Постанова 4824 № 759/4195/24

справа № 759/4195/24 головуючий у суді І інстанції Журибеда О.М. провадження № 22-ц/824/7878/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О. П О С Т А Н О В А Іменем України 26 травня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 19 листопада 2025 року, ухвалене під головуванням судді Журибеди О.М., у м. Києві, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В: У лютому 2024 року ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду з позовом та просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № Z06.223.73144від 05 жовтня 2017 року у розмірі 48 888,90 грн. та за кредитним договором № № 10000537257 від 15 травня 2019 року у розмірі 6 018,00 грн.,а всього у загальному розмірі 54 906,90 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05 жовтня 2017 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № Z06.223.73144. 07 липня 2023 року між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 07072023 у відповідності до умов якого АТ «Ідея Банк» передає позивачу права вимоги до боржників, в тому числі до ОСОБА_1 . Відповідно до реєстру боржників від № 3 до договору факторингу, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 48 888, 90 грн. з яких: 17 939, 40 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 30 949, 50 грн. - сума заборгованості за відсотками. Окрім цього, 15 травня 2019 року між ТОВ «Інвест Фінанс» та відповідачем було укладено кредитний договір № 10000537257. 11 травня 2021 року між ТОВ «Інвест Фінанс» та ТОВ «ФК Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 11052021 у відповідності до умов якого ТОВ «Інвест Фінанс» відступило позивачу права вимоги до боржників, в тому числі до відповідача ОСОБА_1 , заборгованість якого складає: 6 018, 00 грн. з яких 2 700, 00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 3 318, 00 грн. - сума заборгованості за відсотками. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 19 листопада 2025 року позов ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» задоволено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує, що у матеріалах справи відсутні банківські виписки з особового (карткового) рахунку відповідача за весь період кредитування, які б відображали рух коштів (видачу кредиту, погашення, нарахування відсотків), відсутні меморіальні ордери та/або платіжні доручення, які підтверджують перерахування кредитних коштів саме відповідачу (зокрема за договором з ТОВ «Інвест Фінанс»), а також відсутній деталізований розрахунок відсотків з зазначенням бази нарахування (залишку тіла кредиту) за кожен день/період, що унеможливлює перевірку правильності заявлених до стягнення сум. Крім того, суд першої інстанції помилково прийняв «довідку» ТОВ «Платежі онлайн» як належний та допустимий доказ видачі кредиту за договором № 10000537257, оскільки така довідка не є банківською випискою або первинним бухгалтерським розрахунковим документом банку чи фінансової установи, не підтверджує зарахування коштів саме на рахунок, що належить відповідачу, та не відповідає вимогам до підтвердження розрахункових операцій і руху коштів, встановленим регуляторними правилами у банківській сфері. Позивачем заявлено до стягнення значну суму відсотків (30 949,50 грн. за договором Ідея Банк та 3 318,00 грн. за договором Інвест Фінанс). При цьому в матеріалах справи відсутні докази того, за який саме період нараховані ці відсотки і за якою ставкою. Враховуючи, що договір з Ідея Банк від 2017 року мав строк дії 30 місяців (до квітня 2020 року), нарахування відсотків поза межами строку кредитування (після спливу строку повернення кредиту) є неправомірним згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду (справа № 444/9519/12). Суд першої інстанції не перевірив, чи нараховані ці відсотки в межах строку кредитування. Також вказує, що суду першої інстанції необґрунтовано відмовив в застосуванні строку позовної давності. У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» вказує, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що скарга не може бути задоволена, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що 05 жовтня 2017 року ОСОБА_1 уклала із АТ «Ідея Банк» кредитний договір № Z06.223.73144, відповідно до умов якого, банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 31 042,00 грн., включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а Позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом з процентами платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього Договору (а.с. 8-11). Згідно із п. 1.2. вказаного договору, банк надає кредит у день підписання даного Договору строком на 30 місяців. Датою видачі кредиту, є дата списання коштів з позичкового рахунку для зарахування на банківський поточний рахунок Позичальника, вказаний в п. 1.14. Договору, надалі по тексту «БПР» (при видачі кредиту у готівковій формі). Пунктом 1.3 договору передбачено, що за користування кредитом позичальник сплачує річну змінювану процентну ставку в розмірі, що визначається як змінна частина ставки, збільшена на 12.49% (Маржу Банку). Відповідно до п. 1.4 договору, станом на день укладання Договору змінна частина ставки, визначена за Рішенням Правління Банку. Становить 9.50%, що разом з Маржею Банку складає змінювану проценту ставку в розмірі 21.9900%. 07 липня 2023 року між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 07072023, відповідно до умов якого право грошової вимоги за кредитним договором № Z06.223.73144 від 05 жовтня 2017 року, укладеним між АТ «Ідея Банк», та ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» (а.с. 25-26). Відповідно до реєстру боржників № 3 до договору факторингу ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № Z06.223.73144 від 05 жовтня 2017 року в сумі 48 888,90 грн., з яких: 17 939,40 грн. - заборгованість за основним боргом; 30 949,50 грн. - заборгованість за відсотками. В матеріалах справи міститься виписка по рахунку ОСОБА_1 від 07 липня 2023 року за договором № Z06.223.73144 від 05 жовтня 2017 року, що підтверджує отримання останньою кредитних коштів. 15 травня 2019 року між ТОВ «Інвест Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 10000537257 (а.с. 31-36). Відповідно до п. 1.1. За цим Договором Товариство зобов`язується надати Позичальникові кредит у гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним відповідно до умов цього Договору та виконати інші обов`язки, передбачені цим Договором. Пунктом 1.2. визначено суму на який надається кредит 2 700,00 гривень. Тип кредиту - кредит. Згідно із п. 1.3. строк надання кредиту 30 ( Тридцять ) календарних днів. Дата повернення кредиту вказується в Графіку платежів/розрахунків, що є Додатком №1 до цього Договору. Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах, визначених цим Договором. Відповідно до п. 1.4. договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за кожен день користування кредитом за Процентною ставкою. Зазначена Процентна ставка нараховується: в межах строку кредиту, передбаченого п.1.3. цього Договору; - в межах строку, на який було продовжено строк кредиту за домовленістю Сторін, якщо інший розмір процентної ставки не передбачено відповідною додатковою угодою до цього Договору із урахуванням Програми лояльності. Якщо за ініціативою Позичальника у межах строку, визначеного в п.1.3. Договору, або протягом трьох робочих днів, що слідують за датою закінчення такого строку, відбудеться продовження строку кредиту на новий строк, то Позичальник як учасник Програми лояльності отримає від Товариства індивідуальну знижку на процентну ставку на новий строк кредиту. При цьому Позичальник розуміє та надає згоду Товариству, що застосування іншої процентної ставки залежить від того чи отримає Позичальник індивідуальну знижку від Товариства на процентну ставку, та у випадку такого отримання Позичальник погоджується, що застосування іншої процентної ставки є наперед обумовленим та не може вважатися односторонньою зміною умов цього Договору, оскільки, умови про застосування різних процентних ставок за цим Договором чітко визначені домовленістю Сторін. У випадку користування кредитом понад строк, встановлений п. 1.3. цього Договору, без укладення відповідної угоди про продовження строку кредиту, особливі умови, встановлені для Позичальника промокодом за Програмою лояльності, втрачають силу, застосовується Базова процентна ставка, а нараховані проценти за весь строк користування кредитом підлягають перерахуванню за Базовою процентною ставкою. При цьому, Позичальник розуміє та погоджується, що застосування процентної ставки без знижки не можна вважати зміною процентної ставки, порядку її обчислення та порядку сплати у бік погіршення для Позичальника, оскільки надання кредиту за цим Договором здійснюється саме на умовах процентної ставки, передбаченої цим Договором, а можливість отримання знижки забезпечена для Позичальника лише як для учасника Програми лояльності та лише за умови виконання вимог для її застосування, передбачених цим Договором. Відповідно до п. 1.5. кредитного договору, мета отримання кредиту: споживчі цілі (для власних потреб, не пов`язаних з підприємницькою діяльністю, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника). Пунктом 1.6 договору визначено орієнтовну реальна річна процентна ставка на дату укладення цього Договору складає за ставкою 547.5% річних. Відповідно до п. 1.7. орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення цього Договору складає за ставкою 3 915,00 грн. У відповідності до п. 9.10 кредитного договору, вказаний договір підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер мобільного телефону ОСОБА_1 , який зазначений в п. 10 цього договору. Згідно інформаційної довідки ТОВ «Платежі онлайн» від 19 лютого 2024 року № 377/02 ТОВ «Платежі Онлайн» як технологічний оператор платіжних послуг повідомив, що на сайті торговця через платіжний сервіс «Платон» була проведена успішна транзакція із сумою 2 700,00 грн. на номер платіжної картки № НОМЕР_1 . 11 травня 2021 року між ТОВ «Інвест Фінанс» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 11052021, у відповідності до умов якого ТОВ «Інвест Фінанс» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Інвест Фінанс» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників. Відповідно до Витягу з реєстру боржників від 11 травня 2021 року до договору факторингу № 11052021 від 11 травня 2021 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором № 10000537257 від 15 травня 2019 року в сумі 6 018,00 грн., з яких: 2 700,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 3 318,00 грн. - сума заборгованості за відсотками. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що TOB «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» належними доказами підтверджено факт отримання відповідачем кредитних коштів за вказаними договорами та наявності відповідної заборгованості за ними. Презумпція правомірності договорів не спростована, а отже, всі права, набуті сторонами за ними, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають безумовному виконанню, в тому числі примусовому. Апеляційний суд не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з частиною 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 1049 ЦК України). Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина 2 статті 1050 ЦК України). Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (стаття 610 ЦК України). Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Як вбачається з матеріалів справи 05 жовтня 2017 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № Z06.223.73144. Під час розгляду справи встановлено, що вищевказаний кредитний договір містять інформацію про суми кредиту, мету кредиту, умови та порядок видачі, строк їх повернення, погашення, розмір відсоткової ставки (річної), відповідальність сторін. Він підписаний сторонами. Сторони досягли домовленості з усіх істотних умов договору. Сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним й відповідало їхній внутрішній волі. Однак, отримавши від банку кошти в кредит, в порушення умов кредитних договорів ОСОБА_1 свої зобов`язання по поверненню кредиту і сплаті процентів за користування грошима належним чином не виконала. Факт отримання відповідачем кредитних коштів підтверджується наданими суду ордерами-розпорядженнями від 05 жовтня 2017 року про перерахування коштів на рахунок відповідача (а.с. 19). За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріали справи в своїй сукупності свідчать про те, що відповідач отримала кредит за договором № Z06.223.73144 від 05 жовтня 2017 року, проте не виконала взяті на себе зобов`язання та в добровільному порядку у строки, передбачені кредитним договором, отримані кошти не повернула, тому наявні підстави для стягнення з неї на користь позивача заборгованості за тілом кредиту № Z06.223.73144 від 05 жовтня 2017 року в розмірі 17 939,40 грн. При цьому апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо стягнення відсотків, виходячи з наступного. Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін, проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів. Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому законодавство визначає різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання» (статті 530, 631 ЦК України). Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), постановах Верховного Суду від 10 серпня 2022 року у справі № 754/16771/17 (провадження № 61-12636св21), від 01 вересня 2022 року у справі № 225/3427/15-ц (провадження № 61-18053св21) зазначено: «право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання». За умовами кредитного договору № Z06.223.73144 від 05 жовтня 2017 року - строк кредитування 30 місяців, тобто до 05 квітня 2020 року. Звертаючись до суду з даним позовом ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» просило стягнути нараховані проценти, які розраховані станом на 31 січня 2024 року. Оскільки строк кредитування за вказаним кредитним договором закінчено 05 квітня 2020 року, у позивача було відсутнє право нараховувати відсотки за користування кредитом, тому вимоги позивача про стягнення таких відсотків, нарахованих після 05 квітня 2020 року, є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Після цих дат права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування позикою та зміну дати повернення всієї суми кредиту матеріали справи не містять. Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що у матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували наявну заборгованість за відсотками, нараховану до 05 квітня 2020 року. Доданий до позовної заяви розрахунок заборгованості за кредитним договором, який складений представником позивача, є безпідставним, оскільки позивач не був кредитодавцем і не мав права нараховувати відсотки з моменту укладення кредитного договору до 05 квітня 2020 року. З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 , після отримання кредитних коштів, в сумі 31 042,00 грн. здійснювала часткову сплату заборгованості, яка за твердженням позивача за тілом кредиту складає 17 939,40 грн. В той же час єдиним доказом наявності заборгованості за відсотками є розрахунок позивача та реєстр переданих прав вимоги, в яких така сума зазначена, як твердження (а.с.144). Разом з тим матеріали справи не містять розрахунку заборгованості за відсотками первісного кредитора, якому була б відображена зазначена заборгованість, підстави, час та алгоритм її нарахування. Так, відповідно до п. 1.4, 1.5 договору станом на день укладення договору змінна частина ставки, визначена за рішенням правління банку, становить 9.5%, що разом з маржею банку складає змінювану процентну ставку в розмірі 21.00%. Змінна частина процентної ставки дорівнює потрійному значенню UIRD(Український індекс рітейлових депозитів) далі індекс, за останній день попереднього місяця. Індекс переглядається та може змінюватися банком щомісячно (а.с. 8). Матеріали справи не містять розміру зазначеного індексу та щомісячних рішень банку щодо зміни чи не зміни процентної ставки за договором. Враховуючи умови укладеного між банком та відповідачем договору, апеляційний суд позбавлений можливості як перевірити правильність нарахування наявної заборгованості за відсотками так і здійснити власний розрахунок за період користування кредитом. Наданий суду розрахунок заборгованості позивача не відображає нарахування відсотків до 05 квітня 2020 року і по суті є внутрішнім документом фінансової установи, а, відтак, інформація зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості по відсоткам, на якій наполягає товариство. В наданому позивачем розрахунку заборгованості за договором зазначено лише загальний розмір заборгованості за основним боргом - 17 939,40 грн, а також за нарахованими та несплаченими відсотками - 30 949,50 грн (а.с.24), вказаний розрахунок заборгованості, не відображає ні період, за який здійснювалось нарахування процентів, ні відсоткову ставку, ні залишкової суми кредиту, на яку згідно договору мають нараховуватись відсотки. Обґрунтування наявності обставин, які є підставами позову, повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень чи тверджень, що відповідає встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. За змістом ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За наведених обставин, апеляційний суд погоджується з доводами відповідача щодо недоведеності позивачем обґрунтованості вимог в частині стягнення відсотків. Щодо кредитного договору № 10000537257 від 15 травня 2019 року укладеного між ТОВ «Інвест Фінанс» та ОСОБА_1 , апеляційний суд виходить з наступного. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»). Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. У справі, що переглядається, суд встановив, що договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. Відповідач через особистий кабінет на веб-сайті кредитора подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту, після чого кредитор надіслав відповідачу за допомогою засобів зв`язку на вказаний нею номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач використала для підтвердження підписання кредитного договору. Без здійснення зазначених вище дій відповідачем кредитний договір не був би укладений сторонами. Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» оспорювані кредитні договори вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цих договорів у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача. Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18; від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19; від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 , від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19 і від 16 грудня 2020 року у справі 561/77/19. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20). Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21). Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України). Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини 2 статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (чинний на день укладення кредитного договору), «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України. Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України. Згідно з пунктом 3 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» продавець (виконавець, постачальник) оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів із зазначенням дати здійснення розрахунку. Закон є спеціальним нормативно-правовим актом щодо регулювання спірних правовідносин. Згідно з статтею 16 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» 5 квітня 2001 року, № 2346-III, який був чинний на день проведення переказу коштів, до документів на переказ відносяться розрахункові документи, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги та інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу. Відповідно до статті 17 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» форми розрахункових документів, документів на переказ готівки для банків, а також міжбанківських розрахункових документів установлюються нормативно-правовими актами Національного банку України. Форми документів на переказ, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, установлюються правилами платіжних систем. Обов`язкові реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, оброблення та захисту встановлюються нормативно-правовими актами Національного банку України. Документ на переказ може бути паперовим або електронним. Вимоги до засобів формування і обробки документів на переказ визначаються Національним банком України. Документи за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів та інших документів, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, можуть бути паперовими та електронними. Вимоги до засобів формування документів за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів визначаються платіжною системою з урахуванням вимог, встановлених Національним банком України. Статтею 18 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» встановлено, що електронний документ на переказ має однакову юридичну силу з паперовим документом. Електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа на переказ. Порядок застосування електронного підпису для засвідчення електронного документа на переказ установлюється нормативно-правовими актами Національного банку України. Згідно з статтею 20 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» ініціатором переказу може бути платник, а також обтяжувач чи отримувач у разі ініціювання переказу за допомогою платіжної вимоги при договірному списанні та в інших випадках, передбачених законодавством, і стягувач, що отримує відповідне право виключно на підставі визначених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом. Відповідно до статті 21 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» ініціювання переказу проводиться шляхом:1) подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа; 2) подання платником до будь-якого банку документа на переказ готівки і відповідної суми коштів у готівковій формі; 3) подання ініціатором до відповідної установи - учасника платіжної системи документа на переказ, що використовується у відповідній платіжній системі для ініціювання переказу; 4) використання держателем електронного платіжного засобу для оплати вартості товарів і послуг або для отримання коштів у готівковій формі; 5) подання обтяжувачем чи отримувачем платіжної вимоги при договірному списанні; 6) надання клієнтом банку, що його обслуговує, належним чином оформленого доручення на договірне списання; 7) внесення готівкових коштів для подальшого переказу за допомогою платіжних пристроїв. Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення;2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер. Згідно статті стаття 25 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» для ініціювання переказу в межах України можуть застосовуватися електронні платіжні засоби як внутрішньодержавних, так і міжнародних платіжних систем у порядку, встановленому Національним банком України. Ініціювання переказу за допомогою електронних платіжних засобів має оформлюватися відповідними документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, що визначаються правилами платіжних систем. В матеріалах справи відсутні належні та допустимі документи, які передбачені статтями 22, 25 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», статтею 13 Закону України «Про електронну комерцію», які підтверджують ініціювання переказу первісним кредитором кредитних коштів на рахунок відповідача, а також те, що такий переказ є завершеним. З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження виконання обов`язку кредитора щодо переказу кредитних коштів відповідачу, позивачем надано інформаційну довідку ТОВ «Платежі Онлайн» про перерахування суми кредиту на невстановлені реквізити. Відтак апеляційний суд приходить до висновку, що вказані докази є неналежними, оскільки не містять інформації щодо предмета доказування, а саме отримувача платежу. З огляду на вказане, матеріали справи не містять належних доказів, підтверджуючих виконання ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» умов п. 2.1 договору про надання споживчого кредиту № 10000537257 від 15 травня 2019 року щодо здійснення безготівкового переказу грошової суми на банківський рахунок позичальника шляхом використання вказаних позичальником реквізитів електронного платіжного засобу. Не надано також доказів існування будь-яких правовідносин між ТОВ «Платежі Онлайн» та ТОВ «ФК «Інвест Фінанс», яке згідно доводів ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», здійснило переказ коштів на реквізити невідомого отримувача. З огляду на докази, наявні в матеріалах справи, апеляційний суд позбавлений можливості ідентифікувати належність електронного платіжного засобу відповідачу, оскільки повної інформації щодо номеру банківської картки або ж номеру банківського рахунку відповідача матеріали справи не містять. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 229 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення. Під час ухвалення рішення суд має вирішити, зокрема, питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються (п. 1 ч. 1 ст. 264 ЦПК України). Водночас, у справі, що переглядається, суд першої інстанції зазначених вимог процесуального закону не дотримався, помилково поклавши в основу оскаржуваного судового рішення докази, які були долученні до матеріалів справи після ухвалення судового рішення та не були предметом дослідження у судовому засіданні, що призвело до неправильного вирішення спору між сторонами. Доводи апеляційної скарги в частині, що ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» звернулось до суду із позовом про стягнення кредитної заборгованості після закінчення строку позовної давності, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне. Так, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» на усій території України встановлений карантин з 12 березня 2020 року. 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Відтак, строк позовної давності за вимогами, які виникли після 02 квітня 2017 року та не сплили станом на 02 квітня 2020 року продовжено на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Крім того, Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в зв`язку з військовою агресією РФ проти України, в Україні було введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, з подальшими його продовженнями, який триває і наразі. Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесено зміни до ЦК України щодо строків позовної давності. Так, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено зокрема п. 19, згідно якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. 14 травня 2025 року Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» Пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) виключено. Відповідно до положень Закону України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», зупинення строку позовної давності припиняється 04 вересня 2025 року. Виходячи з викладеного, строк позовної давності в даному випадку почав перебіг 04 вересня 2025 року. Разом з тим, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» звернулось до суду 28 лютого 2024 року, а тому строк позовної давності для звернення до суду не закінчився. Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, висновки суду першої інстанції частково не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по суті вимог позивача. Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. При подачі позовної заяви ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» сплатило судовий збір у розмірі 3 028,00 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з відповідача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (32,67%), а саме у розмірі 989,24 грн. (3028*32,67%). При подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 4 542,00 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про задоволення вимог апеляційної скарги, сплачений відповідачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з позивача пропорційно до відхилених вимог позовної заяви (67,33%), а саме у розмірі 3 088,10 грн. (4542*67,99%). Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Враховуючи зазначене, суд вважає за можливе стягнути з ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 різницю між сумою судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, та сумою, яку позивач має компенсувати відповідачу. Така різниця становить 2 098,86 грн. (3 088,10-989,24). На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 19 листопада 2025 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська агенція з повернення боргів», місце знаходження: вул. Симона Петлюри, 30, м. Київ, ідентифікаційний код - 35625014 заборгованість за кредитним договором № Z06.223.73144від 05 жовтня 2017 року у розмірі 17 939,40 (сімнадцять тисяч дев`ятсот тридцять дев`ять) гривень 40 копійок. В іншій частині позовних вимог відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська агенція з повернення боргів», місце знаходження: вул. Симона Петлюри, 30, м. Київ, ідентифікаційний код - 35625014, на користь ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , судовий збір в розмірі 2 098,86(дві тисячі дев`яносто вісім) гривень 86 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України. Судді Фінагеєв В.О. Кашперська Т.Ц. Яворський М.А.