Постанова 4818 № 638/7894/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2026 року м. Харків справа № 638/7894/23 провадження № 22-ц/818/928/26 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Пилипчук Н.П., суддів Маміної О.В., Тичкової О.Ю., за участю секретаря Муренченко С.А., учасники справи: позивачі ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відповідач держава російська федерація, розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2025 року в складі судді Цвірюка Д.В. в с т а н о в и в: У липні 2023 року ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , звернулася до суду з позовом до держави російська федерація про відшкодування моральної шкоди. Позовна заява мотивована тим, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з початком війни, яку російська федерація розпочала та здійснює на території незалежної держави Україна, в Україні з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який триває до сьогодні. Зазначала, що до 24 лютого 2022 року вона разом з малолітніми дітьми: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та чоловіком проживали у м. Харкові, проте з початком збройної агресії задля збереження свого життя та життя малолітніх дітей, вона була вимушена покинути дім і переїхати до м. Володимир-Волинський Волинської області. Вказувала, що 03 березня 2022 року вони з родиною виїхали з м. Харкова на автомобілі, проте через блок-пости та величезні затори на дорогах змогли дістатися до м. Володимир-Волинський Волинської області лише 07 березня 2022 року. При цьому в дорозі вона разом з малолітніми дітьми була вимушена ночувати у школах, садочках та у незнайомих людей. З 07 березня 2022 року до 19 серпня 2022 року вони були зареєстровані як внутрішньо переміщені особи за адресою: АДРЕСА_1 , а з 19 серпня 2022 року по теперішній час, вона разом з малолітніми дітьми проживає як внутрішньо переміщена особа у квартирі АДРЕСА_2 , що підтверджується довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Зазначала, що на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» особа яка отримала від Держави Україна довідку внутрішньо переміщеної особи або від іноземної держави статус біженця/тимчасового захисту є потерпілою, постраждалою особою, жертвою війни, яку здійснює російська федерація. Вказана довідка є беззаперечним доказом врятування особи від вбивства, тілесних ушкоджень, тощо шляхом виїзду з постійного місця проживання/реєстрації, де відбуваються бойові/військові дії в більш безпечний населений пункт, область тощо. Посилалася на те, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації російською федерацією частини території України, починаючи з лютого 2022 року, вона відчуває душевні страждання, почуття безпорадності, розчарування, оскільки позбавлена можливості користуватися належним їй майном, спілкуватися з близькими, що завдає їй моральної шкоди. Просила стягнути з російської федерації на користь ОСОБА_1 на відшкодування завданої моральної шкоди 35 000 євро, що еквівалентно 1 279 901 грн; стягнути з російської федерації на користь ОСОБА_2 на відшкодування завданої моральної шкоди 35 000 євро, що еквівалентно 1 279 901 грн; стягнути з російської федерації на користь ОСОБА_3 на відшкодування завданої моральної шкоди 35 000 євро, що еквівалентно 1 279 901 грн. Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - задоволено частково, стягнуто з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на відшкодування моральної шкоди 100 000,00 грн; в іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення; стягнуто з держави російська федерація на користь держави Україна судовий збір у розмірі 315,44 грн. Не погоджуючись з заочним рішенням суду ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення змінити в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач зобов`язаний був доказувати, що в Україні немає війни і те, що цивільне населення не страждає від війни та не зазнало моральної шкоди, однак не довів відсутності своєї вини. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , необхідно задовольнити, рішення суду змінити в частині сум стягнення. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що виходячи із доведеності понесення позивачкою моральної шкоди на підставі загальновідомих обставин та доказів вимушеного переїзду з території, де велися бойові дії, а також способу обраного нею відшкодування, наявні підстави для стягнення з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , грошової компенсації моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 від 07 лютого 2018 року, серії НОМЕР_2 від 24 квітня 2021 року (а.с.11, 11 зворот,47,48). Відповідно до довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 19 серпня 2022 року № 758-5002034129, № 758-5002034015, № 758-5002034176 ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 . Фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_4 (а.с.9-10,43-45). З 2014 року російська федерація здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 14 грудня 1974 року, як акт збройної агресії. Згідно із заявою Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VІІІ, збройна агресія російської федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії). Друга фаза збройної агресії російської федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами російської федерації озброєні бандитські формування проголосили створення так званих «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року). Третя фаза збройної агресії російської федерації розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил російської федерації. 24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії російської федерації проти України, повномасштабне вторгнення збройних сил російської федерації на суверенну територію України. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого триває до теперішнього часу. Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України 28 лютого 2025 року № 376 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 березня 2025 року за № 380/43786, Харківська міська територіальна громада, в тому числі і м. Харків, з 24 лютого 2022 року по 15 вересня 2022 року було включено до територій активних бойових дій, а з 15 вересня 2022 року відноситься до території можливих бойових дій. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. У частині першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (далі - ЄСПЛ). У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - частина третя статті 82 ЦПК України), що російська федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні. 02 березня 2022 року збройну агресію російської федерації проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від російської федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей. 27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія російської федерації проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни. 14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX). Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН. Визначаючи, чи поширюється на російську федерацію судовий імунітет у справі, яка переглядається, Верховний Суд врахував таке: предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією російської федерації проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами російської федерації, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту). Російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України. Звернення позивача до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права. Подібні правові висновки зроблено Верховним Судом у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21), від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21) від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14365/21 (провадження № 61-4498св22), від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14366/21 (провадження № 61-3713св22), від 12 лютого 2025 року у справі № 686/16081/23 (провадження № 61-456св24). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Задовольняючи частково позовні вимоги суд визначив розмір відшкодування заподіяної позивачці, які діє як в свої інтересах, так і в інтересах своїх малолітніх дітей, моральної шкоди, завданої протиправними діями держави-агресора, у розмірі 100 000 грн. Позивачка просила стягнути з відповідача у рахунок відшкодування моральної шкоди по 35 000 Євро, що еквівалентно 3839703,00 грн. Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. До зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія (стаття 48 Закону України «Про міжнародне приватне право»). Відповідно до частини другої статті 2 ЦК України часниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України). Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України). Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України). Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України). Результат аналізу статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість відшкодування компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)). Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина перша статті 1167 ЦК України). Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом). Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)). Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)). Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21) та інші). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України). У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Тлумачення норм ЦК України щодо відшкодування шкоди з урахуванням визначених цивільним-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди (див. постанови Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 755/2545/15-ц (провадження № 61-47866св18), від 04 листопада 2020 року у справі № 686/6022/18 (провадження № 61-22818св19), від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17 (провадження № 61-6677св20), від 09 лютого 2022 року у справі № 161/7881/20 (провадження № 61-11435св21), від 17 вересня 2025 року у справі № 563/1708/23 (провадження № 61-10680св24). Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції не навів достатніх мотивів, що свідчили би про достатність визначення розміру шкоди у сумі 100 000 грн. Хоча у справах щодо відшкодування моральної шкоди, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач. Колегія суддів бере до уваги встановлені судом обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, у тому числі факт того, що унаслідок збройної агресії російської федерації проти України, розв`язання і ведення агресивної війни позивачка, яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх дітей, із сім`єю зазнала моральних переживань, унаслідок вимушеного переселення, душевних страждань, які виразилися у втраті душевного спокою, постійному відчутті невпевненості і незахищеності, побоюванні за безпеку, порушенні нормальних життєвих зв`язків, необхідності докладання додаткових зусиль для організації її та її дітей життя й безпеки. Судом апеляційної інстанції враховано, зокрема, триваючий характер порушень прав та законних інтересів ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , характер вимушених змін у їх житті, глибину душевних страждань через збройну агресію російської федерації проти України, які вимагають від них додаткових зусиль для організації свого життя, а отже, з урахуванням встановлених судом апеляційної інстанції фактичних обставин завдання позивачеві моральної шкоди, дійшов висновку про те, що розумним, виваженим і справедливим буде стягнути з відповідача відшкодування моральної шкоди у загальній сумі 450 000 грн, тобто кожному по 150 000,00. Підстав для стягнення на користь позивачів моральної шкоди у більшому розмірі колегія суддів не вбачає. Подібні за змістом правові висновки щодо можливості суду касаційної інстанції збільшити розмір шкоди викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463 цс 18), у постанові Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі № 487/7422/24 (провадження № 61-7709 св 25). Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи та наявні у справі докази, не надав їм належну оцінку, не з`ясував належним чином фактичні обставини справи щодо заявлених вимог і того, яка саме правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, що має суттєве значення для правильного вирішення спору. При цьому колегія суддів зазначає, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті (стаття 524 ЦК України). Тлумачення частини другої статті 524 ЦК України свідчить, що учасники цивільного обороту можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті в договорі. Підстав для допустимості визначення відшкодування (компенсації) шкоди в іноземній валюті, окрім випадків якщо зокрема, її викрадено, чинний ЦК не містить. Саме такий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 20 червня 2024 року у справі № 216/5657/22 (провадження № 61-8556св23). За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та необхідності зміни рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру моральної шкоди, а саме її збільшення до загальної суми 450 000 грн, тобто по 150 000,00 грн кожному позивачу. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги задоволено на 11,72%, тому судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 1572,82 грн та судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 2359,24 грн, а всього 3932,06 грн підлягає стягненню з держави російська федерація на користь держави. Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , задовольнити частково. Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2025 року у частині визначення розміру моральної шкоди змінити. Стягнути з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 грошову компенсацію моральної шкоди у розмірі 450 000 грн. Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2025 року в іншій частині - залишити без змін. Стягнути з держави російська федерація судовий збір в розмірі 3932,06 грн на користь держави Україна. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Головуючий Н.П. Пилипчук Судді О.В. Маміна О.Ю. Тичкова