Постанова 4873 № 910/5902/18

від 16.06.2026 ·

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "16" червня 2026 р. м.Київ Справа№ 910/5902/18 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Станіка С.Р. суддів: Козир Т.П. Корсака В.А. за участю секретаря судового засідання Яценко І.В. за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 16.06.2026, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Головного управління ДПС у м.Києві на ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.12.2025 (повний текст складено 10.02.2026) у справі №910/5902/18 (суддя - Мандичев Д.В.) за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансінфініті" до Відкритого акціонерного товариства "Готельний комплекс "Либідь" (ідентифікаційний код 02573533) про банкрутство ВСТАНОВИВ: Рух справи У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/5902/18 про банкрутство Відкритого акціонерного товариства "Готельний комплекс "Либідь". 25.07.2018, в межах встановленого строку, до Господарського суду міста Києва надійшла заява Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - ГУ ДФС у місті Києві, кредитор), правонаступником якого є ДПС у місті Києві, як відокремлений підрозділ ДПС України про визнання кредиторських вимог до боржника на загальну суму 9 262 802,79 грн., з яких:- заборгованість з ПДВ у розмірі 7 532 481,37 грн. (основне зобов`язання - 3 167 598,02 грн., штрафні санкції - 1 074 244,50 грн., пеня - 3 290 638,85 грн.);- заборгованість з орендної плати за землю юридичних осіб у розмірі 1 730 321,40 грн. (основне зобов`язання - 958 417,31 грн., штрафні санкції - 46 254,16 грн., пеня - 725 649,92 грн.). Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 з-поміж іншого, визнано кредитором у справі № 910/5902/18 по відношенню до боржника: - Головне управління Державної податкової служби у м. Києва, як відокремлений підрозділ ДПС в розмірі 639,26 грн. - вимоги третьої черги. Відмовлено у визнанні кредиторських вимог до боржника Головному управлінню Державної податкової служби у м. Києва, як відокремленого підрозділу ДПС в розмірі 9 262 802,79 грн. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2025, апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 року у справі №910/5902/18 - залишено без задоволення. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 року у справі №910/5902/18 в частині розгляду заяви Головного управління Державної податкової служби у місті Києві з грошовими вимогами до боржника - залишено без змін. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.07.2025 касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві - задоволено частково. Ухвалу Господарського суду м. Києва від 22.07.2024 (в частині відмови у визнанні кредиторських вимог ГУ ДПС у м. Києва, як відокремленого підрозділу ДПС в розмірі 9 262 802,79 грн.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2025 у справі № 910/5902/18 - скасовано. Справу № 910/5902/18 у скасованій частині направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували обставин стягнення з боржника заборгованості в межах судової справи № 826/18433/14 і того що вказаний довід був заявлений під час розгляду справи судом першої інстанції на який не було надано відповідь з встановленням відповідних фактичних обставин справи, судами не було враховано правової позиції Верховного Суду у постанові від 18.08.2021 у справі № 922/2727/20, колегія суддів суду касаційної інстанції з урахуванням приписів частини 2 статті 300, частини 3 статті 310 ГПК України дійшла висновку про те, що ухвалу Господарського суду м. Києва від 22.07.2024 й постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2025 у справі № 910/5902/18 у частині відмови Головному управлінню ДПС у м. Києві у визнанні кредитором слід скасувати, а вказану справу у скасованій частині слід направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2025 прийнято справу № 910/5902/18 до свого провадження в частині розгляду грошових вимог ГУ ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС в розмірі 9 262 802,79 грн. Розгляд справи у судовому засіданні призначено на 17.09.2025. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2025 відкладено розгляд справи на 29.10.2025. 14.10.2025 до суду надійшли додаткові пояснення Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС на виконання вимог ухвали від 17.09.2025. Ухвалою від 20.10.2025 розгляд справи призначено на 28.11.2025. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2025 відкладено розгляд заяви Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС з грошовими вимогами до боржника в розмірі 9 262 802,79 грн. у судовому засіданні на 19.12.2025. Короткий зміст заяви Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, правонаступником якого є ДПС у місті Києві, як відокремлений підрозділ ДПС України та заперечень розпорядника майна та боржника 25.07.2018, в межах встановленого строку, до Господарського суду міста Києва надійшла заява Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, правонаступником якого є ДПС у місті Києві, як відокремлений підрозділ ДПС України про визнання кредиторських вимог до боржника на загальну суму 9 262 802,79 грн., з яких:- заборгованість з ПДВ у розмірі 7 532 481,37 грн. (основне зобов`язання - 3 167 598,02 грн., штрафні санкції - 1 074 244,50 грн., пеня - 3 290 638,85 грн.);- заборгованість з орендної плати за землю юридичних осіб у розмірі 1 730 321,40 грн. (основне зобов`язання - 958 417,31 грн., штрафні санкції - 46 254,16 грн., пеня - 725 649,92 грн.). Податковим органом, з урахуванням поданих під час нового розгляду справи пояснень, зазначено, що заявлена заборгованість складається із: - заборгованості з податку на додану вартість у розмірі 7 532 481, 37 грн. (основне зобов`язання - 3 167 598,02 грн., штрафні санкції - 1 074 244,50 грн., пеня - 3 290 638,85 грн.); - заборгованості з орендної плати за землю юридичних осіб у розмірі 1 730 321,40 грн. (основне зобов`язання - 958 417,31 грн., штрафні санкції - 46 254,16 грн., пеня - 725 649,92 грн.). Головним управлінням ДПС у м. Києві, як відокремленим підрозділом ДПС подано до суду заперечення (зареєстровані канцелярією Господарського суду міста Києва 21.05.2024) на письмові пояснення розпорядника майна, у яких податковим органом зазначено, що заявлена податковим органом кредиторська заборгованість складається із податкового боргу, який стягнутий з Відкритого акціонерного товариства "Готельний комплекс "Либідь" у судовому порядку. На виконання вимог ухвали суду від 17.09.2025, Головним управлінням ДПС у м. Києві, як відокремленим підрозділом ДПС надано суду детальний розрахунок заявленої заборгованості, згідно з яким заявлені податковим органом кредиторські вимог до Відкритого акціонерного товариства "Готельний комплекс "Либідь" складаються з наступного.

1. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.03.2015 у справі № 826/18433/14 охоплені заявлені Головним управлінням ДПС у м. Києві кредиторські вимоги у загальній сумі 5 045 245,09 грн, у тому числі: 1) з податку на додану вартість у сумі 4 190 059,52 грн, з яких: основний платіж - 3 115 815,02 грн, штрафні (фінансові) санкції - 1 074 244,50 грн на підставі: А) податкових декларацій з податку на додану вартість: - за травень 2014 року (від 11.06.2014), - за червень 2014 року (від 15.07.2014), - за липень 2014 року (від 17.08.2014), - за вересень 2014 року (від 09.10.2014), якими самостійно визначено податкове зобов`язання з податку на додану вартість у сумі, відповідно, 67,00 грн, 67,00 грн, 167,00 грн, 376,00 гривень; Б) податкових повідомлень-рішень з податку на додану вартість: - від 30.08.2012 № 0006922280, яким визначено грошове зобов`язання у сумі 2 498 022,50 грн (основний платіж - 1 998 418,00 грн, штрафні (фінансові) санкції - 499 604,50 грн), - від 20.02.2013 № 0002132290, яким визначено грошове зобов`язання у сумі 219 806,00 грн (основний платіж - 113 978,02 грн, штрафні (фінансові) санкції - 73 269,00 грн), - від 23.01.2014 № 0000642207, яким визначено грошове зобов`язання у сумі 1 544 111,00 грн (основний платіж - 1 002 742,00 грн, штрафні (фінансові) санкції у сумі 501 371,00 грн); 2) з орендної плати у сумі 855 185,57 грн, з яких: основний платіж - 803 451,71 грн, штрафні (фінансові) санкції - 41 914,19 грн, пеня у сумі 9 819,67 грн на підставі: А) податкових декларацій з плати за землю: - за 2013 рік (від 18.01.2013), - за 2014 рік (від 17.01.2014), якими самостійно визначено податкове зобов`язання з орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності на загальну суму 803 451,71 гривень. Б) податкового повідомлення-рішення з орендної плати від 21.07.2014 № 0019751506, яким визначено грошове зобов`язання за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 41 914,19 гривень; В) залишок несплаченої пені у сумі 9 819,67 гривень.

2. Нарахована на підставі ст. 129 Податкового кодексу України пеня у сумі 3 820 568,80 грн (податок на додану вартість у сумі 3 207 019,82 грн і орендна плата у сумі 613 548,98 грн) на наявну суму заборгованості з податку на додану вартість у сумі 4 190 059,52 грн й на наявну суму заборгованості з орендної плати у сумі 845 365,90 грн (за вирахуванням пені у сумі 9 819,67 грн), стягнутої постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.03.2015 у справі № 826/18433/14.

3. Заборгованість: 3.1. з ПДВ на загальну суму 150,39 гривень: - податкова декларація від 15.03.2016 № 9036212059 на суму 117,00 грн та нарахована пеня на суму заборгованості у сумі 33,39 грн відповідно до ст. 129 ПК України (введення мораторію). 3.2. з орендної плати на загальну суму 522,26 гривень: - податкове повідомлення-рішення від 20.10.2015 на суму 170,00 гривень; - податкове повідомлення-рішення від 03.08.2016 на суму 170,00 гривень; - нарахована пеня на суму заборгованості у сумі 118,16 грн і 64,10 грн відповідно до ст. 129 ПК України (введення мораторію).

4. Заборгованість: 4.1. з ПДВ на загальну суму 135 251,64 гривень: - податкова декларація від 10.11.2014 № 9064959576 на суму 235,00 грн та нарахована пеня на суму заборгованості у сумі 153,17 грн відповідно до ст. 129 ПК України (введення мораторію); - податкова декларація від 19.12.2014 № 9073715745 на суму 400,00 грн та нарахована пеня на суму заборгованості у сумі 256,11 грн відповідно до ст. 129 ПК України (введення мораторію); - податкова декларація від 19.02.2015 № 9018819776 на суму 81,00 грн та нарахована пеня на суму заборгованості у сумі 49,63 грн відповідно до ст. 129 ПК України (введення мораторію); - податкова декларація від 17.03.2015 № 9040817807 на суму 245,00 грн та нарахована пеня на суму заборгованості у сумі 144,55 грн відповідно до ст. 129 ПК України (введення мораторію); - нарахована пеня на податкове повідомлення-рішення від 29.11.2011 № 0008602312 на загальну суму 36 197,10 грн відповідно до ст. 129 ПК України (несвоєчасна сплата); - податкова декларація від 09.04.2015 № 9063384867 на суму 464,00 грн та нарахована пеня на суму заборгованості у сумі 260,41 грн відповідно до ст. 129 ПК України (введення мораторію); - нарахована пеня на податкові повідомлення-рішення від 15.05.2013 № 9027745589, від 19.06.2013 № 9036241390, від 15.07.2013 № 9041912657, від 12.08.2013 № 9049383361, від 13.09.2013 № 9057135565, від 19.11.2013 № 9074456677, від 13.01.2014 № 9087359049, від 19.02.2014 № 9008207278, від 14.03.2014 № 9013199202, від 17.04.2014 № 9021043108, від 12.05.2014 № 9026536898, від 20.02.2013 № 0002132290 на загальну суму 18 008,27 грн відповідно до ст. 129 ПК України (несвоєчасна сплата); - уточнюючий розрахунок від 29.04.2015 на загальну суму 49 077,00 грн та нарахована пеня на суму заборгованості у сумі 27 260,88 грн відповідно до ст. 129 ПК України (введення мораторію); - нарахована пеня на податкове повідомлення-рішення від 16.10.2013 № 9065077111 на суму 656,79 грн відповідно до ст. 129 ПК України (несвоєчасна сплата); - податкова декларація від 10.06.2015 № 9119155665 на суму 1164,00 грн та нарахована пеня на суму заборгованості у сумі 598,73 грн відповідно до ст. 129 ПК України (введення мораторію). 4.2. з орендної плати на загальну суму 261 064,61 гривень: - податкова декларація з плати за землю за 2014 рік (від 17.01.2014 за останні три місяці) на загальну суму 154 965,60 грн та нарахована пеня на суму заборгованості у сумі 99 199,42 грн відповідно до ст. 129 ПК України (введення мораторію); - податкове повідомлення-рішення від 20.11.2014 № 0047801506 на суму 4 000,00 грн та нарахована пеня на суму заборгованості у сумі 2899,59 грн відповідно до ст. 129 ПК України (введення мораторію). Ухвала суду першої інстанції в частині відмови Головному управлінню ДПС у м. Києві, як відокремленому підрозділу ДПС у визнанні кредитором боржника на суму 4 216 885,05 грн. мотивована тим, що: - податкові зобов`язання Відкритого акціонерного товариства "Готельний комплекс "Либідь", заборгованість зі сплати яких стягнута постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.03.2015 по справі № 826/18433/14, набули статусу узгоджених у 2013 та у 2014 роках за правилами ст. 57 Податкового кодексу України, суд дійшов висновку, що строк звернення податкового органу з позовом про стягнення сум пені, нарахованої в межах 1095 денного строку, згідно зі ст. 102 Податкового кодексу України сплив у 2016 та 2017 роках відповідно, а тому податковий орган звернувся з відповідною заявою у 2018 році (зареєстрована канцелярією Господарського суду міста Києва 25.07.2018), з пропуском обумовленого строку на звернення з грошовими вимогами про стягнення пені, нарахованої на суму узгоджених у 2013 та 2014 роках зобов`язань, а тому кредиторські вимоги скаржника до боржника щодо пені в сумі 3 820 568,80 грн. - визнанню не підлягають; - заборгованість Відкритого акціонерного товариства "Готельний комплекс "Либідь" зі сплати податку на додану вартість у розмірі 135 251,64 грн. та зі сплати орендної плати з юридичних осіб у розмірі 261 064,61 грн. заявлена податковим органом із пропуском встановленого п. 102.4 ст. 102 Податкового кодексу України строку у 1095 календарних днів з дня його виникнення, а тому кредиторські вимоги скаржника до боржника щодо сплати податку на додану вартість у розмірі 135 251,64 грн. та зі сплати орендної плати з юридичних осіб у розмірі 261 064,61 грн. - визнанню не підлягають. Суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції в цій частині, з огляду на наступне. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Відповідно п. 17 ч. 1 статті 255 Господарського процесуального кодексу України визначено, що окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема у справах про банкрутство (неплатоспроможність) у випадках, передбачених Кодексом України з процедур банкрутства. Ч. 2 ст. 255 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції можуть подавати учасники справи відповідно до цього Кодексу та Кодексу України з процедур банкрутства. Ч. 1 ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що ухвали господарського суду, постановлені у справі про банкрутство (неплатоспроможність) за результатами розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника можуть бути оскаржені в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Ч. 2 ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що в апеляційному порядку можуть бути оскаржені постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури/процедури погашення боргів, усі ухвали місцевого господарського суду, прийняті у справі про банкрутство (неплатоспроможність), крім випадків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України та цим Кодексом. Згідно ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Розглянувши доводи апеляційної скарги, з урахуванням її меж (а саме з урахуванням того, що скаржник не погоджується з ухвалою суду першої інстанції в частині відмови Головному управлінню ДПС у м.Києві у визнанні кредиторських вимог у сумі 4 216 885,05 гривень та просить її скасувати в цій частині, визнавши ці вимоги кредитора до боржника), перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків. За змістом статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) грошовим зобов`язанням є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України, зокрема до грошових зобов`язань належать зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника. Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство (після відкриття провадження) та порядок розгляду судом відповідних заяв визначені, зокрема статтями 45, 46, 47 КУзПБ. В силу вказаних вище норм, під час розгляду заявлених до боржника кредиторських вимог, суд має з`ясовувати правову природу таких вимог, надати правову оцінку доказам поданим заявником на підтвердження його вимог до боржника, аргументам та запереченням боржника чи інших кредиторів щодо задоволення таких вимог, перевірити дійсність заявлених вимог, з урахуванням чого встановити наявність підстав для їх визнання чи відхилення (повністю або частково). Законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в цьому випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником; надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України). Покладення обов`язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог (постанова від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18; від 13.09.2022 у справі № 904/6251/20). Заявник самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює розгляд справи про банкрутство. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17. Поряд з цим, у питанні порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство та ролі й обов`язків суду на цій стадії суд враховує усталені правові висновки Верховного Суду, що полягають у такому: - У попередньому засіданні господарський суд зобов`язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником. Заявлені до боржника грошові вимоги конкурсних кредиторів можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору. Отже, у справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов`язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (постанови від 26.02.2019 у справі № 908/710/18 від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 12.10.2021 у справі № 01/1494 (14- 01/1494)); - Використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами. Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами з застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення обґрунтованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанова від 07.08.2019 у справі №922/1014/18). Порядок виникнення грошових зобов`язань щодо сплати податків та зборів визначений ПК України, положеннями пунктів 1.1. та 1.3 статті 1 якого унормовано, що цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Кодексом України з процедур банкрутства, з банків, на які поширюються норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", проведення комплексних перевірок з метою виявлення фінансових рахунків та погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (крім особливостей функціонування єдиного рахунку, подання звітності щодо суми нарахованого єдиного внеску), зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій. Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 14.06.2023 у справі № 904/5743/20 дійшов висновку про те, що з огляду на положення статей 45 - 47 Кодексу України з процедур банкрутства, податковий орган, так само як і інші конкурсні кредитори, повинен подати до господарського суду вимоги до боржника щодо його грошових зобов`язань по сплаті податків і зборів, що виникли до дня відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство разом з документами, що ці зобов`язання підтверджують, а господарський суд зобов`язаний розглянути всі вимоги та заперечення проти них на підставі поданих кредитором і боржником документів, оцінити правомірність цих вимог незалежно від наявності в адміністративному суді спору щодо неузгодженого податкового зобов`язання, з якого сформована кредиторська вимога податкового органу. ПК України дає визначення грошового зобов`язання, яке є спеціальним для цілей податкового законодавства, а саме - грошове зобов`язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня (п. 14.1.39. ПК України). Пункт 14.1.156. ПК України визначає податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України. Податковим боргом є сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання (підпункт 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України). Згідно з пунктом 31.1 статті 31 ПК України, строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Частиною 102.4. статті 102 ПК України законодавцем встановлено граничний строк давності для стягнення контролюючим органом податкового боргу, нарахованого платнику податків за результатами проведення його податкової перевірки, у 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Отже, податковим законодавством встановлено спеціальний строк давності для звернення податкової інспекції до платника податків з вимогою про погашення податкового боргу, який застосовується імперативно (в силу закону), на відміну від визначеної статтею 256 ЦК України позовної давності, наслідки спливу якої застосовуються лише за заявою сторони спору згідно частини 3 статті 267 ЦК України. Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. При розгляді грошових вимог податкової інспекції до боржника, як платника податків, заявлених на підставі податкових повідомлень-рішень, прийнятих за наслідками проведення податкових перевірок боржника, господарському суду належить перевірити дотримання контролюючим органом спеціального строку давності заявлення до стягнення з боржника податкового боргу, який частиною 102.4. статті 102 ПК України встановлено у 1095 календарних днів з дня його виникнення та застосування якого є імперативним (висновок про застосування норм права, який викладений у пункті 32 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 923/1092/16). Якщо протягом зазначеного строку (1095 днів) контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку (пункт 102.1. ст. 102 ПК України). Верховний Суд у поставі від 06.02.2018 по справі № 807/2097/16 (№К/9901/99/17) зазначив, що в разі спливу 1095 денного строку з дня виникнення податкового боргу, такий борг визнається безнадійним та підлягає списанню, у тому числі пеня та штрафні санкції, а відтак з того часу в контролюючого органу відсутнє право вживати будь-які заходи щодо стягнення такої суми боргу. Водночас, у другому реченні пункту 102.4 статті 102 ПК України законодавець сформулював виключення із загального правила застосування строку давності для стягнення податкового боргу, а саме вказав, якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним. Таким чином, за наявності судового рішення про стягнення суми податкового боргу презюмується, що контролюючий орган нарахував та ініціював стягнення цього податкового боргу до закінчення строків давності, передбачених пунктами 102.1, 102.4 статті 102 ПК України, а тривале невиконання боржником відповідного судового рішення не може бути підставою для звільнення його від обов`язку сплатити присуджену до стягнення суму боргу, відтак такий податковий борг не може вважатися безнадійним, адже стягується за рішенням суду і строки стягнення щодо нього встановлюються до повного погашення платежу або до визнання його безнадійним тільки у випадках, передбачених підпунктами 101.2.1, 101.2.2, 101.2.4, 101.2.5 пункту 101.2 статті 101 ПК України. Наведене узгоджується з висновками про застосування пункту 102.4 статті 102 ПК України, викладеного у постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 03.04.2020 у справі № 822/2243/17, від 19.05.2020 у справі № 826/8231/15, від 11.06.2020 у справі № 823/127/17 та Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 28.07.2020 у справі № Б8/129-11 (пункт 10.6), а також у постанові Верховного Суду від 18.08.2021 у справі № 922/2727/20. Щодо заявлених податковим органом кредиторських вимог на суму 5 045 245,09 грн., які були стягнені постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.03.2015 по справі № 826/18433/14 (пункт 1 детального розрахунку заборгованості від 13.10.2025), суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріали справи не містять доказів погашення Відкритим акціонерним товариством "Готельний комплекс "Либідь" податкового боргу, стягнутого постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.03.2015 по справі № 826/18433/14, у розмірі більшому, аніж 99 214,10 грн., що було встановлено судом за результатом аналізу відомостей, що містяться у інтегрованих картках платника (податок на додану вартість та орендна плата з юридичних осіб), а тому заявлені податковим органом кредиторські вимоги до боржника в указаній частині на суму 5 045 245,09 грн. є належним чином обгрунтованими, не спростованими/не погашеними боржником та є платежем, який стягується за рішенням суду (5 144 459,19 грн. (заборгованість визначена судовим рішенням) - 99 214,10 грн. (часткова сплата боржником заборгованості з податку на додану вартість у 2015 році), до якого не застосовуються строки давності, передбачені пунктами 102.1, 102.4 статті 102 Податкового кодексу України. У наведеній частині, ухвала суду першої інстанції не оскаржується скаржником в межах даного апеляційного провадження, і відповідно, судом апеляційної інстанції не переглядається з огляду на приписи ст. 269 Господарського процесуального кодексу України. Щодо заявленої податковим органом заборгованості з податку на додану вартість у розмірі 150,39 грн. та з орендної плати з юридичних осіб у розмірі 522,26 грн. (підпункти 3.1, 3.2 пункту 3 детального розрахунку заборгованості від 13.10.2025), суд першої інстанції дійшов висновку, що зобов`язання Відкритого акціонерного товариства "Готельний комплекс "Либідь" зі сплати податку на додану вартість у розмірі 117,00 грн., а також зі сплати орендної плати з юридичних осіб у розмірі 340,00 грн. є узгодженими, а пеня у загальному розмірі 215,65 грн., нарахована контролюючим органом у порядку ст. 129 Податкового кодексу України, є правомірною, вказані вимоги заявлені податковим органом до закінчення строків давності, передбачених пунктами 102.1, 102.4 статті 102 Податкового кодексу України, а тому заявлені контролюючим органом кредиторські вимоги до боржника в указаній частині на суму 672,65 грн. є належним чином обгрунтованими. У наведеній частині, ухвала суду першої інстанції не оскаржується скаржником в межах даного апеляційного провадження, і відповідно, судом апеляційної інстанції не переглядається з огляду на приписи ст. 269 Господарського процесуального кодексу України. Щодо заявленої податковим органом відповідно до приписів ст. 129 Податкового кодексу України пені в сумі 3 820 568,80 грн. на наявну суму заборгованості з податку на додану вартість у сумі 4 190 059,52 грн. та наявну суму заборгованості з орендної плати у сумі 845 365,90 грн. (за вирахуванням пені у сумі 9 819,67 грн.), що були стягнуті постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.03.2015 по справі № 826/18433/14 (пункт 2 детального розрахунку заборгованості від 13.10.2025), суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у визнанні такої кредиторської вимоги, з чим скаржник не погоджується в апеляційній скарзі. Розглянувши доводи скаржника в цій частині, дослідивши наявні матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків. У постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.03.2015 по справі № 826/18433/14 суд, визначаючи розмір податкового зобов`язання, що підлягає стягненню з Відкритого акціонерного товариства "Готельний комплекс "Либідь", встановив наступне. Заборгованість Відкритого акціонерного товариства "Готельний комплекс "Либідь" зі сплати податку на додану вартість виникла у зв`язку з несплатою товариством: - самостійно визначених товариством податкових зобов`язань у податкових деклараціях з податку на додану вартість за період з лютого 2013 року по вересень 2014 року (включно); - податкового зобов`язання, визначеного податковим повідомленням-рішенням від 30.08.2012 № 0006922280 (оскаржене товариством до суду, за результатом чого постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.02.2013 адміністративний позов задоволено, однак постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2014 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.02.2013 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ВАТ "Готельний комплекс "Либідь" відмовлено повністю); - податкового зобов`язання, визначеного податковим повідомленням-рішенням від 20.02.2013 № 0002132290, та податкового зобов`язання, визначеного податковим повідомленням-рішенням від 22.05.2013 № 0007162290 (оскаржені товариством до суду, за результатом чого постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.11.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.04.2014, у задоволенні позову ВАТ "Готельний комплекс "Либідь" відмовлено повністю); - податкового зобов`язання, визначеного податковим повідомленням-рішенням від 23.01.2014 № 0000642207 (оскаржене товариством до суду, за результатом чого постановою Окружного адміністративного суду від 04.07.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2014, у задоволення позову ВАТ "Готельний комплекс "Либідь" відмовлено повністю). Заборгованість Відкритого акціонерного товариства "Готельний комплекс "Либідь" зі сплати орендної плати з юридичних осіб виникла у зв`язку з несплатою товариством: - самостійно визначених товариством податкових зобов`язань у податкових деклараціях із плати за землю за 2013 та 2014 роки; - податкового зобов`язання, визначеного податковим повідомленням-рішенням від 21.07.2014 № 001975/15-06. Згідно з п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до п. 57.3 ст. 57 Податкового кодексу України, у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 робочих днів, наступних за днем такого узгодження. Пунктом 129.1 статті 129 Податкового кодексу України визначено, що нарахування пені розпочинається: - при нарахуванні контролюючим органом податкового зобов`язання у встановлених цим Кодексом випадках, не пов`язаних з проведенням перевірки, або при нарахуванні контролюючим органом грошового зобов`язання, визначеного за результатами перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків такого зобов`язання, визначеного в податковому повідомленні-рішенні згідно із цим Кодексом; - при нарахуванні контролюючим органом за результатами перевірки податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, у разі виявлення його заниження - на суму такого заниження, починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків цього зобов`язання за відповідний податковий (звітний) період, щодо якого виявлено заниження, та за весь період заниження (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження); - при нарахуванні суми грошового зобов`язання, визначеного платником податків або податковим агентом, у тому числі у разі внесення змін до податкової звітності внаслідок самостійного виявлення платником податків помилок відповідно до статті 50 цього Кодексу, - після спливу 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов`язання. - при виявленні контролюючим органом за результатами перевірки заниження податковим агентом податкового зобов`язання при нарахуванні (виплаті) оподатковуваного доходу на користь нерезидентів або інших платників податків та/або несвоєчасної сплати, несплати (неперерахування) податковим агентом утриманих (нарахованих) податків до або під час виплати оподатковуваного доходу на користь нерезидента або іншого платника податків - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податковим агентом суми податкового зобов`язання, визначеного цим Кодексом; - у випадку несвоєчасного повернення надміру/помилково сплачених платежів, а також несвоєчасного відшкодування сум податку на додану вартість - починаючи з першого дня, наступного за останнім днем граничного строку повернення таких коштів. Доводи скаржника стосовно того, що оскільки строки стягнення заборгованості в сумі 5 045 245,09 грн. встановлюються до повного погашення такого платежу або визнання боргу безнадійним (заборгованість стягнута постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.03.2015 у справі № 826/18433/14), то й пеня, нарахована на таку заборгованість, є правомірною та підлягає визнанню господарським судом у даній справі, - судом апеляційної інстанції відхиляються, з урахуванням наступного. Згідно з пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковим боргом є сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом. Відповідно до п. 31.1 ст. 31 Податкового кодексу України, строком сплати податку та збору є період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Пунктом 102.4 статті 102 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо грошове зобов`язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв`язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов`язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу, крім випадків, передбачених абзацом третім пункту 59.1 статті 59 цього Кодексу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним. Таким чином, вищенаведеними приписами закону чітко визначено, що виняток із загального правила застосування строку давності для стягнення податкового боргу у 1095 днів стосується виключно платежу, який стягується за рішенням суду. При цьому, будь-яких судових рішень про стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Готельний комплекс "Либідь" нарахованої податковим органом у порядку ст. 129 Податкового кодексу України пені в сумі 3 820 568,80 грн. - матеріали справи не містять, і наявність відповідних рішень скаржником не підтверджено. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 06.04.2023 по справі № 910/929/21. Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що визначений Податковим кодексом України строк давності для стягнення, у даному випадку, пені обраховується саме з моменту початку її нарахування податковим органом відповідно до положень ст. 129 Податкового кодексу України та не пов`язаний із судовим рішенням (набрання таким судовим рішенням законної сили) про стягнення з платника податків податкового боргу. Враховуючи, що податкові зобов`язання Відкритого акціонерного товариства "Готельний комплекс "Либідь", заборгованість зі сплати яких стягнута постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.03.2015 по справі № 826/18433/14, набули статусу узгоджених у 2013 та у 2014 роках за правилами ст. 57 Податкового кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що строк звернення податкового органу з позовом про стягнення сум пені, нарахованої в межах 1095 денного строку, згідно зі ст. 102 Податкового кодексу України сплив у 2016 та 2017 роках відповідно, а тому податковий орган звернувся з відповідною заявою у 2018 році (зареєстрована канцелярією Господарського суду міста Києва 25.07.2018), з пропуском обумовленого строку на звернення з грошовими вимогами про стягнення пені, нарахованої на суму узгоджених у 2013 та 2014 роках зобов`язань. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що кредиторські вимоги скаржника до боржника щодо пені в сумі 3 820 568,80 грн. - визнанню не підлягають. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в цій частині оскаржуваної ухвали, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі. Доводи скаржника про те, що Господарський суд м. Києва не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.06.2022 у справі № 927/104/21, що призвело до неправильних висновків суду й, відповідно, до неправомірної відмови у задоволенні вимог Головного управління ДПС у м. Києві - судом апеляційної інстанції відхиляються, з огляду на інші обставини справи № 927/104/21, відмінні від даної, а також і те, що вказаною постановою Верховного Суду справу скеровано на новий розгляд у зв?язку з недоліками у вирішенні спору, яких припустилися місцевий та апеляційний господарські суди у вказаній справі. У постанові від 01.06.2022 у справі № 927/104/21 Верховний Суд зазначив про те, що господарському суду першочергово належить встановити підстави виникнення такого зобов`язання, момент його узгодження з урахуванням результатів оскарження (пункт 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України), настання строку сплати, день виникнення податкового боргу, тобто з урахуванням положень ст. 129 Податкового кодексу України достеменно з`ясувати, з якого моменту у контролюючого органу виникло право нараховувати пеню платнику податку та чи було таке право реалізовано, відтак, виходячи з таких даних перевірити дотримання спеціальних норм податкового законодавства щодо порядку нарахування пені та строків давності для стягнення контролюючим органом податкового боргу, в тому числі пені за таким зобов`язанням; з`ясувати питання чи заявлено до стягнення податковий борг (сума узгодженого податкового зобов`язання та/чи непогашеної пені) протягом строків визначених пунктами 102.1, 102.4 ст.102 Податкового кодексу України, що є універсальними і граничними для таких правовідносин; надання у судовому рішенні належної мотивованої правової оцінки природі спірних грошових вимог в частині нарахування пені, періоду її нарахування, належного встановлення моменту узгодження податкового боргу з урахуванням результатів його оскарження в судовому порядку, настання строку сплати та без з`ясування, з якого моменту у контролюючого органу виникло право нараховувати пеню платнику податку. При цьому, як зазначалось вище, у справі № 910/5902/18 матеріалами справи підтверджено, що податкові зобов`язання Відкритого акціонерного товариства "Готельний комплекс "Либідь", заборгованість зі сплати яких стягнута постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.03.2015 по справі № 826/18433/14, набули статусу узгоджених у 2013 та у 2014 роках за правилами ст. 57 Податкового кодексу України, а тому строк звернення податкового органу з позовом про стягнення сум пені, нарахованої в межах 1095 денного строку, згідно зі ст. 102 Податкового кодексу України сплив у 2016 та 2017 роках відповідно, а тому податковий орган звернувся з відповідною заявою у 2018 році (зареєстрована канцелярією Господарського суду міста Києва 25.07.2018), з пропуском обумовленого строку на звернення з грошовими вимогами про стягнення пені, нарахованої на суму узгоджених у 2013 та 2014 роках зобов`язань. Щодо заявленої податковим органом заборгованості з податку на додану вартість у розмірі 135 251,64 грн. та з орендної плати з юридичних осіб у розмірі 261 064,61 грн. (підпункти 4.1, 4.2 пункту 4 детального розрахунку заборгованості від 13.10.2025), суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у визнанні такої кредиторської вимоги, з чим скаржник не погоджується в апеляційній скарзі. Розглянувши доводи скаржника в цій частині, дослідивши наявні матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків. Контролюючим органом зазначалось, що заборгованість Відкритого акціонерного товариства "Готельний комплекс "Либідь" з податку на додану вартість у розмірі 135 251,64 грн. виникла у зв`язку з несплатою боржником наступних податкових зобов`язань, а саме: - податкова декларація від 10.11.2014 № 9064959576 на суму 235,00 грн та нарахована пеня на суму заборгованості у сумі 153,17 грн відповідно до ст. 129 ПК України (введення мораторію); - податкова декларація від 19.12.2014 № 9073715745 на суму 400,00 грн та нарахована пеня на суму заборгованості у сумі 256,11 грн відповідно до ст. 129 ПК України (введення мораторію); - податкова декларація від 19.02.2015 № 9018819776 на суму 81,00 грн та нарахована пеня на суму заборгованості у сумі 49,63 грн відповідно до ст. 129 ПК України (введення мораторію); - податкова декларація від 17.03.2015 № 9040817807 на суму 245,00 грн та нарахована пеня на суму заборгованості у сумі 144,55 грн відповідно до ст. 129 ПК України (введення мораторію); - нарахована пеня на податкове повідомлення-рішення від 29.11.2011 № 0008602312 на загальну суму 36 197,10 грн відповідно до ст. 129 ПК України (несвоєчасна сплата); - податкова декларація від 09.04.2015 № 9063384867 на суму 464,00 грн та нарахована пеня на суму заборгованості у сумі 260,41 грн відповідно до ст. 129 ПК України (введення мораторію); - нарахована пеня на податкові повідомлення-рішення від 15.05.2013 № 9027745589, від 19.06.2013 № 9036241390, від 15.07.2013 № 9041912657, від 12.08.2013 № 9049383361, від 13.09.2013 № 9057135565, від 19.11.2013 № 9074456677, від 13.01.2014 № 9087359049, від 19.02.2014 № 9008207278, від 14.03.2014 № 9013199202, від 17.04.2014 № 9021043108, від 12.05.2014 № 9026536898, від 20.02.2013 № 0002132290 на загальну суму 18 008,27 грн відповідно до ст. 129 ПК України (несвоєчасна сплата); - уточнюючий розрахунок від 29.04.2015 на загальну суму 49 077,00 грн та нарахована пеня на суму заборгованості у сумі 27 260,88 грн відповідно до ст. 129 ПК України (введення мораторію); - нарахована пеня на податкове повідомлення-рішення від 16.10.2013 № 9065077111 на суму 656,79 грн відповідно до ст. 129 ПК України (несвоєчасна сплата); - податкова декларація від 10.06.2015 № 9119155665 на суму 1164,00 грн та нарахована пеня на суму заборгованості у сумі 598,73 грн відповідно до ст. 129 ПК України (введення мораторію). У свою чергу, заявлена податковим органом заборгованість боржника зі сплати орендної плати з юридичних осіб у розмірі 261 064,61 грн. обгрунтована несплатою боржником таких податкових зобов`язань, а саме: - податкова декларація з плати за землю за 2014 рік (від 17.01.2014 за останні три місяці) на загальну суму 154 965,60 грн та нарахована пеня на суму заборгованості у сумі 99 199,42 грн відповідно до ст. 129 ПК України (введення мораторію); - податкове повідомлення-рішення від 20.11.2014 № 0047801506 на суму 4 000,00 грн та нарахована пеня на суму заборгованості у сумі 2899,59 грн відповідно до ст. 129 ПК України (введення мораторію). Згідно з п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до п. 57.3 ст. 57 Податкового кодексу України. у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 робочих днів, наступних за днем такого узгодження. Пунктом 129.1 статті 129 Податкового кодексу України визначено, що нарахування пені розпочинається: - при нарахуванні контролюючим органом податкового зобов`язання у встановлених цим Кодексом випадках, не пов`язаних з проведенням перевірки, або при нарахуванні контролюючим органом грошового зобов`язання, визначеного за результатами перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків такого зобов`язання, визначеного в податковому повідомленні-рішенні згідно із цим Кодексом; - при нарахуванні контролюючим органом за результатами перевірки податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, у разі виявлення його заниження - на суму такого заниження, починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків цього зобов`язання за відповідний податковий (звітний) період, щодо якого виявлено заниження, та за весь період заниження (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження); - при нарахуванні суми грошового зобов`язання, визначеного платником податків або податковим агентом, у тому числі у разі внесення змін до податкової звітності внаслідок самостійного виявлення платником податків помилок відповідно до статті 50 цього Кодексу, - після спливу 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов`язання. - при виявленні контролюючим органом за результатами перевірки заниження податковим агентом податкового зобов`язання при нарахуванні (виплаті) оподатковуваного доходу на користь нерезидентів або інших платників податків та/або несвоєчасної сплати, несплати (неперерахування) податковим агентом утриманих (нарахованих) податків до або під час виплати оподатковуваного доходу на користь нерезидента або іншого платника податків - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податковим агентом суми податкового зобов`язання, визначеного цим Кодексом; - у випадку несвоєчасного повернення надміру/помилково сплачених платежів, а також несвоєчасного відшкодування сум податку на додану вартість - починаючи з першого дня, наступного за останнім днем граничного строку повернення таких коштів. Відповідно до підпункту 129.3.3 пункту 129.3 статті 129 Податкового кодексу України, нарахування пені закінчується (крім пені, передбаченої підпунктами 129.1.2, 129.1.4 пункту 129.1 цієї статті) у день запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів (при винесенні відповідної ухвали суду у справі про банкрутство або прийнятті відповідного рішення Національним банком України). Статтею 203 Податкового Кодексу України визначено, що податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Сума податкового зобов`язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації. Згідно з п. 288.7 ст. 288 Податкового кодексу України, податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу. Відповідно до п. 287.3 ст. 287 Податкового кодексу України, податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця. Враховуючи зазначені положення Податкового кодексу України, перевіривши дотримання контролюючим органом спеціального строку давності заявлення до стягнення з боржника податкового боргу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заборгованість Відкритого акціонерного товариства "Готельний комплекс "Либідь" в указаній частині зі сплати податку на додану вартість у розмірі 135 251,64 грн. та зі сплати орендної плати з юридичних осіб у розмірі 261 064,61 грн. заявлена податковим органом із пропуском встановленого п. 102.4 ст. 102 Податкового кодексу України строку у 1095 календарних днів з дня його виникнення. При цьому, у матеріалах справи відсутні будь-які судові рішення про стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Готельний комплекс "Либідь" податкового боргу в зазначеній частині. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про неправомірність заявлених 25.07.2018 податковим органом кредиторських вимог в частині заборгованості боржника зі сплати податку на додану вартість у розмірі 135 251,64 грн. та зі сплати орендної плати з юридичних осіб у розмірі 261 064,61 грн., а тому зазначені вимоги підлягають відхиленню. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в цій частині оскаржуваної ухвали, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі. З огляду на наведене, судом першої інстанції обгрунтовано постановлено оскаржувану ухвалу в оскаржуваній частині щодо відмови Головному управлінню ДПС у м.Києві у визнанні кредиторських вимог у сумі 4 216 885,05 гривень, із чим погоджується і суд апеляційної інстанції. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваній ухвалі в частині щодо відмови Головному управлінню ДПС у м.Києві у визнанні кредиторських вимог у сумі 4 216 885,05 гривень, ухвала суду першої інстанції в оскаржуваній скаржником частині щодо відмови Головному управлінню ДПС у м.Києві у визнанні кредиторських вимог у сумі 4 216 885,05 гривень постановлена з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, обумовлені ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підстави для скасування ухвали в оскаржуваній частині щодо відмови Головному управлінню ДПС у м.Києві у визнанні кредиторських вимог у сумі 4 216 885,05 гривень - відсутні за наведених скаржником доводів та обгрунтувань. Розподіл судових витрат Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, та покладається на скаржника. Керуючись ст.ст. 129, 240, 255, 269, 270, 273, 275, 276, 280-284 Господарського процесуального кодексу України, ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд,-

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м.Києві на ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.12.2025 у справі № 910/5902/18 (в оскаржуваній частині щодо відмови Головному управлінню ДПС у м.Києві у визнанні кредиторських вимог у сумі 4 216 885,05 гривень) - залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.12.2025 у справі № 910/5902/18 (в оскаржуваній частині щодо відмови Головному управлінню ДПС у м.Києві у визнанні кредиторських вимог у сумі 4 216 885,05 гривень) - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за скаржником.

4. Матеріали справи № 910/5902/18 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено та підписано: 18.06.2026. Головуючий суддя С.Р. Станік Судді Т.П. Козир В.А. Корсак

релевантний фрагмент

Посилання у тексті:

· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»

Постанова 4873 № 910/5902/18

Дізнатися більше

Дізнатися більше

Дізнатися більше