Постанова КАС ВС № 160/15207/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2026 року м. Київ справа №160/15207/25 адміністративне провадження № К/990/13466/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючої судді Блажівської Н.Є., суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л., за участі: секретаря судових засідань: Бенчук О.О., представника Позивача: Кравцова В. В., представника Відповідача: Пономаренка Д.О., розглянувши у судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2026 року (судді Головко О.В., Суховаров А.В., Ясенова Т.І.) у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до Державного промислового підприємства «Кривбаспромводопостачання» про стягнення податкового боргу, ВСТАНОВИВ

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ 1.1. Короткий зміст позовних вимог Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДПС, Позивач) звернулось до суду з позовом до Державного промислового підприємства «Кривбаспромводопостачання» (далі - ДПП «Кривбаспромводопостачання», Відповідач), у якому просило стягнути з ДПП «Кривбаспромводопостачання» податковий борг у розмірі 63 968 416,98 грн на користь державного бюджету України. Обґрунтовуючи позовні вимоги Позивач покликався на те, що в інтегрованих картках ДП «Кривбаспромводопостачання» обліковується податковий борг на загальну суму 63 968 416,98 грн, який виник у зв`язку з несплатою у встановлений термін сум грошових зобов`язань: по земельному податку з юридичних осіб (Довгинцівський район), по земельному податку з юридичних осіб (Покровський район), по земельному податку з юридичних осіб (Саксаганський район), по земельному податку з юридичних осіб (Тернівський район), по частині чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних унітарних підприємств та їх об`єднань). При цьому вказував на те, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 4 листопада 2024 року у справі №160/18665/24 відмовлено у задоволенні позову про скасування рішення Державної податкової служби України №19229/6/99-00-05-03-01-06 від 25 червня 2024 року про залишення без розгляду скарги ДПП «Кривбаспромводопостачання» на податкове повідомлення-рішення №0263760412 від 16 травня 2024 року, а інформація щодо оскарження інших податкових повідомлень-рішень відсутня. Зазначав, що сформував та направив на адресу Відповідача податкову вимогу №319-50 від 4 червня 2020 року, однак податковий борг так і не був сплачений до бюджету. 1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 8 вересня 2025 року позов задовольнив: стягнув податковий борг з ДПП "Кривбаспромводопостачання" до бюджету у розмірі 63 968 416,98 грн. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем доведено наявність у Відповідача податкового боргу в розмірі 63 968 416,98 грн та здійснення всіх передбачених чинним законодавством заходів щодо стягнення такого податкового боргу з огляду на наступне: - згідно із розрахунком суми позову та інтегрованої картки платника, Відповідач має податковий борг у загальній сумі 63 968 416,98 грн. - з метою погашення податкового боргу контролюючим органом було сформовано та направлено Відповідачу податкову вимогу за формою «Ю» №319-50 від 4 червня 2020, яка в порядку судового оскарження визнана протиправною та скасована лише в частині щодо сплати пені у розмірі 363 433,66 грн. Відтак вказана податкова вимога не була визнана повністю протиправною та скасована; - Верховний Суд неодноразово (зокрема, але не виключно постанови від 7 грудня 2020 року у справі № 826/15527/17, від 12 серпня 2021 року у справі № 804/3114/16, від 27 вересня 2022 року у справі № 380/7694/20, від 21 вересня 2023 року у справі № 420/7190/22, від 08 лютого 2024 року у справі № 200/3119/21-а) вказував, що «норми Податкового кодексу України хоча і передбачають направлення нового податкового повідомлення-рішення у випадку зменшення в судовому порядку суми грошового зобов`язання, однак, воно має інше юридичне значення та наслідки. Зокрема, на таке рішення не розповсюджується процедура узгодження грошового зобов`язання та/або виникнення права на його повторне оскарження»; - податкове повідомлення-рішення або податкова вимога є формою реалізації податковим органом владних управлінських функцій щодо повідомлення платника податків про обов`язок сплати грошового зобов`язання та не може нівелювати обов`язок із сплати податку; - в ході судового розгляду справи Відповідач не обґрунтовував, яким чином допущені податковим органом неістотні недоліки в порядку стягнення податкового боргу вплинули на його права та обов`язки, зокрема, на наявність обов`язку із сплати грошового зобов`язання з податку, правомірність визначення якого вже була встановлена судом у межах справи №160/9281/20. Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 15 січня 2026 року задовольнив апеляційну скаргу ДПП «Кривбаспромводопостачання»: скасував рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 8 вересня 2025 року; у задоволенні позовних вимог відмовив. Скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд виходив з того, що Позивач не набув права на звернення до суду з цим позовом, оскільки в силу приписів підпункту 60.1.5 пункту 60.1 статті 60 ПК України податкова вимога № 319-50 від 4 червня 2020 року вважається відкликаною, а формування нової податкової вимоги, що є обов`язковою передумовою для стягнення податкового боргу в судовому порядку, Позивачем здійснено не було. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що недотримання такої вимоги податковим органом не може вважатися формальним, як на те покликається суд першої інстанції, оскільки у цьому випадку звужується гарантований законом обсяг прав платника податків, зокрема, на оскарження такої вимоги як в частині існування податкового боргу, так і правильності його математичного обрахунку. Також апеляційний суд зазначив, що не є вірним висновок суду першої, що наявність податкового боргу, заявленого до стягнення, підтверджено судовим рішенням у справі № 160/9281/20, адже в названій справі предметом спору була правомірність формування податкової вимоги на суму 5680047,11 грн, тоді як позов в цій справі заявлений на суму 63 968 416,98 грн.

2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ В інтегрованих картках платника податків ДПП "Кривбаспромводопостачання" обліковується незаявлений до суду податковий борг на загальну суму 63 968 416,98 грн. Східним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків, утвореним як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України 4 червня 2020 року сформовано та направлено ДПП «Кривбаспромводопостачання» податкову вимогу форми «Ю» №319-50 на суму податкового боргу 5 680 047,11 грн, яка була вручена 11 червня 2020 року. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 січня 2021 року у справі №160/9281/20, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року, визнано протиправною та скасовано податкову вимогу №319-50 від 4 червня 2020 року. Постановою Верховного Суду від 9 серпня 2022 року у справі №160/9281/20 частково задоволено касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків: скасовано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 січня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року у справі №160/9281/20 в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 4 червня 2020 року №319-50 про сплату частини чистого прибутку до державного бюджету у розмірі 5316613,45 грн; ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові; в іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 січня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року залишено без змін. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року у справі №160/14215/24 за позовом ДПП «Кривбаспромводопостачання» до ГУ ДПС про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено апеляційну скаргу ДПП «Кривбаспромводопостачання»: сковано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року; прийняти нове рішення, яким позов задоволено; визнано протиправними дії ГУ ДПС щодо фактичної відмови, оформленої у вигляді листа ГУ ДПС від 10 травня 2024 року №33406/6/04-36-04-12-14, у вчиненні дій із коригування показників у інтегрованій картці ДПП «Кривбаспромводопостачання» шляхом виключення даних про податковий борг ДПП «Кривбаспромводопостачання» в частині нарахованої пені у податковій вимогі №319-50 від 4 червня 2020 року у розмірі 363 433,66 грн; зобов`язано ГУ ДПС відкоригувати показники в інтегрованій картці платника податку ДПП «Кривбаспромводопостачання» шляхом виключення даних про податковий борг в частині нарахованої пені у податковій вимозі №319-50 від 4 червня 2020 року у розмірі 363 433,66 грн. Відповідно податковий борг в розмірі 5 680 047,11 грн за податковою вимогою №319-50 від 4 червня 2020 року був зменшений за рішенням суду на суму 363 433,66 грн, внаслідок чого склав 5316613,45 грн. Податковий борг не було погашено у повному обсязі, він не переривався та станом на момент подання цієї позовної заяви становить 63 968 416,98 грн.

3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 3.1. Доводи Позивача (особи, яка подала касаційну скаргу) Позивач не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, а підставою касаційного оскарження визначає пункт 1 четвертої статті 328 КАС України. Просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. На думку Позивача суд апеляційної інстанції здійснив неправильне тлумачення та застосування підпункту 60.1.5 пункту 60.1 статті 60 ПК України, а його висновок про те, що оскільки податкова вимога № 319-50 від 4 червня 2020 року вважається відкликаною, то Позивач мав сформувати нову податкову вимогу, що є обов`язковою передумовою для стягнення податкового боргу в судовому порядку, суперечить правовим позиціям Верховного Суду, які викладено у постановах від 7 грудня 2020 року у справі № 826/15527/17, від 12 серпня 2021 року у справі № 804/3114/16, від 27 вересня 2022 року у справі № 380/7694/20, від 21 вересня 2023 року у справі № 420/7190/22, від 8 лютого 2024 року у справі № 200/3119/21-а, від 14 січня 2025 року у справі №520/10284/23, від 27 вересня 2022 року у справі №380/7694/20. В зазначених постановах, як на те покликається Позивач, Верховний Суд виклав наступний правовий висновок, який не було враховано судом апеляційної інстанції: «норми Податкового кодексу України хоча і передбачають направлення нового податкового повідомлення-рішення у випадку зменшення в судовому порядку суми грошового зобов`язання, однак, воно має інше юридичне значення та наслідки. Зокрема, на таке рішення не розповсюджується процедура узгодження грошового зобов`язання та/або виникнення права на його повторне оскарження".» Позивач стверджує, що ненаправлення нової податкової вимоги не є підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення податкового боргу, оскільки така вимога не впливає на факт існування узгодженого грошового зобов`язання платника податків та обов`язок його сплати. При цьому на думку Позивача, направлення нової податкової вимоги у випадку, коли сума податкового боргу була уточнена (зменшена) за результатами судового оскарження, не створює нових правових наслідків для платника податків, а лише відображає вже узгоджене грошове зобов`язання, обов`язок зі сплати якого виник раніше. Цитуючи рішення суду першої інстанції, Позивач зазначає, що саме суд першої інстанції дійшов правильного висновку при тлумаченні підпункту 60.1.5 пункту 60.1, пункту 60.4 статті 60 ПК України. 3.2. Позиція Відповідача (особи, що подала відзив на касаційну скаргу) З доводами касаційної скарги Відповідач не згоден, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції правильно встановлені обставини справи, досліджено всі докази та надано їм належну оцінку, ухвалено судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Вказує, що нормами ПК України встановлено чіткий порядок погашення заборгованості платників податків перед бюджетом та визначено перелік заходів, які повинен здійснити контролюючий орган для стягнення податкового боргу. Так, обов`язковою умовою для ініціювання стягнення боргу є формування та направлення платнику податків податкової вимоги. При цьому, на думку Відповідача, недотримання такої вимоги податковим органом не може вважатися формальною, адже у цьому випадку звужується гарантований законом обсяг прав платника податків, зокрема, на оскарження такої вимоги як в частині існування податкового боргу, так і правильності його математичного обрахунку. Відповідач зазначає, що у спорах за позовом контролюючого органу про стягнення з платника податку податкового боргу встановленню та дослідженню підлягають, зокрема, факт узгодженості грошового зобов`язання, зокрема і пені, факт оскарження платником податку у передбаченому Кодексом порядку (адміністративному та/або судовому) визначеного грошового зобов`язання (що включає і нараховану пеню), чи є останнє узгодженим з огляду на наявність (відсутність) процедури оскарження, факт сплати/несплати платником податку узгодженого грошового зобов`язання протягом строків, визначених законодавством, факт направлення та вручення платнику контролюючим органом податкової вимоги, дотримання позивачем порядку здійснення цього заходу та інше. При цьому зазначає, що аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 4 лютого 2020 року у справі №817/4186/13-а, від 21 серпня 2019 року у справі №2340/4023/18, від 5 березня 2020 року у справі №804/8630/16, від 12 липня 2022 року у справі №160/7345/20, від 21 вересня 2022 року у справі №824/1571/19-а. Стверджує, що посилання Позивача на той факт, що податковий борг, заявлений до стягнення є узгодженим та з метою його погашення контролюючим органом було сформовано та направлено податкову вимогу №319-50 від 4 червня 2020 року, на думку Відповідача, не спростовує факт недотримання алгоритму стягнення податкового боргу встановленого ПК України, оскільки за результатами оскарження вказаної податкової вимоги в судовому порядку вона вважається відкликаною та такою, що втратила чинність. Звертає увагу на те, що всупереч положенням, зокрема підпункту 60.1.5 пункту 60.1 статті 60 ПК України контролюючий орган станом на момент звернення до суду не вчинив дій із направлення Відповідачу податкової вимоги із зменшеним розміром податкового боргу за рішенням суду у справі №160/9281/20 та не зробив корегування у електронних цифрових базах даних платників податку. При цьому вказує, що Позивачем під час розгляду судами даної справи не обґрунтовано наявність підстав, які ускладнюють чи унеможливлюють виконання ним вимог статті 60 ПК України та Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №1204 від 28 грудня 2015 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 січня 2016 року за № 124/28254 (далі - Порядок № 1204), у частині відкликання податкової вимоги №319-50 від 4 червня 2020 року. Наголошуємо, що практика Верховного Суду, на яку покликається Позивач у касаційній скарзі, є нерелевантною до правовідносин, які виникли між сторонами при розгляді цієї справи. Позивач посилається на постанови Верховного Суду предметом розгляду яких було оскарження податкових повідомлень-рішень та визнання протиправними податкових вимог. Натомість у цій справі предметом є правомірність звернення до суду з позовом про стягнення податкового боргу та дотримання ним процедури такого звернення.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій Верховний Суд, заслухавши представників Позивача та Відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, й на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, виходить з такого. Відповідно до пункту 15.1 статті 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом. Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня. Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом. Пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахована на суми податкових зобов`язань та/або на суми штрафних (фінансових) санкцій, не сплачених у встановлені законодавством строки, а також нарахована в інших випадках та порядку, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (підпункт 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 ПК України). За приписами пунктів 36.1, 36.3 статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов`язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов`язків платника податків, крім випадків, передбачених законом. Відповідно до пункту 38.1 статті 38 ПК України виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк. За змістом пункту 54.1 статті 54 України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою. Згідно з пунктом 57.3. статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження. Відповідно до пунктів 56.17, 56.18 статті 56 ПК процедура адміністративного оскарження закінчується: днем, наступним за останнім днем строку, передбаченого для подання скарги на податкове повідомлення-рішення або будь-яке інше рішення відповідного контролюючого органу у разі, коли така скарга не була подана у строк, передбачений абзацом першим пункту 56.3 цієї статті; днем отримання платником податків рішення відповідного контролюючого органу про повне задоволення скарги; днем отримання платником податків рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику; днем отримання платником податків рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику; днем звернення платника податків до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення грошових зобов`язань, що оскаржувались. День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов`язання платника податків, крім випадку, передбаченого підпунктом 108-1.2.2 пункту 108-1.2 статті 108-1 цього Кодексу. З урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили. За змістом пункту 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Пунктами 59.1 та 59.3 статті 59 ПК України встановлено, що у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків. Податкова вимога разом з детальним розрахунком суми податкового боргу надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання. Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення податкового боргу та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов`язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу. Відповідно до пунктів 59.4 та 59.5 статті 59 ПК України податкова вимога надсилається (вручається) також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов`язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. У разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається). Згідно з пунктом 95.2 статті 95 ПК України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги. За змістом пунктів 95.3, 95.4 статті 95 ПК України стягнення коштів з рахунків/електронних гаманців платника податків у банках, небанківських надавачах платіжних послуг/емітентах електронних грошей, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих у центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини. Контролюючий орган на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків. Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Усталеною є практика Верховного Суду (зокрема, викладено в постановах від 21 березня 2024 року у справі № 300/2859/22, від 12 вересня 2024 року у справі №240/41812/21, від 22 травня 2025 року у справі № 320/23543/24, від 23 квітня 2025 року у справі № 240/9272/23), за якої предметом доказування у справах про стягнення податкового боргу є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов`язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку: наявність узгодженого грошового зобов`язання; складові основної суми боргу, штрафних (фінансових) санкцій, пені; підстави виникнення боргу; момент його виникнення; встановлення факту сплати податкового боргу в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту; перевірка вжиття контролюючим органом заходів щодо стягнення податкового боргу на підставі та в черговості, встановлених Податковим кодексом України, тощо. В постановах 12 вересня 2024 року у справі №240/41812/21, від 30 квітня 2025 року у справі № 320/31761/23, від 11 листопада 2025 року у справі № 320/659/23 колегія суддів Верховного Суду наголосила при вирішенні позову про стягнення податкового боргу у відповідний спосіб здійснюється перевірка дотримання контролюючим органом вимог, передбачених Податковим кодексом України, які надають право контролюючому органу звернутися до суду з відповідним позовом. В зазначених постановах Верховний Суд також вказав, що положеннями пунктів 95.1-95.3 статті 95 ПК України встановлено, що контролюючий орган може звернутися до адміністративного суду з позовом про стягнення податкового боргу з платників податків із дотриманням відповідних умов, встановлених пунктом 95.2 статті 95 ПК України, які надають право на примусове стягнення податкового боргу. Так, право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає у контролюючого органу на наступний день після закінчення 30 днів з дня надіслання платникові податків податкової вимоги. За змістом підпункту 60.1.5 пункту 60.1. статті 60 ПК України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо рішенням суду, що набрало законної сили, зменшується сума грошового зобов`язання, визначена у податковому повідомленні-рішенні контролюючого органу, або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі. У випадках, визначених підпунктами 60.1.3 і 60.1.5 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги, які містять зменшену суму грошового зобов`язання або податкового боргу (пункт 60.4. статті 60 ПК України). Як вбачається з матеріалів справи, передумовою звернення податкового органу до суду з позовом про стягнення податкового боргу у цій справі є податкова вимога від 4 червня 2020 року № 319-50 на суму податкового боргу 5 680 047, 11 грн (станом на 3 червня 2020 року). В провадженні Верховного Суду перебувала касаційна скарга Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 січня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року у справі №160/9281/20 за позовом Державного промислового підприємства «Кривбаспромводопостачання» до Офісу великих платників податків ДПС про скасування податкової вимоги №319-50 від 04 червня 2020 року про сплату частини чистого прибутку до державного бюджету у розмірі 5680047,11 грн, за результатами розгляду якої ухвалено постанову від 09 серпня 2022 року, якою касаційну скаргу задоволено частково, рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі №160/9281/20 скасовано в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 04 червня 2020 року №319-50 про сплату частини чистого прибутку до державного бюджету у розмірі 5 316 613,45 грн, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 січня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року у справі №160/9281/20 залишено без змін. Отже, податкова вимога від 4 червня 2020 року № 319-50 про сплату частини чистого прибутку до державного бюджету у розмірі 5 316 613,45 грн визнана Верховним Судом правомірною, а в частині сплати пені у розмірі 363433,66 грн - протиправною. Верховний Суд в постанові від 19 вересня 2023 року у справі № 160/1235/21 за позовом ГУ ДПС до ДПП «Кривбаспромводопостачання» про стягнення коштів надаючи оцінку вказаним обставинам зазначив, що з огляду на правила пункту 60.4. статті 60 ПК України, враховуючи постанову Верховного Суду від 9 серпня 2022 року у справі №160/9281/20, податковий орган мав скерувати платнику податків податкову вимогу, яка містить зменшену суму податкового боргу, а у разі збільшення податкового боргу, включити також суми такого боргу до нової податкової вимоги. Таким чином Верховний Суд, в рамках розгляду іншої справи, ще до звернення Позивача з даним позовом до суду, звертав увагу ГУ ДПС на виникнення у нього обов`язку щодо винесення нової податкової вимоги враховуючи постанову Верховного Суду від 9 серпня 2022 року у справі №160/9281/20 та положення підпункту 60.1.5 пункту 60.1 статті 60 ПК України. Водночас ГУ ДПС даного обов`язку виконано не було. У контексті наведеного Суд вважає за необхідне зазначити, що частина друга статті 19 Конституції України зобов`язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Указана норма Конституції України означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. При цьому вжите законодавцем формулювання «на підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним. «У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх. «У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби. Тобто діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, що забезпечує введення владних функцій у законні рамки. Відтак, Позивач не виконуючи більш ніж 4 роки покладений на нього обов`язок щодо винесення нової податкової вимоги, про який вже було зазначено йому Верховним Судом, фактично продовжує дію податкової вимоги від 4 червня 2020 року № 319-50, оскільки відповідно до положень пункту 60.4 статті 60 ПК України днем її відкликання є день надходження до платника податків податкової вимоги, які містять зменшену суму грошового зобов`язання або податкового боргу. З огляду на зазначене, за обставин цієї справи, оскільки Позивач фактично штучно протягом тривалого проміжку часу в 4 роки штучно продовжує чинність податкової вимоги від 4 червня 2020 року № 319-50 не виконуючи не тільки вимог ПК України, а й не звертаючи уваги на те, що на необхідність виконання відповідного обов`язку вже було звернуто увагу Верховним Судом, не може вважати відповідні дії Позивача такими, що вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. А отже відповідно і вважати, що за обставин цієї справи, факт направлення Відповідачу податкової вимоги від 4 червня 2020 року №319-50 належним чином зумовлював наявність у ГУ ДПС права на звернення до суду з цим позовом. Таким чином за обставин цієї справи, зокрема враховуючи тривале допущення Позивачем бездіяльності щодо винесення нової вимоги навіть після того, як про необхідність її винесення було вже зазначено Верховним Судом, Суд приходить до висновку, що обов`язковою передумовою для звернення до суду в цьому випадку є винесення Позивачем нової податкової вимоги, яка як обґрунтовано було зазначено судом апеляційної інстанції не була ним дотримана. Відтак суд не може не погодитись з висновком суду апеляційної інстанції, що в Позивач не набув права на звернення до суду з цим позовом. При цьому Суд звертає увагу на те, що апеляційним судом було чітко зазначено, що в межах цієї справи він не спростовує наявність у Позивача податкового боргу у розмірі 63 968 416,98 грн, так само як і не підтверджує його наявність, а констатує, що податковий орган діяв без дотримання законодавчо встановленої процедури. У розрізі підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій по пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник посилається на постанови Верховного Суду від 7 грудня 2020 року у справі № 826/15527/17, від 12 серпня 2021 року у справі № 804/3114/16, від 27 вересня 2022 року у справі № 380/7694/20, від 21 вересня 2023 року у справі № 420/7190/22, від 8 лютого 2024 року у справі № 200/3119/21-а, від 14 січня 2025 року у справі №520/10284/23, від 27 вересня 2022 року у справі №380/7694/20 та стверджує про ухвалення судом апеляційної інстанції постанови без урахування викладених у цих рішеннях Верховного Суду правових висновків. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження має місце тоді, коли суд, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини. Водночас посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення. У справах на неврахування правового висновку викладеного в яких покликається Позивачем предметом розгляду були скасовані/частково скасовані податкові повідомлення-рішення та правові висновки були сформовані саме щодо податкових повідомлень-рішень, у той час, як в рамках цієї справи ключове питання постає щодо частково скасованої в судовому порядку податкової вимоги. Таким чином посилання Позивача на неврахування висновків Верховного Суду, викладених зазначених постановах не знайшли свого підтвердження у зв`язку з нерелевантністю до спірних правовідносин. В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновків про невідповідність постанови суду апеляційної інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому підстави їх для скасування чи зміни відсутні. 4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 КАС України). З урахуванням наведеного, Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін. Керуючись статтями 3, 195, 344, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області залишити без задоволення. Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач: Н.Є. Блажівська Судді: О.В. Білоус І.Л. Желтобрюх Постанову виготовлено у повному обсязі 18 червня 2026 року.