Постанова Одеський апеляційний суд № 494/1412/24

Номер провадження: 22-ц/813/1256/26 Справа № 494/1412/24 Головуючий у першій інстанції Рябчун А. В. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19.06.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Драгомерецького М. М., суддів колегії Громіка Р. Д., Сегеди С. М., при секретарі Узун Н. Д., переглянув у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» на рішення Березівського районного суду Одеської області від 27 листопада 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа Гарант» про відшкодування шкоди, заподіяною смертю фізичної особи, - В С Т А Н О В И В: 01 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа Гарант» (далі ТДВ «СК «Альфа Гарант») про відшкодування шкоди, заподіяною смертю фізичної особи. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 близько 20 год 00 хв, в Миколаївській області, Вознесенський район, с. Бузьке відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі ДТП), в якій водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Ford Galaxy», реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .. Внаслідок даної ДТП пішохід ОСОБА_3 від отриманих тілесних ушкоджень загинув. За фактом ДТП Слідче управління ГУНП в Миколаївській області 22 жовтня 2023 року внесло матеріали про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023150000000536. Станом на дату подання позову досудове розслідування у кримінальному провадженні №12023150000000536 закрито. Позивачка зазначає, що внаслідок вказаної ДТП було завдано матеріальної та моральної шкоди близьким родичам загиблого, зокрема їй, як матері померлого ОСОБА_3 .. Станом на дату ДТП цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки «Ford Galaxy», реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована в ТДВ «СК «Альфа Гарант», відповідно до договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 214418785, чинного на дату ДТП. При цьому матеріалами кримінального провадження встановлено, що шкоду потерпілому було завдано саме джерелом підвищеної небезпеки, а не внаслідок непереборної сили чи умислу потерпілого. Посилаючись на практику Верховного Суду, позивач вважає, що саме володільці джерела підвищеної небезпеки можуть бути відповідальними за завдану шкоду в розумінні статей 1167, 1187, 1188 ЦК України, а не пішоходи чи пасажири, які несуть відповідальність виключно у разі завдання ними умисної шкоди. Отже, враховуючи те, що розмір мінімальної заробітної плати у 2023 році становив 6 700 грн, враховуючи пункт 27.3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», позивач має право на відшкодування у розмірі 80 400 грн (12 мінімальних заробітних плат). Крім того, зазначає, що має право на відшкодування витрат на поховання у розмірі 6 840 грн. Враховуючи наведене, ОСОБА_4 просить суд стягнути з ТОВ «СК «Альфа Гарант» на її користь: -80 400 грн - відшкодування моральної шкоди; -6 840 грн - відшкодування витрат на поховання; -30 000 грн - витрат за отриману професійну правничу допомогу. В серпні 2024 року ТДВ «СК «Альфа Гарант» подало відзив на позовну заяву, у якому зазначило, що позовні вимоги є недоведеними, відсутні підстави для задоволення позову у повному обсязі. У відзиві зазначено, що враховуючи той факт, що ДТП, внаслідок якої загинув ОСОБА_5 , мала місце ІНФОРМАЦІЯ_4, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено розмір мінімальної заробітної плати у місячному розмірі з 1 січня 2023 року - 6 700 грн, а отже, загальний розмір страхового відшкодування за шкоду, пов`язану із смертю потерпілого, становить: 6 700 х 12 = 80 400 (вісімдесят тисяч чотириста) гривень. Оскільки відповідно до п. 27.3 ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю ОСОБА_3 мають право його дружина, батьки та діти, позивачем для розрахунку розміру відповідного страхового відшкодування не надано документів, що містять вичерпну інформацію про коло осіб, які мають право на отримання страхового відшкодування для вирахування частки страхового відшкодування. Відповідач вказує, що йому відомо про те, що у загиблого ОСОБА_3 залишилась мати, натомість у нього відсутня будь-яка інформація, яка підтверджує наявність або відсутність у загиблого дружини та дітей станом на дату ДТП. Крім того, відповідно до даних, що містяться у свідоцтві про народження, батьком загиблого є - ОСОБА_6 , який також є чоловіком позивача та у додатку №6 до договору про надання професійної правничої (правової) допомоги під назвою «Інформація про коло осіб першого ступеня споріднення по відношенню до загиблого» зазначено, що ОСОБА_7 є зниклим. Вважає вказану інформацію не підтверджену належними доказами, відтак, останній, як батько ОСОБА_3 , може входити до кола спадкоємців. Відповідно, у разі наявності станом на дату ДТП у загиблого двох батьків - частка розміру страхового відшкодування моральної шкоди, яка належать позивачу, становить - 1/2 від загального розміру такого відшкодування, а саме - 40 200 (сорок тисяч двісті) гривень (80 400:2). Натомість, якщо у загиблого станом на дату ДТП були ще дружина та дитина/діти, частка розміру страхового відшкодування моральної шкоди, яка належать позивачу, залежить від кількості казаних осіб. При цьому відповідач заперечує заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на правничу допомогу, вважає його необґрунтованим та недоведеним, оскільки до матеріалів справи не долучено доказів оплати вказаних послуг. Рішенням Березівського районного суду Одеської області від 27 листопада 2024 року позов ОСОБА_1 до ТДВ «СК «Альфа Гарант» про відшкодування шкоди, заподіяною смертю фізичної особи, задоволено частково. Стягнуто з ТДВ «СК «Альфа Гарант» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 80 400 грн, страхове відшкодування понесених витрат на поховання у розмірі 6 840 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн. Стягнуто з ТДВ «СК «Альфа Гарант» у дохід держави судовій збір у розмірі 1 211,20 грн. Не погодившись із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, представник ТДВ «СК «Альфа Гарант» звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Березівського районного суду Одеської області від 27 листопада 2024 року та ухвалити нове судове рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Вказані особливості встановлюються у ст. 369 ЦПК України, а саме відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням вищевикладеного та положень ст. ст. 368, 369 ЦПК України, розгляд апеляційної скарги здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та запереченнях на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне. Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру». Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України). Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, можуть бути: договори та інші правочини; інші юридичні факти. Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (ст. ст. 11, 15 ЦК України). Крім того, частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Відповідно до частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно із частинами 1-2 статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини 2 статті 1167 ЦК України). За статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом. Разом із тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок. Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно із спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Зокрема статтею 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). За статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Статтею 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує в установленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. Шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок ДТП, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого (пункт 23.1 статті 23 Закону). Порядок відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю потерпілого, визначено у статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Вказаною нормою встановлено, що страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок ДТП настала протягом одного року після ДТП та є її прямим наслідком. Страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. Таким чином обов`язок з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування покладається на страховика. У пункті 35.1 статті 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зазначено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. Згідно пункту 36.1 статті 36 вказаного Закону страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою. Абзацами першим-третім пункту 36.2 статті 36 Закону передбачено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про ДТП, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Якщо ДТП розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили. Згідно частини 5 статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Таким чином закон містить вказівку на перерозподіл обов`язку доказування та зобов`язує саме відповідача довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом із тим, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела. Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №204/3783/16-ц (провадження №61-1141св18). З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди, передбаченої частиною 2 статті 1166 ЦК України, відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина 5 статті 1187 ЦК України, пункт 1 частини 2 статті 1167 ЦК України). Порядок та умови відшкодування шкоди безпосередньо встановлено ЦК України, відповідно до якого умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв`язку між ними. При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об`єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки. Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки. Разом із тим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди. Такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду, зокрема від 03.06.2020 у справі №345/3335/17 (провадження №61-22598св18), від 07.10.2020 у справі №742/637/19 (провадження №61-320св20). Отже, цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дії джерела підвищеної небезпеки настає без вини її заподіювача. Тому страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 близько 20 год 00 хв, в Миколаївській області, Вознесенський район, с. Бузьке відбулася ДТП, в якій водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Ford Galaxy», д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Внаслідок даної ДТП пішохід ОСОБА_3 від отриманих тілесних ушкоджень загинув. Відповідно до полісу №214418785 автомобіль марки «Ford Galaxy», реєстраційний номер НОМЕР_1 , застрахований у ТДВ «СК «Альфа Гарант». За фактом ДТП Слідче управління ГУНП в Миколаївській області 22 жовтня 2023 року внесло матеріали про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023150000000536. Станом на дату подання позову досудове розслідування у кримінальному провадженні №12023150000000536 закрито. Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 26.10.2023 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . З огляду на свідоцтво про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_3 від 20.06.1988 батьками останнього є: ОСОБА_1 - мати, ОСОБА_6 - батько. Згідно з інформації додатку №6 до договору про надання професійної правничої (правової) допомоги під назвою «Інформація про коло осіб першого ступеня споріднення по відношенню до загиблого» зазначено, що батько ОСОБА_3 - ОСОБА_7 є зниклим, мати - ОСОБА_1 .. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із доведеності позовних вимог та зазначив, що оскільки шкода, пов`язана із смертю потерпілого ОСОБА_3 , була заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, відсутність набравшого законної сили рішення суду у кримінальному провадженні із висновками стосовно вини водія забезпеченого транспортного засобу, не звільняє страховика від обов`язку відшкодувати шкоду. Суд також враховав недоведеність відповідачем умислу потерпілого чи дії непереборної сили та на підставі наведених вище норм права приходить до висновку про доведеність підстав для стягнення шкоди з відповідача на користь позивачів. Окрім того, оскільки ДТП трапилась ІНФОРМАЦІЯ_4, розмір мінімальної заробітної плати на той момент становив 6 700 грн. Тому, загальний розмір відшкодування моральної шкоди становить 80 400 грн (6 700 х 12 = 80 400 грн). Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки суд встановив характер спірних правовідносин, належним чином встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих учасниками справи доказам у їх сукупності та дійшов обґрунтованого та справедливого висновку про часткове задоволення позовних вимог. Апеляційний суд також погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення на поховання, оскільки як вірно встановлено судом, відповідно до змісту товарного чека від 24.10.2023, виданого КП «Регспод», на ритуальні послуги на поховання ОСОБА_3 здійснено витрати в загальному розмірі 6 840 грн, які підлягають до стягнення з відповідача. Наданий доказ, а саме товарний чек є належним доказом, оскільки він обґрунтовує вимоги в межах заявлених вимог відшкодування матеріальної шкоди, понесеної позивачем на поховання її сина. Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року №6 визначено, що у разі смерті потерпілого організація або громадянин, відповідальні за заподіяння шкоди, зобов`язані відшкодувати витрати на поховання (в тому числі на ритуальні послуги і обряди) тій особі, яка понесла ці витрати. Витрати на виготовлення пам`ятників і огорож визначаються, виходячи з їх фактичної вартості, але не вище граничної вартості стандартних пам`ятників і огорож в даній місцевості. Відповідно до статті 1201 ЦК України, особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати. В апеляційній скарзі зазначено, що судом першої інстанції не надано належної оцінки діям пішохода на відповідність Правилам дорожнього руху України, та безпідставно було відхиллено твердження про те, що в діях ОСОБА_3 вбачається наявність грубої необережності. Щодо вищезазначених тверджень апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до положень пункту 1 частини 2 статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, врегульовано статтею 1187 ЦК України, відповідно до положень частини 2 даної норми права шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 5 ст. 1187 ЦК України). Під непереборною силою необхідно розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого необхідно розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид). Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (частина 2 статті 1193 ЦК України). Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються у випадках завдання шкоди майну, а також ушкодженням здоров`я фізичній особі. Підставою для цього може бути груба необережність потерпілого, наприклад перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо. Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина 2 статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дій, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо). При цьому, за змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Верховний Суд у постанові від 02.10.2019 у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що на підтвердження посилань представника відповідача про наявності в діях потерпілого ОСОБА_3 грубої необережності, не надано доказів, які б підтверджували вказаний факт, вказане є припущенням. Так, твердження апеляційної скарги про те, що пішохід ОСОБА_3 рухався по проїзній частині дороги, яка передбачена для руху транспортних засобів, не свідчить, що потерпілим допущено грубу необережність. Верховний Суд в постанові від 21.08.2019 в справі №712/14046/18 визначає, що положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з рахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність. Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять відомостей, що ОСОБА_8 допустив грубу необережність. Сам по собі факт, що ОСОБА_3 рухався по проїзній частині дороги не є безумовною підставою для висновку про грубу необережність загиблого чи умисне нехтування ПДР під час ДТП. Окрім того, матеріалами про закриття кримінального провадження не встановлено та не зазначено, що дана ДТП відбулась у зв`язку із умисним порушенням пішоходом ПДР. Колегія суддів також не приймає до уваги твердження апеляційної скарги про неможливість визначення розміру страхового відшкодування у зв`язку з ненаданням позивачкою документів щодо повного кола осіб, які відповідно до пункту 27.3 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» мають право на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю потерпілого, оскільки вони є необґрунтованими та такими, що не впливають на вирішення спору по суті. Так, як було встановлено матеріалами справи позивачка ОСОБА_1 є матір`ю померлого ОСОБА_3 , а тому належить до кола осіб, прямо визначених законом, а саме пунктом 27.3 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» як таких, що мають право на отримання відповідного відшкодування. Сам по собі факт можливого існування інших осіб, які також можуть претендувати на відшкодування, не спростовує права позивачки на судовий захист та отримання належної їй частки відшкодування. Чинне законодавство не покладає на позивача обов`язок здійснювати пошук усіх потенційних отримувачів відшкодування чи доводити відсутність інших осіб, які мають право на його отримання. Реалізація права на відшкодування є диспозитивною та залежить від волевиявлення кожної конкретної особи. Незвернення інших можливих отримувачів відшкодування за захистом свого права не може обмежувати чи нівелювати право позивача на отримання належного їй відшкодування. В апеляційній сказі представник відповідача також не погоджується із висновком суд про стягнення з ТДВ «СК «Альфа Гарант» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн, оскільки така сума є завищеною, також зазначено, що не надано жодного платіжного документу, що підтверджує оплату таких послуг. Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. У постанові Великої Палати Верховного Суду у від 19.02.2020 у справі №755/9215/15 (провадження №14-382цс19), зазначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону №5076-VI). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Згідно положень частин 1-4 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 137 ЦПК України). Згідно правил пункту 1 частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; Відповідно до пунктів 1, 2 частини 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Частиною 8 статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Судом першої інстанції було встановлено, що на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представником позивача надано: - копію договору про надання професійної правничої (правової) допомоги №Ж184/Д-289690, укладений 25.02.2024 між Адвокатським об`єднанням «Центр допомоги при ДТП «Автопоміч» та ОСОБА_1 ; - детальний розрахунок робіт (наданих послуг) від 29.07.2024 на суму 30 000 грн; - копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №2056 від 29 вересня 2002 року; - копію договору про залучення адвоката до надання професійної правничої (правової) допомоги №29/03-24 від 01 січня 2024 року, укладеного між АО «Центр допомоги при ДТП «Автопоміч» та адвокатом Найдою К. В.; У відзиві на позовну заяву представник відповідача заперечував розмір витрат на правничу допомогу, які просить стягнути позивач, зазначаючи, що вказаний розмір не відповідає критеріям реальності, розумності їхнього розміру, співмірності, а також не підтверджено їх оплату. Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані представником позивача документи та доводи на обґрунтування суми заявлених витрат, пов`язаних із розглядом справи, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору (справи), заперечення відповідача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 30 000 грн не є цілком співмірним із складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, та дійшов висновку про наявність підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу розмірі 15 000 грн. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, та вважає, що витрати на правничу допомогу в розмірі 15 000 гривень, в даному випадку є співмірними із складністю даної справи, її тривалістю та виконаними адвокатом роботами, розмір таких витрат відповідає критерію реальності, справедливості, розумності їхнього розміру. Твердження про те, що позивачем не надано жодного платіжного документу, що підтверджує оплату послу адвоката, не заслуговують на увагу, оскільки витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено, та отже компенсації підлягають не лише фактично сплачені витрати. Якщо сторони договору про надання правничої допомоги домовилися про оплату витрат у майбутньому, ці суми також мають бути відшкодовані. І надання до суду банківських документів про сплату адвокатського гонорару не є обов`язковою умовою для стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката. Така позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 29.10.2020 в справі №686/5064/20. На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши доводи позивача, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку у відповідності до вимог ст. ст. 12, 80-89 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Одночасно апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства та на законність судового рішення. З урахуванням викладеного, оскільки законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає, тому у відповідності до вимог п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» залишити без задоволення Рішення Березівського районного суду Одеської області від 27 листопада 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено: 19 червня 2026 року. Судді Одеського апеляційного суду: М. М. Драгомерецький Р. Д. Громік С. М. Сегеда