Постанова 4820 № 686/24092/25

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2026 року м. Хмельницький Справа № 686/24092/25 Провадження № 22-ц/820/814/26 Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Костенка А.М., Янчук Т.О., секретар судового засідання Шевчук Ю.Г., з участю представників позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , представників відповідачів ОСОБА_3 ОСОБА_6, розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором позики за апеляційними скаргами ОСОБА_5 , ОСОБА_5 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 січня 2026 року та ОСОБА_4 на додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 4 лютого 2026 року, встановив: 1.

Описова частина Короткий зміст первісних позовних вимог У серпні 2025 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором позики. ОСОБА_4 зазначив, що ОСОБА_5 і ОСОБА_5 перебувають у зареєстрованому шлюбі, водночас у провадженні суду знаходиться справа про розлучення. 18 квітня 2024 року ОСОБА_5 отримав у позивача в борг 225 000 доларів США на строк до 1 серпня 2025 року. Факт укладення договору позики та передачі коштів підтверджується відповідною розпискою. Оскільки ОСОБА_5 уклав договір позики за час шлюбу, то у відповідачів виник спільний обов`язок з повернення позичених коштів. ОСОБА_5 не повернув позику, внаслідок чого з відповідачів на користь позивача слід стягнути борг у розмірі 225 000 доларів США. Також у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання ОСОБА_5 і ОСОБА_5 мають сплатити позивачу 3% річних від простроченої суми за 32 дні у розмірі 591 долар 78 центів США. За таких обставин ОСОБА_4 просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_5 на свою користь заборгованість за договором позики у розмірі 225 000 доларів США (основна сума боргу) та 591 долар 78 центів США 3% річних від простроченої суми за період з 21 липня 2025 року по 21 серпня 2025 року. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 січня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики в сумі 225 000 доларів США та три проценти річних від простроченої суми в розмірі 369 доларів 86 центів США. Стягнуто з ОСОБА_5 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судовий збір в сумі по 7 570 грн з кожного. Додатковим рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 4 лютого 2026 року стягнуто з ОСОБА_5 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу в сумі по 1 000 грн з кожного. Суд керувався тим, що ОСОБА_5 не виконав зобов`язання за договором позики та не повернув ОСОБА_4 позичені кошти. Договір позики був укладений в інтересах сім`ї, що створює для ОСОБА_5 як другого з подружжя обов`язок повернути позику. Відтак з ОСОБА_5 та ОСОБА_5 слід стягнути солідарно на користь позивача 225 000 доларів США неповернутої позики. Оскільки відповідачі прострочили виконання грошового зобов`язання, то вони мають сплатити ОСОБА_4 3% від простроченої суми за період з 2 до 21 серпня 2025 року у розмірі 369 доларів 86 центів США. Ухвалюючи додаткове рішення, суд виходив з того, що ОСОБА_4 у зв`язку з розглядом справи поніс обґрунтовані витрати на професійну правничу допомогу, а з відповідачів на його користь слід присудити ці витрати з урахуванням принципів реальності та співмірності адвокатських послуг. Короткий зміст вимог апеляційних скарг В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить змінити додаткове рішення суду першої інстанції в частині розміру присуджених витрат на правничу допомогу шляхом збільшення розміру цих витрат з 2 000 грн до 26 000 грн посилаючись на порушення норм процесуального права. Апеляційній скарга мотивована тим, що розмір понесених ОСОБА_4 витрат на професійну правничу допомогу є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання цих робіт, обсягом наданих адвокатом послуг і ціною позову. Водночас розмір присуджених з відповідачів витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критеріям реальності та розумності адвокатських послуг і є очевидно заниженим. Також суд першої інстанції неправомірно зменшив розмір витрат на правничу допомогу з власної ініціативи, без відповідного клопотання відповідачів. В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову до неї та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_5 не є стороною укладеного між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 договору позики, не давала згоду на укладення цього договору та не брала на себе зобов`язання щодо повернення позики. Також у справі відсутні докази укладення ОСОБА_5 договору позики в інтересах сім`ї. Суд першої інстанції не застосував правильно норми чинного законодавства, не дав належної оцінки зібраним доказам і дійшов помилкового висновку про солідарне стягнення позики з відповідачів. Крім того, суд розглянув справу з порушенням правил територіальної підсудності, тобто не за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання ОСОБА_5 . В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_5 не укладав із ОСОБА_4 договір позики та не одержував від останнього грошові кошти у заявленому розмірі, а розписка від його імені є сфальсифікованою. Позивач не довів отримання ОСОБА_5 коштів у борг в інтересах сім`ї, а також надання ОСОБА_5 письмової згоди на укладення договору позики. При вишенні спору суд першої інстанції порушив принципи верховенства права та змагальності сторін, а саме не забезпечив ОСОБА_5 належний доступ до матеріалів справи та судових рішень, неправомірно та невмотивовано відмовив йому у клопотанні про витребуванні доказів, допит свідків, призначення експертизи. Крім того, суд діяв упереджено та підлягав відводу. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_5 ОСОБА_4 просить цю апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, вказавши на його законність та обґрунтованість. 2.

Мотивувальна частина Позиція суду апеляційної інстанції Статтею 263 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення відповідає не в мповній мірі. Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_4 і ОСОБА_5 слід задовольнити частково, а апеляційну скаргу ОСОБА_5 слід задовольнити в цілому. Суд першої інстанції неправильно витлумачив норми статті 65 Сімейного кодексу України (далі - СК України), не врахував норми пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та не застосував норми статей 137, 141 ЦПК України. У зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права основне рішення суду в частині задоволення позову до ОСОБА_5 і стягнення процентів від простроченої суми підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині вимог нового рішення, а додаткове рішення сулу в частині розміру витрат на професійну правничу допомогу підлягає зміні. Також суд апеляційної інстанції має змінити розподіл судових витрат. Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини З 5 квітня 2016 року ОСОБА_5 і ОСОБА_5 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 жовтня 2025 року. 18 квітня 2024 року ОСОБА_4 і ОСОБА_5 уклали договір позики, за умовами якого ОСОБА_4 позичив ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 225 000 доларів США на строк до 1 серпня 2025 року. На підтвердження укладення договору позики та передавання грошових коштів ОСОБА_5 видав ОСОБА_4 розписку. ОСОБА_5 не виконав зобов`язання за договором позики та не повернув ОСОБА_4 грошові кошти до теперішнього часу. Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції а) щодо вирішення спору по суті заявлених вимог Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом частини другої статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (стаття 1049 ЦК України). В силу частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Частиною першою статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Із положень статті 610 ЦК України слідує, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України). Як передбачено частиною другою статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Статтею 60 СК України унормовано, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. За змістом частини першої статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. В силу статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя за взаємною згодою. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів. За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, яка визнається укладеною з моменту передачі грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Предметом виконання грошового зобов`язання за договором позики є певна грошова сума, що має бути сплачена боржником кредитору. Враховуючи презумпцію відплатності договору позики, позичальник зобов`язаний повернути грошові кошти в установлений договором строк. Зобов`язання за договором повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до його умов, а також вимог актів цивільного законодавства. Боржник визнається таким, що прострочив виконання зобов`язання за договором, якщо він не приступив до його виконання, тобто не виконує дій, які випливають із змісту зобов`язання, в строки, встановлені договором. У разі прострочення боржником грошового зобов`язання настають наслідки такого прострочення у виді нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних від простроченої суми. Ці нарахування входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зобов`язання за договором повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до його умов, а також вимог актів цивільного законодавства. За загальним правилом усе майно, яке набуте подружжям за час перебування у шлюбі, є його спільною сумісною власністю. Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Для визнання спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 24 постанови від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч. 4 ст. 65 СК). Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 9 січня 2020 року у справі №367/7110/14-ц). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі №638/18231/15-ц зазначила, що за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя. Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. При вирішенні спору про порядок виконання колишнім подружжям зобов`язань, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо питання про поділ цих зобов`язань не було зі згоди кредитора вирішене при поділі спільного майна цього подружжя, суди повинні керуватися тим, що подружжя має відповідати за такими зобов`язаннями солідарно усім своїм майном. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 травня 2018 року (справа №639/7335/15-ц) сформульовано такий правовий висновок. Тлумачення частини четвертої статті 65 СК України свідчить, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об`єктивний підхід, оскільки він не пов`язує виникнення обов`язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов`язаною особою, якщо об`єктивно цей договір було укладено в інтересах сім`ї та одержане майно було використано в інтересах сім`ї. Такий підхід в першу чергу спрямований на забезпечення інтересів кредиторів. Той з подружжя, хто не був учасником договору, не може посилатися на відсутність своєї згоди, якщо договір було укладено в інтересах сім`ї. Зібрані докази вказують на те, що 18 квітня 2024 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 був укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_4 позичив ОСОБА_5 225 000 доларів США. Факт укладення сторонами договору позики та передавання позивачем ОСОБА_5 грошових коштів підтверджується розпискою. Зміст указаної розписки свідчить про те, що між сторонами виникли саме позикові правовідносини, в яких ОСОБА_5 мав повернути ОСОБА_4 позичені кошти до 1 серпня 2025 року. Оригінал розписки знаходиться у ОСОБА_4 , що свідчить про неповернення ОСОБА_5 позики. Водночас у справі відсутні достовірні та достатні докази про внесення ОСОБА_5 коштів на повернення позики. За таких обставин суд першої інстанції правомірно керувався тим, що ОСОБА_5 не виконав зобов`язання за договором і не повернув позичені кошти, а тому з нього на користь ОСОБА_4 слід стягнути 225 000 доларів США боргу. Твердження ОСОБА_5 про неукладення ним договору позики, а також про фальсифікацію позивачем розписки є необґрунтованими. До того ж, апеляційний суд оглянув у судовому засіданні оригінал розписки, який не має ознак підроблення документа. ОСОБА_5 оспорює договір позики на тій підставі, що грошові коти були одержані ним у меншій кількості, ніж зазначено в розписці. Відтак згідно з частиною першою статті 1051 Цивільного кодексу України, частиною другою статті 78 ЦПК України безгрошовість позики має підтверджуватися лише письмовими доказами та не може ґрунтуватися на показаннях свідків. Підстави для відступу від цього правила ОСОБА_5 не наведені. Водночас ОСОБА_5 не оспорює факт написання ним розписки від 18 квітня 2024 року, а тому висновок судової технічної експертизи давності документа не встановить обставини, що мають значення для справи (стаття 103 ЦПК України). Відтак суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні клопотань ОСОБА_5 про виклик свідків і призначення експертизи. Також суд дотримався правил територіальної юрисдикції (підсудності) справи, визначених частиною восьмою статті 28 ЦПК України, щодо розгляду справи за місцем виконання договору позики. В цілому процесуальні дії суду не вплинули на правильність ухваленого судом рішення про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 боргу за договором позики. Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_5 (дружина позичальника) не підписувала договір позики від 18 квітня 2024 року та не давала згоду на отримання коштів у борг від ОСОБА_4 її чоловіком ОСОБА_5 в інтересах сім`ї. Докази того, що позичені кошти були витрачені саме в інтересах сім`ї відповідачів у справі відсутні. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що внаслідок укладення між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 договору позики у ОСОБА_5 (дружина позичальника) виникло солідарне зобов`язання з повернення позичених коштів. Відтак у позові ОСОБА_4 до ОСОБА_5 слід відмовити. Також суд першої інстанції не врахував положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, згідно з якими у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого відповідним законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого триває до теперішнього часу. У зв`язку з цим ОСОБА_5 звільняється від сплати на користь ОСОБА_4 процентів від простроченої суми, передбачених статтею 625 ЦК України, за період з 2 до 21 серпня 2025 року. Отже з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 слід стягнути лише борг за договором позики у розмірі 225 000 доларів США. б) щодо доводів апеляційної скарги про розгляд справи суддею, який підлягав відводу Відповідно до статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді. Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу. Згідно зі статтею 40 ЦПК України питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід. Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу. Позов ОСОБА_4 надійшов до суду 25 серпня 2025 року. Автоматизованою системою документообігу суду визначено суддю Карплюка О.І. для розгляду справи. ОСОБА_5 тричі заявляв відвід судді Карплюку О.І. посилаючись на його упередженість та необ`єктивність. Суд безпосередньо ухвалою від 26 грудня 2025 року, а судді, які не входили до складу суду, ухвалами 15 січня 2026 року та 22 січня 2026 року відмовили у задоволенні заявленого ОСОБА_5 відводу головуючому у справі - судді Карплюку О.І. Матеріали справи не містять відомостей про те, що мали місце підстави, передбачені статтею 36 ЦПК України, для відводу судді Карплюка О.І., а тому суд обґрунтовано відхилив заяви ОСОБА_5 про відвід. Порядок вирішення питання про відвід судом не порушено. Доводи ОСОБА_5 щодо неправомірності розгляду справи суддею Карплюком О.І. є безпідставними та надуманими. в) щодо витрат на професійну правничу допомогу Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункти 1 частини третьої статті 133 ЦПК України). Згідно з частинами першою, другою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Із положень статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою . Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя - п`ята). Як передбачено частиною другою статті 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат. До складу витрат на професійну правничу допомогу включаються витрати з оплати винагороди адвоката за здійснення представництва інтересів учасника справи в суді та надання інших видів правової допомоги клієнту. Розмір гонорару адвоката та порядок його обчислення визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом на підставі укладеного ними договору, при цьому гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Водночас, у разі, якщо понесені особою витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям співмірності, то за обґрунтованим клопотанням іншої сторони суд може зменшити розмір указаних судових витрат. Як зазначили Велика Палата Верховного Суду в додатковій постанові від 19 лютого 2020 року (справа №755/9215/15-ц) та Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 3 червня 2020 року (справа №211/1674/19), процесуальний закон виключає ініціативу суду щодо зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, якщо ці витрати не відповідають критерію співмірності. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 9 лютого 2022 року у справі №523/3904/19 виснував, що у розумінні положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі недотримання, на її думку, вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. За загальним правилом стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею та документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, то судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. На підставі договору-доручення про надання правничої (правової) допомоги від 6 серпня 2025 року (т. 3 а.с. 179-181) адвокатка Прокопик І.О. надавала ОСОБА_4 професійну правничу допомогу в суді першої інстанції. За умовами цього договору на визначення розміру гонорару адвоката впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень замовника. Обсяг правничої (правової) допомоги враховується при визначенні обґрунтованого розміру гонорару (пункт 3.1). Із акта здавання-приймання робіт від 30 січня 2026 року (т. 3 а.с. 184) слідує, що адвокатка Прокопик І.О. надала ОСОБА_4 юридичні послуги у виді: формування правової позиції, аналізу судової практики, пошуку релевантних висновків Верховного Суду, збору документів та інформації, підготовки та подання заяви про забезпечення позову, додаткових пояснень; ознайомлення з відзивом на позовну заяву, його аналізу, підготовки та подання відповіді на відзив; підготовки заперечень на п`ять клопотань і трьох заяв про відвід; участі у трьох судових засіданнях, - тривалістю 24,5 годин на суму 26 000 грн. В суді першої інстанції ОСОБА_5 не заявляв клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з невідповідністю їх критеріям співмірності. Натомість усупереч процесуального закону суд з власної ініціативи зменшив розмір цих витрат до 2 000 грн. Також суд, задовольняючи частково позов ОСОБА_4 , не застосував принцип пропорційності розподілу витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням розміру задоволених позовних вимог. Відтак, оскільки позов ОСОБА_4 задоволено лише щодо ОСОБА_5 на 99,74% (225000,00?100:225591,78), то з останнього на користь позивача слід присудити 25 932 грн 40 коп. витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції (26000?99,74%). У цій частині додаткове рішення суду підлягає зміні. 3.Висновки суду апеляційної інстанції При вирішенні спору суд першої інстанції не застосував правильно норми чинного законодавства, а тому ухвалене ним рішення в частині задоволення позову до ОСОБА_5 , а також задоволення позову до відповідачів про стягнення процентів від простроченої суми не може залишатися в силі. В іншій частині рішення суду відповідає вимогам закону, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційних скарг не вбачається. У порядку часткового задоволення позову з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 підлягає стягненню лише 225 000 доларів США боргу за договором позики. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами суд першої інстанції не дотримався норм процесуального закону, внаслідок чого ухвалене ним додаткове рішення в частині розміру витрат на професійну правничу допомогу слід змінити. З ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 підлягає стягненню 25 932 грн 40 коп. витрат на професійну правничу допомогу. Щодо судових витрат Вирішуючи питання щодо зміни розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції враховує положення статті 141 ЦПК України, згідно з якою судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позов ОСОБА_4 задоволено лише щодо ОСОБА_5 на 99,74% (225000?100:225591,78). Тому з ОСОБА_5 на користь позивача слід присудити судовий збір за подання позову у розмірі 15 100 грн 64 коп. (15140?99,74%). Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково, то ОСОБА_4 повинен відшкодувати останньому 47 грн 24 коп. судового збору за подання апеляційної скарги (18168?0,26%). Враховуючи вимоги частини десятої статті 141 ЦПК України, суд апеляційної інстанції вважає можливим звільнити ОСОБА_4 від сплати ОСОБА_5 судового збору за подання апеляційної скарги та стягнути з ОСОБА_5 на користь позивача судовий збір за подання позову у розмірі 15 053 грн 40 коп. (15100,64-47,24). Водночас з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 слід присудити 18 168 грн судового збору за подання апеляційної скарги. Керуючись статтями 141, 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, ухвалив: Апеляційні скарги ОСОБА_5 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 січня 2026 року в частині задоволення позову до ОСОБА_5 та стягнення процентів від простроченої суми скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення, розподіл судових витрат між сторонами змінити. Додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 4 лютого 2026 року в частині розміру витрат на професійну правничу допомогу змінити. В позові ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про солідарне стягнення 225 591 долару 78 центів США боргу за договором позики відмовити. В позові ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення 591 долару 78 центів США процентів від простроченої суми відмовити. В решті основне рішення суду залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_5 (місце проживання - АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_4 (місце проживання - АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) 25 932 гривні 40 копійок витрат на професійну правничу допомогу. Стягнути з ОСОБА_5 (місце проживання - АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_4 (місце проживання - АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) 15 053 гривні 40 копійок витрат зі сплати судового збору. Стягнути з ОСОБА_4 (місце проживання - АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_5 (місце проживання - АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) 18 168 гривень судового збору за подання апеляційної скарги. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 18 червня 2026 року. Судді: О.І. Ярмолюк А.М. Костенко Т.О. Янчук Головуючий у першій інстанції - Карплюк О.І. Доповідач - Ярмолюк О.І. Категорія 27