Ухвала КАС ВС № 500/3547/25

УХВАЛА про повернення касаційної скарги 18 червня 2026 року м. Київ справа №500/3547/25 адміністративне провадження № К/990/21629/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Шарапи В.М., суддів: Берназюка Я.О., Чиркіна С.М., перевіривши касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29.08.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2026 у справі №500/3547/25 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправним та скасування рішення щодо призначення одноразової допомоги, спонукання до вчинення певних дій, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій просив: - визнати протиправним та скасувати рішення комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум Міністерства оборони України від 07.02.2025 № 52/975 в частині призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 158700,00 грн, виходячи із 300-кратного розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2015; - зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, що пов`язане з захистом Батьківщини, в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2024, з урахуванням вже виплачених сум. Розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 29.08.2025, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2026, позов задоволено. На адресу Верховного Суду 12.05.2026 надійшла касаційна скарга Міністерства оборони України, в якій скаржник просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29.08.2025, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2026 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Ухвалою Верховного Суду від 21.05.2026 касаційну скаргу залишено без руху для усунення її недоліків шляхом подання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав касаційного оскарження відповідно до вимог статті 328 КАС України із урахуванням роз`яснень, які надані Верховним Судом в цій ухвалі та документу про сплату судового збору на суму 1 937,92 грн. На виконання вимог зазначено вище ухвали від скаржника на адресу Верховного Суду надійшла уточнена касаційна скарга та платіжна інструкція № 220/13/533 від 02.06.2026. Проаналізувавши зміст уточненої касаційної скарги, Верховний Суд зазначає наступне. Залишаючи касаційну скаргу без руху, суд касаційної інстанції зазначив, що скаржник, обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження, не зазначив конкретної норми права, застосування якої потребує висновку Верховного Суду та, відповідно, не навів обґрунтування в чому полягає необхідність формування Верховним Судом висновку щодо застосування такої норми. В уточненій касаційній скарзі Міністерство оборони України, обгрунтовуючи підставу касаційного оскарження (пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України), зазначає, що суди попередніх інстанцій невірно застосували приписи частини четвертої статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції на момент встановлення інвалідності з 07.06.2023), якою передбачено, що якщо військовослужбовцю, військовозобов`язаному, резервісту або особі, звільненій з військової служби, після первинного встановлення інвалідності під час наступного огляду (переогляду) буде встановлено вищу групу інвалідностіабо змінено її причинний зв`язок, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум (у тому числі внаслідок різних, не пов`язаних між собою, захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв). Скаржник стверджує, що висновок щодо правильного застосування частини четвертої статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» ще не сформульовано Верховним Судом, а саме: в якому розмірі здійснюється виплата одноразової грошової допомоги (в більшому розмірі, з урахуванням раніше виплачених сум, у тому числі внаслідок різних, не пов`язаних між собою, захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв), зокрема - на дату первинного огляду чи дату переогляду, в якому буде встановлено вищу групу інвалідності. Вирішуючи спір по суті позовних вимог та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, зазначив, що позивач у різний час отримав два окремі ушкодження здоров`я, різні за своєю природою та правовими наслідками: 1) травма, поранення, пов`язане із виконанням військової служби (19.02.2015) і встановлення йому в зв`язку з цим інвалідності ІІІ групи; 2) поранення, пов`язане із захистом Батьківщини (14.06.2023) і встановлення йому первинно інвалідності ІІ групи у 2024 році. Судами встановлено, що встановлення ОСОБА_1 ІІІ групи інвалідності (захворювання, так, пов`язане із проходженням військової служби) та ІІ групи інвалідності (захворювання, так, пов`язане із захистом Батьківщини) відбулися з різних підстав та внаслідок різних захворювань. При цьому судами також взято до уваги те, що ІІ групу інвалідності позивач отримав не в зв`язку із погіршенням стану здоров`я, а в результаті окремої нової травми (поранення), яка є окремою підставою для встановлення ІІ групи інвалідності. За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що саме 2024 рік є юридично значущим моментом для визначення розміру одноразової грошової допомоги, оскільки саме в цей період виникло право ОСОБА_1 на її отримання у зв`язку з установленням інвалідності ІІ групи, та відповідно, розрахунок такої виплати має здійснюватися виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01.01.2024, що становив 3028 грн. Разом з цим, колегія суддів наголошує, що відповідно до висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 10.09.2025 у справі №120/845/24, суд касаційної інстанції зазначив, що: - "юридичне значення має саме факт первинного встановлення інвалідності з підстав, пов`язаних із проходженням військової служби, оскільки він визначає і момент виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, і базовий критерій її розрахунку. Подальша зміна причинного зв`язку інвалідності (наприклад, з «пов`язаної з проходженням військової служби» на «пов`язану із захистом Батьківщини») не утворює нового первинного факту і не змінює базового моменту відліку для визначення розміру одноразової грошової допомоги; у такому разі може здійснюватися доплата до більшого розміру з урахуванням раніше виплачених сум, але обчислення все одно провадиться виходячи з прожиткового мінімуму року первинного встановлення інвалідності"" - "....Суд зазначає, що з аналізу статей 16, 16-2, 16-3 Закону № 2011-XII та Порядку № 975 убачається, що підставою для призначення одноразової грошової допомоги є встановлення інвалідності, яка настала у зв`язку з виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби, у тому числі під час захисту Батьківщини. Нормативне регулювання чітко визначає, що розмір цієї допомоги обчислюється, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року, в якому інвалідність встановлено вперше". Отже, висновок щодо застосування вказаної Міністерством оборони України норми права Верховний Суд надавав, виходячи з обставин конкретної справи у подібних правовідносинах. З огляду на зазначене, посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України є необґрунтованими, оскільки ним не конкретизовано, у якому контексті має бути сформовано правовий висновок Верховним Судом щодо застосування зазначеної ним норми права у спірних правовідносинах з урахуванням наявності висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах. Інші аргументи уточненої касаційної скарги зводяться до неповного з`ясування обставин справи судами попередніх інстанцій та переоцінки доказів, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України. Тобто, колегія суддів дійшла висновку, що скаржником не доведено наявності підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, так само, як і визначити норму права, яку на думку скаржника, застосовано судами без врахування висновків Верховного Суду, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України). Колегія суддів наголошує, що приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного її оформлення, є процесуальним обов`язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями. Верховний Суд також звертає увагу скаржника на те, що на стадії відкриття касаційного провадження суд касаційної інстанції не перевіряє законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження. Таким чином, з урахуванням зазначеного, скаржником не в повному обсязі виконано вимоги ухвали Верховного суду від 21.05.2026 про залишення касаційної скарги без руху. Інших заяв чи клопотань на усунення недоліків касаційної скарги від скаржника станом на момент постановлення цієї ухвали не надходило, клопотання про продовження строку на усунення недоліків не заявлено. Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються правила статті 169 цього Кодексу. Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 330, 332 КАС України, Верховний Суд У Х В А Л И В: Касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29.08.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2026 у справі №500/3547/25 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправним та скасування рішення щодо призначення одноразової допомоги, спонукання до вчинення певних дій -повернути скаржнику. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена. Суддя-доповідач В.М. Шарапа Судді Я.О. Берназюк С.М. Чиркін