Постанова 4813 № 947/18501/25

Номер провадження: 22-ц/813/569/26 Справа № 947/18501/25 Головуючий у першій інстанції Куриленко О. М. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15.06.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Таварткіладзе О.М., суддів: Вадовської Л.М., Погорєлової С.О., розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про збільшення розміру аліментів, - В С Т А Н О В И В: У травні 2025 року ОСОБА_2 , від імені якої діє представник ОСОБА_3 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила збільшити розмір аліментів на утримання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 6 000,00 грн, щомісячно з дня пред`явлення даного позову до досягнення дитиною повноліття, до ІНФОРМАЦІЯ_2 . В обґрунтування позову зазначено, що шлюб між сторонами розірвано рішення Київського районного суду м. Одеси від 14.04.2017 року. У шлюбі народилася дочка - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 19.05.2017 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини, ОСОБА_4 у твердій грошовій сумі у розмірі 800,00 грн, щомісячно, починаючи з 27.01.2017 року та до досягнення донькою повноліття, до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказане рішення перебуває на примусовому виконанні Київського ВДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за №55621681. Позивачка зазначає, що ОСОБА_4 проживає з нею, за адресою АДРЕСА_1 , відповідно до довідки від 29.04.2025 року ОСББ «Наша Чайка». Також зазначає, що дитину виховує самостійно; дитина знаходиться на її утриманні; займається її вихованням, розвитком її здібностей, щорічно проходить медичні обстеження, що підтверджується результатами лабораторних досліджень. Позивачка працює у Комунальному некомерційному підприємстві «Одеська обласна дитяча клінічна лікарня» Одеської обласної ради з 07.08.2023 року на посаді лікаря-патологоанатома та отримує заробітну плату у розмірі 26 000 грн Зазначає, що дочка є талановитою дитиною та має здібності у такому напрямку як хореографія; з 2019 року дитина бере участь у чисельних змаганнях, конкурсах та фестивалях, у яких отримує призові місця, про що надаються грамоти та дипломи; з метою розвитку здібностей, відвідує центр дитячого розвитку «Юніленд». Позивачка зауважує, що за період часу з ухвалення попереднього судового рішення (2017 рік) ОСОБА_4 виросла, змінилися її потреби в розвитку, харчуванні, побуті. Крім того, згідно економічних показників в Україні з 2017 року по теперішній час значно підвищився рівень цін на продукти харчування, комунальні послуги, ліки, одяг, в тому числі, і на одяг, взуття та аксесуари необхідні для занять дитини хореографією. Позивачка не має необхідного рівня доходу, для підтримання розвитку здібностей та таланту дитини, що включає у себе, в тому числі, забезпечення розвитку таланту дочки, пов`язаного з заняттями хореографією: костюм дитячий танцювальний для тренувань: верх - топ, блузка, майка, футболка), низ (легінси, брюки, спортивні штани, шорти), колготи, спідниці для танців, професійне взуття, костюми для виступів, уроки танців (зазначалось вище), поїздки, пов`язані із виступами (проїзд, проживання, харчування). Забезпечення дитини необхідним одягом та взуттям для тренувань та виступів, постійна оплата уроків танців є великим фінансовим тягарем для позивачки, яка усвідомлює, що такий талант дитини необхідно розвивати та ні в якому разі неможливо нехтувати. При цьому, позивач зазначає, що всі інші поточні потреби дочки вона сплачує самостійно, з урахуванням того факту, що той розмір аліментів, який сплачує відповідач, не є достатнім. На її думку, збільшення розміру аліментів з 1598 грн до 6000 грн значно сприятиме кращому захисту інтересів, розвитку здібностей та таланту дитини. Зазначає, що відповідач у добровільному порядку відмовляється сплачувати запропонований позивачем збільшений розмір аліментів, зазначаючи, що 1598 - 2000 грн щомісячно є достатнім розміром аліментів для виконання ним свого батьківського обов`язку. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2025 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про збільшення розміру аліментів - задоволено. Збільшено розмір аліментів, які стягуються згідно рішення Київського районного суду м. Одеси від 19.05.2017 року по цивільній справі №520/872/17, на утримання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 6000 гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , аліменти на утримання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у сумі 6 000 гривень щомісячно до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стягнення аліментів в новому розмірі розпочато з часу набрання рішенням законної сили. З часу набрання рішенням законної сили припинити стягнення аліментів по виконавчому листу № 520/872/17. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 968,96 гривень. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2025 року, визначити розмір аліментів виходячи з реального доходу апелянта до 2000 гривень, або відмовити у задоволенні позову про збільшення аліментів до 6 000 грн, вважаючи рішення суду незаконним та необґрунтованим з огляду на неповне з`ясування обставин, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивачка безпідставно стверджує про покращення його матеріального становлення, у зв`язку з реєстрацією ФОП у 2023 році, оскільки це не означає про наявність доходів, при цьому, підприємницька діяльність припинена через неможливість її здійснення. Відповідно до відомості з ДРФО про суми виплачених доходів ФОП ОСОБА_1 , такі суми позначені податковим органом, як 157-дохід, виплачений самозайнятій особі, тобто відповідач здійснював виплати доходу на користь самозайнятих осіб, однак ця інформація не розкриває реального доходу відповідача, а відображає лише валові надходження на рахунок. Вказані дані свідчать про господарську активність та транзитні операції, які проводилися в рамках діяльності ФОП на єдиному податку. Також, зазначає, що проживає з батьками, які є пенсіонерами, приймає участь у сплаті комунальних послуг; власного житла не має. При цьому має проблеми зі здоров?ям, що унеможливлює регулярну трудову діяльність. Неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні; потребує постійного придбання ліків та медичного обслуговування. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якої діє представник ОСОБА_3 , просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи вбачається, що предметом спору є збільшення розміру аліментів, ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За приписами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ч. 1 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Задовольняючи позов та збільшуючи розмір аліментів у розмірі 6 000 гривень щомісячно, суд першої інстанції виходив із інтересів дитини і не погіршить матеріального стану платника аліментів. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 (позивачка) та ОСОБА_1 (відповідач) мають спільну дитину - доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 (а. с. 41), яка проживає разом з матір`ю, за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою ОСББ «Наша Чайка» від 29.04.2025 року (зв. а. с. 33). 14 квітня 2017 року рішенням Київського районного суду м. Одеси шлюб між сторонами розірвано (а. с. 52). 19 травня 2017 року рішенням Київського районного суду м. Одеси стягнуто з відповідача ОСОБА_1 на користь позивачки ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 800 грн щомісяця, починаючи з 24.012017 року та до досягнення донькою повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 50-51). Вказане рішення про стягнення аліментів перебуває на примусовому виконанні Київського ВДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) №55621681. Позивачка ОСОБА_2 працює у Комунальному некомерційному підприємстві «Одеська обласна дитяча клінічна лікарня» Одеської обласної ради, на посаді лікаря-патологоанатома, заробітна плата якої за 2024 рік склала - 247 768,67 грн, а саме: за січень - 20 000 грн, за лютий - 20 000 грн, за березень - 20 000 грн, за квітень - 20 000 грн, за травень - 20 000 грн, за червень - 200 50 грн, за липень - 26 480,57 грн, за серпень - 20 000 грн, за вересень - 15 238,10 грн, за жовтень - 20 000 грн, за листопад - 20 000 грн, за грудень - 26 000 грн, що підтверджується довідкою № 102 від 30.04.2025 року про заробітну плату (а. с. 34). З відомості Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору, вбачається, що доходи відповідача за 2023 рік - 1 804 868 грн, за 2024 рік - 4 590 155 грн, за 2025 рік - 2 261 247, 40 грн (а. с. 137-144). Розглядаючи апеляційну скаргу, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права. Як вбачається зі ст. 3 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року (далі Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до змісту ст. 18 Конвенції 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Вказані положення кореспондуються з приписами ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 року № 2402-III. Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», Заява № 31111/04, § 54). У відповідності до ч. 4 ст. 10 ЦПК України практика ЄСПЛ застосовується апеляційним судом як джерело права. Частиною 2 ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України встановлено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Крім того, положеннями ч. 3 ст. 51 Конституції України закріплено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України (ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до ч. 2 ст. 181 СК України за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. А згідно з частиною 3 вказаної статті за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Відповідно ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати. Згідно статті 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Згідно з п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили. Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання та, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків. Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 та у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2021 року у справі № 554/3355/20 (провадження № 61-7397св21) зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. Висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11 березня 2020 року у справі № 759/10277/18 (провадження № 61-22317св19), від 16 червня 2021 року, справа №643/11949/19 (провадження №61-2698св21), зводяться до того, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів. Також, у постанові від 25 вересня 2019 року у справі №755/14148/18 (провадження № 61-11325св19) Верховний Суд зробив висновок про те, що «факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини… Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що судами при визначенні розміру аліментів не враховано його матеріальне становище є необґрунтованими, оскільки суди попередніх інстанцій при ухваленні рішення про стягнення аліментів, керувались інтересами дитини, яка має право на достойний рівень матеріального забезпечення. При цьому, доказів того, що у відповідача немає можливості сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі відповідачем не надано». Апеляційний суд нагадує, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини (ч. 8 ст. 7 СК України). Враховуючи зміст ст.ст. 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Так, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (ч. 3 ст. 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Зокрема, до підстав визначення розміру аліментів в твердій грошовій сумі (що фактично є зміною розміру) ст. 184 СК України відносить: нерегулярний, мінливий дохід платника аліментів, одержання частини доходу в натурі та інші обставини, що мають істотне значення. Згідно із роз`ясненнями, що містяться в пункті 23 постанови Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. Свідченням матеріального становища платника аліментів, є величина витрат на утримання особою себе та членів своєї сім`ї. Під зміною сімейного стану розуміється з`явлення у сім`ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов`язані надавати утримування і які фактично знаходяться на їх утриманні. Таким чином, особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я платника аліментів. При цьому у новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили (абзац 4 пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»). При визначенні розміру аліментів враховуються зобов`язання платника аліментів щодо утримання всіх неповнолітніх дітей чи інші аліментні зобов`язання. Позивачка, заявляючи вимогу про збільшення розміру стягнення аліментів, посилалася на те, що за період часу з ухвалення попереднього судового рішення (2017 рік) донька виросла, змінилися її потреби в розвитку, харчуванні, побуті; крім того, підвищився рівень цін на продукти харчування, комунальні послуги, ліки, одяг, в тому числі, і на одяг, взуття та аксесуари необхідні для занять дитини хореографією. Колегія суддів зауважує, що з наявних в матеріалах справи доказів на підтвердження спроможності відповідача сплачувати на утримання доньки аліменти у більшому розмірі, а саме - відомість з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору, вбачається, що доходи відповідача за 2023 рік - 1 804 868 грн, за 2024 рік - 4 590 155 грн, за 2025 рік - 2 261 247, 40 грн. Одеський апеляційний суд, з метою перевірки інформації про зміну матеріального стану відповідача, дослідив доходи починаючи з 2017 року, з часу, коли було ухвалено рішення суду про стягнення аліментів, які містяться у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи. Так, з даного реєстру вбачається, що доходи відповідача, станом на час ухвалення рішення про стягнення аліментів на дитину у 2017 році, протягом 2017-2022 років включно, відсутні. У 2023 році дохід відповідача склав 1 804 868 грн, у 2024 році - 4 590 155 грн, у 2025 році - 2 261 247, 40 грн. За встановлених обставин, апеляційний суд виснує про те, що дохід ОСОБА_1 суттєво збільшився у порівнянні з часом, коли було ухвалено рішення суду (у 2017 році) про стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини, і ОСОБА_1 спроможний сплачувати на утримання своєї доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у більшому розмірі, ніж встановлений рішенням Київського районного суду м. Одеси від 19 травня 2017 року. Тому колегія суддів доходить висновку про можливість збільшення розміру стягнення аліментів з твердої грошової суми 800 грн на 6 000 грн. Крім того, апеляційний суд враховує те, що відповідач має проблеми зі здоров`ям. При цьому зазначає, що стан здоров`я відповідача не дає підстави для звільнення його від обов`язку утримання дитини, однак може враховуватися при визначення розміру аліментів. З матеріалів справи не вбачається, що відповідач (апелянт) є непрацездатною людиною чи обмеженою у працездатності людиною через стан його здоров`я. Також, відповідачем не надано суду доказів витрачання коштів на своє лікування. Таким чином, апеляційний суд вважає, що при вирішенні цього спору суд першої інстанції правильно врахував усі істотні обставини, що могли вплинути на визначення розміру аліментів, а також обґрунтовано виходив з інтересів та потреб дитини. Доводи апеляційної скарги, що позивачка безпідставно стверджує про покращення його матеріального становлення, у зв?язку з реєстрацією ФОП у 2023 році, оскільки це не означає про наявність доходів, є безпідставними та спростовуються довідкою про доходи відповідача з моменту ухвалення рішення про стягнення аліментів (2017 рік) до подачі позовної заяви. На момент подачі позовної заяви до суду (20.05.2025 року), відповідач був спроможний сплачувати на утримання своєї доньки аліменти у більшому розмірі. Слід зазначити, що ОСОБА_1 з 21.08.2023 року зареєстрований, як фізична особа-підприємець та перебуває на податковому обліку в Головному управлінні державної податкової служби в Одеській області. З 30.05.2025 року перебуває у стані припинення, але не знятий з обліку. Відповідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ОСОБА_1 як ФОП отримував дохід з кодом 157- Дохід виплачений самозайнятій особі. У розумінні Податкового Кодексу України дохід самозайнятої особи - це сукупний чистий дохід, який визначається, як різниця між отриманим доходом та документально підтвердженими витратами, пов`язаними з її діяльністю. З нього сплачується ПДФО та військового збору у розмірах встановлених законодавством. Податковим кодексом України не передбачено будь-якого переліку витрат для осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність. З метою забезпечення дотримання принципів оподаткування, доцільно при визначенні сукупного чистого доходу враховувати витрати, які пов`язані із провадженням певного виду незалежної професійної діяльності та підтвердженні документально. Таким чином, датою при формуванні загального оподатковуваного доходу фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність є дата фактичного надходження коштів на банківський рахунок (у касу) або отримання інших видів компенсацій, тобто застосовується касовий метод. Крім того, остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в податковій декларації про майновий стан і доходи, в якій поряд з доходами від провадження незалежної професійної діяльності повинні зазначатися інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи, а також відомості про суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, нарахованого на доходи від провадження незалежної професійної діяльності в розмірах, визначених відповідно до закону (п. 178.7 ПКУ). Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів та/або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи від 06.06.2026 року вбачається, що податки з отриманих сум в якості Доходу, виплаченого самозайнятій особі, відповідач не сплачував. При цьому, під час розгляду справи в суді першої інстанції та апеляційної інстанції, відповідач не надав доказів про неможливість сплачувати аліменти у більшому розмірі. Також, колегія суддів звертає увагу, що обставини, що з віком потреби дітей зростають, що, в свою чергу, тягне постійне зростання витрат, зокрема, з боку матері, з якою проживає дочка, на її утримання, на забезпечення освіти, гармонійного розвитку, медичного догляду та відпочинку, є загальновідомими та не потребують доказування. Доводи апеляційної скарги, що відповідач проживає з батьками-пенсіонерами та приймає участь у сплаті комунальних послуг, не приймаються, оскільки не знайшли свого підтвердження. Скаржник (відповідач) стверджує про неможливості сплачувати аліменти у розмірі 6000 грн, посилаючись на те, що на час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач зупинив ФОП через неможливість її здійснення та офіційно працевлаштувався на роботу з окладом 9 000 грн. Колегія суддів звертає увагу, що позивачка подала позовну заяву до суду 20.05.2025 року, а через 10 днів (30.05.2025 року) відповідач зупинив ФОП, при цьому за попередній 2024 рік доходи відповідача склали 4 590 155 грн. Тобто, маючи стабільний дохід, скаржник добровільно та без поважних а те причин зупинив підприємницьку діяльність, відмовився від високого заробітку на користь мінімального. Разом з тим, наявність чи відсутність офіційного працевлаштування не звільняє іншого з батьків від участі в утриманні дитини. Жодна зі сторін не може бути повністю усунута від виконання своїх батьківських обов`язків лише через формальні або суб`єктивні обставини, зокрема такі як фінансова скрута, часткова зайнятість чи посилання на неофіційний дохід іншого з батьків. Навпаки, кожен із батьків має здійснювати посильний внесок у виховання, розвиток і забезпечення гідних умов життя дитини. Це відповідає принципу найкращих інтересів дитини. Отже, спроба перекласти весь тягар утримання дитини на одного з батьків, апелюючи до суб`єктивної оцінки рівня його доходу, є необґрунтованою та не відповідає нормам чинного законодавства України. Колегія суддів ураховує, що Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2019 року у справі № 344/10971/16-ц дійшов висновку, що факт відсутності у батька чи матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини. Згідно ч. 4 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Згідно з положеннями ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача». Таким чином, виходячи з викладеного, враховуючи обов`язок відповідача утримувати дитину і створювати необхідні передумови для розвитку і забезпечення організації її життя нарівні з позивачкою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про збільшення розміру аліментів на доньку. На переконання колегії суддів, задоволений розмір аліментів є справедливим, виваженим і розумним, відповідатиме інтересам та потребам дитини, та є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку та достойного рівня матеріального забезпечення дитини. З огляду на вказане вище та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України, слід зробити висновок, що відповідач у випадку неможливості сплати аліментів у заявленому розмірі позивачкою, мав довести суду ці обставини належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, відповідно до вимог ст. ст. 77-80 ЦПК України, однак таких обставин суду відповідачем, не доведено. Відповідач ні в ході розгляду справи в суді першої інстанції, ні під час апеляційного перегляду справи, не надав суду жодних доказів, які б вказували на те, що стягнення аліментів у розмірі, в якому просить позивач, поставить його, як платника аліментів, у скрутне матеріальне становище. Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до вимог частини першої статті 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Отже, колегія суддів звертає увагу на те, що законодавство України дає право батькам згодом змінити встановлений розмір аліментів в сторону його збільшення або зменшення у зв`язку зі зміною матеріального становища, сімейного стану, стану здоров`я платника або одержувача аліментів чи за наявності інших життєвих ситуацій. Також колегія суддів звертає увагу, що апелянт стверджує про складне матеріальне становище, водночас має матеріальну можливість на витрати пов?язаних із правничою допомогою в суді першої інстанції. Обставини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що суд порушив норми матеріального та процесуального права. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії"). Також, Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи, які є підставою для скасування рішення, не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, внаслідок чого апеляційна скарга задоволенню не підлягає. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2025 року -залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 п. 2 ст. 389 ЦПК України. Головуючий: О.М. Таварткіладзе Судді: Л.М. Вадовська С.О. Погорєлова