Постанова 4818 № 639/3987/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2026 року м. Харків справа № 639/3987/24 провадження № 22-ц/818/163/26 Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Тичкової О.Ю., суддів - Маміної О.В., Мальованого Ю.М. за участю секретаря судового засідання Риндіч О.Б. сторони справи: позивач - ОСОБА_1 відповідач - Харківська міська рада розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 03 квітня 2025 року у складі судді Труханович В.В.,- ВСТАНОВИВ: У липні 2024 року ОСОБА_1 з позовом про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, з 2017 року по день смерті останнього за адресою АДРЕСА_1 , визнання права власності на частину вказаної квартири в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування позову зазначено, що 22 квітня 2009 року вона уклала шлюб з ОСОБА_4 . Не зважаючи на те, що шлюб укладено було тільки 2009 року, позивач та ОСОБА_4 проживали однією сім`єю, як чоловік та дружина з 1999 року. Ще до початку спільного проживання заявника та ОСОБА_4 , позивач мала доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_4 , в свою чергу мав сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 20 січня 1999 року, ОСОБА_4 та його син ОСОБА_3 були власниками квартири АДРЕСА_2 , у рівних частках. Саме в цій квартирі, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розпочали спільне проживання як сім`я, разом зі своїми, на той час малолітніми дітьми- ОСОБА_5 та ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_4 . Після смерті чоловіка, заявник ОСОБА_1 прийняла спадщину у вигляді 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 . Враховуючи на те, що позивач ОСОБА_1 завжди проживала в квартирі АДРЕСА_2 однією сім`єю разом зі своєю донькою, чоловіком та його сином ОСОБА_3 , то після смерті чоловіка ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 , продовжили проживати за вказаною адресою, як одна родина, котра була пов`язана спільним побутом, взаємною повагою та допомогою. ІНФОРМАЦІЯ_5 помер ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилася спадщина. Однак, зважаючи на відсутність родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , позивач позбавлена можливості оформити спадкові права. Вищевказані обставини і стали підставою для звернення до суду з даним позовом. Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 03 квітня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення мотивоване тим, що позивачем ОСОБА_1 не доведено факт проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, підстави для визнання за нею право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутні. Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не повно встановив обставини у справі та дійшов помилкового висновку про недоведеність позовних вимог. Позивач надала обґрунтовані докази на підтвердження спільного проживання з ОСОБА_3 саме однією сім`єю. Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки та її представника, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи що згідно Свідоцтва про право власності на житло від 20 січня 1999 року, квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності належить ОСОБА_4 , ОСОБА_3 . ( а.с. 21) ОСОБА_3 є рідним сином ОСОБА_4 . ( а.с. 20) 22 квітня 2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб Серії НОМЕР_1 . ( а.с. 18) ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 ( а.с. 22). Згідно Свідоцтва про право на спадщину за законом від 03.04.2019 ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_4 успадкувала частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . ( а.с. 28) Позивач пояснила суду, що після смерті її чоловіка ОСОБА_4 в спірній квартирі залишилися проживати вона, її донька від першого шлюбу та син її чоловіка ОСОБА_6 . Влітку 2023 року ОСОБА_6 раптово помер. Після його смерті відкрилася спадщина. Оскільки після смерті ОСОБА_7 інші спадкоємці не залишилися, а родинний зв`язок між ним та позивачем відсутній, ОСОБА_1 і просить суд встановити факт спільного проживання однією сім`єю її разом зі спадкодавцем, починаючи з 2017 року і по день його смерті. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується даними копії повторного свідоцтва про смерть від 10.03.2026 Серія НОМЕР_2 . Згідно даних спадкової справи 23.10.2023 ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Трубнікову С.О. с заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 (т.1 а.с. 96). Згідно інформаційної довідки зі Спадкового реєстру від 26.07.2024 №77789580 інших спадкоємцем приватним нотаріусом не виявлено (т.1 а.с. 92). Відповідно до Постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 02.02.2024 №39/02-31 приватним нотаріусом ХМНО Трубніковим С.О. відмовлено ОСОБА_8 у видачі Свідоцтва про право на спадщину за законом на частину у справі спільної власності на квартиру АДРЕСА_2 , яка належала спадкодавцю ОСОБА_3 , у зв`язку з відсутністю родинних відносин спадкоємця зі спадкодавцем ( а.с.34-35). ОСОБА_1 з 31.03.2010 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с. 15). Приватним нотаріусом ХМНО Трубніковим С.О. при веденні спадкової справи, яка була заведена після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 було встановлено, що останній не був зареєстрований за жодною адресою ( а.с. 34-35). На підтвердження факту проживання однією сім`єю спадкоємця ОСОБА_1 та спадкодавця ОСОБА_3 , позивачем в якості доказів були надані світлини з зображенням ОСОБА_1 разом зі ОСОБА_3 в період 1999, 2001, 2003 років. ( а.с. 29-33) Крім того, на підтвердження заявлених позовних вимог ОСОБА_1 були надані квитанції по оплаті комунальних послуг за період з 2016 року по 2023 рік, де платником зазначені ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , а також в акті первинного опломбування за 2017 рік. ( а.с. 37-66). Згідно Акту про встановлення факту проживання від 26 травня 2024 року складеного трьома сусідами, зазначено що ОСОБА_3 був співвласником квартири АДРЕСА_3 та постійно проживав в ній до своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 . ( а.с. 36). Опитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 пояснила, що вона знайома з ОСОБА_1 з 2002 року, оскільки вони разом працювали та недалеко один від іншого проживали. Їй відомо про те, що ОСОБА_11 проживала разом зі своїм чоловіком ОСОБА_12 , його сином ОСОБА_7 та своєю донькою ОСОБА_13 . Коли ОСОБА_12 помер, то ОСОБА_14 залишився проживати в квартирі разом з ОСОБА_11 , яка дбала про нього. Свідок приходила на свята до квартири ОСОБА_11 і там бачила ОСОБА_7 . Також вона неодноразово бачила ОСОБА_7 біля магазинів, які розташовані поруч з домом. Свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_16 пояснили, що вони є сусідами позивачки, їм відомо про те, що в квартирі АДРЕСА_2 проживали ОСОБА_17 , його син ОСОБА_14 , дружина ОСОБА_18 та її донька ОСОБА_13 . Після смерті ОСОБА_12 в квартирі залишилися проживати ОСОБА_11 , ОСОБА_14 та ОСОБА_13 . Оскільки ОСОБА_14 був інвалідом, то ОСОБА_11 дбала про нього, допомагала. В квартирі у ОСОБА_7 була своя кімната, в якій він постійно проживав. Також свідки пояснили, що ОСОБА_14 ніде не працював, інколи пиячив. Свідок ОСОБА_9 повідомила суду, що вона є донькою ОСОБА_1 . В квартирі АДРЕСА_2 вона проживала разом з матір`ю з 1999 року. Також там проживав чоловік її матері ОСОБА_4 та його син ОСОБА_3 . ОСОБА_3 отримав травму, став інвалідом 2 групи, офіційно ніде не працював, пиячив. ІНФОРМАЦІЯ_6 помер вітчим ОСОБА_4 . Вона разом з матір`ю та ОСОБА_19 залишилися проживати у вищевказаній квартирі. У 2022 році, після початку повномасштабного вторгнення рф на територію України, вона разом зі своїм чоловіком та маленькою дитиною виїхала на проживання до Краснокутського району Харківської області. Мама разом з ОСОБА_7 залишилися проживати в Харкові. При цьому мама інколи приїжджала в гості до неї у Краснокутський район. Про смерть ОСОБА_7 вони дізналися випадково у серпні 2023 року. Його похованням вони не займалися, оскільки офіційно ОСОБА_14 не доводиться їм родичом. Згідно зі ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України). Стаття 1220 ЦК України передбачає, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1269, ч. 1 ст. 1270 ЦК України). Згідно до ч.1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Як зазначено у ст. 1258 ЦК України, спадкоємці за законом отримують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом отримує право на спадкування при відсутності спадкоємців попередньої черги, усуненні їх від права на спадкування, неприйнятті ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 ЦК України. Статтею 1264 ЦК України встановлено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. При цьому обов`язковою умовою для визнання того, що вони проживали однією сім`єю, крім власне факту спільного проживання, є несення зі спадкодавцем спільних витрат, ведення спільного бюджету, спільне харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Пленум Верховного Суду України у пункті 21 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснив, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. Однак, до числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою. Часом відкриття спадщини згідно ч. 2 ст. 1220 ЦК України вважається день смерті спадкодавця. Вирішуючи справу, суд приймає до уваги положення п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки. Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа проживали разом однією сім`єю. Відповідно до частин другої та четвертої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права й обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 08.02.2023 року вказав, що «...З метою застосування статті 1264 ЦК України встановлення факту проживання однією сім`єю передбачає доведення перед судом факту спільного проживання осіб, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних сім`ї. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне проживання таких осіб в житлі за однією адресою (адресами), збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування один про одного/надання взаємної допомоги тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин...». До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки. Така позиція зазначена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.09.2020 у справі № 644/5818/18. Частинами першою та другою статті 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України). Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. До того ж, цим рішенням Конституційного Суду України визначено таку обов`язкову ознаку члена сім`ї, як ведення спільного господарства. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 серпня 2018 року по справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283 цс 18). Європейський суд з прав людини, надаючи власне визначення терміну «сімейне життя», вказує на те, що сімейне життя може існувати там, де між особами не існує жодних юридичних зв`язків. Так, у справі «Ельсхольц проти Німеччини» Суд визначив, що «поняття сім`ї (за статтею 8 ЄКПЛ) не обмежується стосунками на основі шлюбу і може охоплювати інші «сімейні» de facto зв`язки, коли сторони проживають разом поза шлюбом». Нормами Сімейного кодексу України не визначено, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду під час їх оцінки. Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці. Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо. На підтвердження факту проживання однією сім`єю спадкоємця ОСОБА_1 та спадкодавця ОСОБА_3 , позивачем в якості доказів були надані світлини з зображенням ОСОБА_1 разом зі ОСОБА_3 в період 1999, 2001, 2003 років. Крім того, на підтвердження заявлених позовних вимог ОСОБА_1 були надані квитанції по оплаті комунальних послуг за період з 2016 року по 2023 рік, де платником зазначені ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , В акті первинного опломбування квартирного засобу обліку холодної води від 20.11.2017 за адресою АДРЕСА_1 міститься особистий підпис ОСОБА_1 (т.1 а.с. 60). В акті первинного опломбування №176/00611 від 06.11.2017 за адресою АДРЕСА_1 міститься особистий підпис ОСОБА_4 (т.1 а.с. 61). Згідно Акту про встановлення факту проживання від 26 травня 2024 року складеного трьома сусідами, зазначено що ОСОБА_3 був співвласником квартири АДРЕСА_3 та постійно проживав в ній до своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 . Помилкове зазначення в цьому акті дати 27 серпня 2023 року замість 27 липня 2023 року, представник позивач пояснив власною опискою. Опитані в суді свідки, також підтвердили факт спільного проживання однією сім`єю позивача з ОСОБА_3 . За таких умов суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для відхилення вказаних доказів. З огляду на зазначене колегія суддів вважає, що матеріали справи містять достатньо доказів, що підтверджують факт проживання ОСОБА_1 однією сім`єю з ОСОБА_3 з 2017 року по день смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_5 за адресою АДРЕСА_1 , яким суд першої інстанції належної оцінки не надав та дійшов помилкового висновку про недоведеність позову. Враховуючи доведення позивачкою факту спільного проживання зі спадкодавцем, що свідчить про набуття нею спадкових прав після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню. З урахуванням наведеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову. Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення серед іншого є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню з Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути судовий збір у сумі 8753,92 грн сплачений позивачем при зверненні до першої та апеляційної інстанції. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 03 квітня 2025 року - скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як чоловіка та жінки однією сімєю , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, з 2017 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнати за ОСОБА_1 права власності на частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий О. Ю. Тичкова Судді О.В. Маміна Ю.М. Мальований