Постанова КЦС ВС № 757/44587/23-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2026 року м. Київ справа № 757/44587/23-ц провадження № 61-6279св24 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Шиповича В. В., учасники справи: позивачка - ОСОБА_1 , відповідач - Національний банк України, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 листопада 2023 року у складі судді Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2024 рокуу складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог

1. У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Національного банку України про стягнення інфляційних втрат та відшкодування завданої моральної шкоди.

2. Позов обґрунтовував тим, що 02 серпня 2023 року Шевченківський районний суд міста Києва видав виконавчий лист на виконання постанови Верховного Суду від 03 липня 2023 року у справі № 761/2006/20 про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення процедури виведення банку з ринку на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн.

3. Вказаний виконавчий лист було пред`явлено позивачем до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

4. Постановою державного виконавця від 11 серпня 2023 року відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 за виконавчим листом від 02 серпня 2023 року у справі № 761/2006/20.

5. З метою виконання зазначеного виконавчого документа, у відповідності до приписів Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, державним виконавцем направлено відповідну платіжну інструкцію на примусове списання коштів від 12 вересня 2023 року № НОМЕР_3 до Національного банку України (як банку, який згідно із законом обслуговує банківські рахунки боржника).

6. Проте Національний банк України 27 вересня 2023 року повернув зазначену платіжну інструкцію без виконання з посиланням на статтю 20 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», чим, на переконання позивача, порушив його право на виконання остаточного судового рішення, ухваленого на його користь.

7. Вважає, що Національний банк України умисно перешкодив виконанню судового рішення, офіційно відмовив державному виконавцю в безспірному списанні коштів з рахунків боржника на примусове виконання судового рішення, чим завдав позивачу майнової та моральної шкоди.

8. З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просив суд стягнути з Національного банку України інфляційні втрати, нараховані відповідно до офіційного індексу споживчих цін на суму 2 000,00 грн за період з 27 вересня 2023 року до дня фактичного виконання рішення у справі, а також стягнути з відповідача на його користь 1 000 000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

9. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 07 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 квітня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

10. Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд, із висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що Національний банк України правомірно повернув державному виконавцю без виконання платіжну інструкцію № НОМЕР_3 від 12 вересня 2023 року.

11. Відтак, оскільки неправомірність і протиправність дій відповідача не були встановлені у передбаченому законом порядку, районний суд, із висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача інфляційних втрат та відшкодування завданої моральної шкоди. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

12. У квітні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2024 рокуу вказаній справі.

13. Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2024 рокувідкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

14. Ухвалою Верховного суду від 21 травня 2025 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 757/34767/23 за позовом ОСОБА_2 до Національного банку України про відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 травня 2024 року (провадження № 61-9435сво24).

15. Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2026 року поновлено касаційне провадження у справі.

16. Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2026 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

17. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

18. Підставою касаційного оскарження вказує неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 640/14909/16-ц, від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 686/20012/18, від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17, від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц, від 15 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20, від 22 грудня 2022 року у справі № 370/2383/20, від 15 лютого 2023 року у справі № 753/15095/17 та справі № 377/169/20, від 01 березня 2023 року у справі № 496/1691/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

19. Крім того у якості підстави касаційного оскарження судових рішень вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та недослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів (пункти 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

20. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин норму матеріального права, яка імперативно зобов`язує відповідача як банківську установу здійснити безспірне списання з рахунків Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на підставі судового рішення та відповідної вимоги державного виконавця, а саме пункт 15 частини першої статті 42 Закону України «Про Національний банк України».

21. На переконання заявника, суд при вирішенні спору застосував нерелевантні норми права, зокрема частину другу статті 20 Закону України «Про Національний банк України», яка встановлює обмеження (заборони) виключно для самого Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а не для інших суб`єктів, тому цією нормою, на переконання заявника, не заборонено відповідачу здійснювати безспірне списання з рахунків Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

22. Таким чином, на переконання ОСОБА_2 , висновки судів попередніх інстанцій про існування «мораторію» або «юридичного імунітету» щодо безспірного списання коштів з рахунків Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на підставі судового рішення суперечать принципу верховенства права та є помилковими.

23. Водночас вказує, що в мотивувальних частинах оскаржуваних рішень суди жодним чином не обґрунтували відмову у застосуванні до спірних правовідносин змісту пункту 15 частини першої статті 42 Закону України «Про Національний банк України», яка має імперативний характер і є спеціальною для спірних правовідносин, які склалися між учасниками справи.

24. Зауважує, що видання судом виконавчого документу на виконання рішення суду про стягнення коштів означає безспірність стягнення, а відтак, отримавши платіжний документ та перевіривши його на формальну відповідність вимогам закону, зокрема, наявність необхідних реквізитів, відсутність технічних помилок, відповідач зобов`язаний був здійснити відповідне безспірне списання, а не вдаватися до вишукування норм матеріального права, яким нібито суперечить остаточне судове рішення, на підставі якого і було видано виконавчий лист про стягнення грошових коштів з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

25. Оскільки всі рахунки Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ведуться виключно Національним банком України (згідно з пунктом 16 частини першої статті 42 Закону України «Про Національний банк України») і виконавці позбавлені інших механізмів виконавчого примусу до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, окрім направлення платіжних вимог на примусове списання коштів з його рахунків, таке хибне тлумачення судами попередніх інстанцій змісту статті 20 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» призводить до того, що остаточні судові рішення, в яких боржником (зобов`язаною особою) є Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та/або його посадові особи, фактично виводяться з-під дії Закону України «Про виконавче провадження», не можуть бути виконані в примусовому порядку, а виконання таких судових рішень залежить виключно від доброї волі боржника. Таке тлумачення не узгоджується з принципом верховенства права і не може бути покладено в основу законного та справедливого рішення суду.

26. Зауважує на помилковості висновків судів попередніх інстанцій щодо того, що шкода, спричинена перешкоджанням виконанню судового рішення, заподіяна не відповідачем, а боржником за судовим рішенням (Фондом гарантування вкладів фізичних осіб), оскільки останні зводяться до позиції, згідно з якою Фонд гарантування вкладів фізичних осіб може виконувати судові рішення, за якими він є боржником, виключно в добровільному порядку і до нього не може бути застосований примус з боку, зокрема, державних виконавців.

27. Також вказує на неправомірне покладення на позивача тягаря доказування протиправності дій відповідача, що суперечить правовій позиції, викладеній у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 15 грудня 2022 року у справі №214/7462/20, в постановах Касаційного цивільного суду від 15 лютого 2023 року у справах №753/15095/17 та №377/169/20, відповідно до якої у спорі про відшкодування шкоди відбувається такий розподіл тягаря доказування: позивач доводить наявність шкоди та її причинно-наслідковий зв`язок з діями відповідача, а відповідач, в своєю чергою, доводить відсутність протиправності та вини.

28. Більше того, на переконання ОСОБА_2 , компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення, адже право на її відшкодування виникає внаслідок порушення прав особи незалежно від наявності спеціальних норм законодавства, на що зауважено Верховним Судом у змісті пункту 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц та у постанові Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 496/1691/19.

29. Також на обґрунтування касаційної скарги вказує, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином зібрані у справі докази, зокрема, не врахували, що немає жодних відмінностей між платіжним документом, датованим 03 жовтня 2017 року № 54573267 (який відповідач своєчасно виконав), та платіжним документом, датованим 12 червня 2023 року № 71827816 (який за таких самих умов відповідач повернув без виконання).

30. Відтак, суд першої інстанції просто проігнорував вищезгаданий доказ, а суд апеляційної інстанції в мотивувальній частині оскаржуваної постанови зазначив, що такий доказ не досліджується судом, оскільки він відсутній в матеріалах справи.

31. Водночас вищезазначене не відповідає дійсності, оскільки цей доказ міститься в матеріалах справи та був поданий разом з позовною заявою, сформованою у системі «Електронний суд», і містить кваліфікований електронний підпис з відповідним таймстемпом.

32. Вищенаведене, на переконання заявника, свідчить про наявність підстав для постановлення окремої ухвали в порядку, передбаченому частиною десятою статті 262 ЦПК України із направленням останньої до судів попередніх інстанцій з метою усунення вказаних порушень та запобігання їх повторенню в майбутньому.

33. Також у змісті касаційної скарги ОСОБА_1 порушує питання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою вирішення виключної правової проблеми для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

34. У травні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив Національного банку України на касаційну скаргу, у якому вказано, що оскаржувані судові рішення ухвалені із дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу.

35. Зауважує, що законом чітко встановлена неможливість примусового списання коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а тому відповідач правомірно та в установленому законом порядку повернув державному виконавцю без виконання платіжну інструкцію від 12 вересня 2023 року, про що Національний банк України зробив відповідний напис на її зворотному боці.

36. Також зазначає, що заявник касаційної скарги посилається на незастосування судами попередніх інстанцій нерелевантних до спірних правовідносин висновків Верховного Суду. Фактичні обставини справи, встановлені судами

37. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 02 серпня 2023 року Шевченківським районним судом міста Києва видано виконавчий лист в цивільній справі №761/2006/20 на виконання постанови Верховного Суду від 03 липня 2023 року про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» з ринку на користь ОСОБА_2 судових витрат на професійну правову допомогу у розмірі 2 000,00 грн (а.с. 16-17).

38. Вищевказаний виконавчий лист пред`явлено стягувачем до примусового виконання до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

39. Постановою державного виконавця від 11 серпня 2023 року відкрито відповідне виконавче провадження № НОМЕР_3 за виконавчим листом від 02 серпня 2023 року у справі № 761/2006/20 (а.с. 18-19).

40. З метою виконання виконавчого документа державним виконавцем сформовано та направлено до Національного банку України платіжну інструкцію на примусове списання коштів № НОМЕР_3 від 12 вересня 2023 року (а.с. 20).

41. Вищевказана платіжна інструкція повернута Національним банком України без виконання 27 вересня 2023 року із посиланням на статтю 20 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (а.с. 21).

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду

42. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

43. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

44. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

45. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

46. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

47. Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у цій справі, мотивували свої рішення тим, що приписи Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» наділяють Фонд гарантування вкладів фізичних осіб спеціальним статусом, який передбачає законодавчо встановлену заборону (мораторій) на звернення стягнення на майно (кошти), їх вилучення, накладення арешту чи іншого обтяження.

48. З огляду на викладене суди дійшли висновку, що кошти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не підлягають вилученню та можуть використовуватися виключно для цілей, визначених цим Законом, про що робиться відповідний напис.

49. У зв`язку з вищенаведеним суди дійшли висновку про правомірність дій відповідача щодо повернення державному виконавцю без виконання платіжної інструкції № НОМЕР_3 від 12 вересня 2023 року.

50. Водночас колегія суддів вважає помилковими такі висновки судів попередніх інстанцій щодо застосування норм права з огляду на наступне.

51. Характерною особливістю спірних правовідносин є те, що вони виникли у зв`язку із поверненням державному виконавцю без виконання платіжної інструкції, сформованої та направленої відповідачу з метою здійснення безспірного списання грошових коштів на виконання судового рішення в іншій справі.

52. Згідно з пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

53. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Конституції України).

54. Як зауважено Верховним Судом у змісті постанови від 10 січня 2025 року в справі № 132/926/16-ц однією з фундаментальних засад судочинства та конституційних цінностей, закріплених у Конституції України, визначено обов`язковість судових рішень (пункт 9 статті 129 Конституції України). Право на судовий захист є гарантією реалізації прав і свобод. Стаття 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі якщо це рішення не виконується. Очевидно, що виконання судового рішення є складовою права кожного на судовий захист і охоплює собою, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави, територіальних громад. Обов`язкове виконання судового рішення є остаточною умовою здійснення конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та поновлення захищених судом прав і свобод, інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави, територіальних громад. Визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати як принципу верховенства права, так і справедливості, та гарантувати конституційне право на судовий захист. Тлумачення «права на суд» обумовлює сприйняття виконавчого документа в контексті конституційних гарантій реального та ефективного забезпечення обов`язковості судового рішення як конституційної цінності та частини судового рішення, а тому порушення обов`язковості судового рішення є неприпустимим та підриває авторитет держави Україна як правової.

55. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

56. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина перша статті 5 Закону України «Про виконавче провадження»).

57. Водночас змістом статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються органами доходів і зборів, а рішення щодо стягнення коштів - банками та іншими фінансовими установами. Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. У випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами. Органи та установи, зазначені в частинах першій-третій цієї статті, не є органами примусового виконання.

58. Правовий статус Національного банку України охарактеризовано Великою Палатою Верховного Суду у змісті постанови від 15 лютого 2022 року у справі № 910/6175/19 (провадження № 12-53гс20), відповідно до змісту якої Велика Палата Верховного Суду виснувала, що останній характеризується подвійною правовою природою, оскільки з одного боку, Національний Банк України є органом, уповноваженим здійснювати державне управління у сфері банківської діяльності, а з іншого, - банківською установою, яка здійснює банківські операції.

59. Згідно з пунктами 15, 16 частини першої статті 42 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк для забезпечення виконання покладених на нього функцій здійснює, зокрема, такі операції як ведення рахунків Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а також здійснення безспірного стягнення коштів з рахунків своїх клієнтів відповідно до законодавства України, в тому числі за рішенням суду.

60. Вищезазначене дає підстави для висновку, що Національний банк України за змістом вищевказаних положень, наділений компетенцією як банківська установа щодо списання коштів з рахунку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на виконання рішення суду як обслуговуючий банк, який веде рахунки Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як клієнта.

61. Відповідно до частини другої, п`ятої статті 20 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є єдиним розпорядником коштів, акумульованих у процесі його діяльності. Кошти Фонду не включаються до Державного бюджету України, не підлягають вилученню і можуть використовуватися Фондом виключно для: 1) виплати гарантованої суми відшкодування вкладникам коштів за вкладами відповідно до цього Закону; 2) покриття витрат, пов`язаних з виконанням покладених на Фонд функцій та повноважень, зокрема, пов`язаних з процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку, у межах кошторису витрат Фонду, затвердженого адміністративною радою Фонду; 2-1) погашення облігацій і виплата доходів за ними (сплата векселів), враховуючи витрати, пов`язані з їх розміщенням (видачею); 2-2) покриття витрат, пов`язаних із залученими Фондом кредитами; 3) забезпечення поточної діяльності Фонду, утримання його апарату, розвитку його матеріально-технічної бази в межах кошторису витрат, затвердженого адміністративною радою Фонду; 4) надання фінансової підтримки приймаючому або перехідному банку; 7) надання кредиту перехідному банку, створеному з метою, визначеною пунктом 2 частини двадцятої статті 42 цього Закону, на підставі рішення Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку у спосіб, визначений пунктом 4 частини другої статті 39 цього Закону, у порядку та на умовах, визначених нормативно-правовими актами Фонду; 8) формування статутного капіталу перехідного банку; 10) повернення гарантійних внесків, перерахованих учасниками відкритого конкурсу у випадках, передбачених цим Законом; 11) здійснення перерахувань до Державного бюджету України за рішенням виконавчої дирекції Фонду відповідно до цього Закону. На майно, у тому числі кошти, Фонду не може бути накладений арешт, а також застосовані способи забезпечення позову.

62. У постанові від 19 квітня 2023 року у справі № 5002-17/1718-2011 (провадження № 12-4гс23) Великою Палатою Верховного Суду зауважено, що: «7.20. Конституційний Суд України зазначив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин сьомої, дев`ятої, пункту 2 частини шістнадцятої статті 236-8 Кримінально-процесуального кодексу України від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009). 7.21. Отже, правова проблема, яка постала в цій справі, полягає у тому, що суб`єкт правовідносин з виконання судового рішення в ліквідаційній процедурі банку (особа, уповноважена ФГВО на ліквідацію банку) відмовився виконати рішення суду про вчинення певних дій з перерахування коштів як таких, що є витратами банку, пов`язаними з веденням ліквідаційної процедури, а Законом № 1404-VIIІ не передбачено механізму виконання таких рішень державним виконавцем. 7.30. Відповідно до пункту 8 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4452-VI (в редакції, чинній на момент звернення стягувача до відділу ДВС із заявою про виконання виконавчого документа) законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що йому не суперечить. 7.31. Тобто у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, зобов`язань перед його кредиторами, приписи Закону № 4452-VI є спеціальними відносно приписів інших нормативних актів, що регулюють відповідні правовідносини. Подібна правова позиція щодо пріоритетності норм Закону № 4452-VI (тут і далі - у редакції на час звернення стягувача до державного виконавця) відносно інших законодавчих актів України під час розгляду спору в правовідносинах з банком була висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 13 березня 2018 року у справі № 910/23398/16, від 29 серпня 2018 року у справі № 127/10129/17, від 23 січня 2019 року у справі № 761/2512/18, від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17. 7.35. Рішеннями судів у цій справі ліквідатора банку зобов`язано оплатити частину послуг ліквідатора позичальника як таких, що є витратами, пов`язаними з належним проведенням ліквідаційної процедури самого банку, з огляду на обов`язок ліквідатора банку вживати заходів щодо повернення своїх активів, а поза межами участі банку у справі про банкрутство позичальника стягнення таких активів є неможливим з урахуванням часткового стягнення дебіторської заборгованості на користь неплатоспроможного банку. Таке рішення залишено в силі постановами судів апеляційної та касаційної інстанцій. Отже, воно не може ставитися під сумнів під час розгляду скарги на дії державного виконавця стороною (боржником), щодо якої його прийнято. 7.36. Виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника (пункт 4 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VІІІ). 7.37. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги зазначену правову норму та вважає, що вона має застосовуватися імперативно щодо всіх конкурсних вимог кредиторів неплатоспроможного банку, оскільки Закон № 4452-VІ визначає спеціальні процедури задоволення конкурсних вимог неплатоспроможного банку у відповідній черговості. 7.38. Разом з тим, якщо існують судові рішення, які набрали законної сили, щодо зобов`язання до вчинення ліквідатором банку певних дій з погашення вимог, які виникли як поточні в ліквідаційній процедурі до неплатоспроможного банку, і такий ліквідатор відмовляється в добровільному порядку виконати такі рішення, стягувач не може бути позбавлений конституційного права на виконання судового рішення. З огляду на таке повернення державним виконавцем без прийняття до виконання виконавчого документа стягувачу буде незаконним.».

63. У постанові Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 204/5711/14 (провадження № 61-3149св22) зазначено: «Відповідно до пункту 6.8 глави 6 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 липня 2012 року № 2 (далі - Положення), оплата витрат, пов`язаних зі здійсненням ліквідації, здійснюється позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат банку, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду. До цих витрат, зокрема, належать витрати на сплату судового збору. Отже, згідно зі Законом № 4452-VI та Положенням до повноважень Фонду належить затвердження відповідного кошторису витрат, в тому числі включення до цього кошторису витрат на оплату судового збору. Таким чином, перебування банку у ліквідаційній процедурі не свідчить про неможливість сплати Фондом гарантування вкладів фізичних осіб судового збору та не позбавляє його обов`язку щодо його сплати у встановленому порядку та розмірі, а також інших судових витрат.».

64. Вищенаведене у свої сукупності дає підстави для висновку, що Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не встановлює умов, за яких до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як юридичної особи публічного права можуть бути застосовні обмеження / заборони / відтермінування виконання судового рішення, яке набрало законної сили та відповідно до якого з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб підлягає стягненню сума на відшкодування судових витрат, понесених фізичною особою. Будь-які інші закони не містять норм, які б звільняли Фонд гарантування вкладів фізичних осіб від обов`язку відшкодувати за рахунок банку, який перебуває в процедурі ліквідації, або Фонду судових витрат, стягнених судовим рішенням, що набрало законної сили.

65. З урахуванням вищезазначеного вимога державного виконавця про виконання судового рішення, зокрема щодо стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб судових витрат шляхом списання Національним банком України коштів з рахунку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, є обов`язковою для виконання на всій території України та не може бути повернута без виконання на підставі статті 20 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

66. Відтак, Національний банк України як банк, який відповідно до положень статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» є фінансовою установою, що виконує рішення щодо стягнення коштів, неправомірно повернув виконавчий документ без списання коштів на підставі статті 20 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

67. Аналогічних висновків щодо застосування статті 20 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» дійшов Верховний Суд у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02 березня 2026 року у справі № 757/34767/23 (провадження № 61-9435сво24), до закінчення касаційного перегляду якої було зупинено касаційне провадження у справі, яка переглядається у касаційному порядку.

68. Наведене свідчить про помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності повернення відповідачем державному виконавцю без виконання платіжної інструкції № НОМЕР_3 від 12 вересня 2023 року, водночас не свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі з огляду на наступне.

69. Щодо порушеної перед судом вимоги про стягнення інфляційних втрат колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

70. Відповідно до частини першої-третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

71. Згідно зі змістом частини першої-четвертої статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

72. Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частини перша, друга статті 614 ЦК України).

73. Великою Палатою Верховного Суду у змісті постанови від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) зроблено наступний висновок: «Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання». «Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток».

74. У постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) Великою Палатою Верховного Суду наголошено, що: «збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача».

75. Водночас у постанові від 30 липня 2020 року в справі № 704/962/17 (провадження № 61-47536св18) Верховним Судом зроблено висновок щодо застосування статей 22, 614, 623 ЦК України та вказано, що: «презумпція вини особи має бути спростована тільки за умови, якщо буде встановлено, що саме внаслідок дій або бездіяльності конкретної особи завдано збитків. Тому тільки за умови встановлення конкретної особи, яка завдала збитків, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність збитків та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини».

76. Відтак, колегія суддів зауважує, що звертаючись до суду із позовом у справі, яка є предметом касаційного перегляду, ОСОБА_1 на обґрунтування вимоги про стягнення з відповідача інфляційних збитків вказував, що останні не є мірою відповідальності боржника, передбаченою статтею 625 ЦК України, а пред`являються до відповідача саме як майнова шкода (реальний інфляційний збиток) на підставі статей 22, 1166, 1173, 1174 ЦК України.

77. Водночас, відмовляючи у задоволенні вищевказаної вимоги суд першої інстанції, із висновками якого погодився і апеляційний суд, зіслалися на правомірність повернення державному виконавцю платіжної інструкції НОМЕР_2 від 12 вересня 2023 року.

78. Проте, оскільки спірні правовідносини у справі фактично виникли між сторонами у зв`язку із невиконанням Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішення суду про стягнення судових витрат, колегія суддів зауважує, що відповідач (Національний банк України) виконує лише функцію щодо несписання коштів під час примусового виконання судового рішення, в той час як підставою для відшкодування збитків є порушення саме цивільного права.

79. Таким чином, з урахуванням того, що судами попередніх інстанцій не встановлено, а матеріали справи не підтверджується взаємозв`язку виплат з депозитного рахунку позивача із неперерахованими йому коштами у сумі 2 000,00 грн на виконання відповідачем платіжної інструкції на примусове списання коштів, які б свідчили про наявність збитків (шкоди) у розумінні положень чинного законодавства, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь заявника інфляційних втрат, водночас вважає за необхідне змінити мотивувальну частину оскаржуваних судових рішень із викладом останніх у редакції цієї постанови.

80. Щодо порушеної перед судом вимоги про відшкодування завданої моральної шкоди колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

81. Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

82. Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, насамперед акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є за своєю суттю нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16, від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).

83. Норми закону полягають у такому: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах. Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (постанова Верховного Суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21).

84. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

85. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

86. Тлумачення змісту статті 23 ЦК України свідчить, що остання є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».

87. Відтак можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22).

88. Як зауважено Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду у змісті постанови від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18), за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. За своєю суттю зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду, в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.

89. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

90. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи, на що наголошено Верховним Судом, зокрема, у змісті постанови від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20.

91. Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.

92. Під час визначення компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквівалента. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).

93. Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

94. Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжито термін «інші обставини, які мають істотне значення», саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).

95. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає суд у рішенні, а не психолог у висновку. Висновок останнього може слугувати для судді орієнтиром у пізнанні глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин, які мають істотне значення, зокрема й можливого грошового еквівалента таких страждань. Проте розмір відповідного відшкодування незалежно від наявності висновку психолога суддя повинен встановити, враховуючи вимоги розумності та справедливості (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 372/1652/18 (провадження № 14-115цс21)).

96. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 зроблено такі висновки про застосування статті 23 ЦК України: «Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини.».

97. Відтак, у справі, яка є предметом касаційного перегляду, ОСОБА_1 , звертаючись до суду з вимогою про стягнення з Національного банку України компенсації завданої йому моральної шкоди, зазначав, що з огляду на характер порушеного права, обсяг, глибину та тривалість завданих душевних страждань, а також з урахуванням загальних засад цивільного законодавства розумним і справедливим розміром такої компенсації є 1 000 000,00 грн. При цьому зазначав, що моральна шкода проявилася не лише у невиконанні судового рішення, а й у тому, що особа, зобов`язана його виконати, послалася на формальні підстави для невиконання та фактично не вчинила дій, які була зобов`язана вчинити.

98. Відтак, на переконання колегії суддів встановлені у справі обставини свідчать про обґрунтованість вимог про компенсацію завданої відповідачем моральної шкоди.

99. При цьому заперечення права позивача на компенсацію моральної шкоди внаслідок повернення Національним банком України державному виконавцю НОМЕР_2 від 12 вересня 2023 року про виконання рішення суду про стягнення судових витрат на користь позивача у розмірі 2 000,00 грн суперечить здоровому глузду та справедливості.

100. Водночас колегія суддів наголошує, що позивачем не було обґрунтовано визначений у змісті позову розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 1 000 000,00 грн, а відтак колегія у цій справі під час визначення розміру грошової компенсації моральної шкоди враховує, що її завдано внаслідок дії Національного банку України щодо повернення платіжної інструкції про виконання рішення суду про стягнення на користь позивача судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 2 000,00 грн, вимоги здорового глузду та справедливості, а тому вважає наявними підстави для стягнення на користь позивача компенсації завданої моральної шкоди у розмірі 2 000,00 грн.

101. З урахуванням вищенаведеного колегія суддів доходить до висновку, що оскаржувані судові рішення у частині вирішення позовної вимоги про компенсацію позивачеві завданої моральної шкоди підлягають скасуванню із ухваленням у вищезгаданій частині нового рішення про часткове задоволення позову та стягнення з Національного банку України на користь ОСОБА_2 відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 2 000,00 грн.

102. Аналогічних висновків щодо вирішення питання про стягнення як інфляційних втрат так і відшкодування завданої моральної шкоди за тотожних правовідносин дійшов Верховний Суд у змісті постанови Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2026 року у справі № 757/34767/23 (провадження № 61-9435сво24), яка в силу приписів частини третьої статті 400 ЦПК України підлягає врахуванню при касаційному перегляді справи.

103. Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів доходить висновку, що доводи касаційної скарги є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень у частині вирішення позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди та ухвалення в цій частині нового судового рішення про її часткове задоволення.

104. Крім того, доводи касаційної скарги дають підстави для висновку щодо зміни мотивувальної частини оскаржуваних судових рішень у частині вирішення позовної вимоги про стягнення на користь позивача інфляційних втрат шляхом викладення мотивів судових рішень у цій частині в редакції цієї постанови. Щодо клопотання ОСОБА_2 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

105. У змісті касаційної скарги ОСОБА_1 порушив перед Верховним Судом питання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

106. У змісті клопотання заявник, у якості підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду зазначає наявність виключної правової проблеми яка полягає у вирішенні колізії (конфлікту) між конституційними нормами прямої дії щодо обов`язковості виконання судових рішень та спеціальною і імперативною нормою пункту 15 частини першої статті 42 Закону України «Про Національний банк України» з одного боку, та неоднозначно витлумаченими нормами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з іншого боку.

107. Відповідно до частини третьої, четвертої, п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

108. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц (провадження № 14-475цс18), виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

109. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

110. На переконання колегії суддів з урахуванням формування Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у змісті постанови від 02 березня 2026 року у справі № 757/34767/23 (провадження № 61-9435сво24) правового висновку з питань, якими заявник обґрунтував передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відсутні підстави для задоволення клопотання ОСОБА_2 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Щодо клопотання Національного банку України про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

111. У червні 2026 року Національний банк України шляхом формування документа у системі «Електронний суд» звернувся до Верховного суду із клопотанням про передачу справи на вирішення Великої Палати Верховного Суду.

112. У якості підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду зазначає наявність виключної правової проблеми яка полягає у необхідності визначити, як має виконуватися судове рішення про стягнення судових витрат, присуджених у зв`язку з ліквідаційною процедурою банку, якщо боржником у виконавчому провадженні після заміни сторони визначено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, а платіжну інструкцію державного виконавця направлено до Національного банку як установи, що веде рахунки Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, тобто є обслуговуючим банком.

113. Як вже зауважувалось колегією суддів виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

114. Відтак, обґрунтовуючи наявність виключної правової проблеми Національний Банк посилається на наявність двох різних підходівдо вирішення подібних спорів, а саме: - перший підхід - дії Національного банку України щодо повернення платіжної інструкції або платіжної вимоги без виконання з посиланням на спеціальний режим Закону № 4452 VI не утворюють самі по собі підстави для цивільно-правової відповідальності НБУ; - другий підхід - повернення такої платіжної інструкції без виконання є неправомірним та може бути підставою для стягнення моральної шкоди з Національного банку України, про що свідчать різні висновки висловлені Верховним Судом у змісті постанов від 21 червня 2024 року у справі № 757/50881/21-ц, від 29 січня 2025 року у справі 757/36821/23-цта від 02 березня 2026 року у справі № 757/34767/23.

115. На переконання колегії суддів, аналіз наведених заявником підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду свідчить про те, що Національний банк України фактично не погоджується із висновками Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеними у змісті постанови від 02 березня 2026 року у справі № 757/34767/23 (провадження № 61-9435сво24).

116. Водночас, оскільки Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 02 березня 2026 року у справі № 757/34767/23 (провадження № 61-9435сво24) сформулював висновки щодо застосування норм права за тотожних фактичних обставин, саме ці висновки підлягають врахуванню під час вирішення аналогічних правовідносин. Отже, посилання Національного банку України на наявність виключної правової проблеми не знайшли свого підтвердження. Щодо постановлення окремої ухвали

117. Як вже зауважувалось колегією суддів, заявник у змісті касаційної скарги порушив питання про постановлення окремої ухвали щодо недослідження (ігнорування) поданого письмового доказу судами попередніх інстанцій.

118. Статтею 420 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції у випадку і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.

119. Частинами першою-другою статті 262 ЦПК України передбачено, що суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

120. Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі, якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.

121. Суд може постановити окрему ухвалу щодо державного виконавця, іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця та направити її органам, до повноважень яких належить притягнення таких осіб до дисциплінарної відповідальності, або органу досудового розслідування, якщо суд дійде висновку про наявність в діях (бездіяльності) таких осіб ознак кримінального правопорушення.

122. Як зауважено Великою Палатою Верховного Суду у змісті постанови від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21): «Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли. Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлені під час розгляду справи порушення матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду».

123. Верховний Суд не встановив порушень, які б давали підстави для постановлення окремої ухвали у справі, яка є предметом касаційного перегляду, а тому заява ОСОБА_2 задоволенню не підлягає. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

124. Згідно із пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

125. Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

126. Ураховуючи, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення у частині вирішення позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягають скасуванню із ухваленням в цій частині нового судового рішення про її часткове задоволення та стягнення на користь позивача відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 2 000,00 грн.

127. Крім того, доводи касаційної скарги є підставою для зміни мотивувальної частини оскаржуваних судових рішень у частині вирішення позовної вимоги про стягнення на користь позивача інфляційних втрат шляхом викладення мотивів судових рішень у цій частині в редакції цієї постанови. Керуючись статтями 262, 400, 403, 409, 412, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні заяв ОСОБА_2 та Національного банку України про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

2. У задоволенні заяви ОСОБА_2 про постановлення окремої ухвали відмовити.

3. Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

4. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2024 року в частині вирішення позовної вимоги про компенсацію моральної шкоди скасувати та ухвалити у вищевказаній частині нове рішення.

5. Позов ОСОБА_2 до Національного банку України про компенсацію моральної шкоди задовольнити частково.

6. Стягнути з Національного банку України (ЄДРПОУ 00032106) на користь ОСОБА_2 (РНКОПП НОМЕР_1 ) 2 000,00 грн (дві тисячі гривень нуль копійок) на відшкодування завданої моральної шкоди.

7. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 до Національного банку України про відшкодування завданої моральної шкоди відмовити.

8. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2024 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення з Національного банку України інфляційних втрат відповідно до офіційного індексу споживчих цін на суму 2 000,00 грн змінити, виклавши їх мотивувальну частину у редакції цієї постанови. Постанова набираєзаконної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Сердюк В. В. Шипович