Постанова Харківський апеляційний суд № 645/4611/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 645/4611/24 Номер провадження 22-ц/818/3133/26 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 червня 2026 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів: Маміної О.В., Яцини В.Б., за участю: секретаря судового засідання Візіра О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 27 січня 2026 року в складі судді Сілантьєвої Е.Є. по справі № 645/4611/24 за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради, треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Левченко Ірина Василівна, Міністерство оборони України, ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією родиною чоловіка та жінки без шлюбу, визнання права власності в порядку спадкування за законом, - В С Т А Н О В И В: У серпні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Харківської міської ради, треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Левченко Ірина Василівна, Міністерство оборони України, ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією родиною чоловіка та жінки без шлюбу, визнання права власності в порядку спадкування за законом, який в подальшому уточнила. Позовна заява мотивована тим, що з січня 2000 року по 30 квітня 2023 року вона проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вони як подружжя турбувалися один про одного, мали спільне господарство, спільний родинний бюджет, були поєднані спільнім побутом та дозвіллям, проте вона постійно відкладала укладення офіційного шлюбу. З січня 2000 року по травень 2010 року вони мешкали у її квартирі, у подальшому з червня 2010 року по грудень 2020 року у квартирі її матері, а надалі у половині будинку, що належав ОСОБА_3 . Вказала, що за час їх з ОСОБА_3 спільного проживання будинок АДРЕСА_1 зазнав істотних поліпшень: було зроблено косметичний ремонт всього будинку, капітальний ремонт кухні, замінено вікна в будинку, проведено роботи з благоустрою території, облаштовано сад. Зазначила, що після початку збройної агресії рф проти України 19 жовтня 2022 року ОСОБА_3 був призваний на військову службу по мобілізації. У травні 2023 року вона як його дружина отримала сповіщення сім`ї від ІНФОРМАЦІЯ_2 , що її чоловік ОСОБА_3 загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 в бою за Україну. Після смерті ОСОБА_3 вона постійно проживає у будинку АДРЕСА_1 , доглядає за ним й за садом, прибирає, зробила новий фундамент для душової, поставила нові ворота на в`їзд. Документи та особисті речі ОСОБА_3 знаходяться у неї. Смерть чоловіка значно відбилась на її психологічному стані, вона перебуває у депресії. Вказала, що після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на належне йому майно, зокрема: 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , і автомобіль TOYOTA Avensis (універсал-В), рік випуску 2004, державний номер НОМЕР_1 . Вона подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини у встановлений строк, на підставі якої було заведено спадкову справу, однак нотаріус не включив її до кола спадкоємців у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують шлюбні або сімейні стосунки із спадкодавцем. Інших спадкоємців за заповітом чи за законом у померлого немає. Крім того, факт спільного проживання надає їй право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця. Просила встановити факт проживання її та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з січня 2000 року до часу відкриття спадщини, тобто не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини; визнати за нею в порядку спадкування за законом право власності на спадкове майно, яке належало ОСОБА_3 , а саме: на 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_2 та на автомобіль TOYOTA Avensis, 2004 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 . Міністерство оборони України надало пояснення від 27 червня 2025 року, в яких просило відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 . Вказало, що позов ОСОБА_4 подано з грубим порушенням правил юрисдикції шляхом об`єднання приватно-правових та публічно-правових вимог; Міністерство оборони є неналежною третьою особою у спадковому спорі; позивачка не надала доказів, які б підтверджували факт проживання однією сім`єю з померлим. Крім того, на думку представника Міністерства оборони України, суперечливі твердження позивачки у первісній та уточненій позовних заявах щодо періоду спільного проживання свідчать про намагання штучно підлаштувати факти під вимоги закону та підривають довіру до її позиції, а позов ОСОБА_4 є спробою використати цивільний процес для обходу встановленої законом адміністративної процедури отримання одноразової грошової допомоги, що є зловживанням процесуальними правами. Рішенням Немишлянського районного суду м. Харкова від 27 січня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу з січня 2000 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 (до дня відкриття спадщини), тобто не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право власності на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_2 , що належала ОСОБА_3 . Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право власності на автомобіль TOYOTA Avensis (універсал-В), 2004 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , що належав ОСОБА_3 . Судові витрати залишено за позивачем. Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 доведено факт спільного проживання з померлим ОСОБА_3 з січня 2000 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 , наявність в їх відносинах ознак, що притаманні подружжю, а також неможливість оформлення своїх спадкових прав у позасудовому порядку, тому її позов підлягає задоволенню. На вказане судове рішення через систему «Електронний суд» 02 березня 2026 року Міністерство оборони України до суду апеляційної інстанції подало апеляційну скаргу, в якій просило рішення суду - скасувати в частині встановлення факту, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу - відмовити, вирішити питання щодо розподілу судових витрат відповідно до вимог чинного законодавства Апеляційна скарга мотивована тим, що суд проігнорував штучне та неправомірне об`єднання позивачкою суто приватно-правових майнових вимог із вимогами, спрямованими на створення преюдиції для публічно-правових відносин із державою щодо отримання одноразової грошової допомоги, де Міноборони є неналежним учасником у частині спадкового майна. ОСОБА_1 зверталась за отриманням одноразової грошової допомоги, та її документи були повернуті на доопрацювання, оскільки комісія констатувала, що позивачка не перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 і не надала жодних доказів перебування на його утриманні. Суд задовольнив позов за повної відсутності доказів наявності спільного бюджету та економічної єдності. Суд не надав належної оцінки маніпулюванню фактами з боку позивачки, яка свідомо змінювала періоди свого нібито спільного проживання зі спадкодавцем для підлаштування під вимоги закону, що є прямим порушенням доктрини заборони суперечливої поведінки. Оскаржуване рішення суперечить сталій практиці ЄСПЛ та рішенням Конституційного Суду України щодо вимог правової визначеності та захисту легітимних публічних інтересів держави у сфері соціального забезпечення. Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судове засідання апеляційного суду сторони-учасники судового розгляду не з`явилися. Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 18 червня 2026 року, надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників: ОСОБА_1 - повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (а.с. 7-8, т. 3), крім того про день, час та місце судового засідання учасника повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України (а.с. 249, т. 2); Воробйовим Олексієм Олеговичем, який діє в інтересах ОСОБА_1 , отримано в електронному кабінеті 24 квітня 2026 року (а.с. 245, т. 2); Харківською міською радою отримано в електронному кабінеті 24 квітня 2026 року (а.с. 246, т. 2); Міністерством оборони України отримано в електронному кабінеті 24 квітня 2026 року (а.с. 248, т. 2); Пономаренком Валентином Ігоровичем, який діє в інтересах Міністерства оборони України, отримано в електронному кабінеті 24 квітня 2026 року (а.с. 247, т. 2); ОСОБА_2 - повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (а.с. 5-6, т. 3), крім того про день, час та місце судового засідання учасника повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України (а.с. 251, т. 2); Левченко Іриною Василівною, приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, отримано 08 травня 2026 року (а.с. 2, т. 3). 13 травня надійшла від приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Левченко Ірини Василівни надійшла заява про розгляд справи без участі. 18 червня 2026 року від представника МО України Пономаренко В.І. надійшла заява про розгляд справи за відсутн6ості представника МО України. 17 червня 2026 року від представника ОСОБА_1 адвоката Воробйова О.О. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 18 червня 2026 року через його хворобу. Належних доказів на підтвердження цієї обставини представником суду не надано. Відповідно до ч. 3 ст. 2 ЦПК України основними засадами (принципів) цивільного судочинства, окрім іншого, є верховенство права, розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами. Згідно з частиною 1 статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. На осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами. Оскільки клопотання про відкладення судового розгляду, призначеного на 18 червня 2026 року з належним обґрунтуванням поважних причин неявки в судове засідання адвокатом Воробйовим О.О. не надано, колегія суддів ухвалила відмовити у його задоволенні. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу Міністерства оборони України слід задовольнити частково, виходячи з наступного. Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 . Вказана квартира належить їй на підставі договору купівлі-продажу від 29 лютого 1996 року (а.с. 14, 18 том 1). З 27 серпня 1983 року ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 14, 16 том 1). З січня 2000 року по травень 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_3 , були пов`язані спільним побутом та вели спільне господарство, що підтверджується актом від 09 червня 2023 року, складеним сусідами (а.с. 17 том 1, а.с. 134 том 2). ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у період з червня 2010 року по грудень 2020 року проживали однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_4 , були пов`язані спільним побутом та вели спільне господарство, що підтверджується актом № 2 від 09 червня 2023 року, складеним сусідами (а.с. 19 том 1). У період з січня 2021 року по жовтень 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 , були пов`язані спільним побутом та вели спільне господарство, що підтверджується актом № 3 від 09 червня 2023 року, складеним сусідами (а.с. 22 том 1). 1/2 частина вказаного будинку з надвірними будівлями належала ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 08 лютого 2022 року (а.с. 20-21 том 1). Як вбачається з відповіді начальника відділу Третього відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Харківського МУМЮУ за результатами перевірки, яка проведена по первинним та поновленим актовим записам про шлюб, а також по розширеному пошуку Державного реєстру актів цивільного стану громадян, актові записи про шлюб відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не виявлено (а.с. 131 том 2). 19 жовтня 2022 року ОСОБА_3 був призваний на військову службу по мобілізації. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер (а.с. 24 том 1). 01 травня 2023 року ОСОБА_1 отримала сповіщення сім`ї № 116 № МНЗ/3657 з ІНФОРМАЦІЯ_5 , згідно якого її чоловік, старший стрілець 2 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти НОМЕР_3 мотопіхотного батальйону, військової частини НОМЕР_4 , старший сержант ОСОБА_3 , 1974 року народження, призваний на військову службу за призивом по мобілізації, 19 жовтня 2022 року ІНФОРМАЦІЯ_6 , відданий Військовій присязі на вірність Українському народу, мужньо виконавши військовий обов`язок, в бою за Україну, її свободу та незалежність загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 у н. п. Бахмут Донецької області (а.с. 23 том 1). Як вбачається з витягів з наказу командира НОМЕР_5 окремої механізованої бригади № 182-рс від 01 липня 2023 року та з наказу командира військової частини НОМЕР_4 № 481 від 01 липня 2023 року, ОСОБА_1 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , зазначена як дружина ОСОБА_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 38, 39 том 1). Після смерті ОСОБА_3 ОСОБА_1 07 червня 2023 року подала заяву про прийняття спадщини за законом приватному нотаріусу Левченко І.В., на підставі якої заведено спадкову справу № 10/2023 (а.с. 25 том 1). Із матеріалів вказаної спадкової справи вбачається, що ОСОБА_1 роз`яснено необхідність надання документів, які підтверджують наявність підстав для спадкування. При цьому, за даними спадкової справи № 10/2023, заяв від інших осіб про прийняття спадщини не надходило, інші спадкоємці відсутні, заповіт ОСОБА_3 не залишив (а.с. 26-27, 57-80 том 1). Судом першої інстанції допитані свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які підтвердили факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 і ОСОБА_3 до дня його смерті, і проживання ОСОБА_1 у половині належного ОСОБА_3 будинку після його смерті. Також у судовому засіданні досліджувались фотографії з відпочинку, святкувань тощо, які свідчать про сумісне проведення дозвілля ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а.с. 28-33 том 1). Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України. Відповідно до частин другої та четвертої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права й обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю, спільний побут, взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України). При застосуванні статті 74 СК України важливо врахувати, щоб особи не перебували у будь-якому іншому шлюбі на цей час, а також що між ними склалися усталені відносини, притаманні подружжю. Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю. Обов`язковою умовою для визнання членами сім`ї, крім факту спільного проживання, є ведення зі спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 554/14633/15-ц (провадження № 61-9952св18), від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц (провадження № 61-43735св18), від 28 травня 2021 року у справі № 182/653/17 (провадження № 61-11815св20), від 03 квітня 2024 року у справі № 405/2419/23 (провадження № 61-1534св24). З метою застосування статті 1264 ЦК України встановлення факту проживання однією сім`єю передбачає доведення перед судом факту спільного проживання осіб, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних сім`ї. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне проживання таких осіб в житлі за однією адресою (адресами), збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування один про одного/надання взаємної допомоги тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин. Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2022 року у справі № 361/4744/19 (провадження № 61-2851св22), від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20 (провадження № 61-13801св21). Належними та допустимими доказами проживання однією сім`єю можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін. За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. З огляду на вищевикладене, на підставі досліджених судом доказів у їх сукупності, а саме: відомостей про проживання померлого з позивачкою за однією адресою та продовження проживання ОСОБА_1 у будинку ОСОБА_3 й після його смерті; сповіщення про смерть ОСОБА_3 , що надійшло ОСОБА_1 як дружині, та даних про неї як дружину у наказах командирів бригади та військової частини; наявності у неї документів ОСОБА_3 , спільних фотографій за різні періоди часу, показань свідків, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 до дня його загибелі ІНФОРМАЦІЯ_3 були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки та вели спільне господарство. Суд першої інстанції, з висновками якого погоджується й апеляційний суд, надав належну правову оцінку поданим доказам спільного проживання позивачки разом із ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, наявності спільного побуту, ведення спільного господарства, та з урахуванням принципу балансу вірогідностей дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для встановлення такого факту. Колегія суддів погоджується з висновками суду, що позивачкою надано достатньо доказів, які у своїй сукупності підтверджують наявність між нею та ОСОБА_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 , правовідносин, притаманних подружжю. При цьому, встановлення вказаного факту не ґрунтується виключно на фотокартках і показаннях свідків, а спирається саме на сукупність доказів. З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги Міністерства оборони України про відсутність належних доказів факту спільного проживання є безпідставними, зводяться до переоцінки доказів, яким судом уже надано належну оцінку, та не спростовують висновків суду першої інстанції. Висновки суду не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом, Конституційним Судом України, а також практиці ЄСПЛ. Посилання Міністерства оборони України на те, що ОСОБА_1 об`єднано приватно-правові майнові вимоги із вимогами, спрямованими на створення преюдиції для публічно-правових відносин із державою щодо отримання одноразової грошової допомоги, де Міноборони є неналежним учасником у частині спадкового майна; що ОСОБА_1 зверталась за отриманням одноразової грошової допомоги, та її документи були повернуті на доопрацювання, колегія суддів відхиляє. У цій справі позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту її проживання однією сім`єю з померлим ОСОБА_3 , і визнання за нею права власності на спадкове майно. Також у позовній заяві ОСОБА_1 вказала, що встановлення вказаного факту надає їй право на отримання одноразової грошової допомоги, саме тому до участі у справі як третя особа залучено Міністерство оборони України. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 відступила від висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц, згідно з яким спори про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з метою звернення до відповідних органів за призначенням одноразової грошової допомоги не належать до цивільної юрисдикції, та виснувала наступне. Частиною 2 статті 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову. Встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє. Тобто у разі вирішення справи в порядку адміністративного судочинства, встановлення факту, що має юридичне значення, має бути визначено судом у резолютивній частині судового рішення, що не передбачено КАС України. Чинне цивільне процесуальне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства. Отже, відповідно до статті 6 Конвенції судом встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 ЦПК України та статті 315 ЦПК України. Серед іншого, у вказаній справі Велика Палата Верховного Суду вказала, що між особою і Міністерством оборони України не може бути спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки Міністерство не є суб`єктом отримання такої соціальної допомоги. Відповідні висновки підтримані і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23 (провадження № 14-40цс25). Отже, доводи апелянта про об`єднання позивачкою у цій справі приватно-правових та публічно-правових вимог є помилковими, з огляду на наведені вище правові висновки Великої Палати Верховного Суду. Намір ОСОБА_1 реалізувати гарантоване законом право на одноразову допомогу не трансформує провадження про встановлення юридичного факту у публічно-правовий спір і не виключає розгляду справи за правилами ЦПК України. Правова мета, задля якої заявниця ініціює встановлення судом факту, не може впливати на судову юрисдикцію та імперативно визначати вид судочинства, в якому такий факт підлягає розгляду. Твердження Міністерства оборони України щодо того, що ОСОБА_1 зверталась за отриманням одноразової грошової допомоги, та її документи були повернуті на доопрацювання, жодним чином не спростовують наявності у позивачки права звернутися до суду за встановленням відповідного юридичного факту для подальшої реалізації своїх правомочностей, а об`єднання таких вимог з вимогами про визнання права власності на спадкове майно не суперечить вимогам ЦПК України та не порушує прав Міністерства оборони України. Посилання Міністерства оборони України на те, що позивачка змінювала періоди свого нібито спільного проживання зі спадкодавцем для підлаштування під вимоги закону, що є прямим порушенням доктрини заборони суперечливої поведінки, колегія суддів вважає необґрунтованими, адже прохальна частина позову ОСОБА_1 не змінювалась, з її доводів і наданих доказів вбачається, що вона обґрунтовувала наявність факту спільного проживання у період з 2000 року до дня смерті ОСОБА_3 , а неточності у датах у змісті позову не можуть бути визнані суперечливою поведінкою. Разом з тим, встановлюючи факт проживання однією сім`єю з січня 2000 року, суд першої інстанції не врахував, що згідно зі статтею 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі. Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцеві положення» СК України цей Кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності. Кодекс про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України ), який був чинним до 01 січня 2004 року, не містив норми про спільне проживання жінки та чоловіка однією сім`єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Зазначене положення передбачене статтею 74 СК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року. Тому встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період до 01 січня 2004 року законом не передбачено. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 30 червня 2022 року у справі № 682/415/20 (провадження № 61-6297св21), від 11 липня 2022 року у справі № 755/6427/19 (провадження № 61-17021св21), від 18 лютого 2026 року у справі № 485/2263/24 (провадження № 61-9653св25). Враховуючи викладене, у суду першої інстанції були відсутні підстави для задоволення позову в частині встановлення факту проживання чоловіка та жінки без шлюбу з 01 січня 2000 року до 01 січня 2004 року. Отже, рішення суду в оскаржуваній частині підлягає зміні в частині визначення періоду проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу шляхом викладення резолютивної частини рішення суду першої інстанції в редакції цієї постанови. У частині вимог про визнання права власності на майно в порядку спадкування рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось. Враховуючи, що рішення суду змінено лише в частині періоду встановлення факту спільного проживання, підстави для перерозподілу судових витрат у суду апеляційної інстанції відсутні. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково. Рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 27 січня 2026 року в оскаржуваній частині змінити, виклавши абзац другий його резолютивної частини у такій редакції: «Встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 (до дня відкриття спадщини), тобто не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини». У частині вимог про визнання права власності на майно в порядку спадкування рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 22 червня 2026 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді О.В. Маміна В.Б. Яцина