Постанова 4857 № 500/6788/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 червня 2026 року Справа № 500/6788/25 пров. № А/857/19021/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р.М., суддів Димарчук Т. М.,Сала П. І., розглянув в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 березня 2026 року про закриття провадження у справі №500/6788/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про стягнення пені, зобов`язання відшкодувати шкоду, - Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до Тернопільського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі ГУ ПФУ, відповідач) про стягнення пені та моральної шкоди. На обґрунтування позовних вимог позивачка повідомила, що двічі зверталася до суду з позовом щодо протиправних дій відповідача щодо відмови призначити їй в 2023 субсидію. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 17.01.2025, яке набрало законної сили 17.04.2025, серед іншого, зобов`язано ГУ ПФУ призначити субсидію згідно з поданими ОСОБА_1 заявами від 08.11.2023 №377473 та від 15.10.2024 №391096, починаючи з 2023 року. Лише 04.08.2025 позивачці в рахунок погашення субсидії за період з 01.10.2023 сплачено кошти в сумі 22160,28 грн. За обчисленнями позивачки, відповідач повинен сплатити їй 22871,38 грн. (3% річних в сумі 673,21 грн., індексація в сумі 2723,00 грн., пеня за подвійною обліковою ставкою НБУ в сумі 19475,17 грн.). Також доводить, що протиправні дії відповідача щодо невчасного призначення та виплати житлової субсидії призвели до завдання позивачці моральної (немайнової) шкоди, яку оцінює у розмірі 50000 грн. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції Ухвалою від 25.03.2026 суд першої інстанції на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) закрив провадження в адміністративній справі (відкрите 08.12.2025) за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ про стягнення пені, зобов`язання відшкодувати моральну шкоду; роз`яснив позивачці, що розгляд цих позовних вимог віднесено до юрисдикції місцевого загального суду за правилами цивільного судочинства. Суд першої інстанції проаналізував положення ст.ст. 4, 19, 21 КАС України та ст.ст. 16, 19, 509, 536, 625, 1167 Цивільного кодексу України та дійшов висновку, що спір між сторонами фактично пов`язаний з реалізацією цивільних прав позивачки, має приватно-правовий характер та повинен розглядатись за правилами цивільного судочинства в порядку, визначеному нормами ЦПК України. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, позивачка оскаржила її в апеляційному порядку. Серед інших обставин повідомила, що ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10.10.2025 закрито провадження у справі №607/18435/25 за аналогічним позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Тернопільській області про відшкодування шкоди та роз`яснено позивачці, що розгляд справи віднесений до юрисдикції адміністративного суду. Постановою Тернопільського апеляційного суду від 20.11.2025 ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 жовтня 2025 року залишено без змін. Оскаржена ухвала про закриття провадження в адміністративній справі за неможливості розгляду спору в іншій юрисдикції фактично призводить до позбавлення позивачки права на доступ до суду. Оскільки в цій ситуації позивачка вже отримала відмову у відкритті провадження в порядку цивільного судочинства, яка залишена без змін судом апеляційної інстанції, то подальша відмова адміністративного суду розглядати цей спір в порядку адміністративного судочинства призводить до ситуації «юрисдикційного замкненого кола» та фактичного позбавлення позивача права на судовий захист. Таким чином, оскаржена відмова у відкритті провадження суперечить принципу верховенства права, гарантіям статті 55 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Суд на підставі частини четвертої статті 304 КАС України дійшов висновку, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції. Обставини справи, які мають значення для вирішення питання про юрисдикцію цього спору 11.12.2023 ГУ ПФУ відмовило ОСОБА_1 у призначенні житлової субсидії (рішення №19001-48919696-2023-1 від 11.12.2023). 15.10.2024 позивачка повторно звернулася про призначення субсидії. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 17.01.2025 у справі № 500/6960/24 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в т.ч. визнано протиправною відмову відповідача та зобов`язанойого призначити субсидію позивачці згідно з поданими ОСОБА_1 заявами від 08.11.2023 № 377473 та від 15.10.2024 №391096, починаючи з 2023 року. 17.04.2025 це рішення суду набрало законної сили. За заявою ОСОБА_1 адміністративний суд здійснював судовий контроль за виконанням власного рішення у справі №500/6960/24. 04.08.2025 це рішення було виконано, оскільки відповідач виплатив ОСОБА_1 22160,28 грн. в рахунок погашення субсидій за період з 01 жовтня 2023 року. ОСОБА_1 вважає, що через затримки з призначенням субсидій та виконанням згаданого рішення суду в неї виникло право вимагати у ГУ ПФУ сплати сум, передбачених статтею 625 ЦК України та процентів, нарахованих на підставі п.1 ч.1 ст.1048 ЦК (на рівні облікової ставки НБУ), тому звернулася до місцевого загального суду з цивільним позовом про стягнення з ГУ ПФУ відповідних сум. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10.10.2025 закрито провадження у справі №607/18435/25 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ про відшкодування шкоди на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України (справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства), роз`яснено позивачці, що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції адміністративного суду. Суд дійшов висновку, що між сторонами виник публічно-правовий спір, пов`язаний зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій з приводу призначення субсидії на оплату житлово-комунальних послуг, а отже, такий спір повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства. Суд зазначив, що позивачка просить стягнути шкоду, а тому визначення позивачкою спору в площину деліктних правовідносин та обрання способу захисту порушеного права шляхом стягнення коштів на відшкодування шкоди й обґрунтовування позовних вимог у спосіб, притаманний спорам про відшкодування шкоди, з наведенням відповідного нормативного регулювання, не змінює суті спірних правовідносин, що виникли між сторонами в цій справі, і підстав їх виникнення, а отже - не є спором про відшкодування шкоди. ОСОБА_1 оскаржила ухвалу від 10.10.2025 в апеляційному порядку. Постановою Тернопільського апеляційного суду від 20.11.2025 апеляційну скаргу позивачки залишено без задоволення, а ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10.10.2025 - без змін. ОСОБА_1 28.11.2025 звернулася з аналогічними вимогами про стягнення з ГУ ПФУ пені, інфляційних, процентів та шкоди в порядку адміністративного судочинства. Тернопільський окружний адміністративний суд 08.12.2025 відкрив провадження у справі №500/6788/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ про стягнення пені за користування коштами, моральної шкоди. Ухвалою від 25.03.2026 суд першої інстанції на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України закрив провадження в цій адміністративній справі та роз`яснив позивачці, що розгляд позовних вимог віднесено до суду загальної юрисдикції за правилами цивільного судочинства. Релевантні джерела права та позиція апеляційного суду щодо їх застосування: Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Частиною першою статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Водночас частиною п`ятою статті 21 КАС України передбачено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Отже, за загальним правилом позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення сум пені та шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю ГУ ПФУ як суб`єктом владних повноважень (похідні позовні вимоги в розумінні п. 23 ч. 1 ст. 4 КАС України) підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства за умови їх розгляду в одному провадженні з основними позовними вимогами про оскарження рішень, дій чи бездіяльності цього суб`єкта владних повноважень, якими завдано спірну шкоду. В цій ситуації основні позовні вимоги ОСОБА_1 щодо протиправної відмови ГУ ПФУ призначити їй субсидії з жовтня 2023 року вже вирішені адміністративним судом в провадженні справи №500/6960/24, в межах якої похідні позовні вимоги про стягнення шкоди не заявлялися. Отже, за загальним правилом цей спір, який за своїм характером та підставами (ст.ст. 16, 19, 509, 536, 625, 1167 ЦК України) дійсно є цивільно-правовим, відповідно до норми ч. 5 ст. 21 КАС України не мав підстав вирішуватися в порядку адміністративного судочинства. Разом з тим, спірна ситуація має специфіку «негативного конфлікту юрисдикцій», яку апеляційний суд не може оминути при оцінці оскарженого судового рішення. Ця ситуація виникає тоді, коли суди різних юрисдикцій (наприклад, загальної та адміністративної) послідовно відмовляють особі у відкритті провадження у справі за її позовом або закривають провадження у справі, вважаючи, що спір не підлягає розгляду за правилами їхньої юрисдикції. Відповідно до ст. 55 Конституції України: - права і свободи людини і громадянина захищаються судом; - кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Тому ситуація, за якої жоден суд не приймає позов особи до розгляду, є очевидним порушенням її конституційних прав. Вихід із описаної ситуації напрацьований практикою Верховного Суду у 2018 році та згодом у 2020 році закріплений у процесуальному законодавстві (КАС, ЦПК), та полягає у пріоритеті забезпечення права на доступ до суду над формальними правилами підсудності. Ключовим рішенням з цього питання є постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 201/4802/16-а, який дійшов таких висновків: - якщо загальний суд відмовив у відкритті провадження у цивільній справі через непідсудність спору, а адміністративний суд за тих самих обставин також відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, це свідчить про непослідовність національних судів та порушення зобов`язань держави за статтею 6 ЄКПЛ; - у такій ситуації спір може розглядатися за правилами КАС України, навіть якщо за загальними критеріями він мав би належати до іншої юрисдикції, оскільки це необхідно для забезпечення особі права на доступ до суду як першого елемента права на справедливий суд. Отже, належним виходом із «негативного конфлікту юрисдикцій» є обов`язок останнього суду, до якого звернулася особа, прийняти справу до розгляду, якщо попередня юрисдикція вже відмовила у доступі до суду. Процесуальним інструментом в адміністративному судочинстві є норма статті 239 КАС України (в редакції Закону № 460-IX від 15.01.2020), яка визначає рішення апеляційної та/або касаційної інстанції про закриття справи в іншій юрисдикції дороговказом для адміністративного суду, водночас забороняючи закривати провадження у такій справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу. Апеляційний суд констатує, що інший підхід до вирішення юрисдикційного конфлікту у цій справі призведе до ситуації, за якої жоден суд не приймає позов ОСОБА_1 до розгляду, а це, в свою чергу, призведе до порушення зобов`язань держави за статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (щодо забезпечення особі доступу до суду як елемента її права на справедливий суд). Апеляційний суд, узагальнюючи наведені мотиви, дійшов висновку про помилковість висновків суду першої інстанції про необхідність закриття провадження у цій справі як адміністративній. Відповідно до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Оскільки цю справу слід розглянути в порядку адміністративного судочинства, то доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права знайшли своє підтвердження під час перегляду судом апеляційної інстанції оскаржуваної ухвали про закриття провадження в адміністративній справі. Ухвала суду про закриття провадження у справі належить до категорії ухвал суду, які перешкоджають подальшому провадженню у справі. З огляду на те, що апеляційний суд визнав доводи апеляційної скарги слушними та такими, що спростовують висновки суду першої інстанції, то апеляційну скаргу слід задовольнити - ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Оцінюючи прохання представника апелянта розподілити судові витрати, пов`язані із поданням апеляційної скарги на ухвалу суду про закриття провадження у справі, в порядку ст.ст.132, 134, 139 КАС України, апеляційний суд керується такими мотивами: за загальним правилом, встановленим частиною шостою статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки при скасуванні ухвали про закриття провадження справа направляється для продовження розгляду (іншими словами - на новий розгляд) в суд першої інстанції, апеляційний суд на цій стадії не здійснює розподілу судових витрат, оскільки для цього відповідно до чч.1-3 ст. 139 КАС України необхідно визначити сторону, на користь якої ухвалено кінцеве рішення по суті спору. Отже, питання про розподіл судових витрат за подання апеляційної скарги буде вирішувати той суд, який ухвалить рішення за результатами розгляду цього спору по суті. Керуючись ст.ст. 139,243,308,311,315,320,321,322,325,328,329 КАС України, суд - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Скасувати ухвалу від 25.03.2026 про закриття провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про стягнення пені, зобов`язання відшкодувати шкоду, а справу №500/6788/25 направити для продовження розгляду до Тернопільського окружного адміністративного суду. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя Р. М. Москаль судді Т. М. Димарчук П. І. Сало Повне судове рішення складено 19.06.26