Постанова 4812 № 468/1450/19-ц

16.07.20 22-ц/812/903/20 Провадження №22-ц/812/903/20 ПОСТАНОВА Іменем України 16 липня 2020 року м. Миколаїв справа № 468/1450/19-ц Миколаївський апеляційний суд у складі: головуючого Коломієць В.В. суддів Данилової О.О., Шаманської Н.О., із секретарем судового засідання Біляєвою В.М., переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Баштанського районного суду Миколаївської області, ухвалене 12 березня 2020 року під головуванням судді Муругова В.В., повний текст судового рішення складений 17 березня 2020 року, В С Т А Н О В И В: У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування. Позивач зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її сестра - ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої ввійшли земельна ділянка з кадастровим номером 4820684400:02:000:0301, що знаходиться на території Новосергіївської сільської ради Баштанського району Миколаївської області та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Як вказала позивач, ОСОБА_3 була особою похилого віку, часто хворіла, останній час не могла самостійно себе обслуговувати та потребувала постійної сторонньої допомоги, не могла самостійно пересуватись, доглядом за сестрою, забезпеченням ліками, продуктами харчування та побутовим обслуговуванням займалась вона. За твердженням позивачки, вона неодноразово зверталась до відповідача - сина ОСОБА_3 - з проханням приділити увагу своїй матері та забезпечити догляд за нею, на що він відповідав відмовою. 01 липня 2017 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким заповіла позивачці 1/3 частку земельної ділянки з кадастровим номером 4820684400:02:000:0301, але так як заповіт був складений з порушенням чинного законодавства нотаріусом було відмовлено у видачі позивачці свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Посилаючись на викладене ОСОБА_1 просила усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 . Рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 12 березня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права та неповне з`ясування обставин справи, просила скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити її позов. Зокрема вона вважає помилковим висновок суду про недоведеність факту умисного ухилення відповідача від надання матері допомоги. Також ОСОБА_1 зазначала, що відповідачем не спростовано того, що ОСОБА_3 за станом здоров`я потребувала допомоги, та не надано доказів на підтвердження його контактування із матір`ю під час її хвороби. Крім того, суд першої інстанції не врахував той факт, що позивачка є малозабезпеченою особою, а тому не мала коштів як на нотаріальне посвідчення заповіту ОСОБА_3 , так і для вчинення будь-яких інших нотаріальних дій. З урахуванням викладеного вважає, що суд розглянув справу поверхньо, упереджено та однобічно. В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 підтримали доводи і вимоги апеляційної скарги. Відповідач ОСОБА_2 вважав апеляційну скаргу безпідставною, а оскаржуване судове рішення - законним і обґрунтованим. Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав. Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - рідна сестра позивачки та мати відповідача. З матеріалів спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 , вбачається, що у передбачений законом строк сторони подали заяви про прийняття спадщини: ОСОБА_1 - про прийняття спадщини за заповітом, ОСОБА_2 - про прийняття спадщини за законом. Постановою приватного нотаріуса Баштанського районного нотаріального округу Миколаївської області Горбенко О.О. від 07 лютого 2018 року було відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 через невідповідність заповіту вимогам закону, а саме, посвідчення заповіту особою, яка не мала права його посвідчувати. Суд, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що позивачкою не доведено існування передбаченої законом сукупності обставин для усунення відповідача від права на спадкування. Така оцінка встановлених районним судом обставин є вірною з огляду на нижчевикладене. Відповідно до абзацу другого частини третьої статті 1224 ЦК України не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом. Частиною п`ятою статті 1224 ЦК України встановлено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Згідно роз`яснень, викладених у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України N 7 від 30.05.2008р. «Про судову практику у справах про спадкування», правило абзацу другого частини третьої статті 1224 ЦК стосується особи, яка зобов`язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами Сімейного кодексу України (далі - СК). Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку. Правило частини п`ятої статті 1224 ЦК стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК не були зобов`язані утримувати спадкодавця. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Виходячи зі змісту зазначеної норми, суд при вирішенні такої справи згідно з вимогами ст. 264 ЦПК повинен встановити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи. Для постановлення рішення про усунення від спадкування у справі повинні бути надані належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що спадкодавець потребував допомоги відповідача, останній мав можливість її надати, проте ухилявся від обов`язку щодо її надання. Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. Тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Крім цього, підлягає з`ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу. Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно ч. 5 ст. 1224 ЦК має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування. Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Між тим, судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачкою не надано належних, допустимих та переконливих доказів того, що ОСОБА_3 перебувала у безпорадному стані й потребувала сторонньої допомоги, зокрема, з боку відповідача, а останній умисно ухилявся від надання допомоги спадкодавцеві. Так, суд обґрунтовано виходив з того, що зазначені обставини не були підтверджені ані які-небудь письмовими доказами, ані поясненнями допитаних судом за клопотанням позивачки свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , а той факт, що незадовго до смерті (приблизно за місяць) ОСОБА_3 перестала самостійно ходити, не є достатнім та переконливим доказом того, що остання перебувала у безпорадному стані. Також судом правильно враховано, що сам факт того, що позивачка менше ніж за місяць до смерті ОСОБА_3 перевезла її до себе та допомагала останній, не свідчить про факт умисного ухилення відповідача від надання допомоги матері. До того ж з пояснень відповідача вбачається, що у цей період він навідував матір декілька разів, привозив їй їжу, і сама позивачка у суді першої інстанції не заперечувала, що ОСОБА_2 раз на 4-5 днів приїздив до ОСОБА_3 , хоча, за її твердженням, допомоги не надавав (технічний запис судового засідання від 10.02.2020 року). За такого, суд обґрунтовано дійшов висновку про недоведеність наявності передбаченої ст. 1224 ЦК України сукупності обставин для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про усунення ОСОБА_2 від права на спадкування За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно дослідив обставини справи, дав належну оцінку доказам, які надали сторони, та прийшов до вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 . Апеляційна скарга не містить доводів, які спростовують висновки суду про недоведеність позивачкою наявності передбачених законом підстав для усунення відповідача від права на спадкування. Зазначені у лікарському свідоцтві про смерть ОСОБА_3 хвороби (патологічні стани), що призвели до смерті останньої, а саме: а) набряк головного мозку, б) гостра алкогольна енцефалопатія, в) хронічна гепатоцелюлярна недостатність, г) алкогольна хвороба печінки - не є належним доказом перебування ОСОБА_3 за її життя у безпорадному стані, оскільки не свідчить про те, що вона не могла самостійно забезпечити умови свого життя та потребувала стороннього догляду , допомоги та піклування. Не доводять цього і картки виклику швидкої медичної допомоги (ШМД), оскільки ними лише зафіксовані факти виїзду до ОСОБА_3 бригади ШМД 02 липня 2017 року та 07 липня 2017 року (коли була зафіксована смерть ОСОБА_3 , що настала до приїзду ШМД). За такого колегія суддів вважає необґрунтованими посилання ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_4 в судовому засіданні у суді апеляційної інстанції на те, що вищевказані документи підтверджують перебування ОСОБА_3 у безпорадному стані. Не можуть бути прийняті до уваги посилання апеляційної скарги на те, що відповідач не надав ніяких доказів на спростування доводів позову, зокрема, медичних документів про стан здоров`я ОСОБА_3 . Так, тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами цивільного процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред`явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Якщо позивач розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред`явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом , такі вимоги підлягають задоволенню. Проте ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами факт потреби ОСОБА_3 через перебування у безпорадному стані в допомозі відповідача, та ухилення останнього від обов`язку щодо її надання. Не заслуговують на увагу і посилання апеляційної скарги на неврахування судом того факту, що позивачка є малозабезпеченою особою, а тому не мала коштів як на нотаріальне посвідчення заповіту ОСОБА_2 , так і для вчинення будь-яких інших нотаріальних дій, оскільки ці обставини не впливають на вирішення спірних правовідносин. Отже, доводи апеляційної скарги про упередженість суду першої інстанції при розгляді даної справи є безпідставними. Таким чином, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія дійшла висновку, що підстав для його скасування немає. Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 12 березня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий В.В. Коломієць Судді: О.О. Данилова Н.О. Шаманська Повний текст постанови складено 20 липня 2020 року.