Постанова КЦС ВС № 757/60733/18-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2026 року м. Київ справа № 757/60733/18-ц провадження № 61-13379св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого- Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І.Ю., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В., учасники справи: позивач- ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи:приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Василенко Олег Анатолійович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Косарєва Тетяна В`ячеславівна, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Голуб С. А., Таргоній Д. О., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, у якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 27 березня 2019 року, просила суд: - визнати нікчемним свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Матвєєвим О. А. від 02 серпня 2012 року, реєстровий № 558; - скасувати рішення державного реєстратора Ісаєва В. В. від 17 листопада 2018 року про державну реєстрацію права власності спірної квартири за ОСОБА_2 ; - визнати недійсним договір іпотеки, укладений 13 лютого 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенко О. А.; - визнати недійсним договір купівлі-продажу вказаної квартири, укладений 27 березня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косарєвою Т. В.; - скасувати рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенко О. А., індексний № 45683296 від 25 лютого 2019 року, про реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_3 ; - скасувати рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косарєвою Т. В., індексний № 46176726 від 27 березня 2019 року, про реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_6 та ОСОБА_5 . Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, щопісля смерті її чоловіка ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1 . Вона у передбачений законом строк звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом їй було відмовлено в зв`язку з тим, що право власності на спірну квартиру у державному реєстрі прав власності зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, яке видане приватним нотаріусом КМНО Матвєєвим О. А. від 02 серпня 2012 року, за реєстровим №

558. Зазначала, що її чоловік ніколи не укладав жодних кредитних та іпотечних договорів, предметом забезпечення яких виступала б належна йому на праві власності квартира. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 06 грудня 2018 року накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 . Згідно з підробленою ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 13 грудня 2018 року обтяження на квартиру було припинено 27 грудня 2018 року за рішенням ОСОБА_8 , реєстратора сільської ради Бобровицького району Чернігівської області. 13 лютого 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенко О. А., предметом якого є квартира АДРЕСА_1 . Договором іпотеки забезпечується виконання зобов`язання за договором позики, який укладений 13 лютого 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на суму 675 000,00 грн, до 16 лютого 2019 року. 25 лютого 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенко О. А. прийнято рішення, індексний № 45683296, про реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_3 ; 27 березня 2019 року ОСОБА_3 продав набуту ним квартиру ОСОБА_9 , ОСОБА_5 . Зазначала, що спірна квартира стала об`єктом шахрайських дій, свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів від 02 серпня 2012 року є нікчемним, оскільки кредитний договір № 30/1/07-НВ від 07 червня 2007 року, договір іпотеки від 08 червня 2007 року не укладалися, прилюдні торги не проводилися. З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила задовольнити її позовні вимоги. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 28 лютого 2024 року, з урахуванням ухвали суду від 30 жовтня 2024 року про виправлення описки, ухваленим у складі судді Новака Р. В., позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано нікчемним свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Матвєєвим О. А. від 02 серпня 2012 року, реєстровий №

558. Скасовано рішення державного реєстратора Ісаєва В. В. від 17 листопада 2018 року, індексний номер: 44104869, про державну реєстрацію права власності спірної квартири за ОСОБА_2 . Визнано недійсним договір іпотеки, укладений 13 лютого 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенко О. А., реєстровий № 1025. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений 27 березня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косарєвою Т. В., реєстровий №

606. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенко О. А., індексний № 45683296 від 25 лютого 2019 року, про реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_3 . Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косарєвою Т. В., індексний № 46176726 від 27 березня 2019 року, про реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_6 та ОСОБА_5 . Стягнуто пропорційно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 1 409,60 грн судового збору. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що наданими та отриманими судом доказами підтверджується відсутність волевиявлення померлого ОСОБА_7 на відчуження спірної квартири. Реєстрація права власності на квартиру за відповідачем ОСОБА_2 була здійснена після смерті ОСОБА_7 . Суд дійшов висновку про те, що позивачкою наведено достатньо доказів на підтвердження підстав для встановлення нікчемності свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02 серпня 2012 року. Короткий зміст постанови апеляційного суду Постановою Київського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 лютого 2024 року скасовано та ухвалено у справі нове судове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 7 877,40 грн. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що позивачка обрала неналежний спосіб захисту, оскільки у цьому випадку належним способом захисту порушених прав позивачки є вимога про витребування спірного нерухомого майна з чужого незаконного володіння. Крім того, апеляційний суду зазначив, що у матеріалах справи відсутні докази на спростування доводів апеляційної скарги стосовно того, що копія свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів від 02 серпня 2012 року не може братися до уваги, оскільки становить собою незасвідчену копію документа невідомого походження, тобто є неналежним доказом, оскільки встановити достовірність такого не є можливим. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів У жовтні 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, посилаючись на те, що незасвідчена належним чином копіясвідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів від 02 серпня 2012 року є неналежним доказом, не врахував, що нікчемне свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів існує тільки електронній формі у реєстраційній справі Державного реєстру речових прав, яка була сформована державним реєстратором філії комунального підприємства Київської обласної ради «Аквабіоресурси» Ісаєвим В. В. у результаті вчинення реєстраційних дій, а саме відкриття розділу та реєстрацію прав за відповідачем ОСОБА_2 . У Державному реєстрі речових прав відкритий розділ та присвоєний реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1696826980000, квартира: АДРЕСА_2 , на підставі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів із визначенням його реквізитів. Роздруківка цього свідоцтва була надана позивачці нотаріусом в процесі відмови від оформлення спадщини. Також його роздруківка отримана позивачкою при ознайомлені з кримінальною справою в ході досудового розслідування. У судів першої та апеляційної інстанцій, так же як у нотаріуса та у слідчих органів, є законне право доступу до інформації та документів, які містяться у реєстраційній справі в електронній формі в Державному реєстрі речових прав, задля того, щоб у разі необхідності пересвідчитись у достовірності електронної форми свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів. Суд апеляційної інстанції не врахував, що позивачка не могла і не повинна була засвідчувати цю копію, оскільки це б порушувало норми чинного законодавства. Засвідчення копії можливе лише за наявності оригіналу у позивачки, але такого свідоцтва в дійсності не існує - воно ніколи не видавалося компетентним органом. Позивачка отримала роздруківку або копію (з реєстру, архіву чи від іншої сторони), що містить реквізити цього нібито свідоцтва. Позивачка не може засвідчити її «вірність», бо це б означало підтвердження справжності підробки. Позивачка подавала вказану копію не для підтвердження змісту свідоцтва, а для доведення факту, що така «копія» циркулює; на її підставі внесено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; але оригінал не видавався і не існує в жодному архіві. Суд першої інстанції правильно оцінив докази, визнав копію свідоцтва належним та допустимим доказом. Суд апеляційної інстанції, посилаючись на те, що позивачка обрала неналежний спосіб захисту, не врахував, що обраний позивачкою спосіб захисту єдиний, який дозволяє повернути юридичний стан квартири у її первісне становище, в умовах, коли позивачка ще не була власницею квартири, а тільки оформлює документи на спадщину за померлим чоловіком. Закон не передбачає права суду, а тим більше не містить імперативної вимоги, відмовляти у позові через неефективний спосіб захисту. Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) та у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, від 05 грудня 2019 року у справі № 906/208/19, від 11 грудня 2019 року у справі № 922/1110/18, від 23 червня 2020 року у справі № 906/516/19, від 23 червня 2020 року у справі № 905/633/19, від 23 червня 2020 року у справі № 922/2589/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19; відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а саме щодо правової кваліфікації за статтею 95 ЦПК України дій сторони, яка подає як доказ роздруківку з Єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно, не завірену належним чином. Доводи інших учасників справи У грудні 2025 року представник ОСОБА_10 , ОСОБА_5 - адвокат Бузанов Д. В. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. У січні 2026 року ОСОБА_1 подала відповідь на відзив, а у травні 2026 року - додаткові пояснення. Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 жовтня 2025 року справу призначено судді-доповідачу Коломієць Г. В. , судді, які входять до складу колегії: ОСОБА_13, Луспеник Д. Д . Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2025 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції. У листопаді 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи. Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2025 року, у зв`язку з відставкою судді ОСОБА_13 , призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями. Системою автоматизованого розподілу справ (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 листопада 2025 року) визначено суддю-доповідача - Коломієць Г. В. та суддів, які входять до складу колегії: Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В. Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2026 року справу призначено до розгляду колегією у складі п`яти суддів. Фактичні обставини справи, встановлені судами ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_7 , після смерті якого відкрилася спадщина, до складу якої входить квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 52,4 кв. м, яка належала йому на праві спільної часткової власності разом з батьками: ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 14 січня 1994 року, видане Міністерством оборони України, в/ч НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 . ОСОБА_14 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а ОСОБА_15 - ІНФОРМАЦІЯ_3 . На підставі заяви позивачки про прийняття спадщини державним нотаріусом Дев`ятої київської державної нотаріальної контори 08 жовтня 2018 року заведена спадкова справа № 725/2018. 26 листопада 2018 року постановою державного нотаріуса Дев`ятої київської державної нотаріальної контори відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку із тим, що згідно із відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, яке видано приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Матвєєвим О. А. від 02 серпня 2012 року, за реєстровим № 558, тобто відсутній склад спадкового майна. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30 листопада 2018 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 17 листопада 2018 року зареєстровано за ОСОБА_2 . Підстава - свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, серія та номер: 558, виданий 02 серпня 2012 року, видавник -приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Матвєєв О. А. Відомості внесено до реєстру ОСОБА_16 , філія комунального підприємства Київської обласної ради «Аквабіоресурси», м. Київ, індексний номер рішення - 44104869. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 06 грудня 2018 року накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за ОСОБА_2 . Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження, за № 29411633 зареєстроване рішення № 44578202 про обтяження квартири АДРЕСА_1 . 27 грудня 2018 року було припинено обтяження на вказану квартиру згідно з ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 13 грудня 2018 року у справі № 757/58590/18-ц, яка відповідно до листа від 20 квітня 2019 року № 1387/19 Печерським районним судом міста Києва не постановлялася. Відповідно до листа Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва від 10 грудня 2018 року № 17310/292, згідно з даними АСВП на виконанні у відділі не перебували та не перебувають виконавчі провадження про стягнення боргу з ОСОБА_7 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 на користь ВАТ «Кредитпромбанк». Інша інформація в АСВП відсутня. 13 лютого 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенком О. А., предметом якого є квартира АДРЕСА_1 . Договором іпотеки забезпечується виконання зобов`язання за договором позики, укладеним 13 лютого 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у простій письмовій формі на суму 675 000,00 грн, строком до 16 лютого 2019 року 25 лютого 2019 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Василенко О. А. на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя прийняв рішення № 45683296 про державну реєстрацію право власності на квартиру за ОСОБА_3 . 27 березня 2019 року ОСОБА_3 продав спірну квартиру ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в рівних частках. Головне територіальне управління юстиції у м. Києві у листі від 04 листопада 2019 року № 3899/01-21 повідомило, що у справі № 02-33 «Реєстр для реєстрації нотаріальних дій» том № 1 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Матвєєва О. А. міститься запис за реєстровим № 558 від 10 грудня 2012 року про засвідчення вірності однієї фотокопії на двох сторінках цієї довіреності. В цьому ж реєстрі за 02 серпня 2012 року відсутній запис щодо видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів. Згідно з листом ПАТ «Кредитпромбанк» від 06 листопада 2019 року № 603/56.2-б.б-01, відповідно до електронної облікової системи ПАТ «Кредитпромбанк» станом на 06 листопада 2019 року між банком та ОСОБА_7 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 кредитні договори та договори іпотеки, включаючи кредитний договір від 07 червня 2007 року № 30/1/07-НВ та договір іпотеки від 08 червня 2007 року не укладалися. Відповідно до долученого до справи обвинувального акта, затвердженого прокурором Шевченківської окружної прокуратури 27 червня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 120191001000055521 від 08 червня 2019 року за обвинуваченням ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 358, частиною третьою статті 358, частиною четвертою статті 358, частиною четвертою статті 190 КК України (справа № 761/11285/22), ОСОБА_2 обвинувачується у тому, що він протягом 2018-2019 років підробив офіційні документи та використавши їх, шахрайським шляхом заволодів нерухомим майном громадян. Зокрема, на прохання ОСОБА_2 невстановлена слідством особа виготовила свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів від 02 серпня 2012 року, зареєструвала його та підписала від імені приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Матвєєва О.А., до якого внесла завідомо недостовірну інформацію про проведення 22 грудня 2009 року за адресою: АДРЕСА_2 , торгів з реалізації арештованого майна, яке придбав ОСОБА_2 . Указане підроблене свідоцтво невстановлена особа передала ОСОБА_2 для використання, на підставі якого у подальшому ОСОБА_2 протиправно відчужив указану квартиру. Кримінальна справа про обвинувачення ОСОБА_2 перебуває на розгляді у Шевченківському районному суді міста Києва.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає наступне: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18). Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором, законом, судом у визначених законом випадках. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)). Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (провадження № 12-61гс21)). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України). Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача (пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)). Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як спадкоємець власника спірної квартири просила визнати нікчемним свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів від 02 серпня 2012 року з подальшим визнанням недійсними договорів та скасуванням реєстраційних дій, які були вчинені після видачі цього свідоцтва. Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК). Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК). У справі, яка переглядається, встановлено, що спірна квартира вибула із володіння власника ще за його життя. Позивачка є спадкоємцем власника квартири, яка прийняла спадщину. У спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає у нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12)). У постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 761/31879/15-ц вказано, що «оскільки відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, право на витребування майна від добросовісного набувача, передбачене статтею 388 ЦК України, переходить до спадкоємців власника. […] Отже, якщо спірне майно було відчужене від імені ОСОБА_10 поза його волею, то він мав право домагатися відновлення свого права на нього. Прийнявши в установленому законом порядку спадщину позивач з часу її відкриття набув речові права на частину успадкованого майна разом із іншими спадкоємцями, володіння та право користування ними і, відповідно, право на захист цих прав». Спадкоємець, який прийняв спадщину може пред`являти віндикаційний позов (див. постанову Верховного Суду від 20 червня 2024 року у справі № 465/4103/21 (провадження № 61-3678св24)). Отже, оскільки відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, право на витребування майна від добросовісного набувача, передбачене статтею 388 ЦК України, переходить до спадкоємців власника (постанова Верховного Суду від 03 вересня 2025 року у справі № 759/6904/21). Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц звернула увагу, що якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Велика Палата Верховного Суду неодноразово нагадувала, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19) та багатьох інших. Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України. Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)). У справі, яка переглядається, встановлено, спірна квартира вибула із володіння власника ще за його життя. Отже, позивачка як спадкоємець власника квартири, у якого майно вибуло за життя, має право порушувати питання про витребування спірної квартири від власника на підставі статті 388 ЦК України. Подібні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 17 квітня 2024 року у справі № 183/1672/22 та від 31 жовтня 2024 року у справі № 753/4589/19, від05 листопада 2025 року у справі № 761/28458/23. Водночас вимоги про витребування спірної квартири від ОСОБА_10 та ОСОБА_5 позивачка не пред`явила. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що заявлені позивачкою вимоги не є ефективним способом захисту, оскільки, навіть у разі задоволення потребуватимуть додаткових заходів судового втручання. З огляду на вказане, безпідставними є посилання у касаційній скарзі на те, що обраний позивачкою спосіб захисту єдиний, який дозволяє повернути юридичний стан квартири у її первісне становище, в умовах, коли позивачка ще не була власницею квартири, а тільки оформлює документи на спадщину за померлим чоловіком. Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд помилково вважав незасвідчену належним чином копію свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів від 02 серпня 2012 року неналежним доказом, не спростовують висновку апеляційного суду про відмову у позові, оскільки неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. Посилання у касаційній скарзі на неврахування судом висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) та у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, від 05 грудня 2019 року у справі № 906/208/19, від 11 грудня 2019 року у справі № 922/1110/18, від 23 червня 2020 року у справі № 906/516/19, від 23 червня 2020 року у справі № 905/633/19, від 23 червня 2020 року у справі № 922/2589/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19; є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаній справі відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, Верховний Суд не встановив. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін. З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк