Постанова 4824 № 361/4793/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 березня 2021 року м. Київ справа №361/4793/20 провадження № 22-ц/824/5666/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кравець В.А.(суддя-доповідач) суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф. за участю секретаря судового засідання - Парфенюк В.А. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 відповідач - приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатова Аліна Анатоліївна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» треті особи - приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Клітченко Оксана Анатоліївна, Кабінет Міністрів України розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 жовтня 2020 року у складі судді Петришин Н.М. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатової Аліни Анатоліївни, Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», треті особи: приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Клітченко Оксана Анатоліївна, Кабінет Міністрів України про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, - В С Т А Н О В И В: У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 13 серпня 2019 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатовою А.А. і зареєстрований в реєстрі за №1913 про стягнення з позивача заборгованості за договором №5000941572 від 21 травня 2014 року на користь ТОВ «Вердикт-Капітал». В обґрунтування позовних вимог зазначала, що приватним нотаріусом Гамзатовою А.А. всупереч вимогам діючого законодавства, 13 серпня 2019 року вчинено виконавчий напис за №1913 про стягнення з позивача на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованості за кредитним договором №5000941572 від 21 травня 2014 року у розмірі 49 468,61 грн. Звертала увагу суду на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, яка залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України № К/800/6492/17, К800/7651/17 від 01 листопада 2017 року, та якою визнано незаконною та нечинною постанову Кабінетів Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів». У зв`язку з указаним, вважала, що приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатова А.А. не мала законних підстав вчиняти оспорюваний виконавчий напис про стягнення з позивача боргу за кредитним договором у безспірному порядку. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 жовтня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з указаним рішенням, 12 лютого 2021 року представник позивача ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі; стягнути з ТОВ «Вердикт-Капітал» витрати на правничу допомогу на користь ОСОБА_1 у розмірі 6 000 грн. Апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду першої інстанції є таким, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права. Зазначає, що виконавчі написи по своїй суті не можуть вчинятися на договорах, що не посвідчені нотаріально. Стверджує, що між позивачем та товариством нотаріально посвідченого кредитного договору не укладалося. Стверджує, що суд першої інстанції посилається на норму закону, визначену п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172, яка є нечинною та визнаною у судовому порядку незаконною. Вважає, що приватним нотаріусом не було здійснено перевірки документів, що необхідні для вчинення виконавчого напису та підтверджували би наявність заборгованості позивача перед відповідачем. Звертає увагу на пропущення нотаріусом трирічного строку для вчинення виконавчого напису, передбаченого ст. 88 Закону України «Про нотаріат». Стверджує, що строк позовної давності розпочався з 22 червня 2014 року, тобто з місяця, в якому мала бути погашена заборгованість та почалось прострочення платежів. Стверджує, що місцевим судом не досліджено факт наявності та розміру заборгованості. ТОВ «Вердикт Капітал» не довело, що заборгованість станом на момент звернення до нотаріусу була безспірною. Зазначає, що про спірність суми заборгованості свідчить те, що у Дніпровському районному суді м. Києва перебуває на розгляді справа №755/306/21, предметом розгляду якої є стягнення кредитної заборгованості, визначення її розміру, встановлення обставин щодо порушення стягувачем строків позовної давності. Вказує на порушення судом першої інстанції ч. 4 ст. 263 ЦПК України, що виявляється у незастосуванні правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах по справі №158/2157/17 від 15 квітня 2020 року та у справі №757/24703/18-ц від 12 березня 2020 року. Інші учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили. 22 березня 2021 року на адресу апеляційного суду надійшли додаткові пояснення, в яких представник позивача ОСОБА_2 зазначає, що ТОВ «Вердикт Капітал», звернувшись 20 січня 2021 року до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тим же кредитним договором, що і в цій справі, намагається два рази стягнути з боржника одну й ту саму заборгованість. Представники позивача у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримали та просили задовольнити з підстав, наведених у скарзі. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, своїх представників не направили, про причини неявку суд не сповістили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили. Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися. Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження доводів про незаконність вчинення виконавчого напису у безспірному порядку, як і не додано доказів того, що сума боргу є спірною, а також того, що на час вчинення виконавчого напису заборгованість позивача за кредитним договором була відсутня або була у іншому розмірі ніж зазначено у виконавчому написі. Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону. Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом установлено, що 08 серпня 2019 року ТОВ «Вердикт Капітал» звернувся до приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатової А.А. із заявою про вчинення виконавчого напису, яку отримано приватним нотаріусом 12 серпня 2019 року. До заяви про вчинення виконавчого напису додано: Кредитний договір № 500941572 від 21 травня 2014 року, укладений між позивачем та ПАТ «Альфа Банк»; виписку з особового рахунку № НОМЕР_1 про наявність в ОСОБА_1 заборгованості за Кредитним договором №500941572 від 21 травня 2014 року у розмірі 49 468,61 грн, яка складається із заборгованості за сумою кредиту - 11 669,31 грн, заборгованості за процентами та комісіями - 27 199,30 грн, плати за пропуск мінімальних платежів та плати за обслуговування кредитної заборгованості - 10 600 грн; Договір Факторингу 2019-1КІ/ВЕСТА від 26 грудня 2018 року; Договір про відступлення права вимоги № 16-01/19/1 від 16 січня 2019 року; документи стягувача та представника стягувача за довіреністю. 13 серпня 2019 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатовою А.А. вчинено виконавчий напис, який зареєстрований в реєстрі за №1913. У виконавчому написі приватним нотаріусом запропоновано звернути стягнення з громадянки України ОСОБА_1 , яка є боржником за Кредитним договором №500941572 від 21 травня 2014 року, що було укладено між АТ «Альфа-Банк», правонаступником всіх прав та обов`язків якого є ТОВ «Кредитні Ініціативи», правонаступником всіх прав та обов`язків якого на підставі Договору Факторингу 2019-1КІ/ВЕСТА від 26 грудня 2018 року є ТОВ «Фінансова компанія «ВЕСТА», правонаступником якого на підставі Договору відступлення прав вимоги 16-01/19/1 від 19 січня 2019 року є ТОВ «Вердикт Капітал». Строк платежу за Кредитним договором №500941572 від 21 травня 2014 року настав. Боржником допущено прострочення платежів. Стягнення заборгованості проводиться за період з 16 січня 2019 року по 30 липня 2019 року. Сума заборгованості складає 49 468,61 грн, у тому числі: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить 11 102,26 грн, прострочена заборгованість за комісією становить 0,00 грн, прострочена заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом становить 19 320,52 грн, строкова заборгованість за сумою кредиту становить 567,05 грн, строкова заборгованість за комісією становить 0,00 грн, строкова заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом становить 7 878,88 грн. Даний виконавчий напис нотаріуса перебуває на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Клітченко О.А., про що свідчить постанова приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження №59979522 (а.с. 18). Стороною позивача під час розгляду справи не заперечується факт отримання повідомлення про існування заборгованості та вимогу про її погашення і намір товариства вчинити виконавчий напис. Всі доводи позивача зводяться до того, що нотаріус взагалі не мав права вчиняти виконавчий напис у зв`язку з прийняттям постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, яка залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України № К/800/6492/17, К800/7651/17 від 01 листопада 2017 року, а також пропуску трирічного строку для вчинення виконавчого напису. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. При цьому, відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно з частиною першої статті 1 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» (далі - Закон «Про нотаріат») нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований за № 282/20595, з урахуванням змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства юстиції України, затверджених Наказом Міністерства юстиції України 13 січня 2020 року №109/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок). Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій. Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, в якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису. У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Окрім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій. При цьому, стаття 50 Закону «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків. Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису. Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог до боржника. Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року № 6-887цс 17, постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 207/1587/16, від 31 жовтня 2018 року у справі № 308/11193/16-ц та від 10 квітня 2019 року у справі №201/11696/16-ц. Як убачається з матеріалів справи, для одержання вищевказаного виконавчого напису відповідач ТОВ «Вердикт Капітал» надав приватному нотаріусу всі необхідні документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, а саме: копію кредитного договору №500941572 від 21 травня 2014 року, договори факторингу та відступлення права вимоги, а також виписку з особового рахунка ОСОБА_1 станом на 30 липня 2019 року. Факт подання відповідачем нотаріусу для вчинення виконавчого напису цих документів позивачем не заперечувався. При цьому відповідач у своїй заяві просив стягнути грошові кошти, виходячи з розміру заборгованості за кредитним договором №500941572 від 21 травня 2014 року, що утворилась станом на 30 липня 2019 року за період з 16 січня 2019 року по 30 липня 2019 року у розмірі 49 468,61 грн. Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «Вердикт Капітал» нотаріусу були подані всі необхідні документи, визначені Порядком та Переліком, наявність яких підтверджувала безспірність боргу. Виходячи з викладеного, безспірність заборгованості при вчиненні нотаріусом виконавчого напису була перевірена у відповідності до пункту 3.2 Порядку. Про те, що сума заборгованості не є безспірною саме позивач повинен довести в судовому порядку при оскарженні виконавчого напису нотаріуса. Разом з тим, позивач у встановленому законом порядку не спростував належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості перед товариством за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою, ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення; не надав доказів часткового чи повного погашення заборгованості. Отже, посилання позивача на ненадання відповідачем нотаріусу документів, які підтверджують безспірність заборгованості, є безпідставними. Доводи апелянта щодо пропущення нотаріусом трирічного строку для вчинення виконавчого напису, передбаченого ст. 88 Закону України «Про нотаріат» є безпідставними з огляду на наступне. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа (кредитор) довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). Тобто позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи. Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті). Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів. За умовами пункту 2.3 Кредитного договору сторони домовились, що датою остаточного повернення кредиту, яка є датою припинення нарахування відсотків, є 22 травня 2019 року. З матеріалів справи вбачається, що вимогу про погашення боргу відповідач направив ОСОБА_1 02 серпня 2019 року на адресу, вказану у кредитному договорі (а.с. 70). Зважаючи на викладене, підстави для застосування строку позовної давності відсутні. З огляду на вищезазначене, колегія доходить висновку, що суд першої інстанції, встановивши, що виконавчий напис вчинений нотаріусом на підставі всіх необхідних документів, визначених Порядком та Переліком, наявність яких підтверджувала безспірність боргу, з урахуванням установленого періоду, який визначений у межах строку позовної давності, зваживши на відсутність з боку позивача належних та допустимих доказів на підтвердження небезспірності боргу, правильно відмовив у задоволенні позовних вимог. Посилання сторони позивача на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, як на підставу для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, з підстав того, що у нотаріуса були відсутні повноваження на вчинення такого напису, є необґрунтованими з огляду на те, що дана постанова здебільшого стосується внесення змін до порядку вчинення виконавчого напису у випадках порушення основного зобов`язання, забезпеченого іпотекою, та не позбавляє нотаріуса права на вчинення виконавчого напису загалом. Аргументи сторони позивача, що ТОВ «Вердикт Капітал», звернувшись 20 січня 2021 року до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тим же кредитним договором, що і в цій справі, намагається два рази стягнути з боржника одну й ту саму заборгованість не впливають на вирішення даної справи про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, оскільки виконавчий напис було вчинено раніше, ніж товариство звернулося до суду з позовом, та вказаний виконавчий напис буде досліджуватись судом при вирішенні справи про стягнення заборгованості. Інші доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Отже, доводи апеляційної скарги повністю спростовуються встановленими судом обставинами справи і положеннями законодавства. Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, місцевий суд правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. З урахуванням наведеного, колегія дійшла висновку, що місцевий суд повно, всебічно та об`єктивно дослідив обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Обставин, які б свідчили про наявність підстав для сумніву у правильності висновків суду першої інстанції, в апеляційній скарзі не наведено. Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів уважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні, а отже, слід відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 жовтня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено «30» березня 2021 року. Головуючий В.А. Кравець Судді О.В. Желепа О.Ф. Мазурик