Постанова КАС ВС № 160/33598/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 травня 2026 року м. Київ справа № 160/33598/24 адміністративне провадження № К/990/11916/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Блажівської Н.Є., суддів: Желтобрюх І.Л., Білоуса О.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 9 липня 2025 року (суддя Турлакова Н.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року (судді Семененко Я.В., Добродняк І.Ю., Суховаров А.В.) у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішень, УСТАНОВИВ:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ 1.1. Короткий зміст позовних вимог Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також - Позивач, ФОП ОСОБА_1 , ФОП) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі також - Відповідач, ГУ ДПС у Дніпропетровській області), у якому (з урахуванням уточнених позовних вимог) просив визнати протиправними та скасувати: - рішення про застосування штрафних санкцій №0397412409, №0395642409, №0395692409 від 18 червня 2024 року та №0395772409; -повідомлення-рішення від 18 червня 2024 року: №0397762409 (форма «ПН»), №0397752409 (форма «Р»), №0397742409 (форма «ПС»), №0398192409 (форма «Д»), №0396672409 (форма «Р»), №0396682409 (форма «Р»), №0398152409 (форма «Д»), №0396662409 (форма «ПС»), а також рішення №0396622409 (форма «ПС»); -вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 18 червня 2024 року №Ф-0395752409 та №Ф-0395662409. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач зазначав, що оскаржувані рішення прийняті Відповідачем за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки, про призначення та проведення якої він не був належним чином повідомлений. Позивач наголошував, що неотримання копії наказу про проведення перевірки та повідомлення про дату її початку до фактичного проведення такої перевірки позбавило його можливості реалізувати процесуальні права, зокрема право на надання пояснень і документів податкового обліку, які підтверджують реальність здійснення господарської діяльності. Крім того, Позивач зазначав, що висновки контролюючого органу ґрунтуються виключно на припущеннях та інформації з автоматизованих інформаційних систем ДПС, без дослідження первинних документів. На підтвердження реальності господарської діяльності Позивач посилався на наявність договору оренди складського приміщення з ПАТ «Дніпрометиз», товарно-транспортних накладних, книг обліку розрахункових операцій, а також документів щодо обслуговування реєстраторів розрахункових операцій (зокрема, укладених із ТОВ «ТЦ УКРСЕРВІС»). На думку Позивача, порушення Відповідачем процедури призначення та проведення перевірки, а також ненадання можливості подати відповідні документи, призвели до прийняття необґрунтованих і протиправних рішень. 1.2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 9 липня 2025 року задовольнив позовні вимоги у повному обсязі. Суд першої інстанції визнав протиправними та скасував усі оскаржувані податкові повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних санкцій, а також вимоги про сплату боргу (недоїмки). Задовольняючи позов, суд виходив із того, що контролюючий орган порушив процедуру призначення та проведення документальної позапланової невиїзної перевірки. Зокрема, суд указав, що контролюючий орган не вручив Позивачу копію наказу про проведення перевірки та письмове повідомлення про дату і місце її проведення до початку такої перевірки. Суд наголосив, що саме виконання цих умов створює у податкового органу право на проведення перевірки. Оскільки контролюючий орган порушив процедуру, суд визнав перевірку незаконною та зазначив, що така обставина є самостійною і достатньою підставою для скасування рішень, прийнятих за її результатами. Роблячи такі висновки, суд підкреслив, що згідно з довідкою від 8 червня 2023 року № 3251-7001804633 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичним місцем проживання/перебування Позивача була адреса у місті Ірпінь Київської області. Водночас матеріали справи не містять доказів, що Відповідач належним чином повідомив Позивача про призначення перевірки. Зокрема відсутні докази, що Відповідач вживав заходів для з`ясування актуального місця реєстрації Позивача, незважаючи на повернення поштового відправлення із відміткою «за закінченням терміну зберігання», а Позивач припинив підприємницьку діяльність 07 лютого 2019 року, тоді як перевірку призначено 14 березня 2024 року, тобто більш ніж через п`ять років. Крім того, суд звернув увагу на те, що згідно з актом перевірки, ГУ ДПС було направлено на адресу ППФО ОСОБА_1 запит від 25 квітня 2024 року №1 про надання первинних документів та інших документів, що належать або пов`язані з предметом перевірки, проте у матеріалах справи копія цього запиту відсутня, як і відсутні докази його направлення Позивачу. Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що контролюючий орган обґрунтував свої висновки виключно даними з автоматизованих інформаційних систем ДПС і не дослідив первинні документи, оскільки через неналежне повідомлення Позивач не зміг подати відповідні документи та пояснення. На переконання суду, висновки акта перевірки є необґрунтованими та недоведеними. До того ж, документи первинного бухгалтерського обліку, що долучені до даної позовної заяви, дозволяють встановити фактичне здійснення позивачем господарської діяльності та використання у такій діяльності придбаних ТМЦ/робіт/послуг, відтак, доводи податкового органу у цій частині акту перевірки є безпідставними. Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 11 лютого 2026 року залишив рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу ГУ ДПС у Дніпропетровській області - без задоволення. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та додатково зазначив таке. Позивач припинив підприємницьку діяльність у 2019 році та набув статусу внутрішньо переміщеної особи. Контролюючий орган направляв документи за адресою, яка на момент виникнення спірних правовідносин не була актуальною, і не вжив заходів для встановлення фактичного місця проживання або перебування Позивача. Пункт 79.2 статті 79 Податкового кодексу України (далі також - ПК України) зобов`язує контролюючий орган забезпечити обізнаність платника податків про проведення перевірки до її початку, щоб платник міг реалізувати право на подання документів та пояснень. Апеляційний суд дійшов висновку, що допущені контролюючим органом процедурні порушення є істотними, оскільки вони безпосередньо вплинули на можливість повного та об`єктивного встановлення обставин господарської діяльності Позивача.

2. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 2.1. Доводи Відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу) Так, Відповідач наполягає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, а підставою касаційного оскарження визначив пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Відповідач у касаційній скарзі зазначає, що суди попередніх інстанцій під час вирішення спору не врахували правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 7 липня 2025 року у справі № 420/37047/23, згідно з якими контролюючий орган вправі розраховувати на актуальність (відповідність) даних облікової картки та, відповідно, у випадку недотримання платником податків приписів закону та невиконання обов`язку інформувати податковий орган про зміну своїх персональних даних, платник податків має нести ризик настання негативних наслідків такої поведінки Обґрунтовуючи правомірність своїх дій, ГУ ДПС у Дніпропетровській області зазначає, що контролюючий орган належним чином виконав обов`язок щодо повідомлення платника податків про проведення перевірки відповідно до приписів пункту 42.2 статті 42 ПК України. Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 29 вересня 2017 року № 822, зареєстроване у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2017 року за № 1306/31174, зобов`язує фізичну особу протягом одного місяця повідомити контролюючий орган про зміну облікових даних, зокрема місця проживання, шляхом подання заяви за формою № 5ДР або № 5ДРП. Відповідач також зазначає, що державна реєстрація припинення підприємницької діяльності не припиняє податкові зобов`язання, які виникли під час її здійснення, і не змінює строки та порядок їх виконання (підпункт 4 пункту 11.18 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 9 грудня 2011 року № 1588). Відповідач наголошує, що після припинення підприємницької діяльності особа продовжує перебувати на обліку як платник податків і зобов`язана забезпечити остаточні розрахунки з бюджетом. Оскільки Позивач не надав доказів подання заяви за формою № 5ДР про зміну податкової адреси, ГУ ДПС і вважає, що воно діяло в межах наданих повноважень, надсилаючи документи за адресою, зазначеною в облікових даних. Відповідач стверджує, що відсутність Позивача за цією адресою або неотримання ним поштової кореспонденції є наслідком невиконання Позивачем обов`язку щодо актуалізації своїх облікових даних. З урахуванням викладеного Відповідач просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 9 липня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року у справі № 160/33598/24 і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. 2.2. Позиція Позивача (особи, яка подала відзив на касаційну скаргу) У відзиві Позивач зазначає, що на момент проведення перевірки був зареєстрований та фактично проживав в м. Ірпінь Київської області, однак жодної кореспонденції щодо підстав та результатів проведення перевірки не отримував, а відтак не був належним чином повідомлений про її проведення, у зв`язку із чим, на його думку, був позбавлений можливості надати первинні документи, пояснення, а також отримати акт перевірки. Крім того, Позивач звертає увагу на те, що його підприємницьку діяльність припинено 7 лютого 2019 року, тоді як адресу реєстрації змінено 8 червня 2023 року, однак спірну перевірку призначено та проведено лише 14 березня 2024 року, тобто більш ніж через п`ять років після припинення господарської діяльності. На думку Позивача, неотримання ним наказу про проведення перевірки свідчить про неможливість надати документи, що належать до предмета перевірки або пов`язані з ним, унаслідок неповідомлення його про проведення такої перевірки до її початку та під час її проведення. Позивач зазначає, що це, як убачається зі змісту акта перевірки, істотно вплинуло на правильність та обґрунтованість висновків контролюючого органу, покладених в основу оскаржуваних рішень, оскільки Відповідач дійшов висновку про наявність порушень вимог Податкового кодексу України виключно на підставі аналізу інформації, що міститься у базах даних контролюючого органу, а не на підставі первинних документів, які опосередковують відповідні господарські операції. Протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень Позивач обґрунтовує тим, що висновки контролюючого органу про допущення ФОП порушень податкового законодавства ґрунтуються виключно на припущеннях, а не на дослідженні бухгалтерської та первинної документації. На думку Позивача, така ситуація стала наслідком допущеного самим контролюючим органом порушення процедури проведення перевірки, оскільки ФОП не був повідомлений про її проведення, а відтак був об`єктивно позбавлений можливості надати первинні документи на підтвердження показників податкової звітності та пояснення щодо господарських операцій, які стали предметом перевірки. У зв`язку із цим Позивач вважає, що висновки, викладені в акті перевірки, є необґрунтованими та недоведеними, оскільки зроблені контролюючим органом виключно на підставі інформації, наявної у внутрішніх базах даних, без дослідження первинних документів, які опосередковують відповідні господарські операції. У зв`язку із цим Позивач просить у задоволенні касаційної скарги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області відмовити, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 9 липня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року у справі № 160/33598/24 - залишити без змін.

3. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ Відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підтверджують, що Позивач (НОМЕР_1, АДРЕСА_1) зареєструвався як фізична особа-підприємець 12 червня 2008 року (запис № 22660000000044638) та припинив підприємницьку діяльність 7 лютого 2019 року (запис № 22240060006100223, підстава - власне рішення). Довідка від 9 грудня 2014 року № 1239001949 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, підтверджує, що Позивач перемістився з тимчасово окупованої території до АДРЕСА_1 . Довідка від 8 червня 2023 року № 3251-7001804633 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи підтверджує, що Позивач визначив фактичним місцем проживання/перебування адресу: АДРЕСА_2 . ГУ ДПС у Дніпропетровській області наказом від 14 березня 2024 року № 1050-п призначило документальну позапланову невиїзну перевірку Позивач на підставі підпункту 19-1.1.1 пункту 19-1 статті 19, підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78, статті 79, підпункту 69.35-1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, а також статей 13, 25 та пункту 9-25 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Цим наказом контролюючий орган визначив початок перевірки з 25 лютого 2024 року тривалістю 5 робочих днів за період діяльності з 1 січня 2017 року по 8 лютого 2019 року - щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, а також за період з 1 січня 2011 року по 8 лютого 2019 року - щодо правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску. ГУ ДПС у Дніпропетровській області наказом від 22 березня 2024 року № 1165-п внесло зміни до наказу від 14 березня 2024 року № 1050-п та виклало пункт 1 у новій редакції, відповідно до якої призначило проведення перевірки з 25 квітня 2024 року тривалістю 5 робочих днів. Цим же наказом контролюючий орган визнав таким, що втратило чинність, повідомлення про проведення перевірки від 14 березня 2024 року №

179. Контролюючий орган направив зазначений наказ на ім`я Позивача поштовим зв`язком за адресою: АДРЕСА_1 . Однак поштове відправлення повернулося без вручення із відміткою «за закінченням терміну зберігання». ГУ ДПС у Дніпропетровській області наказом від 1 травня 2024 року № 1712-п продовжило строк проведення документальної позапланової невиїзної перевірки з 2 травня 2024 року на 2 робочі дні. Наказом від 1 травня 2024 року №1712-п «Про продовження строку проведення документальної позапланової невиїзної перевірки платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 » продовжено строк проведення документальної позапланової невиїзної перевірки з 2 травня 2024 року на 2 робочих дні. За результатами проведеної перевірки складено акт від 10 травня 2024 року №1293/04-36-24-05/ НОМЕР_1 "Про результати документальної невиїзної позапланової перевірки платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з метою дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2017 по 08 лютого 2019, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 1 січня 2011 по 08 лютого 2019". Згідно з розділом ІІІ «Висновки» акта перевірки встановлено порушення Позивачем таких норм: пункту 44.1 статті 44, пунктів 177.2, 177.4 статті 177 ПК України в частині завищення витрат та заниження оподатковуваного доходу у зв`язку з ненаданням первинних документів, пов`язаних із предметом перевірки, та відсутністю підтвердження сплати задекларованих витрат, у результаті чого донараховано податок на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 252372,33 грн, у тому числі: за 2017 рік - 94779,64 грн, за 2018 рік - 149281,29 грн, за 2019 рік - 8311,40 грн; підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, унаслідок чого через заниження чистого оподатковуваного доходу донараховано військовий збір на загальну суму 19102,16 грн, у тому числі: за 2017 рік - 5969,44 грн, за 2018 рік - 12440,10 грн, за 2019 рік - 692,62 грн; пункту 2 частини першої статті 7, частини третьої статті 9 розділу ІІІ Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», унаслідок чого через заниження чистого оподатковуваного доходу занижено суму єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на загальну суму 216160,27 грн, у тому числі: за 2017 рік - 81397,49 грн, за 2018 рік - 124604,40 грн, за 2019 рік - 10158,38 грн; пунктів 1, 2 частини другої статті 6, пункту 1 частини першої статті 7 з урахуванням частини п`ятої статті 8 розділу ІІІ Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», у результаті чого занижено суму єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування по найманих працівниках на 336,73 грн; пункту 4 частини другої статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", пункту 3.2 розділу ІІІ Порядку від 9 вересня 2013 року №454, що виразилось у несвоєчасному поданні звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2014 рік; пунктів 44.1, 44.3 статті 44 ПК України, абзацу п`ятого пункту 6 статті 128 Господарського кодексу України, пункту 1 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 16 вересня 2013 року №481, у частині ненадання до перевірки Книги обліку доходів і витрат; пунктів 44.1, 44.3 статті 44, пункту 85.2 статті 85 ПК України у частині ненадання до перевірки первинних документів, на підставі яких формувалася звітність, а також інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів; пункту 51.1 статті 51, підпункту «а» пункту 176.2 статті 176 ПК України, у частині відображення з помилками сум нарахованого та утриманого податку на доходи фізичних осіб щодо найманих працівників у Податковому розрахунку за формою №1ДФ за III квартал 2017 року та IV квартал 2018 року; статей 167, 168, підпункту «а» пункту 176.2 статті 176 ПК України, унаслідок чого при виплаті доходу у IV кварталі 2018 року занижено суму податку на доходи фізичних осіб на 278,18 грн; пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України у частині неперерахування до бюджету військового збору в загальній сумі 292,30 грн; пункту 203.1 статті 203 ПК України у зв`язку з неподанням декларацій з ПДВ за відповідні періоди 2018- 2019 років; пунктів 201.1, 201.2, 201.10 статті 201 ПК України у частині нереєстрації податкових накладних; пункту 181.1 статті 181, пункту 183.10 статті 183, пункту 187.1 статті 187 ПК України, унаслідок чого не здійснено реєстрацію платником податку на додану вартість та занижено суму ПДВ на 150972,00 грн; частини восьмої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у частині несвоєчасної сплати єдиного внеску за лютий 2017 року в сумі 1464,94 грн. В акті перевірки зазначено, що у зв`язку з неявкою до податкового органу для ознайомлення, підписання та отримання акта документальної перевірки такий акт надсилається засобами поштового зв`язку за податковою адресою платника податків у порядку, визначеному статтею 42 ПК України. Вказаний акт направлено на ім`я Позивача засобами поштового зв`язку за адресою: АДРЕСА_1 , проте конверт повернувся до податкового органу неврученим із зазначенням причини: «за закінченням терміну зберігання». На підставі акту перевірки ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 18 червня 2024 року прийнято такі рішення: рішення №0395642409 про застосування штрафу 170 грн за неподання/несвоєчасне подання звітності з єдиного внеску; рішення №0397412409 про застосування штрафу 292,99 грн та нарахування пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску; рішення №0395772409 та №0395692409 про застосування штрафів 168,37 грн та 108080,14 грн відповідно за донарахування єдиного внеску; вимоги №Ф-0395662409 та №Ф-0395752409 про сплату недоїмки з єдиного внеску у розмірі 216160,27 грн та 336,73 грн; податкове повідомлення-рішення форми "Д" №0398192409 про збільшення грошового зобов`язання з військового збору на 478,93 грн; податкове повідомлення-рішення форми "Р" №0396682409 про збільшення грошового зобов`язання з військового збору на 23877,71 грн; податкове повідомлення-рішення форми "Д" №0398152408 про збільшення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 454,80 грн; податкове повідомлення-рішення форми "Р" №0396672409 про збільшення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 315465,41 грн; податкове повідомлення-рішення форми "ПС" №0396662409 про застосування штрафу 1020 грн; податкове повідомлення-рішення форми "Р" №0397752409 про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 188715,00 грн; податкове повідомлення-рішення форми "ПН" №0397762409 про застосування штрафу 75486,00 грн; податкове повідомлення-рішення форми "ПС" №0397742409 про застосування штрафу 2380,00 грн. Вказані рішенні, ППР та вимоги про сплату боргу було направлено на ім`я Позивача засобами поштового зв`язку на адресу: АДРЕСА_1 , проте конверт повернувся на адресу податкового органу не врученим із зазначенням причин «за закінченням терміну зберігання».

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 4.1. Оцінка доводів учасників справи й висновків судів першої та апеляційної інстанцій Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого. У постанові Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 826/17123/18 у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, сформульований такий правий висновок: "оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства про проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства". У ще одній справі (постанова від 22 вересня 2020 року у справі № 520/8836/18), окрім наведених, палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду обґрунтувала відсутність підстав до запропонованого колегією відступу від раніше висловленої правової позиції такими висновками: "перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом" та "встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення - рішення, а тому відсутня необхідність перевірки порушення позивачем пункту 181.1 статті 181 Податкового кодексу України, як підстави для донарахування суми грошового зобов`язання". Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13 червня 2024 року у справі № 440/1993/23. В аспекті відповідної судової практики Верховного Суду вирішуючи першочергове питання у цій справі, колегія суддів звертає увагу на наступне правове регулювання в редакції, чинній на час виникнення правовідносин. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України (тут і далі в редакції чинній на момент існування спірних правовідносин) контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи. Відповідно до пункту 79.2 статті 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. У разі надіслання (вручення) відповідно до статті 42 цього Кодексу платнику податків (його представнику) копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення позапланової невиїзної перевірки, шляхом надсилання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення документальна позапланова невиїзна перевірка (крім перевірки, визначеної статтею 200 цього Кодексу) розпочинається не раніше 30 календарного дня з дати надсилання такого повідомлення та копії наказу. При цьому абзац перший пункту 42.5 статті 42 ПК України передбачає, що у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику). Із системного аналізу зазначених норм убачається, що обов`язковою умовою правомірності проведення документальної позапланової невиїзної перевірки є належне повідомлення платника податків про її проведення до моменту початку такої перевірки. Саме на контролюючий орган покладається обов`язок довести факт направлення або вручення відповідних документів платнику податків у спосіб, визначений податковим законодавством. Саме на такому застосуванні означених норм ПК України звернув увагу Верховний Суд у постанові від 17 березня 2026 року у справі №380/6561/25. У цій справі суди установили, а Відповідач не заперечує, що перевірку Позивача було розпочато більш, ніж через 5 років після подання Позивачем заяви про припинення підприємницької діяльності. При цьому наказ про проведення перевірки Відповідач надіслав на колишню адресу Позивача в м. Дніпро, не врахувавши, що згідно з довідкою від 8 червня 2023 року № 3251-7001804633 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичним місцем проживання/перебування Позивача була адреса у місті Ірпінь Київської області. Відповідно до статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. У контексті означеного відповідно до пункту 70.1 статті 70 ПК України (тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, формує та веде Державний реєстр фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр). Як визначено пунктом 70.6 статті 70 ПК України органи державної реєстрації актів цивільного стану, органи внутрішніх справ, органи, що здійснюють реєстрацію фізичних осіб зобов`язані подавати відповідним контролюючим органам інформацію щодо зміни даних, які включаються до облікової картки фізичної особи - платника податків, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця. Пунктом 70.8 статті 70 ПК України передбачено, що про проведення державної реєстрації фізичної особи - платника податків у Державному реєстрі та внесення змін до даних, які містяться у Державному реєстрі, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, інформує територіальний орган: 70.8.1. за місцем обліку фізичної особи; 70.8.2. за місцем проживання фізичної особи; 70.8.3. за місцем отримання доходів чи місцезнаходженням іншого об`єкта Відповідно до пункту 21 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 року № 265 до реєстру територіальної громади вносяться такі відомості про особу, місце проживання (перебування) якої задекларовано/зареєстровано: 1) прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності); 2) дата народження; 3) місце народження; 4) стать; 5) адреса задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування); 6) відомості про зареєстроване місце проживання внутрішньо переміщеної особи на територіях, на яких ведуться бойові дії, або тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Мінреінтеграції, для яких не визначена дата завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації (за наявності). Відповідно до пункту 10 розділу VI цього Порядку на період тимчасової окупації Російською Федерацією території України, а також на період віднесення у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, територіальних громад до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, положення частини першої статті 4 цього Закону не поширюється на осіб, місце проживання яких зареєстроване або задеклароване у житлі, що знаходиться на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, а також на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії. Така особа може задекларувати або зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації місця свого попереднього проживання. До реєстру територіальної громади вносяться відомості про зареєстроване місце проживання внутрішньо переміщеної особи на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, а також на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, визначених у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Варто зазначити й те, що 1 грудня 2021 року набув чинності Закон України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», який відповідно до його преамбули регулює відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, встановлює порядок надання таких послуг та порядок внесення, обробки, обміну відповідними відомостями в електронних реєстрах, базах даних для надання таких послуг. Відповідно до частини другої статті 22 цього Закону обмін інформацією між реєстрами територіальних громад та іншими інформаційно-комунікаційними системами здійснюється шляхом електронної інформаційної взаємодії відповідно до порядку організації електронної інформаційної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Відповідно до частини четвертої статті 25 цього Закону центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері реєстрації фізичних осіб забезпечує можливість здійснення перевірки органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності відомостей щодо адреси місця проживання (перебування) особи за їхнім запитом та за бажанням особи, адреса місця проживання (перебування) якої перевіряється, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. З урахуванням наведеного у Суду немає підстав не погодитися з висновками судів попередніх інстанцій про те, що у цій справі документи (наказ, запит) не були вручені Позивачу та повернуті поштовим відділенням у зв`язку із закінченням строку зберігання. За таких обставин, а також з урахуванням того, що Позивач задовго до проведення перевірки припинив діяльність як фізична особа-підприємець, контролюючий орган, розпочавши проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, не пересвідчився у дотриманні обов`язкових умов, які надають право на проведення такої перевірки, визначених пунктом 78.4 статті 78 та пунктом 79.2 статті 79 Податкового кодексу України, а саме - у врученні платнику податків до початку проведення перевірки копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку і місце проведення такої перевірки. Варто також зазначити, що суд першої інстанції установив, а суд апеляційної інстанції та Відповідач не спростували, що відповідно до акта перевірки ГУ ДПС направило на адресу Позивача запит від 25 квітня 2024 року № 1 щодо надання первинних та інших документів, пов`язаних із предметом перевірки, однак у матеріалах справи відсутні як копія такого запиту, так і докази його направлення Позивачу. При цьому обов`язок платника податків надати документи, що стосуються предмета перевірки, безпосередньо пов`язаний із його належною обізнаністю про призначення перевірки, її предмет та забезпеченням можливості взяти участь у її проведенні. Водночас, з огляду на встановлені у справі процедурні порушення, допущені Відповідачем під час призначення та проведення перевірки, Позивач був об`єктивно позбавлений можливості надати запитувані документи, оскільки про проведення перевірки та прийняття оскаржуваних рішень дізнався вже після їх завершення та ухвалення відповідних рішень контролюючим органом. Означені у їх взаємозв`язку обставини стали підставою для висновку судів попередніх інстанцій про невідповідність оскаржуваних рішень вимогам частини другої статті 2 КАС України, і у колегії суддів немає підстав аби не погодитися з таким висновком. Так, у постанові Верховного Суду від 7 липня 2025 року у справі № 420/37047/23, на неврахування висновків якої посилається Відповідач, зазначено, що контролюючий орган вправі розраховувати на актуальність (відповідність) даних облікової картки та, відповідно, у випадку недотримання платником податків приписів закону та невиконання обов`язку інформувати податковий орган про зміну своїх персональних даних, платник податків має нести ризик настання негативних наслідків такої поведінки. Водночас у контексті вимоги подібності правовідносин у справі, на яку посилається Відповідач у касаційній скарзі, та у цій справі, питання касаційного перегляду якої поставлено на вирішення суду, слід звернути увагу на таке. - у справі № 420/37047/23 заява про припинення підприємницької діяльності подавалася під час дії карантину, запровадженого у зв`язку з поширенням COVID-19, коли діяв мораторій на проведення перевірок, тобто у грудні 2020 року; - у справі № 420/37047/23 фізична особа, щодо якої контролюючий орган здійснив перевірку, виїхала за кордон та не змінювала місце реєстрації як внутрішньо переміщена особа з оформленням відповідних документів; - у зазначеній справі Верховний Суд не сформував остаточного правового висновку по суті спору, оскільки направив справу на новий розгляд вказавши, що суди попередніх інстанцій не дослідили питання зміни платником податків своєї податкової адреси та належного інформування про це податкового органу у встановленому законом порядку (у разі такої зміни), чи подавалась платником податків заява про бажання отримувати документи через електронний кабінет та не вказали, яким чином, у зв`язку із виїздом за кордон, ОСОБА_2 забезпечено отримання відповідної поштової кореспонденції за своєю податковою адресою. За результатами такого розгляду суди дійшли висновку, що фізичну особу не було належним чином повідомлено про призначення перевірки. У подальшому Верховний Суд ухвалою від 14 квітня 2026 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою податкового органу. Натомість у цій справі висновки судів зумовлені іншими фактичними обставинами та відмінним правовим обґрунтуванням. Зокрема, відповідно до змісту встановлених судом першої інстанції обставин, які не були спростовані в апеляційному порядку, заява про припинення підприємницької діяльності подана Позивачем до запровадження карантину. Водночас висновки про протиправність оскаржуваних актів індивідуальної дії обґрунтовані не лише фактом неналежного вручення наказу про проведення перевірки, а й взагалі відсутністю доказів направлення запиту про надання документів, а також спростуванням висновків акта перевірки первинними документами, поданими під час судового розгляду. Отже, наведене вище дає підстави для висновку, що порівняльний аналіз справи, на яку посилається Відповідач у касаційній скарзі, та справи, яка є предметом касаційного перегляду у межах цього провадження, свідчить про наявність істотних відмінностей у їх фактичних обставинах та правовому регулюванні, що виключає можливість механічного застосування відповідної правової позиції до спірних правовідносин та вказує на неподібність спірних правовідносин. Згідно зі сталою практикою Великої Палати Верховного Суду, сформульованою, зокрема, в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковим. Зазначені обставини у своїй сукупності свідчать про нерелевантність відповідних посилань та відповідно відсутність подібності правовідносин, що є передумовою для застосування правового висновку Верховного Суду відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України. За таких обставин висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду від 07 липня 2025 року у справі № 420/37047/23, на який посилається Відповідач у касаційній скарзі, сформований у правовідносинах, що не є подібними до правовідносин у справі, яка є предметом касаційного розгляду в межах цього провадження, а відтак не може бути застосований при її вирішенні. З огляду на викладене суд дійшов висновку, що наведені Відповідачем підстави касаційного оскарження у цій частині не свідчать про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права у розумінні статті 328 КАС України, а відтак не можуть вважатися належним обґрунтуванням касаційної скарги за цим епізодом В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин у справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій. За таких обставин, з урахуванням наведеного у сукупності Суд не знайшов передбачених КАС України підстав для задоволення касаційної скарги Відповідача та скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій. 4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У суду касаційної інстанції немає підстав вважати, що ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам частин першої - четвертої статті 242 КАС щодо законності і обґрунтованості судового рішення, принципу верховенства права та завданню адміністративного судочинства. Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуті в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відтак, суд дійшов висновку про необхідність залишення рішень судів попередніх інстанцій без змін, а касаційної скарги без задоволення. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 9 липня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року залишити без змін. Постанов набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач: Н.Є. Блажівська Судді: О.В. Білоус І.Л. Желтобрюх