми кредиту за кожен день користування ним, і саме про це домовились сторони договору (п.п.3,6,3.7, 3.8 договору). Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Рішення суду у частині стягнення тіла кредиту не оскаржується, а тому відповідно до приписів ст.367 ЦПК України його законність і обґрунтованість апеляційним судом не перевіряється. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З матеріалів справи вбачається, що 09.11.2021 між ОСОБА_1 та ТОВ «Кошельок» укладено договір про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 2350218893-513758, на умовах строковості, зворотності, платності, за яким відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі (наявний в системі «Електронний суд). Зазначений кредитний договір разом із правилами надання кредитів складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та з якими позичальник був попередньо ознайомлений. Відповідно умов договору кредитодавець надає кошти у розмірі 5 000 грн (п.1.1.) строком 14 днів (п.2.1.) з можливістю пролонгації за умови оплати всіх процентів (п.3.7.), ставка 0.01% на день від залишку (п.1.3.2). Позивач свої умови договору виконав, переказавши відповідачу обумовлені договором кошти. Відповідач умови договору не виконав, у зв?язку з чим утворилась заборгованість. Як вбачається з розрахунку заборгованості наданого ТОВ «Кошельок», станом на 20.02.2022 ОСОБА_1 має заборгованість зі сплати кредитних коштів у розмірі 14 907 грн, які складаються з: заборгованості зі сплати тіла кредиту у розмірі 5 000 грн; заборгованості зі сплати процентів в межах лояльного періоду у розмірі 7 грн; заборгованості зі сплати процентів за продовження строку користування позикою у розмірі 9 900 грн. Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що факт укладення спірного кредитного договору та отримання від ТОВ "Кошельок" грошових коштів в сумі 5 000 грн відповідач не оспорює. Докази повернення відповідачем позики в сумі 5 000 грн в порядку та на умовах, передбачених спірним договором, у справі відсутні. При цьому послався на Велику Палату Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року в справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18) та зазначив, що позивачем не надано доказів продовження позичальником лояльного періоду та сплати позичальником нарахованих відсотків. Отже, за умовами кредитного договору сторони погодили строк його дії до 14 днів, а тому, починаючи із 22.11.2021, ТОВ «Кошельок» не мало права нараховувати проценти за користування кредитом у визначеному Договором розмірі. Стягуючи витрати на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з пропорційності задоволених позовних вимог. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з такого. За змістом ст.1048, ст.1054 ЦК України фінансова установа (банк) має право на отримання відсотків за користування наданими кредитними коштами. Відповідно до ч.2 ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, типи процентної ставки та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Таким чином, у кредитних відносинах умови сплати процентів за користування кредитом мають бути узгоджені між сторонами у встановлений законом спосіб, тобто шляхом укладення письмового договору. Згідно з положеннями ст.12, ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Принцип змагальності (п.4 ч.3 ст.2 ЦПК України) забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17; постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц). Згідно п.2.2 договору сторони узгодили, що 14 денний строку користування кредитними коштами (п.2.1.) може бути продовжений позичальником у разі, якщо позичальник у межах 14-денного строку (лояльний) сплатить усі нараховані проценти за цей період. Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач упродовж 14-денного періоду (лояльний) здійснив будь-які оплати у рахунок погашення заборгованості. Пунктом 2.3. договору визначено, що позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом до закінчення строку, визначеного п.2.1. цього договору, що також свідчить про строк дії договору 14 днів. Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано визнав відсутність в матеріалах справи доказів продовження позичальником лояльного періоду та сплати позичальником нарахованих відсотків, та зазначив що за умовами кредитного договору сторони погодили строк його дії до 22.11.2021, а тому, починаючи із зазначеної дати, ТОВ «Кошельок» не мало права нараховувати проценти за користування кредитом у визначеному договором розмірі. Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині є необгрунтованими. Проаналізувавши питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, наведені апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. Враховуючи встановлене, конкретні обставини справи і характер спірних правовідносин, апеляційний суд вважає, що інші доводи апеляційної скарги не є істотними та такими, що потребують детального аналізу задля забезпечення вимог п.1 ст.6 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). В апеляційній скарзі відсутні посилання на нові істотні обставини та відповідні докази, з якими процесуальне законодавство пов`язує можливість скасування чи зміни судового рішення. Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок», залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 20 січня 2026 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 11 травня 2026 року. Головуючий суддя О.А. Лобов Судді: А.І.Дорош В.М.Триголов