Постанова Львівський апеляційний суд № 944/5450/25

Справа № 944/5450/25 Головуючий у 1 інстанції: Карпин І.М. Провадження № 22-ц/811/827/26 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Ніткевича А.В., суддів: Бойко С.М., Копняк С.М., секретаря Гаврилюк Я.Ю. з участю представника відповідача ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Яворівського районного суду Львівськї області від 16 лютого 2026 року в складі судді Карпин І.М. в справі за позовом ОСОБА_2 до Держави України в особі Міністерства юстиції України про стягнення моральної шкоди,- встановив: У жовтні 2025 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Держави України в особі Міністерства юстиції України про стягнення моральної шкоди, у зв?язку із надмірною тривалістю кримінального провадження справи №635/1118/16к в розмірі 368200 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Харківським ВП ГУ НП у Харківській області, за його заявою від 12.11.2015, розпочато досудове розслідування кримінального провадження №1201522043004347 за фактом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України. 22.12.2015 прокурором Лісняк О.О. Харківської місцевої прокуратури №6 Харківської області складено повідомлення про підозру ОСОБА_3 , з якого вбачається, що 12.11.2015 зазначена особа нанесла позивачу тілесні ушкодження у дворі Харківського районного суду Харківської області. 26.01.2016 слідчим СВ Харківського ВП ГУНП в Харківській області складено повідомлення про завершення досудового розслідування кримінального провадження №12015220430004347 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України (умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я або незначну втрату працездатності). 27.01.2016 слідчим СВ Харківського ВП ГУНП в Харківській області складено обвинувальний акт, який згідно ст. 291 КПК України направлений для затвердження прокурору. 29.01.2016 прокурором Ростовцевою Ю.А. Харківської місцевої прокуратури №6 Харківської області обвинувальний акт у кримінальному провадженні за №1201522043004347 затверджений та направлений до Харківського районного суду Харківської області. 01.02.2016 обвинувальний акт у кримінальному провадженні за №1201522043004347 надійшов до Харківського районного суду Харківської області та цього ж дня відповідно до авторозподілу судових проваджень переданий головуючому судді Полєхіну А.Ю. 05.02.2016 ухвалою судді Харківського районного суду Харківської області Полєхіна А.Ю. по справі №635/1118/16-к у кримінальному провадженні №1201522043004347 призначено підготовче судове засідання на 12.02.2016. На час подання даного позову кримінальна справа №635/1118/16-к й розглядалася в Харківському районному суді Харківської області, чергове судове засідання призначено на 17.10.2025. За аналізом матеріалів досудового розслідування та події кримінального правопорушення, яка відбулась стосовно нього та кваліфіковано як умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я або незначну втрату працездатності, наявні обставини: 1 обвинувачений, 1 потерпілий, показання свідків у кількості 5 осіб, наявний відеозапис подій та висновки експертиз. Крім того, чинним законодавством подібні дії кваліфікуються як кримінальний проступок. Разом з цим, розгляд справи відкладався понад 70 разів з різних підстав, при цьому найчастіше у зв`язку із: зайнятістю головуючого судді в розгляді інших справ; у зв`язку із неоднарозовим викликом або неявкою свідків; у зв`язку із відсутністю обвинуваченого в судовому засіданні, приводом обвинуваченого; з підстав надання часу для ознайомлення із матеріалами справи захиснику обвинуваченого; у зв`язку із неодноразовою зміною групи прокурорів та необхідністю надання часу прокурору для ознайомлення із матеріалами кримінальної справи. Крім того, із призначених судових засідань, перерви між судовими засіданнями тривали: понад місяць 11 разів; понад півтора місяці 11 разів; понад два місяці 8 разів. На думку позивача, вказане свідчить про штучне затягування судового процесу з боку державного судового органу. Також, протягом десяти років слухання справи, тричі змінено головуючого суддю: Полєхіна А.Ю., у зв?язку із звільненням останнього з посади, справу передано для розгляду судді Бойко Т.В., потім у зв?язку із відрядженням судді справа передана головуючому судді Даниленко Т.П. Тобто, кримінальна справа №635/1118/16-к щодо притягнення ОСОБА_3 до відповідальності за вчинення кримінального правопорушення відносно нього за умисне нанесення легких тілесних ушкоджень, що спричинило короткочасний розлад здоров`я або незначну втрату працездатності (ч.2 ст. 125 КК України) розглядається Харківським районним судом Харківської області з 05.02.2016 по теперішній час, тобто без пару місяців 10 років. Вказане, свідчить про допущення державним судовим органом надмірної тривалості судового процесу розгляду кримінальної справи №635/1118/16-к, що не відповідає принципу «розумного строку» (ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судоустрій та статус суддів»), у зв`язку із чим порушені його права як людини на ефективний судових захист в національному органі внаслідок чого йому спричинена моральна шкода. Зокрема, зазнав та продовжує зазнавати душевних страждань, адже особа, яка здійснила кримінальне правопорушення й досі не зазнала відповідного покарання в міру своєї вини, а внаслідок затягування судового процесу в силу ст. 49 КК України винна особа буде звільнена від кримінальної відповідальності, тривала судова тяганина порушує його звичайний уклад життя, він змушений прикладати значних зусиль для верховенства права у справі, їздити в інший населений пункт з міста, в якому мешкає. Держава Україна несе за це відповідальність. У зв`язку із викладеним, звернувся до суду із вказаним позовом, уточнивши позовні вимоги, виходячи з розміру присудженої компенсації Європейським судом з прав людини рішенням від 13.11.2025 в справі «Степанчак проти України», відповідно до якого за кожен рік надмірної тривалості кримінального провадження заявнику було присуджено 36820,125 грн, просить стягнути з Держави Україна 368200 гривень (36280,125 грн х 10 років = 368201,25 грн) у рахунок відшкодування моральної шкоди, у зв?язку з надмірною тривалістю кримінального провадження справи №635/1118/16-к близько 10 років. Оскаржуваним рішенням Яворівського районного суду Львівськї області від 16 лютого 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 100000 (сто тисяч) гривень у рахунок відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Ухвалою Яворівського районного суду Львівськї області від 16 лютого 2026 року провадження у справі за позовом ОСОБА_2 в частині позовних вимог до Харківського районного суду Харківської області про стягнення моральної шкоди закрито на підставі п. 1.ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Рішення суду оскаржила представник Міністерства юстиції України Павлішевська В.В., вважає рішення незаконним, прийнятим з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, при неповному з`ясуванні обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені у рішенні не відповідають обставинам справи, що відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України є підставами для скасування такого. Зазначає, що Яворівським районним судом Львівської області не враховано, що заява позивача ОСОБА_2 на надмірну тривалість кримінального провадження у справі №635/1118/16-к вже була предметом розгляду в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій у справі № 953/2008/21-ц, і Верховний Суд остаточно вирішив питання щодо наявності правових підстав компенсації моральної шкоди позивачу. Предмет, підстави позову, сторони, обставини справи та докази, які досліджувались у справі № 953/2008/21-ц, є однаковими тотожними. При цьому Яворівський районний суд Львівської області висновки Верховного Суду у справі № 953/20085/21 ігнорував, до уваги не взяв, внаслідок чого ухвалив незаконне, неправильне за своєю суттю, необґрунтоване рішення. Так, у жовтні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Київського районного суду м. Харкова позовом до Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди. Позов мотивований тим, що 12 листопада 2015 року Харківський відділ поліції Головного управління Національної поліції у Харківській області (далі Харківський ВП ГУНП У Харківській області), за зверненням ОСОБА_2 , розпочав досудове розслідування кримінального провадження № 1201522043004347 22 грудня 2015 року прокурор Харківської місцевої прокуратури № 6 Харківської області Лісняк О. О. склав повідомлення про підозру щодо ОСОБА_3 , зі змісту якого відомо, що 12 листопада 2015 року зазначена особа завдала йому тілесних ушкоджень у дворі Харківського районного суду Харківської області. 29 січня 2016 року затверджено обвинувальний акт щодо ОСОБА_3 та передано такий до суду. 01 лютого 2016 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні №1201522043004347 надійшов до Харківського районного суду Харківської області та цього ж дня отриманий суддею, який ухвалою від 05 лютого 2016 року призначив підготовче судове засідання. У межах вказаного кримінального провадження позивач ОСОБА_2 подав цивільний позов про стягнення із ОСОБА_3 на його користь завданої моральної шкоди в розмірі 223 236,00 грн. Позивач зазначив, що кримінальну справу № 635/1118/16-к щодо притягнення ОСОБА_3 до відповідальності за вчинення кримінального правопорушення щодо нього, а саме умисного спричинення легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я або незначну втрату працездатності (частина друга статті 125 КК України), Харківський районний суд Харківської області розглядає дотепер, тобто понад п`ять з половиною років. ОСОБА_2 стверджував, що суд допустив надмірну тривалість процесу з розгляду кримінальної справи № 635/1118/16-к, що не відповідає принципу «розумного строку» та вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У зв`язку з цим, за твердженням позивача, порушені його права на ефективний судовий захист в національному органі та спричинено моральну шкоду. ОСОБА_2 зазначив, що він зазнав та продовжує зазнавати душевних страждань, адже особа, яка здійснила кримінальне правопорушення щодо нього, й досі не зазнала відповідного покарання. Внаслідок затягування судового процесу в силу статті 49 КК України винна особа буде звільнена від кримінальної відповідальності. Тривала судова тяганина порушила його звичайний спосіб життя. Змушений їздити до іншого населеного пункту. Вказував, що за порушення його прав та завдання моральної шкоди несе відповідальність держава. Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 просив стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь моральну шкоду, яка спричинена порушенням державою його прав як людини внаслідок надмірної тривалості судового розгляду справи № 635/1118/16-к, що не відповідає принципу «розумного строку», закріпленому в статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частині першій статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунка Державної казначейської служби України. Постановою Верховного Суду від 12.02.2025 у справі № 953/20085/21 скасовано постанову Харківського апеляційного суду від 14.11.2023, рішення Київського районного суду м. Харкова від 30.06.2023 року залишено в силі, змінивши мотивувальну частину шляхом її викладення в редакції цієї постанови. Верховним Судом було встановлено, що тривалість кримінального провадження 635/1118/16-к не була надмірною, оскільки на тривалість вплинули об`єктивні причини, відкладення судових засідань були здійснені з ініціативи суду або внаслідок використання учасниками кримінального провадження своїх прав передбачених нормами КПК України, позивач факту завдання йому моральної шкоди не довів. Постанова Верховного Суду від 12.02.2025 у справі №953/20085/21 була винесена на момент, коли судовий розгляд справи №635/1118/16-к тривав понад 9 років. Представником Держави Україна у вказаних справах Острицький А.О. визначив Міністерство юстиції України, про що Верховний Суд вказав, що Міністерство юстиції України не є тим органом, через який діє держава у спірних правовідносинах, та жодним нормативно-правовим актом не наділене повноваженнями здійснювати представництво інтересів держави у цій категорії справ. Відповідачем у подібних справах є саме держава Україна, а помилкове визначення органу, через який вона діє, не свідчить у цьому випадку про неналежність складу відповідачів. Таким чином, питання щодо наявності правових підстав компенсації моральної шкоди позивачу внаслідок надмірної тривалості кримінальної справи № 635/1118/16-к, вже вирішено в рамках справи № 953/2008/21-ц, і Верховний Суд ухвалив остаточне рішення у вказаній справі. На переконання апелянта, рішення Яворівського районного суду Львівської області прийняте з порушеннями норм процесуального права, при неправильному застосуванню норм матеріального права. Висновки, викладені у оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи, які вже встановлені в рамках справи № 953/20085/21, що відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України є підставами для скасування такого судового рішення. Так, позовні вимоги про відшкодування майнової/моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України. У даній справі, обґрунтовуючи свої вимоги щодо відшкодування моральної шкоди та розмір такої шкоди, ОСОБА_2 зазначає, що внаслідок тривалого розгляду кримінальної справи №635/1118/16-к Харківським районним судом Харківської області, як органом державної влади йому спричинено моральну шкоду, її позивач визначає виходячи із глибини, характеру та тривалості душевних страждань та нервових переживань, в зв`язку з чим, просить стягнути на свою користь моральну шкоду в розмірі 150 000,00 грн. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У справі, яка переглядається, завдання моральної шкоди позивач пов`язує із тривалістю розгляду судом справи № 635/1118/16-к, що, на його думку, є порушенням розумних строків її розгляду. Наявність або відсутність підстав для задоволення позову про відшкодування шкоди, завданої порушенням державою розумного строку розгляду справи, а також розмір такого відшкодування суд мав би оцінювати з урахуванням критеріїв, вироблених у практиці ЄСПЛ, серед яких: юридична та фактична складність справи; поведінка сторін, а також інших учасників судового процесу; поведінка держави, її органів; важливість результату судового процесу для особи, яка скаржиться на його надмірну тривалість (рішення ЄСПЛ від 29 вересня 2011 року у справі «Скороход проти України», від 02 серпня 2010 року у справі «Федіна проти України», від 18 червня 2009 року у справі «Пилипей проти України», від 11 грудня 2008 року у справі «Лошенко проти України», від 13 листопада 2008 року у справі «Кушнаренко проти України», від 21 грудня 2006 року у справі «Мороз та інші проти України», від 10 серпня 2006 року у справі «Кухарчук проти України», від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України»). Таким чином, розумність строку повинна оцінюватись через призму наведених вище критеріїв на предмет можливості розгляду справи протягом більш або менш тривалого строку. Тому навіть значна тривалість розгляду справи може бути визнана розумною, з урахуванням певних індивідуальних обставин. Строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин. У розумінні ЄСПЛ для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді) (як наприклад, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 62-65), від 13 березня 2019 року у справі № 462/32/17, від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (пункти 24-26), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (пункт 21)). З наявних у даній справі матеріалів вбачається, що в провадження Харківського районного суду Харківської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_3 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 125 КК України, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015220430004347 від 13 січня 2015 року. Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 05 лютого 2016 року призначено у цьому кримінальному провадженні, підготовче судове засідання на 12 лютого 2016 року. Яворівський районний суд Львівської області встановив, що розгляд справи судом відкладався понад 80 разів, зокрема, з підстав неявки прокурора 6 разів, зайнятості судді у інших провадженнях 14 разів, у зв`язку із відпусткою та тимчасовою непрацездатністю головуючого судді 6 разів, неявкою обвинуваченого-14 разів, неявкою свідків 16 разів, призначенням експертизи, викликом експерта 8 разів та на досить тривалі строки через значну завантаженість судової системи. Надаючи оцінку загальній тривалості розгляду судом вказаної справи, Яворівський районний суд Львівської області не врахував, що на тривалість розгляду справи вплинули, зокрема об`єктивні причини, такі як перебування судді в інших кримінальних провадженнях, заміна судді у справі, а також суб`єктивні причини, а саме: процесуальна поведінка учасників справи, неявка в судове засідання обвинуваченого (захисника), потерпілого (представника), прокурора, свідків, подання клопотань про відкладення розгляду справи (ознайомлення з матеріалами справи), клопотань про допит експерта та призначення експертиз у справі. При цьому, Яворівський районний суд Львівської області не взяв до уваги те, що тривалість розгляду судом вказаної справи зумовлена, в тому числі, такою процесуальною необхідністю, як вирішення клопотань про призначення експертизи, допит експерта, обвинуваченого, потерпілого, свідків, дослідження доказів. Вирішуючи позовні вимоги та надаючи оцінку доводам позивача щодо розгляду судом справи № 635/1118/16-к з порушенням розумних строків, як підстави, покладеної в основу обґрунтування відшкодування моральної шкоди, Яворівський районний суд Львівської області не врахував установлених обставин справи та помилково вважав, що позивач довів факт безпідставного, невиправданого затягування або невжиття необхідних заходів щодо розгляду судом зазначеної справи № 635/1118/16-к, і такою протиправною бездіяльністю йому завдано моральної шкоди на визначену суму. Враховуючи вищенаведене можна зробити висновок, що на тривалість вплинули об`єктивні причини, відкладення судових засідань були здійснені з ініціативи суду або внаслідок використання учасниками кримінального провадження своїх прав, передбачених нормами КПК України. Разом із тим, оскаржуване рішення не містить належного та вмотивованого обґрунтування, ані щодо підстав часткового задоволення позовних вимог, ані щодо визначення розміру компенсації моральної шкоди. Таким чином, задоволення позовних вимог за відсутності встановлених фактичних обставин, які б свідчили про протиправну поведінку відповідача, наявність причинного зв`язку та самої моральної шкоди, є юридично необґрунтованим та суперечить принципам цивільного судочинства. Зазначене свідчить про те, що позов є безпідставним, оскільки не підтверджується належними і допустимими доказами, а сам факт звернення з позовом не може бути підставою для присудження моральної шкоди без встановлення відповідних елементів складу цивільного правопорушення. Оскільки відсутні підстави для застосування статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами (органами досудового слідства, прокуратури або суду) діють правила частини шостої цієї статті така шкода відшкодовується на загальних підставах, в порядку визначеному статтями 1173, 1174 ЦК України. Поряд з цим, позивач ОСОБА_2 не є суб`єктом застосування статті 1176 ЦК України, не є особою, якій незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду завдано шкоду, не є особою, яка зазнала кримінального переслідування (підозрюваним, обвинуваченим), а відтак, можна зробити висновок, що у позивача в даному випадку не виникало права на відшкодування шкоди, завданої у випадках, передбачених спеціальним законом. При цьому, позивач ОСОБА_2 є потерпілим в кримінальному провадженні і Харківський районний суд Харківської області у вироку від 11.12.2025 задовольнив цивільний позов потерпілого частково, стягнув на його користь моральну шкоду у розмірі 200000,00 (двісті тисяч) гривень. Обвинуваченого ОСОБА_3 суд визнав винним у вчиненні кримінального правопорушення,передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України та призначив покарання у виді штрафу у розмірі 850,00 (вісімсот п`ятдесят) гривень. Таким чином, права позивача ОСОБА_2 , як потерпілого у кримінальному провадженні, були захищені судом в порядку, передбаченому кримінальним законодавством, тому твердження позивача, про нібито порушення його права на ефективний судовий захист в національному органі та спричинення моральної шкоди не знайшли свого підтвердження належними доказами. Вважає, що Яворівський районний суд Львівської області не встановив, власне факту завдання позивачу моральної шкоди та наявність причинного зв`язку між такою шкодою і протиправністю дій її заподіювача, фактично пославшись лише на надмірну затримку розгляду справи. Просить скасувати рішення Яворівського районного суду Львівської області від 16.02.2026, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу не налдходив. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України). Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_1 на підтримку доводів скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення виходячи із такого. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 ЦПК України). Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що у кримінальному провадженні, пов`язаному зі спричиненням шкоди здоров`ю ОСОБА_2 , ним заявлено цивільний позов про відшкодування шкоди, що свідчить про важливість для нього результату судового процесу. При цьому, тривалість провадження у справі складає понад 9 років 10 місяців. Надаючи оцінку загальній тривалості розгляду судом справи № 635/1118/16-к суд врахував, що у даній справі один обвинувачений та один потерпілий, один епізод, щодо якого вирішується питання про наявність підстав для притягнення обвинуваченого до відповідальності за спричинення легких тілесних ушкоджень, відсутня потреба у допиті значної кількості свідків та вчинення інших процесуальних дій. Крім цього, поведінка ОСОБА_2 не була спрямована на затягування розгляду справи, жодних дій, які б прискорили судовий розгляд він не міг вчинити. Розгляд справи судом відкладався понад 80 разів, зокрема, з підстав неявки прокурора 6 разів, зайнятості судді у інших провадженнях 14 разів, у зв`язку із відпусткою та тимчасовою непрацездатністю головуючого судді 6 разів, неявкою обвинуваченого - 14 разів, неявкою свідків 16 разів, призначенням експертизи, викликом експерта 8 разів та на досить тривалі строки через значну завантаженість судової системи. Разом з тим, такі обставини не можуть бути виправданням надмірної тривалості розгляду, адже держава повинна відповідати за належну організацію судової системи, здатної забезпечити розгляд справ упродовж розумних строків. Держава не може виправдовувати затягування судового розгляду справ процедурними й іншими недоліками судової системи (рішення ЄСПЛ у справах «Міласі проти Італії» та «Ціммерман і Штайнер проти Швейцарії»). З урахуванням складності справи, поведінки потерпілого, обвинуваченого, прокурора та держави, важливості результату судового розгляду для ОСОБА_2 , суд не встановив достатнього обґрунтування загальної тривалості розгляду кримінального провадження щодо кримінального проступку лише судом першої інстанції понад дев`ять років десять місяців. Внаслідок довготривалого розгляду кримінального провадження, що не відповідає гарантії розумного строку розгляду справи та його критеріям, позивач ОСОБА_2 поніс душевні страждання, які полягають у порушенні права на судовий розгляд упродовж «розумного строку», порушенні права на ефективний захист, отримання своєчасного відшкодування, завданої шкоди кримінальним правопорушенням, що є підставою для відшкодування йому моральної шкоди. Також суд зазначив, що належним відповідачем у спірних правовідносинах є держава Україна, а помилкове визначення органу через який вона діє, на свідчить про неналежність відповідача, оскільки ОСОБА_2 звернувся з позовом до належного відповідача - держави Україна. Таким чином, з врахуванням тривалості порушення прав позивача, принципів розумності та справедливості суд дійшов висновку, що з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 необхідно стягнути 100 000 грн моральної шкоди, що буде достатньою компенсацією завданих моральних страждань. Також суд вирішив питання судових витрат та оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати у вигляді судового збору за подання позовної заяви відніс на рахунок держави. Колегія суддів погоджується з такими висновками районного суду враховуючи таке. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог. Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України). Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, юридичні факти, заподіяння матеріальної та моральної шкоди тощо, а також вони можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ст. 11 ЦК України). Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Судом першої інстанції встановлено, що з 01.02.2016 на розгляді у Харківському районному суді Харківської області перебувало кримінальне провадження №635/1118/16-к (н/п 1-кп/635/676/2025) про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, у якому позивач ОСОБА_2 є потерпілим. З інформації про стан розгляду кримінального провадження, наданої Харківським районним судом Харківської області, встановлено, що згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.02.2016 кримінальне провадження передано на розгляд судді Полєхіну А.Ю. Підготовче судове засідання призначено на 12.02.2016., в цей день розгляд справи відкладено у зв`язку з неявкою обвинуваченого та потерпілого. 04.03.2016 розгляд справи відкладено у зв`язку з неявкою потерпілого та його представника. 29.03.2016 розгляд справи відкладено у зв`язку з постановленням ухвали про призначення захисника обвинуваченому. 16.05.2016 розгляд справи відкладено у зв`язку з клопотанням захисника Бодяна М.Г. про ознайомлення з матеріалами справи. 01.06.2016 справу призначено до судового розгляду. 08.06.2016 знято з розгляду у зв`язку з зайнятістю судді Полєхіна А.Ю. в іншому кримінальному провадженні. 08.07.2016 розгляд справи відкладено у зв`язку з клопотанням прокурора про надання часу для ознайомлення з матеріалами справи. 01.08.2016 розгляд справи відкладено у зв`язку з викликом свідків. 15.08.2016 справу знято з розгляду у зв`язку з зайнятістю судді Полєхіна А.Ю. в іншому кримінальному провадженні. 28.10.2016 справу знято з розгляду у зв`язку з зайнятістю судді Полєхіна А.Ю. в іншому кримінальному провадженні. 23.11.2016 відкладено у зв`язку з неявкою обвинуваченого. 22.12.2016 справу знято з розгляду у зв`язку з зайнятістю судді Полєхіна А.Ю. в іншому кримінальному провадженні. 25.01.2017 справу відкладено у зв`язку з неявкою свідків. 02.03.2017 справу відкладено у зв`язку з клопотанням обвинуваченого, неявкою захисника та свідків. 24.03.2017 справу відкладено у зв`язку з постановленням ухвали про привід обвинуваченого. 28.04.2017 справу відкладено у зв`язку з клопотанням прокурора про відкладення. 22.05.2017, 01.06.2017, 21.06.2017, 21.07.2017, 14.08.2017, 30.08.2017 справу відкладено у зв`язку з викликом свідків. 09.10.2017 справу відкладено у зв`язку з необхідністю допиту свідка захисту. 30.10.2017 справу відкладено у зв`язку з неявкою обвинуваченого. 07.11.2017 справу відкладено у зв`язку з необхідністю виклику експерта для допиту. 10.11.2017 справу відкладено у зв`язку з необхідністю узгодження позицій щодо експертизи. 27.11.2017 справу знято з розгляду у зв`язку з відключенням електроенергії в приміщенні суду. 12.01.2018 справу знято з розгляду у зв`язку з відпусткою судді Полєхіна А.Ю. 21.02.2018 справу знято з розгляду у зв`язку з перебування судді Полєхіна А.Ю. на лікарняному. 28.03.2018 справу відкладено у зв`язку з неявкою захисника. 04.05.2018 справу знято з розгляду у зв`язку з зайнятістю судді Полєхіна А.Ю. в іншому кримінальному провадженні. 05.05.2018 та 16.07.2018 постановлено ухвали про призначення експертизи, справу направлено на експертизу до Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені засл. проф. М.С. Бокаріуса. На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.09.2018 справу передано в провадження судді Бобко Т.В. 11.10.2018 до суду надійшло клопотання від експерта про надання додаткових матеріалів (вихідних даних) для проведення експертизи. Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 16.10.2018 кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 прийнято до провадження судді Бобко Т.В., відновлено провадження та призначено до судового розгляду на 02.11.2018. 02.11.2018 справу знято з розгляду у зв`язку з перебуванням судді Бобко Т.В. на загальноукраїнському семінарі. 10.12.2018 справу відкладено у зв`язку з неявкою всіх учасників. 12.02.2019 року у зв`язку зі зміною складу суду судовий розгляд розпочато спочатку, допитано обвинуваченого та потерпілого, відкладено судовий розгляд для виклику свідків. 25.03.2019 розгляд справи відкладено у зв`язку з неявкою прокурора. 13.05.2019 розгляд справи відкладено у зв`язку з неявкою потерпілого та його представника. 12.06.2019 розгляд справи відкладено у зв`язку з неявкою свідків. 19.08.2019 розгляд справи відкладено у зв`язку з неявкою захисника. 16.09.2019 в судовому засіданні допитано свідків, відкладено судовий розгляд у зв`язку з неявкою інших. 05.11.2019 в судовому засіданні допитано свідків, відкладено судовий розгляд у зв`язку з неявкою інших, постановлено ухвалу про привід свідка. 09.12.2019 допитано свідка, досліджено документи та висновок експерта, відкладено у зв`язку з задоволенням клопотання про допит експерта. 04.02.2020 розгляд справи відкладено у зв`язку з неявкою прокурора. 30.03.2020 знято з розгляду у зв`язку з перебуванням судді Бобко Т.В. у нарадчій кімнаті по іншому кримінальному провадженню. 26.05.2020 розгляд справи відкладено у зв`язку з неявкою прокурора. 14.07.2020 знято з розгляду у зв`язку з перебуванням судді Бобко Т.В. у нарадчій кімнаті по іншому кримінальному провадженню. 17.09.2020 розгляд справи відкладено у зв`язку з неявкою всіх учасників. 10.11.2020 допитаний експерт, відкладено у зв`язку з наданням обвинуваченому часу для підготовки письмового клопотання про призначення експертизи. 17.12.2020 розгляд справи відкладено у зв`язку з неявкою прокурора. 24.02.2021 розгляд справи відкладено у зв`язку з неявкою потерпілого. 13.04.2021 знято з розгляду у зв`язку з перебуванням судді Бобко Т.В. в складі колегії суддів у іншому кримінальному провадженні. 03.06.2021 знято з розгляду у зв`язку з перебуванням судді Бобко Т.В. в складі колегії суддів у нарадчій кімнаті в іншому кримінальному провадженні. 05.08.2021 знято з розгляду у зв`язку з перебуванням судді Бобко Т.В. в нарадчій кімнаті в іншому кримінальному провадженні, наступне судове засідання призначено на 13.10.2021. Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 26.10.2021 клопотання обвинуваченого ОСОБА_3 про призначення по справі комісійної судово-медичної експертизи задоволено частково, призначено комісійну судово медичну експертизу. 01.11.2021 матеріали справи направлено до експертної установи. Щодо перебування кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України (справа №635/1118/16-к) в провадженні судді Харківського районного суду Харківської області Даниленко Т.П. зазначаємо наступне. На підставі підпункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2020 №30, зі змінами, у зв`язку із відрядженням судді Харківського районного суду Харківської області Бобко Т.В. до Київського районного суду м. Харкова, відповідно до наказу голови Харківського районного суду Харківської області від 16.09.2022 N?05-05/34 «Про відрядження судді Бобко Т.В.», протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.07.2023 зазначена справа передана в провадження судді Даниленко Т.П. - суддею 10.07.2023 постановлено ухвалу, відповідно до якої призначено підготовче судове засідання на 14.07.2023;- 14.07.2023 підготовче судове засідання відкладено на 04.08.2023, у зв`язку з неявкою сторін по справі; 04.08.2023 підготовче судове засідання відкладено на 07.09.2023 у зв`язку з неявкою обвинуваченого;- 07.09.2023 відбулося підготовче судове засідання, під час якого суддею Харківського районного суду Харківської області Даниленко Т.П., 07.09.2023 постановлено ухвалу, відповідно до якої кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні на 15.09.2023;- 15.09.2023 судове засідання відкладено на 20.10.2023, у зв`язку з неявкою обвинуваченого;- 20.10.2023 судове засідання відкладено на 28.11.2023, у зв`язку із перебуванням судді Даниленко Т.П. на лікарняному;- 28.11.2023 судове засідання відкладено на 18.01.2024, у зв`язку із клопотанням обвинуваченого про відкладення розгляду справи на іншу дату за станом здоров`я; 18.01.2024 до судового засідання не з`явився обвинувачений, ухвалою суду від 18.01.2024 застосовано привід до обвинуваченого, розгляд справи відкладено на 23.02.2024; 23.02.2024 відбулося судове засідання, у судовому засіданні оголошено прокурором обвинувальний акт, встановлений порядок та обсяг дослідження доказів, досліджено письмові докази, розгляд справи відкладено на 15.03.2024; 15.03.2024 судове засідання відкладено на 30.04.2024, у зв`язку із перебуванням судді Харківського районного суду Харківської області Даниленко Т.П. у нарадчій кімнаті по кримінальній справі №635/5070/23 за клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою; 30.04.2024 відбулося судове засідання, під час якого досліджені відеофайли, розгляд справи відкладено на 17.05.2024; 17.05.2024 судове засідання відкладено на 08.07.2024, у зв`язку із перебуванням судді Харківського районного суду Харківської області Даниленко Т.П. на лікарняному; 08.07.2024 судове засідання відкладено на 12.08.2024, у зв`язку із зайнятістю судді Харківського районного суду Харківської області Даниленко Т.П. у розгляді кримінальної справи №545/1601/22 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.286 КК України; 12.08.2024 відбулося судове засідання, під час якого досліджено докази, а саме відеофайли. Після дослідження доказів, суд поставив на обговорення питання щодо можливості переходу до стадії допиту потерпілого. Обвинуваченим заявлено клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості підготовки до допиту потерпілого, розгляд справи відкладено на 06.09.2024; 06.09.2024 судове засідання відкладено на 31.10.2024, у зв`язку із перебуванням судді Харківського районного суду Харківської області Даниленко Т.П. у нарадчій кімнаті по кримінальній справі №635/6588/24 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.402 КК України; 31.10.2024 судове засідання відкладено на 04.12.2024, у зв`язку із перебуванням судді Харківського районного суду Харківської області Даниленко Т.П. на лікарняному 04.12.2024 судове засідання відкладено на 31.12.2024, у зв`язку із перебуванням судді Харківського районного суду Харківської області Даниленко Т.П. у нарадчій кімнаті по кримінальній справі №635/12780/24 за клопотанням прокурора про арешт майна; 31.12.2024 судове засідання відкладено на 03.02.2025 за клопотанням прокурора про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку із процесуальною зайнятістю; 03.02.2025 судове засідання відкладено на 31.03.2025 за клопотанням обвинуваченого про відкладення розгляду справи на іншу дату за станом здоров`я; 31.03.2025 відбулося судове засідання, під час якого був допитаний потерпілий, після допиту якого прокурором заявлено клопотання про оголошення перерви у зв`язку із процесуальною зайнятістю, розгляд справи відкладено на 16.04.2025 о 15 годині 15 хвилин; 16.04.2025 судове засідання відкладено на 21.05.2025 за клопотанням обвинуваченого про відкладення розгляду справи на іншу дату за станом здоров`я; 21.05.2025 відбулося судове засідання, під час якого допитаний обвинувачений, після чого суд перейшов до стадії допиту свідків, однак оскільки свідки до судового засідання не з`явились, судовий розгляд справи відкладено на 11.07.2025; 11.07.2025 відбулося судове засідання, у яке викликані свідки не з`явились, та від свідка ОСОБА_6 надійшла заява, в якій останній повідомив, що перебуває на стаціонарному лікуванні, тому не може з`явитись у дане судове засідання. Суд поставив на обговорення питання щодо можливості проведення засідання за вказаних обставин, прокурором запропоновано прослухати аудіозаписи допиту інших свідків, які вже були допитані попереднім складом суду. Суд задовільнив клопотання прокурора, та в даному судовому засіданні було досліджено аудіозапис з допиту свідка ОСОБА_7 , який був допитаний попереднім складом суду, але у зв`язку з відсутністю інтернет підключення, розгляд справи відкладено на 19.08.2025; 19.08.2025 відбулося судове засідання, під час якого продовжено дослідження аудіозапису з допиту свідка ОСОБА_7 , а також досліджено аудіозапис з допиту свідка ОСОБА_8 . Після дослідження аудіозаписів свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 суд поставив на обговорення питання щодо можливості дослідження аудіозапису допиту свідка ОСОБА_6 , оскільки він не з`являється до судових засідань. Потерпілий наполягав на допиті свідка ОСОБА_6 , тому суд ухвалив відкласти розгляд справи на 26.08.2025, та повторно викликати свідка ОСОБА_6 ; 26.08.2025 судове засідання відкладено на 29.09.2025 за клопотанням обвинуваченого про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з фінансовою неможливістю прибути на судове засідання; 29.09.2025 допитано свідка ОСОБА_6 . Судове засідання відкладено на 17.10.2025 для виклику експерта; 17.10.2025 до судового засідання не з`явився експерт, надав телефонограму про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку із перебуванням в офіційній відпустці, судове засідання відкладено на 10.11.2025; 10.11.2025 експерт до судового засідання повторно не з`явився, судом було досліджено аудіозапис допиту експерта, який був допитаний попереднім складом суду 10.11.2017, після чого прокурором було заявлено клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, проти задоволення якого учасники провадження не заперечували. Судове засідання відкладено на 05.12.2025. 11.12.2025 ухвалено вирок у даному кримінальному провадженні (а.с. 7-8, 10-11, 71-75). Вироком Харківського районного суду Харківської області від 11 грудня 2025 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України та призначено покарання у виді штрафу у розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 850,00 гривень. Відповідно до положень ч.5 ст. 74 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 125 КК України на підставі п.2 ч.1 ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності. Цивільний позов прокурора задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 99,39 грн в рахунок відшкодування витрат на лікування потерпілого від злочину у КНП «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І.Мещанінова». Стягнуто з ОСОБА_3 на користь місцевого бюджету грошові кошти у розмірі 9575,14 гривень в рахунок відшкодування витрат на лікування потерпілого від злочину у Військово-медичному клінічному центрі Північного регіону. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 спричинену моральну шкоду у розмірі 200000 гривень. В решті позову відмовлено. Вирішено питання речових доказів (а.с. 151-159). Зазначені обставини визнаються сторонами та підтверджується матеріалами спарви, тому в силу ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню. Звертаючись з позовними вимогами, позивач ОСОБА_2 просить стягнути з держави Україна моральну шкоду, яка йому заподіяна тривалим розглядом кримінального провадження у якому він має статус потерпілого. Зважаючи на те, що рішення суду оскаржується тільки Міністерством юстиції України та лише в частині задоволених позовних вимог, колегія суддів, слідуючи принципу диспозитивності не надає правової оцінки оскаржуваному рішенню в частині відмови у задоволенні позовних вимог. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 186/1743/15-ц, яка зводиться до того, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти. Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За змістом статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом. Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до статей 55 56 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. З огляду на цей припис шкоду, завдану органом державної влади чи його посадовими і службовими особами, відшкодовує саме держава. За змістом частини другої статті 2 ЦК України одним із учасників цивільних відносин є держава Україна. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками та набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка самої держави у конкретних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу (постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18 березня 2020 року у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункт 8.5), від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 34), від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 37) та інших). Із урахуванням того, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (постанови Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 761/7165/17 (провадження № 61-20203св19), від 16 червня 2021 року у справі № 303/6572/19 (провадження № 61-16768св20)). У справах про відшкодування шкоди державою остання бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого заподіяно шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави України, не є обов`язковою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 30)). З врахуванням предмету та підстав позову, вказівка позивачем про те, що позовні вимоги пред`явлені до держави Україна в особі Міністерства юстиції України не має правового значення та не впливають на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава Україна та у разі задоволення позовних вимог несприятливі наслідки покладаються виключно на державу, а не відповідний орган, зокрема, міністерство. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна, як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Отже, кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи види рахунку, з якого має бути здійснено стягнення / списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не в резолютивній частині рішення. Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18). В свою чергу, загальні положення про відшкодування шкоди передбачені главою 82 ЦК України. Так, підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативнорозшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу. Зобов`язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування заподіяної шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати заподіяну шкоду в повному розмірі. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) дійшла висновку про те, що необхідною умовою для притягнення Держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Особи, які зазнають порушення права мирного володіння майном, повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі. Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту. Щоб вважатися ефективним і в такий спосіб відповідати статті 13 Конвенції, внутрішній засіб правового захисту повинен надати змогу компетентному національному органу як розглянути суть відповідної скарги за Конвенцією, так і забезпечити «належний захист» (див. mutatis mutandis $. 135 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 1999 року у справі «Сміт і Ґрейді проти Сполученого Королівства» (Smith and Grady v. the UK), заяви № 33985/96 і № 33986/96; $. 95 рішення ЄСПЛ від 18 грудня 1996 року у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), заява № 21987/93). Результатом такого провадження може бути, зокрема, присудження відшкодування у зв`язку з порушенням. ЄСПЛ, оцінюючи ефективність різних національних засобів правового захисту у зв`язку з надмірною тривалістю провадження, розробив кілька критеріїв та принципів, які сформулював у своїх рішеннях. Так, ЄСПЛ вказав, що вирішальним питанням при оцінюванні ефективності засобу правового захисту у випадку скарги щодо тривалості провадження є те, чи може заявник подати цю скаргу до національних судів з вимогою конкретного відшкодування; іншими словами, чи існує будь-який засіб, який міг би вирішити його скаргу шляхом надання безпосереднього та швидкого відшкодування, а не просто опосередкованого захисту його прав, ґарантованих статтею 6 Конвенції(див. mutatis mutandis § 59 рішення ЄСПЛ у справі «Меріт проти України» (Merit v. Ukraine) від 30 березня 2004 року, заява № 66561/01) . Cуд також постановив, що цей засіб вважатиметься «ефективним», якщо його можна використати, щоб прискорити постановлення рішення судом, який розглядає справу, або надати скаржникові належне відшкодування за зволікання і затримки, що вже відбулися (§ 78 того ж рішення). Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pйlissier and Sassi v France); $ 35 рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави. Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Як встановлено районним судом, у кримінальному провадженні, розгляд кримінального провадження № 635/1118/16-к про обвинувачення ОСОБА_3 у спричиненні ОСОБА_2 легких тілесних ушкоджень, що спричинило короткочасний розлад здоров`я або незначну втрату працездатності, тривав з 01.02.2016 по 11.12.2025, тобто, тривалість провадження у справі складає понад 9 років 10 місяців. При цьому, поведінка ОСОБА_2 не була спрямована на затягування розгляду справи, жодних дій які б прискорили судовий розгляд він не міг вчинити, протилежного судом не встановлено. В свою чергу, розгляд справи судом відкладався понад 80 разів, зокрема, з підстав неявки прокурора 6 разів, зайнятості судді у інших провадженнях 14 разів, у зв`язку із відпусткою та тимчасовою непрацездатністю головуючого судді 6 разів, неявкою обвинуваченого-14 разів, неявкою свідків 16 разів, призначенням експертизи, викликом експерта 8 разів та на досить тривалі строки через значну завантаженість судової системи. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання, а одним із способів захисту цивільного права є відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Частиною першою статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (частина четверта статті 23 ЦК України). Моральна шкода - це негативні наслідки (втрати) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв`язку з посяганням на її права та інтереси. Колегія суддів виходить з того, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі №279/1834/22). Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі №180/1735/16-ц). Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайного характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (пункт 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц). Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості. Подібні за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 23 листопада 2022 року в справі № 686/13188/21 (провадження № 61-3943св22). Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21). Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц). ЄСПЛ указує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення у справі «Stankov v. Bulgaria» від 12 липня 2007 року). Поряд з цим, ЄСПЛ у справі «Thoma v. Luxembourg» від 29 березня 2001 року використав принцип, за яким сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції. При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях ЄСПЛ, який виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях «Thoma v. Luxembourg», «Caloc v. France» та «Niedbala v. Poland» ЄСПЛ дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції. Таким чином розмір моральної шкоди не є конкретно визначеною сумою, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи. Як вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 у справі №752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Крім того практикою ЄСПЛ визнано презумпцію моральної шкоди, що означає правило, відповідно до якого, у разі порушення майнових або цивільних прав "середня", "нормально" реагуюча на протиправну поведінку щодо неї людина відчуває страждання (моральну шкоду). З цього погляду можливість людини реалізувати своє природне право на одержання компенсації за страждання і переживання, спричинені посяганням на належні їй особисті немайнові блага, слід розцінювати як один з виявів верховенства права. Водночас усвідомлення взаємозв`язку відшкодування моральної шкоди з правом на доступ до ефективного засобу юридичного захисту вочевидь має спиратися на загальне переконання у спроможності юрисдикційного органу сформувати обґрунтоване уявлення щодо наявності та специфіки втілення моральної шкоди, що зазвичай виникає за подібних життєвих обставин. Колегія суддів звертає увагу на те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19). Наявність моральної шкоди доводиться позивачем, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Розмір відшкодування моральної шкоди оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Як вже зазначалося для встановлення розумності строку розгляду конкретної справи Європейський суд з прав людини (до прикладу, рішення від 27 червня 2000 року у справі «Фрідлендер проти Франції») виробив у своїй практиці декілька критеріїв: складність справи; поведінка скаржника; поведінка судових та інших державних органів; важливість предмета розгляду для заявника. Суд у своїй практиці неодноразово відзначав, що такий критерій є суб`єктивним і має трактуватися у кожному випадку залежно він певних обставин. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зазначила, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір. Наявність або відсутність підстав для задоволення позову про відшкодування шкоди, завданої порушенням державою розумного строку розгляду справи, а також розмір такого відшкодування суд має оцінювати з урахуванням критеріїв, вироблених у практиці ЄСПЛ, серед яких: юридична та фактична складність справи; поведінка сторін, а також інших учасників судового процесу; поведінка держави, її органів; важливість результату судового процесу для особи, яка скаржиться на його надмірну тривалість (див. mutatis mutandis рішення від 29 вересня 2011 року у справі «Скороход проти України» (Skorokhod v. Ukraine, заява № 47305/06, § 13), від 02 серпня 2010 року у справі «Федіна проти України» (Fedina v. Ukraine, заява № 17185/02, § 78), від 18 червня 2009 року у справі «Пилипей проти України» (Pilipey v. Ukraine, заява № 9025/03, § 29), від 11 грудня 2008 року у справі «Лошенко проти України» (Loshenko v. Ukraine, заява № 11447/04, § 36), від 13 листопада 2008 року у справі «Кушнаренко проти України» (Kushnarenko v. Ukraine, заява № 18010/04, § 19), від 21 грудня 2006 року у справі «Мороз та інші проти України» (Moroz and Others v. Ukrainе,заява № 36545/02, § 55), від 10 серпня 2006 року у справі «Кухарчук проти України» (Kukharchuk v. Ukrainе,заява № 10437/02, § 33), від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України» (Smirnova v. Ukraine, заява № 36655/02, § 66) та інші). Розумність строку повинна оцінюватися через призму наведених критеріїв на предмет можливості розгляду справи протягом більш або менш тривалого строку. Тому навіть значна тривалість розгляду справи може бути визнана розумною, з урахуванням певних індивідуальних обставин. Тут потрібно приділити особливу увагу тому, які саме причини сприяли більш тривалому розгляду справи та пропуску строків, встановлених законодавством (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/120/19). З аналізу практики ЄСПЛ щодо тлумачення поняття «розумний строк» вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі «Броуган та інші проти Сполученого Королівства»). Також ЄСПЛ у рішеннях зазначав, що саме до компетенції національних судів належить організувати судовий розгляд так, щоб він був швидким та ефективним (див. mutatis mutandis від 18 червня 2009 року у справі «Пилипей проти України» (Pilipey v. Ukraine, заява № 9025/03, § 31), рішення від 11 грудня 2008 року у справі «Лошенко проти України» (Loshenko v. Ukraine, заява № 11447/04, § 28), від 21 грудня 2006 року у справі «Мороз та інші проти України» (Moroz and Others v. Ukraine, заява № 36545/02, § 60) й інші). Стосовно критерію поведінки держави під час розгляду відповідної справи, то оцінка такої поведінки з боку суду, який розглядатиме справу про відшкодування шкоди, завданої порушенням державою гарантії розумного строку, має бути обмеженою та враховувати неможливість оцінювання в одній судовій справі діянь суду (судді) під час розгляду іншої справи. Колегія суддів розділяє висновок місцевого суду про те, що внаслідок довготривалого розгляду кримінального провадження, що не відповідає гарантії розумного строку розгляду справи та його критеріям, позивач ОСОБА_2 зазнав душевні страждання, які полягають у порушенні права на судовий розгляд упродовж «розумного строку», порушенні права на ефективний захист, отримання своєчасного відшкодування, завданої шкоди кримінальним правопорушенням, що є підставою для відшкодування йому моральної шкоди, тобто існування правових підстав для відшкодування моральної шкоди. При цьому, колегія суддів вважає доводи позивача у цій частині є явно очевидними та обґрунтованими. Таким чином, встановивши, що розгляд кримінальної справи № 635/1118/16-к суд здійснював понад 9 років, розгляд справи судом відкладався понад 80 разів, що не може бути виправданням надмірної тривалості розгляду справи, адже держава повинна відповідати за належну організацію судової системи, здатної забезпечити розгляд справ упродовж розумних строків, інкриміновані обвинуваченому дії кваліфікуються як кримінальний проступок, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди завданої позивачу надмірною тривалістю (поза розумними строками) розгляду кримінальної справи. В свою чергу, визначаючи розмір моральної шкоди, на переконання колегії суддів, місцевий суд у достатній мірі врахував глибину понесених позивачем страждань, обставини за яких заподіяно шкоду, тому обґрунтовано визначив розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 100 000 грн 00 коп., задовольнивши частково вимоги у цій частині. Керуючись принципами виваженості, розумності, справедливості та співмірності, колегія суддів доходить висновку, що розмір стягнутої судом компенсації моральної шкоди відповідає глибині і тривалості моральних страждань, пов`язаних із тривалістю судового процесу та у жодному разі не призводить до її безпідставного збагачення. При цьому, сам лише факт заперечення стороною відповідача моральної шкоди чи розміру такої не свідчить про її відсутність та не має обов`язком для суду задоволення відповідних вимог у меншому розмірі. Зокрема, самих лише тверджень (запевнень) сторони недостатньо для суду у контексті доказування чи спростування тих чи інших обставин, оскільки слідуючи диспозитивності та змагальності цивільного процесу, а також вимогам ст. 76 ЦПК України доказування здійснюється на підставі даних, які встановлюються відповідними засобами, зокрема, висновками експертів. Підстави обов`язкового призначення судом експертизи визначені статтею 105 ЦПК України. Як визначив Європейський суд з прав людини у справі «Ноймайстер проти Австрії» (1968 рік) кожна сторона під час розгляду справи повинна мати рівні можливості та жодна із сторін не повинна мати якихось вагомих переваг над опонентом. У контексті зазначаного колегія суддів виходить з того, що заперечуючи визначений судом розмір моральної шкоди, сторона відповідача з клопотанням про призначення відповідної судової експертизи, для встановлення обсягу моральних страждань позивача, не зверталася, при цьому категорія справи та предмет доказування у такій, не свідчать про обов`язковість призначення експертизи (ст. 105 ЦПК України), яка і у такому випадку має призначатися за клопотанням хоча б однієї із сторін. В свою чергу, у ст. 110 ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Натомість, призначення експертиз для визначення розміру моральної шкоди не є обов`язковим, оскільки таке визначення, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, належить до компетенції суду. Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року в справі № 372/4412/15-ц, який підтриманий Верховним Судом в постановах від 09 листопада 2022 року в справі № 462/6463/16-ц, від 26 січня 2024 року в справі № 607/7296/22, від 16 квітня 2025 року в справі № 127/40363/23, що свідчить про його усталеність в судовій практиці. При дослідженні висновку експерта суди повинні виходити з того, що висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватись на всебічному, повному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в сукупності. Разом з цим, суд не може обґрунтовувати своє рішення лише висновком експертизи. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 22 липня 2022 року в справі № П/811/4240/14. У переважній більшості випадків ЄСПЛ: а) наголошує на розумно очікуваних, передбачуваних або звичайних за подібних обставин негативних наслідках, що мали б виникнути у немайновій сфері потерпілої особи; б) виходить з розумного врахування суті порушеного права, особливостей вчинення конкретного правопорушення та характерного для останнього негативного впливу на стан потерпілого; в) при визначенні розміру моральної шкоди керується власною практикою в аналогічних справах. Отже, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженої Головою ЄСПЛ на підставі статті 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах. Заперечуючи стягнутий судом розмір моральної шкоди, сторона відповідача не наводить відповідної судової практики в аналогічних правовідносинах для підтвердження своїх доводів та спростування висновків суду. Враховуючи наведене, визначене судом моральне відшкодування, на переконання колегії суддів, відповідає вимогам розумності та справедливості, а тому доводи апелянта у цій частині є безпідставними. Що стосується доводів апелянта про необхідність закриття провадження у справі, з врахуванням того, що заява позивача ОСОБА_2 на надмірну тривалість кримінального провадження у справі №635/1118/16-к вже була предметом розгляду в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій у справі № 953/2008/21-ц, і Верховний Суд остаточно вирішив питання щодо наявності правових підстав компенсації моральної шкоди позивачу, колегія суддів звертає увагу на таке. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, зокрема, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Тлумачення пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України свідчить, що підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав. Для застосування вказаної підстави закриття провадження у справі необхідна одночасна наявність трьох складових: тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Зазначена підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Закриття провадження у справі у цьому разі можливе лише за умови, що позов, з приводу якого ухвалено рішення, яке набрало законної сили, є тотожним з позовом, який розглядається (див. постанови Верховного Суду від 30 травня 2024 року у справі № 757/130/22-ц (провадження № 61-15800св23), від 09 травня 2024 року в справі № 753/876/23 (провадження № 61-16231св23), від 17 квітня 2024 року в справі № 669/417/22 (провадження № 61-12939св23)). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що «необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. Зважаючи на те, що у справі № 953/20085/21 позовні вимоги про стягнення моральної шкоди ОСОБА_2 пред`явлені до Міністерства юстиції України та Державної казначейської служби України, судові рішення у такій не є підставою для закриття провадження у даній справі та не мають правового значення для такої, оскільки суб`єктний склад у справі №944/5450/25 є іншим, а саме позовні вимоги у такій пред`явлені до держави України в особі Міністерства юстиції України. Інші доводи апеляційної скарги є безпідставними та на законність оскаржуваного рішення не впливають, оскільки зводяться до власного тлумачення норм права та необхідності переоцінки доказів, яким надана належна та правильна правова оцінка. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ч. 3 ст. 258, ст.ст. 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381, 382, 383 ЦПК України, суд, - ухвалив: Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення. Рішення Яворівського районного суду Львівськї області від 16 лютого 2026 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 18 червня 2026 року. Головуючий: А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк