Постанова 4852 № 340/3790/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 20 травня 2026 року м. Дніпросправа № 340/3790/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В., секретар судового засіданні Буханець І.П., за участю представника позивача Кротенка О.С., представника відповідача Андрющенка О.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року у справі №340/3790/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гудгрейноіл» до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Гудгрейноіл» (далі позивач, ТОВ «Гудгрейноіл») звернулось до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Кіровоградській області (далі відповідач, ГУДПС), в якому просить: - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 06 березня 2025 року № 00021420702 (форма «В1»), яким встановлено порушення вимог п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ (зі змінами та доповненнями), та зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларовану на рахунок платника у банку в розмірі 8 614 212,00 грн та штрафні санкції у розмірі 4 307 106,00 грн; -визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 06 березня 2025 року № 00021440702 (форма «В4) (далі за текстом - «ППР № 00021440702»), яким встановлено порушення вимог , 44.1 ст. 44, п. 198.1, її. 198.2, п. 198.3, п. 198.5, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, ст. 200 ПКУ, і завищено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 7 161 050, 00 грн. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року позов задоволено, а саме суд: Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Кіровоградській області від 06 березня 2025 року № 00021420702 (форма «В1»). Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Кіровоградській області від 06 березня 2025 року № 00021440702 (форма «В4). Стягнув на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "«Гудгрейноіл» (код ЄДРПОУ 39685847) понесені судові витрати в розмірі 30280,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ ВП 43995486). Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог. Скаргу обґрунтовано, зокрема, тим, що за приписами законодавства платник податків на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами і які в сукупності із встановленими обставинами справи. Скаржник зазначає, що за результатами аналізу інформації наявної в ІКС «Податковий блок» встановлено нереальність задекларованих поставок насіння соняшникового ТОВ «ЕКСТРАКТ ОЙЛ» та ТОВ «САНГРЕЙС» на адресу ТОВ «МЕРЛІОН-ОІЛ». Щодо господарських правовідносин ТОВ «САНГРЕЙС» зазначає, що ТОВ «САНГРЕЙС» декларує наявність земельних ділянок в Житомирській та Чернігівській областях загальною площею 1135,6728 га. При цьому, відповідно податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за 1-4 кв. 2024 року не декларує виплату (нарахування) доходу (паїв) за оренду земельних ділянок. На думку скаржника вказане ставить під сумнів наявності та можливості фактичного використання ТОВ «САНГРЕЙС» задекларованих земельних ділянок. Згідно поданого звіту 20-ОПП (додається до матеріалів справи) декларує наявність об`єктів оподаткування, більшість з яких можуть використовуватися в господарській діяльності, пов`язаній з вирощуванням сільськогосподарської продукції, взяті на облік платником лише у листопаді 2024 року, тобто вже по завершенню сезону 2024 року. ТОВ «САНГРЕЙС» згідно 20-ОПП декларується з 30.11.2024 наявність на умовах оренди елеватору, власником якого відповідно даних Єдиного реєстру нерухомості є ОСОБА_1 . ТОВ Документ сформований в системі «САНГРЕЙС» відповідно податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за 4 квартал 2024 року не декларує виплату (нарахування) доходу ОСОБА_1 . Також згідно даних Єдиного реєстру податкових накладних не декларується придбання послуг зберігання сільськогосподарської продукції, вказане свідчить про неможливість збирання та зберігання ТОВ «САНГРЕЙС» сільськогосподарської продукції в значних обсягах. Чисельність працівників в ІІІ кварталі 2024 року є недостатнім для обробітку задекларованої кількості земельних ділянок (1135,6728 га). Також зазначає, що суб`єкти господарювання за якими ТОВ «САНГРЕЙС» декларує придбання послуг з вирощування та збирання с/г культур за період червень грудень 2024 року, знаходяться (техніка, потужності тощо) на значній відстані від Чернігівської та Житомирської областей, що ставить під сумнів фактичне надання таких послуг. Відповідно даних Єдиного реєстру податкових накладних ТОВ «САНГРЕЙС» протягом червня 2024 грудня 2024 задекларувало постачання сільськогосподарської продукції в значній кількості без декларування її придбання, тобто позиціонується постачання продукції власного виробництва. ТОВ «Сангрейс», зареєстрованої сільгосптехніки техніки немає. Відповідно до рішень Комісії ГУ ДПС у Кіровоградській області ТОВ «САНГРЕЙС» вносилось до переліку ризикових,. Декларування в значних обсягах придбання товарів/послуг, не пов`язаних з веденням господарської діяльності без їх подальшого постачання та неможливістю їх зберігання (відсутня достатня кількість складських приміщень), свідчить про формування ТОВ «САНГРЕЙС» «схемного» податкового кредиту з метою подальшого одержанню необґрунтованої податкової вигоди вигодонабувачами. ТОВ «САНГРЕЙС» використовується ІР-адреса або електронна адреса, яка використовується для листування з контролюючими органами, 23 платниками податків з обсягами реалізації понад 4 млн гривень. ТОВ «МЕРЛІОН-ОІЛ» також декларує придбання насіння соняшникового у ТОВ «ЕКСТРАКТ ОЙЛ». В свою чергу згідно даних ЄРПН встановлено, що ТОВ «ЕКСТРАКТ ОЙЛ» декларує придбання насіння соняшника в значних обсягах від ТОВ «САНГРЕЙС». Отже, задеклароване придбання ТОВ «ЕКСТРАКТ ОЙЛ» насіння соняшника від ТОВ «САНГРЕЙС» та ПП «ФІРМА АГРОТОРГ» (2217 т) складає 74 % від загальної кількості (3006,6т) задекларованого придбання насіння соняшника протягом відповідного періоду (у грудні 2024 придбання соняшнику ТОВ «ЕКСТРАКТ ОЙЛ» не декларувалось). ПП «ФІРМА АГРОТОРГ» включене до переліку ризикових суб`єктів господарювання, згідно рішення Комісії ГУ 2650 від 05.01.2024, за відповідності критеріям ризиковості. За результатами перевірки не підтверджено можливість здійснення ТОВ «САНГРЕЙС» та ПП «ФІРМА АГРОТОРГ» господарських операцій з постачання насіння соняшникового до ТОВ «ЕКСТРАКТ ОЙЛ» у зв`язку із відсутністю факту (джерела) його законного введення в обіг та/або реального задекларованого виробництва (відсутнє дійсне формування активу), відсутністю виробничих та матеріальних ресурсів та відображення поставки вказаного товару тільки на паперових носіях з метою документального оформлення господарських операцій з постачання насіння соняшникового, які в дійсності не відбулися в реальному просторі та часі. Відсутність факту виробництва (вирощування) або придбання ТОВ «САНГРЕЙС» та ПП «ФІРМА АГРОТОРГ» насіння соняшникового по ланцюгу постачання свідчить про неможливість його реалізації на адресу ТОВ «ЕКСТРАКТ ОЙЛ». За відсутності придбання ТОВ «МЕРЛІОН-ОІЛ» насіння соняшника у ТОВ «САНГРЕЙС» та ТОВ «ЕКСТРАКТ ОЙЛ» встановлено неможливість виробництва останнім олії соняшникової, а отже, і неможливість її постачання протягом листопада - грудня 2024 року на адресу ТОВ «ГУДГРЕЙНОІЛ». На думку скаржника, рух активу від ТОВ «МЕРЛІОН-ОІЛ» до ТОВ «ГУДГРЕЙНОІЛ» в дійсності не відбувся. Надані ТОВ «ГУДГРЕЙНОІЛ» первинні документи не опосередковувалися реальним рухом активів між ТОВ «ГУДГРЕЙНОІЛ» та ТОВ «МЕРЛІОН-ОІЛ». Також скаржник посилається на наявність кримінальних проваджень щодо ТОВ «САНГРЕЙС». Крім того, зазначає, що згідно наданих ТОВ «Сангрейс» товарно-транспортних накладних, на підставі яких здійснювалось перевезення сільськогосподарської продукції зі складського приміщення, розташованого у м. Кропивницький до місця розвантаження розташованого у м. Одеса, та зі співставленням з інформацією яка міститься в інформаційній підсистемі «Геопортал-Гарпун» встановлено, що автотранспортні засоби, якими перевозились ТМЦ перебували в інших регіонах України, а не в тих місцях, які зазначені в ТТН.» Так, на думку скаржника, інформація отримана від Територіального управління Бюро Економічної Безпеки також свідчить про протиправну діяльність ТОВ «САНГРЕЙС» та підтверджує неможливість постачання сільськогосподарських культур і в інших звітних періодах. Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. У відзиві зазначено, зокрема, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та надано вірну оцінку доказам, що містяться в матеріалах справи, а відповідне рішення ухвалене з додержанням норм матеріального права (правильним тлумаченням закону та застосуванням закону, який мав бути застосований) і процесуального права (відсутністю порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи). У ході судового розгляду справи відповідач не надав достатніх та достовірних доказів, які б доводили безтоварність/нереальність виконання операцій з придбання товарів, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтвердили несумлінність позивача як платника податків. Відповідач не довів, що особи, від імені яких підписані первинні документи про поставку товарів позивачу чи їх отримання від позивача, заперечують свою участь у створенні та діяльності підприємств або у господарських операціях з позивачем та підписанні відповідних первинних документів. Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. ТОВ ГУДГРЕЙНОІЛ зареєстроване як юридична особа 10.03.2015, перебуває на податковому обліку в податкових органах та у перевіреному контролюючим органом періоді було платником податку на додану вартість. Основним видом діяльності позивача за КВЕД є 46.33 оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами. Відповідно до п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.8 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, на підставі наказу Головного управління ДПС у Кіровоградській області від 27.01.2025 №116-п, проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «ГУДГРЕЙНОІЛ» з метою дотримання податкового законодавства при декларуванні до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн. по декларації з податку на додану вартість за грудень 2024 року, з урахуванням періодів декларування від`ємного значення та поданих уточнюючих розрахунків. За результатами перевірки ТОВ «Гудгрейноіл» складений Акт від 10.02.2025 №1213/11-28-07-02/39685847 (далі Акт перевірки), який вручений платнику 10.02.2025. Згідно з висновками Акту, у перевіреному періоді ТОВ «Гудгрейноіл» допустило порушення: 1) п. 44.1 ст.44, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.4, ст.200 Податкового кодексу України, оскільки ним завищено суму ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню за грудень 2024 року на суму 8 614 212,00 грн. 2) п. 44.1 ст.44, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.5, п.198.6 ст.198, п.200.1, ст.200 Податкового кодексу України, оскільки ним завищено від`ємне значення з ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за грудень 2024 року на суму 7 161 050,0 грн. Посадові особи ТОВ «Гудгрейоіл» подали до ГУ ДПС у Кіровоградській області заперечення від 10.02.2025 року № 1213/11-28-07-02/39685847. За результатами розгляду поданих Товариством заперечень контролюючим органом складено висновок від 28.02.2025 № 23/11-28-07-02/39685847, відповідно до якого Акт перевірки від 10.02.2025 №1213/11-28-07-02/39685847 залишено без змін. На підставі означених висновків Акту перевірки ГУ ДПС у Кіровоградській області прийняті: - податкове повідомлення-рішення від 06 березня 2025 року № 00021420702 (форма «В1»), яким встановлено порушення вимог п.44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, и. 198.6 ст. 198 п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України та зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларовану на рахунок платника у банку в розмірі 8614212,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 4307106,00 грн. - податкове повідомлення-рішення від 06 березня 2025 року № 00021440702 (форма «В4»), яким встановлено порушення вимог . 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п.198.5, п. 198.6 ст. 198, н. 200.1, ст. 200 ПКУ та зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 7161050,00 гри. Товариство, скориставшись процедурою адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень, подало скаргу до ДПС України, в якій просило скасувати вказані податкові повідомлення-рішення. Рішенням ДПС України про результати розгляду скарги від 20.05.2025 №14402/6/99-00-06-01-03-06 податкові повідомлення-рішення від 06.03.2025 № 00021420702, №00021440702 залишенj без змін, а скарга ТОВ «Гудгрейноіл» - без задоволення. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Відповідно до положень підпункту 14.1.138 пункту 14.1 статті 14 ПК України, основні засоби - матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 20000 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 20000 гривень і поступово зменшується у зв`язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік). Відповідно до положень підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Згідно підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПК України, постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду. З метою застосування терміна "постачання товарів" електрична та теплова енергія, газ, пар, вода, повітря, охолоджене чи кондиційоване, вважаються товаром. Постачанням товарів також вважаються: а) фактична передача матеріальних активів іншій особі на підставі договору про фінансовий лізинг (повернення матеріальних активів згідно з договором про фінансовий лізинг) чи іншої домовленості, відповідно до якої оплата відстрочена, але право власності на матеріальні активи передається не пізніше дати здійснення останнього платежу; б) передача права власності на матеріальні активи за рішенням органу державної влади або органу місцевого самоврядування чи відповідно до законодавства; в) будь-яка із зазначених дій платника податку щодо матеріальних активів, якщо платник податку мав право на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі придбання зазначеного майна чи його частини (безоплатна передача майна іншій особі; передача майна у межах балансу платника податку, що використовується у господарській діяльності платника податку для його подальшого використання з метою, не пов`язаною із господарською діяльністю такого платника податку; передача у межах балансу платника податку майна, що планувалося для використання в оподатковуваних операціях, для його використання в операціях, що звільняються від оподаткування або не підлягають оподаткуванню); г) передача (внесення) товарів (у тому числі необоротних активів) як вклад у спільну діяльність без утворення юридичної особи, а також їх повернення; д) ліквідація платником податку за власним бажанням необоротних активів, які перебувають у такого платника; е) передача товарів згідно з договором, за яким сплачується комісія (винагорода) за продаж чи купівлю. Не є постачанням товарів випадки, коли основні виробничі засоби або невиробничі засоби ліквідуються у зв`язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, а також в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення необоротних активів, або коли платник податку надає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів в інший спосіб, внаслідок чого необоротний актив не може використовуватися за первісним призначенням; Не вважаються постачанням товарів операції з реалізації відповідно до кримінального процесуального законодавства України товарів, визначених частиною сьомою статті 293 Митного кодексу України, що здійснюються особами, зазначеними у пункті 180.2-2 статті 180 цього Кодексу. За положенням підпункту 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 ПК України, продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари. Відповідно до підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України, розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності. Економічний ефект, зокрема, але не виключно, передбачає приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому. Для цілей оподаткування вважається, що операція, здійснена з нерезидентами, не має розумної економічної причини (ділової мети), якщо: головною ціллю або однією з головних цілей операції є несплата (неповна сплата) суми податків та/або зменшення обсягу оподатковуваного прибутку платника податків; у зіставних умовах особа не була б готова придбати (продати) такі товари, роботи (послуги), нематеріальні активи, інші предмети господарських операцій, відмінні від товарів, у непов`язаних осіб. Цей підпункт застосовується для цілей статті 39 цього Кодексу, в тому числі при доведенні обставин, що свідчать про відсутність ділової мети, у випадках, визначених пунктом 140.5 статті 140 цього Кодексу, які передбачають застосування відповідних положень статті 39 цього Кодексу. Підпунктами 16.1.2, 16.1.4-16.1.5 п. 16.1 ст. 16 вказаного Кодексу встановлено, що платник податків зобов`язаний: вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи; подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих органів (у випадках, визначених законодавством) документи з обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування (податкових зобов`язань), первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність, інші документи, пов`язані з обчисленням та сплатою податків та зборів. У письмовій вимозі обов`язково зазначаються конкретний перелік документів, які повинен надати платник податків, та підстави для їх надання. Податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (п. 36.1 ст. 36 вказаного Кодексу). Згідно з пунктом 44.1, 44.2 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу. Вимоги цієї статті щодо обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, застосовуються також до нерезидентів, які здійснюють господарську діяльність на території України через постійне представництво (незалежно від наявності у нерезидента зареєстрованого (акредитованого, легалізованого) відокремленого підрозділу), та до іноземних юридичних осіб, визначених у підпункті 133.1.5 пункту 133.1 статті 133 цього Кодексу. Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності. Юридичні особи - платники єдиного податку, які відповідають критеріям, визначеним підпунктом 3 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів та витрат з метою обрахунку об`єкта оподаткування за методикою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Нерезиденти, які здійснюють господарську діяльність на території України через постійне представництво, для обрахунку об`єкта оподаткування податком на прибуток використовують дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування, що стосуються діяльності (операцій), що здійснюється цими нерезидентами через постійні представництва, у тому числі якщо такі дані враховуються нерезидентами при складанні фінансової звітності щодо діяльності за межами України чи консолідованої фінансової звітності. За п. 46.1 ст. 46 ПК України, податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючим органам у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата грошового зобов`язання, у тому числі податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку, а також суми нарахованого єдиного внеску. Митні декларації прирівнюються до податкових декларацій для цілей нарахування та/або сплати податкових зобов`язань. Розрахунки (у тому числі розрахунок частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку), які подаються до контролюючих органів відповідно до іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, прирівнюються до податкової декларації. Додатки до податкової декларації є її невід`ємною частиною. За приписами п. 185.1 ст. 185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом. З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України. Відповідно до п.186.2 ст.187 ПК України, місцем постачання послуг є: 186.2.1. місце фактичного постачання послуг, пов`язаних з рухомим майном, а саме: а) послуг, що є допоміжними у транспортній діяльності: навантаження, розвантаження, перевантаження, складська обробка товарів та інші аналогічні види послуг; б) послуг із проведення експертизи та оцінки рухомого майна; в) послуг, пов`язаних із перевезенням пасажирів та вантажів, у тому числі з постачанням продовольчих продуктів і напоїв, призначених для споживання; г) послуг із виконання ремонтних робіт і послуг із переробки сировини, а також інших робіт і послуг, що пов`язані з рухомим майном; 186.2.2. фактичне місцезнаходження нерухомого майна, у тому числі що будується, для тих послуг, які пов`язані з нерухомим майном: а) послуг агентств нерухомості; б) послуг з підготовки та проведення будівельних робіт; в) інших послуг за місцезнаходженням нерухомого майна, у тому числі що будується; 186.2.3. місце фактичного надання послуг у сфері культури, мистецтва, освіти, науки, спорту, розваг або інших подібних послуг, включаючи послуги організаторів діяльності в зазначених сферах та послуги, що надаються для влаштування платних виставок, конференцій, навчальних семінарів та інших подібних заходів. Відповідно до п.187.1 ст.187 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата зарахування електронних грошей платнику податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", незалежно від дати накладення електронного підпису. За операціями з виконання підрядних будівельних робіт суб`єкти підприємницької діяльності (підрядники та субпідрядники) можуть застосовувати касовий метод податкового обліку відповідно до підпункту 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу. За операціями з першого постачання житла (об`єктів житлової нерухомості), неподільного житлового об`єкта незавершеного будівництва/майбутнього об`єкта житлової нерухомості застосовується касовий метод податкового обліку відповідно до підпункту 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу. Відповідно до положень пункту 198.1 статті 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного капіталу та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з рахунку платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг на оплату товарів/послуг, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата списання електронних грошей платника податків як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець постачальника; дата отримання платником податку товарів/послуг. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. Датою збільшення податкового кредиту лізингоодержувача (орендаря) для операцій з фінансового лізингу (фінансової оренди) є дата фактичного отримання об`єкта фінансового лізингу (фінансової оренди) таким лізингоодержувачем (орендарем). Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами). Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку. Згідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи; ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні засоби почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних. Згідно із пункту 200.1 статті 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. У відповідності до пункту 200.4 статті 200 ПК України, при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. За змістом п. 200.7 ст. 200 ПК України, платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. З аналізу наведених норм вбачається, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Тобто, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому, у первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. У пункті 201.1 статті 201 ПК України визначено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Відповідно до п. 201.7 ст. 201 зазначеного Кодексу, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов`язань. Відповідно до пункту 201.10 статті 201 цього Кодексу, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Відповідно до статті 1 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі Закон № 996-XIV), активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; економічна вигода - потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; витрати - зменшення економічних вигод у вигляді зменшення активів або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками); доходи - збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов`язань, яке призводить до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників); власний капітал - різниця між активами і зобов`язаннями підприємства. За частиною 1 та 2 статті 3 Закону № 996-XIV, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку. Інформація, яка міститься в документах первинного обліку, в силу норми частини 2 статті 3 Закону № 996-XIV, є підставою для податкового обліку лише за умови, що вона відповідає дійсності. Відповідно до частини 1, 5, 7, 8 статі 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи. Відповідно до пунктів 1.2, 2.1, 2.2, 2.4, 2.5, 2.14, 2.15 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704(далі Положення № 88), господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення. Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи). Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Використання при оформленні первинних документів факсимільного відтворення підпису допускається у порядку, встановленому законом, іншими актами цивільного законодавства. Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці первинні документи. Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників. За змістом п. 1, 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказ Міністерства фінансів України 31.12.2015 № 1307 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 січня 2016 р. за № 137/28267, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку у контролюючому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена в цьому пункті. Податкова накладна та додатки до неї складаються в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, уповноваженої платником особи відповідно до вимог Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Таким чином, підставою для відображення господарських операцій у податковому обліку є фактичне здійснення таких операцій у межах господарської діяльності та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, які розкривають суть та зміст операцій та відображають їх реальне вчинення. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податкового кредиту. Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на декларування показників податків. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. У первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. За відсутності ж факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатись до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів. У зв`язку з наведеним, недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди. Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, суб`єкт підприємницької діяльності повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку. Відповідно до сталої судової практики (зокрема, постанова Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 826/11531/14, постанови Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 2а-19379/11/2670, від 19 листопада 2019 року у справі № 826/487/16, від 04 грудня 2025 року у справі № 300/1207/23) надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; відсутність первинних документів обліку. Отже, при оцінці обґрунтованості заявленої податкової вигоди адміністративний суд має оцінити обставини вчинення відповідних господарських операцій в їх сукупності та дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності. Судами проаналізовано надані сторонами документи на підтвердження здійснення господарських операцій по договорам, що укладені між позивачем та його контрагентом. Відповідно до пункту 1.1. Договору поставки № 141124/ОСШ від 14 листопада 2024 року (далі - «Договір № 141124/ОСШ»), Постачальник (ТОВ «Мерліон-Оіл») зобов`язується поставити, а Покупець (ТОВ «Гудгрейноіл») - прийняти та оплатити олію соняшникову нерафіновану, українського походження, з насіння соняшника врожаю 2024 року на умовах, значених у цьому Договорі та Додатках до нього, які є невід`ємними частинами даного рговору. Код Товару відповідно Української класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності (код УКТ ЗЕД): 1512119100. Згідно пункту 1.2 Договору № 141124/ОСШ йдеться про поставку олії соняшникової нерафінованої, українського походження, з насіння соняшника врожаю 2024 року на суму (з ПДВ) 22 200 000,00 грн. Відповідно до пункту 1.3. Договору № 141124/ОСШ, Товар має відповідати зазначеним у Договорі вимогам, стандартам ДСТУ 4492:2017 і підтверджуватися сертифікатом (посвідченням) якості заводу-виробника. Відповідно до положень пункту 1.4. Договору № 141124/ОСШ, Постачальний гарантує, що Товар на момент підписання даного Договору та/або його поставки Покупцеві належить Постачальнику на праві власності, не знаходиться під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави чи іншим засобом забезпечення виконання зобов`язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами або державою, а також не має обтяжень та обмежень будь-яким іншим чином; при набутті та/або відчуженні Постачальником Товару (його частини), не залучалися жодні суб`єкти, які пов`язані із здійсненням фіктивного підприємництва та не вчинялися жодні інші дії, які є фіктивною діяльністю суб`єкта господарювання та/або пов`язані з ухиленням від сплати податків, інших обов`язкових платежів. Згідно з пунктом 1.5. Договору № 141124/ОСШ, Постачальник гарантує, що він є виробником Товару, який є предметом даного Договору, і Покупець є першою особою, яка придбала цей Товар. Постачальник зобов`язується поставити Товар українського походження. У відповідності до положень пункту 2.1 Договору № 141124/ОСШ, строк поставки Товару (партії Товару): з 14 листопада 2024 року до 20 листопада 2024 року. Згідно з пунктом 2.2. Договору № 141124/ОСШ, Товар може передаватись Покупцю окремими партіями, але повний його обсяг, визначений у цьому Договорі, має бути поставлений у строк, встановлений у п. 2.1. цього Договору. У разі поставки Товару окремими партіями його кількість, ціна та загальна вартість вказується у видатковій накладній. Відповідно до пункту 2.3. Договору № 141124/ОСШ, умови поставки відповідно до вимог Міжнародних правил тлумачення торгових термінів «Інкотермс» (у редакції 2020 р.): СРТ - морський торгівельний порт «Південний». Датою поставки згідно пункту 2.7. Договору № 141124/ОСШ є дата, зазначена в товарно-транспортній накладній у Пункті призначення (згідно пункту 2.3. Договору), як дата прийняття Товару Терміналом. Оплата Товару, згідно пункту 3.1. Договору № 141124/ОСШ здійснюється Покупцем на підставі рахунку Постачальника за кожну окрему партію у наступному порядку: - 80% (вісімдесят) відсотків вартості всієї партії Товару сплачуються Покупцем протягом 2-х (двох) банківських днів після фактичного розвантаження, отримання реєстру вивантаження на підставі виставленого рахунку; - 20% (двадцять) відсотків вартості всієї партії Товару сплачуються Покупцем протягом 2-х (двох) банківських днів, наступних за датою реєстрації податкових накладних Товариством надані первинні бухгалтерські документи, якими супроводжувалось виконання умов Договору № 141124/ОСШ: картка рахунку 631 за 14.11.2024-06.03.2025 по Договору поставки № 141124/ОСШ від 14 листопада 2024 року; рахунок на оплату № 27 від 18 листопада 2024 року; платіжні інструкції № 230 від 21.11.24, № 232 від 22 листопада 2024 року, № 293 від 28 листопада 2024 року; видаткові накладні № 55 від 16 листопада 2024 року; № 56 від 17 листопада 2024 року; № 62 від 18 листопада 2024 року; податкові накладні № 48 від 16.11.2024, витяг з ЄРПН № 32868 від 21.11.24; № 49 від 17.11.2024, витяг з ЄРПН № 32868 від 21.11.24; № 50 від 18.11.2024, витяг з ЄРПН № 32868 від 21.11.24; товарно-транспортні накладні № 9143 від 15.11.2024; № 9146 від 15.11.2024, № 9147 від 15.11.2024; № 9160 від 15.11.2024; № 9161 від 15.11.2024; № 9169 від 16.11.2024; № 9170 від 16.11.2024; №9171 від 16.11.2024; № 9180 від 16.11.2024; №9181 від 16.11.2024; 9189 від 17.11.2024; № 9190 від 17.11.2024; №9191 від 17.11.2024; № 9209 від 18.11.2024; № 9210 від 18.11.2024; № 9217 від 18.11.2024; №9218 від 18.11.2024; посвідчення про якість № 25340 від 15.11.2024; № 25345 від 15.11.2024; № 25346 від 15.11.2024; № 25385 від 15.11.2024; № 25386 від 15.11.2024; № 25403 від 16.11.2024; № 25404 від 16.11.2024; № 25405 від 16.11.2024; № 25420 від 16.11.2024; № 25421 від 16.11.2024; № 25434 від 17.11.2024; № 25435 від 17.11.2024; № 25436 від 17.11.2024; № 25474 від 18.11.2024; № 25475 від 18.11.2024; № 25490 від 18.11.2024; № 25491 від 18.11.2024. Поставлений згідно Договору № 141124/ОСШ Товар, в подальшому був реалізований шляхом експорту згідно Контракту № 0711248SO від 07 листопада 2024 року, який укладений між ТОВ «Гудгрейноіл» та Good Trading GmbH (Австрія), що підтверджує: Картка рахунку 362 за 07.11.2024-19.03.2025; Реєстр операцій з період з 21.11.2024 по 21.11.2024, з 17.12.2024 по 17.12.2024; Акти приймання-передачі товару № 1 від 17.11.2024; № 2 від 18.11.2024; Митні декларації №241М500130031766UA; №241500130031768UA; Підтвердження про перетин кордону за МД UA500130/2024/30813; МД UA500130/2024/30469; Платіжні інструкції № 230 від 21 листопада 2024 року; № 232 від 22 листопада 2024 року; Платіжна інструкція № 293 від 28 листопада 2024 року. Також, за Договором поставки № 261124/ОСШ від 26 листопада 2024 року позивач придбав у ТОВ «Мерліон-Оіл» олію соняшникову нерафіновану, українського походження, з насіння соняшника врожаю 2024 року з визначеними договором характеристиками на суму (з ПДВ) 27 550 000,00 грн. Умови Договору аналогічні укладеному раніше. На підтвердження виконання умов Договору позивач надав: картку рахунку 631 за 26.11.2024-18.03.2025 по Договору поставки № 261124/ОСШ від 26.11.2024; рахунок на оплату № 36 від 29 листопада 2024 року; платіжні інструкції № 345 від 10 грудня 2024 року, № 361 від 12 грудня 2024 року № 6069 від 13 грудня 2024 року; видаткові накладні № 76 від 27 листопада 2024 року; № 77 від 28 листопада 2024 року; податкові накладні № 63/1 від 27.11.2024, витяг з ЄРПН № 33159 від 03.12.2024; № 64 від 28.11.2024, витяг з ЄРПН № 33159 від 03.12.2024; товарно-транспортні накладні № 9353 від 26.11.2024; № 9354 від 26.11.2024; №9376 від 27.11.2024; № 9377 від 27.11.2024; №9384 від 27.11.2024; № 9387 від 27.11.2024; № 9391 від 27.11.2024; №9392 від 27.11.2024; № 9393 від 27.11.2024; № 9394 від 27.11.2024; № 9396 від 27.11.2024; ТТН№ 9397 від 27.11.2024; № 9398 від 27.11.2024; №9399 від 27.11.2024; № 9400 від 27.11.2024; № 9401 від 27.11.2024; № 9402 від 27.11.2024; ТТН № 9403 від 28.11.2024; №9404 від 28.11.2024; №9405 від 28.11.2024; № 9407 від 28.11.2024; посвідчення про якість № 25776 від 26.11.24; № 25777 від 26.11.24; № 25828 від 27.11.24; № 25829 від 27.11.24; № 25838 від 27.11.24; № 25841 від 27.11.24; № 25847 від 27.11.24; № 25848 від 27.11.24; № 25849 від 27.11.24; № 25850 від 27.11.24; № 25888 від 27.11.2024; № 25889 від 27.11.2024; № 25897 від 27.11.2024; № 25898 від 27.11.2024; № 25899 від 27.11.2024; № 25906 від 27.11.2024; № 25907 від 28.11.2024; № 25910 від 28.11.2024; №25911 від 28.11.2024; № 25912 від 28.11.2024; № 25933 від 28.11.2024. Поставлений згідно Договору № 261124/ОСШ товар в подальшому реалізований ним згідно Контракту № 2611248РО від 26 листопада 2024 року, який укладений між ТОВ «Гудгрейноіл» та Good Trading GmbH (Австрія), що підтверджується: контрактом № 2611248SFO від 26.11.2024; карткою рахунку 362 за 26.11.2024-19.03.2025; актом приймання-иередачі товару № 1 від 28.11.2024; митною декларацією №24НА500130031765UA; підтвердженням про перетин кордону; платіжними інструкціями № 345 від 10 грудня 2024 року; № 361 від 12 грудня 2024 року; № 6069 від 13 грудня 2024 року. За Договором поставки № 181224/ОСШ від 18 грудня 2024 року позивачем придбана у ТОВ «Мерліон-Оіл» олія соняшникова нерафінована українського походження з насіння соняшника врожаю 2024 року на загальну суму 42 706 820,00 (з ПДВ). Умови Договору, відносно до попередніх договорів, сторони не змінювали. Позивачем надані первинні бухгалтерські документи, складенням яких супроводжувались господарські операції на виконання умов Договору: картка рахунку 631 за 18.12.2024-20.03.2025 по Договору поставки № 181224/ОСШ від 18.12.2024; рахунок на оплату № 44 від 31 грудня 2024 року; платіжні інструкції № 1 від 02 січня 2025 року, № 87 від 20 січня 2025 року; видаткові накладні № 116 від 26 грудня 2024 року; № 117 від 27 грудня 2024 року; № 118 від 28 грудня 2024 року; № 119 від 29 грудня 2024 року; № 121 від ЗО грудня 2024 року; податкові накладні № 93/1 від 26.12.2024, витяг з ЄРГШ № 33626 від 06.01.2025; № 92/1 від 27.12.2024, витяг з ЄРПН № 33626 від 06.01.2025; № 94/1 від 28.12.2024, витяг з ЄРПН № 33626 від 06.01.2025; № 96/1 від 30.12.2024, витяг з ЄРПН № 33626 від 06.01.2025; товарно-транспортні накладні № 360 від 26.12.2024; № 361 від 26.12.2024; № 362 від 26.12.2024; № 363 від 26.12.2024; № 364 від 26.12.2024; № 365 від 26.12.2024; № 95/1 від 29.12.2024, витяг з ЄРПН № 33626 від 06.01.2025; № 366 від 26.12.2024; № 367 від 26.12.2024; № 368 від 26.12.2024; №369 від 27.12.2024; №370 від 27.12.2024; № 371 від 27.12.2024; №372 від 27.12.2024; № 373 від 27.12.2024; № 395 від 27.12.2024; № 374 від 27.12.2024; №376 від 27.12.2024; №377 від 27.12.2024; № 378 від 27.12.2024; №381 від 28.12.2024; № 382 від 28.12.2024; № 375 від 28.12.2024; №379 від 28.12.2024; № 383 від 28.12.2024; №386 від 28.12.2024; № 387 від 28.12.2024; № 9680 від 29.12.2024; № 9681 від 29.12.2024; №9682 від 29.12.2024; № 9683 від 29.12.2024; № 9684 від 29.12.2024; № 9685 від 29.12.2024; посвідчення про якість № 28360 від 26.12.24; № 28361 від 26.12.24; № 28362 від 26.12.24; № 28363 від 26.12.24; № 28364 від 26.12.24; №28366 від 26.12.24; № 28367 від 26.12.24; №28368 від 26.12.24; №28369 від 27.12.24; № 28370 від 27.12.24; №28371 від 27.12.24, №28372 від 27.12.24; №28373 від 27.12.24; №28365 від 26.12.24; № 28395 від 27.12.24; № 28374 від 27.12.24; № 28376 від 27.12.24; № 28377 від 27.12.24; № 28378 від 27.12.24; № 28381 від 28.12.24; № 28382 від 28.12.24; № 28375 від 28.12.24; № 28379 від 28.12.24; № 28383 від 28.12.24; № 28386 від 28.12.24; № 28387 від 28.12.24; № 29680 від 29.12.24; № 29681 від 29.12.24; № 29682 від 29.12.24; № 29683 від 29.12.24; № 29684 від 29.12.24; № 29685 від 29.12.24. Поставлений згідно Договору №181224/ОСШ товар позивач в подальшому реалізував шляхом експорту згідно Контракту № 181224SFО від 18 грудня 2024 року, який укладений між ТОВ «Гудгрейноіл» та Good Trading GmbH (Австрія), що підтверджується: Контрактом № 181224SFO від 18.12.2024; Карткою рахунку 362 за 18.'і 2.2024-20.03.2025; Актом приймання-персдачі товару № 1 від 30.12.2024; Митною декларацією № 25ГІА500130000827UA; Підтвердженням про перетин кордону; Платіжними інструкціями № 1 від 02 січня 2025 року; № 87 від 20 січня 2025 року. У постановах від 24 лютого 2020 року (справа №440/4443/18), від 27 квітня 2022 року (справа №420/13197/20) Верховний Суд виснував, що суд не може обмежити право платника податків довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Разом з тим, з огляду на визначені нормами ПК України мету й повноваження контролюючого органу під час проведення податкової перевірки, у разі якщо рішення контролюючого органу вмотивоване саме не наданням платником податків на вимогу контролюючого органу первинних документів, адміністративний суд, виходячи з окреслених процесуальним законом меж судового доказування, повинен перевіряти і враховувати такі обставини й винятки з них при вирішенні спору. Отже, суд не може обмежити право платника податків довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки. Право надавати заперечення щодо висновків контролюючого органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів. Аналогічна правова позиції викладена у постанові Верховного Суду від 24 вересня 2019 року №804/14/15, від 16 лютого 2021 року у справі № 820/7105/16, від 24 березня 2021 року у справі № 820/2867/16, від 24 лютого 2020 року у справі №440/4443/18, від 27 квітня 2022 року у справі №420/13197/20, від 08 січня 2026 року у справі № 160/8485/23, від 22 січня 2026 року у справі № 480/11265/23, від 10 лютого 2026 року у справі № 320/28354/24, від 11 лютого 2026 року у справі № 140/6737/22. Колегія суддів зазначає, що наявні у цій справі копії первинних документів, які скріплені печаткою підприємства, містять реквізити, визначені ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, тому є первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, та у відповідності до ст.94 КАС України є належними та допустимими доказами. Відповідно до акту перевірки, відповідачем під час перевірки були дослідженні первинні документи позивача, при цьому, як встановлено судом відповідач не надав належну оцінку наданим позивачем документам, у тому числі у сукупності. Так, оцінка господарських операцій повинна даватись на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов укладення конкретного правочину з обов`язковим врахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. При цьому, наявність певних недоліків при заповненні не може свідчити на невідповідність вказаних документів та, за умови наявності інших первинних документів, оформлених у відповідності до приписів Закону № 996-XIV, які підтверджують здійснення фінансово-господарських операцій, не може бути безумовною підставою для висновків про безпідставність формування позивачем показників податкової звітності за вказаними господарськими операціями. Висновки податкового органу ґрунтуються на недостатності первинних документів по взаємовідносинам з контрагентом та відсутності певних реквізитів у наданих документах. Відповідно до матеріалів справи у позивача наявні податкові накладні, отримані від контрагента, належним чином зареєстровані в ЄРПН, які є обов`язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту. Частиною 1-2 статті 77 КАС України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Колегія суддів зазначає, що позивачем надані до суду первинні документи та їх копії які належним чином засвідченні. Відповідач достовірність та відповідність наданих документів не спростував належними та допустимими доказами. З матеріалів справи вбачається, що первинна документація позивачем надавалась під час перевірки. Скаржник у скарзі не зазначає, які саме первинні документи були витребувані та не були надані до перевірки позивачем, а в подальшому надані до суду. Отже, первинні документи надані до перевірки та суду, оформлені відповідно до вимог, встановлених Законом № 996 та Положенням № 88 та складені в момент проведення кожної господарської операції або (якщо це неможливо) безпосередньо після її завершення є підставою для включення даних по проведеним господарським операціям до податкового обліку платника податку. Висновки щодо реального виконання господарської операції, що породжує право платника податків на податковий кредит та зменшення фінансового результату до оподаткування на суму витрат, зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 7 липня 2022 року по справі №160/3364/19. Велика Палата в постанові акцентувала увагу на тому, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом. Велика Палата звернула увагу, що відповідно до положень статті 90 КАС України обставини у справі підлягають встановленню адміністративними судами під час розгляду відповідних спорів по суті на підставі всіх належних і допустимих доказів, при чому жоден з доказів не має наперед установленої сили, у тому числі будь-які дані, отримані в межах кримінальних проваджень. Ці дані підлягають ретельній перевірці безпосередньо судом, що розглядає справу, в силу офіційності з`ясування обставин справи, а також якщо платник податків обґрунтовано заперечує достовірність відповідних даних. При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Таким чином, як вже зазначалось реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, крім укладених договорів, також підтверджується первинними документами, які містять усі необхідні реквізити та відомості для ідентифікації операції, а також у повній мірі відображають зміст господарських операцій. Відповідачем не було доведено та не було надано жодних належних та достатніх доказів на підтвердження відсутності господарських операцій між позивачем та його контрагентами, та ґрунтуються на припущеннях. Щодо посилання скаржника на те, що матеріально-технічна база та трудові ресурси контрагента та підприємств по ланцюгу постачання (кількість осіб які працюють та здійснюють завантаження/розвантаження), не дають можливість здійснення господарських операцій, колегія суддів зазначає, що чинне податкове законодавство не пов`язує право платника податку на формування витрат і податкового обліку з податковою дисципліною його контрагентів чи способом організації ними господарської діяльності. Самі по собі такі обставини не свідчать про фіктивність операцій за відсутності доказів узгодженості дій платника з контрагентами або спрямованості правочинів на отримання необґрунтованої податкової вигоди. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, в постанові Верховного Суду від 27 січня 2026 справа № 320/37866/24. Так, недостатня кількість трудового ресурсу не свідчить про неможливість надати послуги. Судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб`єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов`язань тощо). Відсутність у підприємства матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу, засобів). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу без їх реєстрації. Норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності) контрагентів позивача. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, в постанові Верховного Суду від 09 лютого 2022 року у справі № 640/9476/19. Колегія суддів зазначає, що контролюючим органом всупереч вимог Кодексу адміністративного судочинства України також не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів позивача трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для проведення господарської діяльності з надання послуг (поставки товару для надання цих послуг), обумовленого укладеними договорами з позивачем, як не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили про наявність фактів, які встановлені судами, однак не були враховані під час прийняття рішень, та свідчили про протиправну поведінку контрагента та про обізнаність платника податків щодо такої та злагодженості дій між ними. Висновками Верховного Суду, висловлених, зокрема, в постановах від 17.04.2018 у справі №826/14549/15, від 06.02.2018 у справі № 816/166/15-а, від 13.08.2020 у справі № 520/4829/19, від 21.10.2020 у справі № 140/1845/19, від 16 липня 2025 року у справі № 380/26570/23, від 17 вересня 2025 року у справі № 140/7521/24 визначено, що відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу. Щодо твердження скаржника про те, що за результатами аналізу інформації наявної в ІКС «Податковий блок» встановлено неможливість підтвердити господарські операції, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника базуються лише на результатах податкового контролю контрагентів позивача, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин позивача із його контрагентом. Зазначене є лише припущенням відповідача. Суд зазначає, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними. Норми податкового законодавства не визначають місце знаходження платника податку (контрагента) та його звітування до контролюючих органів як критерій правового статусу платника податків (позивача), зокрема й щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту. Статтею 83 ПК України, визначено перелік матеріалів, які є підставами для висновків посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок, серед яких, нарівні з документами, визначеними цим Кодексом, податкова інформація (підпункти 83.1.1 та 83.1.2 цієї статті). Правила збору, отримання, обробки та використання податкової інформації встановлені нормами статей 72-74 ПК України. Згідно з пунктом 74.3 статті 74 ПК України зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, для формування та реалізації єдиної державної податкової та митної політики. У відповідності з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частина 2 цієї статті). Частинами першою статті 73 КАС України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (частини 2, 4 цієї статті). Правила оцінки доказів в адміністративному судочинстві встановлені статтею 90 КАС України, зокрема, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Зі змісту постанови Верховного Суду від 07.04.2021 у справі № 813/1200/18 вбачається, що оцінка судом документів, які надав позивач, здійснюється з врахуванням податкової інформації, на яку посилався податковий орган. Тобто, податкова інформаціє, як зазначалось, враховується в сукупності з іншими доказами про порушення позивачем податкового законодавства. Відповідач фактично не посилається, які основні чинники та конкретні фактичних обставин та докази, зумовили такі висновки. Матеріали справи не містять доказів проведення відповідачем зустрічних перевірок контрагентів позивача та постачальників по ланцюгу постачання. Суд зважає на те, що будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання та підприємств по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, у тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального законодавства. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, в постановах Верховного Суду від 06.02.2018 року в справі №816/166/15-а (№К/9901/8403/18), від 27.03.2018 року в справі №816/809/17, від 28 вересня 2022 року у справі № 200/14542/19-а, від 01 грудня 2022 року у справі № 320/5878/19, Щодо посилання контролюючого органу на неможливість збирання та зберігання контрагентами по ланцюгу постачання сільськогосподарської продукції в значних обсягах, колегія суддів зазначає, що придбаний соняшник міг бути вирощений на орендованих земельних ділянках за відповідними договорами, інформація про які не внесені до відповідного реєстру. Зазначене не спростовують можливості транспортування з подальшим тимчасовим зберіганням перед навантаженням. Відсутність належного оформлення права користування земельними ділянками, за наявності інших доказів, що підтверджують рух активів у процесі здійснення господарських операцій, та без належного спростування таких підтверджень (зустрічної, фактичної перевірки) не може бути перешкодою для кваліфікації операції як таких, що фактично здійснені. Також, могло мати місце придбання ТМЦ контрагентами по ланцюгу постачання в інші періоди. Подібний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року справа №120/858/19-а. Висновки відповідача щодо неможливості виробництва та зберігання сільськогосподарської продукції ґрунтуються на податковій інформації та не підтверджені належними та допустимими доказами. Також, контролюючий орган не заперечував прийняття товару і подальшу реалізацію, надання послуг з переробки і перевезення вантажу, з метою експортування товарів. Так, відповідач жодним чином не спростовує отримання ТМЦ вантажоодержувачем. Щодо посилання скаржника на наявність інформації про кримінальні провадження щодо підприємств по ланцюгу постачання, суд зазначає наступне. Відповідно до частини 6 статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Верховним Судом України неодноразово, з метою усунення неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права зазначалось, що факт фіктивності господарської діяльності не може залишитися неврахованим судами, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю навіть за формального підтвердження її первинними документами та дає підстави для висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення, зокрема відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту, є безпідставним. Вказаний правовий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 26 січня 2016 року справа №21-4781а15; від 22 березня 2016 року справа №21-170а16; від 22 березня 2016 року справа №21-2927а15; від 29 березня 2016 року справа №21-5315а15; від 12 квітня 2016 року справа №21-3270а15; від 12 квітня 2016 року справа №21-3635а15; від 19 квітня 2016 року справа №21-4985а15; від 26 квітня 2016 року справа №21-4976а15; від 24 травня 2016 року справа №21-5332; від 14 червня 2016 року справа №21-1318а16. У постановах Верховного Суду України від 5 березня 2012 року справа №21-421а11, від 1 грудня 2015 року справа №21-1661а15, від 2 грудня 2015 року справа №21-3849а15 викладено висновок про те, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним. При цьому, згідно з правовою позицією Верховного Суду, висловленої у постановах від 31 липня 2018 року у справі № 808/1507/16 та від 08 листопада 2018 року у справі № 826/15028/17, факт наявності вироків, особливо тих, які ухвалені на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили. Обставини, встановлені у вироку, мають значення для правильного вирішення цієї адміністративної справи і повинні бути оціненими судом в силу дії принципу офіційного з`ясування обставин справи. Суд не може робити висновок про нереальність господарських операцій підприємства з контрагентами на підставі вироку, якщо в останньому немає жодних обставин, що підтверджували б факт безтоварності спірних господарських операцій, а також якщо встановлена у вироку обставина не має значення для спору, що має місце у справі, тобто не стосується предмету доказування даної адміністративної справи. Аналогічну правову позицію зазначено у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 808/2459/17, від 12 квітня 2018 року у справі № 826/1571/16 та від 16 травня 2018 року у справі № 2а-0870/12052/11, від 27 березня 2024 року справа № 380/12821/22, від 18 березня 2024 року справа № 480/1798/22. У постановах Верховного Суду від 28 квітня 2020 року справа № 826/15568/16, від 10 квітня 2020 року справа № 808/954/17, від 6 березня 2020 року справа №803/13/16 тощо викладена правова позиція, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності. Отже, фактичне постачання товарів та надання послуг в межах відповідної угоди повинне розглядатися судами як самостійний предмет дослідження. При оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників господарських операцій, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності. Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 01.12.2015 у справі №826/15034/17 (№21-3788а15), що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, у зв`язку із чим господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку. Велика Палата Верховного Суду у вказаному судовому рішенні, а також у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі № 804/6909/17 та від 21 лютого 2020 року у справі № 815/253/16, від 19 лютого 2026 року у справі № 420/4051/24 виснували, що суб`єкт господарювання з ознаками фіктивності є правосуб`єктним, незважаючи на дефекти при його створенні чи мету діяльності, а це суперечить висновкам Верховного Суду України про те, що «господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку». Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію, відповідно до якої вирок щодо посадової особи контрагента за статтею 205 КК України, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності за цією статтею КК України у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, не був предметом безпосереднього дослідження судів попередніх інстанцій. Таким чином, навіть за наявності вироку щодо посадової особи контрагента платника податків слід з`ясувати, які саме особи та у який період підписували документи від указаного контрагента та чи охоплені господарські операції позивача із вказаним контрагентом періодом, який досліджувався судом у межах кримінального провадження щодо керівника контрагента позивача. Суд зазначає, що оцінку належності та допустимості доказів складання та підписання первинних документів має бути надано судом під час розгляду кримінальних справ у порядку кримінального судочинства, а не під час розгляду даної адміністративної справи. У рамках кримінального провадження на яке посилається апелянт не досліджувались обставини щодо складання та підписання первинних документів уповноваженою особою у відповідності вимог до первинних документів. Колегія суддів зазначає, що та обставина, що кримінальне провадження стосується посадової особи контрагента повивача або підприємства по ланцюгу постачання, не свідчить про наявність висновку щодо протиправної діяльності цього підприємства та відповідно позивача, а відтак відсутні будь-які юридичні наслідки для нього, що не дає підстав вважати, що ця ухвала стосується інтересів позивача та його контрагента. Таким чином, стосується виключно відповідної особи, це судове рішення не містить жодних висновків, які б стосувалися прав, свобод чи інтересів безпосередньо позивача та його контрагента, воно відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 КАС України не є обов`язковим для суду. Також, колегія суддів зазначає, що сама собою наявність кримінальних проваджень за фактами фіктивного підприємництва не є беззаперечним доказом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків усіх господарських операцій, здійснених між платником та його контрагентами. Під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним щодо дійсного стану правосуб`єктності своїх постачальників і реально отримати від них товари (роботи/послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства. Наведене правозастосування відповідає висновку Верховного Суду, викладеному, зокрема, в постановах від 09.07.2020 у справі № 826/9561/17, від 04.09.2020 у справі № 1640/2783/18, від 25.09.2019 у справі № 817/992/15, від 16 липня 2025 року у справі № 380/26570/23. Крім того, в силу положень ст.95 КПК України, протокол допиту, отриманий на стадії досудового слідства, до ухвалення вироку в рамках кримінального провадження (контролюючим органом не надано доказів наявності вироку у кримінальних провадженнях, в рамках яких проводився допит свідків), може бути визнаний як доказ в адміністративному судочинстві виключно за умови підтвердження таких показань особою у судовому засіданні під час розгляду справи, що в мажах даної справи не було здійснено судом першої інстанції. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 19 березня 2019 року справа №826/9534/17 Отже, докази на які посилається відповідач не відповідають вимогам належності на допустимості в розумінні КАС України, оскільки контролюючий орган не довів, що такі отримано у розпорядження та, те що він має право їх використання у порядку визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України. Також, Верховний Суду в постанові від 06 листопада 2018 року справа №822/551/18, зазначив, що факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 підтримала правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 06.11.2018 у справі №822/551/18, про те, що до постановлення вироку в межах кримінального провадження, протокол допиту під час досудового розслідування не може вважатися належним доказом в адміністративному судочинстві. При цьому апеляційний суд урахував висновок Верховного Суду в указаній вище постанові, що частиною четвертою статті 95 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу; суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що отримання пояснень посадової особи контрагента в рамках кримінального провадження, за яким відсутній вирок, не є належними доказами, які підтверджують факт відсутності реальних правових наслідків господарських операцій проведених позивачем та його контрагентом. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідач зазначає само про наявність інформації отримана від Територіального управління Бюро Економічної Безпеки щодо протиправності діяльність ТОВ «САНГРЕЙС» за іншій ніж перевірений період, з огляду на це робить припущення про підтвердження неможливості постачання сільськогосподарських культур і в інших звітних періодах, що є грубим порушенням чинного законодавства. Щодо посилання скаржника на «ризиковість» підприємства, не спростовують установлених судами обставин реального руху товарів і фактичного здійснення операцій. Колегія суддів зазначає, що за приписами чинного законодавства, віднесення контрагента до ризикових та зупинення реєстрації ПН/РК такого контрагента, не свідчить про нереальність всіх операцій з таким контрагентом або наявність заборони вести господарську діяльність з таким контрагентом. Щодо надсилання скаржника на те, що ІР-адреса або електронна адреса, яка використовується ТОВ «САНГРЕЙС» для листування з контролюючими органами, використовується 23 платниками податків, колегія суддів зазначає, що не спростовують установлених судами обставин реального руху товарів і фактичного здійснення операцій. Колегія суддів зазначає, що зазначене не виключає використання VPN-сервери для з`єднання з мережею з метою захисту інформації. Особа може фіксувати ІР-адреси серверів програмного комплексу, які забезпечують його функціонування. Відповідач не надає докази щодо технічної можливості достовірно визначити фактичне місце перебування користувача виключно на підставі IP-адреси. Також, вказане не є достовірним доказом фактичного місцезнаходження користувача. У справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 наголошував на індивідуальній юридичній відповідальності за податкові правопорушення. Суд зазначає, що лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на валові витрати. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних і допустимих доказах. Як зазначалось, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та його контрагентами, позивач та його контрагенти, були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстровані платниками податку на додану вартість. Суд зазначає, що Податковий кодекс не встановлює залежність податкового обліку (стан) певного платника від інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання віднесення певних сум до податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент порушив діюче законодавство або не виконав свого зобов`язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Податковий кодекс України також не зобов`язує платника податків (покупця) перевіряти від яких підприємств та коли отриманий товар, що є предметом договору, платником податків (продавцем). Наведене правозастосування відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному в постановах від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, від 31.01.2011 у справі № 21-47а10, від 31.01.2011 у справі № 21-42а10, та Верховним Судом у постанові від 14 серпня 2018 року у справі №820/8206/15, від 28 вересня 2022 року у справі № 200/14542/19-а, від 01 грудня 2022 року у справі № 320/5878/19. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизувала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (п. 39). Таким чином, у діях позивача, як платника податку не вбачається порушень діючого законодавства, а господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, що підтверджується наявністю належним чином оформлених документів. Відповідно до правових висновків Верховного Суду викладених у постанові від 18.01.2018 у справі № 2а-44807/09/1670, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних у яких установлена судом. Позивачем доведено в судовому засіданні зв`язок зі своєю господарською діяльністю та ділову мету цих операцій, а податковим органом навпаки не доведено умислу та факту фіктивного підприємництва позивача. Отже, враховуючи, що спірні господарські операції здійснено позивачем з метою подальшого їх використання в оподаткованих операціях у межах своєї господарської діяльності, спричинили реальну зміну його майнового стану, а також наявні в матеріалах справи документи бухгалтерського та податкового обліку є достатніми, належними та допустимими доказами для підтвердження реальності здійснення господарських операції з вищезазначеним контрагентом позивача та правомірності визначення позивачем сум податків, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог. З матеріалів справи вбачається, що наявний договори та усі необхідні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку складені на їх виконання, виписані з додержанням вимог статті 9 Закону № 996-XIV та п. 2.4 Положення № 88, які є належними доказами правомірності формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з його контрагентами та декларування показників. Таким чином, суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем протиправно було складено спірне податкове повідомлення-рішення. Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що фактично доводи скарги ґрунтуються на поясненнях та обставинах які надавались апелянтом суду першої інстанції в ході розгляду справи, які судом було досліджено та надано їм оцінку. Апелянтом в скарзі не наведено жодного доводу та доказів в спростування або помилковість висновків суду першої інстанції, не зазначено в чому саме полягає порушення судом першої норм матеріального права або помилковість оцінки обставин в справі. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області - залишити без задоволення. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року у справі №340/3790/25 - залишити без змін. Вступна та резолютивна частини постанови складені 20 травня 2026 року, в повному обсязі постанова буде складена відповідно до ст. 243 КАС України. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дати складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 17 червня 2026 року. Головуючий - суддя С.В. Білак суддя С.В. Чабаненко суддя І.В. Юрко