Постанова КГС ВС № 918/537/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2026 року м. Київ cправа № 918/537/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Мамалуй О.О. - головуючий, Баранець О. М., Кролевець О. А., за участю секретаря судового засідання - Федорової О.В., за участю представників: позивача: Довгополюк В.В., відповідача-1: не з?явився, відповідача-2: Тарасюта Н.В., третьої особи: не з?явився, прокуратури: Єреп В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.11.2024 у складі колегії суддів: Грязнов В.В. - головуючий, Розізнана І.В., Павлюк І.Ю. та на рішення господарського суду Рівненської області 05.08.2024 суддя: Войтюк В.Р. у справі № 918/537/24 за позовом керівника Вараської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби до

1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Монолітторг»,

2. Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Північне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, про визнання недійсним договору як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства та застосування наслідків недійсності правочину, ВСТАНОВИВ: Історія справи

1. Керівник Вараської окружної прокуратури (далі - прокуратура, прокурор) в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби (далі - позивач) звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Монолітторг» (далі - ТОВ «Монолітторг», відповідач - 1) та акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - відповідач - 2) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Північне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним договору як такого, що суперечить інтересам держави та суспільства та застосування наслідків недійсності правочину.

2. Позов мотивовано тим, що рішенням Адміністративної колегії Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 06 червня 2023 року № 60/51-р/к у справі № 17/60/17-рп/к.21 визнано, що товариство з обмеженою відповідальністю «Монолітторг» та товариство з обмеженою відповідальністю «ТД «Високовольтне обладнання» вчинили порушення, встановлені пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, під час участі у процедурі закупівлі (ідентифікатор закупівлі UA-2020-03- 24-004034-b).

3. На переконання прокуратури, відповідач-1, маючи намір на отримання незаконного права на укладення договору з метою одержання прибутку, порушуючи інтереси держави та суспільства, взяло участь у проведенні конкурентної процедури закупівлі, знівелювавши змагальність у ній, тому, отримані останнім бюджетні кошти у розмірі 2 385 324,00 грн повинні бути повернуті іншій стороні договору, а отримані нею за рішенням суду кошти - стягнуті в дохід держави, як це передбачено ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України. Окрім того, прокуратура зазначає, що договір поставки № 53-122-01-20-09864 від 03.07.2020 укладений за підсумками аукціону, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями всіх його учасників, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з умислу товариства з обмеженою відповідальністю «Монолітторг», на підставі ст. ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України. Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій

4. Рішенням господарського суду Рівненської області 05.08.2024 у справі № 918/537/24, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.11.2024, позов задоволено. Визнано недійсним договір поставки № 53-122-01-20-09864 від 03.07.2020, укладений між Відокремленим підрозділом «Рівненська атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» та товариством з обмеженою відповідальністю «Монолітторг». Стягнуто з ТОВ «Монолітторг» на користь АТ «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» кошти у сумі 2 385 324,00 грн, а з акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» одержані нею за рішенням суду 2 385 324,00 грн стягнуто у дохід держави. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Монолітторг» на користь Рівненської обласної прокуратури 19 403,93 грн судового збору. Стягнуто з акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь Рівненської обласної прокуратури 19 403,93 грн судового збору.

5. Судові рішення мотивовані тим, що ТОВ «Монолітторг», маючи намір щодо отримання незаконного права на укладення договору поставки з метою одержання прибутку, порушуючи інтереси держави та суспільства, а також інших учасників ринкових відносин, усвідомлюючи протиправність таких дій, їх суперечність інтересам держави і суспільства, прагнучи та свідомо допускаючи настання протиправних наслідків, узяло участь у проведенні конкурентної процедури закупівлі, знівелювавши змагальність у ній, внаслідок чого привласнило бюджетні кошти у сумі 2 385 324,00 грн.

6. Суди вказують на те, що: - закупівля відбулася за фактичної участі в ньому двох учасників (ТОВ «Монолітторг» та ТОВ «ТД «Високовольтне обладнання»), які вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених між собою дій, що стосуються спотворення результатів цієї закупівлі; - придбання товарів відповідачем - 2 відбулося за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками цієї закупівлі її видимості; - поведінка відповідача-1 під час участі у тендері вочевидь не сумісна з добросовісністю та принципами здійснення державних закупівель. Зважаючи на викладене вище, суд першої інстанції дійшов висновку, що договір поставки № 53-122-01-20-09864 від 03.07.2020 укладений за підсумками аукціону, під час якого відбулися антиконкурентні узгоджені дії всіх його учасників, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з умислу товариства з обмеженою відповідальністю «Монолітторг», на підставі ст. ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України.

7. За висновками суду, захищаючи інтереси держави, враховуючи бездіяльність Держаудитслужби, прокурор обрав належний та ефективний спосіб захисту, оскільки включив у свої позовні вимоги про визнання недійсним договору, і застосування наслідків такої недійсності.

8. Крім того, суди зазначають, що прокурор правомірно застосував конструкцію захисту, відповідно до якої просив стягнути грошові кошти за недійсним договором з відповідача-1 на користь відповідача-2, а в подальшому з відповідача-2 у дохід держави. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

9. Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.11.2024 та на рішення господарського суду Рівненської області 05.08.2024 у справі № 918/537/24, в якій просить Суд скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

10. Підставою касаційного оскарження відповідач-1 вказує п. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

11. Скаржник зазначає, що судами застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 17.08.2023 у справі № 904/3100/21. У цій постанові колегією зроблено висновок, що при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо) сторонами правочину або однією зі сторін й повинна бути встановлена лише вироком суду, постановленим у кримінальній справі, що відповідає частині першій статті 62 Конституції України. Визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників/виконавців) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили. Натомість суд апеляційної інстанції посилається на висновки викладені у постановах Верховного Суду у постановах: від 15.12.2021 у справі № 922/2645/20, від 24.04.2024 у справі № 922/3322/20 та від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, де суд дійшов висновку, що у разі наявності відповідного рішення АМКУ в антимонопольній справі, правомірність якого буде встановлено судовим рішенням, яке набрало чинності, обставини щодо законності цього рішення АМКУ, встановлені судом, є преюдиційними у силу приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України та повторного доведення не потребують.

12. Крім того, скаржник вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, щодо можливості застосування передбачених положеннями ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України наслідків недійсності договору, вчиненого з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, у разі визнання недійсним договору, укладеного з порушенням учасником закупівлі законодавства про захист економічної конкуренції.

13. Відповідач-2 звертає увагу на ухвалу Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 922/3456/23, якою справу передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з метою відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 17.10.2024 у cправі № 914/1507/23, про те, що встановлене порушення законодавства про захист економічної конкуренції є підставою для визнання недійсним договору, укладеного з переможцем закупівлі, відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України; а також про наявність підстав для застосування правових наслідків, передбачених ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України, у разі визнання недійсним правочину, вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

14. Відповідач-1 у відзиві на касаційну скаргу просить Суд скасувати рішення і постанову та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

15. У відзиві на касаційну скаргу прокуратура просить судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

16. У додаткових поясненнях відповідач-2 посилається на висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та просить відмовити у задоволенні позовних вимог та здійснити розподіл судових витрат, понесених відповідачем-2 у зв?язку з апеляційним та касаційним розглядом справи. Щодо клопотання прокурора відділу представництва інтересів держави у Верховному Суді за позовами обласних прокуратур другого управління Департаменту представництва інтересів держави в суді Офісу Генерального прокурора про зупинення касаційного провадження у справі № 918/537/24

17. Прокурор у клопотанні просить Суд зупинити касаційне провадження у справі № 918/537/24 за позовом керівника Вараської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби до товариства з обмеженою відповідальністю «Монолітторг», акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про визнання недійсним договору як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства та застосування наслідків недійсності правочину до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі № 910/20111/23.

18. Прокурор зазначає, що Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду 24.02.2026 постановлено ухвалу про передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи № 910/20111/23 у подібних правовідносинах за позовом заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради до Комунального підприємства «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» і ТОВ «Північно-Український Будівельний Альянс» про визнання недійсним рішення тендерного комітету, договору та застосування наслідків недійсності договору.

19. Західний офіс Держаудитслужби у клопотанні просить Суд задовольнити клопотання прокурора про зупинення провадження у справі, що розглядається.

20. Підставою для ініціювання передачі справи № 910/20111/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду стала наявність виключної правової проблеми щодо застосування, зокрема, ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, необхідність формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення сталого розвитку права.

21. Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

22. Великою Палатою Верховного Суду ухвалою від 08.04.2026 справу № 910/20111/23 повернуто відповідній колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

23. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не здійснює перегляду судового рішення у справі № 910/20111/23 у Верховного Суду відсутні підстави для зупинення касаційного провадження у справі № 918/537/24, зазначене клопотання Прокурора залишається без задоволення. Щодо клопотання Рівненської обласної прокуратури про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

24. Рівненська обласна прокуратура у клопотанні просить Суд передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 918/537/24 з метою забезпечення сталості та єдності судової практики, однакового захисту прав та інтересів у справах подібної категорії щодо застосування приписів ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України.

25. Клопотання мотивоване тим, що спір у справі стосується виключної правової проблеми щодо правильного застосування ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, вирішення якого потребує втручання Великої Палати Верховного Суду для вдосконалення правотворчості та правозастосування, єдності судової практики та правової визначеності.

26. Прокуратура зазначає, що у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 (до розгляду якої зупинялося касаційне провадження у справі, що розглядається) Верховний Суд обмежив поняття порушення інтересів держави і суспільства наявністю обвинувального вироку, фактично виключивши ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України із застосування у цивільних правовідносинах.

27. Водночас, закріпивши у Цивільному кодексі України ст. 228 окремо від кримінальної юстиції, законодавець таким чином надав можливість відновити порушене, внаслідок вчинення таких правочинів, право не лише кримінально-правовим шляхом, а й надав змогу захистити порушене цивільне право незалежно від результатів кримінального провадження.

28. Крім того, співставлення об`єднаною палатою Касаційного господарського суду особливих правових наслідків недійсності правочинів, які суперечать інтересам держави та суспільства, його моральним засадам (суми стягнення у дохід держави за ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України) із збитками (сумою, на яку учасник закупівлі збагатився) суперечить змісту вказаної правової норми, а отже суперечить принципу правової визначеності, порушує критерій «якості закону» та принцип верховенства права.

29. Отже, формуючи висновок про недопустимість застосування приписів ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність (в тому числі і у разі проведення закупівлі за відсутності конкуренції та при формальному створенні її видимості, що нівелює суть публічної закупівлі), Верховний Суд фактично створив умови, за яких ця норма законодавства взагалі не буде застосовуватися.

30. Відповідно до ч. 5 ст. 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

31. Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до положень ч. 5 ст. 302 Господарського процесуального кодексу України, суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

32. Підстава для передачі касаційним судом справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, визначена ч. 5 ст. 302 Господарського процесуального кодексу України, передбачає наявність виключної правової проблеми, яку містить справа, і вирішення такої проблеми необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Відповідна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15.

33. Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

34. Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

35. Справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.

36. Верховний Суд зазначає, що застосування таких критеріїв є сталим і послідовним.

37. Суд наголошує на тому, що питання щодо застосування ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України у спірних правовідносинах вже вирішено об?єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23.

38. Верховний Суд також враховує, що у значній кількості справ відбувалося зупинення проваджень до ухвалення зазначеної постанови об`єднаною палатою Касаційного господарського суду. Таке зупинення було обумовлене необхідністю очікування правової позиції об`єднаної палати й мало на меті забезпечення послідовності та передбачуваності судової практики.

39. Верховний Суд бере до уваги, що клопотання Прокурора про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду фактично спрямоване на перегляд правової позиції об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 щодо застосування ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України.

40. Проте, обов`язковою умовою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду є саме незгода з висновком, викладеним у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) саме іншого касаційного суду, у той час як постанова об?єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 для справи, що розглядається, є постановою цього ж касаційного суду.

41. Ухвалою від 24.02.2026 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу № 910/20111/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 5 ст. 302 Господарського процесуального кодексу України з подібних до стверджуваних скаржником у цій справі мотивів.

42. Так, обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати, колегія суддів зазначила про існування виключної правової проблеми, яка має істотне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права, щодо застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України при вчиненні правочину, що суперечить інтересам держави та суспільства, зокрема, при порушенні суб`єктом господарювання чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, у тому числі законодавства про захист конкуренції.

43. Передаючи справу № 910/20111/23, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, виходила з того, що: - наведене у постанові Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 формулювання про те, що застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України можливе лише у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, не сприяє стабільності правозастосування та єдності судової практики у спорах з подібними правовідносинами, оскільки так само не визначає ознак виокремлення таких виключних випадків; - наявність у суб`єкта господарювання умислу на вчинення антиконкурентних узгоджених дій, порушення принципів закупівлі, порядку її проведення, усвідомлення ним протиправного характеру таких дій та настання відповідних наслідків також свідчить про порушення ним добросовісності ведення господарської діяльності, оскільки останнім було вчинено протиправні дії, узгоджені з іншим учасником публічної закупівлі, задля впливу на її результат (зокрема, на ціну, яку в подальшому буде сплачено з бюджетних коштів), отримання замовлення від держави чи територіальної громади та прибутку від цієї господарської операції; - застосування передбачених частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України правових наслідків недійсності правочинів, укладених за результатами таких закупівель, є співмірним у контексті позбавлення порушника економічної вигоди від вчинення договору, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, позаяк накладений на нього антимонопольними органами штраф такого ефекту не несе; - у цьому контексті завжди йдеться не лише про порушення законодавства про захист конкуренції, а й безпосередньо Закону України «Про публічні закупівлі», метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

44. Проте, ухвалою від 08.04.2026 Велика Палата Верховного Суду повернула справу № 910/20111/23 відповідній колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду, зазначивши, зокрема, таке: - доводи про відсутність стабільності правозастосування та єдності судової практики у спорах з подібними правовідносинами не знайшли свого підтвердження, про що свідчить узгоджений підхід Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду при застосуванні частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції після ухвалення об?єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вказаної вище постанови; - натомість правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, у справах з подібними правовідносинами не виявлено.

45. Крім того, Верховний Суд у постанові від 28.05.2026 у справі № 910/6690/24 вказав на те, що правові позиції, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2025 у справі № 420/12471/22, від 16.04.2025 у справі № 924/971/23 та від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, не суперечать сформованим об?єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 висновкам, оскільки у жодній з наведених справ Велика Палата не висновувала протилежного підходу щодо правової природи санкції, визначеної частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

46. З огляду на викладене вище та ураховуючи, що клопотання не містить аргументовано переконливого обґрунтування наявності глибоких розходжень у судовій практиці щодо застосування однієї і тієї ж норми права, в тому числі наявності правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному у справах з подібними правовідносинами після формування об?єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду своїх висновків у справі № 922/3456/23, відсутні підстави для задоволення клопотання Прокурора та передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

47. Акціонерним товариством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» 24 березня 2020 року в електронній системі закупівель «Прозорро» опубліковано оголошення стосовно проведення відкритих торгів за предметом: ДК 021:2015:44110000-4: Конструкційні матеріали Ізолятори (ідентифікатор публічної закупівлі UA-2020-03-24-004034- Ь), з очікуваною вартістю закупівлі 1 999 188 грн без ПДВ.

48. Тендерні пропозиції з метою участі у відкритих торгах подано двома суб`єктами господарювання: товариством з обмеженою відповідальністю «Монолітторг» та товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Високовольтне обладнання», що підтверджується формою реєстру отриманих тендерних пропозицій.

49. Рішенням тендерного комітету акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», оформленим протоколом засідання від 19 червня 2020 року № 50, визнано товариство з обмеженою відповідальністю «Монолітторг» переможцем торгів з пропозицією, яка відповідала кваліфікаційним критеріям і технічним вимогам та мала ціну 1 987 770 грн без ПДВ. Цим рішенням тендерного комітету вирішено укласти з указаним учасником договір на закупівлю товару 44110000-4 (ізолятори) в кількості 1 038 шт. 50. 03 липня 2020 року між акціонерним товариством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» та товариством з обмеженою відповідальністю «Монолітторг» укладено договір поставки № 53-122-01-20-09864 (далі - договір).

51. Пунктом 1.1 договору встановлено, що у порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов`язується поставити і передати у власність замовника продукцію, а замовник, в свою чергу, зобов`язується оплатити продукцію за кількістю та за цінами, що передбачені у специфікації.

52. Відповідно до п. 2.1 - 2.2 договору ціна продукції, що поставляється за цим договором складає 1 987 770,00 грн, крім того ПДВ - 397 554,00 грн. Загальна сума договору (вартість продукції) становить 2 385 324,00 грн.

53. Договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками (для контрагентів які застосовують печатки). Строк дії договору - по 31 грудня 2020 року, а в частині виконання гарантійних зобов`язань постачальника, що передбачені цим договором - до спливу гарантійних строків (п. 12.1 договору).

54. Відповідно до оприлюдненого замовником Звіту про виконання договору про закупівлю, а також платіжних доручень № 3402, № 3403, № 3404, № 3405 від 31 березня 2021 року, відповідачем-2 повністю оплачено відповідачу-1 вартість поставленого товару за договором, а саме на суму 2 385 324,00 грн, в тому числі ПДВ - 397 554,00 грн.

55. Рішенням Адміністративної колегії Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Адміністративна комісія) від 06.06.2023 № 60/51-р/к у справі № 17/60/17-рп/к.21 (далі - рішення № 60/51-р/к від 06.06.2023) визнано, що товариство з обмеженою відповідальністю «Монолітторг» та товариство з обмеженою відповідальністю «ТД «Високовольтне обладнання» вчинили порушення, встановлені пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, під час участі у процедурі закупівлі (ідентифікатор закупівлі UA-2020-03- 24-004034-b). Придбання товарів відбулося за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками тендеру її видимості.

56. Зважаючи на вказані обставини, на переконання прокуратури, зазначений договір, який укладено відповідачами за наслідками закупівлі, результати якої спотворено антиконкурентними узгодженими діями учасників, суперечить інтересам держави і суспільства.

57. Прокуратура стверджує про наявні підстави для визнання його недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України із застосуванням наслідків, установлених ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, оскільки ТОВ «Монолітторг», маючи намір на отримання незаконного права на укладення договору з метою одержання прибутку, порушуючи інтереси держави та суспільства, а також інших учасників ринкових відносин, усвідомлюючи протиправність таких дій, їх суперечність інтересам держави і суспільства, узяло участь у проведенні конкурентної процедури закупівлі, знівелювавши змагальність у ній, отримані ним бюджетні кошти у розмірі 2 385 324,00 грн повинні бути повернуті іншій стороні договору, а отримані нею за рішенням суду кошти - стягнуті у дохід держави.

Позиція Верховного Суду

58. За змістом ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

59. У постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, виснувала, що: «Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.».

60. Положення ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину.

61. За змістом ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

62. Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

63. У статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

64. Згідно з ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин).

65. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

66. Відповідно до ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

67. Згідно з ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

68. Чітке законодавче визначення поняття «інтерес» та поняття «інтерес держави і суспільства» відсутнє, як і відсутні законодавчо закріплені єдині критерії, принципи, засади їх визначення. Втім поняття «інтерес» є ширшим, адже охоплює, наприклад, «охоронюваний законом інтерес», «публічний інтерес», «суспільний інтерес» тощо.

69. У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 дано визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес»: у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова) означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

70. Верховний Суд виходить з того, що державні інтереси - це інтереси, пов`язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (рішення Конституційного Суду України у рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999).

71. Поняття «інтереси держави» має невизначений зміст, і в кожному конкретному випадку необхідно встановити, порушені чи ні інтереси окремої особи або держави. Інтереси держави - це закріплена Конституцією та законами України, міжнародними договорами (іншими правовими актами) система фундаментальних цінностей у найбільш важливих сферах життєдіяльності українського народу і суспільства.

72. Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18 вказав, що здійснивши правовий аналіз ч. 3 ст. 228 ЦК України можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

73. Отже, для правильного вирішення спору у цій справі необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін.

74. Суд зазначає, що не всі порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства.

75. Антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч. 3 ст. 228 ЦК України.

76. Наявність наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

77. Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18.

78. Ураховуючи зміст спірних правовідносин, Верховний Суд звертається до висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 у подібних правовідносинах, (до закінчення перегляду судом касаційної інстанції якої зупинялось провадження у цій справі № 922/2752/24, та висновки якої підлягають врахуванню Судом, в силу приписів 236, ч. 4 ст. 300 ГПК України).

79. У зазначеній постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 об`єднана палата Касаційного господарського суду вирішила уточнити висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі № 911/934/23, від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України, таким чином: «При визначенні підстав для застосування ч. 3 ст. 228 ЦК, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо). Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчиненні особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.».

80. Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у зазначеній постанові також виснувала, що за умови застосування відповідних приписів ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, відбувається непропорційне втручання у право власності й добросовісного учасника. По-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було. По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа «Air Canada v. the United Kingdom»).

81. Також об`єднана палата Касаційного господарського суду у справі № 922/3456/23 виснувала про те, що застосування наслідків, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

82. Отже, у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що норма частини третьої статті 228 ЦК України не може бути застосована як правова підстава для визнання договору про закупівлю недійсним та застосування санкції, передбаченої цією нормою, у випадку порушення суб`єктом господарювання норм законодавства про захист конкуренції.

83. У справі, що переглядається, суд першої інстанції зазначає, що дії відповідача-1 спрямовані на порушення встановленого юридичного господарського порядку з метою одержання права на укладення договору поставки № 53-122-01-20-09864 від 03.07.2020 не на конкурентних засадах, що не узгоджується із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель, а отже, суперечать інтересам держави та суспільства, оскільки порушують правові та економічні засади функціонування вказаної сфери суспільних відносин, не сприяють, а навпаки, обмежують розвиток конкуренції у державі. У діях відповідача-1 вбачається наявність умислу на вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

84. Водночас, як зазначалося вище, антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч. 3 ст. 228 ЦК України.

85. Верховний Суд вказує, що правовідносини у справі № 922/3456/23 та у цій справі № 918/537/24 є подібними. Так, предметами спорів у цих справах, є вимоги прокурора про визнання недійсним договору як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства, а також вимоги про застосування наслідків недійсності цього договору, шляхом стягнення з переможця закупівлі на користь замовника закупівлі коштів, отриманих за результатами виконання договору про закупівлю товарів, а із замовника закупівлі - в дохід державного бюджету (на підставі ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України).

86. Верховний Суд зазначає, що у цій справі № 918/537/24 прокурор в обґрунтування недійсності оспорюваного правочину посилався на порушення принципу добросовісної конкуренції серед учасників, як однієї зі складових умислу, передбаченого ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України. Як на доказ покликався виключно на рішення Адміністративної колегії Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України.

87. Водночас прокурор не доводив у позові, що внаслідок укладення оспорюваного правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти (поставка товару виконана із завищенням цін, що аналогічні товари могли бути поставлені за меншу ціну), отримала товар/роботу неналежної якості. Також не доводить невідповідність кількість, вартість або якість поставленого товару, розмір завданих замовнику збитків, наявність інших порушень при виконанні умов договору про закупівлю, як підстави для висновку про посягання особою на суспільні, економічні основи держави і суспільства за наслідками його укладення. Тобто не доведено, що укладенням оспорюваного договору порушено принцип максимальної економії (придбання товару на найбільш економічно вигідних умовах).

88. За таких умов відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенням майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

89. Крім того, прокурор не доводить, що сам правочин (придбання товару) за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства.

90. Верховний Суд бере до уваги, що лише сам факт вчинення відповідними особами порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений рішенням органу Антимонопольного комітету України, не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним як такого, що вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України), оскільки антиконкурентна поведінка не завжди має мету завдати шкоди державі та не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України. Не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства. Для визнання недійсним правочину на підставі частини першої статті 203, частини першої статті 215, частини третьої статті 228 ЦК України має бути доведено, що зміст правочину та мета його вчинення завідомо суперечать інтересам держави і суспільства.

91. Ураховуючи наведене вище, з огляду на правове регулювання спірних правовідносин, предмет та підстави позову, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли неправильного висновку про наявність правових підстав для визнання спірного договору недійсним, з огляду на те, що допущення учасниками спірної закупівлі при її проведенні порушення законодавства про захист економічної конкуренції, принципу добросовісної конкуренції, вчинення антиконкурентних узгоджених дій, на які послався прокурор в обґрунтування позову, не є підставами для визнання недійсним спірного договору з підстав його суперечності інтересам держави і суспільства.

92. Верховний Суд дійшов висновку, що застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України до спірних відносин призвело до порушення визначеного у рішеннях ЄСПЛ принципу пропорційності втручання держави в мирне володіння майном (ст.1 Протоколу першого до Конвенції) щодо відповідачів, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог керівника Вараської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

93. Частинами 1, 2 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

94. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

95. Відповідно до ч. 1 ст. 311 Господарського процесуального кодексу України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

96. За таких обставин, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, касаційна скарга - підлягає задоволенню. Розподіл судових витрат

97. Відповідно до ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

98. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішень судів попередніх інстанцій та ухвалення нового - про відмову у позові, то судові витрати зі сплати судового збору за подання позову покладаються на прокуратуру, а за подання апеляційних та касаційних скарг - підлягають стягненню з прокуратури на користь скаржника. Щодо повороту виконання рішення суду першої інстанції 99. 23 січня 2026 року від акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» надійшла заява про поворот виконання рішення господарського суду Рівненської області 05.08.2024 у справі № 918/537/24, в якій заявник, зазначаючи про часткове виконання вказаного судового рішення, просить, у випадку задоволення касаційної скарги та прийняття нового рішення про відмову в позові, здійснити поворот виконання наведеного судового рішення.

100. Відповідач-2 зазначає, що він 27.12.2024 сплатив на рахунок Рівненської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 19 403,93 грн. До зазначеної заяви відповідач-2 додає копію платіжної інструкції № 14893 від 27.12.2024 про оплату судового збору у розмірі 19 403,93 грн відповідно до рішення господарського суду Рівненської області 05.08.2024 у справі № 918/537/24 на користь Рівненської обласної прокуратури.

101. За приписами пп. «г» п. 4 ч. 1 ст. 315 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції повинен бути зазначений поворот виконання у разі скасування рішень судів за наявності відповідної заяви та підстав.

102. Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 333 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі. Питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони. До заяви про поворот виконання рішення шляхом повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості додається документ, який підтверджує те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучено державним або приватним виконавцем.

103. У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2011 у справі № 1-25/2011 розтлумачено, що поворот виконання рішення - це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження у попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала.

104. З урахуванням того, що за наслідками розгляду касаційної скарги скасовуються оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалюється нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, Верховний Суд здійснює поворот виконання рішення господарського суду Рівненської області 05.08.2024 у справі № 918/537/24 у частині присудженого до стягнення з акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь Рівненської обласної прокуратури судового збору у розмірі 19 403,93 грн, шляхом стягнення з Рівненської обласної прокуратури на користь акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» 19 403,93 грн судового збору за подання позовної заяви. Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317, 333 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні клопотання Рівненської обласної прокуратури про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

2. Касаційну скаргу акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» задовольнити.

3. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.11.2024 та рішення господарського суду Рівненської області 05.08.2024 у справі № 918/537/24 скасувати та ухвалити нове рішення.

4. Відмовити у задоволенні позову керівника Вараської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби.

5. Стягнути з Рівненської обласної прокуратури (33028, Рівненська обл., місто Рівне, вул. 16 Липня, будинок 52, код ЄДРПОУ 02910077) на користь акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (34403, м. Вараш, Рівненська обл., код ЄДРПОУ: 05425046) 58 211,79 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 71 559,725 грн судового збору за подання касаційної скарги.

6. Стягнути з Рівненської обласної прокуратури (33028, Рівненська обл., місто Рівне, вул. 16 Липня, будинок 52, код ЄДРПОУ 02910077) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Монолітторг» (вул. Зоологічна, буд. 4А, м. Київ, 04119, код ЄДРПОУ 39719048) 58 211,79 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

7. Заяву акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про поворот виконання рішення господарського суду Рівненської області 05.08.2024 у справі № 918/537/24 задовольнити.

8. Стягнути з Рівненської обласної прокуратури (33028, Рівненська обл., місто Рівне, вул. 16 Липня, будинок 52, код ЄДРПОУ 02910077) на користь акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (34403, м. Вараш, Рівненська обл., код ЄДРПОУ: 05425046) 19 403,93 грн судового збору за подання позовної заяви в порядку повороту виконання рішення господарського суду Рівненської області 05.08.2024 у справі № 918/537/24.

9. Доручити господарському суду Рівненської області видати відповідні накази. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя О. О. Мамалуй Судді О. М. Баранець О.А. Кролевець