Постанова Дніпровський апеляційний суд № 206/1963/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1385/26 Справа № 206/1963/25 Суддя у 1-й інстанції - Поштаренко О. В. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. Категорія 81 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Петешенкової М.Ю., суддів Городничої В.С., Красвітної Т.П., при секретарі - Пікос А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Самарського районного суду міста Дніпра від 08 вересня 2025 року та додаткове рішення Самарського районного суду міста Дніпра від 01 жовтня 2025 року у складі судді Поштаренко О.В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», треті особи: Самарський відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Завалієв А.А., Державне підприємство «СЕТАМ» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, - В С Т А Н О В И Л А: У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 23 листопада 2017 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А.А. було вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №12305 щодо вимог за кредитним договором №DNL0AE00006524 від 05 березня 2007 року, укладеним між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості станом на 26 червня 2017 року у розмірі 902649,12 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту 71857,47 грн., заборгованості по процентам 272137,08 грн., заборгованості за комісією 4372,20 грн., заборгованості за пенею - 552482,37 грн. Зазначає, що 15 лютого 2019 року державним виконавцем Cамарського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 58386720, постанову про стягнення виконавчого збору та арешт майна. Крім того, в ході зазначеного виконавчого провадження виносилися постанови про арешт коштів боржника та 07 лютого 2025 року постанова про призначення суб`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні. Державним виконавцем, через ДП «СЕТАМ» вже ініційовано проведення електронних торгів, аукціонів в рамках виконавчого провадження ВП № 58386720, з реалізації домоволодіння, житлового будинку, загальною площею 55,6 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що належить їй на праві власності. Зазначає, що у приватного нотаріуса були відсутні правові підстави для вчинення виконавчого напису, оскільки кредитний договір не був нотаріально посвідченим, банком не надано нотаріусу документів на підтвердження безспірної заборгованості, що унеможливлює вчинення виконавчого напису. Враховуючи викладене, вимушена звернутися до суду та просити визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, вчинений 23 листопада 2017 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А.А. зареєстрований в реєстрі за №12305, про стягнення з неї на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості в розмірі 902649,12 грн. та вирішити питання розподілу судових витрат. Рішенням Самарського районного суду міста Дніпра від 08 вересня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 23 листопада 2017 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А.А, зареєстрований в реєстрі за №12305, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 902649,12 грн. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн. Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для задоволення позову та визнання виконавчого напису, таким, що не підлягає виконанню, оскільки при вчиненні оспорюваного виконавчого напису, не дотримано вимог законодавства та не встановлено безспірність заборгованості. Додатковим рішення Самарського районного суду міста Дніпра від 01 жовтня 2025 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн. та витрати зі сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову в розмірі 605,60 грн. Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн., які підтверджені належними та допустимими доказами у справі, з урахуванням заперечень банку, щодо їх розміру, складності справи, критерію реальності адвокатських витрат, розумності їхнього розміру та виходячи з конкретних обставин справи. Не погодившись з такими рішеннями суду, АТ КБ «ПриватБанк» звернулося з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач у встановленому законом порядку не спростував належними та допустимими доказами, що сума заборгованості за кредитним договором на дату вчинення виконавчого напису була іншою, ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення, як і не надано доказів того, що банком подано недостатній пакет документів нотаріусу, які б свідчили про порушення процедури вчинення виконавчого напису, на що суд першої інстанції уваги не звернув. Вказує, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що заборгованість за кредитним договором станом на 23 листопада 2017 року була сплачена чи була в розмірі, іншому ніж вказано у виконавчому написі та сама по собі незгода боржника з необхідністю повернення кредитних коштів не може бути підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Крім того, вказує, що суд першої інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин строк позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у позові. Вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що заявлені витрати на правничу допомогу є неспівмірними зі складністю справи, при вирішенні питання про розмір суми, яка підлягає відшкодуванню стороні за послуги адвоката, має бути врахована як ціна позову, критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката, однак присуджена до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірною зі складністю справи та об`ємом наданих адвокатом послуг позивачу та є завищеною, на що суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов до помилкового висновку про стягнення в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу 20000,00 грн. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного. Судом встановлено, що 23 листопада 2017 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А.А. було вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №12305 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором №DNL0AE00006524 від 05 березня 2007 року та розрахунком заборгованості за період з 05 березня 2007 року по 26 червня 2017 року, грошових коштів у розмірі 900849,12 грн., з урахуванням: заборгованості за тілом кредиту 71857,47 грн., заборгованості по процентам 272137,08 грн., заборгованості за комісією 4372,20 грн., заборгованості за пенею 552482,37 грн. Витрати за вчинення виконавчого напису 1800,00 грн. 05 лютого 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Самарського ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області із заявою про відкриття виконавчого провадження під № 201902051536, відповідно до якої на підставі ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» просили прийняти до виконання виконавчий документ від 23 листопада 2017 року у справі №12305 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості у розмірі 900849,12 грн., а також витрати, пов?язані із вчиненням виконавчого напису у розмірі 1800 грн., а всього 902649,12 грн. та для забезпечення виконання виконавчого листа про стягнення боргу просили накласти арешт на майно боржника, а саме на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 та житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі чого державним виконавцем було відкрито 15 лютого 2019 року виконавче провадження № 58386720. Згідно із ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. Відповідно до ст.18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Вчинюючи виконавчі написи, нотаріус відповідно до закону встановлює та офіційно визнає факт наявності певної безспірної заборгованості та викладає такий свій висновок у відповідному нотаріальному акті - документі (виконавчому написі), що одночасно є підставою для примусового виконання (п.3 ч.1 ст.3 Закону України "Про виконавче провадження"). Нотаріус у межах реалізації наданих йому юрисдикційних повноважень не вирішує спорів про право. Проте, здійснюючи повноваження у сфері безспірної юрисдикції, нотаріус має встановлювати наявність або відсутність певного юридичного складу, що є підставою нотаріального акта в межах вчинюваної ним відповідної нотаріальної дії. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (ч.1 ст.39 Закону України «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року №296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за №282/20595, Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29 червня 1999 року. Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником (п.19 ст.34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій. Відповідно до ст.87 Закону України «Про нотаріат»,п.п.1.1,1.2 Порядку, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України. Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем. Положеннями ч.1 ст.88 Закону України «Про нотаріат», п.п.3.1 п.3 гл.16 Порядку передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст.88 Закону України «Про нотаріат»). Безспірний борг - це борг, що визначається боржником та кредитором, і про суму якого сторони не сперечаються, тобто у разі відсутності заперечень боржника вимога кредитора вважається безспірною. Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. Захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису. З викладеного вбачається, що Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою Кабінета Міністрів України №1172 від 29 червня 1999 року у редакції станом на час вчинення оспорюваного виконавчого напису стосувався лише нотаріально посвідчених договорів. Дослідити зміст документів, на підставі яких було вчинено оспорюваний виконавчий напис приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієва А.А., не можливо з огляду на те, що документи, на підставі яких у 2017 році вчинявся виконавчий напис, знищено за закінченням терміну зберігання, однак факт укладання кредитного договору між сторонами не оспорюється. У відповідності до правового висновку, висловленого у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 12-278гс18), вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду відповідає висновкам, викладеним у раніше ухваленій нею постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц з подібних правовідносин, відступати від яких немає підстав. Таким чином, ознакою безспірності вимоги є відсутність заперечень боржника щодо заборгованості та її розрахунку, а також відсутності будь-яких суперечностей у поданих документах. На підтвердження безспірності заборгованості нотаріусу мають бути подані документи, що свідчать про визнання боржником вимог кредитора. Тобто, нотаріус повинен упевнитися в розумінні боржником пред`явлених до нього вимог і визнання їх. Документом, що підтверджує такий факт, є отримання боржником вимоги стягувача з підписом боржника про його отримання. Однак, жодних доказів на підтвердження безспірності заборгованості, у тому числі копії кредитного договору з відміткою на ньому посвідчення виконавчого напису нотаріусом відповідачем суду не надано й сам по собі факт подання стягувачем відповідних документів нотаріусу не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого, адже позивач як позичальник не визнає заявлену у виконавчому написі суму боргу та категорично заперечує існування боргу. Відомості про нотаріальне посвідчення договору, за яким з ОСОБА_1 стягнута заборгованість, в матеріалах справи також відсутні. Отже, у даному випадку, нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, чим порушив норми Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. У відповідності до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Загальний строк позовної давності складає три роки і не залежить від суб`єктного складу правовідносин (ст.257 ЦК України). Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України, суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення. Тлумачення цієї норми, положення якої сформульоване зі словом «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується. Тобто цією нормою встановлені суб`єктивні межі застосування позовної давності, а саме передбачені випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв`язку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі. Таким чином, позовна давність є диспозитивною, а не імперативною в застосуванні: без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише із наявністю про це заяви сторони. Суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність. Частина 4 ст. 267 ЦК України визначає, що поза межами позовної давності вимоги задовольнятися не можуть, і сплив цього строку є підставою для відмови у позові. Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. У даній справі датою початку перебігу строку позовної давності слід вважати момент вчинення приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієва А.А. спірного виконавчого напису №12305, що мало місце 23 листопада 2017 року. Разом з тим, Законом України №530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (ч.2 ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»). 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено п. 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Тобто, строк позовної давності, в силу п. 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, продовжено на строк дії карантину. У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 ркоу у справі №679/1136/21 зазначено, що: «У п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)». Виходячи із взаємозв`язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, п. 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і у тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом. За таких обставин, законом передбачено продовження позовної давності щодо вимог за якими перебіг позовної давності не закінчився станом на 02 квітня 2020 року. Законом України від 15 березня 2022 ркоу № 2120 "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України було доповнено п.19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії". Станом на момент ухвалення рішення п.19 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України є чинним. Отже, строк позовної давності за вимогою про визнання виконавчого напису №12305 від 23 листопада 2017 року таким, що не підлягає виконанню, в силу приписів п.п.12, 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було продовжено спочатку на строк дії карантину, а пізніше воєнного стану, введеного з 24 лютого 2022 року, який станом на день ухвалення рішення діє. У зв`язку з цим, враховуючи дату вчинення оспорюваного виконавчого напису 23 листопада 2017 року, звернення ОСОБА_1 з вказаним позовом 09 квітня 2025 року та те, що Закон України від 30 березня 2020 року №540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину набрав чинності 02 квітня 2020 року, а також введення воєнного стану в Україні з 24 лютого 2022 року та продовження строків позовної давності на час його дії, суд першої інстанції, дійшов до правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів, що встановлений законом загальний строк для звернення до суду з даним позовом, у силу вище вказаних обґрунтувань, ОСОБА_1 пропущено не було. Для правильного застосування положень ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й встановити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Аналогічного висновку щодо застосування вказаних норм матеріального права у аналогічних правовідносинах, дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 березня 2019 року за наслідками розгляду цивільної справи № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19), а також Верховний Суд в постанові від 14 серпня 2019 року у справі № 569/8884/17-ц (провадження № 61-48189св18), від 06 березня 2019 року у справі № 330/1510/16 (провадження № 61-7940св18), від 27 січня 2020 року у справі № 607/14361/17 (провадження № 61-21231св19). З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів, про те, що при вчиненні оспорюваного виконавчого напису, не дотримано вимог законодавства, не встановлено безспірність заборгованості, а тому наявні правові підстави для визнання виконавчого напису, таким, що не підлягає виконанню. Проаналізувавши зміст рішення суду першої інстанції з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалене рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить із того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що заборгованість за кредитним договором станом на 23 листопада 2017 року року була сплачена чи була в розмірі, іншому ніж вказано у виконавчому написі, та сама по собі незгода боржника з необхідністю повернення кредитних коштів не може бути підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вказані доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм закону. При цьому, суд першої інстанції надав цим доводам заявника належну правову оцінку. Аргументи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин строк позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у позові, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки виконавчий напис вчинено 23 листопада 2017 року, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом 09 квітня 2025 року, Закон України від 30 березня 2020 року №540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину набрав чинності 02 квітня 2020 року, введення воєнного стану в Україні з 24 лютого 2022 року та продовження строків позовної давності на час його дії, свідчить про те, що встановлений законом загальний строк для звернення до суду з даним позовом не пропущено. Посилання скаржника на те, що заявлені витрати на правничу допомогу є неспівмірними зі складністю справи, колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки з урахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, складності справи, критерію реальності адвокатських витрат, необхідних процесуальних дій сторони та часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, виходячи з конкретних обставин справи, з урахуванням заперечень банку щодо розміру витрат на правничу допомогу та результату розгляду справи, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, визначивши розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно ст. 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" - залишити без задоволення. Рішення Самарського районного суду міста Дніпра від 08 вересня 2025 року та додаткове рішення Самарського районного суду міста Дніпра від 01 жовтня 2025 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 09 червня 2026 року Повний текст судового рішення складено 19 червня 2026 року. Головуючий: М.Ю. Петешенкова Судді: В.С. Городнича Т.П. Красвітна