Постанова Київський апеляційний суд № 753/3896/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2026 року місто Київ єдиний унікальний номер справи: 753/3896/25 номер провадження: 22-ц/824/4470/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А., за участю секретаря - Габунії М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Кеню Дениса Васильовича на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 липня 2025 року у складі судді Каліушка Ф.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування, В С Т А Н О В И В: У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2 є її рідною сестрою. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла їх мати - ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина на належну їй квартиру АДРЕСА_1 . Вказувала, що спадкоємцями майна померлої ОСОБА_3 є: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Позивачка посилалася на те, що покійна ОСОБА_3 та покійний ОСОБА_4 , які є їх батьками, мали квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , та житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_3 , за життя заповіли своє майно за усною домовленістю. Згідно з цією домовленістю будинок АДРЕСА_3 мав перейти у власність ОСОБА_5 , яка є донькою ОСОБА_2 , а квартира АДРЕСА_1 - у власність ОСОБА_6 , який є сином ОСОБА_1 (дівоче прізвище - ОСОБА_7 , після укладення шлюбу 20 червня 1981 року прізвище ОСОБА_7 змінено на ОСОБА_8 , а після розірвання шлюбу з ОСОБА_9 05 липня 2013 року позивачка змінила прізвище на ОСОБА_10 ). Вказувала, що після смерті ОСОБА_4 всі умови домовленості були виконані і після отримання свідоцтв про право на спадщину за законом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 склали договір розподілу спадкового майна, згідно з яким будинок АДРЕСА_3 з надвірними будівлями відійшов ОСОБА_2 , яка згодом подарувала його своїй дочці ОСОБА_5 . Проте ОСОБА_2 щодо усної домовленості спадкування квартири ігнорує заповіт батьків, хоча при житті матері ОСОБА_3 постійно на ньому наполягала. Після смерті ОСОБА_3 за заявою позивачки відкрито спадкову справу у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Клименко А.С. Відповідачка ОСОБА_2 мала прийти та написати відмову від спадщини, а натомість вона написала заяву про прийняття спадщини. Позивачка вказувала, що їх матір померла у віці 92 років, яка останні три роки особливо потребувала постійної допомоги. Вона не могла самостійно забезпечити себе продуктами, необхідними побутовими товарами, боялася залишатися одна у квартирі, потребувала постійної покупки ліків, мала проблеми з ногами. Оскільки у матері було дві доньки: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , то відповідно до ст.202 СК України повнолітні діти зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними та потребують матеріальної допомоги, а також зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або неміччю. Зазначала, що ОСОБА_3 через свій вік і стан здоров`я потребувала допомоги, від надання якої ОСОБА_2 ухилялася, тому ОСОБА_1 вважала, що відповідно до ч.5 ст.1224 ЦК України ОСОБА_2 підлягає усуненню від права на спадкування за законом. З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 17 липня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачка ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 умисно ухилялася від догляду за матір`ю ОСОБА_3 , яка нібито перебувала у безпорадному стані та потребувала допомоги саме відповідачки. Тому суд дійшов висновку про відмову у позові ОСОБА_1 про усунення ОСОБА_2 від права на спадкування, у зв`язку з його недоведеністю. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Кеню Д.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити, посилаючись на неповне з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не враховано, що наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, показами свідків підтверджується що: сімейний лікар ОСОБА_11 у письмовій заяві та у засіданні повідомив, що ОСОБА_3 потребувала догляду через вік і стан здоров`я, а під час візитів до лікарні або викликів додому з мамою була присутня тільки позивачка; свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні повідомила суду, що знайома з позивачкою та її чоловіком, бачила майже кожного дня, як вони купували продукти для померлої ОСОБА_3 , яка, в свою чергу, не могла самостійно пересуватись і потребувала постійного догляду та допомоги. За весь час відповідачку жодного разу не бачила; свідок ОСОБА_13 повідомила суду, що з померлою ОСОБА_3 завжди перебувала позивачка та її чоловік, які купували продукти, доглядали її, в останні дні життя померлої. Відповідачку не бачила багато років, хоч і знає її давно; свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні повідомив суду, що померла потребувала догляду приблизно із 2021 року на постійній основі, з померлою завжди перебувала ОСОБА_1 ; свідок ОСОБА_14 повідомила, що ОСОБА_3 в силу свого віку потребувала догляду на постійній основі, догляд за якою здійснювала ОСОБА_1 та її син. Вказує, що з довідки сімейного лікаря ОСОБА_11 від 09 грудня 2024 року вбачається, що ОСОБА_3 потребувала постійного стороннього догляду цілодобово на протязі чотирьох років. Догляд надавала дочка ОСОБА_15 . Зазначає, що згідно з консультативним висновком від 20 травня 2025 року лікаря -хірурга КНП КОЦ №1 Дарницького району міста Києва ОСОБА_16 , ОСОБА_3 знаходилася на лікуванні у лікаря-хірурга на протязі 2021 року до квітня 2024 року. Хворій неодноразово проводилися хірургічне втручання з приводу флегмони правої ступні. Хвора отримувала антибактеріальну протизапальну, судинну ангіопротекторну, антикоагнитувну, загально-променеву терапію. Вказані діагнози підтверджують проблеми пересування ОСОБА_3 та повну залежність від сторонньої допомоги. Частиною 5 ст.1224 ЦК України передбачено настання безпорадного стану не тільки через важку хворобу, а, зокрема і через похилий вік, що також залишено судом поза увагою. Вважає, що у даній справі відповідачка не заперечує та фактично визнає, що їх мати з 2021 року знаходилась у безпорадному стані та потребувала постійного догляду, зазначаючи начебто про догляд та допомогу. На підставі викладеного вбачається та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3 в силу віку та стану здоров`я не могла самостійно забезпечити умови свого життя та мала потребу в постійному сторонньому догляді, допомозі та піклуванні, яка тривалий час надавалась позивачкою спадкодавцю. Представник ОСОБА_2 - адвокат Вітер В.М. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін. Вказує, що матеріали справи підтверджують, що відповідачка ОСОБА_2 не ухилялася від виконання свого обов`язку щодо надання допомоги матері, а навпаки, брала активну участь у її житті та догляді. Відповідачка систематично відвідувала матір, забезпечувала її продуктами харчування, медикаментами, необхідними побутовими речами, супроводжувала на медичні обстеження та лікування, перебувала разом із нею під час проходження стаціонарного лікування та післяопераційного періоду. У літній період вона забирала матір до себе для оздоровлення та здійснювала фактичний щоденний догляд. Вказані обставини узгоджуються з письмовими поясненнями відповідачки, наданими до суду першої інстанції, та не були спростовані належними і допустимими доказами з боку позивачки. За таких умов відсутні будь-які підстави вважати поведінку відповідачки умисним ухиленням від допомоги. Апеляційна скарга не містить жодного нового доказу, який би підтверджував наявність у діях ОСОБА_2 умисної форми вини, що є обов`язковою ознакою ухилення у розумінні ч.5 ст.1224 ЦК України. Сам по собі факт того, що одна з доньок гіпотетично могла здійснювати більший обсяг повсякденного побутового догляду, не свідчить про протиправну бездіяльність іншої, особливо за відсутності доказів повної неспроможності спадкодавця до самообслуговування. Посилається на те, що для застосування наслідків, передбачених ч.5 ст.1224 ЦК України, закон вимагає наявності сукупності трьох обов`язкових умов: перебування спадкодавця у безпорадному стані, наявності потреби у допомозі саме від конкретного спадкоємця та умисного ухилення останнього від надання такої допомоги за наявності можливості її надати. У даній справі жодна з указаних умов у їх сукупності не доведена позивачкою. Відсутні належні медичні докази, які б підтверджували стан повної безпорадності спадкодавця, не доведено, що саме допомога відповідачки була критично необхідною для існування матері, а також не встановлено факту свідомого і винного невиконання відповідачкою свого обов`язку. Також представник ОСОБА_2 - адвокат Вітер В.М. просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн 00 коп. Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено із додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують. Відповідно до ч.1 ст.3, ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи чи інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України. Згідно з положеннями ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Положеннями ст.124 Конституції України, ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, визначеному ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. За загальним правилом ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) право на доступ до правосуддя, має тлумачитися з урахуванням верховенства права, яке вимагає, щоб сторони у справі мали ефективний судовий засіб, що давав би їм можливість заявляти про свої громадянські права. Конвенція покликана гарантувати не права, які є теоретичними або ілюзорними, а права, які є практичними та ефективними. Це особливо стосується гарантій, закріплених у ст. 6 Конвенції, з огляду на важливе місце, яке в демократичному суспільстві займає право на справедливий суд з усіма гарантіями відповідно до цієї статті. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08 грудня 2021 року у справі № 2-25/2006 (провадження № 61-14703св20) у постанові від 30 травня 2022 року у справі № 2-49-2005 (провадження № 61-14054 св 21) та інших. Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка ОСОБА_1 посилалась на те, що відповідачка ОСОБА_2 , будучи дочкою спадкодавиці ОСОБА_3 , ухилялась від надання допомоги матері, яка була у похилому віці, не брала участі в її догляді та матеріальному забезпеченні, однак після смерті матері подала заяву про прийняття спадщини на квартиру. У зв`язку з цим позивачка ОСОБА_1 просила усунути відповідачку ОСОБА_2 від права на спадкування за законом. Так, за змістом ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла до інших осіб (спадкоємців). У відповідності до ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст.1218 ЦК України). Відповідно до ст.1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 3 ст. 46 цього Кодексу). Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України). У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК України). Згідно зі ст. 1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. Баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні (ч.1 ст.257 СК України). При цьому, за змістом ст.265 СК України, баба, дід зобов`язані утримувати своїх малолітніх, неповнолітніх внуків, якщо у них немає матері, батька або якщо батьки не можуть з поважних причин надавати їм належного утримання, за умови, що баба, дід можуть надавати матеріальну допомогу. Відповідно до ч.5 ст.1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. У відповідності до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 453/968/17, позбавлення особи права спадкувати - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням передусім характеру поведінки відповідача. Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв`язку чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Крім того, підлягає з`ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу. При цьому відповідно до ч.5 ст.1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунутий від спадкування. Такі ж висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 березня 2020р. у справі № 133/1625/18 (провадження № 61-1419св20); у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2019р. у справі № 491/1111/15-ц (провадження № 61-14655св18) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2018р. у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18). За правилами ст.ст.12, 81 ЦПК України обов`язок доведення тих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим ЦПК України, покладається на кожну із сторін. Доказування не може грунтуватися на припущеннях. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.ст. 77 - 80 ЦПК України). Згідно із ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). За змістом ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 - матір ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Департаментом з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на належну їй квартиру АДРЕСА_1 . Спадкоємцями майна померлої ОСОБА_3 є: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Згідно з консультативним висновком від 20 травня 2025 року лікаря-хірурга КНП КОЦ № 1 Дарницького району міста Києва ОСОБА_16 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , знаходилася на лікуванні у лікаря-хірурга на протязі 2021 року до квітня 2024 року. Хворій неодноразово проводилися хірургічне втручання з приводу флегмони правої ступні. Хвора отримувала антибактеріальну протизапальну, судинну ангіопротекторну, антикоагнитувну, загально-променеву терапію. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено, що матеріали не містять та позивачкою ОСОБА_1 не надано належних та допустимих письмових доказів (медичну довідку тощо), а також висновків експертів на підтвердження перебування спадкодавця ОСОБА_3 у безпорадному стані до 24 червня 2024 року. При цьому наявний у матеріалах справи консультативний висновок від 20 травня 2025 року лікаря-хірурга сам по собі не свідчить про те, що ОСОБА_3 до червня 2024 року не здатна була до самообслуговування та потребувала стороннього догляду. Допитаний в суді першої інстанції свідок ОСОБА_11 , який був сімейним лікарем останні 2-3 роки померлої ОСОБА_3 , повідомив суду, що приїздив на виклики до останньої лише 2-3 рази, під час яких присутня була тільки ОСОБА_1 . Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні повідомила суду, що знайома з ОСОБА_1 та її чоловіком, яких бачила майже кожного дня, які купували продукти для померлої ОСОБА_3 . Зазначила, що у квартирі ОСОБА_3 ніколи не була, хто купував ліки для померлої не знає. Свідок ОСОБА_13 повідомила суду, що з померлою ОСОБА_3 завжди перебувала ОСОБА_17 та її чоловік, які купували продукти, доглядали її, в останні дні життя померлої ОСОБА_3 . ОСОБА_2 не бачила та в квартирі ніколи не була. Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні повідомив суду, що померла потребувала догляду приблизно із 2021 року на постійній основі, з померлою завжди перебувала ОСОБА_1 . Іноді до померлої ОСОБА_3 приїздила ОСОБА_2 , особисті речі померлій купувала ОСОБА_1 . Сама ж ОСОБА_3 пересувалася сама по квартирі тримаючись за щось, а з лютого 2022 року вона на вулицю не виходила, була у свідомості та при пам`яті. З показів свідка ОСОБА_14 убачається, що ОСОБА_3 в силу свого віку потребувала догляду на постійній основі, догляд за якою здійснювала ОСОБА_1 та її син ОСОБА_18 , точну адресу померлої не знає, у квартирі ніколи не була. Дослідивши вказані вище докази у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що з досліджених письмових доказів та показань свідків не вбачається, що відповідачка ухилялася від догляду за спадкодавицею, відмовлялася надавати їй підтримку чи вчиняла бездіяльність, спрямовану на уникнення виконання обов`язку щодо надання необхідної допомоги. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачкою ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами факту умисного й свідомого ухилення ОСОБА_2 від надання допомоги спадкодавиці ОСОБА_3 . У даній справі не встановлено одночасної наявності всіх обов`язкових обставин, передбачених ч. 5 ст. 1224 ЦК України, а саме: перебування спадкодавиці у безпорадному стані, потреби у допомозі саме ОСОБА_2 та її умисного ухилення від надання такої допомоги. За таких обставин відсутні правові підстави для усунення ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи та обставини, на які посилається позивачка в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову. Матеріали справи та зміст оскаржуваного рішення суду не дають підстав для висновку про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених в рішенні суду, фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та неправильне застосування норм процесуального права, які передбачені ЦПК України, як підстави для скасування рішення. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки показанням свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_6 , ОСОБА_14 , а також медичним документам щодо стану здоров`я ОСОБА_3 , колегія суддів вважає їх необґрунтованими, оскільки зазначені доводи фактично зводяться до незгоди позивачки з їх оцінкою судом першої інстанції та до необхідності їх переоцінки судом апеляційної інстанції. Водночас суд першої інстанції дослідив вказані вище докази, надав їм належну правову оцінку та обґрунтовано виходив із того, що вони не підтверджують у сукупності обов`язкових умов, передбачених ч. 5 ст. 1224 ЦК України. Зокрема, такі докази самі по собі не доводять перебування ОСОБА_3 у безпорадному стані, потреби у допомозі саме ОСОБА_2 , а також умисного й свідомого ухилення відповідачки від надання спадкодавиці необхідної допомоги за наявності можливості її надавати. Апеляційний враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Як зазначалося вище, у відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Вітер В.М. заявив клопотання про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн 00 коп. Вирішуючи дане клопотання колегія суддів виходить з такого. Згідно зі ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 3 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. З матеріалів справи вбачається, що 10 лютого 2026 року між ОСОБА_2 та адвокатом Вітером В.М. було укладено договір №10-02/26 про надання правничої допомоги. За умовами договору адвокат на умовах платності зобов`язався надавати правничу допомогу у цивільній справі №753/3896/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування, зокрема здійснювати консультування клієнта, ознайомлення з матеріалами апеляційного провадження, підготовку та подання процесуальних документів, а також представництво інтересів замовника у Київському апеляційному суді (а.с.94-95, т.2). На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи долучено детальний опис наданих послуг від 19 лютого 2026 року, відповідно до якого адвокатом було надано такі послуги: усна консультація щодо апеляційної скарги - 2 години вартістю 2 000 грн 00 коп.; ознайомлення з процесуальними документами та апеляційною скаргою - 2 години вартістю 2 000 грн 00 коп.; підготовка та подання заяв щодо направлення копій процесуальних документів - 2 години вартістю 4 000 грн 00 коп.; підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу - 3 години вартістю 12 000 грн 00 коп. Загальна вартість наданих послуг склала 20 000 грн 00 коп. (а.с.93, т.2). Також 19 лютого 2026 року між ОСОБА_2 та адвокатом Вітером В.М. підписано акт виконаних робіт до договору №10-02/26, яким сторони підтвердили факт надання адвокатом усіх передбачених договором послуг на загальну суму 20 000 грн 00 коп., виконання робіт у повному обсязі та відсутність у замовника претензій щодо обсягу та якості наданої правничої допомоги. Зазначений акт визначено сторонами як підставу для проведення остаточних розрахунків за договором. (а.с.92, т.2). У постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 734/2313/17 Верховний Суд наголосив, що «гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Тому з огляду на вказані вище норми права та правові висновки Верховного Суду, колегія суддів приходить до висновку, що наявними у справі доказами підтверджено понесення ОСОБА_2 витрат по оплаті професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції в загальному розмірі 20 000 грн 00 коп. Частинами 2-4 ст.137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони. Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. При цьому згідно з правовим висновком, викладеним у п.21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони. Таким чином, суд може зменшити розмір судових витрат, якщо: заявлені судові витрати завищені, враховуючи обставини справи (ціна позову, тривалість справи, виклик свідків, призначення експертизи тощо); суду не було надано достатніх доказів фактичного здійснення витрат (відсутні акт прийому-передачі юридичних послуг, платіжне доручення та квитанції про сплату за надані послуги тощо); заявлені судові витрати були недоцільні або не обов`язкові (не підтверджена нагальна потреба у вивченні додаткових джерел права, завищений обсяг часу на технічну підготовку документів тощо). У п.135 постанови від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що «не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність». У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України. Суди мають враховувати, що згідно з п.6 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Відповідно до висновків Верховного Суду у постановах: від 19 січня 2023 року у справі № 345/136/18, від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19, зазначено, що суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Відмова стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У постанові від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19 Верховний Суд, зменшуючи розмір заявленої до стягнення суми витрат на правову допомогу, за відсутності клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, зазначив, що такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до п.4 ч.3 ст.137 ЦПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до п.2 ч.3 ст.141 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу). У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Кеню Д.В. заперечував проти заявленого адвокатом Вітер В.М. розміру витрат на професійну правову допомогу, понесеного відповідачкою ОСОБА_2 під час апеляційного розгляду справи. Оцінюючи заявлений розмір витрат крізь призму критеріїв реальності, необхідності, розумності та співмірності, колегія суддів враховує, що в суді апеляційної інстанції представником відповідачки фактично було підготовлено один процесуальний документ (відзив на апеляційну скаргу). Крім того, адвокат Вітер В.М. брав участь у двох судових засіданнях: перше судове засідання було відкладено та фактично не завершилося розглядом справи по суті, а тривалість безпосереднього апеляційного розгляду справи становила близько 30 хвилин. За таких обставин, зважаючи на незначну складність справи, обмежений обсяг виконаних адвокатом робіт, нетривалий розгляд справи в апеляційній інстанції, відсутність необхідності у збиранні нових доказів чи вчиненні інших процесуальних дій підвищеної складності, колегія суддів доходить висновку, що заявлена до відшкодування сума 20 000 грн 00 коп. є надмірною та не відповідає критеріям розумності і співмірності. Враховуючи характер спору, фактичний обсяг наданої правничої допомоги, час, необхідний для її надання, а також принципи справедливості та пропорційності, колегія суддів вважає, що з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню понесені нею витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у сумі 5 000 грн 00 коп. Керуючись ст.ст.374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кеню Дениса Васильовича залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 липня 2025 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 000 (п`ять тисяч) грн 00 коп. витрат на правничу допомогу. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 17 червня 2026 року. Головуючий Судді: