Постанова Одеський апеляційний суд № 522/378/25-Е

Номер провадження: 22-ц/813/5799/25 Справа № 522/378/25-Е Головуючий у першій інстанції Бондар В.Я. Доповідач Сегеда С. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08.07.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Сегеди С.М., суддів: Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М., за участю секретаря Чеботар А.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні, у відсутність учасників справи, апеляційну скаргу ТОВАРИСТВА З ДОДАТКОВОЮ ВІД­ПО­ВІД­АЛЬ­НІ­СТЮ СТРАХОВА КОМПАНІЯ «Альфа-Гарант» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2025 року, повний текст якого складено 14 квітня 2025 року та ухваленого під головуванням судді Бондара В.Я., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВАРИСТВА З ДОДАТКОВОЮ ВІД­ПО­ВІД­АЛЬ­НІ­СТЮ СТРАХОВА КОМПАНІЯ «Альфа-Гарант» про стягнення суми страхового відшкодування, встановив: 01.01.2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВАРИСТВА З ДОДАТКОВОЮ ВІД­ПО­ВІД­АЛЬ­НІ­СТЮ СТРАХОВА КОМПАНІЯ «Альфа-Гарант» (далі - ТДВ СК «Альфа-Гарант») про стягнення суми страхового відшкодування. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що 27.12.2022 приблизно о 10 год. водій ОСОБА_2 , керуючи автопоїздом у складі тягача «DAF», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом «Koegl», реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухаючись по вул. Степна, в м. Одесі, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_3 . Внаслідок ДТП пішохід ОСОБА_3 від отриманих пошкоджень померла. Цивільно-правова відповідальність власника наземного транспортного засобу «DAF», реєстраційний номер НОМЕР_1 , була забезпечена полісом АО №210411187 у ТДВ СК «Альфа-Гарант». ОСОБА_1 , як особа, яка понесла витрати на поховання ОСОБА_3 , звернулася до відповідача з заявою про виплату страхового відшкодування у розмірі фактичних витрат у розмірі 31 310,00 грн. В досудовому порядку відповідач визнав подію страховою та 13.12.2024 року перерахував на рахунок позивача страхове відшкодування у розмірі 15 655,00 грн. Відповідно до пояснень відповідача в телефонному режимі сума страхового відшкодування становить 50% відповідальності водія, з посиланням на те, що винною особою шкода повністю відшкодована. Однак, позивач не погоджується з розміром отриманого страхового відшкодування, адже шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується в повному обсязі, крім обставин непереборної сили та умислу потерпілого. Умисел чи груба необережність ОСОБА_3 не доведена. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14.04.2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені. Стягнуто з ТДВ СК «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_1 недоплачену частину витрат на поховання у розмірі 15 655,00 грн., а також судовий збір у розмірі 1 211,20 грн. В частині стягнення витрат на правничу допомогу було відмовлено (а.с.65-70). В апеляційній скарзі ТДВ СК «Альфа-Гарант» ставить питання про скасування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14.04.2025 року, ухвалення нового судового рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.124-128). Вирішуючи питання про слухання справи у відкритому судовому засіданні, без участі учасників справи, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи належним чином були повідомлені про час і місце судового засідання (а.с.122-123, 155-156). Колегія суддів також зазначає, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»). При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції. На підставі викладеного, а також враховуючи, що в своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, колегія суддів вирішила слухати справу на підставі наявних доказів. Також слід зазначити, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні. На підставі викладеного, а також враховуючи, що в своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, колегія суддів вирішила слухати справу на підставі наявних доказів. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього, не звільняє від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, а тому саме на відповідача покладено обов`язок з відшкодування витрат на поховання загиблого (а.с.65-70). Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. З матеріалів справи вбачається, що 27.12.2022 року близько 10:15 годин водій ОСОБА_2 , керуючи автопоїздом у складі тягача «DAF», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом «Koegl» реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухаючись по вул. Степна, в м.Одесі в напрямку вул. Стовпова, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , 1935 року народження, яка перетинала проїзну частину у невстановленому місці. Внаслідок ДТП пішохід ОСОБА_3 загинула від отриманих травм. Кримінальне провадження за №12022160000000883, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27.12.2022 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, було закрито, у зв`язку з відсутність складу кримінального правопорушення. Слідчим зазначено, що в діях водія автопоїзда невідповідностей вимогам ПДР України не вбачається. В ході проведення досудового розслідування встановлено, що ДТП сталася внаслідок необережних дій самого пішохода, яка не переконалася у відсутності небезпеки перетинала проїзну частину у не встановленому для цього місці (а.с.28-29). На момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника автомобілю «DAF», реєстраційний номер НОМЕР_1 , була забезпечена полісом у ТДВ СК «Альфа-Гарант». Страхова сума за страховим полісом на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю складала 320 000,00 грн. В свою чергу, позивач ОСОБА_1 29.12.2022 року уклала з КП «Спеціалізоване підприємство комунально-побутового обслуговування» договір-замовлення на організацію та проведення поховання №098788, за умовами якого оплатила 802,70 грн. (а.с.18). Крім того, 29.12.2022 року між ОСОБА_1 та ФОП « ОСОБА_4 » було укладено договір-замовлення на поховання ОСОБА_3 . Вартість таких послуг склала 31 310,00 грн., та зазначена сума була сплачена позивачкою 29.12.2022 (а.с.17, 20). 06.02.2023 ОСОБА_1 звернулася до ТДВ «СК «Альфа-Гарант» з повідомленням про ДТП (а.с.11-12) та заявою про відшкодування витрат на поховання (а.с.25). 10.12.2024 року ТДВ СК «Альфа-Гарант» виплатило ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 16 056,35 грн. (а.с.51). Листом від 11.12.2024 ТДВ«Альфа-Гарант» повідомило ОСОБА_1 про виплату витрат на поховання у розмірі 1/2 частини від понесених витрат здійснено у зв`язку з заподіянням шкоди кількома особами, зокрема необережних дій пішохода ОСОБА_3 (а.с.52). Згідно ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Відповідно ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. За правилами ч. 2 цієї статті шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Частиною 5 цієї статті визначено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом з цим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок. Відповідно до ч. 1 ст.1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати. У ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон) зазначено, що метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону). Згідно зі ст. 6 Закону (тут і далі в редакції чинній на час виникнення правовідносин) страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Частиною 1 ст. 21 Закону передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відповідно до ст. 23 Закону шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок ДТП, зокрема, є шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Згідно із п. 27.1 ст.27 Закону страхове відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок ДТП настала протягом одного року після ДТП та є прямим наслідком цієї ДТП. Стаття 27 Закону передбачено, що до поняття «шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого», включає, зокрема, моральну шкоду, витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника. Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому зазначеним Законом порядку. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 01.07.2020 року у справі № 554/858/19. Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки. Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 11.12.2019 року у справі № 601/1304/15-ц. Крім того, відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки (постанова Верховного Суду від 26.04.2022 у справі №184/1461/20-ц). За таких обставин, незважаючи на те, що у діях водія забезпеченого автомобілю «DAF», реєстраційний номер НОМЕР_1 , була відсутня вина та закрито кримінальне провадження відносно нього, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що саме на ТДВ «СК «АЛЬФА-ГАРАНТ», як страховика, покладено обов`язок з відшкодування витрат на поховання загиблого пішохода ОСОБА_3 . Посилання представника апелянта на ч.3 ст. 36 Закону про те, що у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі положення застосуванню не підлягають, адже у даній нормі Закону йдеться про поділ розміру заподіяної шкоди між особами, цивільно-правова відповідальність яких застрахована, а цивільно-правова відповідальність пішохода ОСОБА_3 не була і не могла бути застрахована в сенсі вищезазначеного Закону. Такий висновок Верховного Суду міститься у постанові від 10.01.2019 року у справі №274/4882/17-ц. З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції. Ураховуючи, що судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовані фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів зазначає, що заявники апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційних скарг. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Колегія суддів також зазначає, що ЄСПЛ вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, доводи апеляційної скарги її не спростовують, ухвалу суду прийнято у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, ухвалив: Апеляційну скаргу ТОВАРИСТВА З ДОДАТКОВОЮ ВІД­ПО­ВІД­АЛЬ­НІ­СТЮ СТРАХОВА КОМПАНІЯ «АЛЬФА-ГАРАНТ» залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 18.07.2025 року. Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда Р.Д. Громік М.М. Драгомерецький