Постанова 4801 № 145/504/24

Справа № 145/504/24 Провадження № 22-ц/801/1693/2024 Категорія: 70 Головуючий у суді 1-ї інстанції Ратушняк І. О. Доповідач:Стадник І. М. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА Іменем України 24 липня 2024 року м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідача Стадника І.М., суддів Голоти Л.О., Сопруна В.В. розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Зубаня Олександра Олександровича на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 04 червня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Ратушняка І.О., у справі № 145/504/24 за позовом ОСОБА_2 (позивач) до ОСОБА_1 (відповідач) про стягнення аліментів, - встановив: Короткий зміст позовних вимог У березні 2024 року ОСОБА_2 звернулася в районний суд з позовом ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, а також на своє утримання, в обґрунтування якого посилалась на те, що відповідач є батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак добровільно матеріальної допомоги на його утримання він не надає. Син проживає разом з нею і повністю знаходиться на її утриманні, водночас вона не має можливості працювати, оскільки перебуває у відпустці по догляду за дитиною до 3-х річного віку. Просила стягувати з відповідача на її користь аліменти на утримання сина в розмірі 3 000 грн щомісячно до досягнення сином повноліття та на її утримання 2 000 грн до досягнення дитиною трьох років. В подальшому, позивач уточнила свої позовні вимоги, та просила стягувати з відповідача на її користь лише аліменти на утримання сина в розмірі 3 500 грн щомісячно до досягнення сином повноліття. Рішення суду першої інстанції Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 04 червня 2024 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти в сумі 3 500 (три тисячі п`ятсот) гривень щомісячно на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з 11 березня 2024 року, і до досягнення дитиною повноліття. Короткий зміст вимог апеляційної скарги 02 липня 2024 року відповідач ОСОБА_1 через свого представника адвоката Зубаня О.О. подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині розміру стягуваних аліментів та ухвалити у цій частині нове, яким задовольнити позовні вимоги частково, і стягувати аліменти на утримання дитини в розмірі 2 000 грн. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апелянт вважає рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 04 червня 2024 року постановленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, та без повного з`ясування обставин, що мають значення для справи. Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що суд не з`ясував чи має ОСОБА_1 змогу сплачувати аліменти у визначеному розмірі, зазначивши при цьому, що останній позов визнає. Разом з тим, ОСОБА_1 знаходиться на диспансерному обліку у лікаря отоларинголога і має діагноз: двобічний хронічний кохлеоневрит. Сенсоневральна приглухуватість ІІІ ступеня. Стверджує, що через вади слуху він не чув питання головуючого у справі, і не чув про питання щодо розміру аліментів в сумі 3 500 грн. Зазначає, що погоджується сплачувати аліменти на утримання сина, але в меншу розмірі, а саме 2 000 грн, оскільки хворіє і доходів за 2022-2024 років не має. Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надійшов, проте його відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції частина 3 статті 360 ЦПК України. Провадження у справі в суді апеляційної інстанції Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 04 липня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою від 18 липня 2024 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду, який вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду в справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною 9 статті 19 ЦПК України встановлено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 176 ЦПК України ціна позову в даній справі визначається сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців, що є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, спір у ній не належить до категорій, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження (частина 4 статті 274 ЦПК України), а тому колегією суддів вирішено, що справа з урахуванням її конкретних обставин може бути розглянута без повідомлення учасників справи. Встановлені судом першої інстанції обставини Судом встановлено, що сторони з 2021 року перебували у фактичних шлюбних відносинах, а ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народився син ОСОБА_4 , щодо якого ОСОБА_1 встановив батьківство, що стверджується свідоцтвом про народження та не оспорюється відповідачем. З травня 2023 року сторони остаточно припинили відносини і проживають окремо один від одного. Дитина проживає з позивачкою і перебуває на її утриманні, що стверджується актом обстеження матеріально-побутових умов проживання ОСОБА_2 , виданим Лука-Мелешківською сільською радою Вінницького району Вінницької області 29.02.2024. Позиція апеляційного суду Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскільки рішення суду оскаржується в частині розміру стягуваних аліментів, то відповідно до положень частини першої статті 367 ЦПК України законність судового рішення, ухваленого у іншій частині, апеляційний суд не перевіряє. Задовольняючи вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, вона позбавлена можливості працювати і самостійно утримувати дитину, так як перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку, а відповідач ОСОБА_1 є здоровою, працездатного віку особою, інших утриманців не має, а тому прийшов до висновку, що він може надавати сплачувати аліменти у розмірі 3 500 грн. Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги його висновків не спростовують. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частиною першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У частині першій статті 3 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Згідно зі статтею 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати (частина третя статті 182 СК України). Відповідно до частини першої статті 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Суд визначає розмір аліментів в кожному конкретному випадку, виходячи з фактичних обставин справи. Визначаючи розмір аліментів, який підлягає стягненню з відповідача, суд першої інстанції, врахувавши вимоги статті 182 СК України, дійшов до обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дитини в розмірі 3500 грн щомісячно. У статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» поняття прожиткового мінімуму визначено як вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я, набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Батьки дитини повинні забезпечити для дитини утримання у розмірі, не меншому прожиткового мінімуму на місяць, встановленого на відповідний період для певного віку дитини, як мінімальної гарантії загального рівня забезпеченості повноцінним харчуванням для розвитку організму дитини, збереження її здоров`я та розвитку дитини. Однак, таке забезпечення є мінімальною гарантією утримання дитини, застосування якої можливе за певних об`єктивних обставин, підтверджених відповідними доказами. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу адвокат Зубань О.О. вказував на те, що ОСОБА_1 має вади слуху і не добре чув питання головуючого у справі щодо того, чи погоджується він сплачувати аліменти саме у розмірі 3 500 грн. Такі доводи апеляційної скарги колегія суддів відхиляє, оскільки під час перегляду відеозапису фіксації судового засідання у суді першої інстанції було встановлено, що відповідач ОСОБА_1 на питання головуючого у справі чи погоджується він сплачувати аліменти на утримання дитини у розмірі 3 500 грн, чітко, не задумуючись та без вагань дав позитивну відповідь. При цьому ОСОБА_1 не повідомляв суд про те, що погано почув запитання, чи взагалі його не почув, й так само не подав суду відповідні докази на підтвердження свого стану здоров`я. Під час судового засідання у справі ОСОБА_1 відповідав на питання, поставлені судом, уточнив, що погоджується сплачувати аліменти на утримання сина, проте не має змоги платити аліменти на утримання її матері, в зв`язку з чим остання відмовилася від відповідних вимог. Частиною 3 статті 367 ЦПК України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, відповідач долучив до апеляційної скарги нові докази: довідку № 266 із КНП «Багатопрофільна лікарня» Тиврівської селищної ради про перебування ОСОБА_1 на диспансерному обліку у лікаря отоларинголога з діагнозом: двобічний хронічний кохлеоневрит. Сенсоневральна приглухуватість ІІІ ступеня; аналогічну за змістом довідку лікаря ОСОБА_5 , без зазначення дати, номеру, а також інших необхідних реквізитів; відомості із державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/ доходи за період 1кварталу 2022 року по 4 квартал 2023 року; відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Колегія суддів не приймає вказані документи як докази по справі, оскільки такі документи разом із відзивом на позовну заяву до суду першої інстанції відповідачем не подавались, а відтак не були предметом дослідження й оцінки суду першої інстанції. Докази неможливості його подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, у матеріалах справи відсутні. Так, згідно із вимогами статті 83 ЦПК України, відповідач, повинен подати суду докази разом з поданням відзиву. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. За змістом статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до частини 5 статті 178 ЦПК України до відзиву додаються, зокрема, докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення по справі на користь протилежної сторони. Отже, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі, а не суду. Надавши належну правову оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача аліментів у розмірі 3500 грн, з яким погоджується апеляційний суд, Крім того, колегія суддів звертає увагу, що спільна дитина сторін проживає разом із мамою і, безумовно, позивач несе більші витрати на дитину, ніж той із батьків, із ким дитина не проживає. Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновком суду стосовно встановленого розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини, який судом першої інстанції визначено правильно, з урахуванням усіх обставин, та доказів, які мають значення для справи, та містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції. Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, керуючись статтями 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, Суд, постановив: Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Зубаня Олександра Олександровича залишити без задоволення, а рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 04 червня 2024 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає. Головуючий: І.М. Стадник Судді: Л.О. Голота В.В. Сопрун