Постанова Львівський апеляційний суд № 461/9151/25

Справа № 461/9151/25 Головуючий у 1 інстанції: Романюк В.Ф. Провадження № 22-ц/811/4515/25 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 червня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: Головуючого судді: Савуляка Р.В. суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М., без участі сторін,розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справуза апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 01 грудня 2025 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором,- ВСТАНОВИЛА: У листопаді 2025 року Акціонерне товариство «Ідея Банк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором. Позовні вимоги обґрунтовували тим, що 03 лютого 2025 р. між Акціонерним товариством «Ідея Банк» та відповідачем було укладено договір кредиту №R01.00614.011590587. Згідно кредитного договору відповідач отримав кредит в розмірі 60 704,47 грн. зі сплатою 71,47% річних, з поверненням, сплатою кредиту та інших платежів, у тому числі процентів у терміни, передбачені встановленим Кредитним договором графіком щомісячних платежів. Позивач повність виконав свої зобов`язання згідно Кредитного договору, що підтверджується належним чином засвідченими копіями доказів видачі кредиту. Проте, відповідач не повернув отриманий кредит у встановлений договором термін та не сплатив нараховані інші платежі за кредитним договором. Останній платіж відповідачем здійснено 12 жовтня 2025 р. Сума боргу відповідача за кредитним договором станом на 24 жовтня 2025 р. становить 77829,96 грн. Вказана заборгованість відповідача підтверджується випискою по особовому рахунку № НОМЕР_1 та довідкою-розрахунком заборгованості станом на 24 жовтня 2025 р. Відтак, у зв`язку із невиконанням умов кредитного договору, на адресу відповідача банком направлено вимогу про усунення порушення кредитних зобов`язань від 02 вересня 2025 року. Згідно даної вимоги АТ «Ідея Банк» вимагало терміново, протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня направлення кредитором цієї вимоги виконати зобов`язання по кредитному договору, а саме достроково повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитними коштами, тобто до дня фактичного погашення всієї заборгованості за кредитом, а також суму пені, нарахованої на день повного погашення заборгованості та інші платежі за кредитним договором. Також відповідачу було повідомлено, що у випадку непогашення заборгованості за кредитним договором в тридцятиденний строк з дня направлення цієї вимоги Банком будуть здійсненні заходи щодо примусового стягнення із відповідача заборгованості за кредитним договором на власний вибір кредитора. З врахуванням зазначених обставин, просили стягнути з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 77829,96 грн., а також 2422,40 грн. судового збору. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 01 грудня 2025 року позов Акціонерного товариства «Ідея Банк» (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 19390819, адреса: 79008, м. Львів, вул. Валова, 11) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) про стягнення боргу за кредитним договором, - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 19390819, адреса: 79008, м. Львів, вул. Валова, 11) заборгованість за кредитним договором в розмірі 77829,96 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 19390819, адреса: 79008, м. Львів, вул. Валова, 11) судовий збір у розмірі 2422,40 грн. Рішення суду 30 грудня 2025 року через систему «Електронний суд» оскаржив ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі покликається на те, що суд першої інстанції розглянув справу за його відсутності, оскільки був позбавлений об`єктивної можливості взяти участь у засіданні в режимі відеоконференції через несвоєчасне повідомлення. Вважає, що в оскаржуваному рішенні повністю відсутня оцінка аргументів, викладених у відзиві, а саме: питань щодо несправедливості умов кредитного договору; обставин рефінансування попереднього зобов`язання; відсутності належного розрахунку заборгованості та первинних бухгалтерських документів. Також вважає, що суд першої інстанції не надав правової оцінки відповідності умов кредитного договору вимогам ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та ст. 1056-1 ЦК України, оскільки не дослідив питання наявності у договорі несправедливих (кабальних) умов, які обмежують права споживача. Зазначає, що суд першої інстанції не дослідив обставини, пов`язані з рефінансуванням попереднього кредиту в межах однієї фінансової установи. Просить касувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 01 грудня 2025 року. Окрім цього, в апеляційній скаріз містяться клопотання про забезпечення участі апелянта у судових засіданнях у режимі відеоконференції про витребування від АТ «Ідея Банк»: договору попереднього кредиту (рефінансування); повного розрахунку реальної річної процентної ставки (РРПС); первинних бухгалтерських документів. та про призначення судово-економічної експертизи. 27 лютого 2026 року на адресу суду від представника АТ "Ідея Банк" надійшов відзив на апеляційну скаргу, вважає таку надумаю, необґрунтованою та такою, що не відповідає дійним обставинам справи. Наголошує, що відповідач в апеляційній скарзі посилається на неіснуючу або нерелевантну судову практику Верховного Суду. Заперечує щодо клопотання про витребування доказів та зазначає, що відповідач не заявляв відповідного клопотання в суді І інстанції та не був обмежений в такому праві. Звертає увагу, що між сторонами, у тому числі письмово, було досягнуто згоди за істотними умовами кредитного договору, Кредитний договір було підписано без будь-яких застережень, тому такий правочин, згідно з вимогами статті 204 ЦК України, створює презумпцію правомірності правочину, у зв`язку з чим цей договір, згідно зі статтею 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним, відповідно до приписів статті 526 ЦК України, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору. Просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Галицького районного суду м. Львова від 01 грудня 2025 року залишити без змін. В апеляційній скарзі міститься клопотання про участь ОСОБА_1 у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою. Аналіз наведеної норми свідчить, що прийняття рішення щодо проведення судового засідання в режимі відеоконференції є правом суду. Вказана норма не передбачає обов`язку проведення судового засідання в режимі відеоконференції в разі наявності про це клопотання сторони. Необхідність здійснення відеоконференції, на думку суду, визначається з врахуванням обставин справи, її складності та потреби у наданні пояснень учасників процесу. За змістом п. 1 ч.6 ст.19 ЦПК малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно ч.1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З огляду на те, що предметом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції у справі з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа призначена до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення такого клопотання. Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, є дата складення повного судового рішення 19 червня 2026 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судом та матеріалами справи встановлено, що 03 лютого 2025 р. між Акціонерним товариством «Ідея Банк» та відповідачем було укладено договір кредиту №R01.00614.011590587, відповідно до якого відповідач отримав кредит в розмірі 60704,47 грн., зі сплатою 71,47% річних, з поверненням, сплатою кредиту та інших платежів, у тому числі процентів у терміни, передбачені встановленим Кредитним договором графіком щомісячних платежів. Пунктом 11.4. Кредитного договору визначено, що нанесенням власноручного підпису під цим договором, погоджується з тим, що ДКБОФО та Тарифи, які є невід`ємною частиною ДКБОФО, Графік щомісячних платежів є невід`ємними складовими цього Договору та зобов`язується виконувати їх умови та підтверджує, що в день укладення цього Договору за його вибором йому надано ДКБОФО та Тарифи, вони йому зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення, (в редакція яка діяла у цей період) текст якого розміщено на Інтернет-сторінці Банку в розділі Архів публічних договорів за посиланням: https://ideabank.ua/uk/about/publiccontracts#4e6d870a-5c4d-49a8-8071-b978c5ec881b. Так, на підтвердження своїх вимог позивачем долучено до матеріалів справи: договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб АТ «Ідея Банк», що розміщений на офіційному веб-сайті банку; кредитний договір з додатками (оригінали наявні у позивача); виписку з особового рахунку по кредитному договору відповідача; довідку-розрахунок кредитної заборгованості; вимогу про усунення порушень кредитних зобов`язань; докази направлення вимоги відповідачу. Згідно п.п. 3, 4 паспорту споживчого кредиту вказаного кредитного договору, банк надає відповідачу кредит у розмірі 60704,47 грн. із фіксованою процентною ставкою у розмірі 71,47% річних строком кредиту на 35 місяців. Як вбачається із наявної у матеріалах справи виписки з особового рахунку по кредитному договору, останній платіж ОСОБА_1 по кредитному договору здійснено 12 жовтня 2025 р. У зв`язку із невиконанням умов кредитного договору утворилась заборгованість за договором №R01.00614.011590587 від 03 лютого 2025 року, яка згідно довідки - розрахунку заборгованості станом на 24 жовтня 2025 р. становить 77829,96 грн. та складається із наступного: прострочений борг 59359,33 грн. та прострочені проценти 18470,63 грн. У зв`язку із невиконанням умов кредитного договору, на адресу відповідача банком направлено вимогу про усунення порушення кредитних зобов`язань від 02 вересня 2025 року. Згідно даної вимоги АТ «Ідея Банк» вимагало терміново, протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня направлення кредитором цієї вимоги виконати зобов`язання по кредитному договору, а саме достроково повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитними коштами, тобто до дня фактичного погашення всієї заборгованості за кредитом, а також суму пені, нарахованої на день повного погашення заборгованості та інші платежі за кредитним договором. Також відповідачу було повідомлено, що у випадку непогашення заборгованості за кредитним договором в тридцятиденний строк з дня направлення цієї вимоги Банком будуть здійсненні заходи щодо примусового стягнення із відповідача заборгованості за кредитним договором на власний вибір кредитора. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 прострочив погашення поточних платежів кредиту та нарахованих відсотків, належним чином не повертає отриманий кредит, не виконує взятих на себе за договором зобов`язань, відповідач не надав суду жодних доказів на спростування вимог позивача. З таким висновком колегія суддів погоджується виходячи із наступних підстав. Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Згідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно достатті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 цього Кодексу. За ст.1052 ЦК України, у разі невиконання позичальником обов`язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов`язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором. Частиною 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За приписами ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Частиною 1 ст. 530 ЦК України, передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Як вбачається з доводів апеляційної скарги, стороною відповідача не заперечується сам факт укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів, натомість наголошує, що суд першої інстанції не надав оцінки доводам відзиву щодо несправедливості умов кредитного договору, рефінансування попереднього кредиту, відсутності належного розрахунку заборгованості та первинних бухгалтерських документів. У постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16 зазначено, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Як вбачається з наданої позивачем виписки з рахунку відповідача (а.с. 39-40) та платіжної інструкції (а.с. 38), відповідач дійсно отримав кредитні кошти в сумі 60 704,47 грн., користувався такими коштами, періодично погашав тіло кредиту та відсотки. Останній платіж по сплаті процентів та тіла кредиту здійснив 12 жовтня 2025 року. Отже, надана позивачем виписка про рух коштів по картці підтверджує обставини видачі кредиту та його розмір, а також розмір заборгованості за кредитом, який додатково підтверджується довідкою розрахунком заборгованості (а.с. 41). З урахуванням вище викладеного, колегія суддів приходить висновку, що наявні у справі докази в своїй сукупності підтверджують погодження сторонами всіх істотних умов договору, факт надання позивачем відповідачу ОСОБА_1 кредитних коштів, користування ними та не повернення відповідачем наданих позивачем коштів. Враховуючи, що між сторонами досягнуто згоди за істотними умовами спірного кредитного договору, такий правочин, відповідно до вимог статті 204 ЦК України, створює презумпцію правомірності правочину, у зв`язку з чим цей договір, відповідно до статті 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами, зобов`язання за ним, за приписами статті 526 ЦК України, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору. При цьому відповідач ОСОБА_1 , всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не надав суду розрахунку на спростування розрахункузаборгованості, наданого АТ «Ідея Банк». Разом з цим, відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження погашення ним тіла кредиту, не спростував тверджень позивача про наявність у нього заборгованості по тілу кредиту та процентах саме у такому розмірі. Посилання апелянта на необхідність додаткового дослідження обставин рефінансування попереднього кредиту є безпідставними та спростовуються матеріалами справи. Згідно з умовами Кредитного договору № R01.00614.011590587 від 03 лютого 2025 року, відповідач добровільно визначив цільове призначення кредитних коштів, а саме погашення заборгованості за попереднім договором № C-001-312683-24-980 від 31 травня 2024 року. Факт цільового використання цих коштів у сумі 60 704,47 грн. підтверджується випискою по рахунку, долученою до позовної заяви. Відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про надходження коштів на погашення попередніх зобов`язань в інший спосіб або про здійснення банком безпідставного подвійного нарахування процентів. Суд першої інстанції, дослідивши надані банком первинні бухгалтерські документи, дійшов обґрунтованого висновку про належне виконання сторонами умов договору та відсутність підстав для сумнівів у розмірі заявленої до стягнення заборгованості. Доводи апеляційної скарги стосовно порушення судом першої інстанції вимог ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та ст. 1056-1 ЦК України є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи. Відповідач, стверджуючи про наявність несправедливих та «кабальних» умов, не надав жодного належного доказу, який би підтверджував факт ненадання Банком повної та достовірної інформації про умови кредитування на момент підписання договору. Навпаки, матеріали справи містять підписаний відповідачем Паспорт споживчого кредиту від 03 лютого 2025 року (а.с. 31), що свідчить про його добровільне ознайомлення з усіма умовами та відсутність зауважень щодо змісту правочину. Відповідно до ст. 204 ЦК України правомірність правочину презюмується, а згідно зі ст. 629 ЦК України укладений договір є обов`язковим до виконання. Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 756/6038/20, незгода позичальника з окремими умовами кредитування за відсутності застережень під час укладення договору не може бути підставою для визнання такого договору недійсним. Між сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, які були закріплені в письмовій формі та підписані відповідачем особисто. Таким чином, умови договору не порушують принципу добросовісності, не створюють істотного дисбалансу прав та обов`язків сторін, а посилання апелянта на ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є лише способом уникнення відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, що належним чином було оцінено судом першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором в розмірі 77 829,96 грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 заявив клопотання про витребування договору попереднього кредиту (рефінансування); повного розрахунку реальної річної процентної ставки (РРПС) та первинних бухгалтерських документів. Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Статтею 81 ЦПК передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до частин 1-3 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах 2 та 3 статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї (частина 1 статті 84 ЦПК України). Тобто, за змістом статті 84 ЦПК України учасник справи у разі саме неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. При цьому за подання клопотання про витребування доказів судовий збір не сплачується. Як вбачається з документів долучених до позовної заяви, АТ «Ідея Банк» надано договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб АТ «Ідея Банк», що розміщений на офіційному веб-сайті банку; кредитний договір з додатками (оригінали наявні у позивача); виписку з особового рахунку по кредитному договору відповідача; довідку-розрахунок кредитної заборгованості; вимогу про усунення порушень кредитних зобов`язань; докази направлення вимоги відповідачу. Відтак, враховуючи наведені норми права та наявність в матеріалах справи розрахунку заборгованості та доказів укладення кредитного договору, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання, оскільки витребування зазначених в клопотанні доказів на стадії апеляційного розгляду є недоцільним. Апеляційний розгляд здійснюється в межах доводів апеляційної скарги та на підставі наявних у справі доказів. Крім того, витребування таких доказів призвело б до фактичного повторного розгляду справи та підміни функцій суду першої інстанції, що суперечить природі апеляційного провадження. За таких обставин підстав для задоволення клопотання колегія суддів не вбачає. Окрім цього, в апеляційній скарзі заявлено клопотання про призначення у справі судової економічної експертизи. Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів прийшла до висновку, що відсутні правові підстави та передбачені статтею 103 ЦПК України обставини, які б свідчили про необхідність призначення у справі судової економічної експертизи. Будь-яких беззаперечних даних, з приводу того, що є необхідним призначення судової економічної експертизи у цивільній справі на час розгляду апеляційної скарги судом апеляційної інстанції - матеріали справи не містять та заявником суду не надано. Доводи апелянта про позбавлення його права на участь у судовому засіданні через несвоєчасне повідомлення про відеоконференцію не заслуговують на увагу, з огляду на наступне. Про відкриття провадження у справі та призначення судового засідання на 01 грудня 2025 року відповідач був належним чином повідомлений ще 10 листопада 2025 о 23:45 шляхом отримання відповідної ухвали через систему «Електронний суд» (а.с. 54). Отже, відповідач мав об`єктивну можливість завчасно підготуватися до судового засідання та подати клопотання про участь у засіданні в режимі відеоконференції в межах строку, передбаченого ч. 2 ст. 212 ЦПК України. Проте, клопотання про участь у засіданні в режимі відеоконференції було подано відповідачем із порушенням строку, передбаченого ч. 2 ст. 212 ЦПК України (не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання), без дотримання вимог щодо направлення копій іншим учасникам справи. Попри це, суд першої інстанції задовольнив клопотання відповідача та забезпечив технічну можливість для участі у засіданні в режимі відеоконференції. Однак, відповідач, будучи обізнаним про призначене судове засідання, до відеоконференції не підключився, а спроби секретаря судового засідання зв`язатися з ним для забезпечення відеозв`язку виявилися безрезультатними через відсутність відповідача на зв`язку. Враховуючи, що позивач просив розглядати справу за його відсутності, а відповідач, будучи обізнаним про дату та час розгляду, не приєднався до судового засідання в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку,суд першої інстанції, за відсутності перешкод для розгляду справи по суті, обґрунтовано розглянув справу за відсутності учасників судового процесу, діючи в межах норм процесуального законодавства, що жодним чином не порушує ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Згідно норм ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, постановлено справедливе судове рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає. Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів, - УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 01 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку тільки в випадках передбачених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 19 червня 2026 року. Головуючий: Савуляк Р.В. Судді: Крайник Н.П. Шандра М.М.