Ухвала КЦС ВС № 201/7818/25

УХВАЛА 23 червня 2026 року м. Київ справа № 201/7818/25 провадження № 61-8203ск26 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сердюка В. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , на заочне рішення Соборного районного суду м. Дніпра від 17 грудня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , до держави російська федерація, про відшкодування моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: У червні 2025 року ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом до держави російська федерація, в якому просив стягнути на відшкодування моральної шкоди 35 000 євро, що еквівалентно 1 655 864 грн, на користь кожного позивача, завданої збройною агресією російської федерації проти України. Позов обґрунтовано тим, що вони проживають на АДРЕСА_1 . Внаслідок збройної агресії російської федерації проти України було порушено цивільне право позивачів, а саме позбавлено можливості користуватися належним майном та вилучати корисні властивості належного майна для задоволення власних потреб, та рухомим майном, що знаходиться в ній, а також втрата можливості розпоряджатися ним, що завдає позивачам моральної шкоди. Обґрунтовуючи завдану моральну шкоду в сумі 35 000 євро позивачі вказували, що це є справедливою компенсацією з агресора за факт порушення основоположних прав людини в Україні, через що позивачам завданий власний душевний невгамовний біль, безперервні страждання через війну. Моральна шкода полягає у стражданнях або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання та приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, та інші негативні переживання. Заочним рішенням Соборного районного суду м. Дніпра від 17 грудня 2025 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 квітня 2026 року, позов задоволено частково. Стягнено з держави російська федерація в особі Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 100 000 грн. Стягнено з російської федерації в особі Міністерства юстиції на користь ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди 100 000 грн. В іншій частині позову відмовлено, здійснено розподіл судових витрат. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про спричинення позивачам моральної шкоди внаслідок збройної агресії російської федерації проти України. Визначаючи розмір моральної шкоди, суди врахували характер допущеного російською федерацією правопорушення, глибину душевних страждань ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , позбавлення їх можливості реалізації своїх прав, а також вимоги розумності та справедливості. У червні 2026 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , на заочне рішення Соборного районного суду м. Дніпра від 17 грудня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 квітня 2026 року. У касаційній скарзі заявник, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування судами норм матеріального права, просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю. Підставою касаційного оскарження судових рішень в справі № 201/7818/25 заявник вказує пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме не врахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Судами встановлено, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є громадянами України. ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . З 2014 року російська федерація здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН) від 14 грудня 1974року, як акт збройної агресії. Згідно із заявою Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VІІІ, збройна агресія російської федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії). Друга фаза збройної агресії російської федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами російської федерації озброєні бандитські формування проголосили створення так званих «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року). Третя фаза збройної агресії російської федерації розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил російської федерації. 24 лютого 2022року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії російської федерації проти України, повномасштабне вторгнення збройних сил російської федерації на суверенну територію України. Указом Президента України від 24 лютого 2022року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого триває до тепер. Задовольняючи частково позов та присуджуючи 100 000 грн на користь кожного позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди, суди попередніх інстанцій виходили з того, що вказаний розмір відповідає критеріям справедливого відшкодування моральної шкоди. Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке. Згідно з частиною першою статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України). Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України). Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)). По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: 1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; 2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)). Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанови Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)). Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості. При визначенні грошової компенсації моральної шкоди, завданої внаслідок військової агресії російської федерації проти України, слід враховувати те, що: - дійсно внаслідок військової агресії російської федерації проти України особа може зазнавати (зазнала) моральної шкоди; - законодавець в статті 23 ЦК передбачив відкритий перелік обставин, які враховуються судом при визначенні розміру грошової компенсації (характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування; інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості); - розмір грошової компенсації моральної шкоди завданій особі внаслідок військової агресії російської федерації проти України може відрізнятися, залежно від того, на які обставини завдання моральної шкоди посилається позивач та які обставини враховані судом при визначенні розміру грошової компенсації моральної шкоди; - такими обставинами може бути, зокрема: смерть близьких осіб, каліцтво особи чи близьких осіб; місце проживання особи (різняться відчуття осіб, що проживають на території проведення бойових дій чи осіб далеко від цієї території); пошкодження або знищення рухомого майна; права які порушені внаслідок військової агресії російської федерації проти України тощо. До таких висновків дійшов Верховний Суд в постановах від 20 червня 2024 року у справі № 216/5657/22 (провадження № 61-8556св23), від 14 жовтня 2025 року у справі № 212/5631/23 (провадження № 61-8270св24), від 04 листопада 2025 року у справі № 362/7854/24(провадження № 61-10577св25), від 05 березня 2026 року у справі № 444/3524/24 (провадження № 61-16624св25). Взявши до уваги загальновідомі факти, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вмотивованого висновку, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, розв`язання і ведення агресивної війни, обстрілів цивільної інфраструктури, нехтування фундаментальними цінностями і людськими правами позивачі зазнали моральних переживань, душевних страждань і мають право на компенсацію завданої моральної шкоди. Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Засада змагальності сторін у судовому процесі є однією з ключових принципів правосуддя. Вона передбачає, що судовий процес є своєрідним полем змагання між сторонами - позивачем і відповідачем у цивільних справах. Головною метою цього принципу є забезпечення справедливості та об`єктивності судового процесу. Змагальність сторін у судовому процесі дозволяє кожній стороні активно захищати свої права та інтереси. Сторони мають можливість представляти свідчення, докази та аргументи на підтримку своєї позиції перед судом. Суд, зі своєї сторони, має завдання ретельно розглянути всі аргументи та докази від обох сторін та прийняти об`єктивне рішення на підставі закону (постанова Верховного Суду 07 серпня 2024 року в справі № 725/5693/21, від 21 червня 2024 року в справі № 134/743/22 ). Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц). У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним в справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України в попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, зробили обґрунтований висновок про те, що враховуючи характер та обсяг завданих позивачам моральних страждань, істотність порушення їх конституційних прав, вимушених змін у їх житті, спричинених наслідків та їх невідворотність, з відповідача на користь позивачів завданої моральної шкоди у розмірі 100 000 грн на користь кожного, що є достатнім та справедливим розміром компенсації за заподіяну позивачам шкоду. Висновки судів попередніх інстанцій щодо визначення розміру відшкодування позивачам моральної шкоди узгоджуються із правовими висновками, висловленими у постанові Верховного Суду від 10 червня 2026 року у справі № 362/5608/24 (провадження № 61-14858св25). Підсумовуючи, Верховний Суд у цій справі дійшов переконання, що висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, застосовано правильно, суди під час розгляду справи не допустили порушень норм права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. У справі, яка розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у позивачів іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - задоволення позову повністю. Оскільки висновки апеляційного суду не суперечать сталій судовій практиці Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема статті 23 ЦК України у правовідносинах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією російської федерації проти України, підстава касаційного оскарження, визначена ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 як пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, не знайшла свого підтвердження. Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необґрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. Таким чином, не заслуговують на увагу доводи заявника про те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Тому відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України є підстави для визнання касаційної скарги ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків. Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , на заочне рішення Соборного районного суду м. Дніпра від 17 грудня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , до держави російська федерація, про відшкодування моральної шкоди. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникам. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді Н. Ю. Сакара О. М. Осіян В. В. Сердюк