Постанова 4818 № 640/6465/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 640/6465/19 Головуючий суддя І інстанції Бородіна Н. М. Провадження № 22-ц/818/3285/20 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: Справи у спорах, що виникають з відносин спадкування за законом П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2020 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Яцини В.Б., суддів колегії Бурлака І.В., Хорошевського О.М., за участю секретарів судового засідання Семикрас О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 19 березня 2020 року, ухвалене у складі судді Бородіної Н.М., по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради, третя особа ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності, В С Т А Н О В И В : У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача, Харківської міської ради, в якому просила суд: встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу не менш п`яти років ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , як учасника спільної сумісної власності з ОСОБА_3 на підставі приватизації квартири 7 червня 1999 року, про що видане свідоцтво НОМЕР_2 про право власності на житло за реєстраційним НОМЕР_3 м. Харкова виконавчим комітетом Харківської міської ради на ім`я ОСОБА_3 та члена його сім`ї ОСОБА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування як спадкоємця четвертої черги після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що проживала разом із ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 1959 року. У 1960 році у них народилась дочка - ОСОБА_4 , однак ОСОБА_3 не був записаний як батько. В подальшому, згідно з ордером НОМЕР_4 від 05.11.1962 ОСОБА_3 була надана квартира АДРЕСА_1 (в подальшому змінена адреса на АДРЕСА_1 ). В ордері зазначено, що квартира надається на сім`ю - жінку ОСОБА_1 та дочку - ОСОБА_4 . В подальшому вона із ОСОБА_3 приватизували вказану квартиру на праві спільної сумісної власності. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер, вона його поховала. Після смерті ОСОБА_3 вона звернулась до нотаріуса про оформлення спадщини та видачі їй свідоцтва на її частку квартири, однак нотаріус відмовив, внаслідок чого вона вимушена звернутися за захистом своїх у суд. Харківська міська рада, у поданому відзиві, просила в задоволені позову відмовити. В обґрунтування своїх заперечень зазнає, що позивачем не надано належних та достатніх доказів проживання позивача однією сім`єю із померлим ОСОБА_3 не менше п`яти років, до моменту відкриття спадщини, внаслідок чого вона не є спадкоємцем, після смерті ОСОБА_3 та не має право на спадщину. ОСОБА_2 , у судове засідання не з`явилась, повідомлялась судом, шляхом розміщення ухвали та повістки на сайт суду. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 19 березня 2020 року частково задоволено позов ОСОБА_1 до ХМР, третя особа ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 41,6 кв.м. Припинено право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 . В решті позову - відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення її позову у повному обсязі з огляду на те, що воно є незаконним та необґрунтованим. Вказала, що суд невірно дав оцінку доказам її сумісного проживання однією сім`єю з покійним чоловіком ОСОБА_3 з 1959 року до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 без реєстрації шлюбу та зробив невірний висновок, що це не відповідає нормам сімейного права та суперечить моральним засадам суспільства. Вважає, що судом порушена ст. 1258 ЦК України про черговість спадкування за законом та ст. 1264 ЦК України про четверту чергу спадкування за законом, тобто норми матеріального права. Послалась на порушення судом ст. 53 ЦПК України про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, а також ст. 7, 258, 259 ЦПК України, оскільки ухвала про залучення до участі 3- особи не була оприлюднена під час розгляду справи, саме це питання за участю сторін не вирішувалося. Зазначила, що за весь час спільного життя з ОСОБА_3 вона не знала від нього, спільних друзів, родичів, що він був одружений у 1956 році з гр . ОСОБА_2 . Послалась на те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з 1959 року до смерті ОСОБА_3 не були сім`єю, відсутні поважні причини того, що вони спільно не проживали у відповідності до ст. З СК України. Зауважила, що вона ніколи не перебувала у зареєстрованому шлюбі. Крім того, послалась на те, що відсутня норма матеріального права за нормами ЦК України, яка б унеможливлювала її право на спадкування за законом у відповідності до ст.1264 ЦК України. Відзиву на скаргу не надійшло. Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Судом апеляційної інстанції вживались заходи з метою з`ясування місця реєстрації або перебування третьої особи ОСОБА_2 на підставі наявних в матеріалах справи даних (копії актового запису №6 про реєстрацію 28.02.1956 шлюбу ОСОБА_3 , 1933р.н. с. Клюсівка та ОСОБА_2 , 1937р.н. с. Мар`янівка) - було направлено запити до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області, Департаменту з питань реєстрації Полтавської міської ради, Руденківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області,Клюсівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області. Згідно із відповіддю Департаменту з питань реєстрації Полтавської міської ради від 15.05.2020 за № 01-12-03-09/2440 за наявними обліками реєстру територіальної громади міста Полтави відомості щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , 1937 року народження, відсутні (т. 2 а. с. 185). Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області листом від 14.05.2020 за № 6301.7-5362/53.1-20 повідомило суд, що за наявною інформацією відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Управління інформація стосовно реєстрації/зняття з реєстраційного обліку місця проживання громадянки ОСОБА_2 , 1937 року народження, відсутня (т. 2 а. с. 194). Виконавчий комітет Руденківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області повідомив, що громадянка ОСОБА_2 на території сільської ради не зареєстрована та не проживає. Відомостей про дану громадянку по сільській раді немає (Лист від 02.06.2020 за № 02-17/810) (т. 2 а. с. 203). У селі Клюсівка Новосанжарського району Полтавської області ОСОБА_2 не зареєстрована і останні 20 років зареєстрована не була (Відповідь від 02.06.2020 за № 01-30/36) (т. 2 а. с. 206). ОСОБА_2 викликалась до суду відповідно до ч. 11 ст. 128 ЦПК України через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (т. 2 а. с. 183, 198). Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи. Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України вислухала доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та за відсутності інших учасників справи, які належним чином повідомлені про час та місце її розгляду, що не перешкоджає розгляду справи відповідно до правила ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України, перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін визначені у ст. 375 ЦПК України, за якоюсуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на те, що рішення районного суду оскаржене лише в частині незадоволених позовних вимог, то в іншій частині воно не переглядається відповідно до правила ч. 1 ст. 367 ЦПК України. У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Наведеній нормі цивільного процесуального права оскаржене рішення відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що квартира АДРЕСА_1 , зареєстрована на праві спільної сумісної власності за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва про право власності на житло НОМЕР_1 від 07.06.1999р., виданого Центром приватизації державного житлового фонду. ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер . Його поховання, згідно наданого договору та квитанції, здійснювала ОСОБА_1 . Згідно зі спадковою справою №220/2018, заведеною Восьмою Харківською державною нотаріальною конторою, після смерті ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини 16.04.2018р. звернулась ОСОБА_1 ОСОБА_3 на момент смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , заповіту не залишив. Нотаріусом постановою від 18.02.2019 ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, після смерті ОСОБА_3 , а також надані відповіді про неможливість видачі позивачу свідоцтва про право власності на 1/2 частину квартири. Позивач зазначає, що проживала разом із померлим ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, починаючи з 1959 року. Згідно відповіді Новосанжарського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавські області та копії актового запису №6 ОСОБА_3 , 1933р.н. с. Клюсівка та ОСОБА_2 , 1937 р.н. с. Мар`янівка, 28.02.1956 зареєстрували шлюб, відомості про розірвання шлюбу - відсутні. Відомості про смерть ОСОБА_2 - відсутні. Показання свідків та надані суду письмові документи в копіях - договори, квитанції, ордер, свідоцтво, зазначених обставин не спростовують. Квартира АДРЕСА_1 є приватизованою на підставі ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» на померлого ОСОБА_3 та позивача , на праві спільної сумісної власності. Задовольняючи частково вимоги позову, суд першої інстанції встановив, що спадкодавець ОСОБА_3 з 1956 року і до дня смерті перебував у зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою - ОСОБА_2 , та за відсутності доказів розірвання шлюбу або смерті дружини, унеможливлює встановлення судом факту спільного проживання ОСОБА_3 із позивачем, як чоловіка і дружина без реєстрації шлюбу, оскільки вказане не відповідає нормам сімейного права та суперечить моральним засадам суспільства. Таким чином, суд дійшов висновку, що в задоволені позовних вимог про встановлення факту спільного проживання ОСОБА_3 із позивачем, як чоловіка і дружина без реєстрації шлюбу та визнання права власності на 1/2 частку квартири в порядку спадкування, після смерті ОСОБА_3 , необхідно відмовити, враховуючи, що зазначені вимоги є взаємопов`язані. Враховуючи презумпцію рівності часток співвласників у праві спільної сумісної власності на спірну квартиру, суд вважав за можливе відповідно до ст. 372 ЦК України визнати за позивачем право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , в порядку поділу спільного сумісного майна. Інша 1/2 частина квартири залишається відкритою спадщиною спадкодавця ОСОБА_3 . Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в оскарженій частині. Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Нормами ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. У статті 77 ЦПК України вказано про належність доказів:

1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

2. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

3. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

4. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. У статті 78 ЦПК України зазначено про допустимість доказів:

1. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Про достатність доказів вказано у ст. 80 ЦПК України:

1. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

2. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Разом з тим, положення які містять норми про спільне проживання жінки та чоловіка однією сім`єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, введені з 01 січня 2004 року, разом із набранням Сімейним кодексом України законної сили. Тому встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, можливе лише після 01 січня 2004 року, коли набрав законної сили Сімейний кодекс України. Згідно ч. 2 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. В порядку ч. 4 вказаної статті сім`я створюється не тільки на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а й на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. За положеннями ч.ч. 1,2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі - ст. 25 СК України. Відповідно до ч. 6 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. При цьому, в порядку ст. 104 СК України, шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим, а також у разі його розірвання. Положеннями ст. 74 СК України врегульовані майнові права осіб, що проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою. Дані положення є виключенням, а отже особи, що проживали без реєстрації шлюбу інших прав, ніж визначені ст. 74 СК України, не набувають. Крім того, як вбачається із тексту вказаної статті умовами набуття майнових прав на спільне майно є проживання жінка та чоловік однією сім`єю без реєстрації шлюбу, за умови якщо вони не перебувають в будь-якому іншому шлюбі. Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави стверджувати, що законодавець визначив пріоритетність зареєстрованого шлюбу, також визначений принцип одношлюбності і заборони на укладання шлюбу з особою, яка вже перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі. Встановлення судом факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу є визнанням державою сімейних стосунків фізичних осіб і, за своєю суттю є альтернативою зареєстрованого шлюбу, а отже такі відносини мають бути правомірними, що узгоджується із правовою позицією ВС від 25 квітня 2019 року у справі № 759/4596/18. Таким чином, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги стосовно того, що з огляду на те, що позивач ніколи не перебувала у зареєстрованому шлюбі, у суду першої інстанції були відсутні підстави для відмови у задоволенні вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, оскільки наявний зареєстрований шлюб спадкодавця суперечить презумпції ст. 25 СК України щодо недопустимості перебування особи одночасно у двох шлюбах. Той факт, що позивач не була обізнана про перебування спадкодавця у іншому шлюбі - правового значення не має. Вказане свідчить про законність та обґрунтованість висновків районного суду про те, що встановлення факту спільного проживання ОСОБА_3 із позивачем, як чоловіка і дружина без реєстрації шлюбу, не відповідає нормам сімейного права та суперечить моральним засадам суспільства. Доводи скарги про фактичну відсутність між подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_2 шлюбно-сімейних відносин є безпідставними, оскільки їх шлюб не визнаний фіктивним. За правилом ч.ч. 3, 5 ст. 53 ЦПК України якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов`язки осіб, що не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 15 січня 2020 року було закрито підготовче засідання по цій справі, її розгляд призначено по суті, викликано свідків, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 137-138). У вказаній ухвалі суд зазначив, що померлий спадкодавець ОСОБА_3 перебував у шлюбі із ОСОБА_2 1937 р.н., згідно із наданими відповідями актового запису про розірвання шлюбу та про смерть ОСОБА_2 не виявлено, тому слід залучити до участі в даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача, - ОСОБА_2 , оскільки рішення по даній справі може вплинути на її права та обов`язки. Таким чином, не ґрунтуються на вимогах закону посилання позивача на те, що було порушено порядок залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог. З огляду на недоведеність вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу із спадкодавцем також відсутні правові підстави для визнання її спадкоємцем четвертої черги відповідно до правила ст. 1264 ЦК України. З огляду на те, що позивачем не спростовано наявності спадкоємців попередніх черг, дружини спадкодавця, яка спадкує у першу чергу, не вбачається підстав для задоволення вимоги про визнання права власності на частку у майні в порядку спадкування за законом, оскільки у такий спосіб буде порушено черговість спадкування, яка закріплена у нормі ст. 1258 ЦК України. Суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно з вимогами ст.ст. 50, 51 ЦПК України позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Як вбачається зі змісту зазначених статей, саме на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому. Саме на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову. Така правова позиція висловлена в постанові Великої палати Верховного суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, яка відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України є застосованою у цій справі. Так, належним відповідачем у цьому спорі має виступати дружина покійного, як спадкоємець першої черги за законом. Позивач не позбавлена права звернутись до суду повторно з розглянутими позовними вимогами за умови належного встановлення кола учасників справи. З огляду на те. що в оскарженій частині рішення районного суду ухвалене із додержанням вимог закону, доводи скарги висновків суду не спростовують, колегія суддів на підставі ч. 1 ст. 375 ЦПК України залишає без задоволення апеляційну скаргу, а оскаржене рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 19 березня 2020 року у оскарженій частині - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 30 червня 2020 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді колегії І.В. Бурлака. О.М. Хорошевський.