Постанова Київський апеляційний суд № 761/5157/26

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД апеляційне провадження №22-ц/824/8704/2026 справа №761/5157/26 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2026 року м.Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Поліщук Н.В. суддів Желепи О.В., Соколової В.В. за участю секретаря судового засідання Крисіної В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Студзінським Максимом Анатолійовичем, на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 17 лютого 2026 року, постановлену під головуванням судді Савчук Ю.Н., дата складення повної ухвали не зазначена, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, - встановив:

1. Короткий виклад доводів поданої заяви. 13 лютого 2026 року адвокатом Студзінським М.А., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подано заяву про забезпечення позову. В обґрунтування заяви вказує, що 18 липня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб. За час перебування у шлюбі за спільні кошти подружжям набуто однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Зазначає, що звернувся до суду із позовом про поділ спільного майна подружжя, предметом якого є однокімнатна квартира АДРЕСА_1 . Позивач уважає, що у разі відчуження ОСОБА_2 вказаного нерухомого майна для відновлення свого порушеного права він змушений буде ініціювати додаткові судові провадження, а відтак вжиття заходів забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. З посиланням на положення статей 149, 150, 153 ЦПК України просить суд: - накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 ; - заборонити вчинення реєстраційних дій відносно квартири АДРЕСА_1 .

2. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 17 лютого 2026 року у задоволенні заяви відмовлено. Відмовивши у задоволенні заяви, суд першої інстанції вказав, що позивачем не надано жодних доказів існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Суд вказав, що сам факт пред`явлення позову не може бути автоматичною підставою для вжиття заходів забезпечення позову. Суд зазначив, що у разі задоволення судом позову про поділ спільного майна подружжя, якщо відповідач здійснить відчуження нерухомого майна проти волі позивача, останній буде вправі претендувати на суми, виручені від такої реалізації, а суд, відповідно, врахувати ці суми при поділі.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги. Не погодившись з постановленою ухвалою, адвокатом Студзінським М.А., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подано апеляційну скаргу. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. Вказує, позов подано з підстав поділу спільного майна подружжя, оскільки 18 липня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено шлюб, під час якого за спільні кошти набуто квартиру АДРЕСА_1 . Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2025 року шлюб між сторонами розірвано, тому у позивача існують обґрунтовані побоювання щодо можливого відчуження спірного майна відповідачкою до вирішення спору по суті. Зазначає, що метою забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача та забезпечення реального й ефективного виконання судового рішення у разі задоволення позову. Звертає увагу, що невжиття заходів забезпечення позову створює ризик відчуження спірної квартири та, як наслідок, унеможливить ефективне поновлення порушених прав позивача у разі задоволення позову. Саме тому накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 150995480000) та заборона вчинення реєстраційних дій щодо неї є належним, співмірним та адекватним заходом забезпечення позову. Зазначає, що вжиття таких заходів не порушує принципів змагальності та рівності сторін, оскільки має тимчасовий характер і спрямоване виключно на недопущення утруднення виконання рішення суду. Крім того, вони жодним чином не перешкоджають господарській діяльності чи реалізації інших прав відповідачки. Мотивуючи наведеним, просить ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 17 лютого 2026 року скасувати, ухвалити нове судове рішенням, яким вимоги заяви задовольнити. До вирішення спору по суті у цій справі вжити заходи забезпечення позову, а саме накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 150995480000), а також заборонити вчинення реєстраційних дій відносно квартири АДРЕСА_1 .

4. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу. Відзиву на апеляційну скаргу на адресу Київського апеляційного суду не надходило.

5. Позиція учасників справи. 30 квітня 2026 року на адресу Київського апеляційного суду надійшли письмові пояснення представника відповідачки адвоката Статіва О.В. щодо апеляційної скарги. Вказує, що суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви. Позивач, не погоджуючись із ухвалою суду, як єдину підставу для забезпечення позову зазначає власні побоювання щодо можливого розпорядження відповідачкою майном після розірвання шлюбу, однак жодного доказу того, що відповідачка вчиняла або планує вчинити дії щодо відчуження спірної квартири суду не надано. Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що реєстрація майна на одного з подружжя не свідчить про належність такого майна виключно цій особі, оскільки відповідно до частини 1 статті 60 СК України майно, набуте подружжям під час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Конструкція зазначеної норми закону передбачає презумпцію спільності права власності на майно, набуте у шлюбі. Відтак навіть теоретична можливість відчуження майна фактично обмежується вимогами закону щодо необхідності отримання згоди іншого з подружжя. Вказує, що сукупність наведених норм права та правових позицій Верховного Суду свідчить про те, що оскаржувана ухвала є законною та обґрунтованою, а доводи апеляційної скарги ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними і допустимими доказами, у зв`язку з чим підстав для її задоволення немає. В обґрунтування пояснень посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені постановах від 13 грудня 2023 року у справі № 921/290/23, від 04 вересня 2024 року №915/249/24, від 14 серпня 2023 року у справі №904/1329/23, від 14 листопада 2018 року у справі №910/8682/18, від 20 лютого 2019 року у справі №923/558/18, від 20 січня 2025 року у справі №916/2907/24. Просить при вирішенні справи врахувати викладені доводи. В судове засідання представник скаржника - адвокат Студзінський М.А. не з`явився. 26 травня 2026 року подав заяву про розгляд справи за його відсутності, вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд її задовольнити. Представник ОСОБА_2 - адвокат Статіва О.В. в режимі відеоконференцзв`язку проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, просила відмовити у її задоволенні. Відповідно до статті 372 ЦПК України колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явились в судове засідання, оскільки їхня неявка не перешкоджає розгляду справи.

6. Позиція суду апеляційної інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Статіви О.В. ,яка діє в інтересах ОСОБА_2 , розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

7. Фактичні обставини справи, установлені судом. З матеріалів справи установлено, що у лютому 2026 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 . Відповідно до даних Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно №464053505 від 12 лютого 2026 року квартира АДРЕСА_1 на праві власності належить ОСОБА_4 (а.с.10).

8. Мотиви, якими керується колегія суддів апеляційного суду, та застосовані норми права. Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини 1, 2 статті 5 ЦПК України). Згідно за частинами 1, 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Верховний Суд у постановах від 31.07.2024 справа № 623/2015/21, від 29.07.2024 в справі № 761/80/23, від 15.07.2024 в справі № 361/5905/23 та інших виснував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). За вимогами пункту 3 частини 1 статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову. Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову. У частині 1 статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується забороною вчиняти певні дії та арештом (пункти 1, 2). Вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії. Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову. Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Такі правові висновки сформульовані Верховний Судом у постановах від 17.06.2024 у справі № 644/1482/22, від 01.05.2024 у справі № 638/6777/23, від 21.02.2024 в справі № 201/9686/23 та інших. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) виснувала, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Тому суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. У справі, що переглядається колегією суддів, установлено, що позивач звернувся до суду із позовом про поділ спільного майна, предметом якого є квартина АДРЕСА_1 . Ураховуючи предмет позову, а саме поділ спільного майна, суд уважає наявні підстави для вжиття заходів забезпечення позову. Колегія суддів уважає, що вимоги суду першої інстанції доказів реального утруднення чи можливого невиконання судового рішення є необґрунтованими, оскільки надання доказів щодо очевидних речей (право відповідачки у будь-який момент відчужити спірне майно) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Посилання представника відповідачки у письмових поясненнях на те, що позивачем не надано доказів наміру відповідачки відчужити спірне майно, не спростовують наявність підстав для забезпечення позову у цій справі. Колегія суддів враховує, що предметом спору є нерухоме майно, право власності на яке зареєстроване за відповідачкою, а тому остання як власник майна має юридичну та фактичну можливість у будь-який момент розпорядитися ним, у тому числі шляхом його відчуження. При цьому саме характер спірних правовідносин та предмет заявлених позовних вимог свідчать про існування ризику утруднення або унеможливлення ефективного захисту прав позивача у разі невжиття заходів забезпечення позову. У разі відчуження спірної квартири під час розгляду справи позивач буде змушений вчиняти додаткові дії для захисту своїх прав, зокрема, звертатись із новими позовними вимогами, що не відповідатиме завданню цивільного судочинства щодо ефективного захисту порушених прав. Висновки суду першої інстанції про те, що у випадку відчуження майна позивач матиме право претендувати на кошти, отримані від його реалізації, не можуть бути підставою для відмови у забезпеченні позову, оскільки заявлені позовні вимоги стосуються саме поділу конкретного об`єкта нерухомого майна, а не стягнення грошової компенсації його вартості. Вжиття заявлених заходів забезпечення позову на спірну квартиру мають тимчасовий характер, діятимуть лише до вирішення спору по суті та не позбавляють відповідачку права володіння і користування майном. При цьому колегія суддів не убачає, що вжиття таких заходів призведе до надмірного обмеження прав відповідачки чи порушення балансу інтересів сторін. За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення прав позивача у разі задоволення позову. Разом з тим, ураховуючи, що суть арешту майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном, що є достатнім для збереження цього майна до вирішення спору, апеляційний суд уважає недоцільним вжиття такого заходу, як заборона вчинення реєстраційних дій відносно квартири АДРЕСА_1 . За таких обставин, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви. Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви. Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Студзінським Максимом Анатолійовичем, задовольнити частково. Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 17 лютого 2026 року скасувати, ухвалити нове судове рішення такого змісту. Заяву задовольнити частково. Накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 . В іншій частині заяви ? відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повну постанову складено 16 червня 2026 року. Суддя-доповідач Н.В. Поліщук Судді О.В. Желепа В.В. Соколова