Постанова 4818 № 638/20095/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А Іменем України 01 жовтня 2024 року м. Харків справа № 638/20095/23 провадження № 22-ц/818/3191/24 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В. суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю., за участю секретаря - Сізонової О.О. учасники справи: позивач ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , відповідачі Держава Російська Федерація розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 до Держави Російська Федерація про відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 червня 2024 року, постановлене під головуванням судді Агапова Р.О., - в с т а н о в и в: У грудні 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 ,звернулася до суду з позовом до держави Російська Федерація про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 червня 2024 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення її позовних вимог. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, що відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 із 05-30 год. в Україні введено воєнний стан. Даний указ винесено у зв`язку з початком війни, яку Російська Федерація розпочала та здійснює на території незалежної України відносно громадян України. З 24 лютого 2022 року по даний час РФ знищує, пошкоджує населені пункти України, вбиває та завдає шкоди здоров`ю громадян України. Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини. Результатом збройної агресії особисто для позивачки стала втрата належного майна і житла, підтримки та надії на повернення додому. До залишення атакованої Російською Федерацією території вона була повноцінним членом суспільства, мала налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя, спілкуватись з однолітками. До 24 лютого 2022 року дитина разом із родиною проживали у місті Харків. Проте з початком збройної агресії ситуація у місті загострювалась, були постійні обстріли різних районів міста Харкова з боку РФ. Почали гинути люди. Родина позивачки ночувала у бомбосховищах, метро. Проте з початком збройної агресії, задля збереження життя, позивач разом з матір`ю були вимушені покинути дім, та виїхати спочатку у більш безпечне місце в України, а потім за межі України. Позивачка була позбавлена звичного ритму життя, спілкування з близькими та друзями, а також можливості на повернення додому, налагодженого побуту. Ці обставини відобразились на її матеріальному і моральному стані. Внаслідок саме збройної агресії РФ було порушено низку прав позивачки, передбачених Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р., IV Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів про те, що внаслідок військової агресії Російської Федерації та тимчасової окупації суверенної території України ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , завдано майнової шкоди. Зазначав, що особа, яка звернулась до суду із позовом про відшкодування шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, зобов`язана обґрунтувати та довести у суді належними доказами, а суд зобов`язаний встановити на підставі наданих доказів елементи правопорушення, що призвело до завдання моральної шкоди (не тільки наявність шкоди, але й те, що вона є наслідком саме діяння держави-відповідача (причинно-наслідковий зв`язок). Разом з тим, на підтвердження заподіяння моральної шкоди позивачкою надало тільки ксерокопію закордонного паспорта позивача із відповідними відмітками перетину останньою державного кордону. Також суд зазначив, що наявні міжнародні та національні нормативно-правові акти не містять положень про виникнення у тимчасово переміщеної особи права на відшкодування понесених нею моральних страждань через таке переміщення від держави агресора. Висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Матеріали справи свідчать про те, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась ОСОБА_1 , про що 16.03.2018 року складено актовий запис №1239. Батьками ОСОБА_1 є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Як вбачається з матеріалів справи, мати позивачки - ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з наявних в матеріалах справи доказів, ОСОБА_1 починаючи з 03.04.2022 року виїхала за кордон. В обґрунтування позовної заяви ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 зазначила, що відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан. Згідно листа № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) офіційно визнала та засвідчила військову агресію Російської Федерації про ти України, що стало підставою введення воєнного стану, форс-мажорними обставини. Крім того, даним листом ТПП України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб. До 24 лютого 2022 року вона разом з малолітньою донькою ОСОБА_1 проживали у місті Харків. Проте з початком збройної агресії ситуація у місті загострювалась, були постійні обстріли різних районів міста Харкова з боку РФ. Почали гинути люди, задля збереження нашого життя, ми з дитиною ночували у бомбосховищах, метро. Проте з початком збройної агресії, задля збереження життя, позивач разом з матір`ю були вимушені покинути дім, та виїхати спочатку у більш безпечне місце в України, а потім за межі України до Великої Британії. Результатом збройної агресії особисто для позивача стала втрата належного майна і житла, підтримки та надії на повернення додому. До залишення атакованої Російською Федерацією території вони були повноцінними членами суспільства, мали налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя, спілкуватись з однолітками. Проте, з початком збройної агресії Російської Федерації проти України, така можливість була втрачена. Вказує, що РФ були захоплені адміністративні будівлі, що призвело до безвладдя в регіоні. Була присутня ідеологічна проросійська діяльність, спрямована на формування у жителів міста негативних поглядів та уявлень про Україну, яка розповсюджувалась через різні медійні ресурси. Крім цього, так званою «новою владою» були заборонені будь-які прояви української ідентичності, що виявлялось у забороні державної мови, символіки тощо. Позивач став свідком того, як російська військова техніка була застосована для обстрілів кварталів міста та українських військовослужбовців. Вказане призвело до появи жертв серед цивільного населення. Разом з бойовими діями в місії суттєво погіршилась гуманітарна ситуація. Як наслідок, задля уникнення масових порушень прав людини, позивач покинула територію місця реєстрації/ проживання та переселилася до іншого населеного пункту України. Після переїзду їм довелося пристосовуватися до нових життєвих умов, житло та відновлювати прийнятний для себе рівень життя. Позивачі були позбавлені звичного ритму житія, спілкування з близькими та друзями, а також можливості на повернення додому, налагодженого побуту. Ці обставини відобразились на матеріальному і моральному стані останніх. Внаслідок саме збройної агресії РФ було порушено низку прав позивачів, передбачених Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р., IV Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту. Відповідно до частини 2 статті 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Внаслідок порушення цивільних прав особи згідно частини 1 статті 23 Цивільного кодексу вона має право на відшкодування моральної шкоди, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Згідно частиною 1 статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до статті 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Отже для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 ЦК необхідно довести такі факти: а) протиправність діяння її заподіювача; б) наявність шкоди; в) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; г) вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. Наявність всіх вищезазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. Згідно із частиною 1 статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною 2 цієї статті. Таким чином, частина1 статті 1167 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави - наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв`язку та вини заподіювача. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Відповідно до частини 1 статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором або законом України. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України). Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є громадянкою України. Позивачка станом на 24 лютого 2022 року постійно проживала на території України, у м. Харків, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого триває до теперішнього часу. Зі змісту позовної заяви убачається, що позивачка внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території України, починаючи з лютого 2022 року відчуває значні душевні страждання, оскільки вона позбавлена можливості користуватись, розпоряджатися належним майном, вилучати корисні властивості належного майна для задоволення власних потреб та спілкуватись з однолітками, що завдає позивачці моральної шкоди. Визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у справі, яка переглядається, суд врахував таке: - предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України; - місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; - передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; - вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; - національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту). У зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Російською Федерацією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України. Починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства Російської Федерації в Україні запитів щодо згоди Російської Федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням Російською Федерацією збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв`язку із розірванням дипломатичних зносин України з Російською Федерацією. З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв`язку з триваючою повномасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди Російської Федерації бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним. Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України. Названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом. До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21), у постанові від 08 червня 2022 року у справі №490/9551/19, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167 цс 20, (пункт 58). За загальним правилом шкода, завдана фізичним та юридичним особам внаслідок військової агресії Російської Федерації та тимчасової окупації суверенної території України відшкодовується Російською Федерацією (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі 635/6172/17). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв`язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов`язаний надати належну оцінку цим доказам. Позивачка обґрунтувала завдану моральну шкоду душевними переживаннями пов`язаними із перебуванням в районі проведення бойових дій, відчуттям небезпеки для життя та здоров`я, негативними емоціями, безперервними страждання через війну, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, стрес, відчуття несправедливості, тощо. Судова колегія погоджується із доводами позивачки про те, що порушивши основоположні права і свободи її та її доньки, Російська Федерація завдала їм моральних страждань. З огляду на особливий цинізм, з яким Російською Федерацією порушуються основоположні права й свободи людини в Україні, позивач відчуває душевні страждання, що не дають їм можливості проживати повноцінним життям та життям, яким вони проживали до збройної агресії РФ проти України. Внаслідок вказаних обставин, позивачка зазнала безперервний, невгамовний душевний біль та страждання, втратила душевний спокій, постійно відчуває невпевненість і незахищеність. Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Разом з тим, суд вважає, що розмір моральної шкоди, який заявлений позивачем у розмірі 35 000 Євро еквівалент 1 387 613,50 грн, є значно завищеним. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала особа, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Вказаний висновок висловлений, у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 591/4825/17 (провадження № 61-1188св18). При оцінці обґрунтованості вимог про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об`єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді. Разом з тим, з огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. Оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). У постанові від 2 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 Верховний Суд України зазначив, що валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов`язання і фактичного його виконання, є національна валюта України гривня. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, судова колегія враховує обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнала позивачка, множинний характер порушень конституційних прав позивачки, характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у її житті, час та зусилля, необхідні для можливості відновлення попереднього стану, а тому суд приходить до висновку, що справедливою сумою компенсації моральних страждань є 100 000,00 грн. Доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 . Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 червня 2024 року скасувати на ухвалити нове. Позовні вимоги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 задовольнити частково. Стягнути з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 компенсацію за спричинену моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбаченихст. 389 ЦПК України. Головуючий: О.В. Маміна Судді: Н.П. Пилипчук О.Ю. Тичкова Повне судове рішення виготовлено 03.10.2024 року.