Постанова КГС ВС № 922/2752/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2026 року м. Київ cправа № 922/2752/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Мамалуй О.О. - головуючий, Баранець О. М., Кролевець О. А., за участю секретаря судового засідання - Федорової О.В., за участю представників: прокуратури: Єреп В.В., позивача-1: не з?явилися, позивача-2: не з?явилися, відповідача-1: не з?явилися, відповідача-2: не з?явилися, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу виконувача обов`язків керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.12.2024 у складі колегії суддів: Радіонова О.О. - головуючий, Істоміна О.А., Медуниця О.Є. та на рішення господарського суду Харківської області 07.10.2024 суддя: Трофімов І.В. у справі № 922/2752/24 за позовом керівника Київської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави, в особі 1) Харківської міської ради, 2) Північно-Східного офісу Держаудитслужби, до

1. Комунального спеціалізованого підприємства «Харківміськліфт»,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН-ВІН.ІН» про визнання недійсним договору та стягнення коштів, ВСТАНОВИВ: Історія справи

1. Керівник Київської окружної прокуратури міста Харкова (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Харківської міської ради (далі - позивач-1) та Північно-Східного офісу Держаудитслужби (далі - позивач-2) звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до комунального спеціалізованого підприємства «Харківміськліфт» (далі - КП «Харківміськліфт», відповідач-1) та товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН-ВІН.ІН» (далі - ТОВ «ВІН-ВІН.ІН», відповідач-2), в якій просив суд: - визнати недійсним договір про закупівлю №486 від 01.12.2017, укладений між комунальним спеціалізованим підприємством «Харківміськліфт» та товариством з обмеженою відповідальністю «ВІН-ВІН.ІН»; - стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН-ВІН.ІН» на користь комунального спеціалізованого підприємства «Харківміськліфт» одержані за договором про закупівлю №486 від 01.12.2017 кошти у розмірі 4 105 500 грн, а з комунального спеціалізованого підприємства «Харківміськліфт» одержані ним за рішенням суду кошти у розмірі 4 105 500 грн стягнути у дохід держави; - стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН-ВІН.ІН» судовий збір.

2. Позов мотивовано порушенням відповідачем-2 законодавства про публічні закупівлі під час проведення процедури торгів, законодавства про захист економічної конкуренції.

3. Керівник Київської окружної прокуратури міста Харкова зазначає, що узгодивши свою поведінку та пропозиції конкурсних торгів, ТОВ «ВІН-ВІН.ІН» та інший учасник закупівлі - ТОВ «Харківміськліфт» усунули конкуренцію та змагальність між собою, а отже, спотворили результати проведених замовником торгів, порушивши право замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату, тобто вчинили антиконкурентні узгоджені дії, заборонені Законом України «Про захист економічної конкуренції». У результаті такої узгодженої поведінки під час участі в торгах не було дотримано принципів здійснення закупівель, передбачених ст. 3 Закону України «Про публічні закупівлі», а саме: добросовісної конкуренції серед учасників, максимальної економії й ефективності, відкритості та прозорості на всіх стадіях закупівель.

4. Укладений за результатами закупівлі договір, на думку Прокурора, суперечить інтересам держави і суспільства. Нормативно-правовою підставою позову визначені, зокрема, норми ст. 203, 215, 216, ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, статей 6, 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та ст. 33, 41 Закону України «Про публічні закупівлі». Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій

5. Рішенням господарського суду Харківської області від 07.10.2024 у справі № 922/2752/24, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 11.12.2024, позов керівника Київської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Північно-Східного офісу Держаудитслужби залишено без розгляду. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Витрати зі сплати судового збору залишено за Прокурором.

6. Судові рішення мотивовані тим, що: - Прокурором дотримано приписи ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та наведено підстави для представництва інтересів держави в особі Харківської міської ради, оскільки міська рада має повноваження здійснювати контроль щодо законності проведених закупівель за бюджетні кошти, прийнятих за результатами таких закупівель рішень та контроль за ефективністю використання бюджетних коштів при укладенні господарських договорів. Водночас, суд не визнав обґрунтованим визначення Прокурором в якості позивача Північно-Східний офіс Держаудитслужби, оскільки останній не проводив моніторинг спірної процедури закупівлі та не виявляв порушення законодавства у спірних правовідносинах, тому у нього не виникло право на звернення до суду з цим позовом. У спірних правовідносинах Північно-Східний офіс Держаудитслужби не може набути статусу позивача. А отже, в даному випадку наявні підстави для застосування положень п. 2 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України; - сам лише факт вчинення порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений рішенням АМКУ, не є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними як таких, що вчинені з метою, що суперечать інтересам держави і суспільства (ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України). Не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства. Для визнання недійсним правочину на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України має бути доведено, що зміст правочину та мета його вчинення завідомо суперечать інтересам держави і суспільства; - матеріали справи не містять відомостей про наявність інших потенційних учасників спірної закупівлі, які б могли задовольнити потреби замовника за менші кошти; - прокурором не надано доказів наявності на ринку на час проведення спірної закупівлі більш вигідних для замовника цінових пропозицій, як і не надано доказів того, що товар за договором про закупівлю був поставлений за завищеними цінами або того, що аналогічні товари могли бути поставлені з використанням менших ресурсів; - судом враховано, що умови оспорюваного договору були виконані його сторонами у повному обсязі у 2018 році, що не заперечується жодною із сторін спору; - доказів невідповідності кількості, вартості або якості поставленого ТОВ «ВІН-ВІН.ІН» товару, розміру завданих замовнику збитків, наявності інших порушень при виконанні умов договору про закупівлю, як підстави для висновку про посягання особою на суспільні, економічні основи держави і суспільства за наслідками його укладення, матеріали справи не містять; - недоведеність прокурором підстав, з якими пов`язано визнання оспорюваного правочину як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства у розумінні ст. 228 Цивільного кодексу України та визнання його недійсним; - відповідачем-2 понесено відповідальність за вчинене ним порушення законодавства про захист економічної конкуренції. За порушення, вказане у пункті 1 резолютивної частини рішення адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.06.2020 №70/56 - р/к у справі №1/01-124-18, накладено на ТОВ «ВІН-ВІН.ІН» штраф у розмірі 68 000,00 грн Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

7. Виконувач обов`язків керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.12.2024 та на рішення господарського суду Харківської області 07.10.2024 у справі № 922/2752/24, в якій просить Суд скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

8. Підставою касаційного оскарження скаржник вказує п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

9. Прокурор зазначає, що судами в оскаржуваних рішеннях неправильно застосовано норми ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України у сукупності зі ст. ст. 203, 216 цього Кодексу та ст. 208 Господарського кодексу України, та не враховано правових висновків, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, про те, що встановлене порушення законодавства про захист економічної конкуренції є підставою для визнання недійсним договору, укладеного з переможцем закупівлі, відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, а також про наявність підстав для застосування правових наслідків, передбачених ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, у разі визнання недійсним правочину, вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Судами неправильно застосовано положення ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо питання підтвердження та представництва інтересів держави та не враховано висновки Великої Палата Верховного Суду викладені у постанові від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 стосовно того, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний та державних інтерес. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави.

10. Крім того, Прокурор посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20.03.2019 № 922/1391/18, відповідно до якого ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства. Питання про те, чи мало місце протиправне діяння та чи вчинене воно відповідною особою, як і спрямованість умислу особи, може доводитися іншими наявними у матеріалах справи доказами в їх сукупності з урахуванням вимог, визначених процесуальним законом. Водночас вирок суду, постановлений у кримінальній справі, не є єдиним та обов`язковим доказом вини.

11. Також Прокурор посилається на постанови Верховного Суду: - від 27.03.2019 у справі № 905/1250/18, в якій Суд погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій, що оспорюваний договір про закупівлю, укладений за результатами закупівлі робіт, яка проведена з порушенням вимог Закону України «Про публічні закупівлі», підлягає визнанню недійсним відповідно до ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України як такий, що суперечить цьому Закону та інтересам держави і суспільства, оскільки не було дотримано принципу добросовісної конкуренції серед учасників, а переможця закупівлі було визначено не в результаті конкурентного відбору; - від 10.06.2021 у справі № 910/114/19, в якій Суд вказав, що визначене положеннями Закону України «Про публічні закупівлі» спеціальне законодавче регламентування процедури закупівлі товарів, робіт і послуг для потреб держави має на меті створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, розвиток добросовісної конкуренції і запобігання проявам корупції, що одночасно слугує захисту інтересів держави. Тому прямий інтерес держави полягає у неухильному дотриманні учасниками процедури закупівлі та замовником встановлених Законом вимог; - від 15.12.2021 у справі № 922/2645/20, в якій Суд вказав, що договір купівлі-продажу спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами, укладений за результатами аукціону, проведеного за відсутності добросовісної конкуренції серед учасників, є недійсним відповідно до ч. 1 ст. 203, ч. 3 ст. 215 та ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, як такий, що суперечить актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства щодо необхідності додержання встановленого законодавством порядку надання надр у користування та забезпечення добросовісної конкуренції при виборі переможця конкурсу на отримання спеціальних дозволів на користування нафтогазоносними надрами. - від 19.05.2020 у справі № 910/8399/19, від 23.01.202 у справі № 922/1539/19, від 05.12.2019 у справі № 910/3095/19, відповідно до яких узгодження учасниками закупівлі своїх пропозицій усуває конкуренцію та змагальність між учасниками, а отже, спотворює результат, порушує тим самим право замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату, який досягається за наявності лише справжньої конкуренції.

12. Прокурор зазначає, що невстановивши обставин та недослідивши пов`язаних з ними доказів, суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, а саме ст. ст. 13, 79, 86, ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що мають значення для правильного розгляду позовних вимог.

13. Крім того, Прокурор наголошує на тому, що Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

14. У відзиві на касаційну скаргу КП «Харківміськліфт» просить касаційну скаргу Виконувача обов`язків керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області 07.10.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.12.2024 у справі № 922/2752/24 залишити без змін. Щодо клопотання прокурора відділу представництва інтересів держави у Верховному Суді за позовами обласних прокуратур другого управління Департаменту представництва інтересів держави в суді Офісу Генерального прокурора про зупинення касаційного провадження у справі № 922/2752/24

15. Прокурор у клопотанні просить Суд зупинити касаційне провадження у справі № 922/2752/24 за позовом керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради та Північно - Східного офісу Держаудитслужби до КСП «Харківміськліфт» та ТОВ «ВІН-ВІН.ІН» про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності договору до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі № 910/20111/23.

16. Прокурор зазначає, що Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду 24.02.2026 постановлено ухвалу про передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи № 910/20111/23 у подібних правовідносинах за позовом заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради до Комунального підприємства «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» і ТОВ «Північно-Український Будівельний Альянс» про визнання недійсним рішення тендерного комітету, договору та застосування наслідків недійсності договору. Підставою для ініціювання передачі справи № 910/20111/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду стала наявність виключної правової проблеми щодо застосування, зокрема, ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, необхідність формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення сталого розвитку права.

17. Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

18. Великою Палатою Верховного Суду ухвалою від 08.04.2026 справу № 910/20111/23 повернуто відповідній колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

19. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не здійснює перегляду судового рішення у справі № 910/20111/23 у Верховного Суду відсутні підстави для зупинення касаційного провадження у справі № 922/2752/24, зазначене клопотання Прокурора залишається без задоволення. Щодо клопотання Харківської обласної прокуратури про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

20. Харківська обласна прокуратура у клопотанні просить Суд передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 922/2752/24 за позовом Київської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради до КСП «Харківміськліфт» та ТОВ «ВІН-ВІН.ІН» про визнання недійсним договору про закупівлю та стягнення коштів в дохід держави в розмірі 4 105 500 грн, з метою забезпечення сталості та єдності судової практики, однакового захисту прав та інтересів у справах подібної категорії щодо застосування приписів ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України.

21. Клопотання мотивоване тим, що спір у справі стосується виключної правової проблеми щодо правильного застосування ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, вирішення якого потребує втручання Великої Палати Верховного Суду для вдосконалення правотворчості та правозастосування, єдності судової практики та правової визначеності.

22. Прокуратура зазначає, що у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 (до розгляду якої зупинялося касаційне провадження у справі, що розглядається) Верховний Суд обмежив поняття порушення інтересів держави і суспільства наявністю обвинувального вироку, фактично виключивши ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України із застосування у цивільних правовідносинах. Водночас, закріпивши у Цивільному кодексі України ст. 228 окремо від кримінальної юстиції, законодавець таким чином надав можливість відновити порушене, внаслідок вчинення таких правочинів, право не лише кримінально-правовим шляхом, а й надав змогу захистити порушене цивільне право незалежно від результатів кримінального провадження. Крім того, співставлення об`єднаною палатою Касаційного господарського суду особливих правових наслідків недійсності правочинів, які суперечать інтересам держави та суспільства, його моральним засадам (суми стягнення у дохід держави за ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України) із збитками (сумою, на яку учасник закупівлі збагатився) суперечить змісту вказаної правової норми, а отже суперечить принципу правової визначеності, порушує критерій «якості закону» та принцип верховенства права. Отже, формуючи висновок про недопустимість застосування приписів ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність (в тому числі і у разі проведення закупівлі за відсутності конкуренції та при формальному створенні її видимості, що нівелює суть публічної закупівлі), Верховний Суд фактично створив умови, за яких ця норма законодавства взагалі не буде застосовуватися.

23. Відповідно до ч. 5 ст. 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

24. Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до положень ч. 5 ст. 302 Господарського процесуального кодексу України, суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

25. Підстава для передачі касаційним судом справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, визначена ч. 5 ст. 302 Господарського процесуального кодексу України, передбачає наявність виключної правової проблеми, яку містить справа, і вирішення такої проблеми необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Відповідна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15.

26. Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

27. Справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.

28. Верховний Суд зазначає, що застосування таких критеріїв є сталим і послідовним.

29. Суд наголошує на тому, що питання щодо застосування ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України у спірних правовідносинах вже вирішено об?єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23.

30. Верховний Суд також враховує, що у значній кількості справ відбувалося зупинення проваджень до ухвалення зазначеної постанови об`єднаною палатою Касаційного господарського суду. Таке зупинення було обумовлене необхідністю очікування правової позиції об`єднаної палати й мало на меті забезпечення послідовності та передбачуваності судової практики.

31. Верховний Суд бере до уваги, що клопотання Прокурора про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду фактично спрямоване на перегляд правової позиції об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 щодо застосування ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України.

32. Проте, обов`язковою умовою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду є саме незгода з висновком, викладеним у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) саме іншого касаційного суду, у той час як постанова об?єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 для справи, що розглядається № 922/2752/24, є постановою цього ж касаційного суду.

33. Ухвалою від 24.02.2026 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу № 910/20111/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 5 ст. 302 Господарського процесуального кодексу України з подібних до стверджуваних скаржником у цій справі мотивів.

34. Так, обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати, колегія суддів зазначила про існування виключної правової проблеми, яка має істотне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права, щодо застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України при вчиненні правочину, що суперечить інтересам держави та суспільства, зокрема, при порушенні суб`єктом господарювання чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, у тому числі законодавства про захист конкуренції.

35. Передаючи справу № 910/20111/23, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, виходила з того, що: - наведене у постанові Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 формулювання про те, що застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України можливе лише у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, не сприяє стабільності правозастосування та єдності судової практики у спорах з подібними правовідносинами, оскільки так само не визначає ознак виокремлення таких виключних випадків; - наявність у суб`єкта господарювання умислу на вчинення антиконкурентних узгоджених дій, порушення принципів закупівлі, порядку її проведення, усвідомлення ним протиправного характеру таких дій та настання відповідних наслідків також свідчить про порушення ним добросовісності ведення господарської діяльності, оскільки останнім було вчинено протиправні дії, узгоджені з іншим учасником публічної закупівлі, задля впливу на її результат (зокрема, на ціну, яку в подальшому буде сплачено з бюджетних коштів), отримання замовлення від держави чи територіальної громади та прибутку від цієї господарської операції; - застосування передбачених частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України правових наслідків недійсності правочинів, укладених за результатами таких закупівель, є співмірним у контексті позбавлення порушника економічної вигоди від вчинення договору, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, позаяк накладений на нього антимонопольними органами штраф такого ефекту не несе; - у цьому контексті завжди йдеться не лише про порушення законодавства про захист конкуренції, а й безпосередньо Закону України «Про публічні закупівлі», метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

36. Проте, ухвалою від 08.04.2026 Велика Палата Верховного Суду повернула справу № 910/20111/23 відповідній колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду, зазначивши, зокрема, таке: - доводи про відсутність стабільності правозастосування та єдності судової практики у спорах з подібними правовідносинами не знайшли свого підтвердження, про що свідчить узгоджений підхід Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду при застосуванні частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції після ухвалення об?єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вказаної вище постанови; - натомість правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, у справах з подібними правовідносинами не виявлено.

37. Крім того, Верховний Суд у постанові від 28.05.2026 у справі № 910/6690/24 вказав на те, що правові позиції, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2025 у справі № 420/12471/22, від 16.04.2025 у справі № 924/971/23 та від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, не суперечать сформованим об?єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 висновкам, оскільки у жодній з наведених справ Велика Палата не висновувала протилежного підходу щодо правової природи санкції, визначеної частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

38. З огляду на викладене вище та ураховуючи, що клопотання не містить аргументовано переконливого обґрунтування наявності глибоких розходжень у судовій практиці щодо застосування однієї і тієї ж норми права, в тому числі наявності правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному у справах з подібними правовідносинами після формування об?єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду своїх висновків у справі № 922/3456/23, відсутні підстави для задоволення клопотання Прокурора та передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій 39. 25 жовтня 2017 року Комунальне спеціалізоване підприємство «Харківміськліфт» в електронній системі закупівель опубліковало оголошення стосовно проведення відкритих торгів із закупівлі «Системи керування пасажирськими ліфтами» (ідентифікатор публічної закупівлі UA-2017-10-25-001273-b), доступне за посиланням https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2017-10-25-001273-b.

40. Очікувана вартість предмета закупівлі становила 4 140 000,00 гривень.

41. Тендерні пропозиції з метою участі у відкритих торгах подано двома суб`єктами господарювання: ТОВ «Ліфтекспром» та ТОВ «ВІН-ВІН.ІН», що підтверджується формою протоколу розгляду тендерних пропозицій.

42. Тендерна пропозиція ТОВ «Ліфтекспром» становила 4 140 000,00 грн, а ТОВ «ВІН- ВІН.ІН» - 4 105 500,00 грн.

43. Упродовж аукціону розмір пропозицій не змінювався.

44. Ураховуючи, що найбільш економічно вигідною виявилася тендерна пропозиція ТОВ «ВІН-ВІН.ІН», електронною системою закупівель вона розкрита першою, що підтверджується формою протоколу розкриття тендерних пропозицій.

45. Рішенням тендерного комітету КСП «Харківміськліфт», оформленим протоколом його засідання від 14.11.2017 № ВТ № 54/2-17, вирішено визнати переможцем і акцептувати пропозицію ТОВ «ВІН-ВІН.ІН», яка відповідала кваліфікаційним критеріям і технічним вимогам та мала ціну 4 105 500,00 грн.

46. У зв`язку з викладеним електронною системою закупівель сформовано повідомлення про намір укласти договір. 47. 01 грудня 2017 року між КСП «Харківміськліфт» (замовник) та ТОВ «ВІН-ВІН.ІН» (постачальник) укладено договір про закупівлю № 486, згідно з умовами якого постачальник зобов`язався у строк до 31.12.2017 поставити замовнику товар - ДК 021:2015 42410000-3 Підіймально-транспортувальне обладнання (системи керування пасажирськими ліфтами), зазначений в специфікації до цього договору (додаток №1), а замовник прийняти товар та оплатити його.

48. Згідно з п. 3.1 договору ціна договору становить 4 105 500,00 грн, у тому числі ПДВ - 684 250,00 грн.

49. Відповідно до п.п. 4.1 - 4.5 договору оплата за договором закупівлі здійснюється після отримання замовником товару, а також інших документів, передбачених тендерною документацією та чинним законодавством України, на підставі видаткової накладної та рахунку на фактично поставлений товар (або окрему партію товару). Розрахунки за поставлений товар здійснюються в безготівковому порядку. Замовник залишає за собою право відстрочки платежу за договором на строк з моменту поставки товару до 31.12.2017 (включно). Попередня оплата за договором не передбачається. Кількість товару замовляється виходячи із фактичних потреб замовника в межах запланованої ціни договору. 50. 02 листопада 2018 року Відповідачем-1 на офіційному веб-порталі публічних закупівель опубліковано Звіт про виконання договору про закупівлю від 01.12.2017 № 486, в якому зазначено, що сума оплати за договором становила 4 105 500,00 грн.

51. Рішенням Адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.06.2020 № 70/56 - р/к у справі №1/01-124-18 визнано, що ТОВ «ВІН-ВШ.ІН» та ТОВ «ТРІАЛ - 2019» (Згідно з витягом з ЄДРПОУ від 27.06.2019 № 1006835339, станом на 22.05.2019 відбулася державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи, а саме зміна повного та скороченого найменування з ТОВ «Ліфтекспром» на товариство з обмеженою відповідальністю «ТРІАЛ-2019»), погодивши свої конкурсні пропозиції під час участі у відкритих торгах, проведених КСП «Харківміськліфт» (ідентифікатор закупівлі в системі UA-2017-10- 25-001273-b) щодо закупівлі товару (код ДК 021:2015: 42410000-3 - Підіймально-транспортувальне обладнання) з метою забезпечення перемоги ТОВ «ВІН-ВІН.ІН», вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачені пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів.

52. Адміністративна колегія Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України дійшла висновку, що допущені до аукціону учасники цієї закупівлі під час підготовки документації для участі в тендері діяли не самостійно, а узгоджували свої дії та пропозиції поза конкурентними засадами. Узгодивши свою поведінку, ТОВ «Ліфтекспром» та ТОВ «ВІН-ВІН.ІН» усунули змагальність між собою, а отже спотворили підсумки проведених торгів Комунальним спеціалізованим підприємством «Харківміськліфт», порушивши його право на отримання найбільш ефективного для себе результату.

53. Рішення Адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.06.2020 № 70/56 - р/к у справі № 1/01-124-18 оскаржене не було та є чинним.

54. Прокурор зазначає, що порушення ТОВ «ВІН-ВІН.ІН» законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів проведеного Комунальним спеціалізованим підприємством «Харківміськліфт», не сумісне з основними засадами цивільного законодавства, оскільки є проявом недобросовісної поведінки учасника цивільних відносин, призводить до порушення ним меж здійснення його цивільних прав, порушує принцип добросовісної конкуренції серед учасників, який установлено Законом України «Про публічні закупівлі», нівелює мету проведення конкурентної процедури закупівлі та загалом негативно впливає на економічні процеси у державі та суспільстві, а тому в діях ТОВ «ВІН-ВІН.ІН» вбачається наявність умислу на вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави та суспільства. З огляду на зазначене, Прокурор звернувся з відповідним позовом до суду.

Позиція Верховного Суду

55. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

56. Водночас самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

57. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у ч. 3 ст. 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

58. Так, касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

59. Отже, відповідно до положень норм ГПК України (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

60. Прокурор у касаційній скарзі зазначає, що судами в оскаржуваних рішеннях неправильно застосовано норми ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України у сукупності зі ст. ст. 203, 216 цього Кодексу та ст. 208 Господарського кодексу України, та не враховано правових висновків, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, про те, що встановлене порушення законодавства про захист економічної конкуренції є підставою для визнання недійсним договору, укладеного з переможцем закупівлі, відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, а також про наявність підстав для застосування правових наслідків, передбачених ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, у разі визнання недійсним правочину, вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Судами неправильно застосовано положення ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо питання підтвердження та представництва інтересів держави та не враховано висновки Великої Палата Верховного Суду викладені у постанові від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 стосовно того, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний та державних інтерес. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави.

61. За змістом ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

62. Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

63. У статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

64. Згідно з ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин).

65. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

66. Відповідно до ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

67. Згідно з ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

68. Чітке законодавче визначення поняття «інтерес» та поняття «інтерес держави і суспільства» відсутнє, як і відсутні законодавчо закріплені єдині критерії, принципи, засади їх визначення. Втім поняття «інтерес» є ширшим, адже охоплює, наприклад, «охоронюваний законом інтерес», «публічний інтерес», «суспільний інтерес» тощо.

69. У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 дано визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес»: у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова) означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

70. Верховний Суд виходить з того, що державні інтереси - це інтереси, пов`язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (рішення Конституційного Суду України у рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999). Поняття «інтереси держави» має невизначений зміст, і в кожному конкретному випадку необхідно встановити, порушені чи ні інтереси окремої особи або держави. Інтереси держави - це закріплена Конституцією та законами України, міжнародними договорами (іншими правовими актами) система фундаментальних цінностей у найбільш важливих сферах життєдіяльності українського народу і суспільства.

71. Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18 вказав, що здійснивши правовий аналіз ч. 3 ст. 228 ЦК України можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

72. Отже, для правильного вирішення спору у цій справі необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін.

73. Суд зазначає, що не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства.

74. Антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч. 3 ст. 228 ЦК України.

75. Наявність наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

76. Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18.

77. Ураховуючи зміст спірних правовідносин, Верховний Суд звертається до висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 у подібних правовідносинах, (до закінчення перегляду судом касаційної інстанції якої зупинялось провадження у цій справі № 922/2752/24, та висновки якої підлягають врахуванню Судом, в силу приписів 236, ч. 4 ст. 300 ГПК України).

78. У зазначеній постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 об`єднана палата Касаційного господарського суду вирішила уточнити висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі № 911/934/23, від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України, таким чином: «При визначенні підстав для застосування ч. 3 ст. 228 ЦК, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо). Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.».

79. Об?єднана палата виснувала, що: «Антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні частини третьої статті 228 ЦК України».

80. Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у зазначеній постанові також виснувала, що за умови застосування відповідних приписів ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, відбувається непропорційне втручання у право власності й добросовісного учасника. По-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було. По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа «Air Canada v. the United Kingdom»).

81. Також об`єднана палата Касаційного господарського суду у справі № 922/3456/23 виснувала про те, що застосування наслідків, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

82. Отже, у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що норма частини третьої статті 228 ЦК України не може бути застосована як правова підстава для визнання договору про закупівлю недійсним та застосування санкції, передбаченої цією нормою, у випадку порушення суб`єктом господарювання норм законодавства про захист конкуренції.

83. У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, встановили, що Прокурор у цій справі не довів того, що оспорюваний правочин за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства, тобто таким, який би підлягав визнанню недійсним на підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України.

84. Водночас суди попередніх інстанцій врахували, що доказом, наданим Прокурором на доведення обставин порушення відповідачами приписів ч. 3 ст. 228 ЦК України при укладенні спірного договору, є рішення Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України. Разом з тим сам факт вчинення вказаними товариствами порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі не може бути безумовною підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним як такого, що вчинено з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства у контексті визначеного ст. 228 ЦК України обов`язку доведення того, що зміст правочину та мета його вчинення завідомо суперечать інтересам держави і суспільства.

85. Судами попередніх інстанцій враховано, що: - умови оспорюваного договору були виконані його сторонами у повному обсязі у 2018 році, що не заперечується жодною із сторін спору; - доказів невідповідності кількості, вартості або якості поставленого ТОВ «ВІН-ВІН.ІН» товару, розміру завданих замовнику збитків, наявності інших порушень при виконанні умов договору про закупівлю, як підстави для висновку про посягання особою на суспільні, економічні основи держави і суспільства за наслідками його укладення, матеріали справи не містять; - матеріали справи не містять відомостей про наявність інших потенційних учасників спірної закупівлі, які б могли задовольнити потреби замовника за менші кошти; - прокурором не надано доказів наявності на ринку на час проведення спірної закупівлі більш вигідних для замовника цінових пропозицій, як і не надано доказів того, що товар за договором про закупівлю був поставлений за завищеними цінами або того, що аналогічні товари могли бути поставлені з використанням менших ресурсів.

86. Ураховуючи наведене вище у своїй сукупності, з огляду на правове регулювання спірних правовідносин, предмет та підстави позову, а також встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли заснованого на правильному застосуванні ч. 3 ст. 228 ЦК України висновку про відсутність правових підстав для визнання спірного договору недійсним, оскільки допущення учасниками спірної закупівлі при її проведенні порушення законодавства про захист економічної конкуренції, принципу добросовісної конкуренції, вчинення антиконкурентних узгоджених дій, на які послався Прокурор в обґрунтування позову, не є підставами для визнання недійсним спірного договору з підстав його суперечності інтересам держави і суспільства.

87. Доводи касаційної скарги наведених висновків не спростовують.

88. Верховним Судом відхиляються посилання Прокурора на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, з огляду на те, що, висновки судів попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях щодо застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України повністю узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, в якій уточнені висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, на яку Прокурор послався як на підставу касаційного оскарження.

89. У постанові від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, на яку Прокурор посилається у касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду виснувала щодо визначення належного/неналежного позивача/позивачів у справі за позовом Прокурора в інтересах держави в особі Ради, де відзначила, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - територіальної громади. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади. Отже, оскільки засновником комунального закладу та власником її майна є територіальна громада в особі Ради, яка фінансує і контролює діяльність цього комунального закладу, а також зобов`язана контролювати виконання місцевого бюджету, зокрема законність та ефективність використання комунальним закладом коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, а тому є належним позивачем у справі.

90. Водночас предметом касаційного оскарження не є судові рішення у частині повноважень Прокурора щодо здійснення представництва інтересів держави в особі Харківської міської ради.

91. Судом відхиляються посилання скаржника на постанови Верховного Суду, від 15.12.2021 у справі № 922/2645/20, від 10.06.2021 у справі № 910/114/19, від 27.03.2019 у справі № 905/1250/18, оскільки правова позиція у таких зазнала змін та конкретизації із прийняттям постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23), а в силу правової позиції, яка викладена, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/10947/17, слід враховувати останню позицію суду касаційної інстанції.

92. Безпідставними є і посилання Прокурора на постанови Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/8399/19, від 23.01.2020 у справі № 922/1539/19, від 05.12.2019 у справі № 910/3095/19 з огляду на те, що рішення у цих справах ухвалені за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, та за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) і прийнято судове рішення. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

93. Частинами 1, 2 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

94. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

95. Згідно з положеннями ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

96. За таких обставин, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій, касаційна скарга залишається без задоволення. Розподіл судових витрат

97. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судовий збір у порядку ст. 129 ГПК України покладається на скаржника. Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні клопотання Харківської обласної прокуратури про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

2. Касаційну скаргу виконувача обов`язків керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

3. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.12.2024 та рішення господарського суду Харківської області 07.10.2024 у справі № 922/2752/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя О. О. Мамалуй Судді О. М. Баранець О.А. Кролевець